Рішення

від 14.11.2024 по справі 465/7570/22

ФРАНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

465/7570/22

2/465/1207/24

РІШЕННЯ

Іменем України

14.11.2024 року м. Львів

Франківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого - судді Величка О.В.,

з участю секретаря судових засідань Венгринюк О.Р.,

представника відповідача Михалевського Ю.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Львівське територіальне медичне об`єднання клінічна лікарня планового лікування, реабілітації та паліативної допомоги» про відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Комунального некомерційного підприємства «Львівське клінічне територіальне медичне об`єднання акушерства та гінекології" про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування заявлених вимог зазначає, що протягом 12.12.2012 - 03.07.2017 років працював за сумісництвом на 0,5 ставки посади юрисконсульта 2-ої категорії в бюджетній установі Комунальній 3-ій міській клінічній лікарні м. Львова, а з 04.07.2017 року - на основній роботі на посаді юрисконсульта-провідного спеціаліста за умови, що форма організації праці - дистанційна робота, залишилася такою ж як і за сумісництвом.

На підставі ухвали Львівської міської ради від 22.03.2018 року № 3125 3-ю МКЛ м. Львова припинено шляхом перетворення у Комунальне некомерційне підприємство «3-я міська клінічна лікарня м. Львова», куди 24.07.2018 року позивач був переведений на посаду юрисконсульта - провідного спеціаліста без зміни істотних умов праці.

На підставі ухвали Львівської міської ради від 17.06.2021 року № 907 КЗР «3-я МКЛ м. Львова» реорганізовано шляхом злиття у КНП «Львівське клінічне територіальне медичне об`єднання акушерства та гінекології», куди 04.01.2022 року позивач був переведений.

Незважаючи на те, що КНП «3-я МКЛ м. Львова» і КНП «Пологовий будинок № 1 м. Львова» реорганізовані шляхом їх злиття на правах відокремлених підрозділів відповідача, правове обслуговування яких покладено на юрисконсульта-провідного спеціаліста апарату управління, позивачу місячна заробітна плата визначена відповідачем на рівні встановленого законом місячного мінімального розміру оплати праці (6500,00 грн. на 01.01.2022 року) за виконану місячну (годинну) норму праці, тобто з порушенням приписів ст.96 КЗпП України, ст.6 Закону України «Про оплати праці», зокрема, недотриманням міжкваліфікаційних співвідношень, коли розмір оплати праці працівників різних кваліфікацій є однаковим на рівні законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати, що є неприпустимо.

Позивач звернувся до відповідача з письмовою заявою від 06.06.2022 року про порушення трудового законодавства щодо оплати праці, на яку отримав необгрунтовану і не по суті, на думку позивача, відповідь-відписку (лист відповідача від 05.07.2022 року №819).

30.06.2022 року позивач звернувся до Головного управління Держпраці у Львівській області з письмовою заявою про здійснення державного нагляду (контролю) у формі інспекційного відвідування за дотримуванням відповідачем трудового законодавства щодо оплати праці не тільки стосовно нього, а й значної кількості працівників на підприємстві. Головне управління Держпраці у Львівській області листом від 12.07.2022 року № ЛВ/2.1/34-3В-22 повідомило, що чинним законодавством заборонено здійснювати позаплановий державний нагляд (контроль) за додержанням законодавства про працю в даний час.

03.08.2022 року позивач звернувся до Державної служби України з питань праці з письмовою заявою, в якій просив доручити Головному управлінню Держпраці у Львівській області розглянути по суті заяву від 30.06.2022 року і при наявності підстави погодити позаплановий захід державного нагляду (контролю) у відповідача. На це отримав від Головного управління Держпраці у Львівській області аналогічну відповідь з подальшим повідомленням, що «у відповідача проведено інформаційно-роз`яснювальну роботу щодо ефективних заходів додержання законодавства про працю та запобігання можливим його порушенням. У ході роз`яснювальної роботи роботодавцю наголошено, зокрема, про дотримання вимог законодавства про працю в частині системи оплати праці та оплати праці на підприємствах, в установах і організаціях» (лист від 19.08.2022 року № ЛВ/2.1/303-ЦА). Попри це, надалі система оплати праці у відповідача щодо позивача залишилась незмінною.

