Рішення

від 26.12.2024 по справі 716/2127/24

ЗАСТАВНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 716/2127/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26.12.2024 м. Заставна

Заставнівський районний суд Чернівецької області у складі:

головуючого судді Шевчук Р.М.,

секретаря судових засідань Шпаковської К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Заставна цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Павчук Святослав Іванович, до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог Орган опіки та піклування при виконавчому комітеті Кадубовецької сільської ради Чернівецького району Чернівецької області про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,

ВСТАНОВИВ:

До Заставнівського районного суду Чернівецької області звернувся позивач з позовною заявою до відповідачки ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.

Посилається на те, що в період із 26 жовтня 2021 року по листопад 2022 року перебував у фактичних шлюбних відносинах із відповідачкою.

За час спільного проживання ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_3 .

Зазначав, що з моменту реєстрації шлюбу відносини складалися досить добре. Між ними були розуміння, повага, любов та злагода. Вони проживали в домогосподарстві його батька в АДРЕСА_1 .

Вказував, що 05.07.2022 року він був призваний в ЗСУ по мобілізації, а дружина з дитиною залишилася проживати за вищевказаною адресою.

У листопаді 2022 року відповідачка, із невідомих причин залишивши дитину на його батька ОСОБА_4 , забравши свої особисті речі, пішла з дому. При цьому не пояснила причину своєї поведінки. Нині вона проживає в с. Кадубівці Чернівецького району Чернівецької області.

Із 10 січня по 20 січня 2023 року він перебував у відпустці і намагався відновити стосунки з відповідачкою. Ініціював її обстеження в медичному закладі, відвідування лікаря-психолога, тощо. Однак ці спроби не дали жодного результату. Відповідачка не змінила своєї думки і не повернулася до сім`ї і дитини.

20.02.2023 року його, позивача, було звільнено в запас за пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу».

ОСОБА_1 зазначив також, що син проживає з ним в

АДРЕСА_1 та перебуває виключно на його утриманні.

Відповідачка не приймає участі в утриманні дитини, не піклується про стан її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, не проявляє зацікавленості в подальшій долі, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду та лікування. Не підтримує жодного зв`язку із сином, не спілкується взагалі, не дбає про його нормальне самоусвідомлення, не сприймає засвоєнню загальновизнаних норм моралі, не дає доступу до культурних та інших духовних цінностей, а також висловлює свою подальшу позицію як небажання взагалі брати участь у розвитку сина.

Відповідачка свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню свого неповнолітнього сина, не відвідує його ні за місцем проживання, ні в дошкільному закладі, хоча має всі можливості, оскільки він (позивач) жодним чином не перешкоджав і не перешкоджає у спілкуванні з сином. Відповідачка жодного разу, починаючи з листопада 2022 року по час подачі позову до суду, не відвідувала сина, тобто за два роки вона жодного разу не проявила бажання зустрітися з дитиною, поцікавитися її життям та здоров`ям.

Крім того, він несе всі витрати на утримання дитини, які в середньому становлять 5000 грн. щомісячно. Відповідачка є здоровою та працездатною особою, може і повинна заробляти кошти на своє утримання та на утримання дитини та згідно закону зобов`язана утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а син має право на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного морального і соціального розвитку. Тому він вимушений звернутися до суду з вимогою про стягнення аліментів з відповідачки на його користь на утримання дитини у твердій грошовій сумі 2500 грн. щомісячно, починаючи з дня подання заяви і до досягнення дитиною повноліття.

Вважає, що з метою забезпечення інтересів малолітнього сина ОСОБА_5 , відповідачку необхідно позбавити батьківських прав та стягнути з неї аліменти на утримання малолітнього сина у твердій грошовій сумі в розмірі 2500 грн. щомісячно до досягнення дитиною повноліття.

У судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали і просили його задовольнити. При цьому, позивач пояснив, що з відповідачкою одружилися в жовтні 2021 року, а в травні 2022 року у них народився син. У липні 2022 року він був мобілізований до лав ЗСУ, а в листопаді 2022 року дружина залишила сина і пішла з дому. За дитиною до січня 2023 року доглядали його батько та бабуся. У січні 2023 року він приїхав у відпустку, щоб вирішити сімейні питання, зустрівся з відповідачкою, однак вона не повернулася в сім`ю, до дитини. У лютому 2023 року він був демобілізований за сімейними обставинами (в зв`язку з інвалідністю батька). І з того часу дитину виховує один. Із лютого 2023 року відповідачка йому жодного разу не телефонувала, з її родичів також ніхто не цікавився як росте дитина. Хлопчик гарно розвивається, у рік і три місяці почав відвідувати дитячий садочок. Позивач вважав, що дружина повернеться, тому до цього часу не розривав шлюб (на даний час шлюб розірвано). Вказував, що має тимчасові заробітки, відповідачка самоусунулася від матеріального забезпечення їх дитини, а тому просить стягнути з позивачки на його користь аліменти на утримання сина.

