Рішення

від 12.12.2024 по справі 905/987/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

12.12.2024 Справа №905/987/24

за позовом: Маріупольської міської ради Донецької області (87500, Донецька область, м.Маріуполь, просп.Миру, 70, код ЄДРПОУ 33852448)

до відповідача: Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, Російська Федерація, м.Москва, вул.Житня, 14, будівля 1)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Комунального закладу «Маріупольська загальноосвітня школа I-III ступенів №30 Маріупольської міської ради Донецької області» (87551, Донецька область, м.Маріуполь, вул.Дністровська, 35, код ЄДРПОУ 23031569)

про стягнення 79312124,20 грн

Суддя: Паляниця Ю.О.

Секретар судового засідання: Білогубова В.В.

У засіданні брали участь:

від позивача (в режимі відеоконференції): Бастрига С.М. в порядку самопредставництва

від відповідача: не з`явився

від третьої особи: не з`явився

Згідно із ст.216 ГПК України в засіданні

суду оголошувалась перерва з 28.11.2024

до 12.12.2024

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Маріупольська міська рада Донецької області, м.Маріуполь звернувся до Господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, м.Москва про стягнення 1914734,30 доларів США, що еквівалентно 79312124,20 грн за офіційним курсом НБУ на день подання позовної заяви.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України було знищено будівлю Комунального закладу «Маріупольська загальноосвітня школа I-III ступенів №30 Маріупольської міської ради Донецької області» та майно, яке у ній знаходилось, у зв`язку з чим позивач зазнав збитків у заявленому розмірі.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 29.07.2024 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №905/987/24, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Комунальний заклад «Маріупольська загальноосвітня школа I-III ступенів №30 Маріупольської міської ради Донецької області».

Відповідач у жодне судове засідання не з`явився, відзиву у встановлений судом строк не надав, будь-яких пояснень по суті спору не представив. Разом з тим, суд зазначає, що предметом позову у цій справі є відшкодування шкоди (збитків), завданої збройною агресією Російської Федерації проти України; місцем завдання шкоди (збитків) є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами Російської Федерації, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави України, що закріплено у Статуті ООН. У зв`язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що, у свою чергу, з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства Російської Федерації в Україні, у зв`язку із припиненням його роботи на території України. До таких висновків щодо розірвання дипломатичних відносин між Україною і Російською Федерацією дійшов Верховний Суд у постановах від 14.04.2022 у справі №308/9708/19, від 18.05.2022 у справі №760/17232/20, а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2022 у справі №635/6172/17.

Відповідно до ч.ч.5, 6 ст.3 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 по справі №990/80/22, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.

При цьому, Верховний Суд виходив з того, що країна-агресор діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки, віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, тому безумовно Російська Федерація надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Вказані висновки наведено у постановах Верховного Суду від 08 та 22 червня 2022 року у справах №490/9551/19 та №311/498/20.

Окрім того, аналогічних за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18.05.2022 у справі №428/11673/19 та у справі №760/17232/20-ц, зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету Російської Федерації у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції; судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним з міжнародно-правовими зобов`язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.

Разом з цим, судом враховано, що до повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт постанову Верховної Ради України «Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності» від 19.12.1992 шляхом направлення доручення компетентному суду або іншому органу Російської Федерації.

У зв`язку з Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», за зверненням Мін`юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресію Росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Згідно з листом №25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 Міністерства юстиції України «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану» з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами Російської Федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.

Крім того, у зв`язку з агресією з боку Російської Федерації та введенням воєнного стану Акціонерне товариство «Укрпошта» з 24.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з Російською Федерацією.

Міністерство юстиції України листом №91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 щодо вручення судових документів резидентам Російської Федерації в порядку ст.8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист №71/14-500-77469 від 03.10.2022) 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території РФ та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади РФ за посередництва третіх держав також не здійснюється.

Поряд з тим, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом, на офіційному веб-порталі «Судова влада України» у розділі «Повідомлення для учасників судового процесу» публікувались оголошення про розгляд справи №905/987/24.

Господарським судом також здійснювалось повідомлення відповідача про розгляд справи шляхом направлення ухвал Господарського суду Донецької області на поштову адресу посольства Російської Федерації у Республіці Молдова.

