Рішення

від 27.12.2024 по справі 904/4351/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.12.2024м. ДніпроСправа № 904/4351/22

за позовом Приватного підприємства науково-виробничої фірми "ТЕХНОСЕРВІС", м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СТ Капітал Трейд", м. Дніпро

про стягнення інфляційних збитків, річних відсотків та пені

Суддя Ярошенко В.І.

Без участі (виклику) представників сторін

ПРОЦЕДУРА

Приватне підприємство науково-виробничої фірми "ТЕХНОСЕРВІС" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СТ Капітал Трейд" про стягнення інфляційних збитків у розмірі 26 572, 09, 3 річних відсотків у розмірі - 2 850 грн та пені у розмірі - 13 190, 74 грн.

Ухвалою суду від 28.11.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 904/4351/22. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Встановлено відповідачу строк 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження для подання до суду відзиву на позовну заяву.

10.01.2023 від ТОВ «СТ Капітал Трейд» надійшов відзив на позовну заяву.

20.01.2023 від Приватного підприємства науково-виробничої фірми "ТЕХНОСЕРВІС" надійшла відповідь на відзив.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан.

Судова система не припиняє працювати, але значна кількість повітряних тривог, відключення електроенергії, відсутність фінансування на поштові відправлення, призводить до збільшення часу розгляду судових справ.

Судом враховано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно частини 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

При цьому, згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема складність справи та поведінка заявників.

З огляду на викладене, з метою дотримання принципів господарського судочинства, суд розглянув справу в межах розумного строку.

В порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України судом прийнято рішення у справі.

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позиція позивача, викладена у позовній заяві

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором № 3010/21-55 від 30.10.2021 про надання послуг з технічного обслуговування та ремонту автомобілів в частині оплати заборгованості інфляційних збитків, річних відсотків та пені.

Позиція відповідача, викладена у відзиві

Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог зазначаючи, що позивач підтвердив під час переговорів, що не буде стягувати збитки: інфляційні втрати, 3% річних та пеню, на підтвердження цієї домовленості позивачем був надісланий акт звірки взаєморозрахунків, відповідно до якого станом на 04.11.2022 відсутні будь-які грошові зобов`язання ТОВ «СТ КАПІТАЛ ТРЕЙДІНГ» перед Приватним підприємством науково-виробнича фірма "Техносервіс".

Крім того, позивачем не надано жодних доказів, що сторони уклали договір № 0310/21-55 від 30.10.2021 про надання послуг з технічного обслуговування та ремонту автомобілів саме в цій редакції, адже наявна в матеріалах справи копія договору не містить підпису та печатки з боку відповідача. Також немає доказів направлення цього договору відповідачу в якості пропозиції укласти договір.

Факт надання послуг відповідач не заперечує, проте наданий позивачем договір у такій редакції він не отримував.

Позиція позивача викладена у відзиві на позовну заяву

Стосовно того, що позивачем не надано доказів укладення договору саме в цій редакції не відповідає дійсності, адже у якості пропозиції від позивача відповідачу направлявся єдиний Договір про надання послуг з технічного обслуговування та ремонту автомобілів. Саме на підставі єдиного, погодженого сторонами договору, були виконані відповідачем роботи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУТЬ

30.10.2021 між ПП НВФ "Техносервіс" та ТОВ "Техносервіс" була досягнута домовленість про можливість укладення Договору № 3010/21-55 про надання послуг технічного обслуговування та ремонту автомобілів.

Відповідно до пункту 1.1 договору Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе зобов`язання по проведенню технічного обслуговування та/або ремонту дорожніх транспортних засобів (далі за текстом - ДТЗ) Замовника, в тому числі постачання запасних частин, матеріалів, автошин, необхідних для проііслсння технічного обслуговування та/або ремонту ДТЗ, а Замовник зобов`язаний прийняти та оплатити виконані роботи та установлені запасні частини, матеріали, автошини, що визначені у наряді-замовленні.

За взаємною згодою Сторін виконання технічного обслуговування та/або ремонту ДТЗ може здійснюватись із використанням запасних частин, матеріалів, автошин, які надаються Замовником.

Надання послуг здійснюється за зверненням Замовника чи його попередньою заявкою. У випадку, коли послуги надаються за попередньою заявкою Замовника, Виконавець визначає дату, час надання ДТЗ (складових) і його (їх) документації, шо необхідні для надання послуг. У разі звернення без попередньої заявки перевага надається Замовнику, який зробив заявку (пункт 1.3 договору).

За пунктом 2.2 договору встановлено, що на підставі проведеної діагностики виконавець формує наряд-замовлення, в якому вказує всі необхідні роботи з ремонту ДТЗ та їх вартість, а також перелік запасних частин необхідних для цього та їх вартість.

