Вирок

від 29.03.2024 по справі 631/236/24

НОВОВОДОЛАЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 631/236/24

провадження № 1-кп/631/87/24

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 березня 2024 року селище міського типу Нова Водолага

Нововодолазький районний суд Харківської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1

за участю

з боку сторони обвинувачення:

прокурора ОСОБА_2

з боку сторони захисту:

обвинувачених ОСОБА_3

ОСОБА_4

ОСОБА_5

а також:

секретаря судового засідання ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 1 приміщення суду в селищі міського типу Нова Водолага Харківського району Харківської області кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 25 вересня 2019 року під № 12023221160001204, щодо обвинувачення:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Кріпенське міста Антрацит Луганської області, громадянина України, з середньо-технічною освітою, розлученого,

який не працює, взятий на облік як внутрішньо переміщена особа,

в силу положень статті 89 Кримінального кодексу України не судимий, зареєстрований за адресом:

АДРЕСА_1 ;

та проживає за адресом:

АДРЕСА_2 ;

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 15 і частиною 4 статті 185 Кримінального кодексу України, -

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця міста Шостка Сумської області, громадянина України,

із середньою освітою, одруженого, який не працює, раніше не судимий,

утримує двох малолітніх доньок:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ,

та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ;

зареєстрований за адресом:

АДРЕСА_3 ;

та проживає за адресом:

АДРЕСА_4 ;

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 15 і частиною 4 статті 185 Кримінального кодексу України, -

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженця села Липкуватівка Нововодолазького району Харківської області, громадянина України, із середньо-спеціальною освітою, холостого,

в силу положень статті 89 Кримінального кодексу України не судимого, який який не працює, зареєстрований та фактично проживає за адресом:

АДРЕСА_5 ;

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 15 і частиною 4 статті 185 Кримінального кодексу України, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_3 працював свинарем Липковатівського аграрного фахового коледжу, виконував роботу по відгодівлі дорослих свиней та за фахом виконуваної роботи має доступ до кормів задля відгодівлі свиней. На початку вересня 2023 року, більш точного часу як у ході досудового розслідування, так і в суді встановити не виявилось за можливе, у ОСОБА_3 та ОСОБА_4 і ОСОБА_5 виник спільний, раптовий, злочинний, корисливий умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, а саме: комбікорму із приміщення свиноферми Липковатівського аграрного фахового коледжу, розташованого за адресою: Харківська область, Харківський район, село Липкуватівка, площа Студентська, будинок № 1,- що належить на праві власності Липковатівському аграрному фаховому коледжу Міністерства освіти і науки України. У подальшому діючи в умовах воєнного стану, введеного по всій території України у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України згідно з Указом Президента № 64/2022 від 24.02.2022 року «Про введення воєнного стану», затвердженого Верховною Радою України відповідно до пункту 31 частини 1 статті 85 Конституції України та згідно зі статтею 5 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», та відповідно до їх спільної із ОСОБА_4 та ОСОБА_5 домовленості, ОСОБА_3 у невстановлений як на стадії досудового розслідування, так і в суді час, протягом свого робочого дня, підготував та заховав в приміщенні свиноферми 6 мішків комбікорму (дерті), які підлягали роздачі свиням для відгодівлі, загальною вагою 234 кілограмів за ціною 4,50 гривень за 1 кілограм на загальну суму 1053,00 гривень.

