Рішення

від 29.11.2024 по справі 607/11215/24

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29.11.2024Справа №607/11215/24

29 листопада 2024 року м.Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

- головуючої судді Черніцької І.М.

- за участю секретаря судового засідання Демборинського М.Р.

сторони в судове засідання не з`явилися

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в місті Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Байковецької сільської ради про визнання права власності на спадкове майно,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Байковецької сільської ради про визнання права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті діда ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування вимог позивач вказав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його дід ОСОБА_3 . За життя ОСОБА_3 склав заповіт, яким все своє майно заповів йому. Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина за заповітом, в тому числі на належний йому житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за АДРЕСА_1 . Спірне будинковолодіння належало до суспільної групи господарства робітний двір, головою якого був ОСОБА_3 та який отримав свідоцтво на право особистої власності на вказане будинковолодіння.

Таким чином, він є єдиним спадкоємець за заповітом після смерті діда та прийняв спадщину у встановленому законом порядку.

Постановою державного нотаріуса йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 , у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спірний житловий будинок.

Посилаючись на наведене, просив задовольнити позов.

Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 травня 2023 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 серпня 2024 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.

В судове засідання позивач не з`явився, хоча про час та місце був повідомлений у встановленому законом порядку.

Попередньо представник позивача - адвокат Собчук В.К. подав заяву про розгляд справи без його та позивача участі, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити позов.

Представник відповідач в судове засідання не з`явився, хоча про час та місце був повідомлений у встановленому законом порядку. Попередньо подав клопотання про розгляд справи без їх участі. Зазначив, що при вирішення позовних вимог сільська рада покладається на думку суду.

Судом встановлено, що 11 лютого 1954 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 від 15 квітня 1964 року. Після реєстрації одруження дружині присвоєно прізвище « ОСОБА_5 ».

ОСОБА_3 на праві власності належав житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом на право особистої власності на жилий будинок від 29 грудня 1989 року, зареєстрованим за реєстром №214, виданим Тернопільським обласним об`єднаним бюро технічної інвентаризації.

Згідно довідки Чернелево-Руської сільської ради за №221 від 29 листопада 2018 року вбачається, що будинковолодіння по АДРЕСА_1 рахується за померлим ОСОБА_3 . Земельна ділянка для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель і споруд площею 0,15 га приватизована на ім`я ОСОБА_3 .

Згідно довідки за №48 від 27 березня 2024 року, виданої Байковецькою сільською радою Тернопільського району Тернопільської області, ОСОБА_3 був головою двору житлового будинку по АДРЕСА_1 . Станом на 15 квітня 1991 року домоволодіння відносилося до робітничого двору, в якому були зареєстровані: ОСОБА_3 - голова двору, ОСОБА_6 - дружина, ОСОБА_7 - син, ОСОБА_8 - невістка, ОСОБА_1 - внук, ОСОБА_9 - внук.

З інформаційної довідки за №223 від 04 березня 2024 року, виданої Тернопільським районним госпрозрахунковим бюро технічної інвентаризації вбачається, що станом на 01 січня 2013 року державна реєстрація права власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 в бюро не проведена.

Як слідує з інформаційної довідки про технічний стан нерухомого майна за №224 від 04 березня 2024 року, виданої Тернопільським районним госпрозрахунковим бюро технічної інвентаризації, по обліку бюро житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 рахується за ОСОБА_3 .

Згідно технічного паспорту на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, виготовленого КП «Тернопільське районне госпрозрахункове бюро технічної інвентаризації» 09 березня 2024 року, загальна площа житлового будинку по АДРЕСА_1 становить 160,5 кв.м., житлова площа - 81,8 кв.м. Рік побудови житлового будинку - 1974 рік.

За життя ОСОБА_3 склав заповіт, посвідчений державним нотаріусом Тернопільської районної нотаріальної контори 21 серпня 2013 року, зареєстрований в реєстрі за №1586, згідно з яким заповів все своє майно ОСОБА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 01 лютого 2018 року, виданим Виконавчим комітетом Чернелево-Руської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, актовий запис №04.

Після його смерті відкрилася спадщина за заповітом на належне йому майно, у тому числі на належну йому частину спірного будинковолодіння.

Згідно довідки Чернелево-руської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області за №167 від 19 вересня 2018 року та довідки Байковецької сільської ради за №27 від 21 лютого 2024 року вбачається, що ОСОБА_3 на день смерті був зареєстрований та проживав по АДРЕСА_1 . Разом з ним на день його смерті перебували на реєстраційному обліку: ОСОБА_6 - дружина, ОСОБА_8 - невістка, ОСОБА_1 - внук, ОСОБА_9 - внук, ОСОБА_10 - внук.

