Ухвала від 30.12.2024 по справі 420/39696/24

Справа № 420/39696/24

У Х В А Л А

про відкриття провадження за правилами

спрощеного позовного провадження

30 грудня 2024 рокум. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Лебедєва Г. В., ознайомившись з позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ),

до відповідача військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ),

до відповідача військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 ),

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 , в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29.01.2020 по 31.12.2020, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, без врахуванням нових розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704 в редакції від 30.08.2017, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення з 29.01.2020 по 31.12.2020, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до Постанови Кабінет Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, та провести його виплату з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2021 по 31.12.2021, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік, без врахуванням нових розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704 в редакції від 30.08.2017, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021 відповідно на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення з 01.01.2021 по 31.12.2021, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до Постанови Кабінет Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, та провести його виплату з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2022 по 31.12.2022, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, без врахуванням нових розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704 в редакції від 30.08.2017, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 відповідно на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення з 01.01.2022 по 31.12.2022, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до Постанови Кабінет Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, та провести його виплату з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2023 по 31.12.2023, грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік, без врахуванням нових розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704 в редакції від 30.08.2017, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 відповідно на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення з 01.01.2023 по 31.12.2023, грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до Постанови Кабінет Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, та провести його виплату з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2024 по 02.11.2024, грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік, грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій без врахуванням нових розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704 в редакції від 30.08.2017, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2024 відповідно на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення з 01.01.2024 по 02.11.2024, грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік, грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до Постанови Кабінет Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, та провести його виплату з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправно бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.

Разом з позовом позивачем подано заяву про поновлення процесуального строку звернення до суду, в якій позивач просить визнати причини пропуску строку для звернення до суду поважним та поновити даний строк. В обґрунтування заяви позивач, зокрема, зазначає, що до 02.11.2024 року він перебував у складі Збройних Сил України, що підтверджується копією послужного списку та наказом про звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу частини. Вище зазначені обставини утруднили складання позовної заяви та збір доказів для направлення до суду. Лише після ознайомлення із відповіддю відповідача, позивачу стала відома позиція Відповідача з приводу не виплати грошового забезпечення. До моменту отримання цієї відповіді, позиції відповідача позивачу відомо не було, оскільки командуванням військової частини військовослужбовцю не роз`яснювалась. Окрім того, підстави позову у повному обсязі базуються на відповіді Відповідача, тому, до моменту отримання вказаної відповіді належний захист моїх прав був неможливий. До того ж, зазначаю, була ймовірність того, що позивач мав можливість отримати і позитивний для себе висновок шляхом досудового врегулювання спору, що узагалі б виключало необхідність звернення до суду.

Вирішуючи питання щодо поновлення позивачу строків звернення суд, зазначає таке.

Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Проте, процесуальним законом передбачені певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав.

Відповідно до статті 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

За правилами частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (абзац перший).

Приписами частини третьої статті 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У силу норм частини п`ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду для захисту прав, свобод та інтересів особи.

У постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок щодо питання про те, положення якої норми підлягають застосуванню у питанні визначення строку звернення до суду у справах, пов`язаних з порушенням закону про оплату праці у публічно-правових відносинах. У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду зазначає, що положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час недопуску до продовження виконання повноважень) у разі порушення законодавства про оплату праці. В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівника.

Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що норма статті 233 Кодексу законів про працю України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.

Так, відповідно до частин першої та другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 1 липня 2022 року №2352-IX, далі - Закон України від 01.07.2022 №2352-IX) "працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком".

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні,- у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

06.04.2023 року Верховний Суд ухвалив рішення за результатами розгляду зразкової справи №260/3564/22, залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року, предметом спору якої також є недотримання законодавства про оплату праці. У вказаному рішенні сформовано наступні висновки: «До 19.07.2022 Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 Кодекс законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності».

Отже, у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі №260/3564/22 Верховний Суд виклав правову позицію щодо поширення дії частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX лише на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

У даній справі ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, про перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 02.11.2024року.

Враховуючи правову позицію, сформовану Верховним Судом за подібних правовідносин, суд дійшов висновку, що у цій справі до вимог про перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 18.07.2022 року (включно) застосуванню підлягає частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, якою визначено, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

До вимог щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 19.07.2022 року по 02.11.2024 року - у редакції норми частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України після 19 липня 2022 року, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Відповідно до ч.1, ч.6 ст.121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Про поновлення або продовження процесуального строку, відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою.

Згідно ч.1, ч.2 ст.123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Аналіз зазначених норм показав, що пропущення строків звернення до адміністративного суду не може бути безумовною підставою для застосування наслідків пропущення цих строків, оскільки суд може визнати причину пропуску таких строків поважними і в такому випадку справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому КАС України.

Частина перша статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (надалі - Конвенція) передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини звертав увагу, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права (рішення від 4 грудня 1995 року у справі Беллет проти Франції (Bellet v. France), Series A № 333-B, crop.42, пункт 36).

ЄСПЛ висловив позицію стосовно того, що, розглядаючи підстави для поновлення пропущеного строку, національні суди мають враховувати, що питання стосовно того, чи було дотримано справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (справи Скордіно проти Італії, Ятрідіс проти Греції).

Одним із елементів права на справедливий суд є право на виправлення помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення по справі.

В абзаці 7 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 24 Конституції України (справа про рівність сторін судового процесу) від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 вказано, що ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права.