В подальшому 08.09.2023 року близько 22 години 20 хвилин, реалізуючи свій спільний раптовий злочинний корисливий умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб, в умовах воєнного стану, з корисливих мотивів, з метою незаконного особистого збагачення, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій та передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки, у вигляді заподіяння матеріальної шкоди потерпілому і бажаючи їх настання, ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на автомобілі марки «ВА3-2109», реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким фактично користується ОСОБА_5 , приїхали до свиноферми Липковатівського Липковатівському аграрному фаховому коледжу, за адресою: Харківська область, Харківський район, село Липкуватівка, площа Пескова, будинок № 38,- та, залишивши автомобіль, через отвір в огорожі, виготовленої із металевої сітки «Рабиця», проникли на територію свиноферми, підійшовши до приміщення свиноферми, де ОСОБА_3 зняв навісний замок на вхідних дверях приміщення, який попередньо залишив незачиненим в кінці свого робочого дня, та спільно з ОСОБА_5 і ОСОБА_4 вони проникли всередину. Після цього, ОСОБА_3 залишився в приміщенні свиноферми, спостерігаючи за навколишньою обстановкою та чекаючи на повернення ОСОБА_4 з ОСОБА_5 , які, в свою чергу, взявши по одному мішку комбікорму, направились до отвору в огорожі в напрямку автомобілю марки «ВА3-2109», на якому приїхали до місця вчинення злочину, проте у вказаний час та у вказаному місці співробітники Липковатівського аграрного фахового коледжу в особі головного зоотехніка ОСОБА_9 , ветеринарного фельдшера ОСОБА_10 , техніка з племінного обліку ОСОБА_11 та водія ОСОБА_12 ,- які знаходились на території вказаної свиноферми, виявили факт замаху на крадіжку та затримали на місці вчинення злочину ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які в свою чергу, виконали усі дії, які вважали необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від їх волі, оскільки останні були застигнуті на місці вчинення злочину вищевказаними особами.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 винним себе визнав повністю й пояснив, що він обізнаний про те, що в Україні введений воєнний стан у зв`язку із нападом на нашу країну агресора, та вказав, що дійсно, на момент вчинення ними злочину працював свинарем Липковатівського аграрного фахового коледжу та виконував роботу по відгодівлі дорослих свиней і мав доступ до кормів. Десь на початку вересня 2023 року, більш точно він не пам`ятає, вони з ОСОБА_4 і ОСОБА_5 вирішили вкрасти комбікорм із свиноферми Липковатівського аграрного фахового коледжу, розташованого селі Липкуватівка на площі Студентській в будинку № 1. Для цього він у робочий час підготував та заховав на свинофермі 6 мішків комбікорму (дерті), які підлягали роздачі свиням для відгодівлі, загальною вагою десь 234 кілограмів, а 08.09.2023 року близько 22 години 20 хвилин, вони на автомобілі марки «ВА3-2109», реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким фактично користується ОСОБА_5 , приїхали до свиноферми, залишили автомобіль неподалік, через отвір в огорожі, виготовленої із металевої сітки «Рабиця», проникли на територію свиноферми, підійшли до приміщення, там він зняв навісний замок на вхідних дверях, який попередньо залишив незачиненим в кінці свого робочого дня, та залишився в приміщенні, спостерігаючи за навколишньою обстановкою та чекаючи на повернення ОСОБА_4 з ОСОБА_5 , які узяли по одному мішку комбікорму та тим же шляхом пішли до їх автомобіля, проте по дорозі співробітники Липковатівського аграрного фахового коледжу їх затримали на місці Зазначив, що з кількістю та вартістю майна, що намагався спільно з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 вкрасти, повністю згоден та не оспорює. Вказав, що інших правопорушень не вчиняв, у тому, що сталося, щиро розкаявся.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 також винним себе визнав повністю й пояснив, що також обізнаний про те, що в Україні введений воєнний стан у зв`язку із нападом на нашу країну агресора, та вказав, що на момент вчинення ними злочину ОСОБА_3 працював свинарем Липковатівського аграрного фахового коледжу та виконував роботу по відгодівлі дорослих свиней і мав доступ до кормів. Десь на початку вересня 2023 року, більш точно він не пам`ятає, вони з ОСОБА_3 і ОСОБА_5 вирішили вкрасти комбікорм із свиноферми Липковатівського аграрного фахового коледжу, розташованого селі Липкуватівка на площі Студентській в будинку № 1. Для цього ОСОБА_3 у робочий час підготував та заховав на свинофермі 6 мішків комбікорму (дерті), які підлягали роздачі свиням для відгодівлі, загальною вагою десь 234 кілограмів, а 08.09.2023 року близько 22 години 20 хвилин, вони на автомобілі марки «ВА3-2109», реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким фактично користується ОСОБА_5 , приїхали до свиноферми, залишили автомобіль неподалік, через отвір в огорожі, виготовленої із металевої сітки «Рабиця», проникли на територію свиноферми, підійшли до приміщення, там ОСОБА_3 зняв навісний замок на вхідних дверях, який попередньо залишив незачиненим в кінці свого робочого дня, та залишився в приміщенні, спостерігаючи за навколишньою обстановкою та чекаючи на повернення наше із ОСОБА_5 , так як вони узяли по одному мішку комбікорму та тим же шляхом пішли до автомобіля, проте по дорозі співробітники Липковатівського аграрного фахового коледжу їх затримали на місці. Зазначив, що з кількістю та вартістю майна, що намагався спільно з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 вкрасти, повністю згоден та не оспорює. Вказав, що інших правопорушень не вчиняв, у тому, що сталося, щиро розкаявся.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 теж винним себе визнав повністю й пояснив, що теж обізнаний про те, що в Україні введений воєнний стан у зв`язку із нападом на нашу країну агресора, та вказав, що на момент вчинення ними злочину ОСОБА_3 працював свинарем Липковатівського аграрного фахового коледжу та виконував роботу по відгодівлі дорослих свиней і мав доступ до кормів. Десь на початку вересня 2023 року, більш точно він не пам`ятає, вони з ОСОБА_3 і ОСОБА_4 вирішили вкрасти комбікорм із свиноферми Липковатівського аграрного фахового коледжу, розташованого селі Липкуватівка на площі Студентській в будинку № 1. Для цього ОСОБА_3 у робочий час підготував та заховав на свинофермі 6 мішків комбікорму (дерті), які підлягали роздачі свиням для відгодівлі, загальною вагою десь 234 кілограмів, а 08.09.2023 року близько 22 години 20 хвилин, вони на автомобілі марки «ВА3-2109», реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким він фактично користується, приїхали до свиноферми, залишили автомобіль неподалік, через отвір в огорожі, виготовленої із металевої сітки «Рабиця», проникли на територію свиноферми, підійшли до приміщення, там ОСОБА_3 зняв навісний замок на вхідних дверях, який попередньо залишив незачиненим в кінці свого робочого дня, та залишився в приміщенні, спостерігаючи за навколишньою обстановкою та чекаючи на повернення наше із ОСОБА_4 , так як вони узяли по одному мішку комбікорму та тим же шляхом пішли до автомобіля, проте по дорозі співробітники Липковатівського аграрного фахового коледжу їх затримали на місці. Зазначив, що з кількістю та вартістю майна, що намагався спільно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вкрасти, повністю згоден та не оспорює. Вказав, що інших правопорушень не вчиняв, у тому, що сталося, щиро розкаявся.

Оцінюючи показання ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , суд визнає їх послідовними, логічними, правдивими і достовірними, оскільки вони об`єктивно і доволі повно відображають фактичні обставини справи, пояснюють мотиви вчиненого, а також не викликають сумнівів щодо правильності розуміння ними змісту обставин інкримінованого їм кримінального правопорушення, добровільності та істинності їх позиції у цьому.

Крім того, підстав для сомообмови судом не виявлено.

Відтак, у зв`язку із безсумнівним та добровільним, тобто без будь-якого впливу із чиєї б то ні било сторони, визнанням у повному обсязі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 своєї вини в інкримінованому їм органом досудового розслідування кримінальному правопорушенні (повідомленій підозрі), погодженні з кваліфікацією вчиненого ними діяння, підтвердженням ними його фактичних обставин, відсутності жодних заперечень щодо них з боку сторони обвинувачення, усвідомленням і правильним розумінням, роз`ясненого судом положення частини 3 статті 349 Кримінального процесуального кодексу України про те, що у випадку визнання ними змісту даних фактичних обставин, сторони кримінального провадження будуть позбавлені права оскаржувати їх в апеляційному порядку, відсутністю їх заперечень проти визнання недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оскаржуються, суд ухвалив дослідити докази, обмежившись показаннями обвинувачених, документами, що характеризують їх особу, а також тими, що впливають на доведеність обставин, які мають значення для кримінального провадження.

Так, з висновку експерта за результатами проведення судово-товарознавчої експертизи № 5648/23, складеного 16.11.2023 року судовим експертом ОСОБА_13 , попередженою під особистий короткий розпис про кримінальну відповідальність за статтями 384 і 385 Кримінального кодексу України, убачається, що ринкова вартість 1 кілограму г комбікорму (дерті), до складу якого входить 35% пшениці, 15% кукурудзи, 20% гороху, 30% зернових відходів пшениці, врожаю 2023 року, станом на 08.09.2023 року становила 4,50 гривень, а ринкова вартість 234 кілограмів такого комбікорму на цю ж дату складала 1053,00 гривень.

Отже, за допомогою спеціальних знань доведено факт можливого спричинення потерпілій юридичній особі матеріальної шкоди у разі доведення обвинуваченими свого злочину до кінця.

Оцінюючи наведений висновок експерта з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв`язку у сукупності з іншими дослідженими у судовому засіданні доказами, суд визнає його вірними, мотивованим достатньо переконливо та таким, що не суперечать іншим доказам у справі, а тому вважає за можливе покласти його в основу судового рішення, що ухвалюється.

