Рішення

від 24.12.2024 по справі 920/976/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24.12.2024м. СумиСправа № 920/976/24

Господарський суд Сумської області у складі судді Котельницької В.Л., при секретарі судового засідання Виходцевій О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду матеріали справи №920/976/24

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮТС БРОКЕРИДЖ» (вул. Бориспільська, буд. 9, корп. 21А, м.Київ, 02099; код за ЄДРПОУ 44340781),

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАНАВТОС» (вул. Харківська, буд. 24, м. Суми, 40035; код за ЄДРПОУ 35068188),

про стягнення 55182,12 грн

та

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАНАВТОС» (вул. Харківська, буд. 24, м. Суми, 40035; код за ЄДРПОУ 35068188),

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮТС БРОКЕРИДЖ» (вул. Бориспільська, буд. 9, корп. 21А, м.Київ, 02099; код за ЄДРПОУ 44340781),

про часткове визнання недійсним договору

за участю представників сторін за первісним позовом:

від позивача: не прибув,

від відповідача: не прибув,

установив:

05.08.2024 позивач за первісним позовом звернувся з позовом, відповідно до якого просить стягнути з відповідача за первісним позовом 26640,78 грн неустойки за несвоєчасну подачу транспортного засобу під завантаження, 13519,58 грн штрафу за відмову від виконання договору, 15021,76 грн збитків у вигляді неотриманого прибутку (втраченої вигоди), а також судові витрати.

У первісному позові позивачем за первісним позовом визначений попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, серед яких: 2422,40 грн судового збору та 15000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Разом з тим зазначено, що докази, га підтвердження розміру судових витрат позивачем за первісним позовом будуть подані у строки, визначені ч. 8 ст. 129 ГПК України протягом п`яти днів після ухвалення рішення у справі.

Ухвалою від 07.08.2024 прийнято первісну позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №920/976/24 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі документами; установлено сторонам строки для надання заяв по суті справи.

23.08.2024 відповідач за первісним позовом подав наступні документи:

-відзив на позовну заяву від 23.08.2024 №б/н (вх №4848/24 від 23.08.2024), в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог; відзив долучено до матеріалів справи;

-зустрічний позов від 23.08.2024 №б/н (вх №3844 від 23.08.2024) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮТС БРОКЕРИДЖ», в якому відповідач просить:

1)прийняти зустрічний позов до спільного розгляду з первісним позовом у справі №920/976/24;

2)визнати недійсним пункти 5 та 8 разового договору-заявки №59594903 на перевезення вантажу автомобільним транспортом від 25.01.2024, що укладений між ТОВ «Панавтос» та ТОВ «ЮТС БРОКЕРИДЖ»;

3)вирішити питання стягнення судових витрат.

Ухвалою від 05.09.2024 у справі №920/976/24 прийнято зустрічну позовну заяву (вх №3844 від 23.08.2024) Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАНАВТОС» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮТС БРОКЕРИДЖ» про часткове визнання недійсним договору до спільного розгляду з первісним позовом у справі №920/976/24; об`єднано в одне провадження з первісним позовом зустрічний позов у справі №920/976/24; постановлено подальший розгляд справи №920/976/24 здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче судове засідання у справі на 21.10.2024, 10:30; установлено сторонам за зустрічним позовом строки для надання заяв по суті заявлених зустрічних позовних вимог.

24.09.2024 позивач за первісним позовом подав відзив на зустрічний позов (вх №2841), в якому проти зустрічного позову заперечує та просить відмовити у задоволенні зустрічної позовної заяви.

15.10.2024 представник позивача за первісним позовом - адвокат Куль І.В., подав заяву (вх №3165, 4525), відповідно до якої просив: внести його дані рнокпп 3382814303 до додаткових відомостей про учасника справи для доступу до електронної справи №920/976/24; перевести в електронну форму процесуальні та інші документи у справі, що надійшли до суду в паперовому вигляді; дозволити участь представника позивача за первісним позовом, відповідача за зустрічним - адвоката Куль Ілони Василівни в судовому засіданні призначеному на 21.10.2024, 10:30, та усіх інших судових засіданнях з розгляду даної справи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду використанням власних технічних засобів. Відомості зазначеного представника внесено до додаткових відомостей про учасника справи з подальшим правом доступу до електронної справи, що відповідає паперовому варіанту.

