Рішення

від 02.01.2025 по справі 752/6654/23

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №752/6654/23 2/760/1860/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 січня 2025 року м. Київ

Солом`янський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Ішуніної Л. М.,

за участю секретаря судового засідання Колєснік В. Я.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Установи «НОМЕР_2 Управління начальника робіт» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, середнього заробітку за затримку виконання рішення суду,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до Установи «НОМЕР_2 Управління начальника робіт», в якому просив стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03 серпня 2019 року по 17 лютого 2021 року включно в сумі 366 489 грн; середній заробіток за затримку виконання рішення суду з 18 лютого 2021 року по 13 жовтня 2021 року у сумі 153 414 грн.

Позовні вимоги мотивує тим, що відповідно до наказу державного секретаря Міністерства оборони України від 02 серпня 2019 року № 43-ДП його було звільнено з роботи на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України та розірвано контракт.

Постановою Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року у справі №761/32685/19 наказ про звільнення від 02 серпня 2019 року № 43-ДП визнано незаконним та скасовано, поновлено його на роботі.

Однак відповідач не виконав у добровільному порядку рішення суду, в зв`язку з чим 18 березня 2021 року державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відкрито виконавче провадження.

Наказом Міністерства оборони України від 13 жовтня 2021 року № 47-ДП визнано таким, що скасований наказ державного секретаря Міністерства оборони України від 02 серпня 2019 року № 43-ДП щодо звільнення ОСОБА_1 та поновлено останнього на посаді начальника Установи «НОМЕР_2 Управління начальника робіт» та поновлено дію контракту.

Позивач вказує, що згідно зі статтею 235 КЗпП України підлягає стягненню з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02 серпня 2019 року по 17 лютого 2021 року у сумі 366 489 грн, з розрахунку середньоденної заробітної плати за квітень-травень 2019 року - 947 грн.

Також, у зв`язку із затримкою виконання рішення суду, щодо поновлення на роботі, йому має бути виплачений середній заробіток за затримку виконання рішення суду з 18 лютого 2021 року по 13 жовтня 2021 року у сумі 153 414 грн.

Позивач повідомив, що судовими рішеннями у справі №752/22481/21 йому відмовлено у задоволенні заявлених у цьому позові вимог, у зв`язку з пред`явленням позову до неналежного відповідача (Міністерства оборони України).

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 10 квітня 2024 року цивільну справу передано на розгляд за підсудністю до Солом`янського районного суду міста Києва.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 травня 2023 року для розгляду зазначеної позовної заяви визначено головуючого суддю Ішуніну Л. М.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 24 травня 2023 року вказану позовну заяву залишено без руху.

На виконання зазначеної ухвали 16 червня 2023 року позивачем надано до суду додатки (документи) до позовної заяви належної якості.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 27 червня 2023 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін за вищевказаним позовом.

Оскільки розгляд справи проводиться за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, сторони в судове засідання не викликались.

Згідно з даними зворотніх повідомлень про вручення поштових відправлень, сторони по справі отримали копії ухвал про відкриття та позовних заяв з додатками.

24 січня 2024 року представник відповідача Установи «НОМЕР_2 Управління начальника робіт» - адвокат О. Кириленко подав відзив, у якому просив відмовити у задоволенні позову. Зазначив, що позивачем пропущено визначений статтею 233 КЗпП України строк звернення до суду, а також не відповідає дійсності розмір середньої заробітної плати позивача, оскільки останній неправильно вказує розмір посадового окладу. На підтвердження зазначеного долучив довідку та копії судових рішень у справі №752/22481/21.

12 лютого 2024 року позивач подав відповідь на відзив, у якій позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Зазначив, що відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України має право звернутися до суду з позовом про стягнення середнього заробітку без обмеження будь-яким строком.

Вважає відомості, зазначені у довідці голови ліквідаційної комісії Установи від 19 січня 2024 року, про заробітну плату за травень 2019 року підробленими та просить враховувати саме відомості з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

27 лютого 2024 року представник відповідача Установи «НОМЕР_2 Управління начальника робіт» - адвокат О. Кириленко подав заперечення на відповідь на відзив, у яких підтримав доводи відзиву та просив врахувати, що позивачем пропущено визначені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення.

Згідно з частиною другою статті 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Отже, оскільки сторони в судове засідання не викликались, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Вивчивши матеріали справи та дослідивши надані докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з наступного.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. При цьому, статтею 3 КЗпП встановлено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Таким чином відносини, які виникають між працівником і роботодавцем трудовим законодавством, а саме: КЗпП України; Законом України «Про оплату праці» та іншими.

