Рішення

від 12.12.2024 по справі 450/1349/24

ПУСТОМИТІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 450/1349/24 Провадження № 2/450/1112/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2024 року Пустомитівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого-судді Кукси Д.А.

секретаря судового засідання Качмар М.З.

за участю представника позивача - адвоката Перетятько М.В.

представника відповідача - адвоката Кріль О.М.

представника третьої особи - Іванової Я.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Пустомити цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей Давидівської сільської ради Львівського району Львівської області про позбавлення батьківських прав та стягнення додаткових витрат на утримання дітей,

суд постановив таке рішення:

підстава позову (позиція позивача): 07.05.2013 Давидівською сільською радою Пустомитівського району Львівської області зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Від шлюбу у подружжя народилося троє дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Заочним рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 22.12.2020 у справі № 463/6192/20 шлюб між позивачем та ОСОБА_2 було розірвано. Діти ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 постійно проживають знею за адресою: АДРЕСА_1 . Вихованням дітей займається лише вона. Батько дітей не вчиняє жодних дій з метою виховання, утримання та розвитку спільних дітей. Діти є учнями 3-Б класу Давидівського ліцею ім. Т.Г. Шевченка. З тексту довідок директора ліцею та вчителя дітей однозначно вбачається, що батько - ОСОБА_2 не виконує своїх батьківських обов`язків, не бере участі у шкільному вихованні дітей, не цікавиться успішністю дітей, не відвідував жодного свята, жодного разу не відвідував батьківських зборів. Із психологічних характеристик дітей - учнів 3-Б класу Давидівського ліцею ім. Т.Г. Шевченка, як і ОСОБА_5 , як і ОСОБА_6 та ОСОБА_7 вбачається те, що діти у своїх розповідях про сім`ю та родину взагалі не згадують про особу батька. Позивач одноособово (без будь-якої допомоги зі сторони батька) займається вихованням та доглядом за дітьми. У цьому їй допомагають лише її батьки. Позивачу не відома будь-яка інформація відносно батька дітей - ОСОБА_2 . Відомо лише те, що з 2015 року він поїхав на роботу за кордон. Приїздив один раз на рік на декілька днів. З 2017 року їй не відомо де знаходиться батько дітей. Жодного разу з 2017 року батько дітей не поцікавився ні здоров`ям, ні розвитком, ні успіхами своїх дітей. Ні позивач, ні діти не бачили та не чули нічого про батька - ОСОБА_2 вже протягом 6 років. А тому просить суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2 та стягнути з відповідача додаткові витрати на утримання дітей в розмірі 6000,00 грн.

Позиція відповідача: 11.06.2024 відповідач надав відзив, у якому просив відмовити у задоволенні позову. Вважає позовні вимоги незаконними та необґрунтованими. Зазначає, що сторони спільно проживали до грудня 2017 року, після чого позивач попросила його піти. Незважаючи на окреме проживання, він брав активну участь у їх вихованні, розвитку та утриманні, часто бачився з дітьми, забезпечував їх усім необхідним. Він регулярно перераховує позивачці кошти на утримання дітей в добровільному порядку, без рішення суду про стягнення аліментів, бере участь в утриманні дітей та буде брати таку участь і надалі. Щодо спілкування з дітьми, то до червня 2020 року він бачився з дітьми без перешкод, проте з червня 2020 року позивачка почала створювати останньому перешкоди у спілкуванні дітьми - заборонила вихователям в садку дозволяти забирати дітей батьку, а коли відповідач це робив чи робив інші спроби побачитися з дітьми, то позивачка викликала поліцію. Фактично протягом 2021 - початку 2022 року він спілкувався з дітьми по відеозв`язку, а після цього і такий спосіб спілкування з дітьми позивачка перервала і не дає йому змоги бачитися з дітьми. Станом на сьогодні він перебуває за кордоном, оскільки змушений був виїхати для постійного догляду за своїм родичем, але, незважаючи на це, любить своїх дітей, піклується про них, щомісяця надсилає кошти та бажає брати участь у їх вихованні та розвитку. Він не ухиляється від виконання своїх батьківських обов?язків та бажає брати активну участь у житті своїх дітей, вважає позов безпідставним, і позбавлення дітей спілкуванню з батьком суперечитиме їхнім інтересам.

У судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги заперечила з підстав, викладених у відзиві та просила відмовити у задоволенні позову.

Представник третьої особи Давидівської сільської ради позовні вимоги підтримала та підтвердила висновок сільської ради як органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Заяви та клопотання сторін, процесуальні дії та рішення у справі.

29.03.2024 ухвала про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі; 16.04.2024 протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями; 03.06.2024 заява представника позивача про виклик свідків та допит позивача як свідка; клопотання про витребування доказів; 11.06.2024 відзив на позовну заяву; 15.07.2024 клопотання про розгляд справи без участі третьої особи; 16.07.2024 клопотання про проведення підготовчого судового засідання 16.07.2024 без участі позивача та його представника; 16.07.2024 ухвала про виттребування доказів; 04.09.2024 клопотання представника відповідача про витребування доказів; 04.09.2024 заява представника відповідача про передачу справи за підсудністю; 13.11.2024 додаткові пояснення представника позивача; 13.11.2024 ухвала про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду.

Встановлені судом фактичні обставини та оцінка суду.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Як передбачено ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом ст. ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Ч. 1ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Згідно з ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Приписами ч.1 ст. 14 Закону України "Про охорону дитинства" діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України "Про охорону дитинства").

За змістом ч.7 ст. 7 Сімейного кодексу України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з ч.ч.1-4 ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Частинами 1, 2, 4 ст. 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч.1 ст.164 СК України. Зокрема, п.2 ч.1 ст.164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.

Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Згідно зі ст. 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

При вирішенні такої категорії спорів необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19), від 22 листопада 2023 року у справі № 1915/2789/12 (провадження № 61-14726св23).

Відповідно до ч.1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Стаття 9 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно із Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

У справі "Мамчур проти України" від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

Пунктами 1, 2 ст.3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

У постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16 (провадження № 61-29266св18), зазначено, що судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не достатньою мірою не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

У постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19) вказано, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

У постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20) зазначено, що під час вирішення судом питання щодо позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення матері (батька) до дитини, бажання спілкуватися і брати участь у її вихованні. Та обставина, що на час розгляду справи матеріальним забезпеченням дитини, її вихованням і розвитком займається мати, не свідчить безумовно про те, що батько дитини не бажає брати участь у її утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками.

Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Як вбачається ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується відповідно свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції 03.10.2014, актовий запис №4046, свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції 03.10.2014, актовий запис №4047, свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , виданим Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції 03.10.2014, актовий запис №4048.

Рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 22.12.2020 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 07.05.2013, було розірвано. Рішення суду набрало законної сили.

Згідно довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб та землекористування, виданої Давидівською сільською радою 24.01.2024 №87 позивачка ОСОБА_1 з дітьми ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Діти ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 навчаються у Давидівському ліцеї ім. Т.Г. Шевченка у 3 класі, батько ОСОБА_2 контакту з ліцеєм не підтримує згідно довідки, виданої Давидівським ліцеєм ім.. Т.Г. Шевченка від 22.01.2024 №5.

Згідно висновку Давидівської сільської ради як органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від 06.08.2024 №4530/03.01-05 вважає за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно малолітніх ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки він повністю ухилився від виконання батьківських обов`язків, не появляє любові та заінтересованості щодо дітей, разом з ними не проживає, не цікавиться розвитком, станом здоров`я та навчанням.

Представник відповідача зазначила у суді, що висновок Давидівської сільської ради як органу опіки та піклування був наданий без врахування пояснень відповідача, якому не було відомо про розгляд даного питання.

Допитана в суді як свідок позивач ОСОБА_1 підтвердила обставини, викладені у позовній заяві та пояснила, що відповідач тривалий час проживає окремо, дітьми не цікавиться, ухиляється від виконання батьківських обов`язків, навчанням дітей цікавиться лише вона; діти не мають спілкування з батьком.

Допитана як свідок ОСОБА_8 пояснила, що знає ОСОБА_1 , з 2017 року, неодноразово бувала в гостях у ОСОБА_1 , не бачила, щоб батько відвідував дітей, передавав подарунки чи проявляв будь який інтерес до дітей.

