Рішення

від 02.01.2025 по справі 303/9042/24

МУКАЧІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 січня 2025 року м. Мукачево Справа №303/9042/24

2/303/1893/24

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

у складі: головуючого - судді Кость В.В.

секретар судового засідання Дзямко О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

до відповідача ОСОБА_2

третя особа: Виконавчий комітет Горондівської сільської ради

про виселення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 від імені якої діє ОСОБА_3 звернулася через підсистему «Електронний суд» до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила усунути їй перешкоди у користуванні нерухомим майном шляхом виселення відповідача з квартири АДРЕСА_1 (далі - Квартира).

Третьою особою зазначено Виконавчий комітет Горондівської сільської ради.

Позовні вимоги обґрунтовуються доводами про необхідність примусового виселення відповідача із Квартири, яка належить позивачу на праві приватної власності, оскільки відповідач у добровільному порядку відмовляється звільнити займане приміщення та чинить перешкоди у вільному користуванні належним позивачу житлом. Позивач також посилається на те, що відповідач, який є її колишнім чоловіком зловживає алкогольними напоями, веде аморальний спосіб життя, вчиняє насильство, погрожує, часто вчиняє сварки, демонструє неповагу до позивача та нормальних правил співжиття. В свою чергу, раніше вжиті заходи позивача щодо припинення протиправної поведінки відповідача позитивних результатів не дали.

Нормативно - правовою підставою для задоволення позовних вимог зазначені положення ст. 41 Конституції України, ст.ст. 317, 319, 321, 391 Цивільного кодексу України та ст. 116 Житлового кодексу України.

Відповідач відзив на позовну заяву до суду не подав.

3 грудня 2024 року від відповідача через канцелярію суду надійшло клопотання про приєнання до матеріалів справи витягу про його місце проживання, в якому він серед іншого повідомив, що під час шлюбу з позивачем ними було перебудовано будинок, побудовано гаражі, встановлено сонячну станцію. Останні два роки він приймає участь у бойових діях по захисту України, іншого житла немає.

Ухвалою суду від 3 грудня 2024 року підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до судового розгляду на 17.12.2024.

17.12.2024 судове засідання відкладено за клопотанням представника відповідача на 02.01.2025.

Позивач в судове засідання не з`явився, натомість від її представника надійшла заява про розгляд справи за їх з довірителем відсутності, позовні вимоги підтримують та просять їх задоволити.

Представник відповідача повторно подав клопотання про відкладення розгляду справи, яке суд відхиляє з огляду на наступне.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 (провадження № 61-22682св19), якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

У своїх рішеннях, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував про роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див. рішення Суду у справі "Шульга проти України", пункт 28, № 16652/04, від 02.12.2010) і запобігання неналежній та такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі є завданням саме державних органів (див. рішення Суду у справі "Мусієнко проти України", пункт 24, № 26976/06, від 20.01.2011).

Відповідно до § 23 рішення ЄСПЛ від 06 вересня 2007 року (заява №3572/03 у справі «Цихановський проти України») національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні.

Вказане кореспондується також із необхідністю дотримання судом розумних строків розгляду справи, що є вимогою статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Від уповноваженого представника третьої особи до суду попередньо надходило клопотання про розгляд справи за відсутності представника.

Дослідивши подані по справі доказові матеріали, суд констатує наступне.

1. Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд виходить з того, що згідно із частиною першою ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під способом захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається у ст. 16 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

2. Не оспорюється учасниками справи той факт, що матеріально-правовим об`єктом, з привиду якого виникло конфліктне правовідношення між сторонами справи є нерухоме майно, а саме Квартира.

В контексті хронології існуванням спірних правовідносин пов`язаних і Квартирою суд наводить наступні обставини справи.

Позивач є одноосібним власником Квартири, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав (індексний номер витягу: 327194334 від 28.03.2023). Загальна площа 37,5кв. м., житлова площа 19,5 кв. м. (а.с.11).

Як вбачається з наявної в матеріалах справи копії рішення суду по справі №303/4469/24 від 02.07.2024 року, сторони перебували у шлюбі з 13.05.1995 року, та на підставі зазначеного рішення суду шлюб між ними було розірвано.