Отже, оцінюючи усі надані та безпосередньо досліджені судом письмові докази як з боку сторони обвинувачення, так і з боку сторони захисту з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв`язку як окремо та і у їх сукупності з іншими дослідженими у судовому засіданні доказами, які досліджувались судом у порядку, обумовленому частиною 3 статті 349 Кримінального процесуального кодексу України, суд визнає їх такими, що не суперечать один одному, є достовірними та мають буди покладені в основу судового рішення, що ухвалюється.

Приходячи до такого суд ураховує, що з огляду на зміст статті 85 Кримінального процесуального кодексу України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів

Окрім того, відповідно до положень, закріплених у статті 86 зазначеного вище кримінального процесуального кодифікованого закону України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Отже, наведеними доказами та їх процесуальними джерелами підтверджуються обставини, перелічені статтею 91 вказаного вище нормативно-правового акту України, а тому ураховуючи позицію сторін цього кримінального провадження щодо наявності підтвердження фактичних обставини справи відповідними доказами, зібраними під час досудового розслідування, та щодо відсутності процесуальної необхідності досліджувати їх усі в ході судового розгляду справи, суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, визнає такі фактичні обставини справи повністю доведеними.

Одночасно із цим суд зауважує, що частинами 2 та 4 статті 17 Кримінального процесуального кодексу обумовлено, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на користь такої особи.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, учиненої Високими Договірними Сторонами 04.11.1950 року в Римі, яка відповідно до приписів статті 9 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року (із змінами та доповненнями) є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-ІV від 23.02.2006 року (із змінами та доповненнями) обумовлює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, Європейський суд з прав людини у пункті 43 свого Рішення від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» констатував, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростованих презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак неможна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та допустимих відомостях, визнаних доказами, або відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

За таких обставин, з огляду на сталу практику Європейського суду з прав людини, зокрема, викладену й у справі «Дж. Мюррей проти Сполученого Королівства» (рішення суду від 28.10.1994 року), критерієм доведення винуватості особи у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення є те, що саме прокурор має довести вину обвинуваченого поза межами розумного сумніву. Ухвалюючи обвинувальний вирок, суд має бути переконаний поза межами розумного сумніву, що кожен із суттєвих елементів інкримінованого особі кримінального правопорушення є доведеним.

Обговорюючи питання кваліфікації дій обвинувачених, суд ураховує правозастосовну практику, викладену Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України, який, з огляду на імперативну норму пункту 6 частини 2 статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями), забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій (тобто сталість та єдність судової практики) у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, а саме: постанову Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятої 05.04.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 658/1658/16-к (провадження № 51-735 км 18),- щодо розуміння кваліфікації злочину як кримінально-правової оцінки поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.

Так, відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 10 від 06.11.2009 року «Про судову практику у справах про злочини проти власності», крадіжка (таємне викрадення чужого майна) - це викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілого чи інших осіб.

Водночас, на підставі пункту 22 вищенаведеної постанови Пленуму, під проникненням у житло, інше приміщення чи сховище розуміється незаконне вторгнення до них будь-яким способом (із застосуванням засобів подолання перешкод або без їх використання; шляхом обману; з використанням підроблених документів тощо або за допомогою інших засобів), який дає змогу винній особі викрасти майно без входу до житла, іншого приміщення чи сховища.

Також даний пункт роз`яснює, що поняття «інше приміщення» включає різноманітні постійні, тимчасові, стаціонарні або пересувні будівлі чи споруди, призначені для розміщення людей або матеріальних цінностей (виробниче або службове приміщення підприємства, установи чи організації, гараж, інша будівля господарського призначення, відокремлена від житлових будівель, тощо).

Крім того, наведений вище пункт обумовлює, що під сховищем слід розуміти певне місце чи територію, відведені для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей, які мають засоби охорони від доступу до них сторонніх осіб (огорожа, наявність охоронця, сигналізація тощо), а також залізничні цистерни, контейнери, рефрижератори, подібні сховища тощо. Не може визнаватися сховищем неогороджена і така, що не охороняється, площа або територія, на яку вхід сторонніх осіб є вільним, а також та, що була відведена та використовується для вирощування продукції чи випасу тварин (сад, город, ставок, поле тощо).

Також, згідно з приписом частин 1 і 2 статті 15 Кримінального кодексу України замахом на кримінальне правопорушення є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення кримінального правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому кримінальне правопорушення не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. Замах на вчинення кримінального правопорушення є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, але кримінальне правопорушення не було закінчено з причин, які не залежали від її волі.

Одночасно із цим, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року, що затверджений Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022 року, у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оброни України введений воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Крім цього, Указами Президента України № 133/2022 від 14.03.2022 року, № 259/2022 від 18.04.2022 року, № 341/2022 від 17.05.2022, № 573/2022 від 12.08.2022 року, № 757/2022 від 07.11.2022 року, № 58/2023 від 06.02.2023 року, № 254/2023 від 01.05.2023 року, № 451/2023 від 26.07.2023 року та № 734/2023 від 06.11.2023 року, що затверджені Законами України № 2119-ІХ від 15.03.2022 року, № 2212-ІХ від 21.04.2022 року, № 2263-ІХ від 22.05.2022 року, № 2500-ІХ від 15.08.2022 року, № 2738-ІХ від 16.11.2022 року, № 2915-ІХ від 07.02.2023 року, № 3057-ІХ від 02.05.2023 року, № 3275-ІХ від 27.07.2023 року та № 3429-ІХ від 08.11.2023 року, у зв`язку із триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оброни України продовжено строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року і з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, та з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року, з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року, з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року, з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року, з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року, з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року та з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб.

Зараз, Указом Президента України № 49/2024 від 05.02.2024 року, що затверджений Законом України № 3564-ІХ від 06.02.2024 року, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оброни України продовжено строк дії воєнного стану в України з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 строком на 90 діб.

Відтак, й на момент вчинення інкримінованого ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 злочину, й на момент розгляду цього кримінального провадження судом, в Україні на підставі пункту 31 частини 1 статті 85 Конституції України з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введений й продовжений, зокрема, з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб воєнний стан.

З огляду на таке та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, розглядаючи кримінальне провадження відповідно до правил, обумовлених частиною 1 статті 337 Кримінального процесуального кодексу України лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, дотримуючись принципу диспозитивності, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створивши необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, суд приходить до висновку про доведеність «поза розумним сумнівом» закінченого замаху на вчинення обвинуваченими ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 08 вересня 2023 року за попередньою змовою групою осіб кримінального правопорушення - злочину проти власності.

