Ухвала

від 09.12.2024 по справі 758/13557/24

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/13557/24

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2024 року м. Київ

Подільський районний суд міста Києва

у складі головуючого судді Ковбасюк О.О.,

за участю:

секретаря судового засідання Білоус А.О.,

позивача ОСОБА_1 , його представника ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Служба у справах дітей Боярської міської ради, про визнання факту самостійного виховання та утримання дитини,-

В С Т А Н О В И В :

У провадженні суду перебуває вказана цивільна справа, розгляд якої здійснюється за правилами загального позовного провадження.

У підготовчому судовому засіданні позивач ОСОБА_1 , який приймав участь у судовому засіданні дистанційно, в режимі відеоконференції, та його представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали.

Відповідачка ОСОБА_3 , яка приймала участь у судовому засіданні дистанційно, в режимі відеоконференції, підтримала заяву про визнання позову, подану нею до суду 13.11.2024.

Позивач та його представник щодо задоволення такої заяви не заперечили.

Заслухавши заяву відповідача про визнання позову та думку щодо неї інших учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до змісту заявлених позовних вимог позивач ОСОБА_1 просить визнати право та встановити факт здійснення ним самостійного виховання та утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що з 16.07.2004 він перебував із відповідачкою ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано згідно з рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 19.12.2016. Від шлюбу у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_4 , який з листопада 2015 року проживав то з одним, то з іншим з батьків. В кінці лютого 2022 року, у зв`язку з повномасштабною агресією російської федерації проти України відповідачка разом із сином виїхала до Німеччини, де останній пробув до лютого 2023 року. В подальшому син повернувся до батька в Україну, а відповідачка залишилася в Німеччині. Починаючи з лютого 2023 року позивач постійно проживає спільно із сином ОСОБА_4 , фактично самостійно його виховує та здійснює його утримання. Відповідачка, починаючи з березня 2023 року, не брала участі у догляді сина, його матеріальному забезпечені чи утриманні. Позивач вважає, що визнання права на самостійне виховання дитини повинно бути юридично зафіксоване, адже фактично здійснюючи самостійне утримання та виховання свого сина ОСОБА_4 , він позбавлений наданих державою законних гарантій та пільг, які надаються відповідній категорії осіб. Також, в подальшому можуть виникати питання щодо оформлення документів щодо соціальної допомоги на сина, який виховується тільки одним з батьків, оформлення інших документів. Зазначене вище має юридичне значення для позивача, напряму впливає на його права й обов`язки та інтереси сина, який перебуває на його утриманні. Окрім цього, визнання того, що дитина перебуває на утриманні та вихованні позивача, необхідне для виникнення його права та обов`язків, визначених Сімейним кодексом України, в тому числі можливості представляти інтереси сина у державних та комунальних закладах, бути представником під час оформлення медичних документів у закладах охорони здоров`я, органах влади для отримання соціальної допомоги тощо.

У заяві про визнання позову відповідачка ОСОБА_3 зазначає, що починаючи з кінця лютого 2022 року вона постійно проживає в Німеччині та з 01.05.2023 офіційно здійснює там трудову діяльність. З вересня 2024 вона перебуває на тимчасовому консульському обліку в Генеральному консульстві України у Мюнхені. Відповідачка не в змозі здійснювати постійний догляд та утримувати спільного сина ОСОБА_4 через стан свого здоров`я, оскільки починаючи з початку 2023 року її психологічний стан погіршився, вона відчуває тривогу, порушення сну, зниження настрою, апатію слабкість, у зв`язку з чим вона перебуває на постійному диспансерному спостереженні лікаря та отримує терапевтичне лікування. Визнання нею позовних вимог щодо факту самостійного виховання та утримання дитини позивачем є необхідним з метою захисту прав та інтересів сина, включаючи заходи з лікування, оздоровлення та розвитку дитини в безпечних умовах. Постійне перебування батька разом із сином забезпечить повноцінний розвиток та належне формування особистості сина ОСОБА_4 .

Оцінюючи такі доводи сторін, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

З урахуванням вказаних вище норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів.

У свою чергу суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 02.10.2018 у справі №910/18036/17).

У статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Аналіз наведених норм процесуального права свідчить про те, що визнання обставин, які не підлягають доказуванню можливе за умов: 1) визнання їх всіма учасниками справи; 2) відсутності у суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин.

Відповідно до частини першої статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09.09.2020 у справі №572/2515/15-ц (провадження №61-1051св17) вказано, що «відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Таким чином, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову».