У цьому випадку судом також враховано, що згідно з ч.ч.1, 2 ст.3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись, з ухвалами суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Станом на дату ухвалення рішення відповідач відзиву не надав, будь-яких пояснень по суті спору не представив.

Приймаючи до уваги те, що господарським судом вжито всіх залежних від нього заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд справи та забезпечення реалізації ним своїх прав на судовий захист, в т. ч. шляхом надання відповідних заяв по суті справи, спір вирішено за наявними матеріалами в порядку норм ч.9 ст.165, ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

Третя особа будь-яких пояснень по суті спору не надала.

Про обізнаність Комунального закладу «Маріупольська загальноосвітня школа I-III ступенів №30 Маріупольської міської ради Донецької області» щодо розгляду справи свідчать наявні у матеріалах справи довідки про доставку електронного листа до електронного кабінету третьої особи.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, з 05:30 24.02.2022 на території України введено воєнний стан строком на 30 діб.

Дію воєнного стану в Україні неодноразово було продовжено. Востаннє Указом Президента України №740/2024 від 28.10.2024, строк дії воєнного стану на території України продовжено з 05:30 10.11.2024 строком на 90 діб.

У відповідності до спільного розпорядження голови та керівника суду №6-р від 25.05.2023, з урахуванням рішення №1 від 13.06.2022 зборів суддів Господарського суду Донецької області, з метою недопущення випадків загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів і працівників суду, продовжено особливий режим роботи суду (дистанційно або в приміщенні суду (за необхідності та в умовах безпеки), тимчасове обмеження доступу до приміщення суду.

Приймаючи до уваги наведене, а також безпекову ситуацію у м.Харкові, спір вирішено з об`єктивних причин з перевищенням строків, визначених ч.3 ст.177, ч.ч.1, 2 ст.195 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою суду від 07.11.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 28.11.2024.

Згідно з ухвалою від 28.11.2024 в протокольній формі у засіданні суду оголошено перерву до 12.12.2024.

Представник позивача у судові засідання 28.11.2024, 12.12.2024 з`явився (в режимі відеоконференції), позовні вимоги підтримав.

Представники відповідача і третьої особи у судові засідання 28.11.2024, 12.12.2024 не з`явились, судом не викликались.

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. Приписи вказаної норми процесуального права розповсюджують свою дію на третіх осіб в силу норм ч.5 ст.50 цього кодексу України.

Поряд з цим, норми ст.43 вказаного кодексу зобов`язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Як визначено у ч.1 ст.202 зазначеного нормативно-правового акту, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Статтею 216 Господарського процесуального кодексу України передбачено право господарського суду оголосити перерву або відкласти розгляд справи по суті. При цьому, це є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, враховуючи суть спору, загальну тривалість розгляду справи, суд дійшов висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а відсутність у судовому засіданні представників відповідача і третьої особи не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення позивача, господарський суд встановив:

За змістом ст.ст.13, 19 Конституції України від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до ч.5 ст.16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Маріупольська міська рада Донецької області, яка розташовувалась за адресою: Україна, 87500, Донецька область, м.Маріуполь, пр.Миру, 70, є юридичною особою, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань 33852448, організаційно правова форма: орган місцевого самоврядування, що підтверджується копією виписки та витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно з копією витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 19.07.2024 Комунальний заклад «Маріупольська загальноосвітня школа I-III ступенів №30 Маріупольської міської ради Донецької області», який зареєстрований за адресою: Україна, 87551, Донецька область, м.Маріуполь, вул.Дністровська, 35, є юридичною особою, діє на підставі власного установчого документа - статуту, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань 23031569. Види діяльності: загальна середня освіта, початкова освіта. Засновник: Маріупольська міська рада Донецької області, адреса: Україна, 87500, Донецька область, м.Маріуполь, пр.Мира, 70.

Відповідно до п.1.1. статуту Комунального закладу «Маріупольська загальноосвітня школа I-III ступенів №30 Маріупольської міської ради Донецької області» в новій редакції, затвердженого рішенням Маріупольської міської ради №7/16-1204 від 03.03.2017, Комунальний заклад «Маріупольська загальноосвітня школа I-III ступенів №30 Маріупольської міської ради Донецької області» є міським комунальним закладом освіти, заснованим на майні міської громади, суб`єктом права власності якої є Маріупольська міська рада (далі - власник). Власник або уповноважений ним орган здійснює фінансування закладу освіти, його матеріально-технічне забезпечення, надає необхідні будівлі, інженерні комунікації, обладнання, встановлює територіальні межі обов`язкового обслуговування, організує ремонт приміщення, його господарське обслуговування, харчування учнів.

