Ухвала

від 06.01.2025 по справі 903/820/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

УХВАЛА

про залишення апеляційної скарги без руху

"06" січня 2025 р. Справа № 903/820/24

Суддя (суддя-доповідач у справі) Північно-західного апеляційного господарського суду Коломис В.В., перевіривши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Волинської області від 13 листопада 2024 року (повний текст складений 18.11.2024) у справі №903/820/24 (суддя Якушева І.О.)

за позовом Комунального підприємства "Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька" Волинської обласної ради

до ОСОБА_1

про стягнення 17815,22 грн

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Волинської області від 13 листопада 2024 року у справі №903/820/24 позов задоволено. Присуджено до стягнення із ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства "Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька" Волинської обласної ради 17815 грн 22 коп. заборгованості з відшкодування витрат за спожиту електроенергію; 3 028 грн витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, ОСОБА_1 звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Розглянувши матеріали апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що подана апеляційна скарга не відповідає вимогам ст.258 ГПК України з огляду на таке.

Так, статтею 258 ГПК України встановлено вимоги до форми і змісту апеляційної скарги.

Відповідно до п.2 ч.3 ст.258 ГПК України, до апеляційної скарги додаються докази сплати судового збору.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України "Про судовий збір".

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з п.п.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до п.п.4 п.2 ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір", ставки судового збору за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду; апеляційних скарг у справі про банкрутство; заяви про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами; встановлюються у таких розмірах - 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Отже, апелянт звертаючись до суду з апеляційною скаргою мав сплатити судовий збір в розмірі 4 542,00 грн (3028,00*150%).

Як вбачається з матеріалів апеляційної скарги, скаржником не додано доказів сплати судового збору; в додатках до апеляційної скарги відсутні такі докази також.

Разом з тим, апелянт долучає до апеляційної скарги копію посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_1 вид. 22.03.2024.

Суд зазначає, що Законом України "Про судовий збір" визначений перелік осіб, які безумовно звільнені від сплати судового збору у всіх інстанціях у силу закону, який наділяє їх певним статусом, або виходячи із чітко визначеного предмета спору. Цей перелік наведений у статті 5 зазначеного Закону та є вичерпним.

Так, пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.

Колегія суддів зазначає, що правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення та членів їх сімей, встановлені Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Згідно ч.2 ст.22 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" ветерани війни та члени сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, члени сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України отримують безоплатну правничу допомогу щодо питань, пов`язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов`язаних з розглядом таких питань.

Аналіз п.13 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір" в сукупності з ч.2 ст.22 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" вказує на те, що учасники бойових дій, ветерани війни, члени сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, звільняються від сплати судового збору стосовно пільг, прав та гарантій, закріплених законодавством саме через набуття такого статусу.

Отже, сама по собі наявність статусу учасника бойових дій не гарантує звільнення від сплати до бюджету судового збору з усіх спорів.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.02.2020 у справі №545/1149/17 зроблений правовий висновок про те, що вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), для правильного застосування норм п.13 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір" суд має враховувати предмет та підстави позову; перевіряти чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень ст.ст. 12, 22 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Подібну правову позицію щодо застосування та тлумачення п.13 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір" викладено також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09.10.2019 у справі №9901/311/19, від 12.02.2020 у справі №545/1149/17, та у постановах Верховного Суду від 21.04.2021 у справі №240/8644/20, від 16.02.2022 у справі №560/4971/21, від 26.05.2022 у справі №640/14577/20, від 08.03.2023 у справі №701/589/22, від 20.07.2023 у справі №160/20070/21.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що хоча норми п.8 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір" в сукупності з ч.2 ст.22 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не містять вичерпного переліку порушених прав, однак порушені права нерозривно пов`язані саме із статусом учасника бойових дій, який, як і права такої особи, визначається спеціальним законом, а не усіх прав людини і громадянина, які в свою чергу встановлені Конституцією України та іншими законами.