25 липня 2018 року Тернопільською районною державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу за №325/2018 року після смерті ОСОБА_3 за заявою дружина спадкодавця ОСОБА_6 від 25 липня 2018 року про відмову від обов`язкової частки у спадщині після смерті ОСОБА_3 .

25 липня 2018 року позивач ОСОБА_1 подав державному нотаріусу заяву про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3 .

03 квітня 2024 року позивач ОСОБА_1 подав державному нотаріусу заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спірне будинковолодіння після смерті ОСОБА_3 .

Таким чином, з матеріалів спадкової справи №325/2018 року встановлено, що єдиним спадкоємцем за заповітом, який прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 є його онук ОСОБА_1 , який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, шляхом постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Постановою державного нотаріуса Тернопільської районної державної нотаріальної контори Осадчук В.Ю. від 03 квітня 2024 року за №713/02-31, позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спірне будинковолодіння після смерті діда ОСОБА_3 , у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спірне будинковолодіння.

Суд, розглянувши справу, дослідивши та оцінивши в сукупності зібрані по справі докази, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи із наступного.

Відповідно до положень нормативно-правових актів, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин, а саме Технічних вказівок по веденню книжок погосподарського обліку в сільських радах, затверджених Центральним статистичним управлінням при Раді Міністрів СРСР 27 червня 1972 року, Вказівок по веденню погосподарського обліку в сільських радах народних депутатів, затверджених Центральним статистичним управлінням при Раді Міністрів СРСР 13 квітня 1979 року № 112/5, Вказівок по веденню погосподарського обліку в сільських радах народних депутатів, затверджених Центральним статистичним управлінням при Раді Міністрів СРСР 12 травня 1985 року № 5-24/26, суспільна група господарства переважно встановлюється залежно від роду занять глави сім`ї. Глава сім`ї визначається в кожному конкретному випадку повнолітніми членами сім`ї за їхньою взаємною згодою. Залежно від роду занять глави сім`ї господарство відноситься до суспільної групи колгоспників, робочих, службовців, кустарів чи селян-одноосібників. Виняток із загального правила складають господарства, в яких проживають працюючі члени колгоспу. Такі господарства, незалежно від роду занять глави сім`ї, відносяться до господарства колгоспників.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстроване в Мін`юсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами).

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Отже, у разі відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно, створене та оформлене в передбаченому законом порядку до набрання чинності Законом України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право на оформлення спадкових прав шляхом звернення до нотаріальної контори за видачею свідоцтва про право на спадщину.

При вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове майно судам слід керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самих спадкодавців на момент закінчення будівництва будинків, зокрема положеннями ЦК УРСР 1963 року, Законом України "Про власність", Законом України від 7 грудня 1990 року № 533-XII "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування", Законом України від 25 грудня 1974 року "Про державний нотаріат", постановою Ради Міністрів Української РСР від 11 березня 1985 року № 105 "Про порядок обліку житлового фонду в Українській РСР", Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 13 квітня 1979 року за № 112/5, Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року № 5-24-26, Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31 січня 1966 року, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженою наказом Міністра юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року № 45/5, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженою наказом Міністра юстиції УРСР від 19 січня 1976 року № 1/5, та іншими нормативними актами.

За змістом п. 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах.

Додатками № 32 та № 33 до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих було затверджено зразки довідок про право власності колгоспного (селянського) двору на жилий будинок та про право власності робітника чи службовця на жилий будинок.

За змістом зазначених нормативних актів виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права.

До компетенції виконкомів місцевих Рад відносилось також питання узаконення цих будівель та внесення записів про право власності на будинки за громадянами у погосподарські книги місцевих Рад.

Погосподарські книги є особливою формою статистичного обліку, що здійснюється в Україні (УРСР) із 1979 року. В погосподарських книгах при визначенні року побудування зазначається рік введення в експлуатацію будинку.

На виконання постанови Ради Міністрів УРСР від 11 березня 1985 року № 105 у 1985 - 1988 роках сільськими, селищними, районними Радами народних депутатів ухвалювалось рішення щодо оформлення права власності та реєстрації будинків у бюро технічної інвентаризації за даними погосподарських книг сільських, селищних Рад із додатками списків громадян, яким ці будинки належали.

