Рішення

від 06.01.2025 по справі 179/2036/24

МАГДАЛИНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

179/2036/24

2/179/124/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 січня 2025 року с-ще Магдалинівка

Магдалинівський районний суд Дніпропетровської області

в складі головуючого - судді Кравченко О.Ю.,

за участі секретаря судового засідання Хорольської І.П.,

позивача ОСОБА_1 , представника позивача Живоглядової У.С.

представника відповідача Халатура В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Магдалинівської селищної ради про визнання права постійного користування земельною ділянкою в порядку спадкування,

ВСТАНОВИВ:

25 жовтня 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Живоглядова У.С., звернулася до суду з позовом про визнання права постійного користування земельною ділянкою в порядку спадкування за заповітом.

В обґрунтування позову посилається на те, що рішенням 13 сесії ХХІІІ скликання Жаданівської сільської ради народних депутатів Магдалинівського району Дніпропетровської області від 06.04.2000 року за №53 матері позивачки, ОСОБА_2 для ведення особистого підсобного господарства було надано у постійне користування земельну ділянку площею 1,710 га, розташовану на території Жданівської сільської ради, що підтверджується державним актом ІІІ-ДП №010597, виданим 02.08.200 року головою Жданівської сільської ради народних депутатів, зареєстрованим в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №МД 385.

За життя ОСОБА_2 було складено заповіт, яким зазначену земельну ділянку вона заповіла позивачу.

06 лютого 2010 року мати позивачки померла, заяву про прийняття спадщини до Державного нотаріуса Магдалинівської державної нотаріальної контори позивачкою було подано вчасно.

Від дня смерті матері і по теперішній час позивачка користується земельною ділянкою, сплачуючи податки. За заявою ОСОБА_1 в жовтні цього року виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та присвоєно кадастровий номер 1222382500:01:001:1268.

Проте, звернувшись до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку, позивачка отримала відмову у вчиненні зазначеної нотаріальної дії у зв`язку з тим, що нею подано правовстановлюючий документ, який посвідчує право постійного користування землею, а не право власності спадкодавця.

На підставі наведеного, просить суд визнати за ОСОБА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті матері, ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , право постійного користування земельною ділянкою для ведення особистого підсобного господарства, загальною площею 1,710 га, кадастровий номер 1222382500:01:001:1268, розташовану на території Жданівського старостинського округу №1 Магдалинівської селищної ради Самарівського району Дніпропетровської області, яка була належала їй на підставі державного акту на право постійного користування землею серії ІІІ-ДП №010597 від 02.08.2001 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №285.

Ухвалою від 29.10.2024 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у цивільній справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, витребувано від державного нотаріуса Магдалинівської державної нотаріальної контори Південно-східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Дніпро) копію спадкової справи після смерті ОСОБА_2 .

Ухвалою від 26.11.2024 підготовче провадження закрито, справа призначена до судового розгляду.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_4 у судовому засіданні не заперечував проти задоволення позовних вимог.

Вислухав пояснення учасників справи, дослідивши докази, які містяться у матеріалах справи, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Як передбачено ст.ст.12 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивачки - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.9).

Відповідно до заповіту від 16.12.2004, посвідченого секретарем виконавчого комітету Жданівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області Губаренко М.М., зареєстрованого в реєстрі за №228, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , усе своє майно та все те, що їй буде належати на день смерті, і на що вона за законом буде мати право, повністю заповіла ОСОБА_1 (а.с.32).

Як вбачається з копії спадкової справи №157/2010, заведеної після смерті ОСОБА_2 (а.с.28-33), позивачка ОСОБА_1 прийняла спадщину після смерті матері, ОСОБА_2 , звернувшись до нотаріуса 04.08.2010 з відповідною заявою. Інші спадкоємці після смерті ОСОБА_2 відсутні.

Відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії ІІІ-ДП №010597 від 02 серпня 2001 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за МД №285, рішенням 13 сесії ХХІІІ скликання Жданівської сільської ради народних депутатів Магдалинівського району Дніпропетровської області від 06.04.2000 №53 ОСОБА_2 надана у постійне користування земельна ділянка площею 1,710 га, що розташована на території Жданівської сільської ради, для ведення особистого підсобного господарства (а.с.12-13).

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру, право постійного користування земельною ділянкою площею 1,710 га, кадастровий номер 1222382500:01:001:1268, призначеної для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Жданівського старостинського округу №1 Магдалинівської селищної ради Самарівського району Дніпропетровської області, відповідно до державного акта на право постійного користування землею серія ІІІ-ДП 010597 від 02.08.2001, належало ОСОБА_2 (а.с.14-15).

Листом державного нотаріуса Магдалинівської державної нотаріальної контори від 11.10.2024 вих.№718/02-14, ОСОБА_1 повідомлено про неможливість видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку у зв`язку з відсутністю земельної ділянки у приватній власності (відсутністю державного акту на право приватної власності на земельну ділянку), та рекомендовано звернутися до суду (а.с.33).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).

Відповідно до 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

На час набуття ОСОБА_2 права постійного користування спірною земельною ділянкою був чинний Земельний кодекс України від 18 грудня 1990 року, яким було закріплено право колективної і приватної власності громадян на землю, зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (стаття 6).

Положеннями ст. 7 Земельного кодексу України 1990 року передбачалося, що громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства із земель, що перебувають у державній власності, земля також надавалася у постійне користування (без заздалегідь установленого строку), а для городництва, сінокосіння, випасання худоби, ведення селянського (фермерського) господарства - у тимчасове користування (короткострокове - до трьох років і довгострокове - від трьох до двадцяти п`яти років).

