Рішення

від 18.12.2024 по справі 921/537/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18 грудня 2024 року м. ТернопільСправа № 921/537/24

Господарський суд Тернопільської області у складі судді Руденка О.В.

за участі секретаря судового засідання: Касюдик О.О.

розглянув справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Еланспецтрейд"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Буд-Центр"

про стягнення 3% річних та інфляційних втрат у розмірі 177 968,98 грн (з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог).

за участі представників:

позивача: Ліпкевич І.В., адвокат (в режимі відеоконференції );

відповідача: Сталенний Ю.М., адвокат.

Суть справи:

До Господарського суду Тернопільської області через систему "Електронний суд" поступила позовна заява ТОВ "Еланспецтрейд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Буд-Центр" про стягнення, з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, трьох процентів річних та інфляційних втрат.

Судом відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.

Ухвалою суду від 30.10.2024 здійснено перехід від спрощеного позовного провадження до розгляду даної справи за правилами загального позовного провадження та оголошено перерву у підготовчому засіданні.

В обґрунтування заявлених вимог, підтриманих у судовому засіданні повноважним представником, позивач посилається на те, що заподіювачем шкоди не виконано належним чином грошове зобов`язання, через що останньому нараховані три відсотки річних та інфляційні витрати, сума яких заявлена до стягнення у судовому порядку.

Повноважний представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позов №б/н (вх.№8550) від 07.11.2024. Вказує, що статтею 625 ЦК регулюються зобов`язальні правовідносини, тобто її дія поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду. При цьому ч. 5 ст. 11 ЦК України, в якій ідеться про те, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду, не дає підстав для застосування положень ст. 625 ЦК у разі наявності між сторонами деліктних, а не договірних зобов`язань. Зазначає, що відшкодування шкоди - це відповідальність, а не боргове (грошове) зобов`язання, на шкоду не повинні нараховуватись проценти за користування чужими грошовими коштами, що теж є відповідальністю. Отже, нарахування процентів на суму шкоди є фактично подвійною мірою відповідальності (лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 січня 2013 р. № 10-74/0/4-13).

Розгляд спору здійснювався в режимі відеоконференції із технічною фіксацією судового процесу в порядку ст.ст. 197, 222 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 22 листопада 2021 року о 08 год. 40 хв. на автодорозі М-10 біля с.Горинка Кременецького району Тернопільської області водій ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , житель м. Радивилів, Дубенського району Рівненської області, який працює на посаді водія у ТОВ "Техно-Буд-Центр", керуючи транспортним засобом марки/моделі "HYUNDAI H350", реєстраційний номер НОМЕР_1 , виїхав із своєї смуги руху та допустив зіткнення з вантажним автомобілем марки/моделі "DAF CF 460 FT" реєстраційний номер: НОМЕР_2 із напівпричепом марки "BENALU С39С17" реєстраційний номер НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_2 , чим порушив вимоги п. 10.1, 11.3 ПДР України, за що передбачена відповідальність ст. 124 КУпАП.

Постановою Кременецького районного суду Тернопільської області від 18 лютого 2022 року по справі № 601/283/22 ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу.

03 червня 2022 року ТОВ "Еланспецтрейд" звернулось до Господарського суду Тернопільської області із позовною заявою до ТОВ "Техно-Буд-Центр" про стягнення завданих матеріальних збитків внаслідок зазначеної вище дорожньо-транспортної пригоди та витрат понесених на проведення авто-товарознавчої експертизи.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 23.05.2023 у справі №921/250/22 позов було задоволено та стягнуто з ТОВ "Техно-Буд-Центр" на користь позивача 612057,64 грн збитків завданих внаслідок ДТП, 10500,00 грн витрат за проведення авто товарознавчої експертизи та 9 180,86 грн судового збору. Окрім цього, додатковим рішенням цього ж суду від 13.06.2023 вирішено питання про стягнення із відповідача на користь ТОВ "Еланспецтрейд" витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20000 грн.

