Ухвала

від 02.01.2025 по справі 240/25527/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про повернення позовної заяви

02 січня 2025 року м. Житомир справа № 240/25527/24

категорія 106030000

Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Панкеєва В.А., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Семенюк Т.М. звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення ОСОБА_1 , з 20.03.2022 перерахунку, на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", грошового забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017;

- зобов`язати відповідача з 20.03.2022, на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", перерахувати та виплатити ОСОБА_1 , грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення), виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення ОСОБА_1 з 01.01.2023 перерахунку, на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", грошового забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017.

- зобов`язати відповідача з 01.01.2023, на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення), виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017.

Ухвалою суду від 27.12.2024 позовну заяву залишено без руху із установленням позивачу строку для усунення недоліків шляхом надання до судууточненої позовної заяви із зазначенням чіткого періоду протягом якого треба визнати протиправною бездіяльність та зобов`язати вчинити дії відповідача, а також заяви про поновлення строку звернення до суду та доказів поважності пропуску такого строку.

На виконання ухвали суду, представник позивача подав заяву про уточнення позовних вимог та заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій зазначає, 17.09.2024 між нею і позивачем укладено договір №85/24 про надання правничої допомоги у дані справі. У зв`язку із великою зайнятістю на роботі, представник позивача планувала підготувати і подати документи до Житомирського окружного адміністративного суду на початку жовтня, а саме з 1 по 5 жовтня 2024 року. Проте, на початку жовтня вона захворіла, у неї виник бронхіт, підвищена температура і частий кашель. З 02.10.2024 по 07.10.2024 включно, представник позивача перебувала на амбулаторному лікуванні, у зв`язку із хворобою гострий бронхіт, що підтверджується довідкою сімейного лікаря від 07.10.2024 №60. Тому, за станом здоров`я, представник позивача не змогла своєчасно підготувати документи до суду у даній справі. Крім того, зазначає, що позивач є особою з інвалідність ІІІ групи, внаслідок війни, однак в жовтні 2024 року стан його здоров`я погіршився. З 18.10.2024 по 24.10.2024 позивач перебував на стаціонарному лікуванні в неврологічному відділені КНП "ГВВ" ЖОР.

На підставі викдаденого, представник позивача просить визнати підстави пропуску строку звернення до суду поважними, та поновити позивачу пропущений строк звернення до суду.

Дослідивши матеріали позовної заяви та доводи заяви про поновлення строку звернення до суду, оцінивши докази в їх сукупності, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Разом з цим, процесуальним законом передбачені певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав.

Відповідно до частини 1, абзацу 1 частини 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суд звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Питання ж поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску.

Оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду, слід виходити з того, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина (або кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оціночні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час спливу строків звернення до суду.

Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо об`єктивно йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив через можливі власні недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до свого права на звернення до суду.

Зазначена позиція суду також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права та свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (наприклад, рішення "Девеер проти Бельгії", "Голдер проти Сполученого Королівства").

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. У разі неподання особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Така позиція застосована Верховним Судом, зокрема, у постановах від 14 травня 2019 року у справі № 826/26174/15, від 21 грудня 2019 року у справі №826/12776/15 та від 5 травня 2022 року у справі № 240/10663/20.

19 липня 2022 року набрав чинності Закон України від 01дипня 2022 року №2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (далі Закон України №2352-ІХ), згідно з яким, частина 1 і 2 статті 233 КЗпП України діють у новій редакції. Зокрема, відповідно до статті 233 КЗпП України в редакції Закону України №2352-ІХ працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

На момент виключення позивача зі списків особового складу, 19 червня 2024 року, діяла редакція частини другої статті 233 КЗпП України, яка обмежувала строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці тримісячним строком.

З матеріалів справи слідує, що позивача виключено зі списків особового складу відповідача 19 червня 2024 року, відомості про розмір виплачуваного відповідачем позивачу грошового забезпечення ним отримано 04 липня 2024 року.

Проте, позовну заяву з вимогами щодо виплати грошового забезпечення за період з 20 березня 2022 року по 19 травня 2023 року представник позивача подав до суду 25 грудня 2024 року, тобто поза межами встановленого строку.

Посилання представника позивача на проходження нею амбулаторного лікування в період з 02.10.2024 по 07.10.2024, суд до уваги не приймає, та зазначає наступне.

У постанові від 31.08.2023 по справі № 340/6025/22 Верховний Суд зазначив, що відповідно до офіційного визначення амбулаторне лікування - організація медичної допомоги в медичному закладі хворим, що приходять у медичний заклад. Амбулаторне лікування - лікування, проведене на дому або при відвідуванні самими хворими лікувального закладу (на відміну від стаціонарного лікування, здійснюваного з поміщенням пацієнта в лікарню).

В даному випадку довідка сімейного лікаря від 07.10.2024 №60 носить інформаційний характер щодо діагнозу основного захворювання, супутніх захворювань та не засвідчує тимчасову непрацездатність особи.

Також суд відхиляє посилання представника позивача на проходження позивачем стаціонарного лікування, оскільки з виписки з медичної карти стаціонарного хворого №755 установлено, що воно закінчилося ще в 24.10.2024.

Доказів перебування на лікуванні після 24.10.2024 до звернення з позовною заявою до суду 25 грудня 2024 року, позивачем суду не надано.

Інших причин пропуску строку звернення до суду, представник позивача у заяві не наводить.

Доказів, які б підтверджували наявність поважних причин пропуску строку звернення до суду матеріали справи також не містять

Таким чином суд зазначає, що доводи, викладені представником позивача у заяві про поновлення строку звернення до суду, є безпідставними, а тому позивачем було пропущено тримісячний строк звернення до суду, при цьому належних доказів поважності причин пропуску такого строку позивачем суду не надано.

За таких обставин, суд не знайшов підстав для задоволення заяви представника позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду.

Згідно з частинами 1, 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Відповідно до пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Ураховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що оскільки позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду, а підстави, наведені його представником у заяві про поновлення цього строку, не є поважними, тому позовну заяву слід повернути.

Керуючись статтями 169, 243, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Визнати неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду та у задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду відмовити.

Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії повернути позивачу.

Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати особі, яка її подала, не пізніше наступного дня після її постановлення.

Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.

Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Суддя В.А. Панкеєва