Згідно з даними відповіді на адвокатський запит Мукачівського районного управління поліції відділ поліції №1 Головного управління Національної поліції в Закарпатській області від 24.09.2024 №12639/106/26/1/01/4-2024 у період з 2022 року по теперішній час на лінію 102 надходило ряд звернень ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_2 , щодо неправомірних дій ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме:

«1. 16.02.2024 о 10:37 надійшло повідомлення зі служби 102 про те, що 16.02.2024 о 10:36 за адресою: АДРЕСА_2 , чоловік ОСОБА_4 втік із госпіталю, не адекватний після війни, зі слів із гранатами йде її вбивати…

2. 15.05.2024 о 15:42 надійшла заява від ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешкан. АДРЕСА_2 , яка просить прийняти міри до чоловіка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який вчиняв домашнє насильство відносно заявниці…

3. 12.07.2024 о 15:32 надійшло повідомлення зі служби 102 про те, що за адресою: АДРЕСА_2 , її чоловік, з яким вони перебувають у процесі розлучення, за час її відсутності вдома викрав з будинку ключі від належного їй ТЗ марки Мітсубіші, д.н.з. НОМЕР_1 та на кросовому мотоциклі поїхав у напрямку м.Мукачева. При собі у чоловіка можуть бути заборонені речовини. Заявник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 …

4. 13.07.2024 о 17:26 надійшло повідомлення зі служби 102 про те, що за адресою: АДРЕСА_2 , прийшов колишній чоловік та вчинив сварку. Заявник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 …

5. 13.07.2024 о 19:17 надійшло повідомлення зі служби 102 про те, що за адресою: АДРЕСА_2 , чоловік повторно б`є родичів та вагітну доньку…

6. 06.09.2024 о 18:56 надійшло повідомлення зі служби 102 про те, що за адресою: АДРЕСА_2 , чоловік б`є її, можливо самовільно залишив військову частину, колишній військовий. Заявник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 …».

Представник позивача додала до позовної заяви роздруковані з ЄДРСР тексти постанови по справі про адміністративне правопорушення №303/5253/24 та вироку у кримінальному провадженні №303/5037/24, які не містять інформації про особу правопорушника/обвинуваченого та іншої істотної інформації. Поряд з цим, отримані з ЄДРСР судові рішення є належними текстами, які можуть використовуватися судом при здійсненні судочинства. Суд за необхідності має право і можливість перевірити зміст наданих в такий спосіб рішень, оскільки в нього наявний повний доступ до ЄДРСР (ст. 263 ч. 5 Цивільного процесуального кодексу України, ст. 4 ч. 5 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Як вбачається із постанови від 19.06.2024 року по справі №303/5253/24 відповідача було притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП. Судом в межах даної справи було встановлено, що 03.05.2024 ОСОБА_2 вчинив домашнє насильство відносно своєї дружини ОСОБА_1 , а саме: виражався нецензурною лайкою, чим принижував людську честь та гідність, що виражається у психологічному насильстві. У судовому засіданні вину свою визнав повністю. За наслідками судового розгляду справи ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП та застосовано до нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

Також відповідач притягався до кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 263, ч.2 ст. 263, ч.1 309 Кримінального кодексу України (вирок від 09.07.2024 року по справі №303/5037/24). У зазначеній справі було затверджено угоду про визнання винуватості.

В матералах справи також міститься лист виконавчого комітету Горондівської сільської ради від 10.12.2024 року №04-02/1118, в якому третя особа просила розглядати справу без участі уповноваженого преставника, та додатково зазначено, що ОСОБА_1 була власником домоволодіння в АДРЕСА_2 , частину якого успадкувала після смерті своєї матері , а частина була подарована її батьком. Загальна площа житлового будинку на той час становила 72,6 м.кв. У результаті проведеної реконструкції площу будинку було збільшено до 146,4 м.кв. Реконструкція житла проводилася в зареєстрованому шлюбі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Також у домогосподарстві було здійснено ряд перебудов інших господарських будівель та споруд.

3. Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи та спірним правовідносинам, у контексті з доводами та запереченнями учасників справи, суд враховує наступні норми права та наводить мотиви їх застосування.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

У ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 р. № 3477-ІV передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права».

Виходячи з міжнародно-правових зобов`язань держави, положень ст. 8 Конституції та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції ратифікована Законом від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства.

Так, у частині першій ст. 1 Першого протоколу до Конвенції «Захист власності» передбачено, що «кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

З огляду на вказане, право власності кожної фізичної і юридичної особи, неурядової організації й групи приватних осіб, повинне поважатися.

