Рішення

від 26.12.2024 по справі 591/7526/24

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 591/7526/24

Провадження № 2/638/6214/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2024 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

Головуючого судді Цвірюка Д.В.,

за участю секретаря Рудської В.П.,

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань Дзержинського районного суду м.Харкова в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенство «SIMON-ІМІДЖ» про визнання трудових відносин припиненими, -

встановив:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенство «SIMON-ІМІДЖ», в якому просить визнати трудові відносини між позивачем та відповідачем припиненими на підставі частини першої статті 38 КЗпП України та вирішити питання про розподіл судових витрат.

Позов мотивовано тим, що у період з 01.09.2008 року по 31.12.2025 року працювала за основним місцем роботи на посаді прибиральника виробничих приміщень салону краси «Континент -Стиль» ТОВ «Агенство «SIMON-ІМІДЖ» та 31.12.2015 року була звільнена на підставі ст.38 КЗпП України. В період з 04.01.2016 року по 20.01.2017 року позивач так працювала за основним місцем роботи на посаді прибиральника виробничих приміщень салону краси «Континент-Стиль» та 20.01.2017 року була звільнена на підставі ст.38 КЗпП України. 05.11.2018 року на підставі наказу відповідача №27-к від 02.11.2018 року позивач була прийнята на роботу за основним місцем роботи на посаду прибиральника виробничих приміщень салону краси «Континент-Стиль». 24.02.2022 року розпочалася повномаштабна військова агресія рф проти України. Після введення на території України воєнного стану посадові особи роботодавця та інший персонал за адресою місцезнаходження підприємства не з`являлись, їх місцезнаходження невідоме. В телефонному режимі керівництво роботодавця неодноразово обіцяло позивачу вирішити питання про її звільнення, проведення повного розрахунку, заповнення та видачу позивачу її трудової книжки, але вказаних дій вчинено не було. Через це позивач зверталась зі скаргою до Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, яке листом повідомило позивача про відсутність підприємства за адресою місцезнаходження та позивачу рекомендовано звернутися до суду за захистом порушених трудових прав. 10.01.2024 року позивачем направлено за адресою місцезнаходження відповідача рекомендованим листом заяву про звільнення на підставі ст.38 КЗпП України. Вказана заява повернута поштовим відділенням за закінченням терміну зберігання, тому позивач звернулась до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 23.08.2024 року цивільну справу передано на розгляд до Дзержинського районного суду м.Харкова.

Ухвалою судді Дзержинського районного суду м.Харкова від 23.09.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) осіб.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала з підстав зазначених у ній, також уточнила, що трудові відносини слід вважати припиненими з 23.02.2024 року. Не заперечував проти заочного розгляду справи.

Належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи відповідач (його представник), згідно вимог ч.8 ст.128 ЦПК України, у судове засідання не з`явився, в порушення ч.3 ст.131 ЦПК України про причини неявки суд не повідомив, відзив на позовну заяву не подав, у зв`язку з чим на підставі ухвали Дзержинського районного суду м.Харкова від 26.12.2024 року проведено заочний розгляд даної справи згідно з вимогами ст.ст.280-282 ЦПК України на підставі наявних у справі доказів.

Згідно вимог ч.2 ст.247 ЦПК України у разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу технічними засобами не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановивши факти та відповідні їм правовідносини, оцінивши кожний доказ окремо та у їх сукупності та взаємозв`язку, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Відповідно до ч 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.»

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.»

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судовим розглядом встановлено, що з 05.11.2018 року позивач перебувала у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Агенство «SIMON-ІМІДЖ», де працювала на посаді прибиральника виробничих приміщень.

Зі змісту заяви вбачається, що після введення на території України воєнного стану посадові особи роботодавця та інший персонал за адресою місцезнаходження підприємства не з`являлись, їх місцезнаходження невідоме, що стало підставою звернення до суду з даним позовом.

10.01.2024 року позивачем надіслано на адресу місцезнаходження відповідачу за заяву про звільнення на підставі ст.38 КЗпП України, яка повернута поштовим відділенням за закінченням терміну зберігання.

Згідно із частиною третьою статті 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.

