Ухвала

від 30.12.2024 по справі 307/5597/24

ТЯЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 307/5597/24

Провадження № 1-кс/307/916/24

УХВАЛА

про застосування запобіжного заходу

30 грудня 2024 року м. Тячів

Слідчий суддя Тячівського районного суду Закарпатської області ОСОБА_1 , секретар судового засідання ОСОБА_2 , за участю прокурора Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону - ОСОБА_3 (в режимі відеоконференції), слідчого СВ Тячівського РВП ГУ НП в Закарпатській області ОСОБА_4 , підозрюваного ОСОБА_5 та його захисника ОСОБА_6 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання слідчого СВ Тячівського РВП ГУ НП в Закарпатській області ОСОБА_4 , погоджене прокурором Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону - ОСОБА_3 , у кримінальному провадженні №42023082370000303 про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо підозрюваного

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Бедевля, Тячівського району, Закарпатської області, жителя АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, із повною загальною середньою освітою, не одруженого, раніше не судимого, військовослужбовця, гранатометника 3 гірсько-штурмового відділення 1 гірсько-штурмового взводу 2 гірсько- штурмової роти 1 гірсько-штурмового батальйону військової частини, солдата, який підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,

в с т а н о в и л а:

Слідчий СВ Тячівського РВП ГУ НП в Закарпатській області ОСОБА_4 30 грудня 2024 року звернувся до слідчого судді Тячівського районного суду Закарпатської області з клопотанням, погодженим прокурором Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_3 , про застосування щодо підозрюваного ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, строком на 60 днів.

В обґрунтування вказаного клопотання слідчий посилався на те, що у ході досудового розслідування встановлено, що Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»» від 24.02.2022 № 2102-IX, із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан строком на 30 діб, строк дії якого неодноразово продовжувався.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань 24.02.2022 Президент України видав Указ № 69/2022 про оголошення на території України загальної мобілізації, яка проводиться протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом, строк дії якої також неодноразово продовжувався.

У відповідності до ст. 1 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

У такий спосіб, з моменту затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022 на території України почав діяти правовий режим воєнного стану, який продовжує діяти і на даний час.

Згідно з ст. 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Відповідно до ст. 68 Конституції України, кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Статті 1, 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначають, що військовий обов`язок встановлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення Збройних Сил України військовослужбовцями.

Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством.

Військова служба у Збройних Силах України, утворених відповідно до законів України, є державною службою особливого характеру, яка полягає в професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни.

Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов`язки визначаються законами України, положеннями про проходження військової служби відповідними категоріями військовослужбовців, які затверджуються Президентом України та іншими нормативно-правовими актами.

ОСОБА_5 , 02.06.2021 року, призваний ІНФОРМАЦІЯ_2 на строкову військову службу та направлений для її проходження до військової частини НОМЕР_1 .

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у редакції, чинній на момент призову ОСОБА_5 на військову службу) початком проходження військової служби для громадян призваних на строкову військову службу вважається день відправлення у військову частину з обласного збірного пункту.

Відтак, з моменту призову ОСОБА_5 на строкову військову службу, тобто з 02.06.2021 року, останній набув статусу військовослужбовця - особи, яка проходить

військову службу.

У подальшому, з 27.10.2021 року, ОСОБА_5 був прийнятий на військову службу за контрактом до військової частини НОМЕР_1 .

З 09.01.2023 року солдат ОСОБА_5 переведений до військової частини НОМЕР_2 та призначений на посаду навідника 2 гірсько-штурмового відділення 3 гірсько - штурмового взводу 2 гірсько - штурмової роти 1 гірсько - штурмового батальйону військової частини НОМЕР_2 .

Будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом, військовослужбовець ОСОБА_5 повинен у своїй повсякденній діяльності дотримуватись вимог статей 11, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, згідно з якими військовослужбовці зобов`язані, зокрема: свято та непорушно додержуватись Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; бути хоробрими, ініціативними, дисциплінованими; беззастережно виконувати накази командирів (начальників); знати та виконувати свої обов`язки та додержуватись вимог статутів Збройних Сил України; бути зразком високої культури, скромності і витримки, не допускати негідних вчинків і стримувати від них інших військовослужбовців; берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей; завжди пам`ятати, що за їх поведінкою судять не лише про них, а й про Збройні Сили України в цілому; статей 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, відповідно до яких військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця дотримуватися Конституції та Законів України, зміцнювати військове товариство, виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливим і додержуватися військового етикету, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов`язок підлеглого - їх виконувати, наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк.

