Рішення

від 30.07.2024 по справі 368/656/24

КАГАРЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 368/656/24

2/368/509/24

Рішення

Іменем України

"30" липня 2024 р. м. Кагарлик Київської області

Кагарлицький районний суд Київської області в складі:

Головуючий - суддя Закаблук О.В.

При секретарі - Токовенко Н.О.

З участі:

Позивач - ОСОБА_1

Відповідач - ОСОБА_2

Представник третьої особи - Прохоренко Л.М.

- розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, - виконавчий комітет Кагарлицької міської ради Обухівського району Київської області, як орган опіки та піклування, на стороні позивача, - про визначення місця проживання дитини, суд, -

В С Т А Н О В И В :

25.04.2024 року на адресу Кагарлицького районного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, - виконавчий комітет Кагарлицької міської ради Обухівського району Київської області, як орган опіки та піклування, - про визначення місця проживання дитини, в прохальній частині якої позивач просив суд винести рішення, на підставі якого:

1. Визначити місце проживання та виховання ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Свої позовні вимоги позивач в мотивувальній частині позовної заяви обгроунтовує наступними обставинами та нормами права:

- 21.09.2019 року ОСОБА_1 (далі - Позивач), та ОСОБА_2 (далі - Відповідач) уклали шлюб, що був зареєстрований Кагарлицьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Кагарлицького районного управління юстиції у Київській області, актовий запис про шлюб № 106.

Від спільного шлюбу Позивач і Відповідач мають спільну дитину, - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 30.07.2021 року у справі № 368/508/21, - шлюб між Позивачем і Відповідачем було розірвано.

Після розірвання шлюбу спільний син ОСОБА_3 залишився проживати разом з Позивачем за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказаний вище житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , - належить рідній сестрі Позивача на праві власності на підставі свідоцтва про спадщину за законом від 23.02.2022 року, виданим нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Шепітко В.В., та зареєстрованим в реєстрі за № 502.

Право власності сестри Позивача на житловий будинок зареєстроване у встановленому законом порядку, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 09.05.2022 року, індексний номер витягу 301257736.

Отже, Позивач і Відповідач, - більше не є однією сім`єю, проживають окремо, спільний син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вже тривалий час проживає разом із Позивачем.

Позивач належно піклується про спільного сина, забезпечує його всім необхідним, виховує та всебічно дбає про нього.

Факт спільного проживання Позивача і ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підтверджується довідкою старости Липовецького старостинського округу від 28.08.2023 року №147.

Окрім того, факт, що малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає разом з Позивачем та перебуває на його утриманні, - підтверджується довідкою старости Липовецького старостинського округу від 24.04.2024 року №79.

Таким чином, Позивач, який проживає разом із сином та належним чином дбає про нього, може звернутися до суду із позовом про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - разом з ним.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціачьного розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї Оитини (частина третя статті 11 Закону України "Про охорону дитинства").

Згідно зі статтею 12 Закону України "Про охорону дитинства" на коленого з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток оитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати оитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність Оитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних иінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, мшосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частин другої-третьої статті 29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з кіш вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнаді{яти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов язки щодо дитини.

Відповідно до частини другої та третьої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання йитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з кіш із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та пікіування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Статтею 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо визначення місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) суд дійшов висновку, що тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку .

При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Вирішуючи спір про визначення місця проживання дитини, суд має віддати перевагу тому з батьків, який може забезпечити більш сприятливі умови виховання дитини.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Відповідно до Конвенції про права дитини 1989 року, яка була ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів, а також забезпечують, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Слід зазначити і те, що Велика Палата Верховного Суду України змінила судову практику у спорах про визначення місця проживання дитини, відступивши від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме ст. 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини про обов`язковість брати до уваги принцип 6 цієї Декларації стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю. Судді Великої Палати ВС вважають, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини з огляду на вимоги ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц).

На даний час наведена у Декларації з прав дитини 1959 року презумпція закріплення проживання дитини разом з матір`ю, відповідно до якої малолітня дитина, крім випадків, коли є виняткові обставини, не має розлучатися зі своєю матір`ю, не відповідає українському та європейському законодавству, а також практиці ЄСПЛ, а тому матір дитини не має переважних прав у питанні щодо визначення місця проживання дітей.