Ухвалою від 15.10.2024 у справі №920/976/24 задоволено заяву представника позивача за первісним позовом про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції (вх №4525 від 15.10.2024); постановлено провести судове засідання у справі №920/976/24, призначене на 21.10.2024, 10:30, та усі наступні судові засідання за участі представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮТС БРОКЕРИДЖ» - адвоката Куль Ілони Василівни (e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 ), в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

21.10.2024 позивач за первісним позовом подав клопотання про долучення доказів (вх №3223), в якому позивач за первісним позовом зауважив, що ТОВ «ЮТС БРОКЕРИДЖ» вважає за необхідне надати додаткові докази на підтвердження понесення збитків у вигляді неодержаного прибутку (втраченої вигоди), оскільки після відкриття провадження у справі №920/976/24 ТОВ «ЮТС БРОКЕРИДЖ» отримало листа від фізичної особи-підприємця Сороки Дмитра Анатолійовича, який був замовником перевезення відповідно до разового договору-заявки №59594903 на організацію перевезення вантажу від 25.01.2024, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮТС БРОКЕРИДЖ», як експедитором, та для виконання якого позивач за первісним позовом залучив відповідача за первісним позовом. На думку позивача за первісним позовом, указаним листом підтверджується, що разовий договір-заявка №59594903 на організацію перевезення вантажу від 25.01.2024 не був виконаний у зв`язку з відмовою перевізника (ТОВ «ПАНАВТОС») від перевезення, з огляду на що був анульований замовником 14.02.2024. Таким чином, позивач за первісним позовом просив долучити до матеріалів справи лист ФОП Сороки Д.А. адресований ТОВ «ЮТС БРОКЕРИДЖ».

21.10.2024 розгляд справи, призначений в підготовче судове засідання на 10:30, не відбувся у зв`язку із оголошенням на території Сумської області повітряної тривоги, що підтверджено актом Господарського суду Сумської області від 21.10.2024 у справі №920/976/24.

Ухвалою від 21.10.2024 у справі №920/976/24 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів; призначено підготовче судове засідання на 20.11.2024, 10:30. В режимі відеоконференції за участі представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮТС БРОКЕРИДЖ" - адвоката Куль Ілони Василівни (e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 ), поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою від 24.10.2024 у справі №920/976/24 задоволено клопотання представника відповідача за первісним позовом про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (вх №4619 від 22.10.2024); постановлено провести підготовче судове засідання у справі №920/976/24, призначене на 20.11.2024, 10:30, та наступні судові засідання за участі представника ТОВ "ПАНАВТОС" - Кондратенко Максима Миколайовича (e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_2 ) в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

У підготовчому судовому засіданні 20.11.2024 в порядку ч. 5 ст. 233 ГПК України постановлено наступні протокольні ухвали:

- задоволено усне клопотання позивача за первісним позовом про поновлення строку на подання доказів, поновлено позивачу за первісним позовом строк на подання доказів, задоволено клопотання позивача за первісним позовом про долучення додаткових доказів (вх №3223 від 21.10.2024) та долучено до матеріалів справи докази, надані за зазначеним клопотанням;

- закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті в судове засідання на 23.12.2024, 11:00, в режимі відеоконференції за участі представників сторін.

23.12.2024 представник позивача за первісним позовом подав заяву про здійснення розгляду справи, призначеного на 23.12.2024, за відсутності представника ТОВ «ЮТС БРОКЕРИДЖ» (вх №4077).

У судовому засіданні 23.12.2024 розпочато розгляд справи по суті та відповідно до ч. 5 ст. 233 ГПК України постановлено протокольну ухвалу про оголошення перерви з розгляду справи по суті в судове засідання до 24.12.2024, 12:30, в режимі відеоконференції за участі представників сторін.

Ухвалою від 23.12.2024 у справі №920/976/24 повідомлено позивача за первісним позовом про оголошену в судовому засіданні з розгляду справи по суті перерву до 24.12.2024, 12:30.

23.12.2024 представник відповідача за первісним позовом подав клопотання про розгляд справи за відсутності представника ТОВ «ПАНАВТОС», зазначивши, що підтримує зустрічний позов та просить відмовити у задоволенні первісного позову (вх №7283).

24.12.2024 представник позивача за первісним позовом подав заяву про проведення засідання за відсутності учасника справи, в якій просить розгляд справи, призначений в судове засідання на 24.12.2024 здійснити за відсутності представника ТОВ «ЮТС БРОКЕРИДЖ» (вх №4100).

У судовому засіданні 24.12.2024 встановлено:

Представники сторін у судове засідання не прибули, про місце, дату та час розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до поданих клопотання (вх №7283 від 23.12.2024) та заяви (вх №4100 від 24.12.2024) представники сторін просили здійснити розгляд справи за їх відсутності.

Підстави для відкладення розгляду справи та/або оголошення перерви в судовому засіданні відповідно до ст. 216 ГПК України відсутні.

