Постанова

від 06.01.2025 по справі 904/2586/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.01.2025 року м.Дніпро Справа № 904/2586/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дарміна М.О. - доповідач,

судді: Чус О.В., Кощеєв І.М.

розглянувши в порядку письмового провадження без виклику (повідомлення) сторін апеляційну скаргу Фермерського господарства "КАМЕЛІЯ" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.09.2024 у справі №904/2586/24 (суддя Ліпинський О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-ТЕРРА СВ", с. Личкове, Дніпропетровська область

до Фермерського господарства "КАМЕЛІЯ", м. Перещепине, Дніпропетровська область

про стягнення орендної плати в розмірі 26 893,36 грн.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРО-ТЕРРА СВ" (далі - Позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Фермерського господарства "КАМЕЛІЯ" (далі - Відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 26 893,36 грн., з яких: 19 780,24 грн. заборгованість з орендної плати, 1 493,06 грн. пеня, 1288,95 грн. 3% річних за порушення виконання грошового зобов`язання, 4 331,11 грн. інфляційні втрати.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням Відповідачем зобов`язань за Договором суборенди земельної ділянки № 8 від 22.09.2021 року.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 16.09.2024 року у справі № 904/2586/24 позов задоволено частково.

Стягнуто з Фермерського господарства "Камелія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-ТЕРРА СВ" 12 599,74 грн. заборгованості з орендної плати, 1 330,71 грн. пені, 331,16 грн. процентів річних, 1037,82 грн. інфляційних втрат та 1722,60 грн. витрат зі сплати судового збору.

В решті позову відмовлено.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що на виконання умов договору суборенди №8 від 22.09.2021р. відповідачу 22.09.2021р. було передано в користування земельну ділянку, що підтверджується відповідним актом. У 2021 році земельна ділянка перебувала в користуванні відповідача лише з 22 вересня, тобто 100 днів, отже розмір орендної плати за 2021 рік складає 2 709,62 грн (9 890,12 / 365 х 100 = 2 709,62 грн).

В свою чергу, на виконання умов договору суборенди земельної ділянки №8 від 22.09.2021р., відповідач здійснив на користь позивача платіж в сумі 9 890,12 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №359 від 28.12.2022 (призначення платежу не містить періоду оплати). З урахуванням обставин щодо розміру орендного платежу за 2021 рік (2 709,2 грн) суд першої інстанції виснував, що сплачена відповідачем 28.12.2022 року сума 9 890,12 грн підлягає зарахуванню в рахунок повного погашення заборгованості з орендної плати за 2021 рік, та в рахунок погашення частини орендного платежу 2022 року в сумі 7 180,50 грн.

На підставі наведеного господарський суд підсумував, що відповідачем здійснено оплату орендного платежу за 2021 рік з порушенням строку, передбаченого п. 3.4. договору. Оплата орендної плати за 2022 рік здійснена відповідачем своєчасно, але не в повному обсязі. Доказів сплати орендної плати за 2023 рік відповідач до суду не надав. Таким чином, заборгованість відповідача зі сплати орендних платежів за 2022 рік складає 2 709,62 грн, борг за 2023 рік становить 9 890,12 грн. Загальна сума заборгованості зі сплати орендних платежів за 2022 та 2023 роки становить 12 599,74 грн.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню за 2022 рік в сумі 187,91 грн, що нарахована на суму заборгованості в розмірі 9 890,12 грн за період прострочення з 12.06.2023 по 30.06.2023.

За 2023 рік розмір нарахованої позивачем пені становить 1 305,15 грн та визначений від суми заборгованості 9 890,12 грн за період прострочення з 01.01.2024 по 12.06.2024.

З огляду на встановлений під час розгляду справи розмір заборгованості відповідача з орендної плати за 2022 рік (2 709,62 грн), судом першої інстанції здійснено власний розрахунок пені, з урахуванням визначеного в позові (розрахунку) періоду нарахування.

Так, пеня на суму заборгованості за 2022 рік склала: 2 709,62 грн х 0,1 % х 19 = 51,48 грн. (за період з 12.06.2023 року по 30.06.2023 року).

Господарським судом також встановлено, що при нарахуванні пені на суму боргу за 2023 рік, позивачем не враховано зміни облікової ставки НБУ протягом періоду нарахування, зокрема, не враховано її зміну 26.04.2024 року. З урахуванням наведеного, судом проведеного власний розрахунок, згідно якого розмір пені за період з 01.01.2024 по 12.06.2024 в загальному розмірі становить 1 279,23 грн.

На підставі наведеного, господарським судом частково задоволено вимоги позивача в частині стягнення пені, а саме на суму 1 330,71 грн (51,48 + 1279,71).

Окрім того, з урахуванням встановленого розміру орендних платежів за 2021, 2022 та 2023 роки, та динаміки їх сплати відповідачем, господарський суд здійснив власний розрахунок процентів річних та інфляційних втрат, згідно якого:

Заборгованість відповідача 3% річних:

- за період з 01.01.2022 по 27.12.2022 становить 80, 40 грн;

- за період з 01.01.2023 по 12.06.2024 становить 117,81 грн;

- за період з 01.01.2024 по 12.06.2024 становить 132,95 грн.

Заборгованість відповідача зі сплати втрат від інфляції за несвоєчасне проведення розрахунків:

- за період з 01.01.2022 по 27.12.2022 становить 720,85 грн;

- за період з 01.01.2023 по 30.04.2024 становить 177,81 грн;

- за період з 01.01.2024 по 30.04.2024 становить 139,16 грн.