Отже, питання щодо визначення місця проживання дитини має вирішуватися виключно на основі найкращого забезпечення її інтересів, а не через простий факт материнства чи батьківства.

На даний час між Позивачем та Відповідач виникають постійні суперечки щодо місця проживання сина, але при цьому Відповідач нічого не робить для створення у неї умов проживання для дитини.

Позивач здатний належним чином піклуватися про спільного з Відповідачем сина, забезпечувати йому хороші умови проживання, займатися його вихованням, що повністю відповідатиме потребам та інтересам дитини.

Як зазначалося вище, - Позивач має житло, де він проживає разом із малолітнім ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач має стійкий психоемоційний зв`язок з сином, оскільки він постійно проживає разом з ним та піклується про нього. Необхідно також зазначити, що ухвалення судом рішення про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 разом з батьком, тобто Позивачем, не створить нових правовідносин, а закріпить той стан речей, який уже сформувався, оскільки син ОСОБА_3 уже протягом тривалого часу проживає разом з Позивачем та Позивач належно дбає про сина.

Варто зауважити, що матір дитини, яка безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, - має право брати участь у її житті та вихованні незалежно від того, з ким дитина буде проживати. Визначення місця проживання дитини з батьком не перешкоджатиме матері бачитися з дитиною, проводити з нею час, брати участь в її утриманні та вихованні. Тому, Позивач вважає, що задоволення даного позову, - не порушить прав Відповідача як матері дитини та не суперечитиме її інтересам, оскільки син ОСОБА_3 протягом тривалого часу фактично проживає з Позивачем.

Таким чином, Позивач вважає, що наявні усі підстави для визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з Позивачем.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 8, 12 Закону України "Про охорону дитинства" 29, 141, 160, 161 Сімейного кодексу України, ст.ст. 4, 174 - 175 Цивільного процесуального кодексу України, - позивач просить суд винести рішення, на підставі якого задовольнити вимоги, викладені в прохальній частині позовної заяви.

25.04.2024 року автоматизованою системою документообігу суду на підставі п. 15.4) Перехідних Положень ЦПК України для розгляду даної справи по суті був визначений суддя Кагарлицького районного суду Київської області Закаблук О.В., присвоєно справа № 368/656/24, провадження № 2/368/509/24.

23.05.2024 року Кагарлицьким районним судом на підставі ст.ст. 175, 177, 185, 187, 258, 260 ЦПК України винесено ухвалу про відкриття провадження у справі та призначено справу до слухання в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 14 год. 00 хв. 24.06.2024 року.

24.06.2024 року проведення підготовчого судового засідання відкладено на 15 год. 00 хв. 29.07.2024 року в зв`язку з неявкою сторін по справі.

В підготовчому судовому засіданні, яке відбулося 29.07.2024 року, позивач ОСОБА_1 позов підтримав та просив його задовольнити, обгрунтовував свою правову позицію щодо задоволення позову обставинами та нормами права, які викладені в мотивувальній частині його позовної заяви, та які судом наведено вище в повному обсязі в мотивувальній частині даного рішення.

Судові витрати просив не стягувати з відповідачки, так як залишає їх за собою.

В підготовчому судовому засіданні, яке відбулося 29.07.2024 року, відповідачка ОСОБА_2 позов визнала в повному обсязі та просила його задовольнити.

Відповідачці ОСОБА_2 судом роз`яснено процесуальні наслідки визнання позову, які їй зрозумілі, проте, - просила позов задовольнити в повному обсязі, не заперечувала проти фактичних обставин справи, які вказані позивачем в мотвувальній частині його позовної заяви.

В підготовчому судовому засіданні, яке відбулося 29.07.2024 року, представник третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, - виконавчий комітет Кагарлицької міської ради Обухівського району Київської області, як орган опіки та піклування, - ОСОБА_6 , - позов підтримала та просила його задовольнити, також при цьому підтримала висновок органу опіки та піклування про доцільність проживання малолітньої дитини з батьком, - позивачем по справі.