Натомість, солдат ОСОБА_5 , діючи всупереч інтересам служби та наведеним вимогам Статутів Збройних Сил України та законів України, став на шлях вчинення кримінального правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, яке він скоїв за наступних обставин.

Так, солдат ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом, перебуваючи на посаді гранатометника 3 гірсько-штурмового відділення 1 гірсько-штурмового взводу 2 гірсько-штурмової роти 1 гірсько-штурмового батальйону військової частини НОМЕР_2 , у порушення вимог ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. ст. 11, 16, 49, 127, 128, 129, 130, 199 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, не бажаючи переносити труднощі військової служби, з метою тимчасово ухилитися від проходження військової служби, без дозволу командування та начальників, яким підпорядкований за службою, без поважних причин, в умовах воєнного стану, 15.06.2023 року не з`явився вчасно на військову службу без поважних причин до розташування військової частини НОМЕР_2 , що знаходиться у АДРЕСА_2 , та був незаконно відсутній без поважних причин на військовій службі у період з 15.06.2023 по 23.06.2023 та у період з 01.07.2023 по 28.12.2024, проводячи час на власний розсуд, не пов`язуючи свою діяльність з проходженням військової служби, чим вчинив кримінальне правопорушення передбачене ч. 5 ст. 407 КК України (у редакції чинній на момент вчинення кримінального правопорушення), тобто нез`явлення вчасно на службу без поважних причин, вчинене військовослужбовцем в умовах воєнного стану.

Обґрунтованість підозри ОСОБА_5 підтверджується зібраними в ході досудового розслідування матеріалами кримінального провадження, а саме: повідомленням про вчинення кримінального правопорушення, актом службового розслідування, протоколами допитів свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ОСОБА_11 та іншими матеріалами кримінального провадження.

28 грудня 2024 ОСОБА_5 було затримано в порядку ст. ст. 208, 615 КПК України.

Відповідно до ч.1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено

покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Таким чином, враховуючи, що підозрюваний ОСОБА_5 вчинив тяжкий злочин, за який передбачена кримінальна відповідальність у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років, і відповідно до вимог п.4) ч.1 ст.184 КПК України під час досудового розслідування встановлено наявність ризиків, передбачених п. п.1), 4), 5) ч.1 ст.177 КПК України, а саме встановлено, що: ОСОБА_5 може переховуватися від органів досудового розслідування та суду з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинене ним кримінальне правопорушення; може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; може вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Так, Указом Президента України оголошено військовий стан та на території України ведуться бойові дії, Закарпатська область межує із чотирма країнами (Республіки Польща, Румунія, Угорщина, Словаччина), що дає підстави вважати, що ОСОБА_5 , усвідомлюючи тяжкість та невідворотність покарання за вчинення тяжкого злочину в умовах військового стану, не дивлячись на проходження військової служби, може переховуватись, в тому числі, на території тимчасово непідконтрольній українській владі та має реальні можливості покинути територію України з цією метою.

Окрім цього, ОСОБА_5 є постійним мешканцем Тячівського району Закарпатської області, який є прикордонним районом з країною Європейського Союзу - Румунією, та незважаючи на те, що на території України діє заборона на виїзд за кордон останній може незаконно поза межами пунктів пропуску перетнути кордон через річку Тиса, яка і є кордоном між Україною і Румунією, у зв`язку з чим є

наявний ризик переховування від органу досудового розслідування та суду.

Окрім цього, ОСОБА_5 є спеціальним суб`єктом кримінального правопорушення - військовослужбовцем, а відтак обрання йому судом запобіжного заходу у виді особистого зобов`язання, домашнього арешту та застави створить передумови до вчинення останнім нового тотожного кримінального правопорушення, пов`язаного з ухилення від проходження військової служби.

Таким чином, інший запобіжний захід, окрім як тримання під вартою, не зможе забезпечити належну процесуальні поведінку обвинуваченого у кримінальному провадженні.