Судовий процес на виконання ч. 3 ст. 222 ГПК України не фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Під час судового розгляду, відповідно до статей 209, 210 ГПК України були з`ясовані всі обставини, на які сторони у справі посилалися, як на підставу своїх вимог та/або заперечень, та досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи.

У судовому засіданні 24.12.2024 на підставі частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, судом підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується первісний та зустрічний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд установив наступне.

25.01.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮТС БРОКЕРИДЖ», як експедитором, та фізичною особою-підприємцем Сорокою Дмитром Анатолійовичем, як замовником, укладено разовий договір-заявку №59594903 на організацію перевезення вантажу (далі - договір від 25.01.2024 №59594903).

Відповідно до п. 1 договору від 25.01.2024 №59594903 експедитор зобов`язується за плату і за рахунок замовника організувати доставку довіреного замовником вантажу до пункту призначення та видачу його особі, яка має право на одержання вантажу (вантажоодержувачеві), а замовник зобов`язується сплатити за надані послуги встановлену плату.

Пунктом 2 договору від 25.01.2024 №59594903 визначено умови перевезення:

-маршрут перевезення: м. Уральськ (Західно-Казахстанська обл.) - м. Путивль (Сумська обл.);

-адреса завантаження: Республіка Казахстан, м. Уральськ, вул. Краснодарська, 2/3;

-час завантаження: 5-6 лютого 2024 року;

-найменування та кількість вантажу: екстракт солодкового кореня густий, 32 барабана (90 см висота, 56 діаметр), вага брутто: 1800 кг;

-транспортний засіб: MAN TGL 8.220, номерний знак НОМЕР_1 ;

-водій: ОСОБА_1 (посвідчення водія НОМЕР_2 );

-ціна послуг: 2200 USD за курсом НБУ на день завантаження.

Згідно з п. 3 договору від 25.01.2024 №59594903 експедитор має право залучати до виконання своїх зобов`язань за цим договором третіх осіб, що не потребує додаткового погодження замовника.

Як зазначає позивач за первісним позовом, що підтверджено матеріалами справи, для виконання вищевказаного доручення замовника за договором від 25.01.2024 №59594903, 25.01.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮТС БРОКЕРИДЖ» (далі - експедитор, позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПАНАВТОС» (далі -перевізник, відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом) укладено разовий договір-заяву №59594903 на перевезення вантажу автомобільним транспортом (далі - договір).

Відповідно до пункту 1 договору перевізник зобов`язується виконати перевезення вантажу, наданого експедитором, за умовами, вказаними у наведеній нижче таблиці, а експедитор зобов`язується оплатити перевізнику належним чином надані послуги з перевезення.

Умови перевезення погоджені сторонами спору у пункті 1.1 договору, зокрема:

-маршрут перевезення: м. Уральськ (Західно-Казахстанська обл.) - м. Путивль (Сумська обл.);

-адреса завантаження: Республіка Казахстан, м. Уральськ, вул. Краснодарська, 2/3;

-дата завантаження: 5-6 лютого 2024 року;

-найменування вантажу, вага: екстракт солодкового кореня густий, 32 барабана (90 см висота, 56 діаметр), вага брутто: 1800 кг;

-транспортний засіб: MAN TGL 8.220, номерний знак НОМЕР_1 ;

-водій: ОСОБА_1 (посвідчення водія НОМЕР_2 );

-вартість перевезення: 1800 USD за курсом НБУ на день завантаження.

Згідно з п. 2 перевізник здійснює перевезення вантажу власним або орендованим транспортним засобом (тягач з причепом/напівпричепом) та зобов`язаний надати належним чином завірені копії документів, що засвідчують використання транспортного засобу перевізником на законних підставах (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, договір оренди тощо) перед підписанням цього договору.

Відповідно до п. 4 договору перевізник несе відповідальність за збереження переданого йому вантажу з моменту прийняття його до перевезення та до видачі уповноваженій особі вантажоодержувача.

Пунктом 5 договору встановлено, що у разі несвоєчасної подачі транспортного засобу під завантаження перевізник сплачує експедитору неустойку у розмірі 75 EUR за кожну почату добу запізнення.

Пунктом 8 Договору встановлена відповідальність перевізника за відмову від виконання договору у вигляді штрафу у розмірі 20% розміру плати за перевезення, але в будь-якому разі не менше 100 EUR.

Відповідно до п. 9 договору окрім іншого відмовою перевізника від виконання цього договору також вважається спізнення транспортного засобу на завантаження більше ніж на дві години від часу, вказаного у договорі, прибуття на завантаження технічно непридатного для здійснення перевезення автомобіля або такого, що за будь-якими ознаками не відповідає вимогам перевезення відповідного вантажів, а також відсутність у перевізника необхідних для перевезення документів чи прибуття на завантаження водія у стані, що не дозволяє йому здійснювати керування транспортним засобом чи перевозити вантажі.

