Рішення

від 23.12.2024 по справі 346/5371/24

КОЛОМИЙСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 346/5371/24

Провадження № 2/346/2118/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2024 р.м. Коломия

Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої - судді Третьякової І.В.

за участю:

секретаря судових засідань - Дутчак Х.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Коломия в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів: Коломийська державна нотаріальна контора про визнання права власності на спадкове майно, -

У С Т А Н О В И В:

02 жовтня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його матір ОСОБА_4 і після її смерті відкрилася спадщина. За життя мати склала заповіт, яким все своє майно заповіла позивачу. У власності спадкодавиці перебував житловий будинок, який знаходиться в АДРЕСА_1 . Дане домоволодіння відносилось до майна колгоспного двору, головою якого була ОСОБА_4 . Після смерті матері ОСОБА_1 звернувся до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини та видачею свідоцтва. Однак, отримав відмову, яку нотаріус мотивував тим, що колгоспний двір на теперішній час не є суб`єктом цивільних правовідносин, частки всіх членів в майні колгоспного двору не виділені, а тому відсутня можливість видати спадкоємцю свідоцтво про право на спадщину. ОСОБА_1 зазначає, що станом на 01.07.1990р. членами колгоспного двору, головою якого була його мати, були також він, його дружина ОСОБА_2 та їхній син ОСОБА_3 , а відтак їм всім, як членам колгоспного двору, належало по 1/4 частині його майна. В погосподарській книзі міститься запис про ще одного члена господарства ОСОБА_1 (меншого сина позивача), однак останній народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто після ІНФОРМАЦІЯ_3 , а тому він не набув прав на частку в майні колгоспного двору, оскільки на дату його народження колгоспні двори вже припинили своє існування. Позивач вказує, що законом був встановлений трирічний строк позовної давності для виділу частки у майні колгоспного двору, який починав свій перебіг з 15.04.1991р. Проте, після вказаної дати, жоден із членів колгоспного двору не заявив вимоги про витребування своєї частки. Таким чином, частки у майні колгоспного двору, що належали іншим членам, крім голови, не були витребувані та між всіма членами не ділилися. Крім цього, відповідачі, як члени колгоспного двору, на свої частки і на теперішній час не претендують та добровільно відмовляються від них на користь позивача. За вказаних обставин, ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 на житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .

Ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 22 жовтня 2024 року відкрито загальне провадження у справі. Витребувано з Коломийської державної нотаріальної контори належним чином засвідчену копію спадкової справи, заведену після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 за № 471/2008.

Відзиви на позовну заяву до суду не надходили.

Ухвалою суду від 25.11.2024р. підготовче провадження закрито, призначено справу до судового розгляду по суті.

В судове засідання ОСОБА_1 не з`явився. Від представника позивача ОСОБА_6. надійшло письмове клопотання, в якому він просить розглянути справу за відсутності його та позивача. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі з підстав, які вказані в позовній заяві, та просить їх задовольнити.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилися, 10.12.2024р. подали до суду письмові заяви, в яких зазначили, що позовні вимоги ними визнаються в повному обсязі. Вказали, що визнають позов добровільно, безумовно та свідомо, не перебуваючи під жодним тиском чи примусом, розуміючи фактичні та правові наслідки визнання позову. Положення ст.. 206 ЦПК України та інші вимоги процесуального законодавства, які пов`язані з визнанням позову їм відомі та зрозумілі, їхнього роз`яснення судом відповідачі не потребують. Наголошують, що визнання ними позову не порушує прав, свобод та інтересів інших осіб, а тому не заперечують проти визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно. Розгляд справи просили здійснити за їхньої відсутності.

Третя особа державний нотаріус Коломийської державної нотаріальної контори Мануляк І.В. в судове засідання також не з`явився, 10.12.2024р. подав клопотання, в якому зазначив, що в нього відсутні будь-які заперечення проти вирішення спору по суті. Справу просив розглянути без його участі.

В зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

З`ясувавши позицію сторін щодо суті спору, дослідивши матеріали справи та оцінивши зібрані у ній докази в їх сукупності, суд прийшов до наступного висновку.

Згідно п.1 ч.2 ст. 49 ЦПК України, крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Частиною шостою статті 263 ЦПК України передбачено, що якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої та четвертої статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

В постанові від 25 травня 2022 року по справі № 675/2136/19 Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду вказав, що суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи.

