Ухвала

від 03.01.2025 по справі 380/19333/24

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про залишення позову без розгляду

03 січня 2025 рокусправа № 380/19333/24 м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Мричко Н.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити дії

встановив:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі позивач) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії Україникод ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 (далі відповідач), в якій позивач просить:

- визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 у звільненні з військової служби ОСОБА_1 , викладену в листі від 31.05.2024 № 50/02/12-1194;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 прийняти відповідне рішення у формі наказу про звільнення позивача, військовослужбовця ОСОБА_1 , з військової служби на підставі підпункту г пункту 2 частини 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", а саме у зв`язку із необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи.

Ухвалою від 23.09.2024 суддя відкрила провадження в адміністративній справі, призначила до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

До суду через систему "Електронний суд" надійшло клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду. Обгрунтовуючи клопотання представник відповідача вказала, що за результатами розгляду рапорту позивача про його звільнення з війсьуової служби, командуванням військової частини надано позивачу відповідь від 31.05.2024 за вих. №50/02/12-1194, в якій повідомлено про відсутність підстав для звільнення позивача за сімейними обставинами та повернуто документи долучені до рапорту. Вказаний лист-відмову від 31.05.2024 за вих. №50/02/12-1194 позивач отримав наручно 04.06.2024 року. Таким чином, на думку представника відповідача, позивач пропустив встановлений частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністартивного судочиснтва України місячний строк звернення до суду з цим позовом.

Ухвалою від 20.12.2024 суд залишив позовну заяву без руху та надав позивау строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання доказів про дотримання строку звернення до суду або заяви про поновлення строку звернення до суду з позовом з доказами поважності причин пропуску строку звернення до суду з позовом.

23.12.2024 до суду надійшли пояснення представника позивача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду. У вказаних поясненнях представник позивача вказала, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати надмірного формалізму, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Дл забезпечення учаснику справи доступу до правосуддя слід враховувати статус позивача та специфіку завдань військовослужбовців. Таким чином, вважає, що позивач з поважних причин пропустив строк звернення до суду з цим позовом.

Ухвалою від 24.12.2024 суд продовжив розгляд справи.

Вирішуючи клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду суд виходив з такого.

Як видн з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.

14.05.2024 позивач звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України з рапортом, в якому просив звільнити його з військової служби на підставі підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", а саме у зв`язку із необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи - рідною сестрою (арк. справи 53).

31.05.2024 командиром Військової частини НОМЕР_4 Національної гвардії України надано позивачу відповідь за №50/02/12-1194 (арк. справи 54), суть якої зводиться до того, що подані позивачем документи підтверджують наявність члена сім`ї другого ступеня споріднення - сестри, яка є особою з інваліднстю І групи, однак не підтверджують факт здійснення догляду за нею, а також не підтверджують відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення сестри позивача або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

У зв`язку з цим повернені долучені до рапорту на 32 аркушах додатки та запропоновано позивачу повторно звернутися з рапортом із зазначенням підстави для звльнення відповідно до редакції Закону України Про військовий обов`язок і військову службу, а саме необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім`ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я та долучити документи, які підтверджують таку підставу.

Відповідь від 31.05.2024 за №50/02/12-1194 позивач отримав 04.06.2024, що підтверджується власноручним підписом позивача на аркуші справи 55.

Не погоджуючись із відмовою Військової частини НОМЕР_1 щодо звільнення з військової служби, викладену в листі від 31.05.2024 № 50/02/12-1194, позивач звернувся з позовом до суду.

Відповідно до понятійного апарату Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 частини першої статті 4 КАС України).

Таким чином, військова служба є публічною службою.

Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого вказаним Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За приписами частини п`ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Таким чином, спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Предметом оскарження у цій справі є відмова Військової частини НОМЕР_1 щодо звільнення позивача з військової служби, яка викладена в листі від 31.05.2024 за № 50/02/12-1194.