Проте, незважаючи на внесення записів у погосподарські книги, більшість громадян своє право власності в БТІ не зареєстрували (не оформили).

Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13 грудня 1995 року № 56, передбачала обов`язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (п. 4 Інструкції), в тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах (п. 20 Інструкції).

Тобто записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

Встановлено та підтверджено матеріалами справи, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 згідно довідки Байковецької сільської ради за №48 від 27 березня 2024 року відносився до суспільної групи господарств - робітничий двір, головою домогосподарства значився ОСОБА_3 , членами робітничого двору станом на 15 квітня 1991 року були: ОСОБА_6 - дружина, ОСОБА_7 - син, ОСОБА_8 - невістка, ОСОБА_1 - внук та ОСОБА_9 - внук.

Доказів про те, що вказане будинковолодіння належало до типу колгоспний двір судом не встановлено.

Згідно технічного паспорту на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, виготовленого Тернопільським районним госпрозрахунковим бюро технічно інвентаризації 01 березня 2024 року, житловий будинок по АДРЕСА_1 побудований у 1974 році.

Відповідно до вимог ст. 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України від 20 червня 1969 року, який діяв на час побудови спірного житлового будинку, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Встановлено, що спірний житловий будинок був набутий ОСОБА_3 у власність під час перебування останнього та ОСОБА_6 у шлюбі.

Отже, вказаний житловий будинок є об`єктом спільної сумісної власності подружжя та їх частки визнаються рівними.

Таким чином, за життя ОСОБА_3 належало та ОСОБА_6 на даний час належить по частці житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 .

Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина за заповітом, у тому числі на належну йому частку спірного житлового будинку.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

В силу вимог ч. 1 ст. 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

В силу вимог ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Встановлено, що спадщину після смерті ОСОБА_3 прийняв позивач, шляхом постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини та подання заяви про прийняття спадщини, що підтверджується матеріалами справи.

Дружина спадкодавця ОСОБА_6 , яка мала право на обов`язкову частку у спадщині, подала державному нотаріусу заяву про відмову від обов`язкової частки після смерті чоловіка ОСОБА_3 .

Таким чином, ОСОБА_1 , будучи спадкоємцем за заповітом, після смерті ОСОБА_3 успадкував належну йому частку будинковолодіння по АДРЕСА_1 .

Однак, отримати свідоцтва про право на спадщину на спірний житловий будинок у нотаріуса позивач не може, у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів.

За змістом вимог ст. 12 Закону України «Про власність» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), основою створення власності є праця громадян та громадянин набуває право власності на майно з підстав, не заборонених законом, або отримує в результаті спадщини або здійснення інших угод.

Згідно з вимогами ст. 49 Закону України «Про власність», володіння майном вважається правомірним, якщо інше не було встановлено судом, арбітражним судом, третейським судом.

Відповідно до вимог ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього закону, виникають з моменту такої реєстрації. Права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

Відповідно до інформаційного листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року «Про практику розгляду цивільних справ про спадкування», державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстроване в Мін`юсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами).

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до вимог ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Враховуючи вищенаведені вимоги закону та встановленні обставини справи, суд приходить до переконання, що позов підлягає частковому задоволенню, шляхом визнання за позивачем права власності на 1/2 частину житлового будинку загальною площею 160,5 кв.м., житловою площею 81,8 кв.м., з відповідною частиною надвірних будівель та споруд по АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Водночас, суд не вбачається підстав для визнання за позивачем права власності на спірне бунковолодіння в цілому, оскільки судом встановлено, що останнє було об`єктом спільною сумісної власності подружжя, а саме чоловіка ОСОБА_3 та дружини ОСОБА_6 , якій на даний час на праві власності належить частка будинковолодіння по АДРЕСА_1 .

Вказані обставини позивачем не спростовані.

Керуючись ст. ст. 3, 4, 12, 81, 259, 263, 265, 268, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, ст. ст. 392, 1218, 1233, 1236, 1268-1270 Цивільного кодексу України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до Байковецької сільської ради про визнання права власності на спадкове майно задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку загальною площею 160,5 кв.м., житловою площею 81,8 кв.м., з відповідною частиною надвірних будівель та споруд по АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 .

Відповідач: Байковецька сільська рада, вул. Січових Стрільців, 43 с.Байківці Тернопільського району Тернопільської області, код ЄДРПОУ 04394846.

Повне рішення складено 09 грудня 2024 року.

Головуюча суддя І.М. Черніцька