Рішення

від 02.01.2025 по справі 240/20318/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 січня 2025 року м. Житомир справа № 240/20318/24

категорія 108020200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Він-Буд» до Житомирської митниці Державної митної служби України про визнання протиправними та скасування рішення і картки відмови,

установив:

У жовтні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Він-Буд» (далі позивач, ТОВ «Він-Буд») звернулося до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправними та скасування рішення Житомирської митниці Державної митної служби України (далі відповідач, Житомирська митниця) про коригування митної вартості від 27 червня 2024 року № UA101000/2024/000213/1 та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA101020/2024/007063.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що рішення відповідача про коригування митної вартості безпідставне, оскільки не доведено правомірність застосування резервного методу при визначенні митної вартості, а зазначені в рішення митниці причини не є належним доказом невірного визначення митної вартості декларантом. Заявлена позивачем митна вартість є реальною, підтвердженою належними доказами та не спростована відповідачем. Відтак, на думку позивача, у Житомирської митниці не було достатніх правових підстав для коригування митної вартості товару.

Ухвалою суду від 25 жовтня 2024 року позов прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з наданням відповідачу строку для подання відзиву на позов.

13 листопада 2024 року та 01 січня 2025 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву та уточнення до нього, в яких відповідач просить у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що оскаржене рішення прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства, оскільки в результаті контролю правильності визначення митної вартості товару встановлено, що документи, подані позивачем під час митного оформлення, містять розбіжності та не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товар. Зокрема, декларантом до митного оформлення не надано документ, який згідно із умовами Контракту визначає перелік товару, його кількість та ціну, а саме проформу інвойс, та документ про оплату оцінюваного товару. Також імпортером не надані відомості про вартість витрат на навантаження товару, пов`язане із його транспортуванням до митного кордону України, такі витрати до митної вартості не включені. Крім цього, митний орган критично оцінив відомості щодо вартості транспортних витрат, що викладені у довідці про транспортні витрати від 20 червня 2024 року, рахунку на оплату №1169 від 20 червня 2024 року, договорі-заявці від 18 червня 2024 року, оскільки директором перевізника (виконавця) та директором ТОВ «Він-Вуд» (замовника послуг) є одна і та сама особа, а тому при складанні інформації про ціну перевезення вона є зацікавленою та упередженою особою, що може впливати на розмір відображених у вищенаведених документах транспортних витрат убік їх зменшення. Таким чином відомості про витрати на транспортування оцінюваного товару, на переконання відповідача, не базуються на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню, що позбавляє митний орган можливості перевірити достовірність декларування витрат на транспортування, що відповідно до частини 10 статті 58 Митного кодексу України є складовою митної вартості. Додатково надана до митного оформлення платіжна інструкція в іноземній валюті №7 від 20 червня 2024 року не використана як належний та допустимий доказ фактично сплаченої ціни за товар, оскільки відповідно до проформи-інвойсу від 19 червня 2024 року № EPW-008426 оплата за товар здійснюється в розмірі 100% передплати 19 червня 2024 року. Додатково надані балансова довідка №20-06 від 20 червня 2024 року та прибуткова накладна №209 від 23 травня 2024 року не використані для підтвердження заявленої митної вартості, оскільки у них зазначений не весь асортимент оцінюваного товару. Прайс-лист від 01 червня 2024 року не використаний для підтвердження заявленої митної вартості, тому що опис товару, запропонованого до продажу відрізняється від опису товару, що наведений у інших товарно-супровідних документах та графі 31 митної декларації. Додатково наданий експертний висновок № В-1831 від 26 червня 2024 року не використаний для підтвердження ціни товару, у зв`язку з тим, що долучені до нього додатки з мережі Інтернет подані митному органу в поганій якості (нечіткість зображення), що позбавило останній можливості перевірити наявність в них посилання на джерело їх отримання, опис та якісні характеристики товарів, використаних для порівняння з оцінюваними. Додатково надана до митного оформлення калькуляція транспортних витрат від 20 червня 2024 року не використана для підтвердження числових значень митної вартості, так як не містить інформацію про товар, що транспортувався, його опис, кількість, вагу, посилання на реквізити автотранспортного документа (CMR), календарний період часу виконання перевезення, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту. Витяг з мережі Інтернет, сайту della.com, містить інформацію про ціни на перевезення з України в Естонію, тоді як оцінюваний товар переміщувався за маршрутом Естонія Україна і вартість перевезення може відрізнятися. Додатково зауважує, що у зв`язку із недотриманням вимог пункту 2.5. Порядку виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30 травня 2012 року № 631, додатково наданий переклад митної декларації Естонії не міг бути використаний митним органом для перевірки правильності визначення митної вартості.

