Рішення

від 06.01.2025 по справі 903/989/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06 січня 2025 року Справа № 903/989/24Господарський суд Волинської області у складі головуючого судді Гарбара Ігоря Олексійовича, розглянувши у приміщенні Господарського суду Волинської області у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи справу №903/989/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична фірма «Вокс Лекс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євротранслогістик» про стягнення 144636,17 грн,

ВСТАНОВИВ:

24.11.2024 представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична фірма «Вокс Лекс» сформував в системі «Електронний суд» позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євротранслогістик» про стягнення 144636,17 грн, в т.ч.: 83482,97 грн основний борг, 33019,31 грн 15% річних та 28133,89 грн інфляційні втрати.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору №КОМ 15644/16 від 01.06.2021.

Позивач просить суд розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 26.11.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвала суду від 26.11.2024 доставлена до електронного кабінету відповідача 26.11.2024 о 14:05 год, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Строк для подання відзиву - до 11.12.2024 включно.

Відзив відповідача на адресу суду не надходив.

Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відсутні.

Згідно ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, відсутність відзиву з відповідними вказівками на незгоду відповідача з будь-якою із обставин справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, що позбавляє відповідача відповідно до ч.4 ст. 165 ГПК України заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.06.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «І ІНВЕСТ 2019» (найменування до 27.04.2024 - Товариство з обмеженою відповідальністю «е-Кард ЮА») (надалі - Первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Євротранслогістик» (надалі за текстом - "Відповідач") укладено Договір № КОМ 15644/16 (надалі - Договір, а.с.10-13).

Згідно з п.1.1. Договору, первісний кредитор, як Комісіонер зобов`язується за дорученням Відповідача, як Комітента, за винагороду, від свого імені, але за рахунок Комітента організувати придбання Комітентом в E100 Baltia OU, Nordic Sales OU, AS VIADA Baltija, E100 Power Max Sp. z.o.o., E100 International Trade Sp. z.o.o., UAB «Europiniu korteliu servisas», SIA E100 LV, E100 LT, Baltia Trading Company OU та в інших учасників системи Е100 Товарів та Послуг в Мережі станцій Системи E100, з використанням Карток, для забезпечення обслуговування автотранспортних засобів Комітента за межами митної території України.

Пунктом 2.8. Договору визначено, що Сторони можуть вести документообіг первинних облікових документів за даним Договором, в тому числі звітів комісіонера, рахунків на оплату, актів наданих послуг, видаткових накладних, актів прийому - передачі товару, актів прийому - передачі послуг, специфікацій (додатків), актів звірки взаєморозрахунків та інших первинних облікових документів, що фіксують здійснення господарських операцій за даним Договором, та застосовуються у бухгалтерському обліку в електронній формі.

Первинні облікові документи, складені в електронній формі з дотриманням вимог чинного законодавства України про електронні документи та електронний документообіг, визнаються сторонами як оригінали.

У відповідності до пункту 3.2. Договору, оплата вартості Товарів та/або Послуг, WEB-послуг отриманих Комітентом, комісійної винагороди, а також вартість понесених витрат Комісіонера, пов`язаних з виконанням цього Договору здійснюється на підставі рахунку на оплату, протягом розрахункового періоду, але не пізніше 15 (п`ятнадцяти) календарних днів з моменту видачі Комісіонером рахунку на оплату.

Розділом «Терміни, які використовуються в даному Договорі» визначено, що «Розрахунковий період - проміжок часу, протягом якого Комітент здійснює Угоди з використанням Карток, а Комісіонер веде облік цих Угод. Даним договором встановлюється 2 розрахункових періоди: перший - з 1 числа по 15 число поточного місяця, та другий - з 16 числа по останній день місяця».

За прострочення виконання зобов`язання комітента з оплати у строк, що зазначений у п.3.2 цього договору, комісіонер має право нараховувати на суму заборгованості суму штрафних санкцій відповідно до умов цього договору (п.4.2.5 договору).

Відповідно до пункту 4.3.8. Комітент зобов`язаний підписувати та повертати документи вказані в п. 4.1.3. (Специфікацію, Рахунки на оплату з деталізованими розшифруваннями, Видаткові накладні, Акти прийому-передачі товарів, Звіти комісіонера, Акти наданих послуг, акт звірки взаєморозрахунків) цього Договору Комісіонеру протягом 10 робочих днів з моменту їх отримання від Комісіонера.