Згідно з пунктом 12 договору збитки, завдані перевізником, підлягають відшкодуванню в повному обсязі понад штрафні санкції.

Пунктом 15 договору сторони погодили, що позовна давність для пред`явлення експедитором до перевізника позовів, що випливають з перевезення за цим договором, становить три роки.

Відповідно до п. 16 договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Електронна копія цього Договору має силу оригіналу.

Позивач за первісним позовом у позовній заяві зазначив, що обмін копіями підписаного договору здійснювався між сторонами спору за допомогою засобів електронного зв`язку з використанням, зокрема, офіційної електронної пошти ТОВ «ПАНАВТОС» - panavtos@gmail.com, відомості про яку містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Отже, між позивачем та відповідачем за первісним позовом укладено договір перевезення вантажу, за яким відповідач за первісним позовом був зобов`язаний подати транспортний засіб MAN TGL 8.220, номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 (посвідчення водія НОМЕР_2 ) під завантаження за адресою: АДРЕСА_1 , у період з 05.02.2024 до 06.02.2024 включно.

Як зазначає позивач за первісним позовом, станом на 06.02.2024 транспортний засіб не був поданий під завантаження, проте в цей день відповідач за первісним позовом не відмовився від виконання договору та пообіцяв позивачу за первісним позовом у максимально короткі строки подати транспортний засіб та виконати перевезення вантажу. Така поведінка відповідача за первісним позовом продовжувалася протягом тижня. Лише 14.02.2024 представник відповідача за первісним позовом - Катерина Гончарова, на черговий запит позивача за первісним позовом щодо подачі транспортного засобу під завантаження повідомив позивачеві за первісним позовом про відмову від виконання договору, шляхом надсилання текстового повідомлення у Viber (з номеру телефона: НОМЕР_3 ) (скріншоти переписки у даному месенджері за 14.02.2024 додані позивачем до позову).

Листом б/н, б/д ФОП Сорока Д.А., як замовник, повідомив ТОВ «ЮТС БРОКЕРИДЖ», як експедитора, про анулювання 14.02.2024 разового договору-заявки від 25.01.2024 №59594903 на організацію перевезення вантажу, у зв`язку з невиконанням ТОВ «ПАНАВТОС» обов`язку з перевезення вантажу замовника.

26.02.2024 позивач за первісним позовом надіслав ТОВ «ПАНАВТОС» претензію за вих №26/02-2024, в якій вимагав за неналежне виконання умов договору протягом 7 днів з моменту отримання претензії сплатити 26640,78 грн неустойки за несвоєчасну подачу транспортного засобу під завантаження, що еквівалентно 600 євро, 13519,58 грн штрафу за відмову від виконання договору, що еквівалентно 360 доларів США. Відповідно до інформації з офіційного вебсайту АТ «Укрпошта» 29.02.2024 відправлення за штриховим кодовим ідентифікатором 0317912360575 не вручене під час доставки. 28 березня 2024 року зазначене поштове відправлення (0317912360575) повернуто позивачу за первісним позовом з відміткою відділення поштового зв`язку «за закінченням терміну зберігання» (копія конверта з відповідної відміткою додана до первісного позову).

З огляду на неналежне виконання відповідачем за первісним позовом умов договору позивач за первісним позовом звернувся до суду з позовом в якому просить стягнути з відповідача за первісним позовом 26640,78 грн неустойки за несвоєчасну подачу транспортного засобу під завантаження, 13519,58 грн штрафу за відмову від виконання договору, 15021,76 грн збитків у вигляді неотриманого прибутку (втраченої вигоди).

Разом з тим, відповідач за первісним позовом, вважає що нарахування подвійної відповідальності у виді двох видів штрафу за невиконання одного й того ж самого зобов`язання за договором не відповідає вимогам закону, з огляду на що, ТОВ «ПАНАВТОС» подав зустрічний позов з вимогою визнати недійсним пункти 5 та 8 разового договору-заявки №59594903 на перевезення вантажу автомобільним транспортом від 25.01.2024, що укладений між ТОВ «Панавтос» та ТОВ «ЮТС БРОКЕРИДЖ».

На підставі статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої стаття 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За статтею 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань. Аналогічні норми містяться в статтях 525, 526 ЦК України.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до положень частини першої статті 307 ГК України (аналогічної ч. 1 ст. 909 ЦК України) за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно з частиною другою статті 909 ЦК України договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі.