Змістом пункту 2.3. Договору передбачено, що виконавець узгоджує наряд-замовлення із замовником шляхом підписання наряду-замовлення представником замовника та/або отримання електронного листа від замовника про узгодження вказаного наряду-замовлення в телефонному режимі.

Загальною ціною даного Договору є сукупна вартість виконаних робіт та/або встановлених запасних частин за весь час дії Договору. Сторони домовились про те, шо сума грошового ліміту складає 5 000, 00 грн (П`ять тисяч гривень 00 копійок) грн, а відстрочення платежу це перевищує 1 (один) банківських днів з моменту підписання акту прийому-передачі виконаних робіт та ДТЗ.

При здійсненні оплати Замовник вказує наступні реквізити: номер та дату підписання Договору, з посиланням на виставлений Виконавцем рохунок-фактуру. Сторони домовились, що в разі прострочення платежу з боку Замовника Виконавець мас право припинити подальші відвантаження та/або виконання робіт Замовнику до отримання повної оплати за відвантаженими та/або виконаними, але не оплаченими в строк партіями товару та/або роботами, а також перейти до роботи з Замовником на умовах 100 % попередньої оплати. В залежності від загальної суми щомісячних замовлень Замовника, Виконавець внзначас суму товарного кредиту, на яку він може поставити товар та/або виконати роботи на умовах домовленого відтермінування. У разі перевищення суми товарного кредиту та не настання при цьому терміну оплати за відтермінуванням. Замовник має сплатити суму коштів, яка буде дорівнюватись сумі перевищення кредиту невідкладно. Сума грошового ліміту. а також кінцевий строк оплати за надані послуги та/або товар, фіксується в Рахунку на оплату (пункти 2.6-2.7 договору).

Строк оплати фіксується в рахунках, виставлених, згідно актом прийому-передачі виконаних робіт. У разі, якшо вартість виконаних робії. встановлених запасних частин, матеріалів, автошин за цим Договором змінюється після її погодження у наряді-замовленні. Виконавець призупиняє виконання робіт та повідомляє у встановленому цим Договором порядку про зміну вартості Замовника. У випадку, коли Замовник заперечує проти виконання робіт та/або встановлення запасних частин, матеріалів, автошин за новою ціною, він зобов`язаний протягом 2 (двох) робочих днів з моменту отримання у встановленому Договором порядку повідомлення про зміну вартості робіт та/або запасних частин письмово повідомити Виконавця про відмову від подальшого виконання робіт. В такому випадку Замовник зобов`язаний оплатити вже виконані роботи та встановлені запасні частини, матеріали, автошини, за вартістю, яка була погоджена Сторонами, та власними силами і за власний рахунок невідкладно забрати ДТЗ із місця виконання ремонтних робіт (пункт 2.4 договору).

Проте, договір зі сторони відповідача підписаний не був.

06.11.2022 виконавцем був сформований Наряд-замовлення № 4065 на надання послуг з технічного обслуговування і ремонту. Погоджена вартість робіт і автозапчастин склала 103 804 грн.

Надані послуги були виконані у повному обсязі, запчастини встановлені, що підтверджується Актом № ТС-00017229 здачі-прийняття виконаних робіт.

13.12.2021 за попередньою (усною) заявкою замовника, виконавцем був сформований Наряд-замовлення № 4561 на надання послуг з технічного обслуговування і ремонту.

Як стверджує позивач, Замовник не мав змоги підписати та засвідчити печаткою наряд-замовлення, тому сторони усно узгодили вартість робіт і запчастин, яку згодом зафіксували в Акті № ТС-00018223 від 15.12.2021.

Надані послуги були виконані у повному обсязі, запчастини встановлені, що підтверджується Актом № ТС-00018223 здачі-прийняття виконаних робіт від 15.12.2021 на суму 12 479 грн.

Однак, надані послуги відповідачем були оплачені з порушенням строків, зазначені обставини і стали причиною звернення позивача до суду з даними позовом.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (далі також - ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частиною 1 статті 639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

За загальним правилом правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі (ст. 208 ЦК України).

Позивач посилався на укладення сторонами договору № 0310/21-55 від 30.10.2021.

ПП НВФ «Техносервіс» наголошує на виникненні правовідносин з наданя послуг саме за вказаним договором, однак, з доданої до матеріалів справи копії договору вбачається, що він не підписаний сторонами.

