Ухвала

від 06.01.2025 по справі 175/14446/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 175/14446/24

Провадження № 2-о/175/271/24

У Х В А Л А

06 січня 2025 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючої судді Озерянської Ж.М.

за участю секретаря Рожкової Д.О.,

розглянув у судовому засіданні в смт. Слобожанське цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, Виконавчий комітет Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області про встановлення факту самостійного утримання та виховання дитини без участі матері, -

в с т а н о в и в:

В провадженні Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області перебуває цивільна справа за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, Виконавчий комітет Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області про встановлення факту самостійного утримання та виховання дитини без участі матері.

Повно та всебічно ознайомившись з матеріалами справи, суд прийшов до наступного.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка з огляду на приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України, ст. 10 ЦК України є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У ст. 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно з п. 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

У ст. 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами ч. 1 ст. 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто, передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Так, згідно з статті 26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено звільнення військовослужбовців з військової служби через сімейні обставини, серед іншого, у разі самостійного виховання військовослужбовцем дитини (дітей) віком до 18 років.

Відповідно до статті 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 СК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно ч. 3 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.

Основною відмінністю окремого провадження є відсутність спору про право, що в свою чергу дозволяє досить швидко розглянути справу та отримати судове рішення. Разом з тим у вересні 2024 Велика Палата Верховного Суду вирішила, що факт самостійного виховання дитини батьком не може встановлюватися в окремому провадженні.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту: перебування фізичної особи на утриманні.

Частиною 2 ст. 315 ЦПК України зазначено, що в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо за законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Зі змісту наведених вище норм права вбачається, що справи окремого провадження мають такі особливості: заявлені вимоги є безспірними (відсутній спір про суб`єктивне право); завданням суду є охорона інтересів заявника шляхом підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів або неоспорюваних прав; в окремому провадженні відсутні сторони із протилежними матеріально-правовими інтересами, а тому принцип змагальності не застосовується.

Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи за заявою фізичних осіб про встановлення фактів, якщо при цьому встановлення фактів не пов`язується з наступним вирішенням спору про право, і чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

11 вересня 2024 Велика Палата Верховного Суду за наслідками розгляду справи №201/5972/22 виснувала, що факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини. Також Велика Палата вказувала, що розгляд заяв про встановлення факту самостійного виховання дитини не може здійснюватися в окремому провадженні, оскільки у таких справах існує спір про право щодо участі одного з батьків у вихованні й утриманні дитини.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, зважаючи, що заявником заявлено вимоги про встановлення факту самостійного утримання та виховання дитини без участі матері, який не підлягає розгляду в порядку окремого провадження, оскільки вбачається спір про право, що є окремим предметом доказування та має здійснюватися шляхом подання до суду відповідного позову, суд приходить до висновку про закриття провадження у справі, роз`яснивши, що заявник не позбавлений права звернутися для вирішення питання, яке є предметом цієї заяви, в порядку позовного провадження на загальних підставах.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України передбачено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦПК України якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Враховуючи віщевикладене, суд приходить до висновку про закриття провадження у справі, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку окремого провадження, а підлягає розгляду в порядку загального провадження.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 19, 255, 260, 261, 315, 353 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, Виконавчий комітет Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області про встановлення факту самостійного утримання та виховання дитини без участі матері - закрити.

Роз`яснити ОСОБА_1 право на звернення до суду в порядку позовного провадження.

Ухвала може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя: Озерянська Ж.М.