Ухвала

від 30.12.2024 по справі 560/19277/24

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 560/19277/24

УХВАЛА

іменем України

30 грудня 2024 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі судді Блонського В.К., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся в суд з позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області, в якому просить:

1. Визнати протиправними дії Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, - період з 01.09.2017 року по 31.10.2024 року (згідно норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до та після 19 липня 2022 року), виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.

2. Стягнути з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, - період з 01.09.2017 року по 31.10.2024 року (згідно норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до та після 19 липня 2022 року), виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.

Ухвалою від 25.12.2024 суд залишив позовну заяву без руху. Надав позивач строк для усунення недоліків - 10 днів з дня вручення йому ухвали про залишення позовної заяви без руху.

27.12.2024 від представника позивача до суду надійшла заява, в якій просить:

1. Поновити строки звернення до адміністративного суду, враховуючи позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 140/16184/23 від 01 травня 2024 року, у справі № 440/6856/22 від 06 грудня 2024 року та у справі № 560/9343/23 від 26 грудня 2024 року.

2. Прийняти позовну заяву ОСОБА_1 від 21 грудня 2024 року у справі № 560/19277/24 до розгляду.

В обґрунтування заяви представник позивача посилається на висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 01.05.2024 у справі № 140/16184/23, зокрема:

"«30. Повертаючись до справи, що розглядається, Суд зазначає, що спірний період тривав з 18 червня 2020 року (наступний день за датою звільнення ОСОБА_1 ) по 20 травня 2023 року. Тобто спірні правовідносини охоплюють період, який виник, як до, так і після 19 липня 2022 року.

31. Водночас для правильного вирішення питання щодо визначення суми компенсації, що підлягає стягненню з роботодавця за невиконання ним приписів частини другої статті 116 КЗпП України, необхідно насамперед установити дату виникнення спірних правовідносин, пов`язаних з непроведенням повного розрахунку при звільненні.

31.1. Незважаючи на визначення приписами статті 117 КЗпП України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов`язані з обов`язком роботодавця розрахуватися з працівником в строк, встановлений приписами статті 116 КЗпП України, яким переважно є день звільнення.

Отже, датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 КЗпП України у цій справі, є 17 червня 2020 року - дата звільнення позивача та дата розрахунку з ним.

31.2. За таких обставин застосуванню до спірних правовідносин належать приписи статті 117 КЗпП України в редакції на момент їхнього виникнення, тобто до набрання чинності закону Законом № 2352-ІХ.

33. Аналізуючи правове регулювання, що діяло у зазначені періоди, Верховний Суд дійшов висновку, що за таких обставин, у питанні щодо обчислення розміру середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у період до 19 липня 2022 року необхідно застосовувати приписи статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року і не передбачала строкових обмежень, а тому має бути застосований принцип співмірності, окреслений у наведеній практиці Верховного Суду.»

Також представник позивача цитує Постанову від 26 грудня Верховного Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 560/9343/23:

«Проте, період з 19 липня 2022 року до 26 квітня 2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі №806/2473/18 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

Такий правовий підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі, викладеною у постанові від 6 грудня 2024 року у справі №440/6856/22 і колегія суддів вважає його застосовним до спірних правовідносин.»

Вирішуючи питання стосовно можливості поновлення позивачу строку звернення до суду, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч.2 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено іншого обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Вирішуючи питання дотримання строків звернення до суду, суддя враховує, що ч.3 ст. 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у ч.2 ст.122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений ч.5 ст.122 КАС України.

Спір у цій справі виник щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні зі служби період з 01.09.2017 року по 31.10.2024 року.

Відповідно до правової позиції, сформованої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16, яка узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 08.02.2022 у справі №755/12623/19, за змістом приписів ст.94, 116, 117 Кодексу законів про працю України і статей 1, 2 Закону України "Про оплату праці" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

У постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 11.02.2021 №240/532/20 висловлено правову позицію, відповідно до якої строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору в частині вимог, які стосуються несвоєчасного розрахунку при звільненні та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, охоплюється спеціальною нормою ч.5 ст.122 КАС України та відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах ст.233 КЗпП України.

Своєю чергою перебіг строку звернення до суду про виплату середнього заробітку (грошового забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільненні розпочався з дати фактичного розрахунку з позивачем.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 23.12.2020 у справі №560/4006/19, від 22.01.2020 у справі №620/1982/19, від 11.02.2021 у справі №240/532/20, від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22.