За приписами частини першої статті 917 ЦК України перевізник зобов`язаний надати транспортні засоби під завантаження у строк, встановлений договором.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Таким чином, укладений між сторонами спору договір є підставою для виникнення у сторін договору зобов`язань відповідно до ст. 173, 174 ГК України та ст. 11, 202, 509 ЦК України. В свою чергу згідно з статтею 629 ЦК України вказаний договір є обов`язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення міститься у статті 193 ГК України.

Щодо вимоги позивача за первісним позовом про стягнення 15021,76 грн збитків у вигляді неотриманого прибутку (втраченої вигоди) суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 11 ЦК України до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків віднесено завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Грошовий вираз майнової шкоди є збитками.

У пункті 8 частини 2 статті 16 ЦК України визначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до частини 1 статті 144 ГК України майнові права та майнові обов`язки суб`єкта господарювання можуть виникати, зокрема, внаслідок заподіяння шкоди іншій особі.

Відповідно до частини 1 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Частиною 1 статті 623 ЦК України передбачено, що боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

За приписами частини 1 статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

За змістом статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Частиною 2 статті 22 ЦК України визначено, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Отже, згідно із частиною 2 статті 224, частиною 1 статті 225 ГК України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною.

Відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною в силу правил статті 22 ЦК України, адже частиною першою цієї статті визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Оскільки відшкодування збитків є однією з форм цивільно-правової відповідальності, застосування цієї відповідальності можливе лише за наявності чотирьох умов складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки боржника; збитків; причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданими збитками, вини боржника.

Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності)).

Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.

Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

Відсутність хоча б одного із перелічених елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, на що також звертає увагу Верховний Суд у постанові від 29.08.2024 у справі №910/13541/23.

Відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди пов`язує можливість отримання доходу (майнових вигод) особою, право якої порушено, саме із звичайними обставинами, тобто звичайними умовами цивільного/господарського обороту.

Суд звертає увагу, що неодержаний дохід (упущена вигода) - це розрахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується. Важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, завданими потерпілій особі.

Тобто, позивачу необхідно довести в порядку, передбаченому положеннями частини 3 статті 13, статей 74, 76-77 ГПК України, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки (у даному випадку - неотримані доходи), які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Ураховуючи наведене, пред`явлення позову про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, визначених статтею 22 ЦК України, статтями 224, 225 ГК України, також покладає на позивача обов`язок довести: 1) протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача збитків (боржника), 2) наявність збитків, їх розмір, в числі рахунку реальну можливість отримання ним таких збитків, 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; 4) вжитті ним заходи для отримання заявлених збитків.

Критерієм, який необхідно враховувати при визначенні (розрахунку) розміру упущеної вигоди, є критерій розумності витрат. Сутнісний зміст цього критерію та необхідність урахування при розрахунку упущеної вигоди обумовлений принципами зобов`язального права та загальними засадами цивільного законодавства - керівними ідеями, з яких мають виходити усі без виключення учасники цивільних відносин.

Аналіз таких принципів цивільного права як справедливість, добросовісність, розумність дає підстави для висновку, що розумними витратами є витрати кредитора на отримання доходів, які він поніс би, якби не відбулося порушення права.

В обґрунтування первісних позовних вимог щодо стягнення збитків у вигляді недоодержаного прибутку (втраченої вигоди) у сумі 15021,76 грн позивач за первісним позовом зазначає, що за приписами статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування. У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов`язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування. Відтак платою експедитора (доходом) є різниця між загальною сумою, яка сплачується замовником за виконання договору транспортного експедирування, і сумою, яка підлягає оплаті перевізнику, залученому експедитором до виконання такого договору.

Відповідно до договору від 25.01.2024 №59594903, укладеного між позивачем за первісним позовом та ФОП Сорокою Д.А, ціна послуг становить 2200 доларів США за курсом НБУ на день завантаження.

Плата відповідача за первісним позовом (перевізника) за перевезення за договором була погоджена сторонами у розмірі 1800 доларів США за курсом НБУ на день завантаження (п. 1.1 договору).

Таким чином, розмір плати експедитора (доходу) становить 400,00 доларів США за курсом НБУ на день завантаження. Офіційний курс гривні до долара США, встановлений Національним Банком України, станом на 06 лютого 2024 року (плановий день завантаження) становив 37,5544 грн за 1 долар США. Отже, позивач за первісним позовом вважає, що розмір плати експедитора (доходу) у гривнях, який би позивач за первісним позовом отримав при належному виконанні відповідачем за первісним позовом договору, становить 15021,76 грн (400,00 доларів США х 37,5544 грн/долар США = 15021,76 грн).

Крім того, на підтвердження понесених збитків, позивачем за первісним позовом доданий лист ФОП Сороки Д.А., як замовника за договором від 25.01.2024 №59594903, про анулювання з 14.02.2024 зазначеного договору.