Отже, всебічно, повно, неупереджено й безпосередньо з`ясувавши всі обставини, встановлені під час кримінального провадження, перевіривши їх доказами, отриманими на підставі змагальності сторін та свободи у доведенні їх переконливості, дослідженими в судовому засіданні у їхні сукупності й оціненими з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв`язку, суд приходить до висновку про те, що вина ОСОБА_3 доведена повністю. Дії його відповідають складу злочину, передбаченого частиною 2 статті 15 і частиною 4 статті 185 Кримінального кодексу України, і правильно кваліфіковані, як закінчений замах на таємне викрадення чужого майна (крадіжку), поєднану з проникненням у інше приміщення, вчинену за попередньою змовою групою осіб, в умовах воєнного стану, у зв`язку із чим, обвинувачений підлягає кримінальному покаранню.

Також, всебічно, повно, неупереджено й безпосередньо з`ясувавши всі обставини, встановлені під час кримінального провадження, перевіривши їх доказами, отриманими на підставі змагальності сторін та свободи у доведенні їх переконливості, дослідженими в судовому засіданні у їхні сукупності й оціненими з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв`язку, суд приходить до висновку про те, що вина ОСОБА_4 доведена повністю. Дії його відповідають складу злочину, передбаченого частиною 2 статті 15 і частиною 4 статті 185 Кримінального кодексу України, і правильно кваліфіковані, як закінчений замах на таємне викрадення чужого майна (крадіжку), поєднану з проникненням у інше приміщення, вчинену за попередньою змовою групою осіб, в умовах воєнного стану, у зв`язку із чим, обвинувачений підлягає кримінальному покаранню.

Крім того, всебічно, повно, неупереджено й безпосередньо з`ясувавши всі обставини, встановлені під час кримінального провадження, перевіривши їх доказами, отриманими на підставі змагальності сторін та свободи у доведенні їх переконливості, дослідженими в судовому засіданні у їхні сукупності й оціненими з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв`язку, суд приходить до висновку про те, що вина ОСОБА_5 доведена повністю. Дії його відповідають складу злочину, передбаченого частиною 2 статті 15 і частиною 4 статті 185 Кримінального кодексу України, і правильно кваліфіковані, як закінчений замах на таємне викрадення чужого майна (крадіжку), поєднану з проникненням у інше приміщення, вчинену за попередньою змовою групою осіб, в умовах воєнного стану, у зв`язку із чим, обвинувачений підлягає кримінальному покаранню.

Призначаючи покарання ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , суд керується нормою прямої дії, а саме приписом частини 2 статті 61 Конституції України щодо того, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, й ураховує ступінь тяжкості вчиненого ними злочину, данні про їх особу та обставини, що пом`якшують і обтяжують їй покарання.

Так, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого ними кримінального правопорушення, суд виходить з їх класифікації, особливостей та обставин його вчинення, й ураховуючи санкцію інкримінованої ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 частини 4 статті 185 Кримінального кодексу України та приписів частини 5 статті 12 цього ж кодифікованого закону, приходить до висновку, що обвинуваченими вчинений тяжкий злочин.

Вивчаючи особу винних шляхом з`ясування стану їх здоров`я, поведінки до вчинення злочину, складу родини, а також матеріального стану, судом встановлено, що:

а) ОСОБА_3 на момент вчинення ним інкримінованого йому злочинного діяння раніше в силу приписів статті 89 Кримінального кодексу України не судимий, не працює, фізичною особою-підприємцем не є, розлучений, без утриманців, на диспансерному обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, відомостей щодо його страждань на будь-яку тяжку хворобу не має, без постійного місця реєстрації, проте взятий на облік як внутрішньо переміщена особа, не військовозобов`язаний, на обліку у органу пробації не значиться, за місцем фактичного мешкання характеризується задовільно, за місцем роботи характеризується позитивно, у вчиненому щиро розкаявся та активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення;

б) ОСОБА_4 на момент вчинення ним інкримінованого йому злочинного діяння раніше не судимий, офіційно не працевлаштований, одружений, утримує двох малолітніх доньок: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , має постійне місце реєстрації, за яким характеризують задовільно та навіть позитивно, на диспансерному обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, військовозобов`язаним не є, у вчиненому щиро розкаявся та активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення;

в) ОСОБА_5 на момент вчинення ним інкримінованого йому злочинного діяння раніше не судимий, в подальшому був засуджений, проте з огляду на зміст статті 89 Кримінального кодексу України на цей час вважається таким, що судимості не має, неодружений, без утриманців, має постійне місце реєстрації, за яким характеризується задовільно, на диспансерному обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, даних щодо його страждань на будь-яку тяжку хворобу не має, військовозобов`язаним не є, у вчиненому щиро розкаявся та активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення.

З досудової доповіді, складеної представником персоналу органу пробації Харківського районного сектору філії ДЕРЖАВНОЇ УСТАНОВИ «ЦЕНТР ПРОБАЦІЇ» в Харківській області - начальником сектору ОСОБА_14 , вбачається, що орган пробації, беручи до уваги інформацію, яка характеризує особистість обвинуваченого ОСОБА_3 та його спосіб життя, історію правопорушень, а також високу ймовірність вчинення повторного кримінального правопорушення вважає, що виправлення цієї особи без позбавлення або обмеження волі може становити небезпеку для суспільства (у тому числі окремих осіб). На думку органу пробації виконання покарання у громаді можливе лише у винятковому порядку за умови здійснення з боку органу пробації інтенсивного нагляду та застосування соціально-виховних заходів, що необхідні для виправлення та запобіганню вчинення повторних кримінальних правопорушень, а саме: формування здорових стосунків у суспільстві. У разі якщо суд дійде висновку про можливість звільнення правопорушника від відбування покарання з випробуванням, орган пробації вважає доцільним покладання на правопорушника обов`язків відповідно до статті 76 Кримінального кодексу України.

Також, з досудової доповіді, складеної представником персоналу органу пробації Харківського районного сектору філії ДЕРЖАВНОЇ УСТАНОВИ «ЦЕНТР ПРОБАЦІЇ» в Харківській області - начальником сектору ОСОБА_14 , вбачається, що орган пробації, беручи до уваги інформацію, яка характеризує особистість обвинуваченого ОСОБА_4 та його спосіб життя, історію правопорушень, а також середню ймовірність вчинення повторного кримінального правопорушення вважає, що виправлення цієї особи без позбавлення або обмеження волі можливе та не становить високої небезпеки для суспільства (у тому числі окремих осіб). На думку органу пробації виконання покарання у громаді можливе за умови здійснення нагляду та застосування соціально-виховних заходів, що необхідні для виправлення та запобіганню вчинення повторних кримінальних правопорушень, а саме: формування здорових стосунків у суспільстві, офіційно працевлаштуватись. У разі якщо суд дійде висновку про можливість звільнення правопорушника від відбування покарання з випробуванням, орган пробації вважає доцільним покладання на правопорушника обов`язків відповідно до статті 76 Кримінального кодексу України.