На підставі викладеного та з урахуванням встановлених обставин, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме: заборгованіст з орендної плати за 2022 рік, 2023 рік в розмірі 12 599,74 грн, пені за несвоєчасну сплату орендних платежів в розмірі 1 330,71 грн, трьох процентів річних в розмірі 331,16 грн та інфляційних втрат в сумі 1 037,82 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи апеляційної скарги:

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, через систему "Електронний суд", звернулось Фермерське господарство "КАМЕЛІЯ", в якій просить рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16 вересня 2024 року в справі № 904/2586/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО_ТЕРРА СВ" до Фермерського господарства "Камелія" про стягнення орендної плати - скасувати. Прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-ТЕРРА СВ" до Фермерського господарства "Камелія" про стягнення орендної плати - відмовити в повному обсязі. Вирішити питання стосовно судових витрат та витрат на професійну правничу допомогу.

Узагальнення доводів апеляційної скарги:

Апеляційна скарга обґрунтована наступним:

Відповідач заперечує наявність будь-якої заборгованості за Договором №8 суборенди земельної ділянки, зазначаючи про те, що між сторонами правочину досягнуто згоди про те, що орендна плата за 2021 рік виплачуватись не буде, оскільки земельна ділянка до 31 грудня 2021 року використовувалась ТОВ "АГРО-ТЕРРА СВ", про що свідчить відповідний акт звірки взаємних розрахунків (копія міститься в матеріалах справи).

Орендну плату за 2022 рік було сплачено своєчасно та в повному обсязі, що підтверджується відповідною платіжною інструкцією № 359 від 28 грудня 2022 року (копія міститься в матеріалах справи), а також такі обставини підтверджуються й заключними виписками АТ КБ "ПриватБанк" за періоди з 22.01.2020 по 22.01.2024 та з 01.08.2021 по 12.06.2024 року, які долучені Позивачем в якості доказів до позовної заяви. У свою чергу, орендна плата за 2023 рік була виплачена Позивачеві за наслідком зарахування зустрічних однорідних грошових вимог, шляхом погашення ФГ "Камелія" боргу ТОВ "АГРО-ТЕРРА СВ" перед ФОП Бабіним І. І. за Договором 01/05 на виконання польових сільськогосподарських робіт, про що було долучено відповідні докази разом із клопотанням від 09 вересня 2024 року (вх. № 42448/24 від 09 вересня 2024 року).

Скаржник зазначає, що матеріали справи містять докази, що свідчать про повноту і своєчасність виплати орендної плати в розмірі 9 890,12 грн. за договором суборенди за 2022 рік, що підтверджується відповідною платіжною інструкцією № 359 від 28 грудня 2022 року, наданою Відповідачем, а також заключними виписками АТ КБ "ПриватБанк" за періоди з 22.01.2020 по 22.01.2024 та з 01.08.2021 по 12.06.2024 року, які надані Позивачем.

Водночас, на думку відповідача, суд першої інстанції дійшов необґрунтованих висновків щодо направлення частини цієї орендної плати в розмірі 2709,62 грн. на погашення заборгованості за минулий період (2021 рік), що призвело до висновків суду про неповноту сплати орендної плати за 2022 рік (7 180,50 грн.), однак такі висновки не відповідають дійсним обставинам справи та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, зокрема платіжною інструкцією № 359 від 28 грудня 2022 року, актом звірки взаємних розрахунків за період: 22.09.2021 - 31.12.2022, укладеним між ТОВ "АГРО-ТЕРРА СВ" та ФГ "Камелія", крім того факт виплати орендної плати підтверджується й заключними виписками АТ КБ "ПриватБанк" за періоди з 22.01.2020 по 22.01.2024 та з 01.08.2021 по 12.06.2024 року, які надані Позивачем разом із позовною заявою

Щодо виплати орендної плати за 2023 рік відповідач, зокрема, зазначив, що 01 квітня 2024 року на виконання вищезазначеної тристоронньої угоди, між ТОВ "АГРО-ТЕРРА СВ" та ФГ "Камелія" було укладено акт про зарахування зустрічних однорідних вимог, відповідно до змісту якого та на підставі ст. 601 ЦК України, а саме в рахунок орендної плати за договорами суборенди, в тому числі й за Договором суборенди № 8 від 22 вересня 2021 року, було зараховано суму боргу за Договором № 29/03-1 про переведення боргу.

Про відсутність заборгованості з орендної плати за 2023 рік, в тому числі, й за Договором № 8 суборенди земельної ділянки від 22 вересня 2021 року, свідчить й акт звірки взаємних розрахунків за період: 01.01.2023 - 30.04.2024, укладений між ФГ "Камелія" та ТОВ "АГРО-ТЕРРА СВ".

Проте, відповідач зазначає, що не зважаючи на такі обставини, судом першої інстанції зроблено висновок про відсутність доказів виплати орендної плати за договором суборенди за 2023 рік, з посиланням на те, що матеріали справи, нібито, не містять доказів вчинення правочину, спрямованого на припинення зобов`язань сторін шляхом зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

Відповідач наголошує, що подані ним акти та платіжні інструкції є належними доказами в цій справі в розумінні положень ГПК України, інформація, що відображена у вищезазначених актах підтверджена первинними документами, долученими Відповідачем, та такі акти містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

На переконання скаржника, доказами, які містяться в матеріалах справи спростовують доводи позивача про неналежне виконання Відповідачем своїх зобов`язань за договором № 8 суборенди земельної ділянки за період з 2022 року по 2023 рік, та навпаки підтверджують відсутність порушень з боку ФГ "Камелія" умов договору суборенди та наявність заборгованості по орендній платі, і як наслідок - відсутність підстав для задоволення позову.

