Рішення
від 02.05.2024 по справі 911/2512/23
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" травня 2024 р. м. Київ Справа № 911/2512/23

м. Київ, вул. С. Петлюри, буд. 16/108

Господарський суд Київської області

Господарський суд Київської області, одноособово, у складі судді Саванчук С.О., секретар судового засідання Нікітіна С.В., розглянув матеріали справи

за позовом Заступника керівника Київської обласної прокуратури

01601, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 27/2, код ЄДРПОУ 02909996

в інтересах держави в особі Обухівської районної державної адміністрації Київської області

08700, Київська область, місто Обухів(пн), вулиця Малишка, будинок 10, код ЄДРПОУ 04054725

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Державного спеціалізованого господарського підприємства «ЛІСИ УКРАЇНИ»

01601, місто Київ, вулиця Шота Руставелі, будинок 9-А, код ЄДРПОУ 44768034

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Будальянс Україна»

08601, Київська область, місто Васильків, вулиця Олега Кошового, будинок 29, код ЄДРПОУ 42636082

Благодійної організації «БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД АНДРІЯ ЗАСУХИ»

08156, Київська область, Бучанський район, село Софіївська Борщагівка, вулиця Мала Кільцева, будинок 10/1, код ЄДРПОУ 41224084

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Васильківської міської ради Київської області

08601, Київська область, Обухівський район, місто Васильків, вулиця Покровська, будинок 4, код ЄДРПОУ 34627780

про витребування земельних ділянок

за участі представників сторін:

прокурор: Козачук В.Б., службове посвідчення №069059 від 01.03.2023;

позивача: не з`явився;

відповідача-1: Левченко В.В.; посвідчення адвоката України №ЗП002383 від 22.10.2019, ордер серія АР №1161323 від 02.02.2024;

відповідача-2: Білоус О.Ю., посвідчення адвоката України № 000580 від 01.10.2019, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №9/19 від 18.09.2019, ордер серія АА №1393085 від 15.01.2024;

третьої особи-1: Семко В.Ю., посвідчення адвоката України №7110/10 від 19.10.2018, ордер серія АІ №1443840 від 16.08.2023;

третьої особи-2: не з`явився;

Обставини справи:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява (вх. №2165/23 від 16.08.2023) Заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Обухівської районної державної адміністрації Київської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Будальянс Україна» про витребування земельних ділянок.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач незаконно володіє земельними ділянками, а саме:

площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221483001:01:033:0100,

площею 0,1070 га з кадастровим номером 3221483001:01:033:0101,

площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221483001:01:033:0102,

площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221483001:01:033:0103,

площею 0,2501 га з кадастровим номером 3221483001:01:033:0105,

площею 0,1576 га з кадастровим номером 3221483001:01:033:0107,

площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221483001:01:033:0108,

площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221483001:01:033:0109,

площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221483001:01:033:0110,

площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221483001:01:033:0111,

площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221483001:01:033:0112,

площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221483001:01:033:0113,

площею 0,2499 га з кадастровим номером 3221483001:01:033:0114,

площею 0,2468 га з кадастровим номером 3221483001:01:033:0115,

площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221483001:01:028:0074,

площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221483001:01:028:0075,

площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221483001:01:028:0076,

площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221483001:01:028:0077,

площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221483001:01:028:0078,

площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221483001:01:028:0079,

площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221483001:01:028:0080,

площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221483001:01:028:0081,

площею 0,1934 га з кадастровим номером 3221483001:01:028:0082,

площею 0,2307 га з кадастровим номером 3221483001:01:028:0083,

площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221483001:01:028:0084,

площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221483001:01:028:0085,

площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221483001:01:028:0086,

площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221483001:01:028:0088,

площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221483001:01:028:0089,

площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221483001:01:028:0090,

площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221483001:01:028:0091,

площею 0,2501 га з кадастровим номером 3221483001:01:028:0092,

площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221483001:01:028:0093,

площею 0,2500 та 3 кадастровим номером 3221483001:01:028:0094,

площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221483001:01:028:0095,

площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221483001:01:028:0096,

площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221483001:01:028:0097,

площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221483001:01:028:0098,

площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221483001:01:028:0099,

площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221483001:01:028:0100,

площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221483001:01:028:0101,

площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221483001:01:028:0102,

площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221483001:01:028:0103,

площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221483001:01:028:0104,

площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221483001:01:028:0105,

площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221483001:01:028:0106,

площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221483001:01:028:0107,

площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221483001:01:028:0108,

площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221483001:01:028:0109,

площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221483001:01:028:0110,

площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221483001:01:028:0111,

площею 0,1984 га з кадастровим номером 3221483001:01:028:0112,

площею 0,2236 га з кадастровим номером 3221483001:01:028:0113,

площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221483001:01:028:0114,

площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221483001:01:028:0115,

площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221483001:01:028:0116,

площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221483001:01:028:0117,

площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221483001:01:028:0118,

площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221483001:01:028:0119,

площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221483001:01:028:0120,

площею 0,1731 га з кадастровим номером 3221483001:01:028:0121,

площею 0,1861 га з кадастровим номером 3221483001:01:028:0122,

площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221483001:01:028:0123.

Судом встановлено, що позовна заява і додані до неї документи відповідають вимогам статей 162, 164, 172, частині 5 статті 174, статті 175 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 06.09.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі у справі №911/2512/23 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 03.10.2023.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від Обухівської районної державної адміністрації Київської області надійшли заява про розгляд справи без участі представника (вх. №18659/23 від 02.10.2023).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №18770/23 від 23.02.2023).

У судове засідання 03.10.2023 з`явився прокурор, представники інших учасників справи не з`явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 03.10.2023 позивачу та прокурору продовжено строк на подання відповіді на відзив на позовну заяву, відповідачу встановлено строк на подання заперечень на відповідь на відзив, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Державне спеціалізоване господарське підприємство «ЛІСИ УКРАЇНИ» та відкладено підготовче засідання у справі на 31.10.2023.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. №19469/23 від 13.10.2023).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від третьої особи надійшла заява (вх. №20584/23 від 31.10.2023) про долучення представника до справи у системі «Електронний суд».

У судове засідання 31.10.2023 з`явився прокурор та представник третьої особи, позивач та відповідач не з`явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені.

У судовому засіданні 31.10.2023 постало питання продовження третій особі строку на подання пояснень у зв`язку із неотриманням нею завчасно ухвали суду та, відповідно, продовження іншим учасникам справи строку на подання відповідей на пояснення третьої особи.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 31.10.2023 підготовче засідання відкладено на 05.12.2023.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від третьої особи надійшли пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (вх. №4444/23 від 14.11.2023).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від прокурора надійшло клопотання (вх. №22585/23 від 05.12.2023) про залучення співвідповідача.

У судове засідання 05.12.2023 з`явились прокурор і представники відповідача та третьої особи, представник позивача не з`явився, позивач про дату, час та місце судового засідання повідомлений.

У судовому засіданні 05.12.2023 розглянуто клопотання прокурора про залучення співвідповідача (вх.№ 22585/23 від 05.12.2023), яке обгрунтоване відчуженням відповідачем частини спірних у справі земельних ділянок після відкриття провадження у справі заявленому співвідповідачу - благодійній організації «БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД АНДРІЯ ЗАСУХИ».

Відповідно до частини 1 статті 48 Господарського процесуального кодексу України, суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача.

Зважаючи на відповідність клопотання прокурора про залучення співвідповідача (вх.№ 22585/23 від 05.12.2023) вимогам статті 48 Господарського процесуального кодексу України, відсутні підстави для відмови у задоволенні цього клопотання.

Згідно з частиною 4 статті 48 Господарського процесуального кодексу України про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

У судовому засіданні 05.12.2023 постало питання продовження відповідачу строку на подання заперечень на відповідь на відзив, учасникам справи - строку подання відповідей на пояснення третьої особи, а також встановлення учасникам справи строків подання заяв по суті справи у зв`язку із залученням співвідповідача - благодійної організації «БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД АНДРІЯ ЗАСУХИ».

Ухвалою Господарського суду Київської області від 05.12.2023 підготовче засідання відкладено на 16.01.2024.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача-1 надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх. №5788/23 від 25.12.2023).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача-2 надійшло клопотання (вх. №219/24 від 08.01.2024) про ознайомлення з матеріалами справи.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача-2 надійшло повідомлення (вх. №142/24 від 08.01.2024) та клопотання (вх. №147/24 від 08.01.2024) про ознайомлення з матеріалами справи.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву (вх. №214/24 від 10.01.2024) та клопотання (вх. №225/24 від 10.01.2024) про додаткові докази направлення відзиву на позов.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача-2 надійшло клопотання (вх. №448/24 від 15.01.2024) про застосування строку позовної давності.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від прокурора надійшла заява (вх. №650/24 від 16.01.2024) про зміну предмета позову.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву (вх. №214/24 від 10.01.2024).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача-2 надійшла заява (вх. №475/24 від 16.01.2024) про вступ у справу як представника та клопотання (вх. №447 від 16.01.2024) про залучення третьої особи.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача-1 надійшло клопотання (вх. №476/24 від 16.01.2024) про відкладення судового засідання.

У судове засідання 16.01.2024 з`явився прокурор, відповідач-2 та третя особа, позивач та відповідач-1 не з`явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені.

У судовому засіданні 16.01.2024 суд розглянув клопотання відповідача-2 (вх. №447 від 16.01.2024) про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Васильківської міської ради Київської області (08601, Київська область, Обухівський район, місто Васильків, вулиця Покровська, будинок 4, код ЄДРПОУ 34627780) та, з урахуванням позицій представників учасників справи, дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 50 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, мають процесуальні права та обов`язки, встановлен статтею 42 цього Кодексу.