З аналізу наведених вище положень законодавства та практики Верховного Суду слідує висновок про те, що суд не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи.

Крім того, суд враховує, що у відповідності до ч.ч. 4, 5 ст. 19 Сімейного кодексу України при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підстав інших документів, які стосуються справи.

Третьою особою у даній справі є Служба у справах дітей Боярської міської ради.

Разом із цим, в матеріалах справи відсутній письмовий висновок вказаної Служби щодо розв`язання даного спору, що позбавляє суд можливості повно, всебічно та об`єктивно встановити усі обставини справи та правильно вирішити спір по суті.

При цьому, представник третьої особи у судове засідання не з`явився, жодних заяв чи клопотань від нього до суду не надходило.

Судом також враховується, що позовна заява надійшла до суду 23.10.2024, провадження у справі було відкрито 29.10.2024, а заява про визнання позову надійшла від відповідачки 13.11.2024, тобто до проведення першого судового засідання у справі, яке було призначено на 09.12.2024.

Наведена обставина, на думку суду, ставить під сумнів взагалі наявність спору між сторонами.

При цьому суд також враховує позицію Верховного Суду, наведену у постанові від 10.11.2023 у справі №401/2944/22, де Верховний Суд наголосив, що саме лише подання заяви про визнання позову не може бути підставою для звільнення позивача від обов`язку надання інших доказів на підтвердження наявності обставин, наведених в обґрунтування позову.

Крім того, суд виходить із того, що міжнародні та національні норми не містять положень, які наділяли б будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Відповідна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 14.04.2021 у справі № 716/591/19.

Із урахуванням наведеного вище, суд визнає за неможливе прийняття заяви відповідачки про визнання позову без повного та всебічного дослідження усіх обставин справи, у зв`язку з чим відмовляє у прийнятті такої заяви.

Крім того, як встановлено судом із пояснень позивача у судовому засіданні, він є військовозобов`язаним.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», на всій території України введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022, який у подальшому було неодноразово продовжено та який триває на даний час.

Отже, на даний час в Україні триває загальна мобілізація.

Відповідно до абз. 5 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.

Із урахуванням вказаної обставини, судом поставлено на обговорення учасників справи необхідність залучення до участі у даній справі в якості третьої особи Територіального центру комплектування за місцем проживання позивача.

Позивач, його представник та відповідачка категорично заперечили щодо залучення вказаного органу до участі у даній справі.

Заслухавши думку учасників справи, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до положень статей 17, 65 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Військова служба - це конституційний обов`язок громадян України, який полягає у забезпеченні оборони України, захисті її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності. До військовослужбовців належать особи, які проходять таку службу, зокрема у Збройних Силах України. Військовій службі передує необхідність виконання конституційного військового обов`язку, що передбачає проходження громадянами України військової служби (добровільно чи за призовом).

Згідно з абз. 1 ч. 5 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Ураховуючи зміст наведених вище положень законодавства, приймаючи до уваги предмет даного спору, суд вважає, що задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання факту самостійного виховання та утримання ним дитини вплине на його права та обов`язки, визначені Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», оскільки у разі задоволення позовних вимог позивач матиме право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

За таких обставин суд вважає за необхідне та доцільне залучити до участі у даній справі в якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору Територіальний центр комплектування за місцем проживання позивача ОСОБА_1 , яким є ІНФОРМАЦІЯ_2 (адреса: АДРЕСА_1 ).

Відповідно до положень ст. 197 ЦПК України у підготовчому засіданні суд, зокрема, вирішує питання про вступ у справу інших осіб, вирішує заяви та клопотання учасників справи.

Згідно з ч. 1 ст. 200 ЦПК України у підготовчому засіданні суд постановляє ухвалу (ухвали) про процесуальні дії, що необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 81, 82, 197, 200, 206, 258-261, 353 ЦПК України, суд ,-

П О С Т А Н О В И В :

Відмовити у прийнятті заяви відповідача ОСОБА_3 про визнання позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Служба у справах дітей Боярської міської ради, про визнання факту самостійного виховання та утримання дитини.

Залучити до участі у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Служба у справах дітей Боярської міської ради, про визнання факту самостійного виховання та утримання дитини в якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору ІНФОРМАЦІЯ_2 (адреса: АДРЕСА_1 ).

Роз`яснити третій особі право подати до суду письмові пояснення щодо позовних вимог у даній справі у семиденний строк з дня вручення даної ухвали.

Надіслати третій особі копію даної ухвали, а також копію позовної заяви з додатками.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали суду складено 16.12.2024.

СуддяО. О. Ковбасюк