Також скаржник наголошує, що в зв`язку з відсутністю заборгованості по орендній платі, рішення суду в частині стягнення з Відповідача штрафних санкцій (пені, інфляційних та штрафу) також є необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.

Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі:

Позивач не скористався своїм правом згідно ч.1 ст. 263 ГПК України та не надав суду відзив на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

19.11.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшли письмові пояснення по суті поданої відповідачем апеляційної скарги, згідно яких позивач зазначає наступне:

Укладений Договір № 01/055 на виконання польових сільськогосподарських робіт (послуг) від 07.05.2021 р., Договір № 29/03-1 про переведення боргу від 29.03.2024р. та Акт про зарахування зустрічних однорідних вимог від 01.04.2024 року, Акти звірки взаємних рахунків, в супереч ст.203 ЦК України, не були спрямовані на реальна настання правових наслідків, тобто на набуття, зміну та припинення правовідносин, а створенні виключно для надання їх в судових справах: № 904/2600/24; № 904/2599/24; № 904/2429/24; № 904/2586/24; № 904/2598/24; №904/2601/24; № 904/2602/24, що перебувають в Господарському суді Дніпропетровської області, за якими ТОВ «Агро-Терра СВ» звернулась з позовними вимогами до ФГ «Камелія», про стягнення заборгованості за договорами суборенди землі.

Позивач зазначає, що Відповідач ФГ «Камелія» в осіб керівника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 як співзасновник ТОВ «АгроТерра СВ» та ФОП Бабін Іван Іванович, тобто родиною Бабінів, з метою ухилення від виконання зобов`язань перед ТОВ «Агро-Терра СВ» за умовами укладених договорів суборенди землі, в тому числі і цього Договору, створили (сфальсифікували) документи, для надання їх судовим органам, з метою не проведення розрахунку з ТОВ «Агро-Терра СВ» за умовами використання земельної ділянки протягом 2021- 2024 років.

Позивач наголошує, що Єдиним органом управління ТОВ «Агро-Терра СВ» являються загальні збори та виконавчий орган в особі директора ОСОБА_3 .

Позивач ТОВ "Агро-Терра СВ," в особі адвоката Коломойця С.В., з врахуванням положень Статуту Товариства, та Цивільного кодексу України, вважає, що співзасновник ОСОБА_2 , не мав повноваження (неповноважна особа), укладати тристоронній договір №29/03-1 від 29.03.2024 р переведення боргу та підписувати Акт від 01.04.2024 року про зарахування зустрічних однорідних вимог, без погодження загальними зборами Товариства, та згоди (заяви про надання згоди) виконавчого органу в особі директора.

Відповідно до Статуту, директор Товариства, виключно одноособово здійснює поточною діяльністю товариства, тобто до директора товариства належить вирішення всіх питань, пов`язаних з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що належить до виключної компетенції загальних зборів учасників, в свою чергу, директор Товариства ОСОБА_4 не укладав з ФГ «Камелія», договорів про надання та або отримання робіт та/або послуг, Директор взагалі не укладав жодного договору з Відповідачем.

Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді:

Згідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 07.10.2024 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Дармін М.О., судді: Чус О.В., Кощеєв І.М.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 14.10.2024 витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи/копії матеріалів справи №904/2586/24. Розгляд питання про залишення апеляційної скарги без руху, про повернення апеляційної скарги, відмову у відкритті апеляційного провадження або про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства "КАМЕЛІЯ" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.09.2024 у справі №904/2586/24 відкладено до надходження матеріалів оскарження до суду апеляційної інстанції.

16.10.2024 матеріали справи № 904/2586/24 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 17.10.2024р. залишено апеляційну скаргу без руху.

Відповідно до виписки про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України судовий збір сплачений Фермерським господарством "КАМЕЛІЯ" був сплачений у повному розмірі.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.10.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства "КАМЕЛІЯ" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.09.2024 у справі №904/2586/24, для розгляду у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, підтверджено матеріалами справи і не оспорюється сторонами спору:

22.09.2021 року між Позивачем (Орендарем) та Відповідачем (Суборендарем) укладено Договір суборенди земельної ділянки № 8 (надалі - Договір).

Згідно п. 1.1. Договору орендар передав, а суборендар прийняв в строкове, платне користування земельну ділянку площею 5,46 га, кадастровий номер 1222384000:01:001:0036, що розташована на території Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

За змістом п. 1.5. Договору суборенди, вартість земельної ділянки станом на момент укладення договору, згідно нормативної грошової оцінки державного органу земельних ресурсів, становить 247 252,98 грн.

Відповідно до п. 1.6. Договору, об`єкт суборенди знаходиться в користуванні Орендаря на підставі Договору оренди земельної ділянки від 12.10.2016 року, укладеного на 15 років між Орендарем та Орендодавцем - ОСОБА_7.

За змістом п. 2.1, 2.2 Договору суборенди, останній укладено на 10 (десять) років, набирає чинності з моменту його укладання, а право користування земельною ділянкою виникає з моменту державної реєстрації речового права.