Теж, з досудової доповіді, складеної представником персоналу органу пробації Харківського районного сектору філії ДЕРЖАВНОЇ УСТАНОВИ «ЦЕНТР ПРОБАЦІЇ» в Харківській області - провідним інспектором сектору ОСОБА_15 , вбачається, що орган пробації, беручи до уваги інформацію, яка характеризує особистість обвинуваченого ОСОБА_5 , його спосіб життя, історію правопорушень, а також високу ймовірність вчинення повторного правопорушення вважає, що виправлення цієї особи без позбавлення або обмеження волі може становити небезпеку для суспільства (у тому числі окремих осіб). На думку органу пробації виконання покарання у громаді можливе за умови здійснення нагляду та застосування соціально-виховних заходів, що необхідні для виправлення та запобіганню вчинення повторних кримінальних правопорушень, а саме: залучити представників з соціальної роботи. У разі якщо суд дійде висновку про можливість звільнення правопорушника від відбування покарання з випробуванням, орган пробації вважає доцільним покладання на правопорушника обов`язків передбачених пунктами 1 і 2 частини 1 й пунктом 2 частини 3 статті 76 Кримінального кодексу України.

Вирішуючи при призначенні покарання обставини, які його пом`якшують ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , суд перш за все керуються змістом частини 1 та 2 статті 66 Кримінального кодексу України, в яких наведений перелік таких обставин та зазначено, що при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом`якшують, і інші обставини, не зазначені в частині 1 цієї статті.

Аналогічна правова позиція викладена і у пункті 5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003 року (зі змінами та доповненнями), від якої до сих пір Верховний Суд не відступив, та яка роз`яснює, що наведені у частині 1 статті 66 Кримінального кодексу України перелік обставин, які пом`якшують покарання, не є вичерпним. При призначенні покарання суд може визнати пом`якшуючими й інші обставини, не зазначені в частині 1 цієї статті (наприклад, вчинення злочину внаслідок збігу випадкових обставин чи неправильної поведінки потерпілого, відвернення підсудним шкідливих наслідків злочину, часткове відшкодування шкоди, відшкодування моральної шкоди). Визнання обставини такою, що пом`якшує покарання, має бути вмотивоване у вироку.

Також, суд знов ураховує правозастосовну практику, викладену Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України, а саме:

- постанову Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятої 30.10.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 559/1037/16-к (провадження № 51-3612 км 18),- щодо розуміння, що основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім. Щире каяття повинно ґрунтуватися на належній китичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

- та постанову Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятої 07.11.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 297/562/17 (провадження № 51-329 км 18),- щодо розуміння, що щире каяття як таке характеризує суб`єктивне ставлення винного до вчиненого злочину, яке полягає в тому, що він визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажає виправити ситуацію, що склалась. За наявності щирого каяття не обов`язковим має бути активне сприяння у розкритті злочину. Активне сприяння розкриттю злочину є окремою обставиною, що пом`якшує покарання, згідно з пунктом 1 частини 1 статті 66 Кримінального кодексу України. Тобто передбачені цим пунктом обставини, що пом`якшують покарання, а саме щире каяття і активне сприяння розкриттю злочину, є альтернативними, незалежними та можуть існувати відокремлено одна від одної.

За викладених обставин, в силу пункту 1 частини 1 статті 66 Кримінального кодексу України суд визнає обставинами, які пом`якшують покарання ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

В силу приписів частини 3 статті 67 Кримінального кодексу України обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , судом не встановлено.

Пленум Верховного суду України у пункті 1 своєї Постанови «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003 року (зі змінами та доповненнями) звернув увагу судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержуватись вимог статті 65 Кримінального кодексу України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Також Верховний суд України у пункті 2 зазначеної вище Постанови Пленуму визначив, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 65 Кримінального кодексу України суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті особливої частини цього кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин злочину, його наслідків і даних про особу, судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочин на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого - особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, особам похилого віку і тим, що щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.

Крім того, судом при призначенні покарання повинні враховуються і вимоги статті 50 вказаного кодексу, тобто, що метою покарання є не тільки кара, а також виправлення засудженого й запобігання вчинення нових кримінальних правопорушень, а тому особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Одночасно з цим, Верховний Суд як найвищий суд у системі судоустрою України, який, забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій (тобто сталість та єдність судової практики) у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, у своїй постанову у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятій 17.04.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 298/95/16-к (провадження № 51-2501 км 18) зауважив, що у частині 2 статті 65 Кримінального кодексу України встановлено презумпцію призначення більш м`якого покарання, якщо не доведено, що воно є достатнім для досягнення мети покарання. Суд вважає, що такий же принцип застосовується і при вирішенні питання про порядок відбування покарання, зокрема, про можливість звільнення від відбування покарання з випробуванням. Обов`язок доведення того, що менш суворий від покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення.

Зважаючи на таке суд, обговорюючи питання про призначення покарання ОСОБА_3 , ураховує позицію сторони обвинувачення, яка вважала за можливе призначити йому міру покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із відстрочкою його виконання на два роки, а також позицію захисту, який у цьому питанні підтримав думку прокурора, бере до уваги одиничність епізоду його злочинної діяльності, факт відсутності обставин, які обтяжують покарання винному, проте наявність таких, що її пом`якшують, й керуючись принципом законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, ураховує особу винного, який повністю визнав себе винуватим у вчиненому, мету, мотиви, обставини та характер вчиненого ним кримінального правопорушення, відповідно до яких будь-якої шкоди державним та громадським інтересам заподіяно не було, а також те, що на шлях злочинної діяльності став вперше, поведінку під час та після вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, відсутність постійного місця роботи й заробітку.

Усе наведене у своїй сукупності та у співвідношенні дозволяє суду зробити обґрунтований висновок про те, що йому слід призначити покарання, обумовлене санкцією інкримінованого кримінального правопорушення, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.