Разом з тим, будь-яких доказів, що вантаж, який необхідно було перевезти за договором від 25.01.2024 №59594903, був перевезений іншим перевізником з залученням іншого експедитора, а не позивача за первісним позовом, матеріали справи не містять. Вищезазначений лист ФОП Сороки Д.А. підтвердив лише факт анулювання 14.02.2024 договору від 25.01.2024 №59594903 та не підтвердив факт того, що позивачем за первісним позовом не було укладено іншого договору з ФОП Сорокою Д.А. про перевезення екстракту солодкового кореня густого, 32 барабана (90 см висота, 56 діаметр), вага брутто: 1800 кг із залученням іншого перевізника. Тобто, матеріали справи не містять доказів того, що ФОП Сорока Д.А. взагалі відмовився від послуг позивача за первісним позовом, як експедитора.

Суд зазначає, що доведення факту наявності збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. При цьому позивач (кредитор) має довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток, на що звертає увагу Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.03.2023 у справі №925/556/21.

Разом з тим, суд наголошує, що позивачу слід довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток, що узгоджується з висновками, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №750/8676/15-ц, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.06.2021 у справі №910/14341/18, від 31.10.2023 у справі №910/3317/21.

З огляду на наведене, суд констатує, що позивачем за первісним позовом за матеріалами справи не доведено тієї обставини, що він мав намір і можливість отримати доходи і лише неправомірні дії відповідача стали єдиною причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток в заявленому розмірі. Крім того, позивачем за первісним позовом не доведено, що він дійсно поніс збитки у формі упущеної вигоди.

Таким чином, вимоги позивача за первісним позовом щодо стягнення з відповідача за первісним позовом 15021,76 грн збитків у вигляді неотриманого прибутку (втраченої вигоди) визнаються судом неправомірними та необґрунтованими, у зв`язку з чим суд відмовляє в їх задоволенні.

Щодо стягнення з відповідача за первісним позовом неустойки.

Відповідно до первісних позовних вимог позивач за первісним позовом просить стягнути з відповідача за первісним позовом 26640,78 грн неустойки за несвоєчасну подачу транспортного засобу під завантаження та 13519,58 грн штрафу за відмову від виконання договору.

Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист інтересів держави.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пунктом 5 договору встановлено, що у разі несвоєчасної подачі транспортного засобу під завантаження перевізник сплачує експедитору неустойку у розмірі 75 EUR за кожну почату добу запізнення.

Пунктом 8 Договору встановлена відповідальність перевізника за відмову від виконання договору у вигляді штрафу у розмірі 20% розміру плати за перевезення, але в будь-якому разі не менше 100 EUR.

Відповідно до частини 1 статті 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Частиною другою цієї статті передбачено, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Частиною 1 статті 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривні.

За приписами частини 2 статті 533 ЦК України якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу.

Відповідно до пункту 13 розділу ІІІ Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та розрахунку довідкового значення курсу гривні до долара США й облікової ціни банківських металів, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 10.12.2019 року № 148, інформація про встановлений офіційний курс гривні до іноземних валют та розраховану облікову ціну банківських металів оприлюднюється на сторінці офіційного Інтернет-представництва Національного банку не пізніше 15.30 у день встановлення/розрахунку та надсилається абонентам системи електронної пошти Національного банку.

Позивач за первісним позовом у позові зазначив, що за договором відповідач за первісним позовом був зобов`язаний подати транспортний засіб під завантаження не пізніше 6 лютого 2024 року, проте до 14 лютого 2024 року транспорт подано не було (як і не було повідомлення про відмову від договору). Відтак запізнення на завантаження становить 8 днів. Отже, неустойка за несвоєчасну подачу транспортного засобу під завантаження становить 600,00 (шістсот) євро. Розрахунок суми неустойки за пунктом 5 Договору: 75 євро (розмір штрафу за одну почату добу запізнення згідно з пунктом 5 Договору у євро) х 8 (кількість днів запізнення) = 600,00 євро (шістсот євро). Офіційний курс гривні до євро, встановлений Національним Банком України, станом на 02 серпня 2024 року (день звернення з первісним позовом) становив 44,4013 грн за 1 євро. Таким чином, розмір неустойки за несвоєчасну подачу транспортного засобу під завантаження за пунктом 5 договору у гривнях склав 26640,78 грн;

У первісній позовній заяві ТОВ «ЮТС БРОКЕРИДЖ» зазначив, що пунктом 8 договору встановлений штраф за відмову перевізника від виконання договору у розмірі 20% від розміру плати за перевезення, але в будь-якому разі не менше 100 євро. Плата за перевезення вантажу відповідно до пункту 1.1 договору, була погоджена сторонами у розмірі 1800,00 доларів США за курсом НБУ на день завантаження. Офіційний курс гривні до долара США, встановлений Національним Банком України, станом на 06 лютого 2024 року (плановий день завантаження) становив 37,5544 грн за 1 долар США. Отже, розмір плати за перевезення за договором у гривнях становить 67597,92 грн. Розрахунок суми штрафу за відмову від договору позивачем за первісним позовом здійснено наступним чином: 67597,92 грн (розмір плати за договором) х 20% (розмір штрафу за відмову від договору, відповідно до пункту 8 договору) = 13519,58 грн.

