Рішення

від 01.01.2025 по справі 920/1318/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

01.01.2025м. СумиСправа № 920/1318/24

Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін матеріали справи №920/1318/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СТРОНГПАК

УКРАЇНА» (вул. Леоніда Бородича, 17, м. Кривий Ріг,

Дніпропетровська область, 50086, код ЄДРПОУ 406428222)

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Сумихімпром»

(вул. Харківська, п/в 12, м. Суми, 40003, ЄДРПОУ 05766356)

про стягнення 91330 грн 36 коп.,

Суть спору. 01.11.2024 позивач звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до вимог якої просить стягнути з відповідача на свою користь 91 330 грн 36 коп., з яких: 58 200 грн 00 коп. сума основного борг, 26 172 грн 89 коп. пеня, 2 402 грн 19 коп. 3% річних, 4 555 грн 28 коп. інфляційні втрати, за неналежне виконання зобов`язань за Договором поставки № 27/23 від 24.04.2023; а також просить судові витрати покласти на відповідача.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.11.2024, справу № 920/1318/24 призначено до розгляду судді Заєць С.В.

Ухвалою суду від 04.11.2024 відкрито провадження у справі № 920/1318/24 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, сторонам встановлені строки для надання суду відзиву, відповіді на відзив та заперечення на відповідь на відзив.

Відповідно до довідок про доставку електронного листа копії ухвали про відкриття провадження від 04.11.2024 у справі №920/1318/24 було доставлено до електронних кабінетів позивача та відповідача 04.11.2024.

Таким чином, сторони вважаються такими, що належним чином повідомлені про розгляд справи Господарським судом Сумської області.

Відповідач ні аргументованих заперечень щодо позовних вимог, ні доказів сплати заборгованості суду не подав.

Згідно із статтею 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

За приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частин першої четвертої статті 252 ГПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Розгляд справи по суті в порядку спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться. Перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. За клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам були створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд прийшов до наступних висновків.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «СТРОНГПАК УКРАЇНА» (далі - Позивач та/або Постачальник) та Публічним акціонерним товариством «СУМИХІМПРОМ» (далі - Відповідач та/або Покупець) було укладено Договір поставки №27/23 від 24.04.2023 року (далі - Договір).

Відповідно до умов п. 1.1. Договору, Постачальник зобов`язується передати у власність Покупцеві плівки поліетиленові, надалі - Товар, а Покупець зобов`язується прийняти і сплатити Товар.

Найменування, кількість, ціна та вартість Товару:

ТоварКількістьОд.Ціна за од. без ПДВ, грнСума без ПДВ, грнПлівка з первинного поліетилену, напіврукав 75*75 см, товщиною 150 мкм4 000пог.м.17,2569 000,00Плівка з вторинного поліетилену, товщиною 100 мкм, полотно 100 см4 000пог.м.7,0028 000,00 Всього без ПДВ97 000,00 ПДВ:19 400,00 Всього з ПДВ:116 400,00

Згідно з п. 2.1. Договору, ціна Договору становить 116 400,00 грн в тому числі ПДВ - 19 400.00 грн, і включає в собі вартість Товару на умовах СРТ м. Суми, вул. Харківська, п/в 12 (склад Покупця).

Пунктом 3.1. Договору передбачено порядок та умови оплати: Покупець здійснює оплату на поточний рахунок Постачальника в розмірі 50% передплати за Товар (партію Товару), решту 50% на підставі належним чином оформленого рахунку-фактури Постачальника протягом 20-ти календарних днів з моменту поставки Товару.

Відповідно до п. 4.3. Договору, датою поставки Товару є дата належного оформлення на складі Покупця видаткової накладної, яка супроводжує Товар.

25.04.2023 року Продавцем було виставлено Покупцю рахунок на оплату №913 на загальну суму Товару в розмірі 116 400,00 грн, з ПДВ.