Визнання позову відповідачкою ОСОБА_7 в підготовчому судовому засіданні дає підставу суду застосувати положення ч. 3 ст. 200 ЦПК України.

Згідно ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого судового засідання суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Отже, на підставі ч. 3 ст. 200 ЦПК України суд приходить до висновку щодо можливості винесення судового рішення по результатам проведення підготовчого судового засідання, не призначаючи судове засідання до основного судового розгляду по суті.

Суд, вислухавши позивача, який позов підтримав та просив його задовольнити, вислухавши відповідачку, яка позов визнала та просила його задовольнити, вислухавши представник третьої осоьи, яка позов підтримала та просила його задовольнити, дослідивши матеріали справи, - приходить до висновку щодо задоволення позову, - шляхом винесення судового рішення, як окремого процесуального документу, (з постановленням в нарадчій кімнаті), обгрунтовуючи своє рішення наступним.

Підсудність:

Відповідно до ч. 1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не встановлено законом.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, - з довідки № 103/04 - 17, яка видана 09.05.2024 року Кагарлицькою міською радою Обухівського району Київської області, - відповідачка по справі, - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , - зареєстроваа за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно, враховуючи предмет спору (визначення місця проживання малолітньої дитини), враховуючи місце реєстрації та проживання відповідачки ОСОБА_2 , та враховуючи положення ч. 1 ст. 27 ЦПК України, дана справа підсудна Кагарлицькому районному суду Київської області, - як суду першої інстанції загальної юрисдикції, так як в даному випадку має місце правило загальної підсудності, - підсудність за місцем проживання фізичної особи - відповідача.

Сторони по справі:

- поозивачем по справі є фізична особа - ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець місто Кагарлик Київської області, громадянин України, паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий 30 серпня 2012 року Кагарлицьким РС УДМС України в Київській області, РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ).

- відповідачем по даній справі є фізична особа - ОСОБА_2 , ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженка м. Кагарлик Київської області, Україна, громадянка України, паспорт громадянки України, ID - картка № НОМЕР_3 , виданий 06.02.2023 року органом 3231, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Щодо того, що відповідачка має прізвище « ОСОБА_2 », - суд зазначає наступне:

- згідно абзацу 4 резолютивної частини рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 30.07.2021 року у справі № 368/508/21, провадження № 2/368/467/21, - шлюб між сторонами було розірвано, та прийнято судом рішення про те, що після розірвання шлюбу ОСОБА_10 (відповідачці по даній справі) було повернуто дошлюбне прізвище, - « ОСОБА_2 ».

Далі, - 14 січня 2023 року позивачка уклала повторний шлюб, в зв`язку з чим змінила своє прізвище з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_2 ».

Вищевказаний факт (укладення шлюбу відповідачкою) - підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_4 , яке видане 14 січня 2023 року Кагарлицьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому зазначено, що ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженець село Слобода Кагарлицького району Київської області, Україна, громадянин України, та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженка місто Кагарлик Київської області, Україна, громадянка України, - зареєстрували шлюб 14 січня 2023 року, про що 14 січня 2023 року складено відповідний актовийц запис за № 6.

В графі «Прізвище після державної реєстрації шлюбу зазначено:

Чоловіка - ОСОБА_2 .

Дружини - ОСОБА_2 .

- третьою особою без самостійних вимо на предмет спору, на стороні позивача, - є юридична особа, - Кагарлицька міська рада Обухівського району Київської області, як орган опіки та піклування, (09201, Київська область, Обухівський район, мю. Кагарлик, вул. Героїв Небесної Сотні, будинок 1, Код ЄДРПОУ: 33962306).

Фактичні обставини справи, встановлені судом в судовому засіданні, та застосування до них норм матеріального та процесуального права:

- перш за все, - суд зазначає, що відповідачкою в судовому засіданні визнано фактичні обставини справи, які полягають в наступному:

- 21.09.2019 року позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_14 уклали шлюб, що був зареєстрований Кагарлицьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Кагарлицького районного управління юстиції у Київській області, актовий запис про шлюб № 106.