Як вказувалося вище, відповідь від 31.05.2024 за №50/02/12-1194 позивач отримав 04.06.2024, що підтверджується власноручним підписом позивача на аркуші справи 55. Доказів протилежного, стороною позивача суду не надано.

Відтак строк звернення до суду з цим позовом почав свій перебіг з 05.06.2024.

До суду з цим позовом позивач звернувся 10.09.2024 (підтверджується квитанцією на конверті, яким скеровано позовну заяву до суду.).

Отже, ознайомившись з оскарженою відмовою 04.06.2024 та звернувшись до суду з позовом про оскарження такої 10.09.2024, позивач пропустив встановлений частиною п`ятою статті 122 КАС України, місячний строк звернення до суду.

На виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху від 20.12.2024 позивач не подав доказів про дотримання строку звернення до суду та не подав заяви про поновлення строку звернення до суду з позовом з доказами поважності причин пропуску строку звернення до суду з позовом.

У поясненнях від 23.12.2024, які надійшли до суду на виконання вимог ухвали про залишення позовної зави без руху від 20.12.2024, представник позивача вказала, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати надмірного формалізму, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом.

Суд при розгляді питання строку звернення до суду також враховує і те, що одним з визначальних критеріїв для прийняття рішення про недопуск особи до правосуддя та залишення позовної заяви без розгляду, зокрема, у зв`язку з пропуском строку звернення до суду, є досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, з обов`язковим врахуванням того, що одним з основних елементів принципу верховенства права є принцип правової визначеності.

Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29.08.2012 № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об`єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 02.11.2011 №13-рп/2011).

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 48 рішення Європейського суду з прав людини Пономарьов проти України (заява № 3236/03) зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте, навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини Перез де Рада Каванілес проти Іспанії зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (Affaire prez de Rada Cavanilles c. Espagne, заява №116/1997/900/1112).

У справі Дія 97 проти України (заява № 19164/04, пункт 47) суд також постановляв, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів (рішення у справах: Каньєте де Хоньї проти Іспанії (Kanye de Honji v. Spain) заява № 55782/00, пункт 36; Гору проти Греції (№ 3) (Gorou v. Greece (no. 3), заява №21845/03, пункт 27; Михолапа проти Латвії (Miholapa v. Latvia), заява № 61655/00, пункт 24 та Андрєєва проти Латвії (Andrejeva v. Latvia), заява № 55707/00, пункт 99).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Ілхан проти Туреччини зазначено, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (Ilhan v. Turkey, заява № 22277/93).

Відтак, з метою забезпечення принципу правової визначеності та запобігання порушенню принципу верховенства права суди повинні досліджувати дотримання строку звернення до суду, причини його пропуску та послідовно застосовувати відповідні правові наслідки його спливу.

Одним з основних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, вимагає дотримання норм, які регламентують строки подання скарг. У той же час, такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби правового захисту (рішення у справі Мельник проти України № 23436/03).

У рішенні Стагно проти Бельгії Європейський Суд з прав людини дійшов висновку, що строки позовної давності мають декілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (Stagno v. Belgium, заява № 1062/07). Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

При цьому, поважними причинами, що зумовили пропуск строку звернення до суду, визнаються обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами, які не дозволяють вчасно реалізувати право на судовий захист.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.

Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді.

Вказана позиція суду узгоджується з позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 31.03.2020 справа № 807/235/16.

Наслідки пропуску строку звернення визначені у статті 123 КАС України, зокрема, в частині третій вказаної статті передбачено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою, четвертою статті 123 вказаного Кодексу.

У зв`язку з тим, що позивач пропустив строк звернення до суду без поважних причин, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення клопотання представника відповідача та залишення позову без розгляду.

Керуючись статтями 240, 241-243, 248, 256 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити дії - залишити без розгляду.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання.

Ухвала суду може бути оскаржена до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повної ухвали суду.

СуддяМричко Н.І.