Ухвала

від 31.12.2024 по справі 490/11708/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

Справа № 490/11708/24

н\п 2/490/4453/2024

Центральний районний суд м. Миколаєва

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 грудня 2024 року м. Миколаїв

Суддя Центрального районного суду м. Миколаєва Саламатін О.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Управління охорони здоров`я Миколаївської обласної військової адміністрації про стягнення заробітної плати,

ВСТАНОВИВ:

30 12.2024 року до Центрального районного суду м. Миколаєва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Управління охорони здоров`я Миколаївської обласної військової адміністрації про стягнення заробітної плати.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.12.2024 року головуючим суддею по даній справі визначено суддю Саламатіна О.В.

30.12.2024 року матеріали справи передано на розгляд судді.

Вивчивши зазначену позовну заяву, суд дійшов до висновку, що провадження у справі не може бути відкрито з таких підстав.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, що виникають із приватноправових відносин, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема в спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Таким чином, вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі залежить від характеру спірних правовідносин.

При цьому, в позовній заяві позивачем ОСОБА_1 зазначені такі позовні вимоги:

визнати протиправною відмову відповідача виплатити грошову допомогу до щорічної основної оплачуваної відпустки, передбаченої статтею 57 Закону України "Про державну службу";

стягнути з відповідача грошову допомогу до щорічної основної оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час за робочий рік з 01.02.2024по 01.02.2025 у розмірі, визначеному пунктом 12 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», що становить суму посадового окладу, надбавки за вислугу років та надбавки за ранг державного службовця, станом на 29 грудня 2024 року - 24622,73 грн. з утриманням при виплаті цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів.

Як зазначає позивач в позовній заяві, він прийнятий на державну службу до управління охорони здоров`я Миколаївської обласної військової адміністрації на підставі наказу начальника управління від 30.01.2018 №77-к.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на положення статті 57 Закону України «Про державну службу».

Так, відповідно до абзацу третього частини першої статті 1 Закону України "Про військово-цивільні адміністрації" військово-цивільні адміністрації району, області - це тимчасові державні органи, що здійснюють на відповідній території повноваження районних, обласних рад, державних адміністрацій та інші повноваження, визначені цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 1 Закону України "Про військово-цивільні адміністрації" військово-цивільні адміністрації є юридичними особами публічного права і наділяються цим та іншими законами повноваженнями, у межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Військово-цивільні адміністрації населених пунктів набувають прав та обов`язків з дня внесення запису про їх державну реєстрацію як юридичних осіб до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Відповідно до статей 1 та 2 Закону України "Про державну службу" державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо:

1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів;

2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів;

3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг;

4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства;

5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням;

6) управління персоналом державних органів;

7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Статтею 57 Закону України "Про державну службу" передбачено, що державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.

Отже, предметом спору є визнання протиправною дій відповідача щодо виплати грошової допомоги до щорічної основної оплачуваної відпустки, передбаченої статтею 57 Закону України "Про державну службу" та стягнення вказаної грошової допомоги в період перебування позивача на державній службі.

З огляду на вказане можна зробити висновок, що спір, який виник між сторонами у справі, стосується проходження позивачем публічної служби, що охоплює і виплату заробітної плати та грошової допомоги передбаченої статтею 57 Закону України "Про державну службу"

Спори, пов`язані з проходженням публічної служби, розглядаються за правилами адміністративного судочинства.

Аналогічний висновок у подібних правовідносинах зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 757/70264/17-ц (провадження № 14-360цс18).

За наведених обставин суд дійшов висновку, що даний спір є публічно-правовим, який, з врахуванням суб`єктного складу його учасників, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а тому наявні підстави, визначені п.1 ч.1 ст. 186 ЦПК України, для відмови у відкритті провадження в цивільній справі, оскільки дана позовна заява не підлягає розгляду в судах за правилами ЦПК України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.

Враховуючи викладене та керуючись ст.19, п.1 ч.1 ст. 186, ст.ст. 259-261, 353,354 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ :

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління охорони здоров`я Миколаївської обласної військової адміністрації про стягнення заробітної плати.

Роз`яснити позивачу його право на звернення до суду з даним позовом у порядку адміністративного судочинства.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення. Учасник справи, якому повну ухвалу суду не було вручено у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя О.В. Саламатін