Отже, за таких обставин, суд вважає, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_3 можливе лише шляхом призначення йому покарання у виді позбавлення волі на певний строк, який дорівнює 5 рокам, так як саме таке покарання буде необхідним й достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Проте, частиною 1 статті 75 Кримінального кодексу України регламентовано, що якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Тому, ураховуючи міру покарання, до якої у своїх міркуваннях дійшов суд, а саме: позбавлення волі на певний строк, який не перевищує 5 років,- враховуючи особу винного, який щиро розкаявся у вчиненому та активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, раніше не судимий, характер вчиненого ним злочину, ступінь його тяжкості, а також відсутність встановлених обставин, що обтяжують йому відповідальність, суд вважає, що його виправлення можливе без ізоляції засудженого від суспільства шляхом поміщення на певний строк до кримінально-виконавчої установи закритого типу, тобто без відбування покарання, а тому доходить висновку проте, що до ОСОБА_3 слід застосувати приписи статті 75 Кримінального кодексу України про звільнення від відбування покарання з випробуванням, так як саме це буде необхідним й достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів, сприятиме вихованню його в дусі додержання законів України, формуванню в нього звички законослухняної поведінки і не бажання в майбутньому повторювати діяння, які мають наслідком встановлення зазначених обмежень.

Також, призначаючи обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі на певний строк, та враховуючи тяжкість вчиненого, особу винного, фактичні обставини цієї справи й обставини, що пом`якшують йому покарання, та відсутність тих, що обтяжують, а також доходячи висновку про можливість його виправлення без відбування покарання, тобто про можливість звільнення ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням, суд вважає за необхідне і достатнє для його виправлення покласти на нього обов`язки, передбачені частиною 1 та пунктом 2 частини 3 статті 76 Кримінального кодексу України.

Зважаючи на таке суд, обговорюючи питання про призначення покарання ОСОБА_4 , ураховує позицію сторони обвинувачення, яка вважала за можливе призначити йому міру покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із відстрочкою його виконання на два роки, а також позицію захисту, який у цьому питанні підтримав думку прокурора, бере до уваги одиничність епізоду його злочинної діяльності, факт відсутності обставин, які обтяжують покарання винному, проте наявність таких, що її пом`якшують, й керуючись принципом законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, ураховує особу винного, який повністю визнав себе винуватим у вчиненому, мету, мотиви, обставини та характер вчиненого ним кримінального правопорушення, відповідно до яких будь-якої шкоди державним та громадським інтересам заподіяно не було, а також те, що на шлях злочинної діяльності став вперше, поведінку під час та після вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, відсутність постійного місця роботи й заробітку.

Усе наведене у своїй сукупності та у співвідношенні дозволяє суду зробити обґрунтований висновок про те, що йому слід призначити покарання, обумовлене санкцією інкримінованого кримінального правопорушення, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.

Отже, за таких обставин, суд вважає, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 можливе лише шляхом призначення йому покарання у виді позбавлення волі на певний строк, який дорівнює 5 рокам, так як саме таке покарання буде необхідним й достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Проте, частиною 1 статті 75 Кримінального кодексу України регламентовано, що якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Тому, ураховуючи міру покарання, до якої у своїх міркуваннях дійшов суд, а саме: позбавлення волі на певний строк, який не перевищує 5 років,- враховуючи особу винного, який щиро розкаявся у вчиненому та активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, раніше не судимий, характер вчиненого ним злочину, ступінь його тяжкості, а також відсутність встановлених обставин, що обтяжують йому відповідальність, суд вважає, що його виправлення можливе без ізоляції засудженого від суспільства шляхом поміщення на певний строк до кримінально-виконавчої установи закритого типу, тобто без відбування покарання, а тому доходить висновку проте, що до ОСОБА_4 слід застосувати приписи статті 75 Кримінального кодексу України про звільнення від відбування покарання з випробуванням, так як саме це буде необхідним й достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів, сприятиме вихованню його в дусі додержання законів України, формуванню в нього звички законослухняної поведінки і не бажання в майбутньому повторювати діяння, які мають наслідком встановлення зазначених обмежень.

Також, призначаючи обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі на певний строк, та враховуючи тяжкість вчиненого, особу винного, фактичні обставини цієї справи й обставини, що пом`якшують йому покарання, та відсутність тих, що обтяжують, а також доходячи висновку про можливість його виправлення без відбування покарання, тобто про можливість звільнення ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням, суд вважає за необхідне і достатнє для його виправлення покласти на нього обов`язки, передбачені частиною 1 та пунктом 2 частини 3 статті 76 Кримінального кодексу України.

Зважаючи на таке суд, обговорюючи питання про призначення покарання ОСОБА_5 , ураховує позицію сторони обвинувачення, яка вважала за можливе призначити йому міру покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із відстрочкою його виконання на два роки, а також позицію захисту, який у цьому питанні підтримав думку прокурора, бере до уваги одиничність епізоду його злочинної діяльності, факт відсутності обставин, які обтяжують покарання винному, проте наявність таких, що її пом`якшують, й керуючись принципом законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, ураховує особу винного, який повністю визнав себе винуватим у вчиненому, мету, мотиви, обставини та характер вчиненого ним кримінального правопорушення, відповідно до яких будь-якої шкоди державним та громадським інтересам заподіяно не було, а також те, що на шлях злочинної діяльності став вперше, поведінку під час та після вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, відсутність постійного місця роботи й заробітку.

Усе наведене у своїй сукупності та у співвідношенні дозволяє суду зробити обґрунтований висновок про те, що йому слід призначити покарання, обумовлене санкцією інкримінованого кримінального правопорушення, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.

Отже, за таких обставин, суд вважає, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_5 можливе лише шляхом призначення йому покарання у виді позбавлення волі на певний строк, який дорівнює 5 рокам, так як саме таке покарання буде необхідним й достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Проте, частиною 1 статті 75 Кримінального кодексу України регламентовано, що якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Тому, ураховуючи міру покарання, до якої у своїх міркуваннях дійшов суд, а саме: позбавлення волі на певний строк, який не перевищує 5 років,- враховуючи особу винного, який щиро розкаявся у вчиненому та активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, раніше не судимий, характер вчиненого ним злочину, ступінь його тяжкості, а також відсутність встановлених обставин, що обтяжують йому відповідальність, суд вважає, що його виправлення можливе без ізоляції засудженого від суспільства шляхом поміщення на певний строк до кримінально-виконавчої установи закритого типу, тобто без відбування покарання, а тому доходить висновку проте, що до ОСОБА_5 слід застосувати приписи статті 75 Кримінального кодексу України про звільнення від відбування покарання з випробуванням, так як саме це буде необхідним й достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів, сприятиме вихованню його в дусі додержання законів України, формуванню в нього звички законослухняної поведінки і не бажання в майбутньому повторювати діяння, які мають наслідком встановлення зазначених обмежень.

Також, призначаючи обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі на певний строк, та враховуючи тяжкість вчиненого, особу винного, фактичні обставини цієї справи й обставини, що пом`якшують йому покарання, та відсутність тих, що обтяжують, а також доходячи висновку про можливість його виправлення без відбування покарання, тобто про можливість звільнення ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням, суд вважає за необхідне і достатнє для його виправлення покласти на нього обов`язки, передбачені частиною 1 та пунктом 2 частини 3 статті 76 Кримінального кодексу України.