Згідно п.4.3.9. договору, якщо після спливу терміну вказаного в п. 4.3.8. Комітент не поверне підписаними оригінали документів вказані в п. 4.1.3. та не висуне письмові заперечення щодо даних, та не наддасть докази некоректності вказаних документів, документи вважаються вірними, прийнятими Комітентом та Комітент згідний з вказаною в них інформацією (кількістю, вартістю отриманих товарів та/або послуг), аналогічна норма, щодо звіту комісіонера міститься в частині 2 статті 1022 ЦК України. Сторони погодили що для цілей цього договору дата отримання Комітентом документів вказаних в п. 4.1.3. Договору при направленні таких документів до Комітента засобами електронного зв`язку/за допомогою електронного документообігу вважається такою що збігається з датою відправки таких документів Комісіонером (пункт 4.1.3. Договору).

Пунктом 6.2. Договору передбачено, що у випадку невиконання або неналежного виконання Комітентом свого обов`язку з оплати Товарів та Послуг на підставі рахунків на оплату, у встановлені Договором строки, Комітент зобов`язаний сплатити суму боргу згідно рахунку на оплату з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також п`ятнадцять відсотків річних від простроченої суми за весь період прострочення, починаючи з дня, наступного за днем, в який фактично повинна була надійти оплата.

Згідно п. 6.3. Договору, сторони погоджують, що позовна давність щодо вимог про стягнення неустойки (пені, штрафу) за невиконання чи неналежне виконання умов цього договору встановлюється тривалістю в три роки.

Як слідує з матеріалів справи, для оплати виконаних Первісним кредитором перед Відповідачем зобов`язань, Первісним кредитором з використанням програмної продукції у вигляді онлайн-сервісу електронного документообігу «Вчасно», з накладення електронного цифрового підпису, направлено Відповідачу наступні рахунки на оплату: № 1933841 від 15.02.2022 на суму 2 416,67 грн; № 32383 від 15.02.2022 на суму 115 535,03 грн, № 64939 від 15.02.2022, на суму 42 190,41 грн.; № 65971 від 15.02.2022, на суму 1 095,10 грн.; № 68007 від 15.02.2022, на суму 800,71 грн.; № 36352 від 28.02.2022, на суму 49 955,76 грн.; № 69607 від 28.02.2022, на суму 38 076,63 грн.; № 70229 від 28.02.2022, на суму 1 105,83 грн.; № 72628 від 28.02.2022, на суму 440,16 грн.; № 76012 від 31.03.2022, на суму 136,87 грн.; № 77236 від 30.04.2022, на суму 128,90 грн.; № 78023 від 31.05.2022, на суму 132,33 грн.; № 78599 від 30.06.2022, на суму 129,28 грн.; № 79080 від 31.07.2022, на суму 155,40 грн.; № 79622 від 31.08.2022, на суму 153,97 грн.; № 79839 від 30.09.2022, на суму 149,37 грн.; № 80343 від 31.10.2022, на суму 152,94 грн.; № 80669 від 30.11.2022, на суму 159,34 грн.; № 80963 від 31.12.2022, на суму 163,61 грн.; № 81273 від 31.01.2023, на суму 167,50 грн.

Приписами ст.12 Закону "Про електронні довірчі послуги", встановлено, що користувачі електронних довірчих послуг зобов`язані, в тому числі, забезпечувати конфіденційність та неможливість доступу інших осіб до особистого ключа.

Відповідачем, за період з 01.02.2022 по 30.07.2024, здійснено часткову оплату на загальну суму: 200000,00 грн, з яких 30237,16 грн зараховано первісним кредитором в погашення зобов`язань за січень 2022 року, що підтверджується актом звірки за січень 2022 (сальдо кінцеве, а.с.18 на звороті, 23,48) і лютий 2022 року (сальдо початкове), та 169762,84 грн зараховано первісним кредитором в погашення зобов`язань, які виникли після січня 2024 року.

Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Отже, акт звірки взаємних розрахунків, підписаний уповноваженою особою боржника є доказом, що свідчать про фактичне визнання відповідачем наявності у нього перед кредитором грошового зобов`язання щодо повернення грошових коштів (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду № 910/1389/18 від 05.03.2019).

Судом враховано правову позицію, наведену у постановах Верховного Суду від 26.10.2018 у справі №922/4099/17, від 09.11.2018 у справі №911/3685/17, від 30.01.2019 у справі №905/2324/17, від 08.05.2019 у справі №910/9078/18, від 21.05.2019 у справі №904/6726/17, від 05.06.2019 у справі №905/1562/18, від 10.06.2019 у справі №911/935/18 та від 11.06.2019 у справі №904/2394/18, згідно з якою, з урахуванням конкретних обставин справи, до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Таким чином, станом на день розгляду справи заборгованість Відповідача перед Первісним кредитором за Договором становить 83482,97 грн.