У період з 16 по 31 грудня 2024 року головуюча суддя перебувала у відпустці.

Суд установив, що 25 червня 2024 року до відділу митного оформлення №1 митного посту «Житомир-центральний» з метою імпорту товару «фанера клеєна, яка складається винятково з листів деревини», код УКТЗЕД 4412331000, що ввозився на адресу ТОВ «Він-Вуд», подано митну декларацію № 24UA10102002335U0.

Разом з митною декларацією були подані такі документи: контракт (4104) № 15/08 від 15 серпня 2023 року; інвойс (0380) № EPW-007149 від 20 червня 2024 року; пакувальний лист (0271) № EPW-006384 від 20 червня 2024 року; автотранспортна накладна CMR (0730) № б/н від 20 червня 2024 року; рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг (3004) №1169 від 20 червня 2024 року; довідка про транспортно-експедиційні витрати (3007) № б/н від 20 червня 2024 року; разовий договір-заявка (4301) № б/н від 18 червня 2024 року.

З метою підтвердження заявленого рівня митної вартості імпортованого товару декларанту направлено електронне повідомлення щодо необхідності надання додаткових документів.

На вимогу митниці декларантом надано такі документи: балансова довідка № 20-06 від 20 червня 2024 року; прибуткова накладна № 209 від 23 травня 2024 року; прайс-лист від 01 червня 2024 року; експертний висновок № В-1831 від 26 червня 2024 року; копію митної декларації країни відправлення № 24EE4100E0074702B6 від 20 червня 2024 року; проформа інвойс № EPW-008426 від 19 червня 2024 року; платіжна інструкція в іноземній валюті № 7 від 20 червня 2024 року; комерційна пропозиція від 01 червня 2024 року; калькуляція транспортних витрат від 20 червня 2024 року; скрін з мережі Інтернет щодо вартості перевезень.

За результатами вивчення поданих декларантом документів, відповідачем прийнято рішення про коригування митної вартості товару від 27 червня 2024 року № UA101000/2024/000213/1.

В розділі 33 названого рішення зазначено:

«На виконання вимог Методичних рекомендацій щодо роботи посадових осіб митних органів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, затверджений наказом Держмитслужби України від 01 липня 2021 року №476, митницею проведено порівняння рівня заявленої митної вартості товару з інформацією, наявною в автоматизованій системі митного оформлення «Інспектор», а також з рівнем митної вартості товарів, митне оформлення яких уже здійснено. За результатами перевірки встановлено, що заявлена митна вартість товарів є нижчою за вартість ввезених на митну територію України схожих товарів, у тому числі тих, виробником яких є Estonian Plywood AS, торговельної марки ESTPLY. Попередні митні оформлення імпортера побідного/аналогічного товару здійснювались із застосуванням резервного методу.

Документи, подані для митного оформлення, містять розбіжності та не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товар, а також відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару.

Документом, який згідно із умовами Контракту №14/08 від 15 серпня 2023 року визначає перелікт товару, його кількість та ціну є проформа інвойс.

До митного оформлення додатково надано проформу-інвойс від 19 червня 2024 року № EPW-008426, відповідно до якої оплата за товар здійснюється в розмірі 100% передплати 19 червня 2024 року. Згідно із відомостями, що містяться у платіжній інструкції в іноземній валюті № 7 оплата за товар здійснена не у відповідності до вимог проформи-інвойсу, а саме 20.06.2024. У зв`язку із тим, що товар не оплачений у встановлені продавцем строки, його ціна може бути змінена для покупця. Враховуючи виявлені розбіжності, платіжна інструкція № 7 від 20 червня 2024 року не може бути використана як належний та допустимий доказ фактично сплаченої ціни за товар.

Додатково надані балансова довідка №20-06 від 20 червня 2024 року та прибуткова накладна №209 від 23 травня 2024 року не можуть бути використані для підтвердження заявленої митної вартості, оскільки у них зазначений не весь асортимент оцінюваного товару.

