Ухвала

від 09.12.2024 по справі 522/21187/24

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 522/21187/24

Провадження №2/522/8431/24

УХВАЛА

09 грудня 2024 року

Суддя Приморського районного суду м. Одеси Шенцева О.П., розглянувши заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Споживчого товариства «Сузір`я Будова», Товариства з обмеженою відповідальністю «УВГП-СИСТЕМА», Споживчого Товариства «Сузір`я Плюс», Товариства з обмеженою відповідальністю «БАУБУД», за участю третьої особи: Південного управління капітального будівництва Міністерства оборони України про визнання права власності на квартиру, визнання недійсним правочинів, -

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Споживчого товариства «Сузір`я Будова», Товариства з обмеженою відповідальністю «УВГП-СИСТЕМА», Споживчого Товариства «Сузір`я Плюс», Товариства з обмеженою відповідальністю «БАУБУД», за участю третьої особи: Південного управління капітального будівництва Міністерства оборони України.

В позові, позивач просив:

- Визнати за нею, ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 житловому будинку за адресою м. Одеса, проспект Гагаріна,19-21(Нова назва проспекту - Лесі Українки), І черга будівництва (IV пусковий комплекс) загальною площею 69.8 кв.м.

- Визнати Додаткову угоду N? 4 від 25.01.2024р. та Додаткову угоду N? 5 від 01.03.2024р. до Договору про спільну діяльність від 29.08.2016р., укладених між ТОВ «УВГП-Система» та СТ «Сузір?я Будова» недійсними.

Разом з позовною заявою ОСОБА_1 , подано заяву про забезпечення позову, в якій просить заборонити Споживчому товариству «Сузір?я будова», м. Одеса, вул. Осипова, 25 (ЄДРПОУ 40355181), Споживчому товариству «СУЗІР?Я ПЛЮС», м. Одеса, вул. Осипова, 25, (ЄДРПОУ45159936, а також будь-яким іншим особам, органам та суб?єктам, які відповідно до закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав на нерухоме майно здійснювати будь-які дії, у тому числі реєстраційні, щодо користування, розпорядження та відчужування (передавання, прийняття) майнових прав в будь-який спосіб відчужувати (передавати) будь-яким іншим особам майнові права на: квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 46,5 кв.м., житловою площею 35,7 кв.м. та на нежитлове приміщення N?1054(будівельний номер АДРЕСА_3 , І черга будівництва (IV пусковий комплекс) та накласти арешт на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 46,5 кв.м., житловою площею 35,7 кв.м. та на нежитлове приміщення N?1054(будівельний номер АДРЕСА_3 ), І черга будівництва (IV пусковий комплекс ).

В обґрунтування поданої заяви зазначає, що на підставі договору асоційованого членства в споживчому товаристві № 4/76 від 20.03.2018, вона придбала квартиру. Відповідачем було зроблено оголошення про необхідність переукладення угод та договорів. Позивач вказує, що будівництво наразі завершено, що дає відповідачам можливості розпорядитися квартирами, розташованими в ньому, в тому числі і її.

Зазначає, що невжиття заходів забезпечення може ускладнити виконання судового рішення.

Дослідивши заяву про забезпечення позову та матеріали позовної заяви в межах вирішення цієї заяви, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 2ст. 149 ЦПК Українисуд за заявою учасника справи має право вжити передбаченихстаттею 150 цього Кодексузаходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Пунктами 2, 4 частини 1статті 150 ЦПК Українивизначено, що позов забезпечується забороною вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Забезпечення позову по сутіце обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості забезпечення позову, враховуючи їх співмірність із заявленими вимогами, відповідність виду забезпечення позову заявленим позовним вимогам, збалансованість інтересів сторін, а також інших учасників процесу.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, оскільки воно є предметом перевірки судом під час розгляду справи по суті (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі № 914/970/18 та від 10 листопада 2020 року у справі № 910/1200/20).

Згідно з ч. 3ст. 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Умовою забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення заявника, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Заходи забезпечення позову мають застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватися з предметом та підставами позову, а особа, що заявляє про необхідність вжиття заходів забезпечення позову судом, зобов`язана довести зв`язок між неприйняттям таких заходів і утрудненням чи неможливістю виконання судового рішення.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2020 року у справі № 910/1200/20 та від 31 січня 2023 року у справі № 295/5244/22.

При вжитті заходів забезпечення позову суд повинен з`ясувати наявність зв`язку між конкретним видом забезпечення позову і позовними вимогами, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Обранням належного заходу забезпечення позову, передбаченого процесуальним законом, дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи або осіб, що не є учасниками справи.

Як слідує з позовної заяви, предметом позову є визнання за позивачем майнових прав на об`єкти будівництва, а також визнання правочинів недійсними.

Разом з тим, в заяві про забезпечення позову заявником не доведено, підстав для їх вжиття.

Так, заявником належним чином не обґрунтовано, що невжиття заходів забезпечення позову у вигляді, заявленому позивачем, призведе до наслідків, передбачених ч. 2ст. 149 ЦПК України.

Матеріали справи не містять доказів щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову шляхом заборони відчуження майна, а саме лише посилання в заяві на потенційну можливість відчуження відповідачем майна, що може унеможливити виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування, не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Суд зазначає, що в заяві, міститься лише посилання на потенційне порушення прав позивача, від можливих недобросовісних дій відповідачів, при цьому в заяві відсутнє достатнє обґрунтування та докази, які підтверджують доцільність та необхідність термінового забезпечення позову.

Суд, також звертає увагу на те, що позивачем не доведено підстав для вжиття заходів забезпечення позову а також співмірність заходів забезпечення позову позовним вимогам.

В даному випадку, суд також враховує практику Європейського суду з прав людини, який через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).

Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 по справі № 554/1893/17 достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Зазначена правова позиція також викладена в Постанові Верховного Суду від 18 січня2023року по справі № 755/9322/20.

Узагальнюючи все вищенаведене, суд приходить до переконання, що оскільки заявником не наведено достатніх підстав для застосування вказаних заходів забезпечення позову, а також не надано належних і достатніх доказів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову у майбутньому може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, та, як вбачається з матеріалів справи, призвести до порушення його прав та законних інтересів, виходячи із змісту заявлених вимог, суд не знаходить підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

За таких обставин, враховуючи правову природу інституту забезпечення позову, що полягає у передбаченому законом механізмі забезпечення виконання рішення суду з метою захисту прав сторони позивача, позовні вимоги заявлені у справі, що розглядається, а також те, що право власності особи є непорушним, суд прийшов до висновку, що в задоволенні вказаної заяви вжиття заходів забезпечення слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.149-153,259,260,353 ЦПК України, суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

Заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Споживчого товариства «Сузір`я Будова», Товариства з обмеженою відповідальністю «УВГП-СИСТЕМА», Споживчого Товариства «Сузір`я Плюс», Товариства з обмеженою відповідальністю «БАУБУД», за участю третьої особи: Південного управління капітального будівництва Міністерства оборони України про визнання права власності на квартиру, визнання недійсним правочинів - залишити без задоволення.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Суддя О.П. Шенцева