Постанова

від 02.01.2025 по справі 240/32028/22

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/32028/22 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шимонович Р.М.

Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.

02 січня 2025 року м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Полотнянка Ю.П.

суддів: Смілянця Е. С. Драчук Т. О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління праці, сім`ї та соціального захисту населення виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18 червня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці, сім`ї та соціального захисту населення виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Управління сім`ї та соціального захисту населення Бердичівської міської ради Житомирської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 18.06.2024 позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Управління сім`ї та соціального захисту населення Бердичівської міської ради Житомирської області щодо відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу особи, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Зобов`язано Управління сім`ї та соціального захисту населення Бердичівської міської ради Житомирської області встановити ОСОБА_1 статус особи, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та видати їй посвідчення встановленого зразка.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити. В обгрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що ОСОБА_1 не надала на розгляд комісії доказів щодо того, що ОСОБА_2 помер внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), а також внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби (у тому числі на території інших держав) під час воєнних дій та конфліктів. Вважа, що вимоги щодо отримання позивачем статусу особи, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на підставі п. 1 ст. 10 цього закону, не підлягає задоволеню через відсутність підстав для задоволення вимог, оскільки матеріали справи не містять документального підтвердження причинного зв`язку між смертю колишнього військовослужбовця ОСОБА_2 та отриманим ним в період проходження військової служби пораненням, кантузії та захворювання.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач з 25.08.2001 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 , виданого відділом РАГС Канівського міського управління юстиції Черкаської області.

Згідно витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужюовця від 23.04.2015 №1488 ОСОБА_2 було встановлено, що поранення (контузія) та захворювання, так, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

ОСОБА_2 встановлено ІІ групу інвалідності. Причина інвалідності - поранення (контузія) та захворювання, так, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

У зв`язку з отриманням ІІ групи інвалідності при виконанні обов`язків військової служби ОСОБА_2 надано статус ветерана війни - інваліда війни, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 20.08.2020.

У серпні 2022 року позивач звернулася до відповідача із заявою про надання їй статусу члена сім`ї померлого ветерана війни відповідно до п. 2 ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Однак, листом від 24.08.2022 відповідач повідомив, що ОСОБА_2 за життя мав статус особи з інвалідністю внаслідок війни другої групи, поранення (контузія) та захворювання, так, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (Республіка Афганістан) відповідно до ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та користувався відповідними пільги. Тому Управління не має законодавчих підстав для встановлення його дружині статусу члена сім`ї померлого ветерана війни на підставі ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Вважаючи протиправною відмову відповідача, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач перебувала в зареєстрованому шлюбі з померлим ОСОБА_2 , який відповідно до наявного посвідчення був інвалідом ІІ групи та мав право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни інвалідів війни, а тому позивач відповідно до вимог пункту 2 статті 10 Закону №3551-XII має право на встановлення статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни та отримання відповідного посвідчення.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус ветеранів війни регламентується Законом України від 22.10.1993 №3551-ХII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551-ХII).

В преамбулі до Закону України №3551-ХІІ зазначено, що цей Закон визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Згідно зі статтею 4 Закону №3551-ХII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Частиною першою статті 7 Закону №3551-XII передбачено, що до інвалідів війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Великої Вітчизняної воєн або з участю в бойових діях у мирний час.

З огляду на зазначену правову норму обов`язковими умовами, за якими особу можна віднести до інвалідів війни, є, зокрема, наявність отримання інвалідності внаслідок виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків).

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 з 01.07.2020 встановлено ІІ групу інвалідності довічно внаслідок поранення, контузії, ТАК, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії, що підтверджується копією довідки до акта огляду МСЕК від 29.07.2020 серія 12 ААВ №015758.

На підставі вищевказаної довідки до акта огляду МСЕК Управління сім`ї та соціального захисту населення Бердичівської міської ради Житомирської області 20.08.2020 видало ОСОБА_2 посвідчення № НОМЕР_3 особи з інвалідністю ІІ групи, у якому зазначено про наявність права на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни.

Таким чином, ОСОБА_2 за життя був особою, яка належала до осіб з інвалідністю внаслідок війни, внаслідок поранення, контузії, одержаних в період проходження військової служби у Республіці Афганістан.

