Рішення

від 19.11.2024 по справі 921/534/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19 листопада 2024 року м. ТернопільСправа № 921/534/23(605/345/24)

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Гевка В.Л.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом: ОСОБА_1

до відповідача: Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" в особі філії "Великоберезовецька дорожньо-експлуатаційна дільниця"

про стягнення заробітної плати

в межах справи №921/534/23 Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"

За участю учасників та їх представників:

Позивача: не з`явився;

Відповідача: не з`явився.

1. Суть та рух справи.

У провадженні Господарського суду Тернопільської області перебуває справа № 921/534/23 за заявою кредитора: Дочірнього підприємства "ШРБУ № 100" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", 07335, Київська обл., Вишгородський р-н, с. Демидів до боржника: Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", 46001, м. Тернопіль, вул. Кульчицької, буд.8 за участі:Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України, 03150, м. Київ, вул. Фізкультури, 9 та Центрального відділу з питань банкрутства Управління банкрутства Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, 76018, м. Івано-Франківськ, вул. Грюнвальдська, 11 про банкрутство.

Ухвалою суду від 04.09.2024 Підгаєцького районного суду Тернопільської області цивільну справу №605/345/24 постановлено передати до Господарського суду Тернопільської області), на розгляді якого перебуває справа № 921/534/23 про банкрутство.

14.10.2024 до господарського суду надійшов супровідний лист Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 08.10.2024 з доданою справою №605/345/24 за позовом: ОСОБА_1 до відповідача: Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" в особі філії "Великоберезовецька дорожньо-експлуатаційна дільниця" про стягнення заробітної плати.

Відповідно до Протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 14.10.2024 вищевказану справу розподілено судді Гевко В.Л.

Ухвалою суду від 21.10.2024 матеріали справи №605/345/24 за позовом: ОСОБА_1 до відповідача: Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" в особі філії "Великоберезовецька дорожньо-експлуатаційна дільниця" про стягнення заробітної плати в межах справи №921/534/23 Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" прийнято до свого провадження за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 19.11.2024.

19.11.2024 відповідачем через систему «Електронний суд» подано заяву від 19.11.20524 (вх..№ 8878 від 19.11.2024).

Представники сторін в судове засідання не з`явилися.

Частиною 1 статті 202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи наведене, суд визнав за можливе розглянути справу без участі представників сторін, за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 19.11.2024 суд ухвалив скорочену (вступну та резолютивну) частину рішення.

2.Аргументи сторін.

2.1. Позиція позивача.

У позовній заяві позивач, серед іншого, позовні вимоги мотивує тим, що 13.11.2019 ОСОБА_1 прийнято на посаду водія по ІІІ - м класу автомобіля КРАЗ-256 Підгаєцького дорожнього - ремонтного пункту ДП «Тернопільський облавтодор» Філія «Великоберезовицьке ДЕД» в порядку переведення з філії «Підгаєцький райавтодор».

Наказом № 5/1-К від 03.02.2020, переведено на посаду сторожа Підгаєцького дорожньо-ремонтного пункту філії «Великоберезовицька ДЕД (запис в трудовій книжці від 03.02.2020), наказом від 01.09.2022 №19-К звільнено із займаної посади на підставі п.1 ст.36 КЗПП України, за згодою сторін (запис в трудовій книжці від 01.09.2022).

Зазначає, що 17.08.2023 позивач надіслав рекомендовані листи до ДП «Тернопільський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» та філії «Великоберезовицька дорожньо експлуатаційна дільниця» з вимогою виплатити заробітну плату, а також надати довідку про середній заробіток.

Однак вимога ОСОБА_1 залишена без розгляду, заробітна плата в сумі 113 867грн 95коп. позивачу, не виплачена.

На підставі зазначеного, позивач звернувся до господарського суду із позовною заявою, у якій просить стягнути з відповідача, заборгованість із невиплаченої заробітної плати в сумі 113 867грн 95коп.

2.2. Позиція відповідача.

