Рішення

від 02.01.2025 по справі 760/7557/24

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Провадження № 2/760/2742/25

Справа № 760/7557/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 січня 2025 року м. Київ

Солом`янський районний суд міста Києва в складі головуючого судді - Зуєвич Л.Л., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (участі) учасників справи (в письмовому провадженні) цивільну справу за позовом обслуговуючого кооператива «ЖБК Молодіжний-3» /далі - ОК «ЖБК Молодіжний-3»/ (ЄДРПОУ: 22866786, адреса: 03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 21; адреса представника: 03037, м. Київ, вул. Преображенська, буд. 4, оф. 18; e-mail представника: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП представника /для пошуку в системі «Електронний суд»: НОМЕР_3/) до ОСОБА_1 /далі - ОСОБА_1 / ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації та нерухомого майна: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,

В С Т А Н О В И В:

Рух справи

29.03.2024 до Солом`янського районного суду міста Києва через систему «Електронний суд» надійшла вказана позовна заява, датована 28.03.2024, за підписом представника позивача - Заремби В.А. (діє на підставі ордеру), в якій ставиться питання про стягнення з відповідача заборгованості за житлово-комунальні послуги з утримання та управління будинком, центрального опалення, вивозу сміття, ремонту в розмірі 39 311,32 грн, а також 3 028,00 грн судового збору та 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.03.2024 для розгляду зазначеної позовної заяви визначено суддю Зуєвич Л.Л. Фактично справу передано суді по реєстру 02.04.2024.

Судом в порядку ч.ч. 6, 8 ст. 187 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України) направлялись запити щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача у справі. Остання відповідь на такі запити отримана судом 28.04.2024.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 29.04.2024 вказану позовну заяву прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (письмового провадження).

Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 2 ст. 247 ЦПК України).

Доводи позову

В обґрунтування позовних вимог вказується, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 368406440 від 04.03.2024.

Зазначається, що ОК «ЖБК Молодіжний-3» було організовано як Житлово-будівельний кооператив «Молодіжний-3» з метою забезпечення житлом членів кооперативу і їхніх сімей шляхом будівництва одного 5-ти поверхового будинку на 90 квартир по АДРЕСА_3 за кошти членів кооперативу, а також для наступної експлуатації та управління цим будинком.

Як стверджується у позові, по січень 2022 року позивач був колективним споживачем комунальної послуги з центрального опалення та з квітня 2021 року є колективним споживачем послуги з вивозу сміття.

Зауважується, що протоколом № 5 Загальних зборів членів ОК «ЖБК Молодіжний-3» від 31.10.2017 затверджено новий щомісячний тариф на утримання будинку у розмірі 8,34 грн/кв.м., що почав діяти з 01.12.2017 та протоколом № 3 Загальних зборів членів ОК «ЖБК Молодіжний-3» від 29.06.2023 підвищено щомісячний тариф на утримання будинку до 9,34 грн/кв.м., що почав діяти з 01.07.2023.

Також вказується, що протоколом № 1 Загальних зборів членів ОК «ЖБК Молодіжний-3» від 21.02.2021 затверджено тариф «Вивіз сміття» в розмірі 32,00 грн з одного мешканця квартири з 01.04.2021.

У позові звертається увага на те, що з 01.06.2022 між ОК «ЖБК Молодіжний-3» та ТОВ «Фірма «Володар-Роз» було укладено Додаткову угоду до Договору № 3/4231-Ж-21 від 01.04.2021 щодо збільшення ціни послуги з вивезення твердих побутових відходів з урахуванням операцій поводження з побутовими відходами (збирання, перевезення, знешкодження, захоронення) до 160,00 грн за 1 (один) м.куб, що почав діяти з 01.06.2022, у зв`язку чим було піднято тариф «Вивіз сміття» з 32,00 грн з одного мешканця квартири до 38,00 грн з одного мешканця квартири, що почав діяти для членів ОК «ЖБК Молодіжний-3» з 01.06.2022.

Акцентується, що протоколом № 3 Загальних зборів членів ОК «ЖБК Молодіжний-3» від 29.06.2023 встановлено додатковий грошовий внесок з кожної квартири пропорційно до загальної площі квартири між власниками квартир у зв`язку із заміною каналізаційних труб та вирішено розділити 69 000,00 грн пропорційно до загальної площі квартир між власниками квартир, розрахунок внесено до квитанцій у графу «Капітальний ремонт» (Ремонт) за червень 2023 року.