Пунктом 3.1 Договору суборенди визначено щорічний розмір орендної плати, який становить 9 890,12 грн., що є еквівалентом 4 % нормативної грошової оцінки земельної ділянки, визначеної в п. 1.5 Договору суборенди.

Відповідно до п. 3.2 Договору суборенди, орендна плата сплачується суборендарем у безготівковій формі.

Суборендар має право здійснити виплату орендної плати орендареві за весь термін суборенди наперед (п. 3.3. Договору).

Згідно п. п. 3.4, 3.5. Договору орендна плата сплачується в грошовій формі до 31 грудня поточного сільськогосподарського року включно. Суборендар, за узгодженням з орендарем, може перенести термін виплати орендної плати.

Орендар має право вимагати від Суборендаря своєчасного внесення орендної плати (п. 8.1.4. Договору).

22.09.2021 року сторони підписали Акт прийому-передачі об`єкта суборенди (земельної ділянки), за змістом якого Позивач передав, а Відповідач прийняв в суборенду, строком на 10 років земельну ділянку, площе. 5,4600 га. кадастровий номер 1222384000:01:001:0036.

Пунктом 2, 3 Акту сторони підтвердили, що земельна ділянка передана в стані придатному для її нормальної експлуатації за цільовим призначенням (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва). На ній відсутні залишки минулих посівів, забур`яненість, засміченість. На земельній ділянці відсутні посіви сільськогосподарських культур та незавершене виробництво сільськогосподарських культур які б могли належати Орендарю та/або третім особам.

Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції та оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників провадження у справі і висновків суду першої інстанції:

Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню в силу наступного:

З урахуванням доводів і вимог апеляційної скарги, в порядку частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України ,колегією суддів не перевіряється правильність висновків суду першої інстанції в частині неоспорюваних сторонами обставин справи відносно того, що на виконання умов договору суборенди земельної ділянки № 8, укладеного 22.09.2021 між ТОВ «АГРО-ТЕРРА СВ» (Орендарем) та ФГ «КАМЕЛІЯ» (Суборендарем), Позивач передав, а Відповідач прийняв в суборенду, строком на 10 років земельну ділянку, площею 5,4600 га. кадастровий номер 1222384000:01:001:0036.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З розділу 3 договору вбачається визначення сторонами умов щодо орендної плати, зокрема:

- плата за суборенду земельної ділянки (далі - орендна плата), сплачується суборендарем орендареві у грошовій формі - 9 890 грн. 12 коп., на рік, що складає 4% нормативної грошової оцінки земельної ділянки, зазначеної в пункті 1.5. договору (пункт 3.1. договору);

- орендна плата сплачується суборендарем у безготівковій формі (пункт 3.2. договору);

- орендна плата сплачується суборендарем в грошовій формі до 31 грудня поточного сільськогосподарського року включно (пункт 3.4. договору).

За умовами пункту 8.1. договору орендар має право вимагати від суборендаря, зокрема, своєчасного внесення орендної плати (підпункт 8.1.4. договору).

Згідно з пунктом 8.4. договору сyборендар, зокрема, зобов`язаний своєчасно сплачувати орендну плату (підпункт 8.4.3. договору).

З матеріалів справи вбачається, що вказаний обов`язок був виконаний відповідачем лише частково. Так, платіжною інструкцією № 359 від 28.12.2022 відповідачем було сплачено на користь позивача 69 230 грн. 84 коп. із призначенням платежу: "перерахування суборенди за земельні ділянки згідно з договорами № 9, 7, 10, 11, 8, 12, 13, від 22.09.2022", що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою та платіжною інструкцією (а.с.22-26, 55).

З наявного в матеріалах справи Акту прийому-передачі об`єкта суборенди (земельної ділянки) від 22.09.2021 вбачається засвідчення сторонами факту того, що:

- орендар передав, а суборендар прийняв в суборенду, строком на 10 років, земельну ділянку, площею 5,4600 га, кадастровий номер 1222384000:01:001:0036, що розташована на території Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області (пункт 1 Акту);

- земельна ділянка передана в стані придатному для її нормальної експлуатації за цільовим призначенням (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва). На ній відсутні залишки минулих посівів, забур`яненість, засміченість (пункт 2 Акту);

- на земельній ділянці відсутні посіви сільськогосподарських культур та незавершене виробництво сільськогосподарських культур, які б могли належати орендарю та/або третім особам (пункт 3 Акту);

- суборендар претензій щодо якісного стану переданої в суборенду земельної ділянки не має (пункт 4 Акту) (а.с.18 зворотня сторона).

Доказів розірвання, внесення змін чи визнання недійсним вказаного договору сторонами суду не надано; також в матеріалах справи відсутні докази повернення вказаної земельної ділянки із суборенди.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги в частині того, що нарахування орендної плати за Договором суборенди за 2021 рік не проводилось, оскільки земельна ділянка, яка є предметом договору до 31.12.2021 року використовувалася самим Позивачем: "... Відповідач у свою чергу заперечує наявність будь-якої заборгованості за вищезазначеним Договором № 8 суборенди земельної ділянки, зазначаючи про те, що між сторонами правочину досягнуто згоди про те, що орендна плата за 2021 рік виплачуватись не буде, оскільки земельна ділянка до 31 грудня 2021 року використовувалась ТОВ "АГРО-ТЕРРА СВ", про що свідчить відповідний акт звірки взаємних розрахунків (копія міститься в матеріалах справи)..." з огляду на наступне:

Відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України).