Розірвання трудового договору за частиною третьою статті 38 КЗпП України є різновидом припинення трудових відносин в односторонньому порядку. Для припинення трудового договору за цією підставою має значення, чи мали місце порушення з боку роботодавця законодавства про працю чи умов колективного чи трудового договору, а також письмово викладена ініціатива працівника з наміром припинити трудові відносини, що доведена до відома роботодавця в установленому законом порядку. Отже, при вирішенні трудового спору щодо припинення трудового договору на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України визначальним є те, чи мали місце порушення трудового законодавства зі сторони роботодавця стосовно працівника на момент подання таким працівником заяви про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України. Особливістю розірвання трудового договору на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України є те, що працівник має право самостійно визначити строк розірвання трудового договору. Роботодавець може не погоджуватись з тим, що мають місце порушення, які відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України є підставами для розірвання трудового договору за ініціативою працівника у визначені ним строки, що, у свою чергу, свідчить про виникнення трудового спору.

Умовою розірвання трудового договору з ініціативи працівника згідно з частиною першою статті 38 КЗпП України є власне бажання працівника, зумовлене неможливістю продовжувати роботу з підстав особистих його обставин. Згідно з частиною третьої цієї статті - винні дії власника або уповноваженого ним органу через невиконання законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору. Підприємство у разі незгоди з підставою звільнення, заявленою позивачем, повинно було відмовити у розірванні трудового договору на таких підставах, а не звільняти працівника в односторонньому порядку, змінивши підстави розірвання трудового договору.

Отже, для висновку про наявність підстав для звільнення працівника відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України доказуванню підлягає факт існування порушень роботодавцем трудового законодавства стосовно працівника на момент подання ним такої заяви про звільнення.

Роботодавець може не погоджуватись з тим, що мають місце порушення, які відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України є підставами для розірвання трудового договору за ініціативою працівника у строки, визначені останнім, що, у свою чергу, свідчить про виникнення трудового спору. При незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, останній може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися». Отже, для висновку про наявність підстав для звільнення працівника на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України доказуванню підлягає факт існування порушень роботодавцем трудового законодавства стосовно працівника на момент подання ним такої заяви про звільнення.

Суд зазначає, що ОСОБА_1 скористалась передбаченою ст.38 КЗпП підставою для звільнення, звернувшись із відповідною заявою до ТОВ «Агенство «SIMON-ІМІДЖ», однак через відсутність роботодавця за своїм місцезнаходженням з 24.02.2022 року вказана заява не була розглянута, позивач не має можливості виконувати свої трудові обов`язки та отримувати заробітну плату, внаслідок чого виник трудовий спір. Зазначене стало підставою звернення позивача до суду задля захисту своїх прав, свобод та законних інтересів.

З огляду на викладене, трудові відносини ОСОБА_1 та ТОВ «Агенство «SIMON-ІМІДЖ» слід вважати припиненими з 25.01.2024 року, оскільки з відповідною заявою про звільнення на підставі ст.38 КЗпП України позивач звернулась 10.01.2024 року.

Суд наголошує, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін.

У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи

Положеннями ст.89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу позовних вимог частково знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, суд ухвалює рішення про часткове задоволення позовних вимог, а саме трудові відносили слід вважати припиненими з 25.01.2024 року, а не з 23.02.2022 року.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Відповідно до ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. У відповідності до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З огляду на викладене, враховуючи що позивач при зверненні до суду була звільнена від сплати судового збору, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1211 гривень 20 копійок.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 4, 5, 11-13, 76-81, 133-141, 258, 259, 263-265, 280-282, 352, 353, 354 ЦПК України, суд -

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенство «SIMON-ІМІДЖ» про визнання трудових відносин припиненими - задовольнити частково.

Визнати трудові відносини між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агенство «SIMON-ІМІДЖ» припиненими на підставі частини 1 статті 38 КЗпП України з 25 січня 2024 року.

Стягути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенство «SIMON-ІМІДЖ» на користь держави судовий збір у розмірі 1211 гривень 20 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Відповідно ч.3 ст.354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення складено 31.12.2024 року.

Сторони:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ;

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Агенство «SIMON-ІМІДЖ», ЄДРПОУ 31149509, м.Харків, м-н Свободи буд.7.

Головуючий суддя: Д.В.Цвірюк