Ухвала

від 31.12.2024 по справі 916/5721/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"31" грудня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/5721/24Господарський суд Одеської області у складі судді Гута С.Ф.,

дослідивши зареєстровану 30.12.2024 за вх. № 2-1980/24

заяву заступника керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси

про забезпечення позову

у справі № 916/5721/24

за позовом заступника керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси (65091, м. Одеса, вул. Головківська, 1) в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83, Код ЄДРПОУ 40477150) та Одеської міської ради (65026, м. Одеса, пл. Думська, 1, Код ЄДРПОУ 26597691)

до відповідачів: Управління капітального будівництва Одеської міської ради (65091, м. Одеса, вул. Комітетська, 10-А, Код ЄДРПОУ 04056902) та Приватного підприємства «ДОБРОБУД-ГРАД» (49106, м. Дніпро, вул. Мільмана буд. 110, Код ЄДРПОУ 37184601)

про визнання недійсним договору як такого, що суперечать інтересам держави та суспільства з умислу однієї сторони, застосування наслідків відповідної недійсності,

встановив:

Заступник керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси звернувся до Господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби та Одеської міської ради до Управління капітального будівництва Одеської міської ради та Приватного підприємства «ДОБРОБУД-ГРАД» із позовною заявою, в якій просить:

визнати недійсним договір № 35-17/П від 26.04.2017, укладений між Управлінням капітального будівництва Одеської міської ради та Приватним підприємством «ДОБРОБУД-ГРАД»;

стягнути з Приватного підприємства «ДОБРОБУД-ГРАД» на користь Одеської міської ради грошові кошти в сумі 82680000,00 грн, а з Одеської міської ради одержані ним за рішенням суду у цій справі 82680000,00 грн, в дохід держави (реквізити рахунку, відкритого Державною казначейською службою України для зарахування в дохід держави коштів, стягнутих за рішенням суду: Одеська область, ГУК в Од.обл./Одеська обл./24060300, код отримувача ЄДРПОУ 37607526, Банк отримувача Казначейство України (ел. адм. подат.), номер рахунку: UA768999980313070115099015001).

Фактичними підставами звернення із позовом до суду визначено те, що після проведення відкритих торгів UA-2017-03-14-001531-а на закупівлю підрядних робіт - «Капітальний ремонт будівель, розташованих за адресою: вул. Косовська, 2Д (Літера В 1»), м. Одеса», участь в яких приймали Приватне підприємство "СЕАЛ СТРОЙ" та Приватне підприємство «ДОБРОБУД-ГРАД», з останнім укладено 26.04.2017 договір № 35-17/П.

Відповідно до звіту про виконання договору про закупівлю за період з 26.04.2017 по 31.12.2018 Приватним підприємством «ДОБРОБУД-ГРАД» виконано роботи: ДК 021:2015:45453000-7 Капітальний ремонт і реставрація, а Управлінням капітального будівництва Одеської міської ради сплачено за договором підряднику 82680000,00 грн, у тому числі ПДВ.

Поряд із цим за результатами розгляду адміністративною колегією Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України справи № 02-02/2020 відносно Приватного підприємства «ДОБРОБУД-ГРАД» та Приватного підприємства «СЕАЛ СТРОЙ» 07.05.2024 прийнято рішення № 65/23-р/к, яким підтверджено факт того, що Приватне підприємство «ДОБРОБУД-ГРАД» та Приватне підприємство «СЕАЛ СТРОЙ» під час участі у закупівлі UA-2017-03-14-001531-а вчинили антиконкурентні узгоджені дії, що стосуються спотворення результатів торгів.

Внаслідок вчинення Приватним підприємством «ДОБРОБУД-ГРАД» та Приватним підприємством «СЕАЛ СТРОЙ» антиконкурентних узгоджених дій змагання між зазначеними суб`єктами господарювання під час підготовки та участі у торгах не відбувалося. Суб`єкти господарювання не намагалися здобути завдяки власним досягненням переваги над іншими учасниками торгів. Унаслідок цього, замовник був змушений обрати найкращу запропоновану цінову пропозицію, яка склалася не завдяки економічній конкуренції, а в результаті узгодженої неконкурентної поведінки.

Заступник керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси наголошує на тому, що дії Приватного підприємства «ДОБРОБУД-ГРАД» спрямовані на порушення встановленого юридичного господарського порядку з метою одержання права на укладення договору із замовником не на конкурентних засадах, що не узгоджується із законною господарською діяльністю у сфері публічних закупівель, а отже, суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки порушують правові та економічні засади функціонування вказаної сфери суспільних відносин.