Судом установлено, що Наказом державного секретаря Міністерства оборони України від 02 серпня 2019 року № 43-ДП ОСОБА_1 звільнено з роботи з посади начальника Установи «НОМЕР_2 Управління начальника робіт» на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України та розірвано контракт, укладений з ним 07 листопада 2018 року, на підставі підпунктів «а», «б», «в», «г», «ґ» пункту 23 розділу 5 контракту.

Постановою Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року у справі № 761/32685/19 наказ Міністерства оборони України від 02 серпня 2019 року № 43-ДП визнано незаконним та скасовано, поновлено позивача на роботі на посаді начальника Установи та стягнуто з Міністерства оборони України моральну шкоду в розмірі 5 000 гривень.

Постановою Верховного Суду від 08 липня 2021 року постанова Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року залишена без змін.

Наказом Міністра оборони України від 13 жовтня 2021 року № 47-ДП визнано таким, що скасовано наказ державного секретаря Міністерства оборони України від 02 серпня 2019 року № 43-ДП щодо звільнення ОСОБА_1 з роботи та поновлено на посаді начальника Установи «НОМЕР_2 Управління начальника робіт», а також поновлено дію контракту.

Вирішуючи спір між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, середнього заробітку за затримку виконання рішення суду у справі № 752/22481/21 суди встановили, що належним відповідачем щодо заявлених вимог є роботодавець позивача - Установа «НОМЕР_2 Управління начальника робіт», у зв`язку з чим відмовили у задоволенні позову в цій частині.

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Верховний Суд України в постанові від 26 жовтня 2016 року у справі №362/7105/15-ц (провадження №6-1395цс16), проаналізувавши зміст частини другої статті 233 КЗпП України, зробив висновок, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто всіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат. Верховний Суд України вказав, що позовна вимога про стягнення компенсації за вимушений прогул відноситься до вимог щодо порушення законодавства про оплату праці та відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, незаконність звільнення ОСОБА_1 встановлена судовими рішеннями у справі №761/32685/19 та доказуванню не підлягає.

Встановивши, що ОСОБА_1 звільнений без законної підстави та поновлений на роботі за рішенням суду, він має право на компенсацію середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

У випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 3 Розділу ІІІ Порядку при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати враховуються у тому місяці, за який вони нараховані та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. Премії та інші виплати, які виплачуються за два місяці або більш тривалий період, при обчисленні середньої заробітної плати включаються шляхом додавання до заробітку кожного місяця розрахункового періоду частини, що відповідає кількості відпрацьованих робочих днів періоду (місяців), за які такі премії та інші виплати нараховані. Така частина визначається діленням суми нарахованих премій та інших виплат на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів кожного місяця, що відноситься до розрахункового періоду для обчислення середньої заробітної плати. При обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час відпусток або компенсації за невикористані відпустки, крім зазначених вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов`язків, службового відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

З урахуванням цих норм, зокрема пункту 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

У відповідності до п 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Час вимушеного прогулу ОСОБА_1 з 03 серпня 2019 року по 17 лютого 2021 року становить 387 робочих днів.

Щодо посилань позивача що він перебував у відпустці у період з червня 2019 року по серпень 2019 року і відповідач у своєму розрахунку безпідставно знизив йому розмір заробітної плати суд виходить з наступного.

Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

За таких обставин з урахуванням положень статей 77, 81 ЦПК України саме працівник має належними та допустимими доказами довести факт порушення роботодавцем його трудових прав.

Верховний Суд у постанові від 31 травня 2021 року у справі №242/3051/18 дійшов висновку, що офіційні відомості Пенсійного фонду України щодо розміру заробітної плати за формою ОК-5 підтверджують лише страховий стаж та не можуть бути прийняті судом як належні докази щодо розміру заробітної плати та розміру заборгованості по ній.

Таким чином, надані позивачем індивідуальні відомості про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування не підтверджують розмір заробітної плати позивача для розрахунку середньоденного заробітку.

Крім того, Порядок визначає, якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. При цьому, час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.

З довідки відповідача про доходи працівника ОСОБА_1 від 19 січня 2024 року № 2 встановлюється, що у липні та червні позивачу нараховувалася заробітна плата, у відпустці позивач перебував з 24 червня 2019 року, тобто більшу частину місяця працював, по 10 серпня 2019 року.

Таким чином, для розрахунку середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 суд використовує дані про заробітну плату позивача за травень-червень 2019 року відповідно до довідки від 19 січня 2024 року № 2, а саме 13 256 грн - травень, 13 256 грн - червень.

Отже середньоденна заробітна плата позивача за останні два календарні місяці роботи, що передували дню звільнення, складає 736,44 грн = 13 256 грн + 13 256 грн 36.