Зважаючи, що сторонами не долучено до справи належним чином завірену копію договору № 0310/21-55 від 30.10.2021, укладеного з дотриманням вимог до письмової форми договору, то суд дійшов висновку про безпідставність посилань ПП НВФ «Техносервіс» на виникнення між сторонами правовідносин з надання послуг саме на підставі договору № 0310/21-55 від 30.10.2021.

При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Також, за приписами ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Договір, відповідно до ст. 638 ЦК України, є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).

Статтею 641 ЦК України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Таким чином, оскільки в матеріалах справи наявний Акти № ТС-00017229 здачі-прийняття виконаних робіт від 26.11.2021, № ТС-00018223 від 15.12.2021 із зазначенням сторін, сум та товару, то суд приходить до висновку, що між сторонами мало місце укладення правочину на надання послуг у спрощений спосіб.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст. 901 Цивільного кодексу України).

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ст. 903 Цивільного кодексу України).

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу припису статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Згідно зі статтею 615 цього Кодексу у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов`язання або воно припиняється.

Як вбачається відповідач оплатив заборгованість за надані послуги з простроченням, тому позивачем було нараховано інфляційні втрати у розмірі 26 572, 09 грн та 3 річних відсотків у розмірі 2 850 грн.

Суд зауважує, що чинним законодавством передбачено алгоритм захисту порушеного права постачальника у випадку невиконання покупцем зобов`язань із оплати поставленого товару, серед яких є нарахування неустойки, 3% річних та інфляційних втрат на розмір невиконаного зобов`язання.

Цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість (подібна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11.11.2021 у справі №910/8482/18 (910/4866/21), від 04.08.2021 у справі № 185/446/18, від 07.10.2020 у справі № 450/2286/16-ц).

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред`явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов`язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Відповідно до правової позиції постанов Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 30.01.2019 у справі № 922/175/18 визначено, що за змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів і отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Згідно правової позиції, а саме постанов Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 22.11.2018 у справі № 903/962/17, від 17.10.2018 у справі № 916/1883/16 визначено, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

З огляду на те, що невиконане відповідачем зобов`язання по оплаті послуг є грошовим зобов`язанням, то на вимогу позивача підлягають застосуванню положення ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Суд зазначає, що Акти підписані сторонами є підставою для здійснення відповідачем розрахунку за надані послуги

Враховуючи вищенаведене та порушення відповідачем термінів сплати існуючої заборгованості, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 3% річних та інфляційні врати.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Зі змісту сукупності доказів, доданих до позовної заяви, вбачається, що граничні строки оплати послуг сторонами не були визначені.

Однак, оскільки статтею 530 Цивільного кодексу України не передбачено, у який спосіб та в якій формі повинна бути заявлена вимога кредитора до боржника, то позовна заява про стягнення основного боргу, з якою позивач звертався до суду у справі № 904/2753/22 (надіслана до суду 26.08.2022), може вважатись вимогою позивача про оплату у розумінні частини другої статті 530 Цивільного кодексу України.

Перевіривши представлений позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, враховуючи встановлені обставини порушення грошового зобов`язання, момент виникнення права вимоги, та приймаючи до уваги визначений позивачем період нарахування, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат у відповідності до правових позицій вказаних вище постанов Верховного Суду, господарський суд здійснивши власний перерахунок встановив, що до стягнення підлягають інфляційні втрати в розмірі 5 171,69 грн за період вересень жовтень 2022 року та 3% річних у розмірі 630, 80 грн з 26.08.2022 по 30.10.2022. В стягненні інфляційних втрат в розмірі 24 501, 34 грн та 2 545, 20 грн слід відмовити.

Щодо стягнення пені

У зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо оплати наданих послуг позивачем відповідачу нараховано пеню на суму 13 190, 74 грн за період з 30.11.2021 по 29.05.2022 та на суму 1 347, 05 грн за період з 17.12.2021 по 16.06.2022.

Відповідно до положень статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Стаття 231 Господарського кодексу України регулює розмір штрафних санкцій таким чином: Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов`язань, зазначених у частині другій цієї статті.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов`язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов`язань, визначається відповідним суб`єктом господарювання - господарською організацією.

З аналізу положень статті 231 Господарського кодексу України вбачається, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.

Водночас, відповідно до частини 2 статті 343 Господарського кодексу України, як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Також за статтями 1 та 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини, передбачено, зокрема, частиною першою статті 1 Закону України Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій, частинами чотирнадцятою-шістнадцятою статті 14 Закону України Про державний матеріальний резерв, частиною другою статті 36 Закону України Про телекомунікації.

За змістом наведених вище положень законодавства, розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Така сама правова позиція щодо застосування норм статті 231 Господарського кодексу України викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18.

Судом раніше було встановлено, що договір між сторонами був укладений у спрощений спосіб, то відповідно сторони не встановили порядок стягнення пені.