Приходячи до такого висновку, суд ураховує правозастосовну практику, викладену Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України, який, з огляду на імперативну норму пункту 6 частини 2 статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями), забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій (тобто сталість та єдність судової практики) у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, а саме:

-постанову Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду, прийняту 20.03.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 302/904/16-к (провадження № 51-966 км 18),- щодо застосування судом звільнення від відбування покарання, де суд констатує, що загальні засади призначення покарання, визначені у статті 65 Кримінального кодексу України, наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від нього чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в межах якої і приймається рішення про можливість застосування чи не застосування статті 75 Кримінального кодексу України, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання певного виду і розміру, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини, і всі ці данні у сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

-та постанову Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду, прийняту 13.12.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 485/1613/17 (провадження № 51-6591 км 18),- щодо застосування до особи, яку звільняють від відбування покарання з випробуванням всіх обов`язків, перелічених у пункту 2 частині 1 статті 76 Кримінального кодексу України, незважаючи на те, що на час ухвалення вироку винна особа ніде не працює й для можливості повідомити про зміну місця роботи (на що саме й наголошує зазначена норма матеріального права), вона спочатку повинна її отримати.

З огляду на усе вище наведене, суд вважає, що висновок про міру покарання та звільнення від її відбуття з випробуванням відповідатиме гуманності й справедливості, та не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між інтересами суспільства, які захищаються, та правами осіб, які притягаються до кримінальної відповідальності, забезпечуватиме співрозмірність діяння та кари, відповідатиме таким принципам Європейської конвенції захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання.

Призначаючи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на певний строк та звільняючи їх від відбування покарання з випробуванням, суд не знаходить підстав для застосування положень статті 69 чи 69-1 Кримінального кодексу України, у зв`язку з відсутністю передумов, за яких ці норми права мають бути застосовані.

Постановляючи вирок ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , суд не знаходить підстав для застосування положень статей 96, 96-1 та 96-2 Кримінального кодексу України, у зв`язку з відсутністю передумов, за яких ці норми права мають бути застосовані.

Цивільний позов в рамках цього кримінального провадження поданий не був.

Відповідно до пункту 5 частини 9 статті 100 Кримінального процесуального кодексу України речові докази:

-6 мішків комбікорму (дерті), загальною вагою 234 кілограмів, визнанні постановою, прийнятою старшим слідчим СВ ВП № 3 ХРУП № 1 ГУНП в Харківській області майором поліції ОСОБА_16 14.11.2023 року та передані на відповідальне зберігання під схорону розписку представнику потерпілої юридичної особи,

-комбікорм (дерть), загальною вагою 10,092 кілограмів, визнанні постановою, прийнятою старшим слідчим СВ ВП № 3 ХРУП № 1 ГУНП в Харківській області майором поліції ОСОБА_16 20.09.2023 року та передані на зберігання до камери зберігання речових доказів вказаного ВП,-

підлягають поверненню власникові (законному володільцю).

Відповідно до пункту 7 частини 9 статті 100 Кримінального процесуального кодексу України речові докази: DVD-R диск з відеозаписом подій, виданий свідком ОСОБА_10 ,- визнанні постановою, прийнятою старшим слідчим СВ ВП № 3 ХРУП № 1 ГУНП в Харківській області майором поліції ОСОБА_16 17.11.2023 року,- підлягають залишенню в матеріалах цієї справи протягом усього часу їх зберігання.

Частина 1 статті 126 Кримінального процесуального кодексу України покладає на суд обов`язки вирішити питання щодо процесуальних витрат у вироку або ухвалі суду.

Згідно пункту 3 частини 1 статті 118 Кримінального процесуального кодексу України к процесуальним витратам відносяться витрати, пов`язані із залученням експертів, які в силу приписів частини 1 та 2 статті 122 цього ж кодифікованого процесуального закону України несе сторона кримінального провадження, яка залучила експерта. При цьому у разі залучення експертів спеціалізованих державних установ стороною обвинувачення, це здійснюється за рахунок коштів, які цільовим призначенням виділяються цим установам з Державного бюджету України.

Частина 2 статті 124 Кримінального процесуального кодексу України зобов`язує суд у разі ухвалення обвинувального вироку стягнути з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

Оскільки в рамках цього кримінального провадження було проведено експертне дослідження судовим експертом ОСОБА_13 , яка не є фахівцем державної спеціалізованої експертної установи, й стороною обвинувачення не доведений факт витрат держави на її роботу, підстав для стягнення на цей час з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 витрат на залучення експерта при проведенні товарознавчої експертизи (висновок експерта за результатами товарознавчої експертизи № 5648/23 від 16.11.2023) не має.

В рамках цього кримінального провадження заходи забезпечення не застосовувались.

Також суд не знаходить підстав задля обрання засудженим ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 міри запобіжного заходу до набрання вироком законної сили з огляду на принцип диспозитивності процесу, так як жодна із сторін кримінального провадження про це не клопотала перед судом.

Ухвалюючи вирок, суд також вважає за необхідне зазначити, що пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року шляхом реорганізації (злиття) Валківського районного суду, Коломацького районного суду та Нововодолазького районного суду Харківської області утворено Валківський окружний суд - у Валківському, Коломацькому та Нововодолазькому районах Харківської області із місцезнаходженням у містах Валках, селищі міського типу Новій Водолазі та селі Різуненковому Коломацького району Харківської області.

За змістом пункту 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року районні суди продовжують здійснювати свої повноваження до утворення та початку діяльності місцевого окружного суду, юрисдикція якого розповсюджується на відповідну територію.

Окрім того, Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів», що набрала чинності 19.07.2020 року, змінений адміністративно-територіальний устрій нашої Держави.

Зокрема, відповідно до підпункту 20 пункту 3 та абзаців 3 і 6 підпункту 20 пункту 1 цієї Постанови ліквідований Нововодолазький район Харківської області та утворені Красноградській район Харківської області (з адміністративним центром у місті Красноград) у складі території Старовірівської сільської територіальної громади (на цей час Берестинський район та місто Берестин відповідно) та Харківський район Харківської області (з адміністративним центром у місті Харків) у складі території Нововодолазької селищної територіальної громади, що затверджені Кабінетом Міністрів України, тощо.

При цьому, як чітко визначив законотворець у пункті 6 своєї Постанови, у продовж тримісячного строку з дня набрання нею чинності Кабінет Міністрів України повинен привести свої нормативно-правові акти у відповідність із нею та забезпечити таке приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів.