Прайс-лист від 01 червня 2024 року не може бути використаним для підтвердження заявленої митної вартості, тому що опис товару, запропонованого до продажу відрізняється від опису товару, що наведений у інших товарно-супровідних документах та графі 31 митної декларації № 24UA101020023359U0.

Додатково наданий експертний висновок № В-1831 від 26 червня 2024 року не може бути використаний для підтвердження ціни товару, у зв`язку з тим, що:

Відповідно до Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2013 року 3 1440, під час підготовки висновку оцінювач самостійно здійснює пошук інформаційних джерел, їх аналіз та виклад обґрунтованих висновків. При цьому оцінювач повинен проаналізувати всі інформаційні джерела, пов`язані із об`єктом оцінки, тенденції на ринку подібного майна, інформацію про угоди щодо подібного майна та іншу істотну інформацію. Зібрані оцінювачем вихідні дані та інша інформація повинні відображатися у звіті про оцінку майна з посиланням на джерело їх отримання та у додатках до нього.

Долучені до висновку додатки з мережі Інтернет подані митному органу в поганій якості (нечіткість зображення), що позбавляє митний орган можливості перевірити наявність в них посилання на джерело їх отримання, опис та якісні характеристики товарів, використаних для порівняння з оцінюваними.

Відповідно до пункту 7.1 договору-заявки від 18 червня 2024 року замовник послуг (ТОВ «Він-Вуд») несе відповідальність за завантаження, вивантаження, оформлення документів. Відповідно до пункту 2.3 Контракту № 15/08 від 15 серпня 2023 року ціна на товар включає лише експортне пакування та маркування.

Відповідно до вимог частини 10 статті 58 Митного кодексу України витрати на навантаження товару, пов`язане із його транспортуванням до митного кордону України включається до митної вартості товару, визначеної за основним методом (за ціною договору). Відомості про вартість таких витрат, що поніс покупець товару не надані; такі витрати до митної вартості не включені.

Митний орган критично оцінює відомості щодо вартості транспортних витрат, що викладені у довідці про транспортні витрати від 20 червня 2024 року, рахунку на оплату №1169 від 20 червня 2024 року, договорі-заявці від 18 червня 2024 року, оскільки директором перевізника (виконавця) та директором ТОВ «Він-Вуд» (замовника послуг) є одна і та сама особа, а тому при складанні інформації про ціну перевезення вона є зацікавленою та упередженою особою, що може впливати на розмір відображених у вищенаведених документах транспортних витрат убік їх зменшення.

Відповідно до Правил заповнення декларації митної вартості, затверджених наказом

Міністерства фінансів України від 24 травня 2012 року № 599, якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу митному органу подається калькуляція транспортних витрат, що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.

Додатково надана до митного оформлення калькуляція транспортних витрат від 20 червня 2024 року не може бути використано для підтвердження числових значень митної вартості, так як не містить інформацію про товар, що транспортувався, його опис, кількість, вагу, посилання на реквізити автотранспортного документа (CMR), календарний період часу виконання перевезення, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.

Витяг з мережі Інтернет, сайту della.com, містить інформацію про ціни на перевезення з України в Естонію, тоді як оцінюваний товар переміщувався за маршрутом Естонія Україна і вартість перевезення може відрізнятися.

Таким чином відомості про витрати на транспортування оцінюваного товару не базуються на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню, що позбавляє митний орган можливості перевірити достовірність декларування витрат на транспортування, що відповідно до частини 10 статті 58 Митного кодексу України є складовою митної вартості.

Відповідно до пункту 2.5. Порядку виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30 травня 2012 року № 631, правильність перекладу документів, що надаються декларантом відповідно до статті 254 Митного кодексу України, засвідчується шляхом вчинення напису «Перекладено вірно», проставленням особистого підпису особи, яка здійснила переклад, та печатки підприємства, співробітник якого зробив переклад.

У зв`язку із недотриманням вищевказаних вимог нормативного документа, додатково надані переклад митних декларацій Естонії не можуть бути використані митним органом для перевірки правильності визначення митної вартості.

Відповідно до частини 6 статті 53 Митного кодексу України декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.