Разом з тим, зазначається, що протоколом № 2 загальних зборів ОК «ЖБК Молодіжний-3» за 2021 рік також визначено грошовий внесок з кожної квартири пропорційно до загальної площі квартири між власниками квартир у зв`язку з капітальним ремонтом покрівлі будинку та вирішено внести у графу «Капітальний ремонт» (Ремонт) за червень 2021 року.

Зі слів позивача, відповідач є власником квартири АДРЕСА_2 та будучи споживачем житлово-комунальних послуг і маючи обов`язки щодо внесення платежів на утримання та управління будинком, центрального опалення, вивіз сміття, а також ремонту будинку, не додержав своїх обов`язків як власник квартири, передбачених Статутом ОК «ЖБК Молодіжний-3», не сплатив внески на утримання та управління будинком, центрального опалення, вивозу сміття, а також ремонту будинку, у зв`язку з чим утворилася заборгованість.

Таким чином, за твердженнями позивача, загальна сума заборгованості відповідача зі сплати внесків на утримання та управління будинком, центрального опалення, вивозу сміття, а також ремонту за період з 01.01.2020 по 01.01.2024 становить 39 311,32 грн.

У зв`язку з такими обставинами, позивач просить захистити його порушені права та майнові інтереси, ухваливши рішення про задоволення позову.

Щодо правової позиції відповідача

Відзив на позовну заяву не надійшов.

Як вбачається з довідки відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Солом`янської РДА, відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 13.09.1990 по т.ч. зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 93).

За змістом ч.ч. 6, 7 ст. 128 ЦПК України судова повістка …> надсилається …> разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням …> за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, який на законних підставах постійно або тимчасово проживає на території України, зобов`язані протягом 30 календарних днів після прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати або зареєструвати його.

Згідно з п. 5 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 № 265, громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, які на законних підставах постійно або тимчасово проживають на території України, зобов`язані протягом 30 календарних днів після зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання та прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати/зареєструвати його.

За змістом п. 4 вказаного Порядку особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Судова кореспонденція є офіційною, тому повинна надсилатися саме за адресою зареєстрованого місця проживання або, як виняток, на адресу, зазначену самим учасником справи - адресатом (ч. 6 ст. 128 ЦПК України).

Суд направляв на зареєстровану адресу відповідача копію ухвали про відкриття провадження з копіями позовної заяви та доданих до неї документів.

Таким чином, суд виконав покладений на нього обов`язок інформувати учасників справи про її розгляд.

Відповідач кореспонденцію суду не отримав, а листи повернулися до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 95-98).

Вживаючи всіх залежних від суду заходів задля повідомлення відповідача, суд 21.10.2024 зробив оголошення для відповідача про розгляд даної справи на офіційному сайті судової влади (а.с. 99-100; https://sl.ki.court.gov.ua/sud2609/gromadyanam/111/1687233/).

Оцінюючи можливість розгляду справи за таких обставин, суд виходить з того, що відповідно до ст. 55 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини (далі - Конвенція) держава має позитивні зобов`язання перед людиною забезпечувати розгляд справи у розумний строк. Особа, яка звертається до суду, має законні очікування, що справу буде розглянуто. Поведінка відповідача не може стати на заваді обов`язку суду розглянути справу.

Однак з гарантій ст. 6 Конвенції випливає як право позивача на розгляд справи у розумний строк, так і право відповідача знати про судове провадження проти нього.

Суд звертає увагу, що одержання учасником справи належно надісланої судової кореспонденції перебуває поза сферою контролю суду. В свою чергу особа, яка зареєструвала свої місце проживання за певною адресою, діючи розумно та добросовісно, повинна дбати про те, щоб мати змогу отримувати надіслану їй кореспонденцію своєчасно. У разі виникнення перешкод, адресат міг, зокрема, подати заяву про пересилання або доставку адресованих йому поштових відправлень на іншу адресу. Це передбачено п.п. 108, 109 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270.

Отже, для добросовісного адресата є механізм забезпечення права на отримання офіційної кореспонденції незалежно від того живе він чи ні за певною адресою. Натомість у суду немає жодного механізму забезпечити вручення судової кореспонденції учаснику справи, який не бажає її отримувати або не проживає за зареєстрованою адресою. З огляду на це, неотримання судової кореспонденції відповідачем не може бути перешкодою для розгляду справи.