Від спільного шлюбу сторони мають спільну дитину, - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вищевказаний факт підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 , яке видане 16 жовтня 2019 року Кагарлицьким районним віддділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, в якому зазначено, що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_6 в місті Кагарлик Київської області, Україна, про що 16 жовтня 2019 року складено відповдіний актовий запис за № 200.

В графі «Батьки» зазначені:

Батько - ОСОБА_1 , - позивач по даній справі.

Мати - ОСОБА_10 , - відповідачка по даній справі.

Подальше сімейне життя в сторін не склалося, а тому рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 30.07.2021 року у справі № 368/508/21, провадження № 2/368/467/21, - шлюб між сторонами було розірвано.

Вищевказане рішення Кагарлицького районного суду Київської області набрало законної сили 31.08.2021 року.

Як вбачається з мотивувальної та резолютивної частини рішення, - спору між сторонами щодо місця проживання не було, а тому таке питання в рішенні не зазначено.

Після розірвання шлюбу спільний син сторін, - син, - ОСОБА_3 залишився проживати разом з Позивачем, за адресою: АДРЕСА_1 .

Вищевказаний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , - належить рідній сестрі Позивача, - на праві власності на підставі свідоцтва про спадщину за законом від 23.02.2022 року, виданим приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Шепітко В.В., та зареєстрованим в реєстрі за № 502.

Право власності сестри Позивача на житловий будинок зареєстроване у встановленому законом порядку, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 09.05.2022 року, індексний номер витягу 301257736.

Отже, Позивач і Відповідач, - більше не є однією сім`єю, проживають окремо, спільний син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - вже тривалий час проживає разом із Позивачем.

Позивач належно піклується про спільного сина, забезпечує його всім необхідним, виховує та всебічно дбає про нього.

Факт спільного проживання Позивача і ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підтверджується:

- довідкою старости Липовецького старостинського округу від 28.08.2023 року № 147, в якій вазано, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - зареєстрований та проживає зі своїм малолітнім сином, - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - з народження по даний час за адресою: АДРЕСА_1 ;

- довідкою старости Липовецького старостинського округу від 24.04.2024 року № 79, в якій зазначено, що малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - з народження по даний час проживає разом з батьком, - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та перебуває на його утриманні.

Окрім того, - позивач звернувся з письмовою заявою до третьої особи, - Кагарлицької міської ради Обухівського району Київської області з заявою про надання йому висновку органу опіки та піклування про доцільність проживання малолтііньої дитини саме з ним, а не з матір`ю, на що отримав висновок органу опіки та піклувння, наступного змісту:

- Виконавчий комітет Кагарлицької міської ради як орган опіки та піклування, розглянувши звернення ОСОБА_1 та вивчивши питання про доцільність проживання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановив наступне.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали у шлюбі і в 2019 році стали батьками хлопчика, якого назвали ОСОБА_3 . Спільне життя не склалося і дитина залишилася проживати з батьком та перебувати на його утриманні.

Батько створив усі належні умови проживання та розвитку для дитини. ОСОБА_3 проживає у кімнаті з бабусею та дідусем, має окреме спальне місце, достатньо іграшок, забезпечений одягом.

Проживання дитини з батьком підтверджується довідкою, виданою Липовецьким старостинським округом від 22.04.2024 року № 79.

Заяву розглянуто на засіданні комісії з питань захисту прав дитини 17 травня 2024 року (протокол № 7). Мати дитини погодилася на проживання ОСОБА_3 з батьком, мотивуючи тим, що у батька сину буде комфортніше. Але просила, щоб ОСОБА_1 не забороняв їй бачитися із сином.

Батько, ОСОБА_1 мешкає за адресою: Обухівський район, село Липовець. Працює у МХП «Миронівська птахофабрика» підсобним робітником цеху замороження.

Беручи до уваги вище зазначене, виконавчий комітет Кагарлицької міської ради як орган опіки та піклування вважає за доцільне проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 за його адресою.

Вищевказаний висновок про визначення місця проживання дитини, - затверджено рішенням виконавчого комітету Кагарлицької міської ради Київської області за № 1178 - 74 від 27.05.2024 року «Про затвердження висновку щодо визначення місця проживання дитини ОСОБА_15 ».