Згідно із частиною 6 статті 54 Митного кодексу України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах 2 4 статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

З метою обґрунтованого вибору другорядного методу визначення митної вартості товарів проведено консультацію, в ході якої декларанту було запропоновано інформацію щодо вартості схожого товару.

Методи 2а і 2б не можуть бути застосовані у зв`язку з відсутністю цінової інформації на ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методи 2в і 2г у зв`язку з відсутністю основи для віднімання та додавання вартості. Митна вартість визначена за резервним методом, із врахуванням обмежень, передбачених частиною 3 статті 64 Митного кодексу України, яка ґрунтується на раніше визнаній (визначеній) митними органами митній вартості схожого товару за МД: № 23UA101020030036U0 від 10 серпня 2023 Фанера клеєна, яка складається винятково з листів деревини (іншої, ніж бамбук), кожний лист завтовшки не більш як 6 мм, що має хоча б один зовнішній шар з берези (Betula spp.), у листах, з покриттям та без покриття - 29,425 м3: - Березова фанера, сорту Kilo: - арт. Р065х1560х3090ЕХ100, розміром 6,5х1560х3090ЕХ мм - 1,567 м3; - арт. P180x1500x3000EX100, розміром 18,0х1500х3000ЕХ мм - 1,782 м3; - арт. … арт. P150x1525х3050ЕХ100, розміром 15,0х1525х3050ЕХ мм - 2,791 м3. Торговельна марка: ESTPLY Виробник: Estonian Plywood AS Країна виробництва: EE» 1307,90 євро за м3 з дотриманням принципів і критеріїв, визначених Угодою про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року».

Також 27 червня 2024 року відповідач склав картку відмову в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA101020/2024/007063, згідно якої у митному оформленні (випуску) товарів відмовлено з таких причин: митна декларація не може бути оформлена, оскільки декларантом у графі 45 декларації невірно розрахована вартість товару та вона не підтверджена документально, а вибратий метод її визначення не відповідає умовам, наведеним у главі 9 Митного кодексу України, чим порушено вимоги статей 52, 53 цього Кодексу. У зв`язку з прийняттям рішення про коригування митної вартості товару №UA101020/2024/000213/2 від 27 червня 2024 року дані граф 45 та 47 митної декларації не можуть бути використані для здійснення митного контролю і оформлення товару, а крім того це може призвести до несплати встановлених законодавством митних платежів в повному обсязі, чим порушено вимоги статей 266, 289, 293 Митного кодексу України.

Не погоджуючись із коригуванням митної вартості товару вище вказаними рішенням та карткою відмовою, ТОВ «Він-Вуд» звернулося з цим позовом до суду.

Відповідно до положень частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.

Частиною 1 статті 246 Митного кодексу України у редакції, на час виникнення спірних правовідносин (далі МК України) встановлено, що метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Відповідно до частини 1 статті 248 МК України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Положеннями частини 1 статті 257 МК України встановлено, що декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи.

У частині 6 цієї правової норми зазначено, що умови та порядок декларування, перелік відомостей, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення, визначаються цим Кодексом, Положення про митні декларації та форми цих декларацій затверджуються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення таких декларацій та інших документів, що застосовуються під час митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Відповідно до пункту 341 частини 1 статті 4 МК України митні органи центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, митниці та митні пости.

Згідно статті 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що Фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до частин 1, 2 статті 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 52 МК України встановлено, що заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Згідно частини 4 статті 58 МК України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини 10 цієї статті.

У частині 5 цієї правової норми надається визначення терміну ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Відповідно до частини 2 статті 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Стаття 53 МК України визначає перелік документів, що подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості.

Згідно частини 2 названої правової норми документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах 5 і 6 статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок фактура (інвойс), або рахунок проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Згідно частини 5 статті 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Відповідно до частини 3 цієї правової норми у разі якщо документи, зазначені у частині 2 цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

У пункті 1 частини 4 статті 54 МК України встановлено обов`язок митного органу здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Разом з тим, згідно частини 3 статті 53 МК України, якщо документи, зазначені у частині 2 цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено тощо.

Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 13 липня 2021 року у справі № 200/6521/20-а наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Митний орган зобов`язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Суд зазначає, що Житомирською митницею в якості підстави для надання позивачем додаткових документів у повідомленні зазначено, що заявлена декларантом митна вартість товару є нижчою за вартість ввезених на митну територію України схожих товарів, а документи, подані для митного оформлення, містять розбіжності та не містять всіх відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за товар, не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів. Зокрема зауважує, що при митному оформлені встановлено:

1) відповідно до пункту 1.1 Контракту № 15/08 від 15 серпня 2023 року продавець зобов`язується передати у власність покупця фанеру клеєну на умовах, зазначених у проформі інвойс до цього контракту. Кількість товару, що постачається за цим контрактом, визначено у проформі інвойс (пункт 1.2 Контракту). Ціна товару визначається та підтверджується відповідно до проформи Інвойс до цього контракту, що обумовлюють обсяг та ціну кожного постачання товару (п. 2.2 Контракту). Усі платежі за цим контрактом здійснюються шляхом банківського переказу на рахунок Продавця згідно із проформою інвойс (пункт 3.1 Контракту). Отже, документом, який згідно із умовами Контракту визначає перелік товару, його кількість та ціну є проформа інвойс, однак такий документ до митної декларації не долучений, що позбавляє митний орган можливості перевірити ціну товару;

2) відповідно до відомостей інвойсу № EPW-007149 від 20 червня 2024 року товар підлягає 100% передоплаті. Разом з тим декларантом до митного оформлення не подано документ про оплату оцінюваного товару;

3) відповідно до пункту 7.1 договору-заявки від 18 червня 2024 року замовник послуг (ТОВ «Він-Вуд») несе відповідальність за завантаження, вивантаження, оформлення документів. Відповідно до пункту 2.3 Контракту № 15/08 від 15 серпня 2023 року ціна на товар включає лише експортне пакування та маркування. Відомості про вартість таких витрат, що поніс покупець товару не надані; такі витрати до митної вартості не включені. Митний орган критично оцінює відомості щодо вартості транспортних витрат, що викладені у довідці про транспортні витрати від 20 червня 2024 року, рахунку на оплату № 1169 від 20 червня 2024 року, договорі-заявці від 18 червня 2024 року, оскільки директором перевізника (виконавця) та директором ТОВ «Він-Вуд» (замовника послуг) є одна і та сама особа, а тому при складанні інформації про ціну перевезення вона є зацікавленою та упередженою особою, що може впливати на розмір відображених у вищенаведених документах транспортних витрат убік їх зменшення. Таким чином відомості про витрати на транспортування оцінюваного товару не базуються на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню, що позбавляє митний орган можливості перевірити достовірність декларування витрат на транспортування, що відповідно до частини 10 статті 58 Митного кодексу України є складовою митної вартості.

З огляду на зазначене у митного органу виникли сумніви у достовірності заявленої митної вартості товару.

З метою усунення таких сумнівів позивачу було запропоновано надати додаткові документи, що підтверджують заявлену митну вартість товару, а саме:

-виписку з бухгалтерської документації (в т. ч. для підтвердження витрат на транспортування);

-прайс-лист виробника товару;

-висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією;

-копію митної декларації країни відправлення.

З метою переконання митного органу у достовірності заявленої митної вартості імпортованого товару, декларант надав: балансову довідку № 20-06 від 20 червня 2024 року; прибуткову накладну № 209 від 23 травня 2024 року; прайс-лист від 01 червня 2024 року; експертний висновок № В-1831 від 26 червня 2024 року; копію митної декларації країни відправлення № 24EE4100E0074702B6 від 20 червня 2024 року; проформу інвойс № EPW-008426 від 19 червня 2024 року; платіжну інструкцію в іноземній валюті № 7 від 20 червня 2024 року; комерційну пропозицію від 01 червня 2024 року; калькуляцію транспортних витрат від 20 червня 2024 року; скрін з мережі Інтернет щодо вартості перевезень.

Однак, за результатами вивчення поданих позивачем документа, відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості, в якому зазначив доводи, що були викладені вище.

Надаючи оцінку наведеним твердженням митного органу, суд зауважує на таке.