Враховуючи, що Відповідач отримав та підписав направлені Первісним кредитором документи з використанням системи електронного документообігу «Вчасно», - Відповідач в повній мірі повідомлений про існування заборгованості перед Первісним кредитором, однак своєчасне зобов`язання не виконав.

Таким чином, оскільки до Первісного кредитора не надходили письмові заперечення від Відповідача, щодо направлених йому документів, документи вважаються вірними, прийнятими та Відповідач згідний з вказаною в них інформацією.

В подальшому, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Юридична фірма «Вокс Лекс» (надалі за текстом - "Позивач") та Товариством з обмеженою відповідальністю «І ІНВЕСТ 2019» (Первісним кредитором) укладено Договір № 112-14 про відступлення права вимоги від 30 липня 2024 року (далі - Договір відступлення № 112-14) (а.с.10).

Згідно з пунктом 1.1. Договору відступлення № 112-14, Первісний кредитор передає належні йому права вимоги згідно з Договором № КОМ 15644/16 від 01.06.2021 (надалі - «Основний Договір»), укладеним між ТОВ «І ІНВЕСТ 2019» (найменування Товариства до 27 квітня 2024 року - ТОВ «е-Кард ЮА») та ТОВ «Євротранслогістик» (надалі - «Боржник»), а Новий кредитор приймає право вимоги, що належне Первісному кредитору за Основним Договором.».

Згідно п.п.1.2-1.3. договору, за цим Договором Новий кредитор одержує право (замість Первісного кредитора) вимагати від Боржника належного виконання всіх зобов`язань за Основним договором. Сума заборгованості Боржника перед Первісним кредитором складає 83482,97 грн., яка після підписання цього Договору стане зобов`язанням Боржника перед Новим Кредитором.

У відповідності до п.2.1-2.2 договору, за відступлення права вимоги за цим Договором Новий кредитор сплачує Первісному кредитору компенсацію в розмірі 83482,97 грн на умовах відстрочення платежу, у строк до 31 грудня 2025 року. Первісний кредитор зобов`язується до « 05» серпня 2024 року передати Новому кредитору оригінали всіх документів, в тому числі, але не виключно: Основний Договір з Боржником, первинні бухгалтерські документи, які стосуються Основного договору.

Таким чином, за умовами Договору відступлення № 112-14, до Позивача від Первісного кредитора відійшло право вимоги до Відповідача за Договором №КОМ 15644/16 від 01.06.2021.

Суд приймає до уваги, що договір №КОМ 15644/16 від 01.06.2021 та договір про відступлення права вимоги № 112-14 від 30.07.2024 не розірвано та в судовому порядку недійсними не визнано, а відтак вони є обов`язковими до виконання сторонами за договорами, та створюють певні правові наслідки, пов`язані із правовою природою таких договорів.

З врахуванням вищенаведеного, ТОВ «Юридична фірма «Вокс Лекс»» є Новим кредитором відносно ТОВ «Євротранслогістик».

Відповідно до ст. 144 ГК України, ст.11 ЦК України обов`язки суб`єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, непередбачених законом, але таких які йому не суперечать.

У відповідності до ст.173 ГК України та ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов`язання. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В силу ст.538 ЦК України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Суд установив, що між сторонами виникли правовідносини на підставі укладеного договору, який за своєю правовою природою є договором комісії.

За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента (стаття 1011 ЦК України).

Статтею 1012 Цивільного кодексу України визначено, що договір комісії може бути укладений на визначений строк або без визначення строку, з визначенням або без визначення території його виконання, з умовою чи без умови щодо асортименту товарів, які є предметом комісії. Комітент може бути зобов`язаний утримуватися від укладення договору комісії з іншими особами. Істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов`язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну.

Пунктом 1.2 договору сторони погодили, що даний договір містить елементи різних договорів і є змішаним договором відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України.

Статтею 1013 Цивільного кодексу України визначено, що комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії. Якщо договір комісії не був виконаний з причин, які залежали від комітента, комісіонер має право на комісійну плату на загальних підставах. У разі розірвання або односторонньої відмови від договору комісії комісіонер має право на плату за фактично вчинені дії.

Після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії. Комітент, який має заперечення щодо звіту комісіонера, повинен повідомити його про це протягом тридцяти днів від дня отримання звіту. Якщо такі заперечення не надійдуть, звіт вважається прийнятим (ст. 1022 ЦК України).

Комітент має право відмовитися від договору комісії. Якщо договір комісії укладено без визначення строку, комітент повинен повідомити комісіонера про відмову від договору не пізніше ніж за тридцять днів (ст. 1025 ЦК України).