Як стверджує позивач, порушення відповідачем законних прав у сфері трудових відносин, невиконання ним законодавства про працю призвели до неможливості у подальшому продовжувати трудовий договір, укладений з відповідачем на невизначений строк.

На підставі заяви позивача від 14.09.2022 року наказом відповідача від 15.09.2022 року № 600-к/тр, з яким позивача ознайомлено 19.09.2022 року, позивача звільнено з роботи 19.09.2022 року згідно з ч.3 ст. 38 КЗпП України, з виплатою всіх невиплачених йому сум та вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку відповідно до ст.44 КЗпП України.

Різке погіршення стану здоров`я позивача сталося після переводу на роботу до відповідача, коли з реорганізацією-злиття двох підприємств в одну юридичну особу обсяг правової роботи значно збільшився, а оплата праці, навпаки, зменшилась до рівня визначеного законом місячного розміру мінімальної зарплати (6500,00 грн.). При цьому, змінилися докорінно умови доїзду до місця праці (двома трамвайними маршрутами), умови праці (відмовлено у подальшій дистанційній роботі, не забезпечено службовим кабінетом, комп`ютерною технікою, засобами зв`язку, канцтоварами, юридичною літературою тощо).

Позивач наполягає на тому, що тривала боротьба (вісім з половиною місяців) на захист своїх трудових прав виснажувала його, викликала у нього психічне напруження у зв`язку з очікуванням рішень відповідача, створювала додаткове психічне напруження, викликане дискримінацією під час усних (письмових) звернень, які належно не вирішувались відповідачем.

Унаслідок такого несправедливого відношення до позивача - особи пенсійного та ще й з інвалідністю, багаторічним досвідом роботи в юриспруденції, він, на його переконання, пережив глибокий емоційний стрес (а не легке нервове збудження), що стало причиною гіпертонічного кризу з 25.03.2022 року по 01.04.2022 року і з 08.08.2022 року по 25.08.2022 року (підтверджується доданими копіями медичних висновків про тимчасову непрацездатність від 25.03.22 № Х66A-2784-РТЗН- ХС28, від 08.08.22 № XM28-X8CM-K68Е-ТЕСВ, від 19.08.22 Х5ТХ-КТЗА- 3A8B-7ECP).

Невизначеність відповідача з подальшою роботою позивача, постійне перебування у стресовому стані, негативно вплинуло не лише на його морально-психологічний стан (душевні страждання), а й на фізичне здоров`я (загострення гіпертонічної хвороби), що вкрай небезпечно після перенесеного інсульту. Розуміючи, що усні і письмові звернення до відповідача, компетентних державних органів з питань праці щодо порушення трудового законодавства залишилися безрезультатними, а морально-психологічний, фізичний стан його здоров`я погіршується з кожним днем (місяцем), що може призвести до негативних наслідків, змушений був звільнитися з роботи у відповідача згідно з ч.3 ст.38 КЗпП України із застосуванням ст.44 цього Закону.

Позивач стверджує, що відновлення здоров`я потребує тривалого лікування, значних матеріальних витрат на ліки, медичну реабілітацію тощо, а втрачене благо - отримання заробітної плати в іншого роботодавця є наразі неможливим за високого рівня безробіття під час воєнного стану.

Визнаючи розмір відшкодування моральної шкоди у розмірі 40200,00 грн., позивач виходить з бездоганної роботи у відповідача; характеру порушення його трудових прав; погіршення стану свого здоров`я; тяжкості та істотності вимушених змін у житті та зусиль, які ним вживалися для відновлення трудових прав; ступеня зниження престижу, ділової репутації, часу та зусиль, необхідних для їх відновлення, а також принципів: умовної рівності втраченого блага і конкретної суми грошей, що вимагається у якості компенсації; відповідності розміру компенсації вимогам здорового глузду; принципу розумності та справедливості, який виявляється у тому, що більш глибоким моральним стражданням відповідає більший розмір компенсації.

З урахуванням наведеного позивач просить стягнути з відповідача на його користь відшкодування (компенсацію) завданої моральної шкоди у розмірі 40200 грн.

Ухвалою судді Франківського районного суду м Львова від 20.01.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.

Представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву. Зазначає, що протягом перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з КНП «Львівське ТМО 3» з незалежних від підприємства обставин мала місце затримка у термінах виплати заробітної плати, що є порушенням законодавства про працю, а саме статті 24 Закону України «Про оплату праці». Враховуючи вищевказане, а також вимоги статей 38 та 44 Кодексу законів про працю України, ОСОБА_1 при звільненні було здійснено виплату вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку та здійснено звільнення у визначений ним строк. Отже, КНП «Львівське ТМО 3», як роботодавець, погодився з фактом порушення законодавства про працю в частині, регламентованій статтею 24 Закону України «Про оплату праці». Але жодним чином не в частині незабезпечення дистанційною роботою. Позиція КНП «Львівське ТМО 3» щодо дистанційної роботи позивача залишається незмінною викладеній у листі позивачу від 19.07.2022 року №898.

Представник відповідача вважає, що в діях КНП «Львівське ТМО 3» відсутнє порушення прав позивача у зв`язку з відмовою йому у виконанні своїх трудових обов`язків дистанційно. Вимоги статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю» роботодавцем дотримано. Робоче місце для юрисконсульта - провідного спеціаліста ОСОБА_1 було наявне. Можливості переглянути відповідність робочого місця позивача вимогам його індивідуальної програми реабілітації (ІПР) у роботодавця не було, оскільки позивач ІПР не надав. Зобов`язання щодо задоволення заяви позивача про дистанційну роботу у КНП «Львівське ТМО 3» були відсутні. Також зазначає, що позивач не змінював робочого місця після зарахування в КНП «Львівське ТМО 3». А тому, умови доїзду теж залишилися без змін, окрім того, не змінилося навантаження на позивача. За наведених обставин представник відповідача вважає, що підстав для задоволення позову немає.

Позивачем подано до суду відповідь на відзив. Зазначає, що відповідач безпідставно відмовив позивачу у подальшій дистанційній роботі. Окрім того, позивачу не надано службового кабінету, що підтверджується відсутністю відображення такого в бухгалтерських документах. Також стверджує, що саме відповідач має виключне дискреційне повноваження щодо формування політики оплати праці в межах підприємства і за рахунок отриманих коштів, що відповідачем здійснено не відповідно до законодавства.

Представником відповідача подано до суду заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву. Зазначає, що свідченням дистанційної роботи можуть бути виключно письмові докази, зокрема, трудовий договір про дистанційну роботу або наказ роботодавця. Відтак, посилання позивача на дистанційний формат роботи суперечить обставинам справи. Окрім того, в жодній скарзі чи зверненні позивач не згадує про відмову зі сторони відповідача у забезпеченні його службовим кабінетом. ОСОБА_1 ніколи не звертався із позовом до КНП «Львівське ТМО 3» про стягнення заробітної плати, про зобов`язання здійснити повторний розрахунок заробітної плати, про визнання незаконною бездіяльності, яка полягає у відмові здійснити перерахунок заробітної плати. Таким чином, посилання позивача на порушення відповідачем законодавства про працю в частині розміру заробітної плати, на переконання сторони відповідача, є безпідставними та необґрунтованими.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 05.06.2024 року залучено до участі у справі КНП «Львівське територіальне медичне об`єднання клінічна лікарня планового лікування, реабілітації та паліативної допомоги», яким, як правонаступником, замінено відповідача КНП «Львівське клінічне територіальне медичне об`єднання акушерства та гінекології».

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 07.07.2024 року закінчено підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті.