Колегія суддів зауважує, що головною передумовою виникнення заборгованості суб`єктів господарювання є господарська операція, тобто дія що призводить до зміни у структурі активів та зобов`язань учасників такої господарської операції.

В свою чергу господарські операції мають оформлюватися первинними бухгалтерськими документами, вимоги до реквізитів яких визначені ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують поставку товарів/робіт/послуг та оплату у будь-якій формі.

Прикладом первинних бухгалтерських документів є: видаткова та прибуткова накладні, товаро-транспортна накладна; акти виконаних робіт, акти наданих послуг, акти приймання-передачі, інвойси, платіжні інструкції (раніше доручення), фіскальні чеки, прибуткові та видаткові касові ордери тощо.

Отже, з огляду на положення законодавства про бухгалтерський облік, документ може вважатися первинним бухгалтерським документом, якщо з його змісту вбачається зміна у структурі активів та зобов`язань учасників господарських відносин (наприклад поставка товарів/робіт/послуг).

В постановах Верховного Суду щодо застосування частини 7 статті 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", викладені в постанові від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 10.09.2019 у справі № 916/2403/18, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, Верховний Суд вказав, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Отже, відповідно до вимог Закону бухгалтер, який підписав акт звіряння, має такі повноваження в межах здійснення ним бухгалтерського обліку та посадових обов`язків.

При цьому колегія суддів враховує, що відповідно до практики Верховного Суду (постанови від 18.09.2019 у справі № 904/5545/18, від 27.07.2018 у справі № 905/1141/16, так і в постановах від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 10.09.2019 у справі № 916/2403/18, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18) акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

Тобто, сам лише акт звірки, підписаний уповноваженими на його підписання особами не може бути достатнім доказом заборгованості, якщо інформація, відображена в ньому не підтверджена первинними документами.

Як вже зазначалося первинний бухгалтерський документ повинен містити всі обов`язкові реквізити, визначені ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (назву документу; дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; ПІО осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції).

Тому, з огляду на положення закону про бухгалтерський облік, за своєю правовою природою, акт звірки взаємних розрахунків не може вважатися первинним бухгалтерським документом ні за формою ні за змістом, а отже і бути доказом суми заборгованості. Позиція про те, що акт звірки взаєморозрахунків не є первинним бухгалтерським документом також неодноразово підтримувалася Постановами Верховного Суду (справа № 905/1198/17, 910/1389/18).

Заперечуючи проти посилань відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, ТОВ «АГРО -ТЕРРА СВ» наводив обставини щодо підписання наданих ФГ «КАМЕЛІЯ» актів звірки (а.с. 56,з.с. 56, а.с. 59) неуповноваженими особами: «… у вересні 2021 році співзасновник ОСОБА_2 (особа яка зазначена в Акті взаєморозрахунків), укладає від імені ТОВ «АГРО-ТЕРРА СВ» Договори суборенди земельних ділянок з Фермерським господарством «КАМЕЛІЯ», тобто співзасновник ОСОБА_2 зі своєю донькою, вивів з обробітку Товариства «Агро-Терра СВ» всі земельні ділянки, що були у користуванні Товариства, таким самим позбавив Товариство в отриманні прибутку від здійснення господарської діяльності з вирощуванням сільськогосподарської продукції.

Приймаючи до уваги, що співзасновник Товариства ОСОБА_2 та голова ФГ Колінко (Бабіна) О.В., є однією сім`єю батьком та донькою, що також проживають разом за однією адресою, восени 2021 року здійснили збір врожаю, на земельних ділянках, що на дату збору врожаю перебували в ФГ «Камелія» на умовах Договору суборенди, в тому числі і земельна ділянка за Договором №8 суборенди землі від 22.09.2021 року.

Позивач наголошу Шановному суду, що з моменту виведення співзасновником Товариства ОСОБА_2 всіх земельних ділянок з товариства, шляхом укладення Договорів суборенди, зі своєю донькою ОСОБА_5 (фактично рейдерським шляхом захопили землі товариства), по даний час, Товариство не здійснює господарської діяльності, оскільки землі в Товариство, не повернуто, а тому Товариством не надавались будь-які послуги та не виконувало будь-які роботи, а також і не отримувало від інших суб`єктів господарювання будь-які роботи (послуги) включаючи і від ФГ «КАМЕЛІЯ».

Як уже мною зазначалось раніше, що головою фермерського господарства «Камелія», є ОСОБА_6 , яка є рідною донькою ОСОБА_2 , які проживають за однією адресою, а саме: АДРЕСА_1 , що підтверджується наявною інформацією Єдиному державному реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Окрім того звертаю увагу Шановного суду, що співзасновник ОСОБА_2 після укладення договорів суборенди, забрав контроль і над банківськими рахунками (електронний банківський ключ) та бухгалтерськими документами, в тому числі і печатку товариства.

Директор ТОВ «Агро-Тера СВ» ОСОБА_3 , наголошує, що ним не підписувались Договори суборенди земельних ділянок з ФГ «КАМЕЛІЯ», а підпис в них є підроблений.

Директор Товариство «АГРО-ТЕРРА СВ» ОСОБА_3, неодноразово звертався до ОСОБА_2 , щодо повернення доступу до банківських рахунків, але позитивного результату не дійшов.