Таким чином, судом в судовому засіданні достеменно встановлено, що Позивач, який проживає разом із сином та належним чином дбає про нього, - правомірно звернувся до суду із позовом про визначення місця проживання малолітнього сина, - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - разом з ним.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціачьного розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї Оитини (частина третя статті 11 Закону України "Про охорону дитинства").

Згідно зі статтею 12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток оитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати оитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність Оитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних иінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, мшосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частин другої-третьої статті 29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з кіш вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнаді{яти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Згідно ч.ч. 2, 3 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Суд наголошує на тій обставині, що станом на час слухання даної справи, - малолітня дитина сторін має лише повних 4 (чотири) роки, а тому суд не заслуховував думку дитини щодо того, з ким із батьків вона бажає проживати.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з кіш із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та пікіування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно ст. 19 СК України при розгляді спорів щодо визначення місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Суд констатує той факт, що орган опіки та піклування залучений до участі в даній справі в якості третьої особи, до матеріалів справи приєднано висновок органу опіки та піклування, згідно з яким орган опіки та піклування вважає за доцільне місцем проживання малолітньої дитини визначити місцем прожитвання батька - позивача по справі.

Суд погоджується з таким висновком з огляду на обставини справи, якуі були досліджені в судом в судовому засіданні.

У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) суд дійшов висновку, що тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку .

При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Вирішуючи спір про визначення місця проживання дитини, суд має віддати перевагу тому з батьків, який може забезпечити більш сприятливі умови виховання дитини.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Відповідно до Конвенції про права дитини 1989 року, яка була ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів, а також забезпечують, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Слід зазначити і те, що Велика Палата Верховного Суду України змінила судову практику у спорах про визначення місця проживання дитини, відступивши від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, - щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме ст. 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини про обов`язковість брати до уваги принцип 6 цієї Декларації стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю. Судді Великої Палати ВС вважають, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини з огляду на вимоги ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц).

На даний час наведена у Декларації з прав дитини 1959 року презумпція закріплення проживання дитини разом з матір`ю, відповідно до якої малолітня дитина, крім випадків, коли є виняткові обставини, не має розлучатися зі своєю матір`ю, - не відповідає українському та європейському законодавству, а також практиці ЄСПЛ, а тому матір дитини не має переважних прав у питанні щодо визначення місця проживання дітей.

Отже, питання щодо визначення місця проживання дитини має вирішуватися виключно на основі найкращого забезпечення її інтересів, а не через простий факт материнства чи батьківства.

На даний час між Позивачем та Відповідач виникають постійні суперечки щодо місця проживання сина, але при цьому Відповідач нічого не робить для створення у неї умов проживання для дитини.

Позивач здатний належним чином піклуватися про спільного з Відповідачем сина, забезпечувати йому хороші умови проживання, займатися його вихованням, що повністю відповідатиме потребам та інтересам дитини.

Як зазначалося вище, - Позивач має житло, де він проживає разом із малолітнім ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач має стійкий психоемоційний зв`язок з сином, оскільки він постійно проживає разом з ним та піклується про нього. Необхідно також зазначити, що ухвалення судом рішення про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 разом з батьком, тобто Позивачем, не створить нових правовідносин, а закріпить той стан речей, який уже сформувався, оскільки син ОСОБА_3 уже протягом тривалого часу проживає разом з Позивачем та Позивач належно дбає про сина, - що підтверджується належними та допустимими доказами, - довідками, які видані органом місцевого самоврядування, з яких вбачається, що малолітня дитина фактично з народження проживає лише з батьком.

Варто зауважити, що матір дитини, яка безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, - має право брати участь у її житті та вихованні незалежно від того, з ким дитина буде проживати. Суд вважає, що визначення місця проживання дитини з батьком не перешкоджатиме матері бачитися з дитиною, проводити з нею час, брати участь в її утриманні та вихованні.

Слід вважати, що задоволення даного позову, - не порушить прав Відповідача як матері дитини та не суперечитиме її інтересам, оскільки син сторін, - ОСОБА_3 , - протягом тривалого часу фактично проживає з Позивачем.

Судові витрати.

Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову, - на відповідача.