Перш за все у оскаржуваному рішенні митного органу зазначено, що до митного оформлення додатково надано проформу-інвойс від 19 червня 2024 року № EPW-008426, відповідно до якої оплата за товар здійснюється в розмірі 100% передплати 19 червня 2024 року. Згідно із відомостями, що містяться у платіжній інструкції в іноземній валюті № 7 оплата за товар здійснена не у відповідності до вимог проформи-інвойсу, а саме 20 червня 2024 року. У зв`язку із тим, що товар не оплачений у встановлені продавцем строки, його ціна може бути змінена для покупця. Враховуючи виявлені розбіжності, платіжна інструкція № 7 від 20 червня 2024 року не може бути використана як належний та допустимий доказ фактично сплаченої ціни за товар.

Суд зауважує, що положеннями Контракту №14/08 від 15 серпня 2023 року передбачено два види документів, які визначають порядок проведення розрахунків за цим договором: Проформу Інвайт та Інвойс.

Як убачається зі змісту «Pro forma invoice» №EPW-008426 від 19 червня 2024 року такий являє собою замовлення на продаж певного переліку товарів, що в ньому зазначений. Тим часом «Invoice» №EPW-007149 від 20 червня 2024 року є підтвердженням продажу оплаченого згідно платіжної інструкції в іноземній валюті № 7 від 20 червня 2024 року товару, яке містить дату завантаження та очікуваний час прибуття.

Додатково суд зауважує, що зазначена платіжна інструкція містить інформацію про проведення попередньої оплати за товар згідно контракту №15/08 від 15 серпня 2023 року та проформи інвойсу №EPW-008426 від 19 червня 2024 року.

З огляду на викладене суд не погоджується з висновком митного органу про те, що платіжна інструкція № 7 від 20 червня 2024 року не може бути використана як належний та допустимий доказ фактично сплаченої ціни товару.

Також суд уважає слушним застереження позивача про те, що оформлення продавцем пакувального листа № EPW-006384 від 20 червня 2024 року та СМR №EPW-002354, із зазначенням у останній як прикладених документів названого пакувального листа та інвойсу №EPW-007149, підтверджує належне виконання позивачем умов Контракту №15/08 від 15 серпня 2023 року в частині оплати вартості товару, прийняття такої продавцем та відвантаження товару згідно отриманої оплати.

Щодо наданих імпортером доказів на підтвердження вартості витрат на перевезення товару, суд зауважу на таке.

Як убачається зі змісту договору-заявки від 18 червня 2024 року, рахунку на оплату №1169 від 20 червня 2024 року та довідки про транспортні витрати від 20 червня 2024 року, всі зазначені документи містять інформацію про товар фанеру, номер транспортного засобу, місце навантаження, що відповідають аналогічним даним, зазначеним у СМR №EPW-002354, оформленій продавцем.

Застереження митного органу на те, що директором перевізника (виконавця) та директором ТОВ «Він-Вуд» (замовника послуг) є одна і та сама особа, а тому при складанні інформації про ціну перевезення вона є зацікавленою та упередженою особою, що може впливати на розмір відображених у вищенаведених документах транспортних витрат убік їх зменшення, суд до уваги не приймає.

Відповідачем на обґрунтування правомірності такого твердження не зазначено норм права, які б забороняли або визнавали такі дії протиправними. Також відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що зазначені обставини вплинули на розмір транспортних витрат у бік їх зменшення.

Надаючи правову оцінку висновку митного органу про недотримання декларантом пункту 2.5. Порядку виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30 травня 2012 року № 631, що виключає використання додатково наданого перекладу митної декларації Естонії для перевірки правильності визначення митної вартості, суд уважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до статті 254 МК України документи, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, подаються митному органу українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування. Митні органи вимагають переклад українською мовою документів, складених іншою мовою, ніж офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, тільки у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації. У такому разі декларант забезпечує переклад зазначених документів за власний рахунок.

Зі змісту зазначеної правової норми вбачається, що для митного оформлення можуть подаватися документи українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування та не передбачено обов`язку подання документів саме українською мовою.

Верховний Суд у постанові від 06 лютого 2020 року у справі № 520/10709/18 зазначив, що митний орган відповідно до статті 254 МК України вимагає переклад українською мовою документів, складених іншою мовою, ніж офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, тільки у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації.

Відтак, вимога органу доходів і зборів про надання перекладу документів українською мовою є правомірною лише у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей.

Вказані висновки відповідають правовій позиції, викладеній в постановах Верховного Суду від 06 лютого 2020 року у справі № 520/10709/18, від 31 березня 2020 року у справі № 160/7049/19 та від 25 листопада 2020 року у справі № 640/4941/19.