Та лише на при кінці 2023 році, директор товариства «АГРО-ТЕРРА СВ» ОСОБА_3 зміг отримати доступ до банківського рахунку товариства та отримання печатки.

Приймаючи до уваги, вищевикладене, між ТОВ «Агро-Терра СВ» та ФГ «Камелія», не здійснювались будь-які взаємні господарські правовідносини…».

Відповідно, відповідач мав надати заперечення, в яких би виклав свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених позивачем у відповіді на відзив пояснень, міркувань та аргументів і мотиви їх визнання або відхилення з урахуванням вищенаведеної практики Верховного Суду щодо можливості врахування актів звірки в якості доказу.

Відповідач такою процесуальною можливістю не скористався.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, місцевий господарський суд в контексті спірних правовідносин, дійшов обґрунтованого висновку, про те, що : « … посилання Відповідача на погашення орендних платежів за користування земельною ділянкою у 2023 році шляхом проведення зарахування зустрічних грошових зобов`язань, суд зазначає наступне….

…Матеріали справи не містять доказів вчинення правочину, спрямованого на припинення зобов`язань сторін шляхом зарахуванням зустрічних однорідних вимог, при цьому, надані у справу акти звірки взаєморозрахунків, не підтверджують здійснення відповідного зарахування.

… З урахуванням обставин щодо розміру орендного платежу за 2021 рік (2 709,62 грн.), сплачена Відповідачем 28.12.2022 року сума 9 890,12 грн. підлягає зарахування в рахунок повного погашення заборгованості з орендної плати за 2021 рік, та в рахунок погашення частини орендного платежу 2022 року в сумі 7 180,50 грн…

… Відповідачем здійснено оплату орендного платежу за 2021 рік з порушенням строку, передбаченого п. 3.4. Договору. Оплата орендної плати за 2022 рік здійснена Відповідачем своєчасно, але не в повному обсязі. Доказів сплати орендної плати за 2023 рік, Відповідач суду не представив.…»

Колегія суддів відхиляє доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі щодо погашення орендних платежів за користування земельною ділянкою у 2023 році шляхом проведення зарахування зустрічних грошових зобов`язань, а саме: «… Так, між ТОВ "АГРО-ТЕРРА СВ" та ФОП Бабіним І. І. існували правовідносини щодо виконання польових сільськогосподарських робіт, що було оформлено відповідним договором № 1/05 від 07 травня 2021 року (копія міститься в матеріалах справи).

За умовами цього договору ФОП Бабін І. І. зобов`язався провести польові сільськогосподарські роботи з хімічної обробки посівів, що визначається в актах виконання робіт, а ТОВ "АГРО-ТЕРРА СВ" зобов`язалось сплатити кошти за виконану роботу за рахунками-фактурами (копія міститься в матеріалах справи).

ФОП Бабіним І. І. на адресу ТОВ "АГРО-ТЕРРА СВ" виставлялись рахунки на оплату наданих послуг (копії рахунків містяться в матеріалах справи), проте станом на 01 квітня 2024 року в ТОВ "АГРО-ТЕРРА СВ" виникла заборгованість за Договором № 1/05 про виконання польових сільськогосподарських робіт (послуг) в загальному розмірі 109 761,60 грн., що підтверджується відповідним актом звірки взаємних розрахунків за період: 01.01.2021 - 01.04.2024 між ФОП Бабін І. І. та ТОВ "АГРОТЕРРА СВ" (копія міститься в матеріалах справи).

Так, 29 березня 2024 року між ТОВ "АГРО-ТЕРРА СВ", ФГ "Камелія" та ФОП Бабіним І. І. було укладено Договір № 29/03-1 про переведення боргу, за умовами якого ФОП Бабін І. І., як кредитор, не заперечує проти переведення ТОВ "АГРО-ТЕРРА СВ", як первісним боржником, на користь нового боржника - ФГ "Камелія", суми боргу в розмірі 109 761,60 грн., яка виникла перед ФОП Бабіним І.І. за неналежне виконання умов Договору № 1/05 від 07 травня 2021 року(копія міститься в матеріалах справи та долучається до цієї апеляційної скарги).

Так, 01 квітня 2024 року на виконання вищезазначеної тристоронньої угоди, між ТОВ "АГРО-ТЕРРА СВ" та ФГ "Камелія" було укладено акт про зарахування зустрічних однорідних вимог, відповідно до змісту якого та на підставі ст. 601 ЦК України, а саме в рахунок орендної плати за договорами суборенди, в тому числі й за Договором суборенди № 8 від 22 вересня 2021 року, було зараховано суму боргу за Договором № 29/03-1 про переведення боргу (копія міститься в матеріалах справи та долучається до цієї апеляційної скарги).

Про відсутність заборгованості з орендної плати за 2023 рік, в тому числі, й за Договором № 8 суборенди земельної ділянки від 22 вересня 2021 року, свідчить й акт звірки взаємних розрахунків за період: 01.01.2023 - 30.04.2024, укладений між ФГ "Камелія" та ТОВ "АГРО-ТЕРРА СВ" (копія акту міститься в матеріалах справи).

Вищезазначені письмові докази долучались Відповідачем до матеріалів справи разом із відповідним клопотанням від 09 вересня 2024 року (вх. № 42448/24). Проте, не зважаючи на такі обставини, судом першої інстанції зроблено висновок про відсутність доказів виплати орендної плати за договором суборенди за 2023 рік, з посиланням на те, що матеріали справи, нібито, не містять доказів вчинення правочину, спрямованого на припинення зобов`язань сторін шляхом зарахуванням зустрічних однорідних вимог…» з огляду на наступне.