Згідно ч. 1 ст. 142 ЦПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому Законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

В матеріалах справи міститься:

- 0.0.3610164646.1 від 25.04.2024 року, з якої вбачається, що позивачем ОСОБА_1 при подачі позовної заяви було сплачено кошти в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп. судового збору, - ці кошти є судовими витратами з огляду на положення ч. 1 ст. 133 ЦПК України.

Іших документально підтверджених витрат в матеріалах справи немає.

Проте, під час судового засідання позивач ОСОБА_1 заявив клопотання про залишення судових витрат за ним, - просив не стягувати понесені ним судові витрати з відповідачки, а тому суд приходить до рішення щодо того, що судові витрати, понесені позивачем, - залимшити за позивачем, не стягуючи такі з відповдачки на користь позивача.

Відповідно, суд з урахуванням вищевикладеного та вимог ст. 264 ЦПК України приходить до наступного висновку:

- обставини, якими обґрунтовував позовну заяву позивач ОСОБА_1 , - мали місце, та підтвердилися в судовому засіданні;

- із встановлених обставин випливають сімейні правовідносини, - особисті немайнові відносини між подружжям (місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків), які регулюються нормами СК України, що закріплено, зокрема, в ч. 1 ст. 2 СК України;

- до встановлених правовідносин підлягають до застосування, зокрема, наступні норми права, - ППВСУ від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України», Постанова Пленуму Верховного суду України від 15.05.2006 № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», постанова Верховного Суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18), (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц), ч. 1 ст. 9, ч. 1 ст. 18, ч. 1 ст. 27 Конвенції «Про права дитини» від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ (далі - Конвенція про права дитини), ст.ст. 8, 11, 12, Закону України «Про охорону дитинства», ст. 29 К України, ст. 19, ст. 141, ч.ч. 1, 2, 3 ст. 160 СК України;

- зважаючи на встановлені фактичні обставини справи, - позов підлягає до задоволення;

- судові витрати слід залишити за позивачем ОСОБА_1 - не стягуючи такі з відповідачки ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 ;

- підстав до допущення судового рішення до негайного виконання на підставі положень ст. 367 ЦПК України, - судом не вбачаються;

- заходи забезпечення позову в даному цивільному провадженні не застосовувалися.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ППВСУ від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України», Постановою Пленуму Верховного суду України від 15.05.2006 №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», постановою Верховного Суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18), (постановою Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц), ч. 1 ст. 9, ч. 1 ст. 18, ч. 1 ст. 27 Конвенції «Про права дитини» від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ (далі - Конвенція про права дитини), ст.ст. 8, 11, 12, Закону України «Про охорону дитинства», ст. 29 К України, ст. 19, ст. 141, ч.ч. 1, 2, 3 ст. 160 СК України, п. 2 ч. 1 ст. 258, 259, 263, 263, 265, 268, ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, - виконавчий комітет Кагарлицької міської ради Обухівського району Київської області, як орган опіки та піклування, на стороні позивача, - про визначення місця проживання дитини, с - задовольнити.

Місцем проживання малолітньої дитини, - ОСОБА_3 , ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , уродженця місто Кагарлик Київської області, Україна, громадянина України, актовий запис про народження дитини № 200, складений 16 жовтня 2019 року Кагарлицьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, свідоцтво пронародження серії

НОМЕР_5 , яке видане 16 жовтня 2019 року Кагарлицьким районним віддділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області), - визначити місцем проживання батька дитини, - ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця місто Кагарлик Київської області, громадянина України, паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий 30 серпня 2012 року Кагарлицьким РС УДМС України в Київській області, РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ).

Судові витрати:

Судові витрати залишити за позивачем, - ОСОБА_1 .

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку на підставі ч. 1 ст. 352 ЦПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду на підставі ч. 1 ст. 354 ЦПК України подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Згідно ч. 1 ст. 355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Згідно п. 15.5) Перехідних Положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У разі порушення порядку подання апеляційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з моменту проголошення до Київського Апеляційного суду через Кагарлицький районний суд Київської області, а учасниками процесу, які не були присутні під час проголошення рішення, - протягом тридцяти днів з моменту отримання копії рішення.

Суддя: Закаблук О.В.