Відповідно до ч. 9 ст. 130 ЦПК України особа, яка відмовилася одержати судову повістку, вважається повідомленою. Однак процесуальне законодавство не визначає наслідків невручення повістки-повідомлення з причин закінчення строку зберігання. В т.ч. жодними законами чи підзаконними актами не передбачено, скільки разів суд має перенаправляти кореспонденцію на єдину відому (офіційну) адресу, з якої вона повертається без вручення, для того щоб особа вважалась такою, що повідомлена.

Зважаючи на те, що відповідача належним чином повідомлено про розгляд справи (за зареєстрованим місцем проживання а також шляхом оголошення через сайт судової влади), незалежно від того чи отримав відповідач адресовану йому кореспонденцію, суд вважає, що гарантії ст. 6 Конвенції щодо відповідача дотримано і справу може бути розглянуто по суті.

Будь-яких заяв від відповідача не надходило, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити його правову позицію щодо предмета спору.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження таких обставин в їх сукупності, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 19.11.2019, є власником квартири АДРЕСА_2 .

Належність вказаної квартири на праві власності ОСОБА_1 підтверджується інформаційною довідкою № 368406440 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта (а.с. 76-77).

Зі змісту Статуту ОК «ЖБК Молодіжний-3» (а.с. 16-44), вбачається, що ОК «ЖБК Молодіжний-3» є балансоутримувачем будинку АДРЕСА_3 , здійснює забезпечення житлом членів кооперативу та їх сімей, задоволення економічних, соціальних та інших потреб його членів, належне технічне обслуговування і ремонт будинку, контроль за своєчасним наданням комунальних послуг, забезпечення надходження коштів для сплати платежів.

Пунктом 6.8.1 Статуту ОК «ЖБК Молодіжний-3» визначено, що члени ОК «ЖБК Молодіжний-3» та Голова Правління зобов`язані:

- у встановлений Загальними зборами членів ОК «ЖБК Молодіжний-3» строк вносити вступний та цільовий внески;

- своєчасно вносити платежі на покриття витрат ОК «ЖБК Молодіжний-3» з експлуатації, капітального ремонту житлового будинку та утримання прибудинкової території, внески до спеціальних фондів та плату за комунальні послуги, передбачені Статутом та іншими документами ОК «ЖБК Молодіжний-3», затвердженими відповідними органами у встановленому порядку; виконувати свої зобов`язання перед ОК «ЖБК Молодіжний-3»;

- заключити та підписати особистий договір між ОК «ЖБК Молодіжний-3» та членом Кооперативу з метою своєчасного розрахування за надані послуги;

- використовувати житлове приміщення відповідно до його призначення, забезпечувати збереження в цілісності житлового приміщення та всього будинку, дбайливо ставитися до санітарно-технічного та іншого обладнання і об`єктів благоустрою;

- виконувати правила користування житловим приміщенням, утримання житлового будинку та прибудинкової території, правила пожежної безпеки, підтримувати чистоту та порядок у під`їзді, на сходових клітинах та у інших приміщеннях будинку;

- здійснювати за свої кошти поточний ремонт своєї квартири;

- додержуватись вимог Статуту ОК «ЖБК Молодіжний-3», рішень загальних зборів членів ОК «ЖБК Молодіжний-3»; в межах їх компетенції, визначеної відповідно до даного Статуту та чинного законодавства;

- сприяти досягненню цілей ОК «ЖБК Молодіжний-3»;

- нести інші обов`язки, передбачені чинним законодавством та цим Статутом;

- укладати угоди (договори), пов`язані з експлуатацією та ремонтом житлового будинку, надвірних будівель, їх добровільним страхуванням та утриманням прибудинкової території:

- своєчасно здійснювати ремонт житлового будинку, забезпечити безперебійну роботу інженерного обладнання будинку та житлових приміщень, належним чином утримувати під`їзди, інші місця загального користування будинку та прибудинкової території;

- член кооперативу, який під час ремонту своєї власної оселі (в результаті знесення чи перебудови основних або інших стін, т.д.) спричинив шкоду або руйнування житла членів ОК «ЖБК Молодіжний-3» та майна Кооперативу, здійснює всі відшкодування за власні кошти;

- видати члену ОК «ЖБК Молодіжний-3» довідку про сплату пайового внеску за надане йому в користування житлове приміщення для оформлення у встановленому порядку права власності;

- повнолітні члени сім`ї члена ОК «ЖБК Молодіжний-3» зобов`язані брати участь у сплаті витрат на експлуатацію і ремонт будинку та квартири (а.с. 25-26).