Відповідач - Дочірнє підприємство "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" у заяві від 19.11.2024 (вх.№ 8878 від 19.11.2024), не погоджуючись із вимогами позивача - ОСОБА_1 про стягнення заробітної плати, так як вважає, що так як позивач звільнений за угодою сторін (п.1 ч.1 ст. 36 КЗпЕ України) 01 вересня 2022 року, то ОСОБА_1 було відомо про навну заборгованість із заробітної плати.

Частиною 1 статті 233 КЗпП України встановлено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Згідно частини 2 статті 233 КзпП України визначено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Також відповідач зазначив, що йому стало відомо про те, що 03.11.2023 позивач уже звертався із позовною заявою до Підгаєцького районного суду Тернопільської області , яку судом повернуто позивачу у зв`язку з несплатою судового збору.

Відповідач наголосив, що з огляду на наведене, позивачу задовго до звернення із даним позовом, було відомо про наявну заборгованість із заробітної плати.

Крім цього зазначає. що позивач надав відповідь Південно-західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 20 лютого 2024 року. У якій позивачу було наголошено про строки звернення до суду встановлені ч.2 ст.233 КЗпП України.

Проте, позивач незважаючи на це, звернувся із позовною заявою 05 серпня 2024 року, тобто більше ніж через п`ять місяців після отримання відповіді про результати перевірки та повідомлення сум заборгованості із заробітної плати.

З огляду на наведене просить врахувати питання дотримання строків звернення до суду передбачених частиною 2 статті 233 КЗпП України.

3. Фактичні обставини встановлені судом.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема копії Трудової книжки НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до 01 вересня 2022 року працював на посаді сторожа Підгаєцького дорожньо-ремонтного пункту філії «Великоберезовицька ДЕД .

01 вересня 2022 року ОСОБА_1 був звільнений з роботи за угодою сторін згідно з п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України, Наказ № 19-К від 01.09.2022.

У зв`язку з невиплаченою, в день звільнення, заробітною платою позивач звернувся з листом до ДП «Тернопільський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» із заявою про надання довідки про заборгованість по заробітній платі, довідки про середній заробіток, а також виплату заборгованості по заробітній платі.

Оскільки, відповідач довідок не надав, заборгованості по заробітній платі ОСОБА_1 виплату заборгованості по заробітній платі

Згідно відповіді Південно-західного міжрегіонального управління державної служби з питань праці № ПЗ/3.2/93-ЗВ-24 від 20.02.2024, за наслідками проведеного позапланового заходу державного контролю з питань додержання законодавства про працю у Філії, виявлено що при звільненні у період дії воєнного стану ОСОБА_1 нараховано, але не виплачено заборгованість із виплати заробітної плати в сумі 107 158грн 18коп. та грошову компенсацію за 44 дні невикористаної відпустки в сумі 10 136грн 28коп., відповідно до статті 24 Закону України «Про відпустки», як це передбачено вимогами абзацу четвертого часини першої статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Загальна сума заборгованості з виплати заробітної плати Філії перед ОСОБА_1 становить 113 867грн 95коп.

У зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про стягнення з боржника заборгованості по заробітній платі в сумі 113 867 грн 95коп.

З наведених обставин слідує, що спірні правовідносини є за своїм змістом майновими, трудовими та стосуються стягнення нарахованої однак не виплаченої заробітної плати. Спірний характер правовідносин базується на тому, що позивач вважає свої права в частині своєчасної сплати зарплати порушеними.

4. Норми права та судова практика, які застосував суд.

Згідно з вимогами частини 7 статті 43 Конституції України право на своєчасне отримання винагороди за працею захищається законом.

Статтею 1 Закону України "Про оплату праці" визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконувану ним роботу.

У рішенні від 15 жовтня 2013 року N 8-рп/2013 у справі N 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття "заробітна плата" й "оплата праці", які використані у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини). Крім того, Конституційний Суд України у тому ж рішенні дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат (абзац восьмий пункту 2.1 мотивувальної частини).