В судове засідання позивач не з`явився, подав клопотання про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги просить задовольнити. В попередніх судових засіданнях наполягав на тому, що факт порушення його трудових прав доведений наказом про звільнення його із займаної посади з підстав, визначених ч.3 ст.38 КЗпП України. На переконання позивача, даний наказ констатує юридичний факт, а тому, подальше доведення позивачем порушення роботодавцем його трудових прав не вимагається, оскільки це підтверджено самим же відповідачем шляхом видачі такого наказу. Також позивач наполягав на тому, що порушення його трудових прав спричинило йому значні душевні страждання, а також негативно позначилося на стані його здоров`я. Тому діями відповідача заподіяно йому моральну шкоду, розрахунок якої проведено, в тому числі, і з врахуванням заробітку, який би підлягав виплаті за місяці, в які він перебував на лікарняних і у відпустках.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив щодо задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь на відзив на позовну заяву. Додатково вказав, що роботодавець звільнив ОСОБА_1 із займаної посади на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України не у зв`язку із порушенням роботодавцем трудових прав працівника, а з урахуванням того, що сам ОСОБА_1 наполягав на його звільненні власне з цієї підстави, про що подав відповідну письмову заяву. На переконання представника відповідача, за таких умов роботодавець не міг змінювати підставу для звільнення працівника і зобов`язаний був погодити подану останнім заяву. Щодо доводів позивача про збільшення на нього навантаження в роботі зазначив, що наведене не відповідає дійсності, адже після проведеної реорганізації до часу звільнення позивач у 2022 році фактично не працював, перебуваючи то на лікарняних, то використовуючи невикористані дні відпустки. У свою чергу, розрахунок відшкодування моральної шкоди, здійснений позивачем, представник відповідача вважає необгрунтованим, адже, стверджуючи про порушення порядку оплати праці і здійснення такої на мінімальному рівні, сам же позивач у своїх поясненнях на обгрунтування розміру заподіяної йому моральної шкоди виходить саме із розміру оплати праці, який йому встановлено роботодавцем. За таких обставин у задоволенні позову просив відмовити.

Суд, заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, доходить переконання про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Судом встановлено, що 04.01.2022 року позивач ОСОБА_1 переведений на посаду юриста - консультанта у КНП «Львівське клінічне територіальне медичне об`єднання акушерства та гінекології», що підтверджується копією трудової книжки ОСОБА_1 .

Як вбачається із листа КНП «Львівське клінічне територіальне медичне об`єднання акушерства та гінекології» № 898 від 19.07.2022 року, ОСОБА_1 відмолено у наданні дозволу на дистанційну роботу з огляду на виробничу необхідність знаходження позивача як юрисконсульта - провідного спеціаліста на робочому місці в установі.

Позивачем також долучено до позовної заяви інформаційні довідки з електронної системи охорони здоров`я про тимчасову непрацездатність ОСОБА_1 . Крім цього, надано повідомлення про заробітну плату, нараховану останньому за період 2017 - 2022 роки.

Згідно витягу з наказу № 600-к/тр від 15.09.2022 року ОСОБА_1 звільнено з посади юрисконсульта провідного Комунального некомерційного підприємства «Львівське клінічне територіальне медичне об`єднання акушерства та гінекології» 19.09.2022 року згідно з ч.3 ст.38 КЗпП України та проведено йому виплату всі з належних від закладу сум (вихідної допомоги і компенсації за невикористану щорічну основну відпустку).

Як зазначає позивач, несправедливе відношення до позивача - особи пенсійного віку з інвалідністю, порушення його трудових прав негативно вплинуло не лише на морально-психологічний стан, але і на здоров`я позивача. Відновлення здоров`я потребує тривалого лікування, значних матеріальних витрат на ліки, медичну реабілітацію.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ч.1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У пунктах 3, 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

У рішенні від 12.07.2007 року у справі «Stankov v. Bulgaria» Європейський суд з прав людини зазначив, що оцінка моральної шкоди, за своїм характером, є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом.

Чинне законодавство не містить методики чи способів обчислення моральної шкоди, та при оцінці розміру відшкодування моральної шкоди необхідно враховувати, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю та спокою особи, а будь-яка компенсація моральної школи не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Відповідно до вимог абз. 8, 9 ч.2 сі. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування майнової та моральної (немайнової) шкоди.

Як вбачається із наказу № 600-к/тр від 15.09.2022 року ОСОБА_1 звільнено з посади юрисконсульта провідного згідно з ч.3 ст.38 КЗпП України.

Частиною 3 ст. 38 КЗпП України встановлено, що працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.

Відтак, відповідач звільнив позивача із займаної посади у зв`язку із недотриманням роботодавцем законодавства про працю. Таким чином, вищевказаний наказ про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади констатує наявність факту допущеного роботодавцем порушення трудового законодавства стосовно працівника.