З матеріалів справи вбачається, що протоколом № 5 Загальних зборів членів ОК «ЖБК Молодіжний-3» від 31.10.2017 затверджено новий щомісячний тариф на утримання будинку у розмірі 8,34 грн/кв.м., що почав діяти з 01.12.2017 (а.с. 50-51).

Протоколом № 1 Загальних зборів членів ОК «ЖБК Молодіжний-3» від 21.02.2021 затверджено тариф «Вивіз сміття» в розмірі 32,00 грн з одного мешканця квартири з 01.04.2021 (а.с. 52).

Також, як вбачається з матеріалів справи, 01.06.2022 між ОК «ЖБК Молодіжний-3» та ТОВ «Фірма «Володар-Роз» укладено Додаткову угоду до Договору № 3/4231-Ж-21 від 01.04.2021 щодо збільшення ціни послуги з вивезення твердих побутових відходів з урахуванням операцій поводження з побутовими відходами (збирання, перевезення, знешкодження, захоронення) до 160,00 грн за 1 (один) м.куб, що почав діяти з 01.06.2022, у зв`язку чим було піднято тариф «Вивіз сміття» з 32,00 грн з одного мешканця квартири до 38,00 грн з одного мешканця квартири, що почав діяти для членів ОК «ЖБК Молодіжний-3» з 01.06.2022 (а.с. 53).

Відповідно до протоколу № 3 Загальних зборів членів ОК «ЖБК Молодіжний-3» від 29.06.2023 підвищено щомісячний тариф на утримання будинку до 9,34 грн/кв.м., що почав діяти з 01.07.2023 (а.с. 55-58).

Протоколом № 3 Загальних зборів членів ОК «ЖБК Молодіжний-3» від 29.06.2023 встановлено додатковий грошовий внесок з кожної квартири пропорційно до загальної площі квартири між власниками квартир у зв`язку із заміною каналізаційних труб та вирішено розділити 69 000,00 грн пропорційно до загальної площі квартир між власниками квартир, розрахунок внесено до квитанцій у графу «Капітальний ремонт» (Ремонт) за червень 2023 року (а.с. 55-58).

Згідно з протоколом № 2 загальних зборів ОК «ЖБК Молодіжний-3» за 2021 рік визначено грошовий внесок з кожної квартири пропорційно до загальної площі квартири між власниками квартир у зв`язку з капітальним ремонтом покрівлі будинку та вирішено внести у графу «Капітальний ремонт» (Ремонт) за червень 2021 року (а.с. 59-75).

До матеріалів справи долучено копію довідки про нарахування і сплату по особовому рахунку № НОМЕР_2 ОСОБА_1 за період з 01.01.2020 по 01.01.2024 за адресою: АДРЕСА_4 , загальна площа квартири 45,9 кв.м. (а.с. 47-49), з якої вбачається, що заборгованість перед ОК «ЖБК Молодіжний-3» зі сплати внесків на утримання та управління будинком, центрального опалення, вивозу сміття, а також ремонту становить 39 311,32 грн.

Також до матеріалів справи долучено копії: виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ОК «ЖБК Молодіжний-3» (а.с. 45-46).

Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права

Відповідно до ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 1 ст. 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 319 ЦК України власність зобов`язує. Відповідно до ч. 5 даної статті, власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Згідно з ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 68 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) наймачі (власники) зобов`язані своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.

Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

За змістом ч. 1 ст. 9 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначено відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг отриманих ним до укладання відповідного договору.

Відповідно до ст. 162 ЖК України плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.

Статтею 179 ЖК України визначено, що користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов`язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями житлових будинків, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п.п. 5, 10 ч. 2 ст. 7 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами; у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги сплачувати пеню в розмірах, установлених законом або договорами про надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.

Статтею 9 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Положеннями ст. 20 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що споживач, зокрема, зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України)

Згідно з ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вказано у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 18.05.2020 у справі № 176/456/17 (провадження № 61-63св18), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 14-280цс18.

Обов`язок сплатити за надані й спожиті послуги випливає з ч. 1 ст. 11 ЦК України про те, що цивільні права та обов`язки випливають з дій осіб, що передбачені актом цивільного законодавства. Відсутність між сторонами договору не може слугувати підставою для звільнення споживача від оплати отриманих послуг (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20.11.2024 у справі № 463/6799/18, провадження № 61-4628св24).

Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частин 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 77-80 ЦПК України.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи. (ч. 1 ст. 69, ст. 76 ЦПК України)

Положеннями ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).

За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 (провадження № 12-95гс20) у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини. Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов`язку та зміст цього обов`язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини. У свою чергу процесуальні обов`язки відповідача полягають також у здійснені ним активних процесуальних дій, наведенні доводів та наданні доказів, що спростовують існування цивільного права позивача. Тож виходячи з принципу змагальності сторін у процесі на позивача за загальним правилом розподілу тягаря доказування не може бути покладено обов`язок доведення обставин, за які відповідає відповідач, зокрема, якщо відповідач нехтує своїми процесуальними обов`язками.

При цьому, як зазначено у постанові Верховного Суду від 08.06.2022 № 913/618/21, справі про стягнення заборгованості, доказувати факт здійснення відповідачем оплати, заявленої позивачем до стягнення, має саме відповідач, а не позивач.

Відповідач доказів, які б спростували визначений позивачем розмір заборгованості, відповідач в ході судового розгляду справи не надав, як і не надав допустимих доказів належного виконання ним зобов`язань по сплаті за житлово-комунальні послуги.

Позивачем у справі, що є предметом розгляду, доведено обставини, на які він посилався на підтвердження своїх вимог в частині наявності підстав для стягнення заборгованості і його розміру.

Натомість, відповідач доводів позивача про визначену ним у позові суму заборгованості не спростував, контррозрахунку заборгованості не зробив, доказів сплати заборгованості не подав, факт ненадання позивачем відповідних послуг, або відмови від отримання таких послуг - не довів.

Проаналізувавши матеріали справи, суд приходить висновку, що позивачем доведено, що відповідач не виконував свій обов`язок щодо оплати житлово-комунальних послуг, на утримання та управління будинком, центрального опалення, вивозу сміття тощо, як власник квартири АДРЕСА_2 у період з 01.01.2020 по 01.01.2024, у зв`язку з чим у нього утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Зважаючи на викладене, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, знайшли своє підтвердження, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОК «ЖБК Молодіжний-3» про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги у розмірі - 39 311,32 грн підлягають задоволенню.

Щодо судових витрат

Згідно з п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Щодо витрат на правничу допомогу

Згідно положень ч. ч. 1 - 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 137 ЦПК України).

Згідно з ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження 14-382цс19) зазначено наступне:

«Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Це підтверджується і такими нормами ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Схожі висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18), постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 753/15687/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 753/15683/15, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 червня 2019 року у справі № 910/3929/18 та інших».

Суд враховує, що відповідно до ч. 1, 3 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Як вбачається з матеріалів справи, у прохальній частині позовної заяви позивач просить стягнути з відповідача в т.ч. 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу (а.с. 10).

На підтвердження надання правничої допомоги та визначеного розміру на її оплату, до матеріалів справи позивачем, зокрема, долучено копії:

-ордеру від 25.03.2024 № 1081096 (а.с. 13);

- договору від 01.03.2024 № 01/03/24-3 про надання правничої допомоги (а.с. 78-83);

- рахунку на оплати № 1 від 05.03.2024 на суму 5 000,00 грн, з призначенням платежу «оплата гонорару за складення та подання до суду заяви про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги ОСОБА_1 » (а.с. 84);

- платіжної інструкції № 288 від 07.03.2024 на суму 5 000,00 грн (а.с. 85);

- акту надання послуг № 1 від 11.03.2024, які складаються з складення та подання до суду заяви про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги з ОСОБА_1 вартістю 5 000,00 грн (а.с. 86).

- свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю (а.с. 89).

Суд бере до уваги, що як зазначено у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № № 922/445/19 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права (див. постанову Верховного Суду від 17.02.2022 № 120/2553/19-а).

У постанові Верховного Суду від 28.12.2020 у справі № 640/18402/19 вказано, що розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.

Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 17.01.2024 у справі № 910/1692/23).

Особливістю фіксованого розміру адвокатського гонорару є те, що визначення саме такої форми в договорі виключає обов`язок зазначення відомостей щодо витраченого часу та вартості кожної наданої послуги (вчиненої дії) в детальному описі робіт (наданих послуг) або в акті приймання-передачі наданих послуг. У цьому випадку встановлення сторонами в умовах договору про надання правової допомоги вартості послуг (гонорару) з надання правової допомоги клієнту в у фіксованому розмірі виключає необхідність зазначення адвокатом відомостей щодо витраченого часу та вартості кожної дії виконаної ним на захист інтересів свого клієнта.