З урахуванням того, що підставами позову визначена неправомірність рішення Здорівської сільської ради № 224 від 28.10.2004 та відсутність у неї повноважень на розпорядження спірними у справі земельними ділянками, а, на даний час, вказана рада увійшла до складу територіальної громади Васильківської міської ради Київської області, суд дійшов висновку, що рішення у справі може вплинути на обов`язки заявленої третьої особи, зокрема, у разі задоволення позову і встановлення судом неправомірності вказаного рішення Здорівської сільської ради: щодо можливих збитків чи інших негативних наслідків такого рішення, відтак, про наявність підстав для залучення Васильківської міської ради Київської області до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

Також у судовому засіданні постало питання продовження прокурору та позивачу строку подання відповіді на відзив, продовження відповідачу-2 строку подання заперечень на відповідь на відзив, встановлення третій особі, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Васильківській міській раді Київської області строку подання пояснень третьої особи, відповідно до статті 113 Господарського процесуального кодексу України, строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Судом розглянуто заяву Заступника керівника Київської обласної прокуратури (вх. №650/24 від 16.01.2024) про зміну предмета позову.

Відповідно до частини 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України, до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

У зв`язку із відповідністю заяви Заступника керівника Київської обласної прокуратури (вх. №650/24 від 16.01.2024) про зміну предмета позову вимогам частини 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України та підписанням її уповноваженою особою, вказана заява підлягає задоволенню.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 16.01.2024 судове засідання відкладено на 06.02.2024.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від прокурора надійшло клопотання на виконання ухвали (вх. №856/24 від 18.01.2024).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від прокурора надійшла відповідь на відзив (вх. №682/24 від 22.01.2024).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача-2 надійшли заперечення (вх. №1135/24 від 02.02.2024), клопотання про долучення доказів до матеріалів справи (вх. №1136/24 від 02.02.2024).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від Обухівської районної військової адміністрації Київської області надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника (вх. №1557/24 від 02.02.2024).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача-1 надійшло клопотання про застосування строку позовної давності (вх. №1150/24 від 02.02.2024).

У судове засідання 06.02.2024 з`явились прокурор, представник відповідача-1, представник відповідача-2 та представник третьої особи-1, представник позивача та третьої особи-2 у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином.

У судовому засіданні 06.02.2024 встановлено учасникам справи строк на подання відповіді на пояснення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Васильківської міської ради Київської області.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від третьої особи-2 надійшли пояснення (вх. №1870/24 від 22.02.2024).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача-2 надійшли додаткові письмові пояснення (вх. №2168/24 від 29.02.2024).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 06.02.2024 закрито підготовче провадження, призначено розгляд справи по суті на 05.03.2024.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від позивача надійшло клопотання на виконання ухвали суду (вх. №3106/24 від 06.03.2024).

У судове засідання 05.03.2024 з`явився прокурор, представник третьої особи-1, представник відповідача-1 та представник відповідача-2, представник позивача та третьої особи-2 у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином.

У судовому засіданні 05.03.2024 зупинились на стадії з`ясування обставин та дослідження доказів.

Враховуючи обставини справи, суд дійшов висновку про оголошення перерви у судовому засіданні до 09.04.2024 о 16:40, відповідно до частини 2 статті 216 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 08.03.2024 повідомлено учасників справи про перерву у судовому засіданні до 09.04.2024 о 16:40.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача-1 надійшло клопотання про відкладення судового засідання (вх. №3106/24 від 06.03.2024).

У судове засідання 09.04.2024 з`явились прокурор, представник відповідача-2 та представник третьої особи-1, представник позивача, відповідача-1 та третьої особи-2 у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце судовго засідання повідомлені належним чином.

Клопотання відповідача-1 про відкладення судового засідання (вх.№3106/24 від 06.03.2024) обгрунтоване раптовим захворюванням представника на, ймовірно, інфекційну хворобу, відтак, у зв`язку із поважністю причини неявки представника, суд дійшов висновку про оголошення перерви у даному судовому засіданні до 02.05.2024 о 12:00, відповідно до частини 2 статті 216 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 12.04.2024 повідомлено учасників справи про перерву у судовому засіданні до 02.05.2024 о 12:00.

У судове засідання 02.05.2024 з`явились прокурор, представники відповідача-1, відповідача-2 та третьої особи-1; представники позивача та третьої особи-2 у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце судовго засідання повідомлені належним чином.

За результатом розгляду матеріалів справи, дослідження доказів та оцінки їх у сукупності, суд -

встановив:

Київською обласною прокуратурою встановлені підстави для вжиття заходів представницького характеру щодо земель лісогосподарського призначення за результатами аналізу додержання вимог земельного та лісового законодавства на території Обухівського району Київської області.

Рішенням Здорівської сільської ради від 28.10.2004 №224 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в довгострокову оренду для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд в с. Здорівка» вилучено з постійного користування державного лісогосподарського об`єднання «Київліс» земельну ділянку площею 14,9667 га лісових земель та переведено її до земель житлової і громадської забудови в с. Здорівка.

Затверджено проєкти землеустрою щодо відведення земельних ділянок в довгострокову оренду для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та передано в оренду строком на 49 років земельні ділянки, серед іншого, товариствам індивідуальних забудовників об`єднанням громадян на площі: «Резонанс» - 9,6226 га; «Конкордія» - 6,3469 га.

16.11.2004 між Здорівською сільською радою та об`єднанням громадян «Резонанс» укладено договір оренди №1-4977 строком на 49 років земельної ділянки загальною площею 9,6226 га (у тому числі, лісові землі - 9,6226 га) для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд в с. Здорівка Васильківського району (у подальшому земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3221483001:01:028:0004).

16.11.2004 між Здорівською сільською радою та об`єднанням громадян «Конкордіа» укладено договір оренди №1-4973 строком на 49 років земельної ділянки загальною площею 6,3469 га (у тому числі, лісові землі - 6,3469 га) для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд в с. Здорівка Васильківського району (у подальшому присвоєно 2 кадастрові номери: площею 2,5828 га - 3221483001:01:028:0058; площею 3,7634 га - 3221483001:01:033:0008).

Прокуратурою встановлено, що спірні земельні ділянки відносяться до земель лісогосподарського призначення.

Васильківська міська рада Київської області, не зважаючи на рішення Здорівської сільської ради від 21.01.2005 №243-19-ІV, приймає рішення від 24.12.2021 №02.124-10п/ч-VIII «Про передачу земельної ділянки у приватну власність» об`єднанню громадян «Конкордіа» та об`єднанню громадян «Резонанс», затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, а саме:

- площею 3,7634 га з кадастровим номером 3221483001:01:033:0008 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в с. Здорівка Обухівського (Васильківського) району Київської області. Передано земельні ділянки у власність громадянам згідно з додатком 4 до рішення за рахунок сформованих після поділу земельних ділянок комунальної власності Васильківської міської територіальної громади;

- площею 2,5828 га з кадастровим номером 3221483001:01:028:0058 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в с. Здорівка Обухівського (Васильківського) району Київської області. Передано земельні ділянки у власність громадянам згідно з додатком 6 до рішення за рахунок сформованих після поділу земельних ділянок комунальної власності Васильківської міської територіальної громади;

- площею 9,6226 га з кадастровим номером 3221483001:01:028:0004 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в с. Здорівка Обухівського (Васильківського) району Київської області. Передано земельні ділянки у власність громадянам згідно з додатком 5 до рішення за рахунок сформованих після поділу земельних ділянок комунальної власності Васильківської міської територіальної громади.

Вищевказані спірні земельні ділянки, відповідно до додатків 4, 5, 6 до рішення Васильківської міської ради Київської області від 24.12.2021 №02.124-10п/ч-VIII, передані у власність громадянам, які за договорами купівлі-продажу відчужили отримані земельні ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю «Агро Будальянс Україна».

12.10.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро Будальянс Україна» на підставі договорів дарування на користь Благодійної організації «БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД АНДРІЯ ЗАСУХИ» відчужило частину спірних земельних ділянок на користь відповідача-2.

Отже, на даний час, власниками спірних земельних ділянок у справі є Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро Будальянс Україна» та Благодійна організація «БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД АНДРІЯ ЗАСУХИ».

Короткий зміст позовних вимог

Прокурор обгрунтовує позов тим, що Здорівська сільська рада не була наділена повноваженнями щодо прийняття рішення від 28.10.2004 №224 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в довгострокову оренду для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд в с. Здорівка» на вилучення з постійного користування державного лісогосподарського об`єднання «Київліс» земельної ділянки площею 14,9667 га лісових земель та переведення її до земель житлової і громадської забудови в с. Здорівка.

Крім того, Васильківська міська рада Київської області також не була наділена повноваженнями щодо прийняття рішення від 24.12.2021 №02.124-10п/ч-VIII «Про передачу земельної ділянки у приватну власність», відповідно до якого спірні земельні ділянки передані у власність громадян.

Повноваженнями на ухвалення рішення про вилучення та відведення у приватну власність спірних земельних ділянок наділений відповідний орган державної виконавчої влади, а не орган місцевого самоврядування.

ПОЗИЦІЇ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Аргументи прокурора

Прокурор вказує на неправомірність рішення Здорівської сільської ради № 224 від 28.10.2004 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в довгострокову оренду для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель в споруд в с. Здорівка» та рішення Васильківської міської ради Київської області від 24.12.2021 №02.124-10п/ч-VIII «Про передачу земельної ділянки у приватну власність».