Таким чином при визначенні суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд виходить з наступного розрахунку: 387 (кількість робочих днів за період вимушеного прогулу) х 736,44 грн (середньоденний заробіток позивача за останні два календарні місяці роботи, що передували його звільненню) = 285 002,28 грн. Розрахунок проведено без утримання прибуткового податку та інших обов`язкових платежів.

На підставі викладеного, позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Щодо позовних вимог про середнього заробітку за затримку виконання рішення суду.

Обов`язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства (стаття 129-1 Конституції України). Отже, з огляду на принцип загальнообов`язковості судових рішень за змістом статей 18, 430 ЦПК України судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов`язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.

Відповідно до роз`яснень, що містяться в пункті 34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Отже аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов`язок полягає у тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.

Статтею 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №922/4519/14 (провадження №12-34гс20) зазначено, що забезпечення остаточності судового рішення та його неухильного виконання спрямоване на дотримання таких вимог верховенства права, як забезпечення прав і свобод людини, правової визначеності, доступу до правосуддя, законності. Порушення принципу обов`язковості виконання судового рішення суперечить вимогам правової визначеності.

З огляду на викладене, затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника тягне обов`язок роботодавця виплатити такому працівникові середній заробіток за весь час затримки.

Відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду потрібно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Вказана правова позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16 лютого 2018 року у справі №807/2713/13-а, від 27 червня 2019 року у справі №821/1678/16, від 31 липня 2019 року у справі №813/593/17, від 05 лютого 2020 року у справі №815/1676/18, від 19 квітня 2021 року у справі №826/11861/17 та ін.

У цій справі постановою Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року у справі №761/32685/19 поновлено позивача на роботі, однак відповідач не виконував у добровільному порядку рішення суду.

Фактично позивача поновлено на роботі 13 жовтня 2021 року наказом Міністерства оборони України № 47-ДП, яким визнано таким що скасований наказ державного секретаря Міністерства оборони України від 02 серпня 2019 року № 43-ДП щодо звільнення ОСОБА_1 та поновлено останнього на посаді начальника Установи «НОМЕР_2 Управління начальника робіт» та поновлено дію контракту.

Таким чином, позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки виконання рішення відповідно до статті 236 КЗпП України за період з 18 лютого 2021 року по 12 жовтня 2021 року.

Розмір грошового зобов`язання, що підлягає стягненню визначається відповідно до приписів Порядку №100, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від08 лютого 1995 року, згідно з якого середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Попередньо встановлено, що середньоденна заробітна плата позивача за останні два календарні місяці роботи, що передували дню звільнення, складає 736,44 грн.

Таким чином при визначенні суми середнього заробітку за затримку виконання рішення, суд виходить з наступного розрахунку: 162 (кількість робочих днів прострочення виконання рішення) х 736,44 грн (середньоденний заробіток позивача за останні два календарні місяці роботи, що передували його звільненню) = 119 303,28 грн. Розрахунок проведено без утримання прибуткового податку та інших обов`язкових платежів.

Посилання відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності є безпідставним з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Пункт 1 Глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України визначає, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року.

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом 03 квітня 2023 року, тобто право позивача на отримання середнього заробітку за затримку виконання рішення виникло в період дії карантину і до його закінчення позивач звернувся до суду, а тому строки звернення до суду з позовом ним не пропущено.

На підставі викладеного, позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Судовий збір у розмірі 4 043,05 грн підлягає стягненню з відповідача на користь держави, так як позивач при подачі позовної заяви звільнений від його сплати на підставі закону.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Керуючись статтями 235, 236 КЗпП України, статтями 2, 10, 12, 13, 15, 76-82, 89, 258, 263, 264, 265, 273-279, 354, 430 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Установи «НОМЕР_2 Управління начальника робіт» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03 серпня 2019 року по 17 лютого 2021 року в сумі 285 002,28 гривень, а також середній заробіток за затримку виконання рішення за період з 18 лютого 2021 року по 12 жовтня 2021 року у сумі 119 303,28 гривень, а всього 404 305,56 (чотириста чотири тисячі триста п`ять гривень 56 коп.) гривень. Розрахунок проведено без утримання прибуткового податку та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Установи «НОМЕР_2 Управління начальника робіт» в дохід держави в рахунок сплати судового збору 4 043,05 грн.

Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення середньомісячної заробітної плати за один місяць.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ;

відповідач: Установа «НОМЕР_2 Управління начальника робіт», код ЄДРПОУ НОМЕР_3, місцезнаходження: АДРЕСА_2

Суддя Л. М. Ішуніна