Відповідні висновки викладено в додатковій постанові Верховного Суду від 19.01.2022 у справі № 910/1344/19 та постанові Верховного Суду від 22.02.2022 у справі № 916/893/21.

Фіксований розмір гонорару означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

Крім того, судом враховується, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у ст. 43 Конституції України (відповідна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 01.10.2020 у справі № 910/15191/19).

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається ч. 1 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18. Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, провадження № 12-14гс22).

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (див. постанову Верховного Суду від 12.01.2023 у справі № 910/8342/21).

Суд бере до уваги те, що відповідач своїм правом на подачу письмових пояснень чи заперечень, а також на звернення з клопотанням про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката не скористався, хоча положеннями п. 6 ст. 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності відповідних витрат покладено саме на нього.

Суд порушує принцип змагальності сторін, якщо самостійно з власної ініціативи здійснює доведення обставин, що мають значення для вирішення питання розподілу судових витрат (див. постанову Верховного Суду від 02.02.2023 у справі № 915/606/21).

При вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19.12.2024 у справі № 604/424/23, провадження № 61-4214св24).

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення (див. постанову Верховного Суду від 10.08.2022 у справі № 711/1783/20, провадження № 61-2994св22.

Разом з тим, суд враховує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання сторони утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача. Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (див. постанову Верховного Суду від 30.01.2023 № 910/7032/17).

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

У додатковій постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 754/8750/19, провадження № 14-202цс21).

Суд враховує, що відповідач не надав суду будь-яких доказів та обґрунтувань, у тому числі власних розрахунків, які свідчили б про неспівмірність, та/або нерозумність, та/або нереальність здійсненого заявником розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката до цієї справи.

Позивачем доведено реальність судових витрат, щодо фінансового стану сторін, то відповідачем не доведено, що його фінансовий стан свідчить про непомірність покладення на нього тягаря сплати витрат на правничу допомогу у визначеному позивачем розмірі.

Враховуючу результат розгляду справи (задоволення позову), оцінивши подані позивачем докази на підтвердження понесених судових витрат, предмет позову, складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також врахувавши поведінку сторони під час розгляду справи та відсутність клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, суд вважає, що заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу підлягає задоволенню у визначеному ним розмірі - у сумі 5 000,00 грн, що у даній справі відповідає критеріям розумності, співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмета спору.

Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, обґрунтованості, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.

Щодо судового збору

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом встановлено, що позивач при зверненні до суду з позовом у даній справі сплатив 3 028,00 грн судового збору, що підтверджується квитанцією № 3488-7340-0902-7083 від 12.03.2024 (а.с. 87).

Виходячи з цього суд приходить висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 3 028,00 грн судового збору.

Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру яка подана юридичною особою сплачується судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Водночас ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Оскільки позовну заяву ОК «ЖБК Молодіжний-3» подано через систему «Електронний суд», то до сплати судового збору необхідно застосувати коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Отже, з урахуванням коефіцієнту пониження, сума судового збору, що підлягала сплаті при зверненні з позовом у даній справі за позовну вимогу майнового характеру 2 422,40 грн, і сама цю суму суд бере за основу вирішуючи питання про розподіл судових витрат.

Отже, з урахуванням задоволення позову, на підставі ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2 422,40 грн судового збору.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що за звернення з позовом у даній справі позивачем помилково сплачено надмірну суму судового збору - 3 028,00 грн тобто зайво сплачено 605,60 грн.

Відповідно о п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду, проте наразі матеріали справи такого клопотання не містять.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 2-13, 76-83, 89, 141, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов обслуговуючого кооператива «ЖБК Молодіжний-3» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації та нерухомого майна: АДРЕСА_1 ) на користь обслуговуючого кооператива «ЖБК Молодіжний-3» (ЄДРПОУ: 22866786, адреса: 03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 21):

- 39 311,32 грн (тридцять дев`ять тисяч триста одинадцять гривень тридцять дві копійки) заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги;

- 2 422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні сорок копійок) судового збору;

- 5 000,00 грн (п`ять тисяч гривень) витрат на правничу допомогу.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п. 1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).

Суддя Л. Л. Зуєвич