З огляду на визначене, позивачем за первісним позовом у позові здійснено розрахунок неустойки за неналежне виконання п. 5 та п. 8 договору.

Відповідач за первісним позовом щодо здійснених нарахувань заперечує, зазначаючи, що дане нарахування є нарахуванням подвійної відповідальності у виді двох видів штрафу за невиконання одного і того ж самого зобов`язання.

Суд проаналізувавши зміст пунктів 5 та 8 договору, на підставі яких нарахований відповідачем штраф, зауважує, що експедитор має право нараховувати неустойку:

- на підставі пункту 5 договору лише при наявності таких умов, визначених сторонами:

1)перевізник подав транспортний засіб під завантаження;

2)подача транспортного засобу перевізником здійснена несвоєчасно;

- на підставі пункту 8 договору - у разі наявності лише однієї умови - відмови перевізника від виконання договору.

Таким чином, оскільки факт подачі транспортного засобу перевізником не відбувся взагалі, суд зауважує, що у позивача за первісним позовом відсутнє право для нарахування перевізнику неустойки за пунктом 5 договору, у зв`язку з чим вимоги позивача за первісним позовом щодо стягнення з відповідача за первісним позовом 26640,78 грн неустойки за несвоєчасну подачу транспортного засобу під завантаження є неправомірними, необґрунтованими та суд відмовляє в їх задоволенні.

Разом з тим, матеріалами справи доведено та відповідачем за первісним позовом не спростовано відмову відповідача за первісним позовом щодо виконання умов договору, що є підставою для нарахування штрафу за пунктом 8 договору. Судом здійснено перевірку розрахунку позивачем за первісним позовом зазначеного штрафу. Розрахунок виконаний арифметично вірно.

Отже, вимоги позивача за первісним позовом щодо стягнення з відповідача за первісним позовом 13519,58 грн штрафу за відмову від виконання договору суд задовольняє як законні та обґрунтовані.

З огляду на зазначене позивачем за первісним позовом доведено належними та допустимими доказами позовні вимоги в частині стягнення 13519,58 грн штрафу за відмову від виконання договору. Таким чином первісний позов в цій частині позовних вимог суд задовольняє. В іншій частині первісного позову суд відмовляє в задоволенні.

Щодо зустрічного позову.

У зустрічному позові відповідач за первісним позовом просить визнати недійсним пункти 5 та 8 разового договору-заявки №59594903 на перевезення вантажу автомобільним транспортом від 25.01.2024, що укладений між ТОВ «Панавтос» та ТОВ «ЮТС БРОКЕРИДЖ», оскільки, на думку відповідача за первісним позовом, зазначені пункти договору передбачають нарахування подвійної відповідальності у вигляді двох штрафів за невиконання одного й того ж самого зобов`язання, що суперечить законодавству.

Згідно з частиною 1 статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до частин 1, 2, 3, 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 215 ЦК України, що кореспондуються з положеннями статті 207 ГК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, вирішуючи спір про визнання правочину (його частини) недійсним, господарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов`язує недійсність правочинів, зокрема, відповідність змісту правочину вимогам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.

Свобода договору заснована на свободі волевиявлення, а останнє, у свою чергу, спирається на свободу волі, що реалізується за допомогою диспозитивності норм цивільного права. Під диспозитивністю прийнято розуміти засновану на нормах даної галузі права юридичну свободу суб`єкта цивільних правовідносин здійснювати свої суб`єктивні права за своїм розсудом.

Таким чином, правовими засобами закріплення свободи договору традиційно розуміють норми-принципи, які проголошують свободу договору, свободу підприємницької діяльності та диспозитивні норми права, в яких втілено даний принцип.

Зміст принципу свободи договору розкривається в статті 627 ЦК України. Він є однією з фундаментальних засад цивільно-правового принципу диспозитивності, через який суб`єкти цивільного права набувають і здійснюють свої цивільні права вільно на свій розсуд (ч. 1 ст. 12 ЦК України).

Важливим елементом свободи договору є воля та її зовнішній вираз - волевиявлення.

Враховуючи викладене, наявність укладеного між сторонами договору свідчить про те, що обидві сторони бажали укласти договори, і що їхній зовнішній вираз волі (волевиявлення) відповідав внутрішній волі.