Як вбачається, предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача заборгованості за спожиту електроенергію за період травень - серпень 2022 року. Тобто, у цьому спорі не вирішуються питання, пов`язані із соціальним захистом відповідача, як учасника бойових дій, передбачені положеннями Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Оскільки зазначена справа не зачіпає порядку та обсягу соціальних гарантій, не стосується соціального і правового статусу скаржника, не пов`язана із соціальним захистом порушених прав скаржника, саме як учасника бойових дій, тобто позовні вимоги не охоплюються положеннями статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а тому відсутні правові підстави для звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Крім того, колегія суддів зазначає, що на розгляд Великої Палати Верховного Суду була передана справа №567/79/23 для відступлення зокрема і від вищенаведених висновків щодо застосування п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", однак ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2024 справа №567/79/23 була повернута на розгляд колегії суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Таким чином, наразі позиція Великої Палати Верховного Суду щодо застосування п. 13 ч.1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" залишається усталеною та незмінною.

Суд зазначає, що необхідність сплати судового збору є певним обмеженням при зверненні до суду, однак таке обмеження є загальним для всіх суб`єктів, узгоджується зі ст.129 Конституції України, якою як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Як визначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України", право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг (пункт 27). Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" (рішення від 28.05.1985 у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства" (пункт 57).

У рішенні від 19.06.2001 у справі "Креуз проти Польщі" Європейський суд з прав людини зазначив, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв`язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Крім того, згідно з п.3 ч.3 ст.258 ГПК України, до апеляційної скарги додаються, зокрема, докази надсилання копії скарги іншій стороні у справі з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.

Відповідно до ст.259 ГПК України, особа, яка подає апеляційну скаргу, надсилає іншим учасникам справи копії цієї скарги і доданих до неї документів, які у них відсутні, з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.

Судом встановлено, що заявником до апеляційної скарги не додано доказів направлення копії апеляційної скарги і доданих до неї документів позивачу.

При цьому, доданий до апеляційної скарги фіскальний чек Укрпошти від 09.12.2024 не є належним та допустимим доказом надсилання копії апеляційної скарги позивачу, оскільки з нього не вбачається які документи, якому адресату і за якою адресою був направлений вказаний лист.

Колегія суддів зазначає, що ненаправлення апелянтом учасникам справи копії апеляційної скарги та всіх доданих до неї документів порушує визначені законом засади змагальності, рівності учасників процесу перед законом і судом, а також позбавляє останніх можливості своєчасно ознайомитись з відповідними матеріалами, надати свої доводи і заперечення.

За приписами ст.7 ГПК України господарський суд зобов`язаний забезпечити процесуальну рівність сторін. При цьому, суд повинен не допускати процесуальних переваг однієї сторони перед іншою, однаково вимагати від сторін виконання їхніх процесуальних обов`язків та однаковим чином застосовувати до сторін заходи процесуальної відповідальності.

Невід`ємним принципом права на змагальний судовий процес є надання кожній стороні в судовому провадженні можливості розглянути й оспорити будь-який доказ чи твердження, наведені з метою справити вплив на рішення суду (п.87 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України").

Частиною 2 статті 260 ГПК України встановлено, що апеляційна скарга, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 258 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу (залишення без руху).

Відповідно до ч.2 ст.174 ГПК України, в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Враховуючи те, що апелянтом не додано доказів сплати судового збору в установленому законом порядку і розмірі та доказів направлення копії апеляційної скарги і доданих до неї документів позивачу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаржником не виконано належним чином вимоги ст.ст. 258-259 ГПК України, що відповідно до ст.260 ГПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без руху з наданням строку для усунення вказаних недоліків.

При цьому, суд звертає увагу скаржника на те, що у відповідності до приписів п.6 ст.260 ГПК України, питання про повернення апеляційної скарги суд апеляційної інстанції вирішує протягом п`яти днів з дня закінчення строку на усунення недоліків.

Керуючись статтями 174, 234, 258, 260 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Волинської області від 13 листопада 2024 року у справі №903/820/24 - залишити без руху.

2. Скаржнику протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки шляхом надання суду доказів сплати судового збору в установленому законом порядку і розмірі та доказів направлення копії апеляційної скарги і доданих до неї документів позивачу.

3. Роз`яснити скаржнику, що при невиконанні вимог даної ухвали, апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянту.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя Коломис В.В.