11.05.2023 року Покупець здійснив передплату в розмірі 50% від вартості Товару, а саме 58 200,00 грн, з ПДВ, що підтверджується платіжною інструкцією №3392 від 11.05.2023 року.

24.05.2024 з метою виконання своїх зобов`язань за Договором, Постачальник здійснив поставку Товару належним чином, до складу Покупця, що підтверджується видатковою накладною №929 від 24.05.2023 року та товарно-транспортною накладною №Р929 від 24.05.2023 року.

Відповідно до п. 5.1.1. та 5.4.1. Договору, Покупець зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений Товар, а Постачальник має право своєчасно та в повному обсязі отримувати оплату за поставлений Товар.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на те, що Відповідач порушив взяті на себе зобов`язання та всупереч умовам укладеного між Сторонами Договору не здійснив повної оплати за поставлений Товар, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість перед Позивачем в сумі 58 200 грн 00 коп. Окрім цього, Позивачем нараховано Відповідачу 26 172 грн 89 коп. пені, 2 402 грн 19 коп. 3% річних, 4555 грн 28 коп. інфляційні втрати за неналежне виконання зобов`язань за Договором поставки № 27/23 від 24.04.2023.

24.07.2023 Позивачем з метою досудового врегулювання спору направлено Відповідачу претензію вих.№314 від 24.07.2023 з вимогою про сплату суми заборгованості за спірним Договором.

Водночас, на час розгляду справи доказів погашення зазначеної заборгованості, суду не надано.

У силу положень ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Відповідно до вимог частини першої статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 193 ГК України встановлено обов`язок суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтями 525, 526 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язанняабо одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Виходячи з правової природи укладеного правочину суд дійшов висновку, що між сторонами склались відносини з поставки товару, які врегульовані § 1 та §3 Глави 54 ЦК України.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Суд встановив, що факт поставки Позивачем Відповідачу Товару за Договором поставки № 27/23 від 24.04.2023 року на загальну суму 116 400 грн 00 коп. підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема видатковою накладною №929 від 24.05.2023 року та товарно-транспортною накладною №Р929 від 24.05.2023 року, що підписані сторонами, підписи скріплені печатками.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 3.1. Договору передбачено порядок та умови оплати: Покупець здійснює оплату на поточний рахунок Постачальника в розмірі 50% передплати за Товар (партію Товару), решту 50% на підставі належним чином оформленого рахунку-фактури Постачальника протягом 20-ти календарних днів з моменту поставки Товару.

Так, відповідно до платіжної інструкції №3392 від 11.05.2023 року Відповідачем сплачено на рахунок Позивача 50% передплати за Товар у розмірі 58 200 грн 00 коп..

Водночас, беручи до уваги положення п. 3.1. Договору строк оплати решти 50 % від суми за поставлений Товар у 20 календарних днів з моменту постачання Товару, фактично сплив до 13 червня 2023 року.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт поставки Позивачем Відповідачу Товару за видатковою накладною №929 від 24.05.2023 року та факт підтвердження Відповідачем отримання поставленого Товару, у зв`язку з відсутністю від Відповідача доказів сплати заборгованості, що є предметом спору, вимоги Позивача щодо стягнення з Відповідача суми основної заборгованості у розмірі 58 200 грн 00 коп. визнаються судом законними та обґрунтованими.

Стосовно вимоги про стягнення пені.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки .

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Частиною першою статті 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини першої статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частина перша статті 173 ГК України містить визначення господарського зобов`язання, яким визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Тобто в розумінні статей 173 та 230 ГК України пеня є різновидом господарської санкції за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, суть якого може полягати як в зобов`язанні сплатити гроші (грошове зобов`язання), так і в зобов`язанні виконати роботу, передати майно, надати послугу (негрошове зобов`язання).

Відповідно до статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі (ст. 547 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст. 551 ЦК України).

Відповідно до статей 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань підлягають стягненню штрафні санкції у вигляді пені, розмір якої повинен визначатися обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами та узгоджуватися в договорі.