Зазначає про відсутність у Здорівської сільської ради повноважень на розпорядження спірними у справі земельними ділянками, на їх вилучення з постійного користування спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства та зміну цільового призначення.

На даний час, Здорівська сільська рада увійшла до складу територіальної громади Васильківської міської ради Київської області.

Прокурор зауважує, що спірні земельні ділянки (на момент виникнення правовідносин між сторонами) відносились до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовувались для ведення лісового господарства у порядку, визначеному Лісовим кодексом України та відзначає, що Земельним кодексом України встановлена пріоритетність норм цього кодексу для застосування до земельних відносин, що виникають при використанні лісів.

Зауважує, що повноваженнями приймати рішеннями про вилучення та відведення у приватну власність спірних земельних ділянок наділений відповідний орган державної виконавчої влади, а не орган місцевого самоврядування.

Крім того, з посиланням на Лісовий кодекс України, прокурор вказує на вимоги до порядку та умов зміни цільового призначення лісових земельних ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства.

Також відзначає, що за Лісовим кодексом України переведення лісових земель до інших категорій провадиться за згодою відповідних державних органів лісового господарства Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Відповідно до листа Державного агентства лісових ресурсів від 22.02.2022 №02-18/1351-22 державним органом лісового господарства погоджень стосовно зміни цільового призначення спірних лісових земельних ділянок у межах населеного пункту с. Здорівка, які у 2004 році рішенням Здорівської сільської ради передано в оренду об`єднанням громадян «Резонанс» та «Конкордія», під житлову забудову, не надавалось.

Таким чином, прокурор вважає, що ухвалені рішення про вилучення спірних земельних ділянок та подальше їх відведення у приватну власність, як і зміна їх цільового призначення, здійснено з грубим порушенням норм чинного законодавства.

Спірні земельні ділянки, які отримані громадянами у власність згідно з рішенням Васильківської міської ради Київської області від 24.12.2021 №02.124-10п/ч-VIII, були відчужені на підставі договорів купівлі-продажу Товариству з обмеженою відповідальністю «Агро Будальянс Україна».

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро Будальянс Україна» частину земельних ділянок на підставі договорів дарування відчужило на користь благодійної організації «БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД АНДРІЯ ЗАСУХИ».

Аргументи Обухівської районної державної адміністрації Київської області

Позивач не подав до суду своїх письмових заяв по суті справи з позицією щодо позовних вимог прокурора, позицію та вимоги прокурора не підтримав та не заперечив, надіслав клопотання, в якому повідомив про неможливість надати додаткові докази або пояснення у справі, просив розглянути справу без його участі. Інших заяв з процесуальних питань не заявляв.

Аргументи відповідача-1 - Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Будальянс Україна»

Відповідач-1 позовні вимоги не визнає, не погоджується з викладеними прокурором обставинами та заперечує проти задоволення позову, з огляду на таке.

На його думку, Здорівська сільська рада діяла в межах своїх повноважень, під час вилучення спірних земельних ділянок, відповідно до вимог Земельного кодексу України, розпоряджалась землею, яка знаходилась в межах села і ніколи не належала до відання Обухівської районної державної адміністрації.

На підтвердження таких аргументів надає судові рішення, в яких ці обставини були предметом судового розгляду.

Вказує про те, що прокурор долучив до позову копії проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду Об`єднанню громадян «Конкордія» та Об`єднанню громадян «Резонанс» для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівельних і споруд в с. Здорівка, чим підтвердив правомірність зміни цільового призначення спірних земельних ділянок.

Вважає, що єдиним належним органом, який уповноважений державою здійснювати функції у спірних правовідносинах є Васильківська міська рада Київської області як територіальна громада до якої входить с. Здорівка.

Крім того, вказує, що слід повернути позовну заяву та додані до неї документи, оскільки прокурором невірно визначений орган, який уповноважений державою здійснювати функції у спірних правовідносинах.

Також вказує, що прокурор пропустив строк позовної давності та не навів жодних поважних причин пропуску такого строку, відтак, при ухваленні рішення заявляє про застосування вимог законодавства щодо наслідків спливу строку позовної давності та відмовити в задоволенні позову.

Аргументи відповідача-2 - Благодійної організації «БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД АНДРІЯ ЗАСУХИ»

Відповідач-2 вважає доводи прокурора щодо неправомірності рішення Здорівської сільської ради № 224 від 28.10.2004 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в довгострокову оренду для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель в споруд в с. Здорівка» безпідставними, не підтвердженими належними доказами того, що на спірних земельних ділянках розміщені ліси І групи.

Звертає увагу на те, що прокурором не підтверджено порушення Здорівською сільською радою порядку вилучення земельних ділянок із постійного користування.

Крім того, зазначає, що доводи прокурора були спростовані в рішеннях суду, де такі обставини вже були предметом спору, а рішення суду набрали законної сили (справи № 91/16-2006, № 92/16-2006).

Отже, прокурором не наведені та не підтверджені в установленому законом порядку доводи щодо відсутності повноважень у Здорівської сільської ради на прийняття рішення №224 від 28.10.2004.

Також вважає, що доводи прокурора щодо протиправності рішення Васильківської міської ради Київської області від 24.12.2021 №02.124-10п/ч-VIII «Про передачу земельної ділянки у приватну власність» є безпідставними та такими, що не відповідають правовому регулюванню, яке було чинним на момент прийняття такого рішення.

З огляду на вказане, на думку відповідача-2, спірні земельні ділянки відносились до комунальної власності та органи місцевого самоврядування мали повноваження на розпорядження ними.

Наголошує, що право власності на земельні ділянки було набуте відповідачем-2 на підставі дійсних та ніким не оспорених договорів дарування від 12.10.2023, що укладені між Благодійною організацією «БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД АНДРІЯ ЗАСУХИ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро Будальянс Україна», яке на час укладення договорів було законним власником цих ділянок.

Крім того, вказує, що прокурор пропустив строк позовної давності та не навів жодних поважних причин пропуску такого строку, відтак, при ухваленні рішення заявляє про застосування вимог законодавства щодо наслідків спливу строку позовної давності та відмовити в задоволенні позову.

Аргументи третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Державного спеціалізованого господарського підприємства «ЛІСИ УКРАЇНИ»

Третя особа погоджується з правовою позицією прокурора та повністю підтримує позов.

Вказує, що спірні земельні ділянки належать до державної власності, що розміщенні в кварталі 35 Васильківського лісництва, про що зазначено в проєктах землеустрою щодо виділення земельних ділянок в оренду Об`єднанню громадян «Конкордіа» та Об`єднанню громадян «Резонанс» та висновках ДЛГО «Київліс» про погодження проєкту землеустрою.

Звертає увагу, що, на даний час, державні землі лісогосподарського призначення Васильківського лісництва перебувають в постійному користуванні Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», яке є правонаступником Державного підприємства «Київське лісове господарство», яке, в свою чергу, є правонаступником ДЛГО «Київліс».

Вважає вилучення спірних земельних ділянок, їх подальша передача та відчуження іншим особам зі зміною цільового призначення земельних ділянок є незаконними, що тягне за собою необхідність повернення спірних ділянок на користь держави.

Аргументи третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Васильківської міської ради Київської області

Третя особа обгрунтованість позовних вимог заперечує, вважає, що у задоволенні позову слід відмовити. Вказує, що звертаючись з позовом прокурор повинен довести наявність у нього права на звернення за захистом порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів держави, а також довести, що ці права порушені саме відповідачем.

Вказує, що в розумінні вимог Лісового кодексу України, позовна заява не містить картографічних матеріалів та матеріалів лісовпорядкування стосовно спірних земельних ділянок площею 14,9667 га, що дає підстави стверджувати, що такі земельні ділянки не відносяться до земель лісогосподарського призначення.

Звертає увагу, що відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Васильківська міська ради Київської області є уповноваженим органом на прийняття рішення від 24.12.2021 №02.124-10п/ч-VIII «Про передачу земельної ділянки у приватну власність».

Вказаним рішенням передано у власність громадян земельні ділянки за рахунок сформованих земельних ділянок комунальної власності Васильківської міської територіальної громади, при цьому, не відбувалось вилучення з постійного користування державного лісогосподарського об`єднання «Київліс» земельних лісових ділянок державної власності, тому вважає, що прокурор помилково стверджує, що Васильківська міська рада перевищила свої повноваження прийняттям рішення від 24.12.2021 №02.124-10п/ч-VIII «Про передачу земельної ділянки у приватну власність», що, на думку прокурора, призвело до безпідставного вилучення земель лісового фонду, зміни їх цільового призначення та подальшу передачу громадянам у приватну власність.

Норми права, що підлягають застосуванню

Статтею 6 Конституції України передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до статті 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Згідно із статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 7 статті 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України.

Згідно зі статтею 41 Конституції України та статтею 319 Цивільного кодексу України право власності є непорушним і право розпоряджатися майном належить лише власникові майна. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

За змістом статей 317, 319 Цивільного кодексу України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Стаття 321 Цивільного кодексу України встановлює принципи непорушності права власності. Відповідно до цієї норми право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 324 Цивільного кодексу України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України. Кожен громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності Українського народу відповідно до закону.

Статтею 330 Цивільного кодексу України встановлено, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 338 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до частини другої статті 373 Цивільного кодексу України, право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.