Відповідачка до початку судового розгляду позов визнала, надавши про це письмову заяву. Суд відмовив у прийнятті заяви відповідачки про визнання позову, визнавши її явку та особисті пояснення обов`язковими.

У ході судового розгляду відповідачка позов визнала тільки в частині позбавлення батьківських прав, а в частині стягнення аліментів - визнала частково, погодившись сплачувати аліменти по 1000 грн. в місяць, пояснивши це тим, що не має роботи та змоги утримувати свою дитину. У листопаді 2022 року вона залишила свого шестимісячного сина на свекра і поїхала проживати до своєї матері. Це її перша та єдина дитина. Свою поведінку не змогла пояснити, погодилася, що вчинила безвідповідально, дитину залишила «через війну», «мабуть зглупила». Зазначила, що її ніхто з дому не виганяв, свекор гарно до неї ставився, ніколи не ображав. Із листопада 2022 року і донині вона до сина не приїжджала, не передавала йому одяг, продукти, іграшки. Ніхто їй не чинив перешкод у спілкуванні з дитиною. Між селами автобусне сполучення є, однак вона не провідувала сина. Її мати онука теж не відвідувала. На даний час вона ніде не працює, має тимчасові підробітки, наміру виховувати сина не має. Їй телефонували з органу опіки та піклування з приводу позбавлення батьківських прав, вона не заперечувала.

Представник третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору - органу опіки та піклування при виконавчому комітеті Кадубовецької сільської ради Чернівецького району Чернівецької області у судовому засіданні підтримала наданий ними висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 . При цьому пояснила, що ними було підготовлено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав за зверненням батька дитини - ОСОБА_1 , на підставі вивчених документів з`ясовано, в яких умовах проживає малолітній, хто його виховує, турбується, доглядає. Працівники органу опіки та піклування були свідками того, як хлопчика забирав із садочка виключно батько, видно, що дитина любить батька, горнеться до нього, між ними наявний стійкий емоційний зв`язок.

Статтею 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Суд, заслухавши пояснення сторін, покази свідків, на основі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження кожного наявного у матеріалах справи доказу окремо, а також у їх сукупності, встановив наступні обставини, та відповідно до них визначив такі правовідносини.

Судом встановлено, що 26 жовтня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 .

У шлюбі у них ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син - ОСОБА_5 , що стверджено свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 20 травня 2022 року.

Згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства/фактичного місця проживання особи в

АДРЕСА_1 фактично проживають ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (зареєстрований по

АДРЕСА_2 ), ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (зареєстрований по АДРЕСА_2 ). Батько - ОСОБА_1 сам виховує сина ОСОБА_5 , дитина доглянута, акуратно одягнена, нагодована.

Відповідно до довідки сімейного лікаря від 03.08.2024 року планові медичні огляди, проведення профілактичних щеплень ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , забезпечував батько - ОСОБА_1 .

Із характеристики, наданої Хрещатинською філією І-ІІ ступенів Кадубовецького опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів, вбачається, що позивач, ОСОБА_1 , здійснює належний догляд за сином - ОСОБА_3 , хлопчик зажди охайно одягнутий та доглянутий. Мати не з`являлась жодного разу на батьківські збори, не цікавилася розвитком дитини, з вихователями на зв`язок не виходила.

Староста села Хрещатик видала характеристику, відповідно до якої

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , позитивно характеризується, користується авторитетом серед односельчан, не має шкідливих звичок.

Із довідки КНП «Вікнянський центр ПМСД» від 21.08.2024 року вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , не перебуває на «Д» обліку, здоровий.

Аналогічна обставина стверджена медичною довідкою КНП «Вікнянський центр ПМСД» від 13.08.2024 року.

Відповідно до вимог частини 5 та 6 статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

За висновком органу опіки та піклування Кадубовецької сільської ради Чернівецького району Чернівецької області «Про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 по відношенню до сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 », затвердженим рішенням виконавчого комітету Кадубовецької сільської ради Чернівецького району Чернівецької області від 09.09.2024 № 12/5, доцільним є позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , по відношенню до сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , оскільки матір, ОСОБА_2 , самоусунулась від виконання батьківських обов`язків, не заперечує проти позбавлення її батьківських прав, а дитина позбавлена материнського піклування взагалі.

Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні пояснила, що вона є сусідкою позивача, живуть на одній вулиці. Вона дуже добре знає сім`ю позивача, її донька ходить разом до дитячого садочка з його сином. У цій справі може засвідчити те, що їх маленьке село було обурене вчинком відповідачки, яка покинула свою піврічну дитину на діда і не повернулася. Хлопчика виховує батько, дитина дуже активна, розвинута. Мамою він називає двох людей - батька та прабабусю. Відповідачку вона жодного разу не бачила біля дитини. Їй невідомо, чи відповідачка зловживає алкоголем.

Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні пояснила, що з позивачем проживають в одному селі Хрещатик. У травні 2022 року у позивача та відповідачки народився син, в липні того ж року відповідач був мобілізований до лав Збройних Сил України. Восени 2022 року відповідачка зникла з села, а дитина залишилася з дідусем та прабабусею. І з того часу вона не бачила жодного разу відповідачку ні біля дитини, ні в селі. Позивач, демобілізувавшись, один виховує сина, у цьому йому допомогає бабуся. Він водить сина до садочка, до лікаря, вирішує всі питання по вихованню дитини.

Судом також встановлено, що відповідачка ОСОБА_2 вихованням та утриманням дитини не займається, не спілкується з сином, не піклується про його здоров`я, фізичний та моральний розвиток, про створення належних умов для його проживання та виховання, не цікавиться його матеріальним забезпеченням. Залишила дитину на свекра в шестимісячному віці і до цього часу не проявляла жодного інтересу до дитини, не брала участі у її вихованні протягом двох років. Віддаленість між населеними пунктами (місцями проживання дитини та відповідачки) є незначною, між ними є доступне автобусне сполучення, що дозволяє мати можливість фізично перебувати поруч дитини та виконувати свої батьківські обов`язки. Однак, не зважаючи на це, відповідачка і нині висловлює позицію байдужості до долі та розвитку дитини, її виховання, забезпечення чи турботи.

Суд, встановивши відповідні перераховані вище обставини, вважає за необхідне застосувати таке матеріально-правове регулювання цих правовідносин саме у цій справі та доходить такого висновку.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року (далі - Конвенція), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою, десятою статті 7 Сімейного Кодексу України (далі - СК України) сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

За змістом статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Частинами першою-четвертою статті 150 СК України передбачено, що батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину.

Відповідно до пункту 1 статті 18 Конвенції держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Пунктами 1, 3 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Згідно з частинами другою, третьою статті 157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Окрім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов`язки щодо батьків (стаття 142 СК України), в тому числі й на рівне виховання батьками.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78).

Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

На підставі тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України можна зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори як кожен окремо, так і в сукупності можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайньою мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

З огляду на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і за наявності вини у діях батьків.

Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 47 рішення ЄСПЛ у справі «Савіни проти України», пункт 49 рішення ЄСПЛ у справі «Хант проти України»).

Тобто в такому випадку вирішення питання про позбавлення відповідача батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободі є втручанням у їх право на повагу до свого сімейного життя, яке, у свою чергу, не є абсолютним.

Ураховуючи особливості правовідносин, що склались між сторонами, суд, з однієї сторони, має розглянути правомірність втручання в право відповідача на повагу до сімейного життя, що гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З іншої сторони, обов`язковому дослідженню підлягає питання щодо забезпечення прав неповнолітньої дитини не розлучатися з батьками і врахування при цьому якнайкращих інтересів дитини (статті 1, 9 Конвенції).

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано кожному право на повагу до свого сімейного життя.

Втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно здійснене «згідно із законом», відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей (пункт 50 рішення ЄСПЛ у справі «Хант проти України»).

ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява

№ 31111/04) наголошував, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінки. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ вказав, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів, і залежно від обставин конкретної справи вони можуть відрізнятися.

Разом із тим, у рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України» (заява № 2091/13), суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

Крім того, у рішенні від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії» (заява № 70879/11) ЄСПЛ зауважив про те, що в інтересах дитини також забезпечити її розвиток у здоровому навколишньому середовищі, і батько не може мати права відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вживати таких заходів, які могли б завдати шкоди здоров`ю та розвитку дитини. Найкращі інтереси дитини можуть, залежно від їх характеру і серйозності, превалювати над інтересами батьків.