Відповідно до частини шостої статті 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 6.5 Договору передбачено, що у разі порушення строків оплати по Договору, Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, за кожен день прострочення.

При цьому, суд звертає увагу, що конструкція «за кожний день прострочення оплати», встановлена в п. 6.5. Договору є порядком нарахування пені, а не строком. Відповідно до висновків, викладених у постанові ВП ВС від 16.10.2024 у справі №911/952/22, застосування в тексті господарського договору формулювання «за кожен день прострочення» не можна вважати встановленням іншого, ніж визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України строку нарахування пені.

Відтак, в даному випадку, пеня має розраховуватися з наступного робочого дня після останнього дня строку оплати та до переддня фактичної оплати, або до відповідної дати через шість місяців після спливу строку оплати.

Водночас, Позивач просить суд стягнути з Відповідача 26 172 грн 89 коп. пені, нарахованої за період з 14.06.2023 по 28.10.2024 на суму боргу у розмірі 58 200 грн 00 коп..

Суд перевіривши доданий Позивачем розрахунок заборгованості по пені, дійшов висновку, що пеня нарахована Позивачем поза межами строку (понад 6 місяців), який визначений у ст. 232 Господарського процесуального кодексу України.

Приймаючи до уваги вищезазначене, а саме передбачений положеннями Господарського процесуального кодексу шестимісячний термін для нарахування пені, суд приходить до висновку, що правомірним до стягнення є сума пені за період з 14.06.2023 по 14.12.2023.

Судом проведено перерахунок здійснених Позивачем нарахувань пені. Відповідно до здійсненого судом перерахунку сума пені становить 12 124 грн 73 коп. за період з 14.06.2023 по 14.12.2023, виходячи з суми боргу 58 200 грн 00 коп.

Розрахунок здійснений судом за допомогою програми ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ 9.1.3 Інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА», ТОВ «ЛІГА: ЗАКОН», 2024.

Розрахунки суду долучені до матеріалів справи.

Відповідач контррозрахунок пені суду не надав.

Враховуючи, вищезазначене, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 12 124 грн 73 коп. є правомірною та обґрунтованою.

Стосовно вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних збитків.

Положеннями ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач просить суд стягнути з Відповідача 3% річних у розмірі 2 402 грн 19 коп. та інфляційні втрати в розмірі 4 555 грн 28 коп., розрахунок 3% річних та інфляційних втрат додано до позовної заяви (а.с.6-7).

Розглянувши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, наведений Позивачем у позовній заяві, суд встановив, що позовні вимоги в цій частині є правомірними та підлягають задоволенню повністю.

Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов`язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з Відповідача 58 200 грн 00 коп. суми основного боргу, 12 124 грн 73 коп. пені, 4 555 грн 28 коп. інфляційних втрат та 3 % річних в розмірі 2 402 грн. 19 коп.

В частині стягнення 14 048 грн 16 коп. пені суд відмовляє за необґрунтованістю.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується наступним:

Згідно до вимог п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, витрати Позивача зі сплати судового збору в розмірі 2 573 грн. 80 коп. покладаються на Відповідача, в інший частині на Позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 252 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СТРОНГПАК УКРАЇНА» до Публічного акціонерного товариства «Сумихімпром» про стягнення 91330 грн 36 коп. - задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Сумихімпром» (вул. Харківська, п/в 12, м. Суми, 40003, ЄДРПОУ 05766356) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СТРОНГПАК УКРАЇНА» (вул. Леоніда Бородича, 17, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50086, код ЄДРПОУ 406428222) 58 200 грн 00 коп. основного боргу, 12 124 грн 73 коп. пені, 4 555 грн 28 коп. інфляційних втрат, 2 402 грн. 19 коп. 3 % річних, 2 573 грн. 80 коп. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 02.01.2025.

СуддяС.В. Заєць