Рішення від 02.01.2025 по справі 160/27965/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 січня 2025 року Справа № 160/27965/24 ЗП/280/167/24 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мінаєвої К.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного првадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області,

Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст і підстави позовних вимог.

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - відповідач 2), у якій позивач просив суд:

- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 24.09.2024 року № 045750029365, яким ОСОБА_1 було відмовлено у призначенні пенсії відповідно до пункту 9 статті 86 Закону України «Про прокуратуру»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи в органах прокуратури, що дає право на пенсію згідно ст. 86 Закону України «Про прокуратуру», половину строку навчання на денній формі у Національному юридичному університеті імені Ярослава Мудрого в період з 2010 по 2015 рік;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.09.2024 року про призначення пенсії по інвалідності на підставі п. 9 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» та прийняти рішення згідно з вимогами законодавства.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 16.09.2024 позивач звернувся до відділу обслуговування громадян №5 (сервісний центр) Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії по інвалідності на підставі п. 9 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру», проте з урахуванням принципу екстериторіальності рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 24.09.2024 № 045750029365 йому було відмовлено у призначенні пенсії з огляду на відсутність необхідного стажу роботи на посаді прокурора (10 років) та встановлення групи інвалідності не у період роботи на посаді прокурора. При цьому позивач наголошує, що пенсійним органом не було враховано до стажу роботи в органах прокуратури половину строку навчання на денній формі у Національному юридичному університеті імені Ярослава Мудрого в період з 2010 по 2015 рік. Більш того, вказує, що чинним законодавством не передбачені умови призначення пенсії прокурорам із фактом встановлення інвалідності саме під час роботи в прокуратурі, а лише вимоги щодо присвоєння відповідної групи інвалідності та стажу роботи в органах прокуратури. За наведених підстав позивач вважає рішення про відмову у призначенні пенсії протиправним, просить позов задовольнити у повному обсязі.

ІІ. Виклад позицій інших учасників справи та документів, що надійшли до суду.

23.12.2024 судом отриманий відзив на позовну заяву Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, у якому відповідач 2 зазначає, що поняття вислуги років у контексті визначення її ч.6 ст.86 Закону України «Про прокуратуру» є більш широким, аніж поняття роботи в органах прокуратури, тому ставити знак рівності між цими двома поняттями безпідставно, у зв`язку із чим вказано про правомірність незарахування до стажу роботи в органах прокуратури половини строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі. Зауважує, що для призначення позивачу пенсії по інвалідності відсутні правові підстави, оскільки законодавчо визначені для того передумови позивачем не дотримані і документально не підтверджені, зокрема, відсутній стаж на посаді прокурора (10 років) та група інвалідності встановлена не в період роботи на посаді прокурора. Вважає, що рішення від 24.09.2024 про відмову в призначенні пенсії по інвалідності є таким, що відповідає вимогам діючого законодавства, а позовні вимоги є безпідставними. Просить відмовити у задоволенні позову.

Відповідач 1 (Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області) про розгляд справи повідомлений належним чином, проте заяви про визнання позову або відзиву на позовну заяву в строки, передбачені статтею 261 КАС України, до суду не надходило. Відтак, керуючись частиною шостою статті 162 КАС України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

III. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.10.2024 матеріали адміністративної справи №160/27965/24 передано на розгляд Запорізькому окружному адміністративному суду за територіальною підсудністю.

Ухвалою від 26.11.2024 суд залишив позовну заяву без руху та надав позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів від дня одержання копії ухвали суду про залишення позовної заяви без руху у спосіб подання до суду доказів надсилання копії позовної заяви та копій доданих документів відповідачам з урахуванням положень статті 44 КАС України.

Ухвалою від 02.12.2024 суд відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін; витребував від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області належним чином засвідчену копію пенсійної справи ОСОБА_1 та інші докази, на підставі яких було прийнято оскаржуване рішення.

IV. Фактичні обставини справи, встановлені судом.

ОСОБА_1 є прокурором Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області, що підтверджується службовим посвідченням № НОМЕР_1 від 01.03.2023. Має ІІ групу інвалідності з дитинства, про що свідчить довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ № 0833291 від 28.11.2017, а також посвідчення серії НОМЕР_2 від 23.08.2011 про отримання державної соціальної допомоги.