Крім цього, слід врахувати реакцію суспільства та соціальні наслідки правопорушення, а саме той факт, що серед громадян України може скластися хибне враження безкарності, недолугості правоохоронної системи в цілому, а також створить передумови для вчинення військовослужбовцями аналогічних кримінальних правопорушень, що як наслідок призведе до підриву авторитету Збройних Сил України, ухилення громадян України та військовослужбовців від виконання ними Конституційних обов`язків щодо захисту суверенітету і територіальної цілісності України та підрив боєздатності армії - Збройних Сил України в умовах прямої збройної агресії російської федерації.

З огляду на викладене, є всі підстави вважати, що особисте зобов`язання, домашній арешт та застава будуть недостатньо ефективними запобіжними заходами для запобігання вказаним ризикам порівняно із триманням під вартою, і не забезпечать виконання підозрюваним ОСОБА_5 покладених на нього процесуальних обов`язків, що в подальшому може призвести до не виконання завдань

кримінального судочинства.

Захисник підозрюваного ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_6 просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора та застосувати до підозрюваного запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

Підозрюваний ОСОБА_5 підтримав думку свого захисника.

Дослідивши обставини клопотання, слідчий суддя дійшла висновку про задоволення клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_5 та відмову у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_6 .

Згідно ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам, зокрема: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення, чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Частиною другою цієї статті встановлено, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

За правилами ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, зокрема: тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється; вік та стан здоров`я підозрюваного; міцність соціальних зв`язків підозрюваного в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; репутацію підозрюваного; наявність судимостей у підозрюваного, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.

Згідно ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, суд, на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:

1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;

3) вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого;

4) міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців;

5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;

6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого;

7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;

8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;

9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;

10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;

11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.

Статтею 194 КПК України встановлено, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;

3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Згідно п. 4) ч. 2 ст. 183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Із матеріалів кримінального провадження, наданих прокурором, видно наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, за яке законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років.

Також наявні ризики, передбачені ст. 177 КПК України, а саме, можливість ОСОБА_5 переховуватися від органів досудового розслідування, оскільки у разі визнання винним, ОСОБА_5 загрожує покарання у виді позбавлення волі на строк від 05 до 10 років позбавлення волі, і це може стимулювати його до переховування від суду. Також він може вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки слідчим суддею під час дослідження доказів встановлено, що на розгляді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя перебуває обвинувальний акт про обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні аналогічного злочину, чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється.

Вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_5 слідчий суддя враховує вимоги п. п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

Так, ОСОБА_5 підозрюється у його нез`явленні вчасно на службу без поважних причин, вчинене військовослужбовцем в умовах воєнного стану.

28 грудня 2024 року ОСОБА_5 затримано у порядку ст. ст. 208, 615 КПК України та повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.

Обґрунтованість підозри ОСОБА_5 підтверджується зібраними в ході досудового розслідування матеріалами кримінального провадження.

Із повідомлення командира військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_12 про вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч.5 ст. 407 КК України відомо, що 15 червня 2023 року під час перевірки наявності особового складу виявлено відсутність військовослужбовця ОСОБА_5 .

Із матеріалів службового розслідування, зокрема, доповіді про факт самовільного залишення частини від 15.06.2024 року, наказу про призначення службового розслідування про факт самовільного залишення військовослужбовцем за контрактом солдатом ОСОБА_5 військової частини, акта службового розслідування від 30 червня 2023 року та письмових пояснень ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 вбачається, що в ході проведення службового розслідування знайшов підтвердження факт того, що солдат ОСОБА_5 - гранатометник 3 гірсько-штурмового відділення 1 гірсько-штурмового взводу 2 гірсько-штурмової роти 1 гірсько-штурмового батальйону військової частини НОМЕР_2 , усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки, діючи з особистих мотивів, у порушення вимог статей 65, 68 Конституції України, статті 17 Закону України «Про оборону України», без дозволу командування та начальників, яким підпорядкований за службою, та без поважних причин 15.06.2023 року самовільно залишив місце розташування підрозділу та відсутній на службі по теперішній час (а. с. 8, 12, 13, 14 - 17, 19 - 21).

Згідно витягу із наказу № 167 від 15.06.2023 року, на підставі доповіді про самовільне залишення солдатом ОСОБА_5 військової частини, йому призупинена виплата грошового забезпечення, яка була встановлена наказом № 8 від 09.01.2023 року (а. с. 18).

Із протоколів допитів свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 вбачається, що 15 червня 2023 року, солдат ОСОБА_5 був відсутній у військовій частині під час шикування, на дзвінки не відповідав, самостійно на зв`язок не виходив; станом на 09 серпня 2023 року ОСОБА_5 до підрозділу військової частини не повернувся; про поважні причини його відсутності доказів не надав (а. с. 23 - 39).