За правовою природою припинення зобов`язання зарахуванням зустрічної вимоги - це одностороння угода, яка оформляється заявою однієї із сторін, згідно з вимогами статті 601 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однією сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

Згідно зі статтею 601 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

В розумінні статті 601 Цивільного кодексу України, спеціального порядку та форми здійснення відповідної заяви як одностороннього правочину не передбачено законодавством. За загальними правилами про правочини (наслідки недодержання його письмової форми) здійснення відповідної заяви про зарахування на адресу іншої сторони як односторонній правочин слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, в момент висловлення учасником відповідних правовідносин волевиявлення у відповідній формі, зокрема письмовій, що містить чітке однозначне волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням. Моментом припинення зобов`язань сторін в такому разі є момент вчинення заяви про зарахування у визначеному порядку.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Суд відзначає, що у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи скористатися заходами правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Крім того, за змістом процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" слід розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Так, інтерес сторони має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 78 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Крім того, слід відзначити, що обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. У мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Матеріали справи не містять доказів вчинення правочину, спрямованого на припинення зобов`язань сторін шляхом зарахуванням зустрічних однорідних вимог, при цьому долучені відповідачем до матеріалів справи Акти звірки взаєморозрахунків не підтверджують здійснення відповідного зарахування.

В той же час, доказів на підтвердження сплати орендної плати за користування земельною ділянкою у 2022 році в залишковій сумі 2 709 грн. 62 коп., та у 2023 році - в сумі 9 890 грн. 12 коп., а всього 12 599 грн. 74 коп, відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 12 599 грн. 74 коп.

Таким чином, відповідач починаючи з 22.09.2021 користувався земельною ділянкою на підставі спірного договору, отже з урахуванням умов пункту 3.1. договору, був зобов`язаний вносити орендну плату у таких сумах та розмірі:

- у 2021 році орендна плата складала 2 709 грн. 62 коп. (9 890,12 : 365 х 100); з урахуванням строків її внесення, визначених у пункті 3.4. договору, граничним строком внесення вказаної орендної плати є 31.12.2021;

- у 2022 році орендна плата складала 9 890 грн. 12 коп.; з урахуванням строків її внесення, визначених у пункті 3.4. договору, граничним строком внесення вказаної орендної плати, з урахування положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, є 02.01.2023;

- у 2023 році орендна плата складала 9 890 грн. 12 коп.; з урахуванням строків її внесення, визначених у пункті 3.4. договору, граничним строком внесення вказаної орендної плати, з урахування положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, є 01.01.2024.

Оскільки з матеріалів справи вбачається, що на виконання своїх зобов`язань за договором відповідач здійснив лише один платіж, 28.12.2022 в сумі 9 890 грн. 12 коп. (платіжна інструкція № 359 від 28.12.2022 на суму 69 230 грн 84 коп.), колегія суддів доходить висновку, що вказаним платежем була у повному обсязі сплачена орендна плата за 2021 рік в сумі 2 709 грн. 62 коп., а також частково сплачена орендна плата за 2022 рік в сумі 7 180 грн. 50 коп.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість за договором у загальній сумі 12 599 грн. 74 коп., а саме:

- зі сплати орендної плати за 2022 рік у сумі 2 709 грн. 62 коп. (9 890, 12 - 7 180,50);

- зі сплати орендної плати за 2023 рік у сумі 9 890 грн. 12 коп.

Також матеріалами справи підтверджується, що орендна плата за 2021 рік внесена відповідачем із простроченням.

В силу положень статей 525 та 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Матеріалами справи підтверджується, що всупереч умовам договору, а також порушуючи норми діючого законодавства, відповідач свої зобов`язання належним чином та у повному обсязі не виконав, орендну плату у встановлені договором розмірі та строки не сплатив, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 12 599,74 грн.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 11.5. договору сторони передбачили, що суборендар несе відповідальність за несвоєчасну сплату орендної плати у вигляді пені у розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожний день прострочення.

За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 11.5. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 1 493 грн. 06 коп, а саме:

Позивач просить стягнути з Відповідача пеню за 2022 рік в сумі 187,91 грн., яка нарахована на суму заборгованості в розмірі 9 890,12 грн. за період прострочення з 12.06.2023 по 30.06.2023.

За 2023 рік розмір розрахованої Позивачем пені становить 1 305,15 грн. та визначений від суму заборгованості 9 890,12 грн. за період прострочення з 01.01.2024 по 12.06.2024.

З огляду на встановлений під час розгляду справи розмір заборгованості Відповідача з орендної плати за 2022 рік (2 709,62 грн.), судом першої інстанції здійснено власний розрахунок пені, з урахуванням визначеного в позові (розрахунку) періоду нарахування.

Так, пеня на суму заборгованості за 2022 рік склала: 2 709.62 грн. х 0,1% х19 = 51,48 грн. (за період з 12.06.2023 року по 30.06.2023 року).