Позивач закінчив Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого і отримав вищу освіту за спеціальністю «Правознавство», здобув кваліфікацію бакалавра юриста, що підтверджується дипломом серії НОМЕР_3 від 26.06.2014 (навчання з 2010 року по 2014 рік), а також ступінь магістра, про що свідчить диплом серії НОМЕР_4 від 27.06.2015 (навчання з 2014 року по 2015 рік).

Відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_5 від 23.12.2015 ОСОБА_1 з 13.01.2017 працює в органах прокуратури.

16.09.2024 позивач звернувся до відділу обслуговування громадян №5 (сервісний центр) Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії по інвалідності на підставі ч. 9 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру».

Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, який уповноважений розглянути подану заяву ОСОБА_1 .

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 24.09.2024 № 045750029365 ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії відповідно до пункту 9 статті 86 Закону України «Про прокуратуру», оскільки відсутній необхідний стаж роботи на посаді прокурора (10 років) та група інвалідності встановлена не в період роботи на посаді прокурора.

Не погодившись з рішенням про відмову у призначенні пенсії, позивач звернувся з цим адміністративним позовом до суду.

V. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також, у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України передбачає, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV).

Положеннями статті 1 Закону № 1058-IV визначено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 44 Закону № 1058-IV, заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному управлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Згідно з частиною п`ятою статті 45 Закону № 1058-IV, документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Пенсійне забезпечення працівників прокуратури визначено у статті 86 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон №1697-VII).

Частиною першою статті 86 Закону №1697-VІІ передбачено, що прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.

Згідно з частиною другою статті 86 Закону № 1697-VІІ пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.

Відповідно до частини дев`ятої статті 86 Закону №1697-VІІ прокурорам, визнаним особами з інвалідністю I або II групи, призначається пенсія по інвалідності в розмірах, передбачених частиною другою цієї статті, за наявності стажу роботи в органах прокуратури не менше 10 років.

Відповідно до частини шостої статті 86 Закону №1697-VІІ, до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на посадах прокурорів (в тому числі адміністративних) органів прокуратури, стажистами, на посадах помічників і старших помічників прокурорів та, зокрема, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання.

З аналізу зазначених норм права слідує, що законодавство розрізняє поняття «вислуги років, що дає право на пенсію» і «стажу роботи на прокурорських посадах». При цьому посади, період роботи на яких зараховується до стажу роботи на прокурорських посадах і до вислуги років, що дає право на пенсію, є відмінними. У той же час, до вислуги років, що дає право на пенсію, включається весь стаж роботи на прокурорських посадах.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 19.08.2020 у справі №264/5989/16-а та від 25.08.2021 у справі №751/2403/17.

Таким чином, відповідно до наведених положень Закону №1697-VII до вислуги років, що дає право на пенсію згідно із статтею 86 вказаного Закону, зараховується половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 2010 року по 2015 рік навчався у Національному юридичному університеті імені Ярослава Мудрого і отримав вищу освіту за спеціальністю «Правознавство», здобув кваліфікацію бакалавра юриста та ступінь магістра, що підтверджується дипломами серії НОМЕР_3 від 26.06.2014 та М15 № 012916 від 27.06.2015. Вказані дипломи як первинні документи на підтвердження навчання були надані разом із заявою про призначення пенсії, про що свідчить розписка-повідомлення від 16.09.2024 (№ 3265).

Разом з тим, як встановлено зі спірного рішення та форми РС-право, до страхового стажу позивача зараховано лише період його роботи у державній виконавчій службі (з 23.12.2015 по 02.07.2016), перебування у центрі зайнятості (з 05.08.2016 по 28.12.2016) та роботи в органах прокуратури (з 13.01.2017 по 16.09.2024), що становить 8 років 5 місяців 9 днів, в тому числі 7 років 8 місяців 4 дні - робота на посадах прокурорів. Водночас періоди навчання до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру», не зараховані.

Відтак, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача про відсутність у позивача необхідного стажу роботи в органах прокуратури для призначення пенсії, оскільки статтею 86 Закону №1697-VІІ передбачено різні види пенсії (за вислугу років, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), водночас частиною шостою цієї статті визначено певний перелік посад/робіт/навчання, які зараховуються до вислуги років, що дає право на пенсію будь-якого виду згідно вказаної статті, проте відповідачем 1 цього враховано не було.

Оскільки період навчання позивача у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання підтверджується належними доказами, половина строку вказаного навчання має бути зарахована до стажу роботи в органах прокуратури.