При цьому суд зауважує, що 51 Правилом Процедури Генеральної асамблеї ООН, до якої входить Україна, передбачено, що арабська, китайська, англійська, французька, російська та іспанська мови є офіційними та робочими мовами Генеральної Асамблеї, її комітетів та підкомітетів.

Офіційними мовами Світової організації торгівлі, до якої приєдналася Україна 16 травня 2008 року, є англійська, французька та іспанська.

Як установлено судом митна декларації 24ЕЕ4100Е0074702В6 від 20 червня 2024 року складена англійською мовою, а тому суд приходить до висновку, що імпортер не зобов`язаний був надавати її переклад митному органу.

З огляду на викладене, твердження відповідача про те, що переклад такої не може бути використаний для перевірки правильності визначення митної вартості не ґрунтується на нормах чинного законодавства.

З огляду на викладене суд уважає, що позивач надав митному органу пакет документів, що підтверджує договірну вартість імпортованого товару у розмірі 17390,53 євро і такі документи містять всі обов`язкові документи, передбачені статтею 53 МК України та підтверджують складові визначення вартості товару, що підлягав розмитненню.

Ураховуючи все вище викладене, суд приходить до висновку про безпідставність прийняття митним органом рішення про коригування митної вартості товарів № UA101000/2024/000213/1 від 27 червня 2024 року.

Оскільки картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформлені випуску чи пропуску товару, транспортних засобів комерційного призначення № UA101020/2024/007063 від 27 червня 2024 року є похідним від рішення про коригування митної вартості товарів та прийнята на його підставі, така також підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Оцінивши надані сторонами у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, приймаючи до уваги викладене вище, суд прийшов до висновку, що доводи позивача, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи.

З огляду на наведене, суд уважає за необхідне задовольнити позов у повному обсязі.

Розглядаючи питання про розподіл судових витрат, суд уважає за необхідне зазначити таке.

Пунктом 1 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 1 та 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною 3 цієї правової норми для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами 1, 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України)

Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суд досліджує на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

У відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин (далі Закон України №5076-VI), адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 цього Закону, згідно з якою договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За приписами частини 3 статті 27 Закону України №5076-VI до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами цієї правової норми ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Згідно зі статтею 30 Закону України №5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки:

(1) Договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України №5076-VI);

(2) За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;

(3) Як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

(4) Адвокатський гонорар може існувати в двох формах фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

(5) Адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Зазначене передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України №5076-VI;

(6) Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України №5076-VI.

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суд, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, має право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Разом із позовною заявою суду надано копію договору про надання правничої допомоги від 02 жовтня 2024 року та рахунок від 15 жовтня 2024 року.

Згідно пункту 2.1 названого договору винагорода адвоката (далі гонорар) за надання правничої договори визначається за погодженням сторін із врахуванням складності справи та доручень клієнта, кількості витраченого адвокатом часу, граничних строків, обсягів надання правничої допомоги, тарифів (фіксованої ставки) на правничу допомогу та інших обставин.

Пунктом 2.2 договору передбачено, що розмір гонорару або його частини зазначається у рахунках на оплату гонорару та/або квитанціях про проведену оплату гонорару.

У пункті 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та пункті 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19 зазначено, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 зроблено висновок про те, що оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною 1 статті 30 Закону України № 5076-VI як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України № 5076-VI

З огляду на наведені позиції Верховного Суду, враховуючи те, що у договорі про надання правничої допомоги від 02 жовтня 2024 року сторонами не встановлено розмір гонорару, що підлягає сплаті позивачем за надання йому правничої допомоги адвокатом по цій справі, суд приходить до висновку, що правові підстави для стягнення витрат на правничу допомогу відсутні.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягає вся сума сплаченого судового збору.

Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 257, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Він-Буд» задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати рішення Житомирської митниці Державної митної служби України про коригування митної вартості товарів № UA101000/2024/000213/1 від 27 червня 2024 року та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформлені випуску чи пропуску товару, транспортних засобів комерційного призначення № UA101020/2024/007063 від 27 червня 2024 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Житомирської митниці Державної митної служби України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Він-Буд» 6056 (шість тисяч п`ятдесят шість) гривень 00 копійок судового збору.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Т.О. Окис

02.01.25