З положеннями частини першої ст. 1 Першого протоколу до Конвенції в повній мірі кореспондуються і приписи частин першої та другої ст. 321 Цивільного кодексу України, якими, зокрема передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

В абзаці другому п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.96 №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» зазначено, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Приписами частини першої ст. 316 Цивільного кодексу України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі ст. 317 та частиною першою ст. 318 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 Цивільного кодексу України).

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 Цивільного кодексу України та передбачають правомочності щодо використання житла для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Таким чином, гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права.

Також і в ст. 150 Житлового кодексу України закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Частиною першою статті 156 Житлового кодексу Української РСР передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також стаття 405 Цивільного кодексу України.

Аналіз наведених вище норм права дає підстави для висновку про те, що право членів сім`ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім`ї якого вони є.

Згідно зі статтею 157, частиною першою статті 116 Житлового кодексу України виселення членів сім`ї власника жилого будинку без надання іншого жилого приміщення допускається, якщо систематичне порушення правил співжиття робить неможливим для інших проживання з ними в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявилися безрезультатними.

Відповідно до частини четвертої статті 156 Житлового кодексу Української РСР до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом зазначених норм правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Разом з цим, згідно з положеннями статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Відтак, за порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 Цивільного кодексу України та статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 Житлового кодексу Української РСР слід дійти висновку що положення статей 383, 391 Цивільного кодексу України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинок, квартиру тощо, від будь-яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім`ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 Житлового кодексу Української РСР регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім`ї.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постановах: від 05 листопада 2014 року у справі № 6-158цс14, від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс16 та Верховним Судом у постанові від 16 січня 2019 року по справі №309/2477/16-ц.

При цьому, у постанові від 13 жовтня 2020 року Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що ЖК УРСР був прийнятий 30 червня 1983 року і він не відображає усіх реалій сьогодення. В свою чергу, Цивільний кодекс України є кодифікованим актом законодавства, який прийнято пізніше у часі, тому темпоральна колізія вирішується саме на користь норм Цивільного кодексу України.

У даній ситуації слід констатувати, що доказів того, що спірна Квартира є спільним майном подружжя, яке було набуто ними в шлюбі матеріали справи не містять. Як вбачається з листа виконавчого комітету Горондівської сільської ради від 10.12.2024 року №04-02/1118 ОСОБА_1 була власником домоволодіння в АДРЕСА_2 , частину якого успадкувала після смерті своєї матері, а частина була подарована її батьком. Доказів зворотного стороною відповідача не надано.

Надалі, 28.03.2023 року позивач зареєструвала право власності за собою, на це нерухоме майно, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав (а.с.11).

По відношенню до цього слід констатувати, що таке нерухоме майно було зареєстровано як квартира АДРЕСА_1 .

Відповідач вселився в спірну Квартиру (а колись будинок) як член сім`ї власника - чоловік, та після розірвання шлюбу між сторонами, ОСОБА_2 продовжив проживати в помешкані колишньої дружини без її на те згоди.

Таким чином, відповідач вселившись у Квартиру в якості члена сім`ї власника - набув право користуванням чужим майном, яке по своїй суті є сервітутом.

При цьому, спільна участь колишнього подружжя у реконструкції будинку під час перебування у шлюбі, перебудови інших господарських будівель та споруд не спростовує того факту, що власником Квартири є позивач, яка набула це майно у спадок та в результаті дарування.

Разом з тим, відповідно до частини другої статті 406 Цивільного кодексу України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

У рішенні ЄСПЛ від 03 вересня 2020 року у справі «Левчук проти України», заява № 17496/19, зазначено про те, що там, де особа достовірно стверджує про те, що вона зазнавала неодноразових актів домашнього насильства, якими б незначними поодинокі випадки не були, національні органи влади повинні оцінити ситуацію у всіх аспектах, включно з ризиком повторення подібних інцидентів. Серед іншого, ця оцінка повинна належним чином брати до уваги особливу вразливість жертв, які часто емоційно, фінансово чи іншим чином залежать від своїх кривдників, а також психологічний вплив можливого повторного знущання, залякування та насильства на їхнє повсякденне життя. Якщо встановлено, що на конкретну особу націлені систематичні дії, і за ними ймовірно йтимуть подальші випадки насильства, окрім реагування на конкретні випадки, органам влади може бути запропоновано вжити відповідних заходів загального характеру для боротьби з основною проблемою та запобігання жорстокому поводженню в майбутньому. Головним завданням для суду є визначення того, чи досягнуто цим рішенням справедливий баланс між протилежними інтересами, про які йдеться (пункт 83 рішення ЄСПЛ у справі «Левчук проти України», заява № 17496/19).