Стаття 387 Цивільного кодексу України передбачає, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Частиною першою статті 388 Цивільного кодексу України встановлено, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передавав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Частиною третьою статті 388 Цивільного кодексу України передбачено, якщо майно було набуте безпідставно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Норми права, що підлягають застосуванню щодо рішення Здорівської сілької ради № 224 від 28.10.2004

За змістом частин першої - другої статті 3 Земельного кодексу України (в редакції на момент спірних правовідносин станом на 2004 рік) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Відповідно до статті 1 Лісового кодексу України (в редакції на момент спірних правовідносин станом на 2004 рік) ліс - це сукупність землі, рослинності, в якій домінують дерева та чагарники, тварин, мікроорганізмів та інших природних компонентів, що в своєму розвитку біологічно взаємопов`язані, впливають один на одного і на навколишнє середовище. Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно екологічні (водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні), естетичні, виховні та інші функції, мають обмежене експлуатаційне значення і підлягають державному обліку та охороні.

Частинами першою - другою статті 4 Лісового кодексу України (в редакції на момент спірних правовідносин станом на 2004 рік) передбачено, що усі ліси на території України становлять її лісовий фонд. До лісового фонду належать також земельні ділянки, не вкриті лісовою рослинністю, але надані для потреб лісового господарства.

Відповідно до статті 6 Лісового кодексу України (в редакції на момент спірних правовідносин станом на 2004 рік) усі ліси в Україні є власністю держави.

При цьому, варто врахувати, що застосування норм земельного та лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення має базуватися на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки (аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 24.12.2014 у справі № 6-212цс14, постанові Верховного Суду від 30.04.2024 у справі № 913/50/22).

Згідно з пунктом «г» статті 12 Земельного кодексу України (в редакції на момент спірних правовідносин станом на 2004 рік) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Частиною першої статті 19 Земельного кодексу України (в редакції на момент спірних правовідносин станом на 2004 рік) передбачено, Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісового фонду; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Частиною п`ятою статті 116 Земельного кодексу України (в редакції на момент спірних правовідносин станом на 2004 рік) встановлено, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до статті 149 Земельного кодексу України (в редакції на момент спірних правовідносин станом на 2004 рік) земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Норми права, що підлягають застосуванню щодо рішення Васильківської міської ради №02.124-10п/ч-VIII від 24.12.2021

За змістом частин першої - другої статті 3 Земельного кодексу України (в редакції на момент спірних правовідносин станом на 2021 рік) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Відповідно до частин першої, шостої статті 1 Лісового кодексу України (в редакції на момент спірних правовідносин станом на 2021 рік) ліс - тип природних комплексів (екосистема), у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав`яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов`язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище. Земельна лісова ділянка - земельна ділянка лісового фонду України з визначеними межами, яка надається або вилучається у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства.

Статтею 3 Лісового кодексу України (в редакції на момент спірних правовідносин станом на 2021 рік) встановлено, що лісові відносини в Україні регулюються Конституцією України, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», цим Кодексом, іншими законодавчими актами України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Лісові відносини, що виникають при використанні землі, надр, вод, а також відносини щодо охорони, використання й відтворення рослинного та тваринного світу, не врегульовані цим Кодексом, регулюються відповідними законодавчими актами.

Відповідно до пункту 6 розділу «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України (в редакції на момент спірних правовідносин станом на 2021 рік) - внести до Земельного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., № 3-4, ст. 27; 2004 р., № 7, ст. 57) такі зміни: 1) статтю 20 доповнити частиною четвертою такого змісту: « 4. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства».

Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави

Відповідно до ратифікованої Законом України від 17.07.2007 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (пункт 1 статті 6) кожен має право на справедливий та публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Прокурор, в обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в особі Обухівської районної державної адміністрації Київської області посилався на те, відповідно до статті 131-1 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Частинами 1 та 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначається, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до статті 53 Господарського процесуального кодексу України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Судом враховано, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

При цьому, оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

У контексті зазначеного, судом враховане, окрім іншого, і рішення Конституційного Суду України про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді від 08.04.1999 № 3-рп/99.

Так, Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави», визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (частина 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, п. 27).

У рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 №1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме: подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 912/2385/18 від 26.05.2020.

Також Велика Палата Верховного Суду при розгляді вказаної справи звернула увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор.

У Рішенні від 05.06.2019 №4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Таким чином, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме: має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (частини 3 та 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, частина 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Судом враховано, що прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.

При цьому, судом також враховано, що щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який відсутній або всупереч вимог закону не здійснює захисту чи робить це неналежно.

Порушення інтересів держави у цій справі обґрунтовується прокурором тим, що земельні ділянки лісогосподарського призначення державної форми власності вибули з власності держави з грубим порушенням вимог чинного, на час вибуття, законодавства.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 стверджує, що правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (пункт 54 рішення).

Таким чином, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес.

У даній справі заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся до суду в інтересах держави в особі Обухівської районної державної адміністрації Київської області з вимогами про витребування спірних земельних ділянок (кадастрові номери 3221483001:01:033:0100, 3221483001:01:033:0101, 3221483001:01:033:0102, 3221483001:01:033:0103, 3221483001:01:033:0105, 3221483001:01:033:0107, 3221483001:01:033:0108, 3221483001:01:033:0109, 3221483001:01:033:0110, 3221483001:01:033:0111, 3221483001:01:033:0112, 3221483001:01:033:0113, 3221483001:01:033:0114, 3221483001:01:033:0115, 3221483001:01:028:0074, 3221483001:01:028:0075, 3221483001:01:028:0076, 3221483001:01:028:0077, 3221483001:01:028:0078, 3221483001:01:028:0079, 3221483001:01:028:0080, 3221483001:01:028:0081, 3221483001:01:028:0082, 3221483001:01:028:0083, 3221483001:01:028:0084, 3221483001:01:028:0085, 3221483001:01:028:0086, 3221483001:01:028:0088, 3221483001:01:028:0089, 3221483001:01:028:0090, 3221483001:01:028:0091, 3221483001:01:028:0092, 3221483001:01:028:0093, 3221483001:01:028:0094, 3221483001:01:028:0095, 3221483001:01:028:0096, 3221483001:01:028:0097, 3221483001:01:028:0098, 3221483001:01:028:0099, 3221483001:01:028:0100, 3221483001:01:028:0101, 3221483001:01:028:0102, 3221483001:01:028:0103, 3221483001:01:028:0104, 3221483001:01:028:0105, 3221483001:01:028:0106, 3221483001:01:028:0107, 3221483001:01:028:0108, 3221483001:01:028:0109, 3221483001:01:028:0110, 3221483001:01:028:0111, 3221483001:01:028:0112, 3221483001:01:028:0113, 3221483001:01:028:0114, 3221483001:01:028:0115, 3221483001:01:028:0116, 3221483001:01:028:0117, 3221483001:01:028:0118, 3221483001:01:028:0119, 3221483001:01:028:0120, 3221483001:01:028:0121, 3221483001:01:028:0122, 3221483001:01:028:0123.), оскільки Обухівська районна державна адміністрація Київської області не вживала заходів щодо усунення порушень чинного законодавства України та повернення спірних земельних ділянок у власність держави.

З тексту позовної заяви вбачається, що 06.06.2023 Київська обласна прокуратура зверталась до Обухівської районної державної адміністрації Київської області з листом щодо надання інформації про вжиття заходів, спрямованих на захист інтересів держави з метою повернення їй спірних земельних ділянок лісового фонду (пред`явлення позову тощо) та про надання інформації стосовно вжиття таких заходів, або неможливості звернення до суду з вказаних питань із належним обґрунтуванням відповідних причин.

У відповідь на вказаний лист Обухівська районна державна адміністрація Київської області повідомила (лист №60/07-15/2456 від 23.06.2023), що вона не зверталась з позовними заявами до суду за захистом права власності на спірні земельні ділянки, у тому числі, у зв`язку із відсутністю коштів державного бюджету для сплати судового збору.

Оскільки Обухівська районна державна адміністрація Київської області не звернулась до суду з позовом про витребування спірних земельних ділянок, це свідчить про те, що уповноважений державою орган неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земель лісогосподарського призначення, у зв`язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави в особі Обухівської районної державної адміністрації Київської області та для звернення до суду з таким позовом.

З огляду на зазначене, зважаючи, що прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави в суді, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів та визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, суд дійшов висновку, що прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі та обґрунтовано звернувся до суду в інтересах держави в особі Обухівської районної державної адміністрації Київської області.

У зв`язку із вказаним, за висновком суду, не підтвердились доводи відповідача-1 про порушення прокурором вимог до процесуальних питань представництва інтересів держави в суді та порядку такого представництва.

Також у частині 3 статті 17 Закону України «Про прокуратуру» зазначається, що під час здійснення повноважень, пов`язаних з реалізацією функцій прокуратури, прокурори є незалежними та самостійно приймають рішення про порядок здійснення таких повноважень.

Суд окремо наголошує, що Законом України «Про прокуратуру» визначається, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави (стаття 1 Закону); єдність системи прокуратури України забезпечується: єдиними засадами організації та діяльності прокуратури, єдиним статусом прокурорів, єдиним порядком організаційного забезпечення діяльності прокурорів та ін. (частина 5 статті 7 Закону); прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі (частина 2 статті 15 Закону).

Зважаючи на все вищезазначене, суд дійшов висновку, що прокурор уповноважений у даній справі представляти інтереси держави в особі Обухівської районної державної адміністрації Київської області.

Таким чином, суд не вбачає підстав для залишення позову прокурора без розгляду відповідно до частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України.

Фактичні обставини, встановлені судом, докази, що прийняті та відхилені судом, мотиви прийняття або відхилення кожного доказу та аргументу, викладеного сторонами у матеріалах справи та висновки суду за результатами розгляду справи

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права або охоронюваного законом інтересу. Від підстав позову слід відрізняти правові підстави позову (правове обґрунтування позову) - правову кваліфікацію обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому, незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові, оскільки суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно здійснити правову кваліфікацію спірних правовідносин. Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19, пункти 81, 83, 84).