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що при здійсненні нарахування пені на суму боргу за 2023 рік, Позивачем не враховано зміни облікової ставки НБУ протягом періоду нарахування, зокрема, не враховано її зміну 26.04.2024 року. З урахуванням наведеного, суд провів наступний розрахунок:

Період розрахункуКількість днів у періодіСума01.01.2024 - 14.03.2024 : 15,00 (облікова ставка НБУ) 9 890,12 (Сума боргу) x (2 x 15,00 : 366 ) x 74 днів (прострочення) : 10074599,89 грн.15.03.2024 - 25.04.2024 : 14,50 (облікова ставка НБУ) 9 890,12 (Сума боргу) x (2 x 14,50 : 366 ) x 42 днів (прострочення) : 10042329,13 грн.26.04.2024 - 12.06.2024 : 13,50 (облікова ставка НБУ) 9 890,12 (Сума боргу) x (2 x 13,50 : 366 ) x 48 днів (прострочення) : 10048350,21 грн.Всього за період: 1 279,23 грн.Перевіривши зроблений господарським судом розрахунок пені, колегія суддів вважає його вірним та погоджується з висновком суду першої інстанції, що загальний розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 1 330,71 грн. (51,48 + 1279,23 = 1 330,71)

Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та вимагає стягнення з Відповідача суми трьох процентів річних:

- за несвоєчасне проведення розрахунків за 2021 рік: сума боргу 9890,12 грн.; період прострочення з 01.01.2022 по 12.06.2024; розмір нарахованих процентів 726,35 грн.

- за несвоєчасне проведення розрахунків за 2022 рік: сума боргу 9 890,12 грн.; період прострочення з 01.01.2023 по 12.06.2024; розмір нарахованих процентів 429,65 грн.

- за несвоєчасне проведення розрахунків за 2023 рік: сума боргу 9 890,12 грн.; період прострочення з 01.01.2024 по 12.06.2024; розмір нарахованих процентів 132,95 грн.

Розмір інфляційних нарахувань за наданими у справу розрахунками (а.с.31-33) становить:

3 452,79 грн. за несвоєчасне проведення розрахунків за 2021 рік;

649,03 грн. за несвоєчасне проведення розрахунків за 2022 рік;

139,17 грн. за несвоєчасне проведення розрахунків за 2023 рік.

З урахуванням встановленого судом розміру орендних платежів за 2021, 2022, 2023 роки, та динаміки їх сплати Відповідачем, судом першої інстанції здійснено власний розрахунок процентів річних та інфляційних втрат, згідно якого:

3% річних за 2021 рік

Період прострочення грошового зобов`язання:Кількість днів у періодіСумаз 01/01/2022 до 27/12/2022 2 709,62 x 3 % x 361 : 365 36180,40 грн.3% річних за 2022 рік

Період прострочення грошового зобов`язання:Кількість днів у періодіСумаз 01/01/2023 до 12/06/2024 2 709,62 x 3 % x 529 : 365 529117,81 грн.3% річних за 2023 рік

Період прострочення грошового зобов`язання:Кількість днів у періодіСумаз 01/01/2024 до 12/06/2024 9 890,12 x 3 % x 164 : 366 164132,95 грн.Всього відсотків річних - 331,16 грн.

Інфляційні нарахування за несвоєчасне проведення розрахунків за 2021 рік:

2709,62 грн. - сума грошового зобов`язання;

З 01.01.2022 до 27.12.2022 - період прострочення;

126,60324419 % - сукупний індекс інфляції за період прострочення

3430,47 грн. - сума грошового зобов`язання з урахуванням інфляції

720,85 грн. - сума інфляційного збільшення

Інфляційні нарахування за несвоєчасне проведення розрахунків за 2022 рік:

2709,62 грн. - сума грошового зобов`язання;

З 01.01.2023 до 30.04.2024 - період прострочення;

106,56245443 % - сукупний індекс інфляції за період прострочення

2887,43 грн. - сума грошового зобов`язання з урахуванням інфляції

177,81 грн. - сума інфляційного збільшення

Інфляційні нарахування за несвоєчасне проведення розрахунків за 2023 рік:

9890,12 грн. - сума грошового зобов`язання;

З 01.01.2024 до 30.04.2024 - період прострочення;

101,40711541 % - сукупний індекс інфляції за період прострочення

10029,28 грн. - сума грошового зобов`язання з урахуванням інфляції

139,16 грн. - сума інфляційного збільшення

Всього інфляційних втрат - 1037,82 грн.

Здійснивши перевірку проведеного судом першої інстанції розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів приходить до висновку, що він є арифметично вірним та таким, що відповідає матеріалам справи. Відтак висновок господарського суду про стягнення з відповідача 331,16 грн процентів річних та 1037,82 грн інфляційних втрат є правомірним.

З огляду на наявні в матеріалах справи докази, колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку, що судом першої інстанції здійснено належну оцінку доказам по справі та, відповідно, винесено законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

Відповідно до частин 1, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Під час розгляду справи, колегією суддів не встановлено порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення та неправильного застосування норм матеріального права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, викладених в рішенні суду першої інстанції, яке є предметом апеляційного оскарження.

З урахуванням вищевикладеного, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.09.2024 у справі №904/2586/24 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Фермерського господарства «КАМЕЛІЯ» на нього, відповідно, підлягає залишенню без задоволення.

Розподіл судових витрат:

У відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання апеляційної скарги у сумі 3 633,60 грн покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства «КАМЕЛІЯ» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.09.2024 у справі №904/2586/24 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.09.2024 у справі №904/2586/24 - залишити без змін.

Витрати за подання апеляційної скарги у розмірі 3 633,60 грн покласти на скаржника.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя М.О. Дармін

Суддя О.В. Чус

Суддя І.М. Кощеєв