Згідно норм статей 21, 22 Закону України "Про оплату праці" працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Частиною 3 статті 15 Закону України "Про оплату праці" закріплено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Згідно із нормами статті 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.

Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата (ч. 1ст. 115 КЗпП України, ч. 1ст. 24 Закону України "Про оплату праці").

Відповідно до статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Згідно статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Для звернення роботодавця до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Встановлений частиною третьою цієї статті строк застосовується і при зверненні до суду вищого у порядку підлеглості органу.

5. Мотивована оцінка судом аргументів учасників справи та обставин справи.

Як встановлено судом ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , 01.09.2022 звільнений з роботи за згодою сторін ст.36 п.1 КЗпП України (Наказ № 19-к від 01.09.2022).

Згідно з вимогами статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому на від підприємства, установи, організації, проводиться у ден його звільнення.

Натомість, з матеріалів справи слідує, та не заперечено сторонами в судовому засіданні, що в день звільнення - 01.09.2022, ДП "Тернопільський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" в особі філії "Великоберезовецька дорожньо-експлуатаційна дільниця" не повідомлено ОСОБА_1 про нараховані суми, належні працівникові при звільнення та не проведено остаточного розрахунку зі звільненим працівником.

Оскільки відповідач не проводив розрахунку з позивачем, останній звертався із заявою про надання довідки про заборгованість по заробітній платі та довідки про середній заробіток, які залишені відповідачем без виконання.

В подальшому, позивач звернувся до Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці та просив вжити заходів реагування, щодо перевірки обставин ненадання інформації про нараховані суми виплат при звільненні та невиплати при звільнення заробітної плати.

Південно-західним міжрегіональним управлінням державної служби з питань праці листом № ПЗ/3.2/93-3В-24 від 20.02.2024 повідомило, що за даними для перевірки документами кадрового та бухгалтерського обліку Філією, виявлено що при звільнені у період дії воєнного стану ОСОБА_1 нараховано, але не виплачено заборгованість із виплати заробітної плати в сумі 107 158грн 18коп. та грошову компенсацію за 44 дні невикористаної відпустки в сумі 10 136грн 28коп., відповідно до статті 24 Закону України «Про відпустки», як це передбачено вимогами абзацу четвертого часини першої статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Загальна сума заборгованості в виплати заробітної плати Філії перед ОСОБА_1 становить 113 867грн 95коп.

З наведеного слідує, що заборгованість із виплати заробітної плати в сумі 107 158грн 18коп. та грошова компенсація за 44 дні невикористаної відпустки в сумі 10 136грн 28коп., що в загальній сумі складає 113 867грн 95коп. підтверджується листом № ПЗ/3.2/93-3В-24 від 20.02.2024 Південно-західного міжрегіонального управління державної служби з питань праці, складеного за результатами проведеного позапланового заходу державного контролю.

Таким чином, розмір нарахованої та не виплаченої заробітної плати становить 113 867грн 95коп.

Докази виплати заробітної плати ОСОБА_1 в матеріалах справи відсутні.

Щодо строку звернення до суду.

Згідно статті 233 Кодексу законів про працю України , працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Проте, відповідно до ч.1 Глави XIX Прикінцевих положень КЗпП України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. N 211 зі змінами "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", строк дії карантину закінчився 30.06.2023.

Як слідує з матеріалів справи, ОСОБА_1 звільнено з роботи - 01.09.2022, при цьому в день звільнення йому не надано довідок про належні йому виплати та не проведено самих виплат.

Відповідач у заяві від 19.11.2024 (вх. № 8878 від 19.11.2024) наголосив, що ОСОБА_1 пропущено строк для звернення до суду, наголосивши на тому, що відповідь Південно-західного міжрегіонального управління державної служби з питань праці позивачем отим на 20.02.2024.

20.02.2024 позивачем лист № ПЗ/3.2/93-3В-24 від 20.02.2024 Південно-західного міжрегіонального управління державної служби з питань праці, отримано інформацію про суми заборгованості по невиплаченій заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку.