У відповідності до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частинами 1 та 2 статті 67 ГК України передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За правилами статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

За змістом частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Аналогічні положення містяться в частинах 1 та 7 статті 193 ГК України, в яких визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Матеріалами справи підтверджується і не заперечується сторонами, що між ними було укладено договір перевезення вантажу. При цьому сторони спору беззастережно схвалили та прийняли умови договору до виконання.

Відповідно до частини 1 статті 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Аналогічне положення міститься у частині 1 статті 307 ГК України.

Частиною першою статті 917 ЦК України встановлений обов`язок перевізника надати транспортні засоби під завантаження у строк, встановлений договором.

Разом з тим частиною 1 статті 921 ЦК України передбачено, що перевізник за ненадання транспортного засобу для перевезення вантажу, а відправник за ненадання вантажу або невикористання наданого транспортного засобу з інших причин несуть відповідальність, встановлену договором, якщо інше не встановлено транспортними кодексами (статутами).

Відтак законодавство не забороняє встановлювати одночасно відповідальність за несвоєчасну подачу автомобіля під завантаження і за ненадання транспортного засобу для перевезення у зв`язку із відмовою від виконання договору, адже це різні зобов`язання.

Таким чином, суд дійшов висновку, що умови договору відповідають чинному законодавству. При укладанні договору сторонами не було порушено приписів статей 203, 215 ЦК України, такий правочин відповідає вимогам чинного законодавства, у подальшому виконання умов договору було схвалено сторонами спору, шляхом його підписання, прийняття відповідних прав та зобов`язань за укладеним правочином, для їх подальшої реалізації.

Суд дійшов висновку, що пункти 5 та 8 договору не суперечать одне одному та встановлюють відповідальність за різні зобов`язання: за відмову від зобов`язання (відмову від виконання перевезення) та за прострочення виконання зобов`язання (порушення встановленого строку для подачі транспортного засобу під завантаження).

Свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у статті 3 ЦК України. Ці загальні засади втілюються в конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Сторони, укладаючи договір, керувались вимогами закону та покладались на зроблені заяви та дії, які свідчили про згоду перевізника подати транспортний засіб у встановлений договором строк та виконати перевезення вантажу на умовах, передбачених договором.

Тобто договір був укладений сторонами внаслідок повного розуміння правової природи правовідносин та вільного волевиявлення сторін, здійсненого ним в порядку статті 627 ЦК України.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відсутні будь-які правові підстави для визнання вищевказаних пунктів договору недійсними, у зв`язку з чим суд відмовляє в задоволенні зустрічного позову.

Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України.

Згідно з ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позивачем за первісним позовом доведено належними та допустимими доказами ті обставини, на які він посилався, як на підставу первісного позову в частині стягнення з відповідача за первісним позовом 13519,58 грн штрафу за відмову від виконання договору, у зв`язку з чим первісні позовні вимоги в цій частині задовольняються, в іншій частині первісних позовних вимог - суд відмовляє.

Позивачем за зустрічним позовом, за висновком суду, не доведено належними та допустимими доказами ті обставини, на які він посилався, як на підставу зустрічного позову, у зв`язку з чим суд відмовляє в задоволенні зустрічних позовних вимог.

При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі, вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.

Позивачем за первісним позовом заявлено до стягнення з відповідача за первісним позовом 2422,40 грн судового збору, сплаченого за подання первісної позовної заяви за платіжною інструкцією від 02.08.2024 №5927.

Позивач за зустрічним позовом просить стягнути з відповідача за зустрічним позовом 3028,00 грн судового збору, що сплачений за платіжною інструкцією від 21.08.2024 №4447.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України позивачу за первісним позовом за рахунок відповідача за первісним позовом відшкодовується 593,48грн судового збору, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 2 ч. 1 та ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати позивача за зустрічним позовом суд покладає на позивача за зустрічним позовом.

Керуючись статтями 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

вирішив:

1. Первісний позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАНАВТОС» (вул. Харківська, буд. 24, м. Суми, 40035; код за ЄДРПОУ 35068188) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮТС БРОКЕРИДЖ» (вул. Бориспільська, буд. 9, корп. 21А, м. Київ, 02099; код за ЄДРПОУ 44340781) 13519,58 грн (тринадцять тисяч п`ятсот дев`ятнадцять грн 58 коп.) штрафу, а також 593,48 грн (п`ятсот дев`яносто три грн 48 коп.) судового збору.

3. В іншому в задоволенні первісного позову відмовити.

4. У задоволенні зустрічного позову відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Повний текст рішення складено та підписано 03.01.2025.

Суддя В.Л. Котельницька