Із постанови заступника Генерального прокурора від 15.04.2024 року видно, що здійснення досудового розслідування кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 408 КК України, у кримінальному провадження за №42023082370000303 від 25.07.2023 року, доручено слідчим Тячівського РВП ГУНП в Закарпатській області. (а. с. 40)

Згідно зі ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Слідчий суддя враховує вимоги п. п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування підозрюваного від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув`язнення.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.

Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).

Також, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.

З урахуванням конкретних обставин злочину у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_5 , а також те, що у разі доведення його вини і визнання його винним у його вчиненні, йому загрожує покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років, а також існування на даний час ризиків, які зазначені прокурором, оскільки досудове розслідування триває, наведені ризики та обставини є реальними і триваючими, об`єктивно існують, а тому його тримання під вартою буде виправданим та необхідним.

Згідно характеристики та довідки, виданих сільським головою Бедевлянської територіальної громади, скарги відносно ОСОБА_5 за місцем його проживання не надходили; до складу його сім`ї входять: батько ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та матір ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а. с. 47).

Із вимоги про судимість та ухвал Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20 квітня 2024 року та 12 вересня 2024 року відомо, що на розгляді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя перебуває обвинувальний акт про обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, та, у зв`язку із неприбуттям до суду ОСОБА_5 для розгляду кримінального провадження, судом неодноразово постановлені ухвали про його примусовий привід (а. с. 48, 49, 50).

Хоча ОСОБА_5 має сталі міцні соціальні зв`язки у місці його постійного проживання, він раніше не судимий, однак, беручи до уваги в сукупності обставини злочину у вчиненні якого він підозрюється, а саме те, що він підозрюється у нез`явленні вчасно на службу без поважних причин, вчинене військовослужбовцем в умовах воєнного стану, враховуючи суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав інтересів суспільства, врахувуючи, що ОСОБА_5 , є уродженцем Тячівського району, який є прикордонням з країнами ЄС, зокрема Румунією, отже він достатньо орієнтується на місцевості, існує ризик того, що він може в незаконний спосіб перетнути кордон та покинути державу, відтак, посилання захисника на можливість обрання щодо ОСОБА_5 більш м`якого запобіжного заходу, суперечать приписам ч.8 ст.176 КПК України, якою передбачено, що під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.

Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Згідно ч. 4 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні:

1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування;

2) щодо злочину, який спричинив загибель людини;

3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею;

4) щодо злочину, передбаченого статтями 255-255-3 Кримінального кодексу України;

5) щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.

Підстав для не визначення застави підозрюваному ОСОБА_5 у данному кримінальному провадженні немає.

Згідно ч. 4 ст. 182 КПК України, розмір застави визначається з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Згідно п. 3) ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави щодо особи, підозрюваної, обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, визначається у межах, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.

Суд також враховує рішення ЄСПЛ у справі «Мангурас проти Іспанії» від 20 листопада 2010 року, у якому зазначено, що гарантії передбачені п. 3 статті 5 Конвенції (звільнення особи обумовлене гарантіями з`явитися на судове засідання) покликані забезпечити не компенсацію втрат, а зокрема явку обвинуваченого на судове засідання.

Таким чином, вказана сума застави повинна бути оцінена враховуючи самого підозрюваного, його активів та його взаємовідносини з особами, які мають забезпечити його безпеку, тобто, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості) при якому перспектива втрати застави, чи дій проти поручителів, у випадку його відсутності появи в суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.

Ураховуючи наведене, з одного боку розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала б підозрюваного від намірів та спроб порушити покладені на нього обов`язки, а з іншого не має бути таким, щоб через очевидну неможливість виконання умов цього запобіжного заходу це фактично призвело б до подальшого його ув`язнення, яке в останньому випадку перетворилося б на безальтернативне.

Для того, щоб розмір застави можна було вважати таким, що здатен забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного, суд з урахуванням положень ст. ст. 177, 178 КПК України, повинен раціонально співставити його з доведеними у справі ризиками, даними про особу підозрюваного, тяжкістю злочину у вчиненні якого він підозрюється.