Відтак з врахування частини 2 статті 233 КЗпП України, позивач мав звернутися до суду протягом трьох місяців, з дня отримання листа № ПЗ/3.2/93-3В-24 від 20.02.2024 Південно-західного міжрегіонального управління державної служби з питань праці.

Натомість, як слідує матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся до суду 05.08.2024, тобто по спливу п`яти місяців.

Попри це, статтею 234 КЗпП України передбачено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Суд, розглянувши матеріали справи бере до уваги те, що з моменту звільнення ОСОБА_1 , позивач вчиняв дії по встановленню сум невиплаченої заробітної плати, зокрема звертався з листами ДП "Тернопільський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" в особі філії "Великоберезовецька дорожньо-експлуатаційна дільниця" до Південно-західного міжрегіонального управління державної служби з питань праці, також звертався до Підгаєцького районного суду із позовною заявою про витребування документів та стягнення заробітної плати (ухвала суду від 21.11.2023 про повернення заяви), що свідчить про вжиття заходів позивачем для стягнення нарахованої але не виплаченої йому заробітної плати.

З огляду на наведене, суд прийшов до висновку, що передбачені статтею 233 КЗпП України строки для звернення до суду з даним позовом, позивачем порушені з поважних причин, тому, з ініціативи суду підлягають поновленню.

За таких обставин, приймаючи до уваги встановлені судом під час розгляду справи обставини, а також враховуючи положення цивільного та трудового законодавства, позивачем належними та допустимими доказами доведено обґрунтованість заявлених позовних вимог, які відповідно підлягають задоволенню повністю.

6. Загальний висновок.

Статтею 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Відповідно до статті 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 ГПК України).

Стандарт доказування "вірогідності доказів", який на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. На суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Вказаної позиції дотримується Верховний Суд, зокрема у постанові від 21 серпня 2020 року у справі №904/2357/20.

У відповідності до частин 1,2 статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про поновлення позивачу пропущеного ним строку на звернення до суду, задоволення позову в повному обсязі - стягнення з Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" Акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на користь ОСОБА_1 - 113 867 (сто тринадцять тисяч вісімсот шістдесят сім) грн 95 коп. заборгованості із невиплаченої заробітної плати.

7. Судові витрати.

Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з положеннями статті 5 ЗУ "Про судовий збір", від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Розмір судового збору за даними вимогами складає 3028,00 грн.

Згідно з правилами статті 129 ГПК України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Таким чином, керуючись положеннями статті 129 ГПК України, суд вважає за доцільне стягнути з відповідача на користь Державного бюджету України витрати зі сплати судового збору в розмірі 3028,00 грн.

Керуючись положеннями статей 2, 42, 86, 119,129, 233, 236, 238, 241, 252 з 253 по 259 у сукупності з іншими статтями Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Поновити позивачу строк на звернення до суду, встановлений статтею 233 КЗпП України.

2. Позов задовольнити.

3. Стягнути з Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" Акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на користь ОСОБА_1 - 113 867 (сто тринадцять тисяч вісімсот шістдесят сім) грн 95 коп. заборгованості із невиплаченої заробітної плати.

4. Стягнути з Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" Акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" в дохід Державного бюджету України 3 028 грн. 00 коп. - судового збору.

5. Накази видати після набрання рішенням суду законної сили.

Позивач: ОСОБА_1 (адреса реєстрації: с.Мужилів, Підгаєцький район, Тернопільська область, 48011; фактична адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 );

Відповідач: Дочірнє підприємства "Тернопільський облавтодор" Акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"(46001, м.Тернопіль, вул. Кульчицької,8, код ЄДРПОУ 31995099).

Рішення господарського суду набирає законної сили у порядку статті 241 ГПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається у порядку, визначеному статтями з 253 по 259 ГПК України.

Повне рішення складено 02.01.2025.

Повний текст рішення надіслати учасникам справи в електронній формі за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи та/або в паперовій формі рекомендованою кореспонденцією із повідомленням про вручення поштового відправлення.

Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному веб -порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Суддя В.Л. Гевко