У пунктах 84-86 рішення ЄСПЛ у справі «Левчук проти України», заява № 17496/19 вказано про те, що втручання національних органів влади в особисті права, передбачені статтею 8, може бути необхідним для захисту здоров`я та прав інших (рішення у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України»). У контексті статті 2 Суд зазначив, що у справах про домашнє насильство права кривдників не можуть переважати права жертв, зокрема на фізичну та психологічну недоторканість (рішення ЄСПЛ у справах «Опуз» та «Талпіс»). Стаття 116 ЖК УРСР є ефективним засобам захисту прав позивача, у цій справі, з погляду на положення Конвенції, суди, з огляду на те, що заявник періодично піддавалася фізичному і психологічному насиллю, а вжиті заходи офіційного застереження не призвели до припинення такого насилля, що підтверджується копією вироку, за яким дійшли правильного висновку для задоволення позову та наявності ризику в майбутньому (насильства) якщо сторони продовжуватимуть проживати під одним дахом.

Близькі за змістом висновки були також висловлені Верховниим Судом у постанові від 28 червня 2023 року по справі № 308/3560/21 (провадження № 61-3381св23) за аналогічних обставин по справі, в якій суд касаційної інстанції констатував, що з метою запобігання подальших випадків знущання, залякування та насильства щодо позивача, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову та припинення права користування відповідачем спірним житлом шляхом його виселення.

Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 128/2294/17 (провадження № 61-4491св21).

Аналізуючи фактичні обставини справи на предмет їх відповідності наведених вище положенням законодавства та судової практики, суд приходить до висновку, що наявні у справі докази свідчать про те, що упродовж тривалого часу відповідач систематично порушує правила співжиття з позивачем: вчиняє сварки, застосовує домашнє насилля, що робить неможливим проживання з ним в одній Квартирі.

Поряд з цим, вжиті заходи вливу стосовно відповідача (притягнення до адміністративної відповідальності) виявилися безрезультатними та не привели до припинення насильства щодо позивача.

Добровільно звільнити житло, яке належить позивачу на праві власності, відповідач не бажає.

Таким чином, фактичне проживання відповідача у Квартирі, за умови підтвердженого права власності позивача на Квартиру порушує її право на вільне володіння, користування та розпорядження своїм майном, яке є абсолютним, непорушним та гарантованим законом. Державна реєстрація права власності спірного нерухомого майна хоч і відбулась під час перебування сторін по справі у шлюбі (2023 рік), однак таке нерухоме майно набуте позивачем від її батьків внаслідок спадкування та дарування.

Отже, вимоги позивача у повній мірі відповідають законодавчо встановленому способу захисту позивачем свого порушеного права (ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України), яке не визнається відповідачем.

Волевиявлення власника майна за предметом позовних вимог спрямоване на виселення відповідача з Квартири. Таким чином, вимоги позивача слід вважати правомірними, оскільки вони в повній мірі узгоджується з тими правомочностями, які передбачається цивільно-правовим інститутом права приватної власності (ст.ст. 316, 318 Цивільного кодексу України).

Відповідно до положень ст.ст. 16, 386, 391 Цивільного кодексу України власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який враховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

У даній справі припинення права користування відповідача спірним житлом відповідає пропорційності в розумінні положень ст. 8 Конвенції, з огляду на те, що між сторонами спору склалися вкрай неприязні стосунки, відповідач вчиняв насильство по відношенню до позивача, що підтверджується матеріалами справи.

Враховуючи вищевказані обставини справи, позовні вимоги про виселення відповідача підлягають задоволенню.

Також суд зазначає, що Європейський суд з прав людини зауважує на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

4. Судові витрати по справі у сумі 1211,20 грн. підлягають віднесенню на відповідача відповідно до частин першої, другої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 8, 41, 124, 1291 Конституції України, ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 76-81, , 263-265, 273, 283-284, 288-289, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

УХВАЛИВ:

1. Позов ОСОБА_1 від імені якої діє ОСОБА_3 - задоволити.

2. Усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 , шляхом виселення ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 .

3. Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму 1211,20 (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок) у відшкодування судових витрат по справі.

4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

6. Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Представник позивача: ОСОБА_3, АДРЕСА_4 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Третя особа: Виконавчий комітет Горондівської сільської ради, с.Горонда Мукачівського району, вул. Духновича, 64, ЄДРПОУ 44218529.

Суддя В.В. Кость