Визначаючи розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним ОСОБА_5 обов`язків, передбачених КПК України, слідчий суддя враховує майновий та сімейний стан підозрюваного, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого ОСОБА_5 підозрюється, характер кримінального правопорушення, зокрема злочин, передбачений ч.5 ст. 407 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, оцінюючи ступінь порушення загальносуспільних прав та інтересів, кількість та ступінь ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, так і дані про особу підозрюваного, а тому слідчий суддя приходить до висновку, що розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні; крім того, беручи до уваги, що досудове слідство триває, не всі докази зібрані, тому виправданим є необхідність визначити підозрюваному заставу у встановленому п. 2) ч. 5 ст. 182 КПК України у розмірі - 20 (двадцяти) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 60 560? (шістдесят тисяч п`ятсот шістдесят) грн. 00 коп., оскільки саме такий розмір буде достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов`язків та не буде завідомо непомірним для нього.

Такий розмір зможе забезпечити його належну поведінку, запобігти ризикам кримінального провадження та не являється завідомо непомірним для нього.

Визначений розмір застави є співмірним та буде достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов`язків.

Відповідно до ч. 7 ст. 182 КПК України у випадках, передбачених частинами третьою або четвертою статті 183 цього Кодексу підозрюваний, обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Крім того, у випадку застосування щодо підозрюваного ОСОБА_5 альтернативного запобіжного заходу у виді застави, необхідно покласти на нього обов`язки: прибувати до слідчого, прокурора або суду за кожною вимогою; не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти, якщо їх декілька) для виїзду за кордон, інші документи, що надають право на виїзд із України та в`їзд в Україну та носити електронний засіб контролю.

Відповідно до ч. 4 ст. 202 КПК України підозрюваний, обвинувачений звільняється з-під варти після внесення застави, визначеної у даній ухвалі, якщо в уповноваженої службової особи місця ув`язнення, під вартою в якому перебуває ОСОБА_5 , відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили і прямо передбачає тримання останнього під вартою.

Керуючись ст. ст. 371, 372, 376 КПК України,

п о с т а н о в и л а:

Клопотання слідчого СВ Тячівського РВП ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_4 , яке погоджене прокурором Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону - ОСОБА_3 , про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою задовольнити повністю.

Обрати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до шістдесяти днів, тобто по 27 лютого 2025 року включно.

Одночасно визначити заставу у розмірі 20 (двадцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 60 560? (шістдесят тисяч п`ятсот шістдесят) грн. 00 коп., яка може бути внесена як самим підозрюваним так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) у будь-який момент протягом дії ухвали на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому КМУ: отримувач коштів: ТУ ДСА України в Закарпатській області, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 26213408; розрахунковий рахунок - UA198201720355209001000018501; Банк отримувача: ДКСУ м. Київ; Код банку (МФО): 820172, призначення платежу - застава.

Відмовити у задоволенні клопотання захисника підозрюваного ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 про застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.

Роз`яснити підозрюваному, що у разі внесення застави у визначеному у даній ухвалі розмірі, оригінал документу з відміткою банку, який підтверджує внесення на депозитний рахунок ТУ ДСА України в Закарпатській області коштів має бути наданий уповноваженій службовій особі місця ув`язнення.

Після отримання та перевірки документа, що підтверджує внесення застави, уповноважена службова особа місця ув`язнення має негайно звільнити ОСОБА_5 з-під варти та повідомити про це суд.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави підозрюваний ОСОБА_5 вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

У разі внесення застави покласти на підозрюваного ОСОБА_5 наступні обов`язки:

- прибувати до слідчого, прокурора або суду за кожною вимогою;

- не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду;

- повідомляти слідчого, прокурора або суд про зміну свого місця проживання;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свої паспорти для виїзду за кордон, інші документи, що надають право на виїзд із України та в`їзд в Україну;

- носити електронний засіб контролю.

Вказані обов`язки у разі внесення застави покладаються на ОСОБА_5 на строк не більше двох місяців.

У разі невиконання вище перелічених обов`язків, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору. У разі звернення застави в дохід держави, суд вирішує питання про застосування запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень ч. 7 ст. 194 КПК України.

Копію ухвали вручити підозрюваному, його захиснику та прокурору.

Ухвала щодо обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підлягає негайному виконанню після її оголошення та набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано, і може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Повний текст ухвали буде складено та оголошено 31 грудня 2024 року, о 14 год.

Слідчий суддя ОСОБА_1