Одночасно із цим, приписами статті 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями), а також статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», закріплено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності, спеціалізації, інстанційності і визначається законом.

Пунктом 3-1 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» вищезазначеного Закону на законодавчому рівні унормовано, що до набрання чинності законом України щодо зміни системи місцевих судів на території України у зв`язку з утворенням (ліквідацією) районів відповідні місцеві суди продовжують здійснювати свої повноваження у межах територіальної юрисдикції, визначеної до цього, але не довше ніж один рік з дня припинення чи скасування воєнного стану на території України.

Натомість, закон, який змінює існуючу систему судоустрою та приводить її у відповідність до нового адміністративно-територіального устрою, не прийнятий, Валківський окружний суд на цей час свою діяльність не розпочав, воєнний стан на території України не припинений та не скасований, а тому справа перебувала на розгляді належного суду.

На підставі викладеного, керуючись статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, учиненої 04.11.1950 року в Римі; Рішеннями Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» та від 28.10.1994 року у справі «Дж. Мюррей проти Сполученого Королівства»; статтями 9, 59, 61 та 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями); статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-ІV від 23.02.2006 року (із змінами та доповненнями); статтею 17, пунктом 6 частини 2 статті 36 і пунктами 3 та 3-1 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями); Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів»; пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року; статтями 12, 27 - 30, 50, 53, 65 - 67, 70, 88 - 90, частиною 4 статті 185 Кримінального кодексу України № 2341-ІІІ від 05.04.2001 року (із змінами та доповненнями); Постановами Пленуму Верховного суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003 року (зі змінами та доповненнями), «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки» № 7 від 04.06.2010 року (зі змінами та доповненнями) та «Про судову практику у справах про злочини проти власності» № 10 від 06.11.2009 року (зі змінами та доповненнями); постановами Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, прийнятими 01.06.2021 року в межах справи з єдиним унікальним № 766/39/17 (провадження № 51-8867 кмо 18) і в межах справи з єдиним унікальним № 511/37/16-к (провадження № 51-830 кмо 18); постановами Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятими 05.04.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 658/1658/16-к (провадження № 51-735 км 18), 07.11.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 297/562/17 (провадження № 51-329 км 18); постановами Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятими 30.10.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 559/1037/16-к (провадження № 51-3612 км 18); постановою Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятою 17.04.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 298/95/16-к (провадження № 51-2501 км 18), а також статтями 17, 31, 35 - 37, 84 - 86, 91, пунктом 5 частини 9 статті 100, статтями 131 - 132, 349, 368 - 371, 373 - 376, 392, 393, 395, 532 - 535 Кримінального процесуального кодексу України № 4651-VІ від 13.04.2012 року (із змінами та доповненнями),-

з а с у д и в:

ОСОБА_3 визнати винним у пред`явленому йому обвинуваченні, передбаченому частиною 2 статті 15 і частиною 4 статті 185 Кримінального кодексу України, і призначити йому по даній нормі закону покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

На підставі частини 1 статті 75 Кримінального кодексу України звільнити ОСОБА_3 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням із встановленням іспитового строку на 2 (два) роки та покладенням на нього обов`язків, передбачених частиною 1 та пунктом 2 частини 3 статті 76 Кримінального кодексу України, а саме:

?періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

?повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

?не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Початок перебігу іспитового строку ОСОБА_3 обчислювати з моменту проголошення вироку.

ОСОБА_4 визнати винним у пред`явленому йому обвинуваченні, передбаченому частиною 2 статті 15 і частиною 4 статті 185 Кримінального кодексу України, і призначити йому по даній нормі закону покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

На підставі частини 1 статті 75 Кримінального кодексу України звільнити ОСОБА_4 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням із встановленням іспитового строку на 2 (два) роки та покладенням на нього обов`язків, передбачених частиною 1 та пунктом 2 частини 3 статті 76 Кримінального кодексу України, а саме:

?періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

?повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

?не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Початок перебігу іспитового строку ОСОБА_4 обчислювати з моменту проголошення вироку.

ОСОБА_5 визнати винним у пред`явленому йому обвинуваченні, передбаченому частиною 2 статті 15 і частиною 4 статті 185 Кримінального кодексу України, і призначити йому по даній нормі закону покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

На підставі частини 1 статті 75 Кримінального кодексу України звільнити ОСОБА_5 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням із встановленням іспитового строку на 2 (два) роки та покладенням на нього обов`язків, передбачених частиною 1 та пунктом 2 частини 3 статті 76 Кримінального кодексу України, а саме:

?періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

?повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

?не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Початок перебігу іспитового строку ОСОБА_5 обчислювати з моменту проголошення вироку.

Речові докази:

-6 мішків комбікорму (дерті), загальною вагою 234 кілограмів, визнанні постановою, прийнятою старшим слідчим СВ ВП № 3 ХРУП № 1 ГУНП в Харківській області майором поліції ОСОБА_16 14.11.2023 року та передані на відповідальне зберігання під схорону розписку представнику потерпілої юридичної особи,

-комбікорм (дерть), загальною вагою 10,092 кілограмів, визнанні постановою, прийнятою старшим слідчим СВ ВП № 3 ХРУП № 1 ГУНП в Харківській області майором поліції ОСОБА_16 20.09.2023 року та передані на зберігання до камери зберігання речових доказів вказаного ВП,-

повернути власникові (законному володільцю).

Речові докази: DVD-R диск з відеозаписом подій, виданий свідком ОСОБА_10 ,- визнанні постановою, прийнятою старшим слідчим СВ ВП № 3 ХРУП № 1 ГУНП в Харківській області майором поліції ОСОБА_16 17.11.2023 року,- залишити в матеріалах цієї справи протягом усього часу їх зберігання.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченим та прокурору.

Копію цього судового рішення не пізніше наступного дня після його ухвалення надіслати учасникам судового провадження, які не були присутні в судовому засіданні при його проголошенні.

Роз`яснити учасникам судового провадження, що вони мають право отримати в суді копію вироку.

На вирок може бути подана апеляція в Харківській апеляційний суд через Нововодолазький районний суд Харківської області протягом 30 днів з дня його проголошення, а особою, яка перебуває під вартою, - з моменту вручення їй копії вироку.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, а у разі її подання - вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок, що набрав законної сили, є обов`язковим для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, підлягає виконанню на всій території України й звертається до виконання не пізніш як через три дні з дня набрання ним законної сили або повернення матеріалів кримінального провадження до суду першої інстанції із суду апеляційної чи касаційної інстанції.

Вирок постановлено, виготовлено шляхом комп`ютерного набору та підписано суддею в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Суддя ОСОБА_1