Нежитлова будівля Комунального закладу «Маріупольська загальноосвітня школа I-III ступенів №30 Маріупольської міської ради Донецької області», яка розташовувалась за адресою: Донецька область, м.Маріуполь, вул.Дністровська, 35, є власністю територіальної громади м.Маріуполя в особі Маріупольської міської ради, що підтверджується копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 30.04.2010 серії САС №192056 та копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 30.04.2010 №26024687.

Згідно з копією балансової довідки №3 від 27.05.2024 Комунального закладу «Маріупольська загальноосвітня школа I-III ступенів №30 Маріупольської міської ради Донецької області» будівля за адресою: 87551, Донецька область, м.Маріуполь, вул.Дністровська, 35, загальною площею 7565,9 кв. м, перебуває на балансі вказаного закладу, що обслуговується Комунальним закладом департаменту освіти міської ради «Централізована бухгалтерія департаменту освіти».

Відповідно до копії Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права №120711037 від 16.04.2018 земельна ділянка, кадастровий номер 1412336600:01:013:1304, площею 2,5215 га, розташована за адресою: Донецька область, м.Маріуполь, вул.Дністровська, 35, знаходиться в постійному користуванні для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти, підстава виникнення іншого речового права: рішення органу місцевого самоврядування, серія та номер 7/29-2612, виданий 21.03.2018, видавник: Маріупольська міська рада Донецької області.

Місто Маріуполь розташовано на півдні Донецької області на березі Азовського моря у гирлі річки Кальміусу. Адміністративний центр Маріупольської міської громади і Маріупольського району.

Як вказує позивач, з кінця лютого 2022 м.Маріуполь Донецької області опинилось у військовому оточенні окупаційних військ Російської Федерації. З цього часу м.Маріуполь Донецької області перебувало під шквалом ударів російської реактивної артилерії та за лютий-червень 2022 було знищено більшу частину міста. Зокрема, зруйновано нежитлову триповерхову будівлю за адресою: 87551, Донецька область, м.Маріуполь, вул.Дністровська, 35, загальною площею 7565,9 кв. м, яка використовувалась для розміщення Комунального закладу «Маріупольська загальноосвітня школа I-III ступенів №30 Маріупольської міської ради Донецької області». На теперішній час, вказане нежитлове приміщення демонтовано окупаційною владою, що підтверджується супутниковим знімком станом на 15.05.2023. В результаті вищезазначених обстрілів та подальшого демонтажу приміщення Комунального закладу «Маріупольська загальноосвітня школа I-III ступенів №30 Маріупольської міської ради Донецької області» було знищено все майно, яке перебувало на цей час в будівлі.

01.11.2022 директор Комунального закладу «Маріупольська загальноосвітня школа I-III ступенів №30 Маріупольської міської ради Донецької області» Скабьолкін А.М. звернувся до Маріупольського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області з заявою про вчинення кримінального правопорушення, де повідомив про захоплення та зруйнування невідомими адміністративного приміщення Комунального закладу «Маріупольська загальноосвітня школа I-III ступенів №30 Маріупольської міської ради Донецької області», що розташовано за адресою: м.Маріуполь, вул.Дністровська, 35, а також захоплення майна й документації, які обліковуються на балансі вищевказаного комунального закладу. Зазначена інформація внесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12022052770003275 від 01.11.2022 за ч.1 ст.438 Кримінального кодексу України.

За твердженням позивача, внаслідок протиправних дій відповідача Маріупольській міській раді Донецької області, як власнику зруйнованого приміщення, було завдано збитки в загальному розмірі 1914734,30 доларів США, що еквівалентно 79312124,20 грн за офіційним курсом НБУ на день подання позовної заяви (19.07.2024) та включає:

- 1586948 доларів США сума збитків на підставі проведеного дослідження оцінювачем щодо вартості реальних збитків, завданих нежитловому приміщенню;

- 327786,30 доларів США сума балансової вартості майна, яке знаходилось у нежитловому приміщенні.