Як вбачається з наданого розрахунку, позивач здійснює нарахування штрафних санкцій, передбачених статтею 231 Господарського кодексу України, за порушення відповідачем виконання саме грошового зобов`язання, що суперечить приписам чинного законодавства.

Враховуючи викладене, у суду відсутні правові підстави для стягнення пені.

Щодо витрат на правничу допомогу

За змістом пункту 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно зі статтею 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат

- розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

На підтвердження витрат на послуги адвоката позивачем надані: договір про правову допомогу від 11.11.2022, укладений між ПП НВФ «Техносервіс» та Адвокатським бюро «Лози», квитанція до прибуткового касового ордера від 14.11.2022 про сплату адвокату 6 500 грн, акт приймання-передачі наданих послуг від 14.11.2022 на суму 6 500 грн, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 507 від 16.05.2008, довіреність від 11.11.2022.

Між ПП НВФ «Техносервіс» (далі - довіритель) та Адвокатським об`єднанням «Лози» (далі - повірений) був укладений договір про правову допомоги від 11.11.2022 (далі - договір).

Відповідно до пункту 1.1 договору повірений зобов`язується від імені і за рахунок довірителя здійснити наступні дії - надати правову допомогу у спорі з Товариством з обмеженою відповідальністю "СТ Капітал Трейд", з метою стягнення інфляційних збитків, річних відсотків та пені:

1. Здійснити дослідження, аналіз та попередню правову оцінку документів та ін. доказів за їх місцезнаходженням (3 год).

2. Провести заходи досудового врегулювання спору, шляхом проведення переговорів на предмет повернення боргу (0, 5 год).

3. Здійснити аналіз судової практики (0, 5год).

4. Провести арифметичні розрахунки (3 год).

5. Підготувати пакет документів, необхідний для звернення до суду, підготувати позовну заяву (7 год).

6. Вчинити інші дії необхідні для розгляду справи в суді та з метою забезпечення виконання судового рішення(3 год).

Згідно з пунктами 2.1 - 2.3 за здійснення дій, що визначені у п. 1.1 договору, довіритель сплачує повіреному винагороду в розмірі 6 500 грн. Розрахунок здійснюється в момент передачі довірителю підготовленої позовної заяви. При задоволенні позову довіритель сплачує повіреному премію (гонорар успіху) у сумі 2 000 грн.

Пунктом 6.1 договору встановлено, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання.

У підписаному акті приймання-передачі наданих послуг від 14.11.2022 зазначено, що повірений надав, а представник довірителя прийняв наступні послуги на загальну суму 6 500 грн:

- дослідження, аналіз та попередню правову оцінку документів та ін. доказів за їх місцезнаходженням (2 год 45 хв);

- здійснення аналізу судової практики (0 год 30хв);

- проведення арифметичних розрахунків (3 год 15 хв);

- підготовка пакету документів, необхідний для звернення до суду, виготовлення позовної заяви (7 год);

- вчинення інших дій необхідних для розгляду справи в суді та на стадії виконання судового рішення(3 год).

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Таким чином витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.03.2019 у справі № 922/445/19.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

У статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» вказано, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно із Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Частинами першою та другою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:

- фіксованого розміру,

- погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначає, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.

Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).

Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

Частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України не визначає конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.

Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.

Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Аналогічна права позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін(див. додаткову постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц). Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Застосовуючи критерій співмірності витрат на оплату послуг адвоката, суд повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених як у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України так і у частинах п`ятій-сьомій статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, Верховний Суд дійшов висновків, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, зважаючи на приписи частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме - пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Відповідно до пункту 3 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у разі часткового задоволення позову інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на часткове задоволення позовних вимог, суд вирішує питання щодо розподілу витрат позивача на правничу допомогу в розмірі 1 040, 82 грн.

Врахувавши співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; враховуючи кількість виготовлених представником позивача документів та їх зміст, суд покладає на відповідача витрати позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 1 040, 82 грн.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі 303, 80 грн.

Керуючись статями 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 165, 178, 233, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СТ Капітал Трейд» (49026, м. Дніпро, вул. Решетилівська, будинок 10А; ідентифікаційний код 43813997) на користь Приватного підприємства науково-виробнича фірма «Техносервіс» (49000, м. Дніпро, вул. Вишнева, буд. 51; ідентифікаційний код 31321005) суму інфляційних втрат 5 171,69 грн, 3% річних у розмірі 630, 80 грн, витрати зі сплати судового збору в розмірі 303, 80 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 1 040, 82 грн.

В іншій частині позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.І. Ярошенко