Рішення

від 02.01.2025 по справі 922/3860/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" січня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/3860/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ метал груп", м.Дніпро до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод кріпильних виробів", м.Харків (адреса: 61058, м.Харків, вул.Чичибабіна,7) про стягнення 10237,55 грн без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

31.10.2024 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "АВ метал груп" звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод кріпильних виробів" про стягнення утримуваних без належної підстави грошових коштів у розмірі 10237,55грн.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 05.11.2024 року відкрито провадження у справі №922/3860/24 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними матеріалами.

Згідно з ст.248 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше 60 днів з дня відкриття провадження у справі.

05.11.2024 року судом направлено ухвалу про відкриття провадження у справі рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу відповідача, яка була отримана останнім 13.11.2024 року, що підтверджується поштовим повідомленням наявним в матеріалах справи (а.с.25).

Відзиву на позов відповідачем до суду надано не було.

Згідно з ч.4 ст.13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч.2 ст.178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

При цьому, за висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

01.09.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВ метал груп» (далі - Позивач, Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальність «Харківський завод кріпильних виробів» (далі - Відповідач, Постачальник) було укладено Договір поставки № 1 (далі - Договір поставки).

Відповідно до п. 1.1. Договору поставки Постачальник зобов`язаний у порядку та строки, встановлені Договором, передати у власність Покупця кріпильні вироби (далі за текстом - Товар), асортимент, кількість і ціна якого вказуються у рахунках на оплату, що є невід`ємною частиною даного Договору, а Покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених Договором.

Згідно з п.2.1. Договору поставки Постачальник поставляє Покупцю товар окремими партіями згідно з видатковими накладними. В видаткових накладних обов`язково зазначається код товару згідно з УКТ ЗЕД, для послуг - код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг. При цьому у разі постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, код товару зазначається згідно з УКТ ЗЕД в кількості 10 знаків. У разі постачання вітчизняного товару зазначається не менше ніж чотири перших цифри відповідного коду.

Пунктом 2.3. Договору поставки встановлено, що строк поставки Товару: протягом 5 (п`яти) робочих днів з дати рахунку на оплату.

Цей Договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2023 року (п.12.1. Договору).

У випадку, якщо не пізніше, ніж за один місяць до закінчення терміну дії цього договору жодна із сторін не заявить про його припинення, то цей Договір вважається пролонгованим на кожен наступний календарний рік (п.12.2. Договору).

Даний Договір може бути змінений, розірваний за згодою сторін, що оформлюється додатковою угодою до даного Договору (п.12.3. Договору).

Закінчення строку дії даного Договору або його дострокове розірвання не звільнює Сторони від відповідальності за його порушення, які мали місце під час дії даного Договору (п.12.4. Договору).

23.01.2024 року відповідач надіслав Покупцю Рахунок на оплату №6 на поставку гвинтів, за якою загальна сума товару складає 10500,00 гривень.

22.02.2024 року позивачем здійснено оплату за Товар на суму 10500,00 гривень що підтверджується платіжним дорученням № 2000722235 від 22.02.2024.

Як стверджує позивач, відповідач товар не поставив, попередню оплату не повернув.

Також у позовній заяві зазначено, що оскільки відповідач своєчасно не здійснив поставку товару, потреба в поставці товару за Рахунком на оплату № 6 відпала, про що позивач неодноразово повідомляв відповідача в телефонному режимі та просив повернути кошти в розмірі 10 500,00 грн.

Як стверджує позивач, 08.07.2024 року відповідачем було перераховано на користь позивача 876,48 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 457 від 08.07.2024, з яких: 614,03 грн було зараховано в повернення заборгованості Постачальника перед Покупцем, які існувала на дату зазначеного платіжного доручення, 262,45 грн було зараховано в повернення сплаченої суми по рахунку № 6 від 23.01.2024.

Таким чином, відповідачем частково повернуто грошові кошти на підставі платіжного доручення № 457 від 08.07.2024 у розмірі 262,45 грн.

27.09.2024 року позивач направив Відповідачу Вимогу про повернення коштів за непоставлений товар вих. №1230-юр від 27.09.2024.

Листом №157/10-4 від 03.10.2024 на вказану Вимогу відповідач зазначив, що готовий повернути на рахунок позивача кошти у термін 10 робочих днів.

Однак, як стверджує позивач, станом на 31.10.2024 року відповідачем не здійснено повернення коштів, що порушує законні права та охоронювані законом інтереси Позивача.

Таким чином, як зазначено позивачем, станом на 31.10.2024 року відповідач безпідставно утримує грошові кошти в сумі 10237,55 грн, що стало підставою для звернення до суду для захисту Позивачем своїх законних прав та інтересів.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Позивач ґрунтує свої вимоги на статті 1212 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Суд не погоджується з доводами позивача, з огляду на таке.

23.01.2024 року Постачальник надіслав Покупцю Рахунок на оплату № 6 на поставку гвинтів за договором поставки № 1 від 01.09.2022, за яким загальна сума товару складає 10500,00 гривень.

Відповідно до платіжного доручення №2000722235 від 22.02.2024 платник ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "АВ метал груп" перерахувало кошти у розмірі 10500,00 грн на рахунок отримувача ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ХАРКІВСЬКИЙ ЗАВОД КРІПИЛЬНИХ ВИРОБІВ» з призначенням платежу "Оплата за: гвинти згідно з рахунком № 6 від 23.01.2024".