За вимогами ст.124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно з ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Аналогічні положення містить ч.2 ст.20 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст.224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Таким чином, з урахуванням вимог вказаної статті, відшкодування збитків є видом господарських санкцій, під якими розуміються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування котрих для нього настають несприятливі економічні наслідки. Одночасно, для учасника господарських відносин, який потерпів від правопорушення, відшкодування збитків є способом захисту його прав та законних інтересів.

За приписом ст.22 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права.

Збитками є:

- втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Отже, відшкодування збитків є одним із заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною в силу положень ст.22 Цивільного кодексу України, а порушення цивільного права, внаслідок якого особі завдано збитки, є підставою для їх відшкодування.

Одночасно, відповідно до ст.225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Отже, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у неодержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника і збитками, вина боржника. Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов`язань.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності).

Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміють майнову шкоду, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо).

Причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч.ч.1, 3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За ст.73 вказаного кодексу доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст.86 вказаного нормативно-правового акту суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин, враховуючи зміст ст.129 Конституції України, ст.ст.13, 74, 73, 76, 77, 86 Господарського процесуального кодексу України при зверненні до суду з розглядуваним позовом позивачем повинно бути доведено, зокрема, протиправність поведінки відповідача; наявність заподіяних діями відповідача збитків; причинний зв`язок між ними. Натомість відповідачу потрібно довести відсутність його вини у завданні збитків позивачу.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан, який в подальшому неодноразово продовжувався.

14.04.2022 Верховною Радою України прийнято постанову про схвалення Заяви Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні», в якій Верховна Рада України визнає дії, вчинені Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії Російської Федерації проти України, яка розпочалася 24.02.2022, геноцидом Українського народу.

22.05.2022 Верховною Радою України прийнято Закон України №2265-IX «Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії Російської Федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну».

Так, згідно зі ст.2 Закону України «Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії Російської Федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну» Російська Федерація є державою-терористом, однією з цілей політичного режиму якої є геноцид Українського народу, фізичне знищення, масові вбивства громадян України, вчинення міжнародних злочинів проти цивільного населення, використання заборонених методів війни, руйнування цивільних об`єктів та об`єктів критичної інфраструктури, штучне створення гуманітарної катастрофи в Україні або окремих її регіонах.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022 військова агресія Російської Федерації засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.

Аналогічних висновків дійшов Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16.03.2022 у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов`язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.

Також, Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24.03.2022, якою додатково засудила військову агресію Росії проти України, вимагала від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засудила всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагала безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.

Преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Наказом №309 від 22.12.2022 Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України затверджено перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією. Відповідно до вказаного переліку, вся територія Маріупольського району (за винятком с. Заїченко та с. Пікузи, які віднесені до територій тимчасово окупованих Російською Федерацією з 07.04.2014), до якого входить м.Маріуполь, віднесена з 05.03.2022 до територій тимчасово окупованих Російською Федерацією.

Відповідно до ч.3 ст.75 Господарського процесуального кодексу України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України в розумінні ч.3 ст.75 Господарського процесуального кодексу України є загальновідомим фактом і не потребує доведення у судовому порядку.

Обов`язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв`язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв`язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.

Належне позивачу майно було втрачено/знищено саме внаслідок протиправних дій військових формувань Російської Федерації та в результаті військової агресії останньої.

Разом з тим, постановою №326 від 20.03.2022 Кабінету Міністрів України затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі Порядок), який встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, починаючи з 19.02.2014.

Згідно з п.2 вказаної постанови Міністерствам, іншим центральним та місцевим органам виконавчої влади постановлено розробити і затвердити у шестимісячний строк методики, передбачені Порядком, затвердженим цією постановою.

За змістом пп.18 п.2 Порядку, визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за таким напрямом: економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств, включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності. Основні показники, які оцінюються (зокрема): вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна підприємств недержавної форми власності; вартість втрачених фінансових активів підприємств недержавної форми власності; упущена вигода підприємств недержавної форми власності.

Відповідно до п.5 Загальних засад оцінки збитків, завданих майну та майновим правам внаслідок збройної агресії Російської Федерації (додаток до Постанови №326 від 20.03.2022 Кабінету Міністрів України, далі Загальні засади) оцінка збитків, завданих постраждалим, здійснюється шляхом проведення аналітичної оцінки збитків, стандартизованої, незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи.