Стаття 22 Земельного кодексу України 1990 року (чинна на час видачі державного акту на право постійного користування землею серії ІІІ-ДП №010597 від 02.08.2001) встановлювала, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Отже, Земельний кодекс України 1990 року передбачав право фізичних осіб набувати земельні ділянки у постійне користування (як окремий правовий титул) для ведення особистого підсобного господарства.

ОСОБА_2 , за життя відповідно до статтей 7, 22 Земельного кодексу України 1990 року набула право постійного користування земельною ділянкою площею 1,710 га, з цільовим призначенням для ведення особистого підсобного господарства на підставі рішення 13 сесії ХХІІІ скликання Жданівської сільської Ради народних депутатів від 06.04.2000, яке виникло у неї після одержання Державного акту на право постійного користування землею серії ІІІ-ДП №010597, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею 02.08.2001 за № 285.

Разом з тим, після набрання чинності з 01.01.2002 р. Земельним кодексом України від 25.10.2001 фізичні особи були виключені із суб`єктів, які можуть мати земельні ділянки на праві постійного користування.

Так, згідно зі статтею 92 Земельного кодексу України 2001 року право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Перелік суб`єктів, які набувають право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності, який визначено частиною 2 статті 92 Земельного кодексу України 2001 року, не містить фізичних осіб щодо прав постійного користування земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Пунктом 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України 2001 року у редакції, яка діяла з 01.01.2002 до 22.09.2005, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002 р., але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 р. переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте, Конституційний Суд України рішенням № 5-рп/2005 від 22.09.2005 р. визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України 2001 року щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Таким чином, користувачі земельних ділянок, право яких посвідчене державним актом на право постійного користування землею, не можуть бути позбавлені права користування і не зобов`язані переоформити його на право власності чи укласти договір оренди земельної ділянки.

На правовідносини щодо такого володіння поширюються гарантії, встановлені статтею 1 Протоколу Першого Конвенції та статтею 41 Конституції України. Ці норми не лише гарантують право постійного користування землею (як різновид мирного володіння майном в розумінні Конвенції та як речове право, захищене статтею 41 Конституції України), а й обмежують у можливості припинити відповідне право.

Отже, дії державних органів щодо надання земельних ділянок громадянам у постійне користування були припинені, проте ті особи, які набули це право у встановленому законом порядку, зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка дозволяла б припинити право громадянина України на постійне користування земельною ділянкою, а тому таке право є дійсним.

Відповідно до частини другої статті 407 Цивільного кодексу України та частини другої статті 102 Земельного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може передаватися у порядку спадкування.

При цьому згідно із частиною другою статті 395 Цивільного кодексу України законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

Відповідно до положень ст. 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно із статтею 1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 ЦК України (стаття 1219 ЦК України).

Право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут) (стаття 1225 ЦК України).

Таким чином, враховуючи те, що зі смертю особи не відбувається припинення прав і обов`язків, окрім тих, перелік яких визначено у статті 1219 Цивільного кодексу України, спадкоємець стає учасником правовідношення з постійного користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Такий правовий висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17, яка конкретизована постановою Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі №179/1043/16-ц.

Так, відповідно до пункту 59 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц, в якому викладено висновки щодо застосування норм права, статті 27 і 114 Земельного кодексу Української РСР від 18 грудня 1990 року, а також стаття 141 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року не передбачали припинення права постійного користування земельною ділянкою внаслідок смерті особи. Тому, право постійного користування (на підставі відповідного державного акту) земельною ділянкою не припиняється зі смертю особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки.

Отже, належне ОСОБА_2 право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 1,710 га, розташованої на території Жданівської сільської ради (на даний час територія Жданівського старостинського округу №1 Магдалинівської селищної ради Самарівського району Дніпропетровської області), наданою для ведення особистого підсобного господарства, на підставі рішення 13 сесії ХХІІІ скликання Жданівської сільської Ради народних депутатів від 06.04.2000, як майнове право, увійшло до складу спадщини після її смерті та може успадковуватися на загальних підставах.

Відповідно до положень ст. 1223 Цивільного кодексу України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Враховуючи вимоги вищевикладеного чинного законодавства, позивач, як спадкоємець за заповітом після смерті ОСОБА_2 , має право на спадкування права постійного користування земельною ділянкою загальною площею 1,710 га, розташованої на території Жданівського старостинського округу №1 Магдалинівської селищної ради Самарівського району Дніпропетровської області (колишньої Жданівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області), для ведення особистого підсобного господарства, яке належало ОСОБА_2 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_3 , на підставі державного акту на право постійного користування землею серії ІІІ-ДП №010597, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею 08.02.2001 за № 285.

У видачі свідоцтва на право постійного користування земельною ділянкою позивачу нотаріусом відмовлено у зв`язку з відсутністю документів на право власності на земельну ділянку.

Враховуючи наведене, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 13, 80-81, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Магдалинівської селищної ради про визнання права постійного користування земельною ділянкою в порядку спадкування - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , по праву спадкування за заповітом після ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , право постійного користування:

- земельною ділянкою площею 1,710 га, кадастровий номер 1222382500:01:001:1268, з цільовим призначенням - для ведення особистого підсобного господарства, яка розташована на території Жданівського старостинського округу №1 Магдалинівської селищної ради Самарівського району Дніпропетровській області (колишньої Жданівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області), яке належало спадкодавцю на підставі державного акта на право постійного користування землею серії ІІІ-ДП №010597 від 02.08.2001, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за МД № 285.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач - Магдалинівська селищна рада, ЄДРПОУ 04338405, адреса місцезнаходження: вул.Центральна, 46, с-ще Магдалинівка, Самарівського району Дніпропетровської області.

Повний текст рішення складений 06.01.2025.

Суддя О.Ю.Кравченко