Таким чином, суд зауважує, що повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову, які в даній справі своє підтвердження в повному обсязі не знайшли.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про право особистої власності на домоволодіння, виданому на підставі рішення виконавчого комітету Коломийської районної ради народних депутатів №173 від 10.08.1988р., жилий будинок з приналежними до нього будівлями та спорудами, який розташований в АДРЕСА_3 належить на праві особистої власності колгоспному двору, головою якого є ОСОБА_4 .

Відповідно до реєстраційного напису, право власності за колгоспним двором, головою якого є ОСОБА_4 , було зареєстровано в реєстрову книгу №2 за реєстровим №442 від 11.10.1988р.

Згідно даних технічного паспорту на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, виготовленого станом на 13.12.2023р. та виписки з інвентаризаційних матеріалів вбачається, що домоволодіння по АДРЕСА_4 складається з: житлового будинку літ «А» загальною площею 43,2 кв.м., житловою - 22,6 кв.м., спорудженого 1965 р., навісу літ. «Б» (1965), літньої кухні літ. «В» (1965р.), сараїв літ «Г, Д» (1965р.), гаражу літ. «Ж» (1965р.), вбиральні літ «У», колодязю №1, огорожі №2-3.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 . Його батьками вказані ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .

За відомостями з Погосподарської книги, копії якої були надані виконавчим комітетом Підгайчиківської сільської ради на адвокатський запит представника позивача ОСОБА_6 слідує, що господарство за адресою: АДРЕСА_3 відноситься до суспільної групи колгоспного двору. До списку членів колгоспного двору належать: голова ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , її син - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , невістка - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , онук ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , та онук ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_10 .

Згідно рішення Виконавчого комітету Підгайчиківської сільської ради № 3 від 11 січня 2024 року, житловому будинку по АДРЕСА_2 , який належить ОСОБА_1 було присвоєно адресний номер 12 (дванадцять).

Спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору.

Відповідно до частини першої статті 120 ЦК Української РСР у редакції 1963 року, яка була чинною до 1991 року, майно колгоспного двору належить його членам на праві спільної сумісної власності (стаття 112 цього Кодексу).

Згідно із частиною другою статті 120 ЦК Української РСР у редакції 1963 року, колгоспний двір може мати у власності підсобне господарство на присадибній ділянці землі, що знаходиться у користуванні, жилий будинок, продуктивну худобу, птицю та дрібний сільськогосподарський реманент.

Колгоспний двір визначався, як сімейно-трудове об`єднання осіб, всі або частина яких були членами колгоспу, брали участь у суспільному виробництві колгоспу та спільно вели підсобне господарство. Майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.

Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 308/3775/14-ц.

Частиною першою статті 112 ЦК Української РСР у редакції 1963 року, передбачено, що майно може належати на праві спільної власності двом або кільком колгоспам чи іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або державі і одному чи кільком колгоспам або іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або двом чи кільком громадянам.

Виходячи зі змісту цієї статті, кожен член колгоспного двору є учасником спільної сумісної власності на все майно двору незалежно від того, чи брав він участь у його придбанні. Нетривале перебування працездатного члена колгоспного двору в складі двору або незначна участь працею та коштами у веденні господарства можуть бути підставою для зменшення його частини.

До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 688/21/17-ц.

Як роз`яснено у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме:

а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

Отже, всі члени колгоспного двору, які були такими станом на 15 квітня 1991 року, мали право спільної сумісної власності на майно колгоспного двору. До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 22 січня 2019 року у справі № 713/1310/17-ц.

В даній справі встановлено, що станом на 15.04.1991р. позивач ОСОБА_8 , його мати ОСОБА_9 , дружина ОСОБА_10 , та старший син ОСОБА_11 були членами колгоспного двору, а тому кожному із них належало по 1/4 частці в домоволодінні за адресою: АДРЕСА_4 . При цьому, менший син позивача ОСОБА_12 , який також зазначений в Погосподарський книзі членом колгоспного двору, народився вже після ІНФОРМАЦІЯ_3 , а тому право на частку в майні колгоспного двору не набув.

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого Підгайчиківською сільською радою, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , про що виконкомом Підгачиківської сільської ради Коломийського району, Івано-Франківської області було складено відповідний актовий запис № 38.