Незалежна оцінка збитків проводиться суб`єктами оціночної діяльності суб`єктами господарювання, визнаними такими Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», із дотриманням національних стандартів оцінки майна та Міжнародних стандартів оцінки майна з урахуванням особливостей, що визначені цими Загальними засадами та методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку.

Спільним наказом №3904/1223 від 18.10.2022 Міністерства економіки України та Фонду державного майна України затверджено Методику визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності (далі Методика).

На підтвердження реального розміру збитків, завданих нежитловому приміщенню, позивачем надано звіт, складений суб`єктом оціночної діяльності Барановим В.В. (сертифікат суб`єкта оціночної діяльності №517/2022 від 27.10.2022, виданий Фондом державного майна України). Дата оцінки: 01.06.2024, дата закінчення складання звіту: 03.07.2024. Відповідно до звіту, ринкова вартість реальних збитків, завданих нежитловій будівлі за адресою: Донецька область, м.Маріуполь, вул.Дністровська, 35, внаслідок збройної агресії Російської Федерації становить 1586948 доларів США.

Крім того, позивачем надано рецензію на звіт про оцінку реальних збитків, завданих майну - нежитловій будівлі за адресою: Донецька область, м.Маріуполь, вул.Дністровська, 35, внаслідок збройної агресії Російської Федерації, яку складено 03.07.2024 суб`єктом оціночної діяльності Фізичною особою-підприємцем Дзюбаном А.В. (кваліфікаційне свідоцтво оцінювача МФ №3677 від 25.06.2005), в якій встановлено, що звіт у цілому відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, але має незначні недоліки, що не вплинули на достовірність оцінки.

Дослідивши наданий до матеріалів справи звіт про оцінку реальних збитків, завданих майну, суд знаходить його таким, що не викликає сумнівів у його правильності, не містить розбіжностей і відповідає вимогам чинного законодавства, в тому числі, стосовно критеріїв повноти, ясності, обґрунтованості.

Заперечення відповідача проти результатів оцінки збитків в матеріалах справи відсутні.

З огляду на викладене, суд приймає поданий позивачем звіт про оцінку реальних збитків, завданих майну нежитловій будівлі за адресою: Донецька область, м.Маріуполь, вул.Дністровська, 35, внаслідок збройної агресії Російської Федерації, складений 01.06.2024 суб`єктом оціночної діяльності Барановим В.В. як належний доказ.

За твердженнями позивача, внаслідок протиправної діяльності відповідача, яка полягала у руйнації нежитлового приміщення за адресою: Донецька область, м.Маріуполь, вул.Дністровська, 35 (будівля Комунального закладу «Маріупольська загальноосвітня школа I-III ступенів №30 Маріупольської міської ради Донецької області»), також наявні збитки у вигляді знищеного майна, що знаходилось у вказаному приміщенні на момент обстрілів та подальшого знесення будівлі школи. На підтвердження цих обставин позивачем надано реєстр основних засобів та матеріалів, які рахуються на балансі Комунального закладу «Маріупольська загальноосвітня школа I-III ступенів №30 Маріупольської міської ради Донецької області» та які були наявні станом на 24.02.2022. Згідно з наданим реєстром були наявні та рахуються на балансі основні засоби та матеріали загальною вартістю 13577564,59 грн.

За таких обставин, збитки позивача внаслідок протиправних та винних дій відповідача є наступними:

- 1586948 доларів США, що на дату оцінки (01.06.2024) становить 64271394 грн (курс долара 40,50 грн) сума реальних збитків на підставі проведеного дослідження оцінювачем щодо вартості реальних збитків, завданих у зв`язку із знищенням нежитлового приміщення;

- 13577564,59 грн, що на дату подання позовної заяви (22.07.2024) становить 327249,09 доларів США (курс долара 41,49 грн) сума реальних збитків, завданих у зв`язку із втратою рухомого майна, яке знаходилось у знищеному нежитловому приміщенні.

Відповідачем не спростовано доводів позивача щодо заявлених позовних вимог та визначеного розміру завданих позивачу збитків у зв`язку із знищенням майна, що знаходилось у приміщенні Комунального закладу «Маріупольська загальноосвітня школа I-III ступенів №30 Маріупольської міської ради Донецької області».