Суд в оцінці обставин цієї конкретної справи виходить з того, що на перше місце суд ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, потрібними для постановлення рішення. Позбавлення батьківських прав, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Суд у цій справі, встановивши, що відповідачка категорично відмовляється від виконання своїх батьківських обов`язків, не бажає спілкуватися та бачитися з дитиною, втратила інтерес до участі в її вихованні та не має наміру на відновлення відносин з сином, вважає, що така поведінка відповідачки беззаперечно свідчить, що вона нехтує інтересами дитини та не бажає поновлювати зв`язки з сином, а позбавлення її батьківських прав необхідно розглядати як крайній захід сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що не забезпечують належного виховання своїх дітей.

За таких встановлених обставин винної поведінки відповідачки та свідомого нехтування нею своїми батьківськими обов`язками, враховуючи права і інтереси малолітньої дитини, суд дійшов висновку про злісне ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов`язків та необхідність позбавлення її батьківських прав відносно її малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .

При цьому суд бере до уваги правову позицію, наведену у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 203/3505/19, від 04 вересня 2019 року у справі № 211/559/16-ц.

Суд звертає увагу відповідачки на те, що відповідно до частини першої статті 169 СК України, мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

У такому разі судом буде перевірено, наскільки змінилася поведінка особи, позбавленої батьківських прав, та обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав, і ухвалено рішення відповідно до інтересів дитини (ч. 4 ст. 169 СК України).

З урахуванням наведеного, повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, їх належність, допустимість, достовірність, а також враховуючи, що відповідачка ОСОБА_2 заперечень на позов та доказів на їх підтвердження суду не надала, категорично заперечує можливість поновлення зв`язків з дитиною та участі в її вихованні, піклуванні про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створення належних умов для розвитку її природних здібностей, готуванні її до самостійного життя та праці, зважаючи на інтереси сина, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки в ході судового розгляду підтверджено факт свідомого ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов`язків, покладених на неї статтею 150 СК України, відносно малолітньої дитини.

Відповідно до ч. 3 ст. 166 СК України при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину.

Згідно з вимогами ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. Згідно з ч. 3 ст. 181 СК України аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (ст. 183 цього Кодексу) або в твердій грошовій сумі (ст. 184 СК України) і виплачуються щомісячно.

Згідно з частиною першою статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;

3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку згідно з ч. 2 ст. 182 СК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 СК України частка, заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися в якості аліментів на дитину, визначається судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 191 СК України аліменти, на дитину присуджуються за рішенням суду з дня пред`явлення позову.

У Принципі 6 Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, зазначено, що дитина для повного та гармонічного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона повинна зростати у піклуванні та під відповідальністю своїх батьків, в атмосфері любові, моральної та матеріальної забезпеченості.

Беручи до уваги те, що згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 166 СК України позбавлення батьківських прав не звільняє батьків від обов`язку щодо утримання сина, суд вирішує питання про стягнення з відповідачки ОСОБА_2 аліментів на користь ОСОБА_1 на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у твердій грошовій сумі, а саме в розмірі по 2000 гривень щомісячно починаючи з дня подачі заяви і до досягнення дитиною повноліття. При визначенні розміру стягуваних аліментів, суд враховує позицію позивача, висловлену в судовому засіданні про те, що він готовий самостійно утримувати дитину, бере до уваги майновий стан відповідачки та те, що вона ніде не працевлаштована, готова добровільно сплачувати по 1000 грн. аліментів щомісячно.

З урахуванням обставин справи суд вважає, що присуджена сума буде достатньою для нормального виховання і забезпечення дитини.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору звільняються позивачі - за подання позовів про стягнення аліментів.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то, відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати у вигляді судового збору підлягають стягненню з відповідачки у дохід держави.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 8, 12, 14, 17 Закону України «Про охорону дитинства», ст.ст. 150, 155, 157, 164, 165, 180-184 Сімейного кодексу України, ст. 27 Конвенції «Про права дитини», ст. 10, 12, 13, 82, 235, 247, 259, 263 - 265, 273 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 по відношенню до її неповнолітньої дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_3 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 РНОКПП: НОМЕР_4 , аліменти на утримання неповнолітньої дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у твердій грошовій сумі в розмірі 2000 гривень щомісячно з усіх видів заробітку(доходів), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку із проведенням щорічної індексації, починаючи з 02.10.2024 року та до досягнення дитиною повноліття.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_3 , на користь держави судовий збір в сумі 1211,20 гривень.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Чернівецького апеляційного суду через Заставнівський районний суд Чернівецької області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 03.01.2025 року.

Суддя Шевчук Р.М.