Після її смерті відкрилася спадщина на належне їй майно, зокрема і на 1/4 частку вищевказаного домоволодіння.

Положеннями ст.. 1217, 1218 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст.. 1233, 1234 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто.

Частиною 1 ст. 1235, ч.1 ст. 1236 ЦК України визначено, що заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому.

Стаття 1247 ЦК України визначає загальні вимоги до форми заповіту, зокрема вказує, що заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення , а також повинен бути особисто підписаний заповідачем та посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

06.03.2000 року секретарем виконкому Підгайчиківської сільської ради Коломийського району, Івано-Франківської області, був посвідчений заповіт (реєстровий №20) за яким ОСОБА_4 все своє майно, де б воно не було і з чого б не складалося, і взагалі все те на що вона за законом матиме право заповіла своєму сину ОСОБА_1 .

Відповідно до ст.. 1222, 1223 ЦК України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно ч.1, 3 ст.. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч.1 ст. 1269, ч.1 ст. 1270 ЦК України).

21.04.2008р. позивач ОСОБА_1 подав до Першої коломийської райдержнотконтори заяву про прийняття спадщини за заповітом після смерті своєї матері ОСОБА_4 .

Згідно із частиною першою статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

21.03.2012 року ОСОБА_1 звернувся до нотаріальної контори з заявою, в якій просив видати йому свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок, земельну ділянку та грошові вклади, які залишилися після смерті його матері ОСОБА_4 .

18.11.2013 року ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом щодо майна ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 . Спадщина на яку було видано свідоцтво складається із земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані на території Підгайчиківської сільської ради, Коломийського районі, площею 1067 кв.м., 12685 кв.м., що належали померлій на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ІФ №001247, виданого Підгайчиківською сільською радою 15 грудня 2002 року та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 994 (кадастрові номери: 2625285600:02:001:0806, 2623285600:02:004:0200).

При цьому, постановою державного нотаріуса Коломийської державної нотаріальної контори від 21 травня 2024 року ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Рішення нотаріуса мотивовано тим, що право власності на спадкове нерухоме майно зареєстровано за померлою головою колгоспного двору ОСОБА_4 .Частки померлої голови колгоспного двору та інших його членів у майні колгоспного двору не виділено. Колгоспний двір на даний час не є суб`єктом цивільних правовідносин, а тому немає можливості видати свідоцтво про право на спадщину.

Пунктом 23 постанови Пленуму ВСУ від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» передбачено, що за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Отже, належними письмовими доказами була підтверджена неможливість оформлення позивачем в нотаріальній конторі своїх прав спадкоємця на домоволодіння, яке залишилося після смерті його матері, що призвело до необхідності звернення до суду з даним позовом.

З урахуванням встановлених фактичних обставин справи, суд приходить до висновку, що в силу переходу прав спадкодавиці до її єдиного спадкоємця, ОСОБА_1 отримав в порядку спадкування за заповітом належну його покійній матері 1/4 частку домоволодіння, що разом з його 1/4 часткою, як члена колгоспного двору, в загальному складає 1/2 частку. Відтак, в цій частині, суд знаходить позовні вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Підстав для задоволення вимог на ще 1/2 частку спірного майна суд вважає відсутніми, оскільки в ході розгляду справи було встановлено, що вказана частка належить відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (кожному по 1/4), також як членам колгоспного двору.

При цьому, суд вважає безпідставними та не приймає до своєї уваги посилання позивача на пропущення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 строку позовної давності щодо пред`явлення вимог на свої частки, оскільки застосування судом строку позовної давності можливе лише до пред`явлених вимог, які в даній справі відповідачами не заявлялися. Крім цього, дані обставини не можуть бути підставою для збільшення частки позивача в спірному майні.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.. ст.. 15, 16, 316, 328, 392, 1216-1218, 1222, 1223, 1233-1236, 1247, 1268, 1296, 1297, п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» ст.. 4, 12, 13, 81, 141, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_5 ) право власності на 1/2 (одну другу) частку житлового будинку із господарськими будівлями та спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .

В задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Івано-Франківського апеляційного суду безпосередньо або через Коломийський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 02 січня 2025 року

Суддя: Третьякова І. В.