Предметом позову в даній справі є витребування на користь держави в особі Обухівської районної державної адміністрації Київської області з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Будальянс Україна» та Благодійної організації «БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД АНДРІЯ ЗАСУХИ» земельних ділянок з кадастровими номерами 3221483001:01:033:0100, 3221483001:01:033:0101, 3221483001:01:033:0102, 3221483001:01:033:0103, 3221483001:01:033:0105, 3221483001:01:033:0107, 3221483001:01:033:0108, 3221483001:01:033:0109, 3221483001:01:033:0110, 3221483001:01:033:0111, 3221483001:01:033:0112, 3221483001:01:033:0113, 3221483001:01:033:0114, 3221483001:01:033:0115, 3221483001:01:028:0074, 3221483001:01:028:0075, 3221483001:01:028:0076, 3221483001:01:028:0077, 3221483001:01:028:0078, 3221483001:01:028:0079, 3221483001:01:028:0080, 3221483001:01:028:0081, 3221483001:01:028:0082, 3221483001:01:028:0083, 3221483001:01:028:0084, 3221483001:01:028:0085, 3221483001:01:028:0086, 3221483001:01:028:0088, 3221483001:01:028:0089, 3221483001:01:028:0090, 3221483001:01:028:0091, 3221483001:01:028:0092, 3221483001:01:028:0093, 3221483001:01:028:0094, 3221483001:01:028:0095, 3221483001:01:028:0096, 3221483001:01:028:0097, 3221483001:01:028:0098, 3221483001:01:028:0099, 3221483001:01:028:0100, 3221483001:01:028:0101, 3221483001:01:028:0102, 3221483001:01:028:0103, 3221483001:01:028:0104, 3221483001:01:028:0105, 3221483001:01:028:0106, 3221483001:01:028:0107, 3221483001:01:028:0108, 3221483001:01:028:0109, 3221483001:01:028:0110, 3221483001:01:028:0111, 3221483001:01:028:0112, 3221483001:01:028:0113, 3221483001:01:028:0114, 3221483001:01:028:0115, 3221483001:01:028:0116, 3221483001:01:028:0117, 3221483001:01:028:0118, 3221483001:01:028:0119, 3221483001:01:028:0120, 3221483001:01:028:0121, 3221483001:01:028:0122, 3221483001:01:028:0123, які розташовані на території Здорівської сільської ради Васильківського району Київської області.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 14.05.2019 у справі № 910/11511/18.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Крім того, Європейський суд з прав людини указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Як вбачається із заявлених позовних вимог, прокурором заявлено вимогу про витребування на користь держави в особі Обухівської районної державної адміністрації з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Будальянс Україна» та Благодійної організації «БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД АНДРІЯ ЗАСУХИ» земельних ділянок, вимоги обґрунтовано тим, що вказане майно вибуло з державної власності з порушенням норм чинного законодавства.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

З огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика Європейського суду з прав людини, через рішення якого відбувається практична реалізація Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Так, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166 - 168).

При цьому, вирішуючи питання щодо втручання в право особи на мирне володіння майном, необхідно враховувати, що у сталій практиці Європейського суду з прав людини напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу. Такими критеріями сумісності заходу втручання є те, чи ґрунтувалося зазначене втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Зазначений підхід із визначення критеріїв структурує метод розгляду справ, в яких підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу. Такий підхід складається з низки послідовних кроків, під час яких повинні розглядаються наступні питання: чи було втручання у право заявника на мирне користування його «майном»? Якщо так, то чи таке втручання складало позбавлення власності? Якщо ні, то чи був це контроль за користуванням відповідним майном?

Так, принцип законності є першою і найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу. Друге речення першого пункту передбачає позбавлення «власності» «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом впровадження «законів». Крім того, верховенство права, один з основоположних принципів демократичного суспільства, є притаманним всім статтям Конвенції («Iatridis v. Greece», § 58; «Former King of Greece and Others v. Greece», § 79; «Broniowski v. Poland», § 147).

Існування правової основи у національному законодавстві саме по собі не є достатнім для дотримання принципу законності. Крім того, правова основа повинна мати певну якість, тобто, вона повинна бути сумісною з верховенством права і повинна забезпечувати гарантії від свавілля. У зв`язку з цим, необхідно зазначити, що, згадуючи «закон» стаття 1 Першого протоколу посилається на ту саму концепцію, на яку посилається Конвенція в інших місцях використовуючи цей термін, поняття, яке включає як статутне право, так і прецедентне право («Spacek, s.r.o., v. the Czech Republic», § 54; «Vistins and Perepjolkins v. Latvia», § 96).

Вимога щодо законності, у розумінні Конвенції, вимагає відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля («East West Alliance Limited» v. Ukraine», § 167; «Unsped Paket Servisi SaN. Ve TiC. A.S. v. Bulgaria», § 37).

Будь-яке втручання державного органу у право вільно володіти своїм майном може бути виправданим лише тоді, якщо воно відповідає законним публічним (та загальним) інтересам («Belane Nagy v. Hungary», п. 113).

При цьому, якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

У той же час, втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Рисовський проти України» від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68; «Кривенький проти України» від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).

Водночас, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, Європейський суд з прав людини загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося у зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (рішення та ухвали Європейського суду з прав людини у справах «Раймондо проти Італії» від 22.02.1994, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 05.07.2001, «Аркурі та інші проти Італії» від 05.07.2001).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист право на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність та поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Отже, Європейський суд з прав людини констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

При розгляді справ, в яких підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу, зокрема, щодо витребування майна з чужого незаконного володіння, судам, у першу чергу, необхідно досліджувати питання наявності вищевказаних критеріїв співмірності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном, у процесі чого сторони можуть доводити наявність або відсутність обставин справи, пов`язаних з такими критеріями, шляхом подання відповідних доказів.

Як уже зазначалось, за статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Звісно, рішення Європейського суду з прав людини мають бути застосовані судами обов`язково, але таке застосування у кожній справі повинно бути обґрунтованим, виваженим, таким, що не є формальним, а відповідає суті рішення Європейського суду з прав людини, змісту та характеру правовідносин, що розглядаються.

Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13.

Суд вважає, що прокурором обґрунтоване порушення інтересів держави, тому позовні вимоги щодо витребування спірних земельних ділянок з приватної власності відповідачів, є законним втручанням в право особи на мирне володіння майном, має на меті «суспільний» та «публічний інтерес», внаслідок цього відновиться економічне становище держави.

Велика Палата Верховного Суду (справа № 359/3373/16-ц) звертає увагу, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19, пункт 6.27), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 35), від 01.02.2020 у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19, пункт 52)). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони» (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 50), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19, пункт 84), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 101) та інші). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення.

Суд зазначає, що до матеріалів справи долучено копію рішення Здорівської сільської ради від 28.10.2004 №224 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в довгострокову оренду для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд в с. Здорівка» та вилучення з постійного користування державного лісогосподарського об`єднання «Київліс» земельної ділянки площею 14,9667 га лісових земель та переведення її до земель житлової і громадської забудови в с. Здорівка.

Судом також встановлено, що 16.11.2004 між Здорівською сільською радою та Об`єднанням громадян «Резонанс» укладено договір оренди №1-4977 строком на 49 років земельної ділянки загальною площею 9,6226 га (у тому числі лісові землі - 9,6226 га) для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд в с. Здорівка Васильківського району (у подальшому земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3221483001:01:028:0004).

Крім того, судом встановлено, що 16.11.2004 між Здорівською сільською радою та Об`єднанням громадян «Конкордія» укладено договір оренди №1-4973 строком на 49 років земельної ділянки загальною площею 6,3469 га (у тому числі лісові землі - 6,3469 га) для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд в с. Здорівка Васильківського району (у подальшому присвоєно 2 кадастрові номери: площею 2,5828 га - 3221483001:01:028:0058; площею 3,7634 га - 3221483001:01:033:0008).

При подальшому розгляді Здорівською сільською радою проєктів відведення лісових земель для передачі у приватну власність членам товариств індивідуальних забудовників, у тому числі "Конкордія" та "Резонанс", прийнято рішення від 21.01.2005 № 243-19/ІV про відміну рішення Здорівської сільської ради від 28.10.2004 №224 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в довгострокову оренду для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд в с. Здорівка», яке скасоване постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.04.2010 у справі №2-а-218/09.

Крім того, до матеріалів справи долучено копію рішення Васильківської міської ради Київської області від 24.12.2021 №02.124-10п/ч-VIII «Про передачу земельної ділянки у приватну власність», відповідно до якого спірні земельні ділянки було передано у власність громадян, відомості про яких зазначені в додатках 4, 5, 6 до цього рішення міської ради.

Також судом встановлено, що, у подальшому, спірні земельні ділянки відчужено на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Будальянс Україна» на підставі договорів купівлі-продажу з громадянами, які зазначені в додатку 4, 5, 6 до рішення Васильківської міської ради Київської області від 24.12.2021 №02.124-10п/ч-VIII, на підтвердження чого надано інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Судом також встановлено, що 12.10.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро Будальянс Україна» та Благодійною організацією «БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД АНДРІЯ ЗАСУХИ» укладено договори дарування, відповідно до яких на користь відповідача-2 було відчужено ряд спірних земельних ділянок, відомості про які прокурором зазначені в заяві про зміну предмету позову, на підтвердження чого надано інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Судом враховано, що рішенням Здорівської сільської ради Васильківського району Київської області від 28.10.2004 № 224 вилучено з постійного користування Державного лісогосподарського об`єднання "Київліс" земельну ділянку площею 14,9667 га лісових земель та переведено їх до земель житлової та громадської забудови села Здорівка і передано в оренду Об`єднанню громадян "Резонанс" та Об`єднанню громадян "Конкордія" для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Наданими до матеріалів справи у копіях проєктах землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду Об`єднанню громадян "Резонанс" і Об`єднанню громадян "Конкордія" та висновках ДЛГО "Київліс" про погодження проекту землеустрою, підтверджується, що вилучені земельні ділянки лісових земель належать до державної власності та розміщені в кварталі 35 Васильківського лісництва.