В подальшому, постановою Західного апеляційного господарського суду від 14.11.2023 у справі №921/250/22 зазначені вище судові акти були скасовані, а у задоволенні позову повністю відмовлено.

Натомість, постановою Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 20.03.2024 у справі № 921/250/22 постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.11.2023 скасовано. Справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

За його наслідками, постановою Західного апеляційного господарського суду від 17 червня 2024 року рішення Господарського суду Тернопільської області від 23.05.2023 та додаткове рішення від 13.06.2023 залишені без змін.

В свою чергу, постановою Верховного Суду від 05.08.2024 у відкритті касаційного провадження у справі №921/250/22 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Буд-Центр" було відмовлено.

Таким чином, на виконання судових рішень, що набрали законної сили, 15 липня 2024 року Господарським судом Тернопільської області видано відповідні накази, а саме:

1) про стягнення 612 057,64 грн збитків завданих внаслідок дорожньої транспортної пригоди, 10 500 грн витрат за проведення авто товарознавчої експертизи та 9 180,86 грн судового збору;

2) про стягнення 20 000 грн витрат на правничу допомогу;

3) про стягнення 9 450 грн витрат на професійну правничу допомогу.

В подальшому, ці виконавчі документи були пред`явлені до виконання приватному виконавцю виконавчого округу Тернопільської області Мелиху А.І., яким винесено постанови 17.07.2024 про відкриття виконавчих проваджень .

Разом з тим, 18.07.2024 відповідач оплатив всю суму заборгованості , а тому цього ж числа приватним виконавцем, на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження", у зв`язку з фактичним виконання рішення суду, винесено постанови про закінчення виконавчого провадження по ВП № 75561944, 75561991 та 75561903.

Однак, на переконання позивача, у спірних правовідносинах має місце прострочення виконання зобов`язання, що слугувало підставою для нарахування відповідачу трьох відсотків річних, інфляційних втрат та звернення із відповідним позовом до суду.

Обрахунок річних та інфляційних втрат , за переконанням позивача, слід проводити за період з наступного дня після надіслання до суду позовної заяви про стягнення матеріальних збитків із відповідача по дату фактичного виконання ТОВ "Техно-Буд-Центр" судового рішення.

Дослідивши подані докази та наведені сторонами обґрунтування суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Положення статті 22 Цивільного кодексу України передбачають, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що серед іншої, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Відповідно до статті 1194 Цивільного кодексу України особа, яка застрахувала свою відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (відшкодуванням).

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.18. в справі № 910/9823/17.

Таким чином, розмір збитків та понесених судових витрат встановлені судовими рішеннями у справі №921/250/22, що набрали законної сили, а відтак мають преюдиційне значення і не підлягають повторному доказуванню при розгляді даної справи.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

У спірних правовідносинах судом встановлено, що ТОВ "Техно-Буд-Центр" присуджені судовими рішеннями шкоду та судові витрати в повному обсязі сплачені позивачу 18 липня 2024 року.

При цьому суд зважає, що в силу ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 ЦК України).

Згідно з частинами 1 та 2 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Юридичні наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання боржником законодавцем обумовлені у статті 625 ЦК України.

Зокрема, за цією правовою нормою, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З наведеного слід прийти до висновку, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

При цьому суд звертає увагу учасників цього спору на те , що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Наведене вказує на те, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 1 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.

Окрім цього, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21 відступила, зокрема, від висновків, сформульованих у інших постановах Верховного Суду про те, що передбачена статтею 625 ЦК України відповідальність боржника за порушення грошового зобов`язання у виді компенсації інфляційних втрат і 3 % річних може виникати тільки у договірних правовідносинах і не стосується правовідносин, що виникають у зв`язку із завданням шкоди, та її подальшим відшкодуванням (пункт 75).

Як наслідок суд констатує, що між учасниками цього спору виникло грошове зобов`язання, оскільки одна сторона зобов`язана сплатити певну, визначену грошову суму стягувачу. При цьому суд відзначає, що із набранням чинності рішеннями судів про стягнення збитків, у боржника виникло зобов`язання сплатити точно визначений розмір шкоди. Однак, саме зобов`язання виникло між сторонами із заподіяння збитків.