Статтею 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У рішенні Конституційного Суду України (Другий сенат) у справі за конституційними скаргами ОСОБА_3 , товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Еко-вугілля України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини першої статті 79 Закону України Про банки і банківську діяльність від 24 червня 2020 року № 6-р(ІІ)/2020 зазначено, що Конституційний Суд України вважає, що гарантування приписом частини другої статті 55 Конституції України кожному права на доступ до суду з метою оскарження рішень, дій або бездіяльності суб`єктів владних повноважень є вимогою принципу верховенства права. Такий доступ не означає автоматичної незаконності цих рішень, дій або бездіяльності, а спрямований на перевірку у судовому порядку їх законності та правомірності, що не лише забезпечує ефективний захист прав, свобод кожної особи, якої стосується неправомірна діяльність суб`єктів владних повноважень, а й сприяє підтримці законності та правопорядку

Суд зауважує, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який діє і дотепер.

У свою чергу, Верховний Суд у постанові від 29 вересня 2022 року у справі №500/1912/22 вказав, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв`язку зі збройною агресією російської федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод .

Як свідчать матеріали позовної заяви, позивач з 05.08.1982 року по 02.11.2024 року перебував на військовій службі та наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 02.11.2024 року № 314 виключений зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення.

Також суддя зазначає, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначений підхід неодноразово був застосований Верховним Судом, зокрема у постановах від 21 травня 2021 року у справі № 1.380.2019.006107, від 22 липня 2021 року у справі № 340/141/21, від 16 вересня 2021 року у справі № 240/10995/20 та від 12 вересня 2022 року у справі №120/16601/21-а.

Дослідивши доводи позивача викладені в обґрунтування поновлення строку звернення до суду щодо поважності пропуску строку, суд приходить до висновку, про доведеність поважності причин пропуску строку звернення до суду, а тому є достатні підстави для визнання судом таких причин поважними.

Позовна заява підсудна Одеському окружному адміністративному суду та подана у строк, встановлений законом, підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви відповідно до ст. 169 КАС України а також підстав для відмови у відкритті провадження у справі згідно зі ст. 170 КАС України не встановлено.

Зазначена позовна заява подана з додержанням вимог статей 159-161 КАС України.

Згідно приписів статті 12 та глави 10 КАС України вказана адміністративна справа підлягає розгляду у спрощеному позовному провадженні.

Відповідно до вимог ст.262 КАС України суд може розглянути справи в порядку спрощеного провадження, як в судовому засіданні з викликом сторін, так і без виклику сторін, за наявними справі матеріалами.

З врахуванням зазначеного, суд вважає за необхідне призначити до розгляду зазначену справу в порядку спрощеного провадження без призначення судового засідання та виклику сторін на підставі матеріалів, поданих сторонами в порядку, передбаченому КАС України.

У разі необхідності, суд може призначити розгляд справи в судовому засіданні за клопотанням однієї зі сторін.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 12, 120, 160, 161, 171, 248, 257-262 КАС України, п.10 Розділу VII Перехідних Положень КАС України суддя,-

УХВАЛИЛА:

Визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду.

Прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження в адміністративній справі.

Розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.

За відсутності клопотань від сторін про призначення судового засідання суд розгляне справу в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання (у письмовому провадженні) на підставі матеріалів, наданих сторонами.

Роз`яснити сторонам, що подання заяв по суті справи (позовна заява, відзив на позовну заяву (відзив), відповідь на відзив, заперечення) є правом учасників справи.

Встановити відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі.

Відзив повинен відповідати вимогам ч.2,4 ст. 162 КАС України.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 162 КАС України, одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду, копія відзиву та доданих до нього документів повинна бути надіслана іншим учасникам справи.,

До відзиву додаються:1) докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем; 2) документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи (розрахункова квитанція, опис вкладеного).

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч.6 ст.162 КАС України).

Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Роз`яснити позивачу, що відповідно до ч.2 ст.261 КАС України у разі отримання відзиву на позов він має право подати до суду відповідь на відзив у п`ятиденний строк з дня отримання відзиву. Відповідь на відзив повинна відповідати вимогам ч.2,4 ст. 162 КАС України. Позивач зобов`язаний згідно з ч.2 ст.163, ч.3 ст.162 КАС України одночасно з надісланням (наданням) відповіді на відзив до суду копію відповіді на відзив та доданих до неї документів надіслати (надати) іншим учасникам справи.

До відповіді на відзив додаються:1) докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтується відповідь на відзив; 2) документи, що підтверджують надіслання (надання) відповіді на відзив і доданих до неї доказів іншим учасникам справи (розрахункова квитанція, опис вкладеного).

Встановити відповідачу п`ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення, копія якого одночасно з поданням до суду повинна бути надіслана позивачу.

На підставі приписів п. 12 ч. 9 ст. 171 КАС України суд повідомляє суб`єкта владних повноважень про наявні в суді матеріали, які підлягають врученню суб`єкту владних повноважень як стороні, та про можливість їх отримання лише безпосередньо у суді.

Роз`яснити сторонам, що відповідно до ст.79 КАС України учасники справи разом із заявами по суті справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Приписами ч. 1 ст. 149 КАС України встановлено, суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід Державного бюджету України з відповідної особи штрафу у сумі від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках: невиконання процесуальних обов`язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу.

Справа буде розглянута у строк не більше шестидесяти днів з дня відкриття провадження.

Веб-адреса сторінки Одеського окружного адміністративного суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://adm.od.court.gov.ua/sud1570/.

Копії ухвали разом з інформацією про права та обов`язки направити учасникам справи.

Справа розглядатиметься суддею одноособово.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя Г. В. Лебедєва