Як вбачається з копії квитанцій про надсилання коштів, ОСОБА_2 неодноразово протягом 2019-2024 перераховував кошти ОСОБА_1 , зокрема згідно квитанції від 08.08.2019 - 3000,00 грн., 10.09.2019 - 3000, 00 грн., 24.09.2019 - 3000,00 грн., 07.11.2019 - 3000,00 грн., 11.12.2019 - 3000, 00 грн., 07.02.2020 - 5000,00 грн., 30.03.2020 - 3000,00 грн., 09.04.2020 - 2998,93 грн., 10.06.2022 - 4221,11 грн., 29.06.2022 - 4229,11 грн., липень 2022 (аліменти на дітей)- 4221,11 грн., вересень (аліменти на дітей) 2022 - 4221,11 грн., жовтень 2022 (аліменти на дітей) - 4221,11 грн., січень 2023 (аліменти на дітей) - 4221,11 грн., лютий 2023 (аліменти на дітей) - 4281,41 грн., квітень 2023 (аліменти на дітей) - 4281,41 грн., травень 2023 (аліменти на дітей) - 4281,41 грн., листопад 2023 (аліменти на дітей) - 4281,41 грн., січень 2024 (аліменти на дітей) - 4281,41 грн., лютий 2024 (аліменти на дітей) - 4281,41 грн., травень 2024 (аліменти на дітей) - 6452,26 грн.

Крім того з скрінів спілкування з абонентом ОСОБА_9 за період з 2018-2020, наданих представником відповідача, вбачається неодноразове спілкування з таким абонентом.

Крім того стороною відповідача надані копії фотозображень, які, як пояснила представник відповідача та не заперечувалось стороною позивача, містять зображення відповідача та трьох його дітей (2019) та зображення дітей за 05.02.2021.

Таким чином судом встановлено, що відповідач не ухиляється від обов`язку матеріального утримання дітей, систематично перераховує кошти позивачці на їх утримання.

Покликання свідка ОСОБА_8 на неучасть відповідача у вихованні дітей, є її суб`єктивним сприйняттям та не може свідчити про те, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків, оскільки даний свідок постійно не проживає з позивачкою та її дітьми, а лише буває у неї в гостях та про обставини їй відомо зі слів позивачки.

У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дітй, інтереси яких превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.

Тому, врахувавши те, що батько ніколи не втрачав інтересу до своєї дитини, а також те, що позивач не довела навмисного ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків та його винної поведінки, суд дійшов висновку про відсутність підстав, передбачених ч.1 ст. 164 СК України, для застосування до відповідача такого крайнього заходу як позбавлення його батьківських прав.

Таким чином, поведінка відповідача загалом свідчить про його спроможність та волевиявлення виконувати свої природні батьківські обов`язки.

Крім того, суд звертає увагу на те, що сторона відповідач під час розгляду справи заперечував проти позбавлення його батьківських прав, зазначаючи про те, що він бажає спілкуватися зі своєю дитиною. Така поведінка відповідача дає підстави вважати, що останній не нехтує інтересами дитини та не бажає розривати зв`язки з синами.

За таких обставин, враховуючи, що визначальною обставиною, яка має значення для вирішення цього спору, є інтереси дітей, а інтересам дітей найкраще відповідатиме збереження їх зв`язків з сім`єю, в тому числі і з батьком, крім того, позбавлення батьківських прав є виключною мірою сімейно-правової відповідальності, яка застосовується у разі, коли захистити права та інтереси дитини іншим шляхом неможливо, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.

Щодо вимог про стягнення додаткових витрат на утримання дітей, то слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.

Так, поряд із аліментами на утримання дитини батьки повинні сплачувати кошти на покриття додаткових витрат на дитину.

Дане положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається даною статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат на неї у зв`язку із розвитком певних її здібностей, страждає на тяжку хворобу, є калікою. Особливі обставини можуть бути зумовлені, як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті). Такі особливі обставини будуть індивідуальними у кожному конкретному випадку.

Відповідно до даної норми обов`язок брати участь у додаткових витратах на дитину поширюється не лише на тих батьків, хто сплачує аліменти, а й на того з батьків, до якого позов про стягнення аліментів не пред`являвся. У такому випадку такий батько зобов`язаний нести додаткові витрати на дитину.

Додаткові витрати не є додатковим стягненням коштів на утримання дитини. Аліменти необхідні, щоб забезпечити нормальні матеріальні умови для життя дитини. В окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину вимагаються додаткові. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину.