З даного приводу, у пункті 82 постанови від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21 Велика Палата Верховного Суду підтвердила, що позивачка, у справі за позовом про відшкодування завданої їй майнової шкоди, обґрунтовуючи загальний грошовий розмір завданої їй шкоди, могла ставити питання про стягнення з держави 3 % річних й інфляційних втрат як частини відшкодування завданої шкоди.

Як наслідок, зважаючи на наведену правову позицію, суд констатує, що визначений позивачем період нарахування річних та інфляційних втрат на заподіяну шкоду (з 04.06.2022 - дата подання позовної заяви до суду по 18.07.2024 - дата виконання судового рішення) обраний Товариством в межах максимально допустимого, а відтак корегуванню не підлягає.

В свою чергу, проаналізувавши наведений позивачем розрахунок позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних, що стосуються заподіяних збитків, враховуючи дату початку прострочення виконання грошового зобов`язання, період його існування та розмір страхового відшкодування суд вважає правомірно заявленими інфляційні втрати у розмірі 133 432,14 грн та 3% річних у розмірі 39 010,05 грн.

В решті позову в цій частині слід відмовити за необґрунтованістю.

Окрім цього, суд вважає, що позивач невірно обрав період нарахувань, що здійсненні ним через прострочення відповідачем оплати витрат за проведення автотоварознавчої експертизи, зі сплати судового збору та витрат на правничу допомогу.

Так, за приписами ч.ч. 1, 2 ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

У спірних правовідносинах, зобов`язання оплатити витрати за проведення автотоварознавчої експертизи, зі сплати судового збору та витрати на правничу допомогу у відповідача виникли із рішень судів. Як наслідок, суд вважає, що річні та інфляційні втрати на ці зобов`язання слід нараховувати за період прострочення виконання боржником цих судових рішень. Адже правовідносини сторін у цій частині трансформувалися у зобов`язальні саме на підставі рішень судів , невиконання яких і зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України. Натомість, ототожнення такого моменту з датою вчинення делікту чи датою звернення до суду з позовом про стягнення збитків суд вважає безпідставним.

Таким чином, проаналізувавши наведений позивачем розрахунок в цій частині позовних вимог, враховуючи дату початку прострочення виконання грошового зобов`язання, період його існування та розмір грошового зобов`язання, суд вважає правомірно заявленими лише три відсотки річних у розмірі 50,01 грн. В решті позову в цій частині слід відмовити за необґрунтованістю.

При цьому слід зазначити, що інші, долучені до матеріалів справи докази, доводи та заперечення учасників цього спору були ретельно досліджені судом, однак наведених вище висновків вони не спростовують. В свою чергу, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України". Європейський суд з прав людини, зокрема, зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Витрати по сплаті судового збору, у відповідності до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача пропорційно до задоволених вимог. Зайво сплачений судовий збір, внаслідок зменшення розміру позовних вимог, може бути повернутий позивачу з Державного бюджету України за правилами, що викладені у п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись статтями 73, 74, 79, 86, 126, 129, 233, 236-238, 240, 241, 242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Буд-Центр" (вул. Шептицього, буд. 4, м. Тернопіль, 46008, код ЄДРПОУ 33768346) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Еланспецтрейд", вул. Шевченка, буд. 22, м. Луцьк, 43020, код ЄДРПОУ 43107729) - 3 % річних в сумі 39 060 (тридцять дев`ять тисяч шістдесят) грн. 06 коп., 133432 (сто тридцять три тисячі чотириста тридцять дві) грн 14 коп. та 2934 (дві тисячі дев`ятсот тридцять чотири) грн 52 коп. витрат зі сплати судового збору. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В решті вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, в порядку та строки встановлені ст.ст. 256-257 ГПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення - 03.01.2025.

Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет за вебадресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Суддя О.В. Руденко