Відтак, перебіг місячного строку звернення до суду із заявленою позовною вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні розпочався з дня фактичного (остаточного) розрахунку з позивачем, який проведено відповідачем 31.10.2024, що підтверджується випискою з рахунку позивача.

Натомість позивач звернувся до суду з вказаними позовними вимогами 21.12.2024, що свідчить про пропуск місячного строку звернення до суду, передбаченого ч.5 ст.122 КАС України.

Позивачем подано заяву про поновлення строку звернення до суду з цим позовом на виконання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, однак будь яких причин, які можна визнати поважними та об`єктивними причинами пропуску строку звернення до суду з цими позовними вимогами, подана заява не містить.

Суд зауважує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами; чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.

Щодо висновків, зазначених у постановах Верховного Суду, на які посилається представника позивача.

Так, у постанові № 140/16184/23 від 01 травня 2024 року на яку посилається позивач, Верховний Суд дійшов наступних висновків:

"35. Особливістю цього спору є отримання ОСОБА_1 двох виплат за судовими рішеннями у справах № 140/5263/21 (виплата 30 листопада 2021 року) та № 140/6870/22 (виплата 22 травня 2023 року), під час ухвалення яких питання щодо стягнення компенсації, передбаченої статтею 117 КЗпП України, судами не вирішувалося. Водночас варто наголосити про однаковий характер цих виплат.

36. Разом з тим, залишаючи без розгляду позовні вимоги в частині стягнення середнього грошового забезпечення, суд апеляційної інстанції взяв до уваги лише дату виплати належних при звільненні сум - 30 листопада 2021 року. Однак, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою такі обставини, як відсутність звернення позивача із заявою про поновлення строку, так і відсутність процесуального рішення суду першої інстанції щодо процесуальних наслідків пропуску строку звернення позивача до суду.

37. Також приписи частини третьої статті 123 КАС України регламентують необхідність з`ясування судом причин пропуску строку шляхом забезпечення позивачу можливості подати відповідну заяву на будь-якій стадії судового процесу.

38. Установивши такі обставини справи, суд апеляційної інстанції повинен був зажадати від позивача обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду і лише після таких дій мав процесуально вирішити питання наслідків пропуску строку звернення позивача до суду. Однак дій, направлених на реалізацію процесуальних гарантій позивача надати докази на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду (заявити про поновлення пропущеного строку звернення), суд апеляційної інстанції не вжив.

Отже, указане процесуальне питання вирішено судом апеляційної інстанції з порушенням норм процесуального права, встановленого частиною третьою статті 123 КАС України.".

Проаналізувавши висновки, вказані у вищенаведених постановах, суд звертає увагу, що у цих постановах Верховний Суд не вирішував питання стосовно процесуального строку звернення до суду у справах про стягнення середнього заробітку, а досліджував питання порядку визначення суми належної позивачу компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні, тобто механізму обчислення середнього заробітку, з урахуванням приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року та після 19 липня 2022 року (двоскладова формула розрахунку), а також з урахуванням дати звільнення позивача.

Натомість, від правової позиції, висловленої у постановах від 23.12.2020 у справі №560/4006/19, від 22.01.2020 у справі №620/1982/19, від 11.02.2021 у справі №240/532/20, від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 щодо початку перебігу строку звернення до суду з позовом про виплату середнього заробітку (грошового забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільненні, Верховний Суд не відступав.

Суд зазначає, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оціночні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Позивач у встановлений законодавством строк до суду не звернувся, доказів наявності обставин, які були об`єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду з цим позовом суду не надав.

Згідно з положеннями ч.2 ст.123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Відповідно до п.9 ч.4 ст.169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 КАС України.

Пунктом 1 ч.4 ст.169 КАС України визначено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Оскільки з цим позовом позивач звернувся до суду поза межами встановленого ст.122 КАС України строку, зазначені позивачем у заяві обставини на підтвердження причин пропуску ним строку звернення до суду є неповажними, суд дійшов висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви позивачеві.

Керуючись частиною 2 статті 123, статтями 169, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Визнати неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з цим позовом.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії - повернути позивачеві.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Ухвалу може бути оскаржено до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Головуючий суддяВ.К. Блонський