Відтак, заступник керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси вважає наявними правові підстави для визнання недійсним, укладеного 26.04.2017 між Управлінням капітального будівництва Одеської міської ради та Приватним підприємством «ДОБРОБУД-ГРАД» договору № 35-17/П, та застосування приписів частини 3 статті 228 ЦК України стосовно зобов`язання повернути отримані Приватним підприємством «ДОБРОБУД-ГРАД» кошти Одеській міській раді.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Господарського суду Одеської області від 30.12.2024 позовній заяві заступника керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 916/5721/24 та визначено суддю Гута С.Ф. для її розгляду.

Одночасно із позовною заявою заступником керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси пред`явлено заяву про забезпечення позову, в якій просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти Приватного підприємства «ДОБРОБУД-ГРАД» в розмірі 82680000,00 грн, які знаходяться в банківських установах на всіх рахунках відповідача, інформація про які буде виявлена в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову.

Обґрунтовуючи необхідність вжиття відповідних заходів забезпечення позову посилається на викладену у позовній заяві позицію стосовно того, що підставою звернення до суду стало порушення інтересів держави в бюджетній сфері внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції шляхом вчинення Приватним підприємством «ДОБРОБУТ-ГРАД» антиконкурентних узгоджених дій, які спотворили результати тендеру та призвели до придбання послуги за рахунок бюджетних коштів за відсутності конкуренції та при формальному створенні учасниками тендеру її видимості.

Наявність правових підстав для визначення недійсним, укладеного 26.04.2017 між Управлінням капітального будівництва Одеської міської ради та Приватним підприємством «ДОБРОБУД-ГРАД» договору № 35-17/П, як такого, що укладено із порушенням приписів законодавства, та застосування приписів частини 3 статті 228 ЦК України стосовно зобов`язання повернути отримані Приватним підприємством «ДОБРОБУД-ГРАД» кошти Одеській міській раді.

Відповідно до відображеної в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань інформації статутний капітал Приватного підприємства «ДОБРОБУД-ГРАД» складає 500000,00 грн.

У той же час, обсягу коштів, що рахується у статутному фонді Приватного підприємства «ДОБРОБУД-ГРАД», буде недостатньо для реального виконання рішення суду у разі задоволення позову та стягнення коштів.

Додатково звертає увагу, що виконання судового рішення у справі (за умови задоволення позовних вимог) безпосередньо залежить від того, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів чи майно, на яке можливо буде звернути стягнення.

Дослідивши зміст заяви про забезпечення позову, господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви заступника керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси про забезпечення позову, виходячи з наступного.

Частиною 1 статті 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно із частиною 1 статті 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити, передбачених статтею 137 цього Кодексу, заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

За змістом статті 136 ГПК України обґрунтування щодо необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.

Відповідно до статті 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) виключено; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) виключено; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина перша статті 137 ГПК України).

Зі змісту вказаної норми вбачається, що під час розгляду, зокрема заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно та/або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами та/або майном, а тому може застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.

Під забезпеченням позову у даному випадку слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. При цьому забезпечення позову має бути спрямоване проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові кошти, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Аналогічний правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 28.08.2019 у справі № 910/4491/19.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.

У свою чергу, суд при вирішенні питання про забезпечення позову має здійснити оцінку обґрунтованості таких доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

Крім того, у кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить, окрім іншого оцінити розумність, обґрунтованість і адекватність вимог заявника щодо забезпечення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачу вчиняти певні дії.

Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 922/2928/17 та у постанові Верховного Суду від 05.08.2019 у справі № 922/599/19).

У той же час, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 зауважено, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.

Отже, виконання в майбутньому судового рішення у цій справі, у разі задоволення позову, безпосередньо залежить від тієї обставини, чи перебуватиме спірні грошові кошти у власності відповідача, а тому застосування заходів забезпечення позову, обраних позивачем, має бути безпосередньо пов`язане із предметом позову.

Крім того, заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

В свою чергу, Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 зауважено, що за умови неможливості встановлення достатність чи недостатність грошових коштів, що належать відповідачу і знаходяться на всіх його рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, для задоволення вимог про стягнення коштів доцільно накласти арешт на майно відповідача саме у межах суми, яка була б достатньою для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів.

Оцінюючи доводи та мотиви, які зумовили звернення заступника керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси із заявою про забезпечення позову, господарський суд відзначає, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22; Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 09.04.2024 у справі № 917/1610/23.