Суд вважає неспроможними доводи представника відповідача про те, що за умов звернення ОСОБА_1 із заявою про його звільнення за ч.3 ст.38 КЗпП України відповідач не мав можливості звільнити його з інших підстав і зобов`язаний був видати наказ про звільнення виключно з тих підстав, які навів працівник, навіть, якщо він не погоджувався із наявністю порушень.

Так, у своїй постанові від 03.08.2021 року у справі №508/1190/17 Верховний Суд сформулював правовий висновок про те, що заборона роботодавцеві самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору виникає за умови непідтвердження або невизнання роботодавцем порушень трудового законодавства, вказаних працівником, як на підставу звільнення за ч.3.ст. 38 КЗпП України. Тобто, основною підставою для застосування вказаної норми КЗпП України є факт порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи. Вказання працівником конкретних випадків порушення трудового законодавства має наслідком в подальшому підтвердження даних фактів роботодавцем та звільнення працівника на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, або ж невизнання власником зазначених порушень та відмову у розірванні трудового договору відповідно до даної норми. Тобто, саме лише зазначення у заяві про звільнення працівником частини 3 статті 38 КЗпП України без конкретизації фактів порушення роботодавцем законодавства про працю не може свідчити про наявність обов`язку останнього безумовного звільнення працівника відповідно до приписів даної норми трудового законодавства.

З вищенаведеного слідує, що у випадку незгоди із порушеннями, які навів позивач у своїй заяві про розірвання трудового договору від 14.09.2022 року, відповідач міг відмовити йому у звільненні з підстав, передбачених ч.3 ст.38 КЗпП України. Будь-яких норм, які безальтернативно зобов`язують роботодавця приймати рішення про звільнення з тих підстав, які наведені працівником, якщо такі підстави не доведені або ж з ними роботодавець не погоджується, норми чинного трудового законодавства України не містять.

Водночас видання відповідачем наказу №600-к/тр від 15.09.2022 року "Про звільнення з роботи ОСОБА_1 " на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України є визнанням факту порушення трудових прав позивача. Більш того, попри заперечення представника відповідача у судовому засіданні і його незгоду із наведеними позивачем порушеннями, суд приймає до уваги те, що у своєму відзиві на позовну заяву від 20.02.2023 року відповідач визнав факт порушення термінів виплати позивачу заробітної плати і вказав на те, що ця обставина стала підставою для погодження заяви ОСОБА_1 на його звільнення згідно з ч.3 ст.38 КЗпП України.

Таким чином, доводи представника позивача про те, що ОСОБА_1 звільнено із займаної посади на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України, але його права роботодавцем не порушувалися і підстав для звільнення з наведеної підстави не було, є безпідставними.

Навпаки, таке звільнення є достатнім підтвердженням порушення роботодавцем прав працівника ОСОБА_1 і за встановлених судом обставин справи таке порушення закономірно спричинило моральну шкоду позивачу, який відчував душевний неспокій і переніс переживання з приводу неможливості подальшого виконання трудових функцій.

Позивач оцінює розмір завданої йому моральної шкоди в розмірі 40 200 грн.

При вирішенні питання про розмір відшкодування спричиненої моральної шкоди суд враховує обставини справи, характер, обсяг, тривалість та наслідки заподіяних позивачу моральних страждань, характер та об`єм його душевних переживань у зв`язку із звільненням з підсавт порушення роботодавцем його трудових прав.

Зокрема, на переконання суду позивачем не доведено взаємозв`язку із перебуванням ОСОБА_1 на лікарняних у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю та діями відповідача щодо непереведення його на дистанційний спосіб роботи чи встановлення розміру заробітної плати.

Так, суд приймає до уваги те, що надані позивачем інформаційні довідки з електронної системи охорони здоров`я про його непрацездатність у період з 25.03.2022 року до 01.04.2022 року, з 08.08.2022 року до 12.08.2022 року, з 19.08.2022 року до 25.08.2022 року та перебування на лікуванні у КНП "Львівське територіальне медичне об`єднання "Клінічна лікарня планового лікування, реабілітації та паліативної допомоги" не місять відомостей про підстави перебування ОСОБА_1 на лікуванні, лише в загальному зазначається, що непрацездатність пацієнта пов`язана із захворюванням або травмою загального характеру. Також у вказаній медичній документації не вказано діагнозу, анамнезу захворювання, виду лікування (стаціонарне, амбулаторне, планове, ургентне тощо), що не дає можливості встановити взаємозв`язок між наявним у ОСОБА_1 захворюванням із фактом порушення його трудових прав.