Відповідно до наданого до матеріалів справи у копії планшету №10 лісовпорядкування 2003 року вищевказана земельна ділянка площею 14,9667 га лісових земель знаходилась у виділах 12-17 та 19-22 квадрату 35 Васильківського лісництва та належала до такої категорії захисності - захисні смуги лісів вздовж автомобільних доріг державного значення та лісогосподарська частина лісів зелених зон.

Також із вказаного планшету №10 лісовпорядкування 2003 року вбачається, що вищевказана земельна ділянка площею 14,9667 га межує із землями Здорівської сільської ради, при цьому, чітко визначене їх розмежування та відсутність будь-яких накладень чи невизначеності щодо меж.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, планшети лісовпорядкування належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення. Відтак, вирішуючи питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства, необхідно враховувати пункт 5 розділу VIII Прикінцеві положення Лісового кодексу України.

Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц. Зазначене також узгоджується з усталеною судовою практикою та правовими висновками, які зазначені у постановах Верховного Суду від 09.06.2021 у справі № 369/16416/18 (провадження № 61-9927св20) та постанові від 24.11.2021 у справі № 369/16317/18 (провадження № 61-16273св20).

Відтак, доведеним суд встановлює той факт, що до моменту прийняття рішення Здорівської сільської ради Васильківського району Київської області від 28.10.2004 про вилучення з постійного користування Державного лісогосподарського об`єднання "Київліс" земельної ділянки площею 14,9667 га лісових земель та переведення їх до земель житлової та громадської забудови села Здорівка, ця земельна ділянка відносилась до лісового фонду, знаходилась у виділах 12-17 та 19-22 квадрату 35 Васильківського лісництва та належала до такої категорії захисності - захисні смуги лісів вздовж автомобільних доріг державного значення та лісогосподарська частина лісів зелених зон та перебувала у державній власності.

При цьому, доводи відповідача-1, з наданим ним доказом: листом від 11.09.2023 №03-870 Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання "УКРДЕРЖЛІСПРОЕКТ" Державного агентства лісових ресурсів України про те, що спірні земельні ділянки не перебувають у постійному користуванні ДП "Київський лісгосп" та ДП "СЛП "Київоблагроліс" і не належать до лісового фонду цих підприємств, із доданими витягами з картографічної бази даних, не спростовують вищевикладених висновків суду, оскільки спірні обставини встановлюються судом на час прийняття рішення Здорівської сільської ради Васильківського району Київської області від 28.10.2004, тоді як очевидно, після передачі їх у приватну власність та усіх наступних продажів та дарування, зміна їх правового статусу знайшла своє відображення при складанні у подальшому землевпорядних документів.

Зважаючи на вказане, спірна земельна ділянка, станом на час прийняття рішення Здорівської сільської ради Васильківського району Київської області від 28.10.2004, відносилась до земель державної власності лісогосподарського призначення, яка перебувала у постійному користуванні Державного лісогосподарського об`єднання "Київліс" та належала до такої категорії захисності - захисні смуги лісів вздовж автомобільних доріг державного значення та лісогосподарська частина лісів зелених зон.

До затвердження 16.05.2007 постановою Кабінету Міністрів України № 733 Порядку поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок, станом на час спірних правовідносин у 2004 році, єдині правила поділу лісів на групи, умови і відмінні ознаки віднесення їх до категорій захисності, а також виділення особливо захисних земельних ділянок лісового фонду встановлювались відповідним Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 557 від 27.07.1995.

Станом на час вилучення спірних земельних ділянок з постійного користування державного лісогосподарського об`єднання "Київліс" як лісових земель та переведення їх до земель житлової і громадської забудови с. Здорівка, а також надання цих земель в оренду об`єднанням громадян "Резонанс" і "Конкордія" для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд в с. Здорівка Васильківського району, вищевказаний чинний Порядок поділу лісів на групи, віднесення їх до категорій захисності та виділення особливо захисних земельних ділянок лісового фонду, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 557 від 27.07.1995, встановлював таке.

2. Ліси України за екологічним і господарським значенням поділяються на першу і другу групи. До першої групи належать ліси, що виконують переважно природоохоронні функції, а також ліси на територіях природно-заповідного фонду, ліси, що мають наукове або історичне значення (включаючи генетичні резервати), лісоплодові насадження, субальпійські деревні та чагарникові угруповання. До другої групи належать ліси, не віднесені до лісів першої групи, що поряд з екологічним мають експлуатаційне значення. Для збереження захисних функцій, безперервності та невиснажливості використання в лісах цієї групи встановлено режим обмеженого лісокористування.

3. Ліси на територіях природно-заповідного фонду, ліси, що мають наукове або історичне значення (включаючи генетичні резервати), ліси населених пунктів, лісопаркові частини лісів зелених зон, державні захисні лісові смуги, полезахисні лісові смуги, а також захисні лісові насадження на смугах відводу каналів, залізниць і автомобільних доріг в іншу категорію захисності не виділяються.

4. Якщо ліси, що зростають на одній території, одночасно відповідають умовам і відмітним ознакам віднесення лісів до різних категорій захисності, їх відносять до тієї з них, для якої встановлено суворіший режим ведення лісового господарства і користування лісом, а за аналогічного режиму - до тієї категорії захисності, яка має більше значення, тобто менший порядковий номер у наведеному нижче перелік, зокрема: 10) захисні смуги лісів вздовж автомобільних доріг державного значення та 12) ліси зелених зон навколо населених пунктів і промислових підприємств.

18. До захисних смуг лісів вздовж автомобільних доріг державного значення відносяться ліси, що прилягають до діючих та тих, що будуються, автомобільних доріг, завширшки 250 метрів з кожного боку дороги. Ширину смуг визначають від межі смуги відводу дороги, але не менш як 15 метрів від полотна автомобільної дороги.

25. До захисних лісових насаджень на смугах відводу залізниць та автомобільних доріг належать усі ліси, розташовані в смугах їх відводу.

27. До лісів зелених зон навколо населених пунктів і промислових підприємств відносяться ліси, розташовані за міською (селищною) межею навколо населених пунктів і промислових підприємств або поблизу них, виконують важливі захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі функції і є місцем відпочинку населення. Ліси зелених зон поділяються на лісопаркову і лісогосподарську (санітарно-захисні) частини. До лісопаркової частини лісів зелених зон відносяться ділянки лісу, сприятливі для масового відпочинку. Виділення зелених зон проводиться з урахуванням конкретних природних умов, розміщення промислових об`єктів, а також місць масового відпочинку населення і приміських лікувально-профілактичних та оздоровчих закладів (будинків відпочинку, пансіонатів, таборів тощо).

Розміри зелених зон і лісопаркових частин у них визначаються за нормативами згідно з додатком № 9 "Нормативи визначення площ лісів зелених зон навколо населених пунктів".

Крім того, за вищевказаним пунктом 27 Порядку, спірні земельні ділянки виконували важливі санітарно-захисні, оздоровчі та рекреаційні функції.

Відповідно до частини 2 статті 37 Лісового кодексу України (в редакції від 01.01.2004) порядок ведення господарства залежно від груп лісів і категорій захисності, використання лісових ресурсів і користування земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт визначається Кабінетом Міністрів України.

За пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції від 04.06.2004) встановлювалось, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

При цьому, судом враховані правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах (постанова від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20) про те, що принцип розмежування земель державної і комунальної власності відображено у положеннях Земельного кодексу України 2001 року, який, зокрема, полягає у визнанні пріоритету належності земель у межах населеного пункту відповідній територіальній громаді, тобто, всі землі у межах населеного пункту вважаються такими, що з 01.01.2002 перебувають у комунальній власності, крім земель, належність яких державі або приватним власникам зафіксована у Земельному кодексі України.

Згідно із статтею 149 Земельного кодексу України, станом на 2004 рік: 1. Земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. 2. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. (Додатково див. частину четверту статті 75 Закону № 1344-IV (1344-15) від 27.11.2003). 3. Сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу. 5. Районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення лісового і водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо).

Зважаючи на вказане, за правовим регулюванням чинного на 2004 рік Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради були наділені повноваженнями вилучати земельні ділянки комунальної власності та земельні ділянки у межах відповідних населених пунктів, державна власність на які не була зафіксована Земельним кодексом України.

Вказаний Порядок також визначав, що підприємства, установи, організації та громадяни, заінтересовані в поділі лісів на групи, переведенні їх з однієї групи до іншої або віднесенні до категорій захисності, звертаються з відповідним клопотанням, погодженим з постійними лісокористувачами та районними Радами, до державних органів лісового господарства Автономної Республіки Крим, областей, проте, доказів таких звернень та відповідних рішень за ними щодо спірних земель до матеріалів справи не надано.

Відповідно до статей 1, 2 Закону України "Про оренду землі", в редакції на час укладання спірних договорів оренди, оренда землі - це засноване на договорі строкове, платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

За статтями 12, 13, 14, чинного на момент спірних правовідносин Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності", в процесі проведення розмежування земель державної і комунальної власності розробляється проект розмежування земель державної та комунальної власності, встановлюються в натурі (на місцевості) межі земельних ділянок та уповноваженою особою отримується документ, що посвідчує право комунальної власності на землю - державний акт, натомість, за проєктом землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду об`єднання громадян "Конкордія" для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в с. Здорівка Васильківського району Київської області від 2004 року та проєктом землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду об`єднання громадян "Резонанс" для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в с. Здорівка Васильківського району Київської області від 2004 року, що долучені до матеріалів справи, спірні земельні ділянки відносились до державної власності, які перебували у користуванні Державного лісогосподарського об`єднання "Київліс".