При цьому підставою позову визначено те, що дії Приватного підприємства «ДОБРОБУД-ГРАД» було спрямовано на порушення встановленого юридичного господарського порядку з метою одержання права на укладення договору із замовником не на конкурентних засадах, а отже, суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки порушують правові та економічні засади функціонування вказаної сфери суспільних відносин.

Згідно із частиною 1 статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 № 3477-IV при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 6 вказаної Конвенції передбачено, зокрема, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.07.2004 у справі Шмалько проти України (п.43, Заява № 60750/00) наголосив, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.97, Reports of Judgments and Decisions 1997-II, с. 510, п. 40).

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі Пантелеєнко проти України (п.77, Заява № 11901/02) зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Існування такого засобу повинно бути достатнім не тільки в теорії, але й на практиці, без чого йому бракуватиме необхідної доступності та ефективності.

ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що пункт 1 статті 6 Конвенції забезпечує всім "право на суд", яке охоплює право на виконання остаточного рішення, ухваленого будь-яким судом. ЄСПЛ в контексті права на виконання остаточного рішення зауважує, що метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Крім того, тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. ЄСПЛ також звернув увагу на те, що тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (рішення ЄСПЛ від 13.01.2011 у справі "Кюблер проти Німеччини").

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Він є запобіганням тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

Суд також враховує правову позицію, викладену у Рішенні Конституційного Суду України від 31 травня 2011 року № 4-рп/2011 щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 376 у взаємозв`язку зі статтями 151, 152, 153 Цивільного процесуального кодексу України, "з метою гарантування виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог у процесуальних законах України передбачено інститут забезпечення позову" (абзац 5 пункту 4 мотивувальної частини).

Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права. Він віднесений до механізму захисту прав і свобод людини, зокрема в судовому порядку, і є гарантією їх захисту та відновлення, а отже, елементом правосуддя. Забезпечення позову стосується всіх стадій судового провадження (підготовка, призначення, розгляд справи, виконання рішення) і є складовою комплексу заходів, спрямованих на охорону публічно-правового та матеріально-правового інтересу в господарському судочинстві, а також однією з гарантій реального виконання можливого позитивного для людини рішення, оскільки надає можливість суду до ухвалення рішення в господарській справі вжити заходів до забезпечення реалізації позовних вимог.

Вжиття заходів забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ`я сторін, оскільки мета забезпечення позову це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання рішення, а також перешкоджання завдання шкоди позивачу.

Відтак, накладення арешту як на грошові кошти, які знаходяться на банківських рахунках відповідача, так і на майно, належне Приватному підприємству «ДОБРОБУД-ГРАД», є адекватним, розумним, та співмірним із заявленими позовними вимогами та пов`язаним з ними заходами забезпечення позову. При цьому попередження можливого порушення прав позивача при розгляді справи судом перебуває в прямій залежності від цілісності майна чи грошових коштів та незмінності суб`єкта їх володіння під час вирішення спору судом, а, отже, на думку суду, цілком співмірним, виправданим та необхідними є саме застосування заходів забезпечення позову, ніж не застосування їх, адже наслідки незастосування таких заходів можуть призвести до більш обтяжливих та негативних наслідків саме для позивача, ніж для відповідача у справі.

Відповідно до частини 8 статті 140 ГПК України ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Згідно із приписами частини 1 статті 144 ГПК України ухвала господарського суду про забезпечення позову є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.

Керуючись ст.136,137,140,232-235 Господарського процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Заяву (зареєстрована 30.12.2024 за вх. № 2-1980/24) заступника керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси про забезпечення позову задовольнити.

Вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти Приватного підприємства «ДОБРОБУД-ГРАД» в розмірі 82680000/вісімдесят два мільйона шістсот вісімдесят тисяч/грн 00 коп., які знаходяться в банківських установах на всіх рахунках відповідача, інформація про які буде виявлена в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову.

Стягувачем за ухвалою є: Одеська міська рада (65026, м. Одеса, пл. Думська, 1, Код ЄДРПОУ 26597691).

Боржником за ухвалою є: Приватне підприємство «ДОБРОБУД-ГРАД» (49106, м. Дніпро, вул. Мільмана буд. 110, Код ЄДРПОУ 37184601).

У відповідності до ч.2 ст.235 ГПК України ухвала набрала законної сили 31.12.2024 та у відповідності до ч.8 ст.140, ч.2 ст.254, п.4 ч.1 ст.255 ГПК України підлягає оскарженню в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її винесення.

Згідно ч.8 ст.140 ГПК України оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Ухвала може бути пред`явлена до примусового виконання у строки, визначені ст.12 Закону України „Про виконавче провадження.

Суддя Гут Сергій Федорович