Суд констатує, що згідно із частиною третьою статті 44 Закону № 1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності. Отже, якщо поданих позивачем документів для зарахування до стажу періоду навчання було недостатньо, орган Пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з`ясування спірних обставини, повідомити позивача про те, які документи необхідно подати додатково, натомість за обставинами справи відповідачем жодних дій вчинено не було, поклавши весь тягар відповідальності на позивача.

Окрім недостатності необхідного стажу, у спірному рішенні зазначено, що група інвалідності встановлена не в період роботи на посаді прокурора, з приводу чого зазначає наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 має ІІ групу інвалідності з дитинства, про що свідчить довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ № 0833291 від 28.11.2017, а також посвідчення серії НОМЕР_2 від 23.08.2011 про отримання державної соціальної допомоги.

У постанові від 23.05.2023 у справі № 140/17607/20, ключовим питанням у якій була наявність правових підстав для призначення пенсії згідно із частиною дев`ятою статті 86 Закону № 1697-VII особі з інвалідністю з дитинства, Верховний Суд зазначив, що Закон України «Про прокуратуру» є спеціальним та регулює правовідносини, зокрема, щодо пенсійного забезпечення осіб, звільнених з органів прокуратури, тому вимоги частини дев`ятої статті 86 цього Закону можуть бути застосовані до прокурорів, у яких наявний стаж роботи в органах прокуратури не менше 10 років та інвалідність настала саме в період проходження служби в органах прокуратури.

Таким чином, оскільки позивач визнаний інвалідом ІІ групи з дитинства, вимоги частини дев`ятої статті 86 Закону №1697-VІІ до нього не можуть бути застосовані, через що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 24.09.2024 № 045750029365 про відмову у призначенні пенсії на підставі зазначеної норми є правомірним та відповідає вимогам чинного законодавства.

Суд констатує, що незважаючи на відсутність підстав для призначення позивачу пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про прокуратуру», він має право на зарахування до стажу роботи в органах прокуратури, що дає право на пенсію згідно зі статтею 86 Закону України «Про прокуратуру», половини строку навчання на денній формі у Національному юридичному університеті імені Ярослава Мудрого в період з 2010 по 2015 рік.

З урахуванням обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що пенсійний орган, не зарахувавши до зазначеного стажу спірний період навчання, діяв не на підставі, не в межах та не у спосіб, визначені чинним законодавством.

При цьому аналіз положень Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, свідчить про те, що визначений за принципом екстериторіальності структурний підрозділ органу Пенсійного фонду України є тим органом, що призначає пенсію незалежно від місця реєстрації пенсіонера або перебування його на обліку в іншому органі Пенсійного фонду України за місцем реєстрації, тому обов`язок щодо відновлення порушеного права позивача має бути покладений саме на Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області. При цьому обов`язок нарахування та виплати пенсії, у випадку її призначення, залишається у територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонера, тобто у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Однак, у прохальній частині позивачем зазначено Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області як суб`єкт відновлення порушених прав позивача. Отже, оскільки Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не розглядалися матеріали пенсійної справи позивача, відповідно його права відповідачем 1 не порушені, відтак у задоволенні позовних вимог до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області слід відмовити.

Ухвалюючи рішення, суд керується статтею 246 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (параграф 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Пунктом 41 Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.

VI. Висновки суду.

Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.

VII. Розподіл судових витрат.

Оскільки відповідно до положень Закону України від 08.07.2011 №3674-VI «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, в силу вимог статті 139 КАС України, судові витрати не підлягають стягненню.

Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо незарахування ОСОБА_1 до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії згідно зі статтею 86 Закону України «Про прокуратуру», половини строку навчання на денній формі у Національному юридичному університеті імені Ярослава Мудрого у період з 2010 року по 2015 рік.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії згідно зі статтею 86 Закону України «Про прокуратуру», половини строку навчання на денній формі у Національному юридичному університеті імені Ярослава Мудрого у період з 2010 року по 2015 рік.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Повне найменування сторін:

Позивач - ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач 1 - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м.Дніпро, 49094; код ЄДРПОУ 21910427.

Відповідач 2 - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, місцезнаходження: вул. П`ятницька, буд. 83-А, м.Чернігів, 14005; код ЄДРПОУ 21390940.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 02.01.2025.

Суддя К.В.Мінаєва