Відповідно до статті 4 Закону України №3551-XII в редакції з 22.10.1993 до 20.01.2018 до ветеранів війни належали: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни. У зазначену статтю були внесені зміни, а саме з 20.01.2018 по теперішній час зазначено, що до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни, тобто статус інвалід війни був прирівняний до статусу - особи з інвалідністю внаслідок війни.

Водночас згідно зі статтею 7 Закону №3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа, зокрема, учасників бойових дій на території інших держав, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов`язаних з перебуванням у цих державах.

Поширення чинності Закону №3551-XII на членів сім`ї загиблої (померлої) особи є похідним від приналежності такої особи до ветеранів війни - інвалідів війни.

Пункт 2 статті 10 Закону №3551-XII визначає, що до сімей загиблих (померлих) ветеранів війни належать дружина (чоловік) померлих осіб з інвалідністю внаслідок Другої світової війни, а також дружина (чоловік) померлих учасників війни і бойових дій, партизанів і підпільників, визнаних за життя особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге.

Відповідно до пункту 4 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302 (далі Положення) особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту» видаються посвідчення з написом «Посвідчення члена сім`ї загиблого».

Абзацом 2 пункту 7 цього Положення передбачено, зокрема, що «Посвідчення члена сім`ї загиблого» видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем реєстрації громадянина..

Згідно з пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №20-РП/04 ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи бойових діях на території інших держав. Розділ 11 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту» визначає поняття і зміст статусу ветеранів війни (учасників бойових дій, інваліди війни, учасники війни) та осіб, на яких поширюється дія його положень. Це колишні військовослужбовці, які безпосередньо як у воєнний, так і в мирний час виконували інші обов`язки військової служби та тилового забезпечення, пов`язані з необхідністю захисту Батьківщини, у тому числі з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій.

Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм слідує, що для встановлення позивачу статусу члена сім`ї загиблого, померлого ветерана війни необхідна наявність наступних обставин:

- наявність у померлого чоловіка статусу, зокрема, інвалід війни;

- визнання померлого чоловіка за життя інвалідом війни, внаслідок поранення одержаного в період проходження військової служби чи участі у бойових діях, які не одружилися вдруге.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28.07.2022 у справі №520/2798/19 та в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України враховується судом при вирішення даного спору.

З огляду на викладене, слід дійти висновку про те, що на дружину померлого ОСОБА_2 , особи з інвалідністю ІІ групи, який за життя користувався пільгами, встановленими для інвалідів війни, поширюється пункт 2 статті 10 Закону №3551-XII.

Як правильно зазначено судом першої інстанції, безпідставними є посилання відповідача на обов`язок наявності у позивача доказів причинно-наслідкового зв`язку між смертю померлого та його захворюванням, одержавним в період проходження військової служби, оскільки пункт 2 статті 10 Закону №3551-XII, який поширюється на позивача, не містить вимоги доказування вищезазначеного зв`язку.

Враховуючи викладене, а також те, що позивач перебувала в зареєстрованому шлюбі з померлим ОСОБА_2 , який відповідно до наявного посвідчення був інвалідом ІІ групи та мав право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни інвалідів війни, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивач відповідно до вимог пункту 2 статті 10 Закону №3551-XII має право на встановлення статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни та отримання відповідного посвідчення.

Отже, дії Управління сім`ї та соціального захисту населення Бердичівської міської ради Житомирської області щодо відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу особи, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» є протиправними.

Згідно статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17 липня 1997 року (далі - Конвенція), кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, треба зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Отже, суть наведених рішень зводиться до вимоги надати заявникові такі заходи правового захисту на національному рівні, які би дозволили компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб спосіб захисту повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Оскільки оскаржувані дії відповідача не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях, зважаючи, що право позивача на отримання статусу члена сім`ї померлого ветерана війни підтверджується матеріалами справи, належним захистом порушеного права позивача є необхідність зобов`язання відповідача встановити ОСОБА_1 статус особи, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та видати їй посвідчення встановленого зразка.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Управління праці, сім`ї та соціального захисту населення виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18 червня 2024 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Полотнянко Ю.П. Судді Смілянець Е. С. Драчук Т. О.