Також не може залишатися поза увагою суду те, що, будучи незгідним із діями відповідача, позивач не звертався за захистом своїх трудових прав в судовому порядку, зокрема, із позовами про зобов`язання роботодавця до вчинення дій щодо перерахунку заробітної плати, перегляду положень колективного договору, стягнення недоотриманого заробітку тощо.

У даному випадку позов ОСОБА_1 обгрунтовано виключно фактом заподіяння йому моральної шкоди порушенням його трудових прав роботодавцем, що констатовано наказом про звільнення. Враховуючи наведене та беручи до уваги те, що позивач є особою похилого віку, ветераном праці, інвалідом другої групи загального захворювання, що підтверджується довідкою МСЕК серії ЛВА - 1 №471705 від 22.04.2010 року, сам факт визнання роботодавцем порушення його трудових прав як працівника безумовно спричинив для ОСОБА_1 моральний дискомфорт і переживання.

А тому, вирішуючи питання про розмір відшкодування моральної шкоди в рамках заявлених позовних вимог, з урахуванням встановлених судом обставин, характеру спричиненої шкоди та виходячи з міркувань розумності, виваженості і справедливості, з огляду на недоведення позивачем пов`язаності порушень трудового законодавства із виникненням у позивача тимчасової непрацездатності, суд вважає за можливе стягнути на користь позивача 3000 гривень, що буде відповідати тим стражданням і переживанням, яких зазнав позивач. Вказану суму суд вважає достатньою для належної сатисфакції понесених позивачем моральних страждань.

При цьому, суд звертає увагу позивача, що відшкодування моральної шкоди не є способом компенсації заробітку, а тому, визначається з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань особи. Відповідно, корелювання заявленого ОСОБА_1 розміру моральної шкоди із його заробітком, а також врахування можливості отримання оплати праці у ті періоди, коли він не працював, хоча, як стверджує позивач, міг би працювати, не можна вважати обгрунтованими.

Керуючись ст.141 ЦПК України, а також враховуючи той факт, що позивач на підставі закону звільнений від сплати судового збору, слід стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Львівське територіальне медичне об`єднання клінічна лікарня планового лікування, реабілітації та паліативної допомоги» на користь держави судовий збір, пропорційно задоволеним позовним вимогам, в розмірі 74 грн. 05 коп.

Також за правилами ст.133 ЦПК України судові витрати складаються, зокрема, з витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ст. 141 України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі задоволення позову, на відповідача.

Оскільки ОСОБА_1 поніс витрати у зв`язку із надсиланням відповідачу процесуальних документів, що підтверджується доданими фіскальними чеками, суд вважає за доцільне стягнути вказану суму в розмірі 137 грн. в відповідача на користь позивача.

Враховуючи наведене та на підставі ст.ст. 12, 81, 141, 258, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Львівське територіальне медичне об`єднання клінічна лікарня планового лікування, реабілітації та паліативної допомоги» про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Львівське територіальне медичне об`єднання клінічна лікарня планового лікування, реабілітації та паліативної допомоги» на користь ОСОБА_1 3000 (три тисячі) грн. 00 коп. на відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Львівське територіальне медичне об`єднання клінічна лікарня планового лікування, реабілітації та паліативної допомоги» на користь держави судовий збір, пропорційно задоволеним позовним вимогам, в розмірі 74 (сімдесят чотири) грн. 05 коп.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Львівське територіальне медичне об`єднання клінічна лікарня планового лікування, реабілітації та паліативної допомоги» на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані з розглядом справи, в розмірі 137 (сто тридцять сім) грн. 00 коп.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 25.11.2024 року.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .

Відповідач: Комунальне некомерційне підприємство «Львівське територіальне медичне об`єднання клінічна лікарня планового лікування, реабілітації та паліативної допомоги», код ЄДРПОУ - 44625774, м. Львів, вул. Коновальця, 26.

Суддя Величко О.В.