Як визначено у ст.524 Цивільного кодексу України, зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до ст.533 вказаного кодексу грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно із ч.ч.1, 2 ст.5 Закону України «Про валюту і валютні операції» гривня є єдиним законним платіжним засобом в Україні з урахуванням особливостей, встановлених частиною другою цієї статті, і приймається без обмежень на всій території України для проведення розрахунків. Усі розрахунки на території України проводяться виключно у гривні.

Разом з тим, відповідно до п.9 розділу І «Основні положення» Методики під час оцінки (визначення розміру) реальних збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям, іншим суб`єктам господарювання всіх форм власності внаслідок втрати, руйнування або пошкодження їх майна у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації, за умовну грошову одиницю приймають долар США. Отриманий результат в еквіваленті умовної грошової одиниці переводять у гривневий еквівалент за курсом Національного банку України на дату оцінки.

Отже, при визначенні остаточних сум та їх еквівалентів, суд виходив з наступного:

-сума збитків в частині знищеного нежитлового приміщення визначена шляхом проведення експертизи, як це передбачено спеціальним законодавством з визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації. Відтак, за умовну грошову одиницю приймають долар США. Отриманий результат в еквіваленті умовної грошової одиниці переводять у гривневий еквівалент за курсом Національного банку України на дату оцінки;

-сума збитків в частині втраченого рухомого майна визначена виходячи із загальних принципів доказування без проведення експертного дослідження, внаслідок чого за умовну грошову одиницю прийнято гривню, яка переведена у доларовий еквівалент на дату подання позовної заяви;

-слід зазначити, що позовна заява була сформована у системі «Електронний суд» 19.07.2024; однак, стала доступною у цій системі для всіх учасників судового процесу 22.07.2024. Отже, саме цю дату суд вважає датою звернення позивача до суду із розглядуваним позовом.

Щодо вини як складового елемента цивільного правопорушення суд зазначає, що законодавством України не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позивачем доведено повний склад цивільного правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування збитків.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить зважати на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п.145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. theUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що на національному рівні гарантуються ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги ст.13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст.13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява №38722/02)).

З урахуванням наведеного ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.

Вимога позивача про стягнення з відповідача суми завданих збитків є обґрунтованою та документально доведеною, крім того є ефективним способом захисту порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично призведе до відповідного відшкодування. Судом встановлено, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та проведення активних бойових дій у м.Маріуполі Донецької області позивач втратив можливість володіти, користуватись та розпоряджатись своїм майном.

Проаналізувавши встановлені у справі обставини, оцінивши досліджені докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 1586948 доларів США, що є еквівалентом 64271394 грн за офіційним курсом НБУ на дату оцінки, 13577564,59 грн, що є еквівалентом 327249,09 доларів США на день подання позовної заяви (22.07.2024).

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

При цьому, суд враховує, що при зверненні з позовом позивач не сплачував судовий збір, оскільки звільнений від його сплати в силу приписів п.22 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Відповідно до ч.2 ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Згідно зі ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено з 01.01.2024 прожитковий мінімум для працездатних осіб на рівні 3028 грн.

Відтак, беручи до уваги висновок суду про задоволення позовних вимог, стягненню з відповідача до Державного бюджету України підлягає судовий збір у сумі 847840 грн, враховуючи граничний розмір судового збору, а також з урахуванням коефіцієнту пониження 0,8 за подання позову в електронній формі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.86, 129, 210, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, Російська Федерація, м.Москва, вул.Житня, 14, будівля 1) на користь Маріупольської міської ради Донецької області (87500, Донецька область, м.Маріуполь, просп.Миру, 70, код ЄДРПОУ: 33852448) грошові кошти в сумі 1586948 доларів США, що є еквівалентом 64271394 грн за офіційним курсом НБУ на дату оцінки, 13577564,59 грн, що є еквівалентом 327249,09 доларів США на день подання позовної заяви (22.07.2024).

Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, Російська Федерація, м.Москва, вул.Житня, 14, будівля 1) в дохід Державного бюджету України судовий збір в розмірі 847840 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Вступну та резолютивну частини рішення складено 12.12.2024.

Повний текст рішення складено 23.12.2024.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Ю.О.Паляниця