Статтею 512 Цивільного кодексу України визначені підстави заміни кредитора у зобов`язанні. Згідно ч. 1 цієї статті кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (п. 1).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 Цивільного кодексу України).

Статтею 514 Цивільного кодексу України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 516 Цивільного кодексу України визначено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Такий статус сторін у правовідносинах існує до моменту виконання боржником зобов`язань перед кредитором, які відповідно до ст.599 ЦК України припиняються, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Таким чином, заміна кредитора у зобов`язанні допускається шляхом відступлення права вимоги на підставі правочину протягом усього часу існування зобов`язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.

Договір відступлення права вимоги має такі ознаки: 1) предметом є відступлення права вимоги щодо виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) таке зобов`язання може бути як грошовим, так і не грошовим (передання товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним або безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, за яким виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні. Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов`язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18 (пункти 37, 38)).

Згідно Правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15, " боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі".

При умові, що відповідач з будь-яких підстав не отримав вищезазначені повідомлення про відступлення права вимоги, має місце той факт, за яким відповідач не мав жодних перешкод для реалізації свого зобов`язання по сплаті кредитної заборгованості на рахунки первісного кредитора, які вказані в кредитному договорі, і таке виконання було б належним, відповідно до вимог ст. 516 ЦК України.

Як визначено ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

Статтею 251 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Згідно статті 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

У відповідності до ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Згідно ст. 255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.

Відповідно ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вказана норма є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов`язання. Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з представленими господарському суду розрахунком до позовної заяви позивачем відповідно до п.6.2 договору нараховано відповідачу 33019,31 грн. - 15% річних від простроченої суми та 28133,89 грн інфляційних втрат (а.с.7-9).

Перевіривши доданий позивачем до позовної заяви розрахунок заборгованості по відсотках, суд дійшов висновку, що правомірним є нарахування та підлягає стягненню з відповідача 33019,01 грн - 15% річних за період з 01.04.2022 по 23.11.2024 та 28133,89 грн інфляційні втрати (за період з 01.04.2022 по жовтень 2024 по кожному рахунку окремо).

Суд звертає увагу, що по рахунку № 36352 від 28.02.2022 на суму 42230,84 грн. період прострочення з 16.03.2022 по 23.11.2024 (оскільки рахунок підписано 28.02.2022), а тому 15% річних становлять 17061,90 грн, однак суд не може вийти за межі заявлених позовних вимог.

В задоволенні 00,30 грн 15% річних слід відмовити за безпідставністю, оскільки:

- по рахунку № 78023 від 31.05.22 року на суму 132,33 грн. період прострочення з 27.06.2022 по 23.11.2024 (15 день припадає на 25.06.2022 (неділя - вихідний), отже нараховувати слід з 27.06.2022;

- по рахунку № 79622 від 31.08.22 року на суму 153,97 грн період прострочення з 03.10.2022 по 23.11.2024 (15 день припадає на 02.10.2022 (неділя- вихідний), отже нараховувати слід з 03.10.2022;

- по рахунку № 79839 від 31.10.2022 року на суму 149,37 грн період прострочення з 24.10.2022 по 23.11.2024 (15 день припадає на 23.10.2022 (неділя- вихідний), отже нараховувати слід з 24.10.2022;

- по рахунку № 80669 від 31.11.2022 року на суму 159,34 грн період прострочення з 27.12.2022 по 23.11.2024 (15 день припадає на 26.10.2022 (неділя- вихідний), отже нараховувати слід з 27.10.2022.

Судом було застосовано розрахунки, здійснені за допомогою встановленої в господарському суді системи інформаційно-правового забезпечення "ЛІГА:ЗАКОН".

Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована підлягає до задоволення в сумі 144635,87 грн, в т.ч.: 83482,97 грн основний борг, 33019,01 грн 15% річних та 28133,89 грн інфляційні втрати. В задоволенні 00,30 грн (15% річних) слід відмовити.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в частині задоволених позовних вимог в сумі 2422,39 грн. відповідно до ст. 129 ГПК України слід віднести на нього.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

Керуючись ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 256 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євротранслогістик» (вулиця Стрілецька,4, місто Луцьк, 43021, код ЄДРПОУ 38474558) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична фірма «Вокс Лекс» (вулиця Степана Олійника, буд.9, офіс 105, місто Київ, 02068, код ЄДРПОУ 43275990) 144635,87 грн (сто сорок чотири тисячі шістсот тридцять п`ять гривень 87 коп), в т.ч.: 83482,97 грн основний борг, 33019,01 грн 15% річних та 28133,89 грн інфляційні втрати, а також 2422,39 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 39 коп) витрат по сплаті судового збору.

3. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Суддя І. О. Гарбар