Частина 2 ст. 185 СК України передбачає, що розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Розмір коштів, що стягуються на додаткові витрати, не може бути більше самих додаткових витрат. Суд вирішує, в якій мірі кожен із батьків зобов`язаний приймати участь в цих витратах, виходячи з матеріального та сімейного положення сторін та інших інтересів та обставин, що мають істотне значення, що визначаються так само, як і стягненні аліментів відповідно до ст. ст. 181, 182 СК України. У випадку, коли матеріальне положення батьків не дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат, додаткові витрати можуть бути компенсовані лише частково.

Визначення обставин, що можуть бути визнані істотними, закон відносить до компетенції суду. У будь-якому разі істотними є такі обставини, як стан здоров`я, матеріальне становище відповідача, наявність у нього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних дружини, чоловіка, батьків, повнолітніх дітей тощо. Враховуючи зазначені обставини, суд визначає розмір додаткових витрат на дитину, зумовлених особливими обставинами, одного із батьків у твердій грошовій сумі.

Доказами, що підтверджують наявність особливих обставин, що спричинили додаткові витрати на дитину, можуть бути документи, які свідчать, наприклад, про витрати на придбання спеціальних інструментів, призначених для розвитку здібностей людини (наприклад, музичного інструменту або спортивного спорядження тощо), витрати на навчання дитини у платному навчальному закладі, на заняття у музичних, мистецьких або спортивних закладах, на додаткові заняття, висновки МСЕК, довідки медичних закладів та інші документи, що підтверджують відповідний стан здоров`я дитини (хвороба, каліцтво), і свідчать про необхідність додаткових витрат на лікування (на придбання ліків, спеціальний медичний догляд, санаторно-курортне лікування тощо).

Додаткові витрати, зумовлені особливими обставинами, можуть бути присуджені судом у вигляді конкретної суми, що підлягає одноразовій сплаті, або у вигляді щомісячних чи інших періодичних платежів, здійснюваних протягом певного строку чи постійно. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення. Причому, якщо причина, що зумовила додаткові витрати, є триваючою (тяжка хвороба або каліцтво) додаткові витрати можуть фінансуватися наперед із вказівкою або без вказівки кінцевого терміну їх виплати.

Розмір додаткових витрат на дитину повинен обґрунтовуватись відповідними документами (наприклад, витрати на спеціальний медичний догляд - довідкою медичного закладу про вартість медичних послуг; витрати на лікування, на санаторно-курортне лікування - виписками з історії хвороби дитини, рецептами лікарів, довідками, чеками, рахунками, проїзними документами тощо). При стягненні коштів на додаткові витрати, які повинні бути понесені у майбутньому, суду необхідно надати розрахунок або обґрунтування необхідності майбутніх витрат. У випадку зміни особливих обставин, на яких ґрунтувалося рішення суду про стягнення додаткових витрат на дитину, кожна із сторін вправі звернутися до суду з відповідною вимогою - збільшення або зменшення суми додаткових витрат.

Вищезазначені висновки узгоджуються й з положеннями п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів».

У пункті 18 вищезазначеної постанови зазначено, що передбачені ст. 185 СК України додаткові витрати на утримання дитини, викликані особливими обставинами (розвитком її здібностей, хворобою, каліцтвом, тощо) можуть стягуватись лише з батьків і у разі фактичних витрат, їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі.

Стороною позивача не надано доказів, що підтверджують наявність особливих обставин, що спричинили додаткові витрати на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Враховуючи встановлені обставини, вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення додаткових витрат у зв`язку з безпідставністю.

Оскільки в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено, а тому відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача понесених останньою судових витрат в порядку ст.141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 5, 12, 13, 76-78, 81, 82, 133, 137, 141, 211, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, ст. ст. 7, 19, 141, 164, 165, 185 Сімейного Кодексу України, суд, -

п о с т а н о в и в:

у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення додаткових витрат на утримання дітей - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30 - денний строк з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , проживає: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , місце проживання АДРЕСА_3 .

Третя особа: Служба у справах дітей Давидівської сільської ради Львівського району Львівської області, 81151, с.Давидів, вул. Незалежності,1 а, Львівського району Львівської області.

Повний текст рішення виготовлено 20.12.2024.

Суддя Д.А. Кукса