Судом враховані правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах (постанова від 23.11.2021 у справі №359/3373/16) для оцінки обставин цієї справи.

Зокрема, судом враховано, що сільська рада не мала повноважень на прийняття рішення про вилучення спірних земельних ділянок з державної власності, відтак, прийняттям рішення Здорівської сільської ради від 28.10.2004 №224 спірні земельні ділянки вилучені з постійного користування державного лісогосподарського об`єднання "Київліс", змінено їх цільове призначення, спірні земельні ділянки надані у тимчасове користування, проте, не змінено форми власності - спірні земельні ділянки залишились у державній власності, що також відображено у договорах оренди, які були укладені на підставі цього рішення (від 16.11.2004 з Об`єднаннями громадян "Резонанс" та "Конкордія"), а також не надано доказів зміни категорій їх захисності, тоді як зі зміною їх цільового призначення, можливість запезпечення режимів вищевказаних категорій їх захисності була втрачена.

На час прийняття рішення Васильківської міської ради №02.124-10п/ч-VIII від 24.12.2021 набрав чинності Порядок поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2007 № 733, який визначав таке.

Відповідно до пункту 8. Порядку рекреаційно-оздоровчі та захісні ліси відносяться до категорії лісів з особливим режимом лісокористування.

Згідно з підпунктом 4 пункту 6 Порядку до рекреаційно-оздоровчих лісів відносяться лісові ділянки, що виконують рекреаційну, санітарно-гігієнічну та оздоровчу функцію, використовуються для туризму, зайняття спортом, санаторно-курортного лікування та відпочинку населення і розташовані: у лісах зелених зон навколо населених пунктів, а за підпунктами 2, 5 пункту 7 - до категорії захисних лісів відносяться лісові ділянки, що виконують функцію захисту навколишнього природного середовища та інженерних об`єктів від негативного впливу природних та антропогенних факторів, зокрема: лісові ділянки (смуги лісів), розташовані у смугах відведення каналів, залізниць та автомобільних доріг; лісові ділянки (смуги лісів), що прилягають до смуг відведення автомобільних доріг державного значення і виділяються з категорії експлуатаційних лісів шириною 250 метрів з кожного боку дороги.

Також вказаним Порядком встановлені нормативи визначення площ лісових ділянок, що відносяться до лісів зелених зон, згідно з якими, зокрема, визначаються площі лісових ділянок, що відносяться до лісів зелених зон (лісогосподарської та лісопаркової частин) навколо населених пунктів із чисельністю населення до 1 млн. чоловік.

До матеріалів справи не надано доказів зміни цієї категорії щодо спірних земельних ділянок.

Відповідно до статті 8 Лісового кодексу України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Зважаючи на вказане, спірні земельні ділянки залишились у державній власності після розмежування земель державної та комунальної власності і до повноважень Васильківської міської ради не входило розпорядження ними, а також, з огляду на їх збережену категорію захисності - не входило надання їх за цільовим використанням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Відповідно до частин 1, 3 статті 52 Земельного кодексу України (у редакції від 19.12.2021) землі рекреаційного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності; на землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель. На таких землях (крім земельних ділянок зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельних ділянок, зайнятих об`єктами фізичної культури і спорту, інших аналогічних об`єктів) допускається будівництво відповідно до чинної містобудівної документації об`єктів житлового та громадського призначення, що не порушують режим використання земель рекреаційного призначення.

Також відповідно до частини 2 статті 48 Закону України "Про автомобільні дороги" (у редакції від 19.12.2021) не допускається проводити рубки дерев у снігозахисних лісосмугах та у межах смуги відведення автомобільної дороги, які не пов`язані із забезпеченням безпеки дорожнього руху відповідно до вимог нормативно-правових актів та виконанням робіт з розширення доріг.

Правомірність рішення Здорівської сільської ради Васильківського району від 28.10.2004 № 224 про вилучення спірних земельних ділянок у ДЛГО "Київліс" та укладених на його підставі договорів оренди з об`єднаннями громадян "Конкордія" та "Резонанс" встановлювалась судами у справах №91/16-2006 та №92/16-2009, за позовом Чорнобильського міжрайонного природоохоронного прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Здорівської сільської ради та об`єднань громадян "Конкордія" та "Резонанс" про визнання договорів оренди недійсними, рішеннями судів у справах у задоволенні позову відмовлено повністю, вказані рішення набрали законної сили, відтак, відповідачі стверджували про необхідність врахування встановлених у цих справах обставин як преюдиційних, а також про застосування принципу правової визначеності та відсутності підстав для судового перегляду спірних правовідносин, стосовно яких наявні рішення судів, що набрали законної сили.

З огляду на вказане, судом враховане таке.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З огляду на вимоги частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України судом враховано, що, з боку позивача, спірні обставини встановлювались стосовно осіб - учасників спірних правовідносин, з урахуванням того, що позивачем у справі є держава, незалежно від того, в особі якого саме органу її участь у справі визначає прокурор, проте, принципове значення має відмінність відповідачів у справі, оскільки визначення інших відповідачів пов`язане зі зміною спірних правовідносин, у тому числі, виникнення їх за іншими юридичними фактами - правочинами, обставини закінчення процесу розмежування земель державної та комунальної власності та інші предмет та підстави позову, відтак, суд не вбачає підстав для визнання встановленими обставин правомірності вилучення спірних земель з постійного користування державного підприємства, а також з огляду на те, що у справах №91/16-2006 та №92/16-2009 не встановлювались обставини передачі спірних земель у приватну власність та віднесення їх до земель комунальної чи державної власності після відповідного розмежування в порядку Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності" - про відсутність підстав для висновків про повторний розгляд судом справи між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, відтак, про відсутність підстав для закриття провадження у справі в порядку пункту 3 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням вказаного, на час прийняття Васильківською міською радою Київської області рішення від 24.12.2021 №02.124-10п/ч-VIII "Про передачу земельної ділянки у приватну власність" земельні ділянки залишались у державній власності, відтак, Васильківська міська рада Київської області не мала повноважень на прийняття такого рішення про передачу земельних ділянок з державної до приватної власності - частиною 1 статті 122 Земельного кодексу України (у редакції станом на 24.12.2021) визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування лише із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб, а не із земель державної власності.

До матеріалів справи долучено копію рішення Васильківської міської ради Київської області від 24.12.2021 №02.124-10п/ч-VIII «Про передачу земельної ділянки у приватну власність», відповідно до якого спірні земельні ділянки було передано у власність громадян, відомості про яких зазначенні в додатках 4, 5, 6 до цього рішення міської ради.

Зважаючи на вказане, подальше розпорядження спірними земельними ділянками за договорами купівлі-продажу та дарування не було правомірним у зв`язку із розпорядженням землями державної власності неуповноваженим суб`єктом, при цьому, обставини надання відповідних погоджень уповноважених державних органів при вилученні у постійного землекористувача - лісгоспу не впливають на правомірність такої передачі, відтак, судом не наводяться окремо у рішенні доводи сторін щодо такого погодження та питань зміни цільового призначення земель.

Суд наголошує, що відсутність спрямованого на відчуження з державної власності земельної ділянки рішення уповноважного органу державної влади означає, що держава як власник, волю на відчуження (вилучення) цієї ділянки не виявляла.

З огляду на встановлені обставини та надані докази, суд дійшов висновку про те, що розпорядженням спірними земельними ділянками державної власності міська рада порушила процедуру, визначену земельним та лісовим законодавством.

Суд констатує, що необхідною передумовою виникнення права користування на земельну ділянку державної чи комунальної власності має бути рішення про передання у користування цієї ділянки, прийняте відповідним органом, який діє від імені власника. Відсутність такого рішення держави в особі її уповноваженого органу, означає, що вилучення (відчуження) земельної ділянки лісового фонду, відбулось поза волею власника. Наведене вказує на те, що рішення як сільської, так і міської рад суперечить актам законодавства та порушує право власності держави на земельну ділянку.

Згідно з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 17.12.2014 у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 Цивільного кодексу України.

У постанові від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13 Велика Палата Верховного Суду погодилась із вказаним висновком Верховного Суду України, оскільки задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективними. Таким чином, власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.

Зважаючи на наведену вище практику Верховного Суду, обраний прокурором спосіб захисту порушеного права є таким, що може забезпечити реальне поновлення прав, за захистом яких прокурор звернувся до суду, з урахуванням також і наведених прокурором у заяві про зміну предмету позову (вх.№650/24 від 16.01.2024) позицій.

Таким чином, суд у порядку статті 387 Цивільного кодексу України вважає обгрунтованою та такою, що підлягає задоволенню позовну вимогу про повернення державі незаконно вилучених спірних земельних ділянок.

Статтею 122 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час ухвалення рішення) визначені повноваження державних органів щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування. Відповідно до частини 3 цієї статті районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для ведення водного господарства; будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; індивідуального дачного будівництва.