Зважаючи на призначення платежу, яке вказав позивач у платіжному дорученні, можна дійти висновку про те, що грошові кошти були перераховані ним саме на виконання договору.

При цьому у матеріалах справи відсутні докази про те, що позивач звертався до відповідача про повернення грошових коштів як таких, що були перераховані помилково, без достатньої правової підстави.

Пунктом 12.1. Договору визначено, що цей Договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2023 року (п.12.1. Договору). У випадку, якщо не пізніше, ніж за один місяць до закінчення терміну дії цього договору жодна із сторін не заявить про його припинення, то цей Договір вважається пролонгованим на кожен наступний календарний рік (п.12.2. Договору). Даний Договір може бути змінений, розірваний за згодою сторін, що оформлюється додатковою угодою до даного Договору (п.12.3. Договору).

Матеріали справи не містять доказів повідомлення позивачем відповідача про намір розірвати договір у строки, які передбачені пунктом 12.2. договору, відповідно договір є пролонгованим до 31.12.2024. Також договір не визнаний судом недійсним та не розірваний.

Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відтак, зазначена норма застосовується за наявності сукупності таких умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав; або коли така підстава згодом відпала. Випадок, коли зобов`язання було припинено на вимогу однієї із сторін відповідно до закону чи умов договору належить до таких підстав.

Відповідно у позивача відсутні підстави вимагати повернення грошових коштів за статтею 1212 ЦК України.

У контексті наведеного, суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 04.12.2019 року у справі №917/1739/17).

У постановах від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 (провадження № 12-161гс19), від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) та від 08.06.2021 у справі № 662/397/15-ц (провадження № 14-20цс21) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені в позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв`язку із цим суд, з`ясувавши при розгляді справи, що позивач послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує в рішенні саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Отже саме суд має обов`язок здійснити юридичну кваліфікацію відносин сторін, виходячи зі встановлених під час розгляду справи фактів, і визначити, який припис треба застосувати для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є спірні відносини, не є зміною підстави позову (обставин, якими обґрунтований позов) та обраного позивачем способу захисту (предмета позову).

У ч.1 ст.174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) закріплено, що господарський договір є підставою виникнення господарських зобов`язань.

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.1 ст.175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Поставка товарів без укладення договору поставки може здійснюватися лише у випадках і порядку, передбачених законом. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.2 ст.693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

У разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 615, ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його в строк, установлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Якщо в результаті прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання й вимагати відшкодування збитків (ч. 3 ст. 612 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ст.611 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Судом встановлено, що позивач свої зобов`язання за Договором №1 від 01.09.2022 року виконав та перерахував на рахунок відповідача попередню оплату в розмірі 10500,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №2000722235 від 22.02.2024, проте відповідач товар не поставив.

Отже позивач свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі відповідно до умов Договору, здійснивши повну оплату товару відповідачу, що підтверджується платіжним дорученням №2000722235 від 22.02.2024 року.

Відповідно до п.2.3. Договору строк поставки Товару: протягом 5 (п`яти) робочих днів з дати рахунку на оплату.

27.09.2024 року позивач направив Відповідачу Вимогу про повернення коштів за непоставлений товар вих. №1230-юр.

Листом №157/10-4 від 03.10.2024 на вказану Вимогу відповідач зазначив, що готовий повернути на рахунок позивача кошти у термін 10 робочих днів.

Відповідно до ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже строк виконання зобов`язання є таким, що настав.

Відповідно до ч.2 ст.693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

У позовній заяві зазначено, що на вимогу позивача, відповідач частково повернуто грошові кошти на підставі платіжного доручення № 457 від 08.07.2024 у розмірі 262,45 грн.

Отже позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача суми неповернутої передплати в розмірі 10237,55 грн.

Таким чином, заборгованість відповідача за Договором поставки №1 від 01.09.2022 року за невиконане зобов`язання з поставки Товару перед позивачем складає 10237,55 грн передплати.

На даний час доказів постачання товару чи повернення повної суми попередньої оплати відповідачем до суду не надано.

Отже, враховуючи положення ч.2 ст.693 ЦК України, позивач має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати у разі не передання товару у встановлений строк.

Враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми попередньої оплати у розмірі 10237,55 грн підтверджуються доданими до матеріалів справи доказами, не спростовані відповідачем, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч.1 ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно з ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та правомірними, підтверджуються матеріалами справи, відповідачем не спростовані, отже, підлягають повному задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується положеннями ст.129 ГПК України, відповідно до яких судовий збір покладається на відповідача, з вини якого виник спір.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 2, 5, 7, 11, 13, 14, 15, 42, 46, 73, 74, 79, 80, 86, 129, 238, 240, 247, 251, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод кріпильних виробів" (адреса: 61058, м.Харків, вул.Чичибабіна,7; код ЄДРПОУ 44679936) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ метал груп" (адреса: 49000, м.Дніпро, вул. Шолом-Алейхема, буд. 5; код ЄДРПОУ 36441934) 10237,55 грн передплати та 2422,40 грн судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "02" січня 2025 р.

СуддяК.В. Аріт