Відповідно до частини 1 статті 32 Лісового кодексу України (у редакції, чинній на час ухвалення рішення) районні державні адміністрації у сфері лісових відносин на їх території забезпечують реалізацію державної політики у сфері лісових відносин; беруть участь у розробленні та забезпеченні виконання регіональних (місцевих) програм з охорони, захисту, використання та відтворення лісів; приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності, у межах сіл, селищ, міст районного значення; беруть участь у здійсненні заходів щодо охорони і захисту лісів, ліквідації наслідків стихійних явищ, лісових пожеж, залучають у встановленому порядку до цих робіт населення, транспортні й інші технічні засоби та обладнання; вносять у встановленому порядку пропозиції про обмеження або тимчасове припинення діяльності підприємств, установ та організацій у разі порушення ними лісового законодавства. вирішують інші питання у сфері лісових відносин відповідно до закону.

Згідно з підпунктом "а" пункту 24 Перехідних положень Земельного кодексу України з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук).

Зважаючи на вищевказані висновки суду про безпідставність вилучення спірних земельних ділянок з постійного користування державного лісогосподарського підприємства, розпорядження ними, на даний час, покладено на Обухівську районну державну адміністрацію, відповідно до статті 122 Земельного кодексу України, відтак, прокурором правильно визначений позивач у справі, що не спростовується доводами інших учасників справи, зокрема, відповідача-1, який зазначає про те, що спірні земельні ділянки, на час розгляду справи, не перебувають у постійному користуванні державного лісогосподарського підприємства: ДП "Київський лісгосп" та ДП "СЛП "Київобагроліс", оскільки належний позивач визначається прокурором з урахуванням відновленого права держави, за захистом якого прокурор звернувся до суду, а не у межах фактичних обставин, що тривають після такого порушення.

Щодо інших аргументів учасників справи, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні окремо, позаяк не покладаються судом в його основу, з огляду на вищенаведені висновки суду, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», рішення від 10.02.2010). (Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц).

Щодо застосування позовної давності

Позовна давність є строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Вона обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 Цивільного кодексу України та застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (стаття 256, частина перша статті 260, частина третя статті 267 Цивільного кодексу України).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Якщо ж суд встановить, що право або охоронюваний законом інтерес позивача дійсно порушено, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору (сторона спірних правовідносин за конкретною позовною вимогою), суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за неповажності причин її пропущення, наведених позивачем (постанови Великої Палати Верхового Суду від 22.08.2018 у справі №369/6892/15-ц, від 31.10.2018 у справі №367/6105/16-ц, від 07.11.2018 у справі №575/476/16-ц, від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (пункт 73), від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц (пункт 80), від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 61), №522/2201/15-ц (пункт 62) та №522/2110/15-ц (пункт 61), від 07.08.2019 у справі №2004/1979/12 (пункт 71), від 18.12.2019 у справі №522/1029/18 (пункт 134), від 16.06.2020 у справі №372/266/15-ц (пункт 51), від 07.07.2020 у справі N 712/8916/17-ц (пункт 28), 29.06.2021 у справі №904/3405/19 (пункт 57), від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 129)).

Відносно аргументів сторін про застосування строків позовної давності суд зазначає таке.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно з статтею 257 цього Кодексу, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, за змістом статтей 256, 261 Цивільного кодексу України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

На віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність.

При цьому, суд звертає увагу, що зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або мали би стати остаточними, якби позовна давність була застосована без дискримінації на користь держави, є несумісною з принципом правової визначеності.

Прокурор, який звертається з позовом у цій справі до суду в інтересах держави, обґрунтував в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (абзац 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 Цивільного кодексу України).

Якщо, у передбачених законом випадках, у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Аналогічні правові позиції викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц.

За результатами дослідження наявних у матеріалах справи документів, суд встановив, що Заступник керівника Київської обласної прокуратури в позовні заяві не повідомив день, коли йому стало відомо про спірне порушення інтересів держави.

Проте, суд зауважує, що до матеріалів справи долучено копії рішень Господарського суду Київської області від 30.06.2006 у справах №91/16-2006, №92/16-2006, позивачем в даних справах є Чорнобильська міжрайонна природоохоронна прокуратура Київської області, яка звернулась з позовом про визнання договорів оренди недійсними.

Позовні вимоги у справах №91/16-2006, №92/16-2006 стосуються правовідносин, які виникли у зв`язку із прийняттям Здорівською сільською радою рішення від 28.10.2004 №224 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в довгострокову оренду для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд в с. Здорівка», яким вилучено з постійного користування державного лісогосподарського об`єднання «Київліс» земельну ділянку площею 14,9667 га лісових земель та переведено її до земель житлової і громадської забудови в с. Здорівка, подальшою передачею спірних земельних ділянок в оренду об`єднанням громадян «Резонанс» та "Конкордія".

Отже, у зв`язку із зверненням з позовами до Господарського суду Київської області та ухваленими рішеннями від 30.06.2006 у справах №91/16-2006, №92/16-2006, органам прокуратури було відомо про існування правовідносин про вилучення спірних земельних лісових ділянок станом на подання позовів у цих справах.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Частиною п`ятою статті 7 Закону України «Про прокуратуру» закріплено, що єдність системи прокуратури України забезпечується: 1) єдиними засадами організації та діяльності прокуратури; 2) єдиним статусом прокурорів; 3) єдиним порядком організаційного забезпечення діяльності прокурорів; 4) фінансуванням прокуратури виключно з Державного бюджету України; 5) вирішенням питань внутрішньої діяльності прокуратури органами прокурорського самоврядування.

Частиною другою статті 15 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі.

Оскільки Чорнобильська міжрайонна природоохоронна прокуратура Київської області у 2006 році звернулась з позовом про визнання договору оренди недійсним, це свідчить про те, що у 2006 році прокуратурі вже було відомо про порушення інтересів держави у зв`язку із вибуттям спірних земельних ділянок з державної власності та розпорядження нею неуповноваженим органом місцевого самоврядування.

Також судом враховано, що позивачем у справах №91/16-2006, №92/16-2006 був Кабінет Міністрів України.

У зв`язку з цим, суд звертається до усталеної практики Верховного Суду в таких питаннях про те, що у спірних правовідносинах суб`єктом прав є саме держава, а не її конкретний орган, тому зміна уповноваженого органу щодо розпорядження спірною земельною ділянкою і здійснення контролю за нею внаслідок внесення змін до чинного законодавства не змінює порядку перебігу позовної давності; таким чином, визначаючи початок перебігу позовної давності у цьому спорі, слід враховувати, коли про порушене право довідалася або могла довідатися саме держава в особі уповноваженого органу, а не конкретний визначений прокурором позивач (зокрема, позиція Верховного Суду у постанові від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17).

З огляду на вказане, момент початку позовної давності у спірних правовідносинах збігається як для прокурора, так і для уповноваженого органу держави - Кабінету Міністрів України.

Враховуючи те, що 30.06.2006 Господарським судом Київської області постановлені рішення, згідно з якими відмовлено в задоволенні позовів Чорнобильської міжрайонної природоохоронної прокуратури Київської області у справах №91/16-2006, №92/16-2006 де прокурором визначалась підставами позову саме незаконність вилучення спірних земель державної власності і розпорядження ними органом місцевого самоврядування, а не органом державної влади та з урахуванням дати звернення до суду з позовною заявою у цій справі - 16.08.2023, очевидно, що прокурором пропущений трирічний строк позовної давності.

Відповідно до статті 262 Цивільного кодексу України заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Одночасно, судом не беруться до уваги обставини погодження вилучення спірної земельної ділянки державними органами для визначення початку перебігу позовної давності, позаяк, такі органи не були уповноваженими на розпорядження спірними землями, відтак, їх обізнаність не свідчить про обізнаність про порушення спірного справа державою в особі її уповноваженого органу, а також судом враховано, що такі погодження надавались до вчинення відповідного правопорушення, відтак, не можуть визначати початок перебігу позовної давності за визначенням частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. Порівняльний аналіз змісту термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Вказана правова позиція напрацьована усталеною судовою практикою як Верховного Суду України в постановах від 17.02.2016 у справі №6-2407цс15, від 01.07.2015 у справі №6-178гс15, так і Верховного Суду, зокрема, у постановах від 15.05.2018 у справі № 911/3210/17, від 08.05.2018 у справі №911/2534/17.

Зважаючи на вказане, суд дійшов висновку про відмову в позові в порядку частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України - у зв`язку зі спливом позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі (відповідачами).

Результати розгляду справи

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з статтею 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування; питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи подані до матеріалів справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з огляду на застосування наслідків спливу позовної давності.

Розподіл судових витрат

Судовий збір за подання позовної заяви, в порядку пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на прокуратуру у повному обсязі.

вирішив:

1. У задоволенні позову (вх. №2165/23 від 16.08.2023) Заступника керівника Київської обласної прокуратури (01601, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 27/2, код ЄДРПОУ 02909996) в інтересах держави в особі Обухівської районної державної адміністрації Київської області (08700, Київська область, місто Обухів(пн), вулиця Малишка, будинок 10, код ЄДРПОУ 04054725) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Будальянс Україна» (08601, Київська область, місто Васильків, вулиця Олега Кошового, будинок 29, код ЄДРПОУ 42636082) та Благодійної організації «БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД АНДРІЯ ЗАСУХИ» (08156, Київська область, Бучанський район, село Софіївська Борщагівка, вулиця Мала Кільцева, будинок 10/1, код ЄДРПОУ 41224084) про витребування земельних ділянок відмовити повністю.

2. Судові витрати прокуратури залишити за прокуратурою.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне рішення суду складено 31.12.2024.

Суддя С.О. Саванчук


Суд	Господарський суд Київської області
Дата ухвалення рішення	02.05.2024
Оприлюднено	03.01.2025
Номер документу	124190255
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин про припинення права користування земельною ділянкою

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 02.05.2024 по справі 911/2512/23ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —911/2512/23

Рішення від 02.05.2024

Рішення
від 02.05.2024 по справі 911/2512/23
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