Рішення

від 06.01.2025 по справі 903/961/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06 січня 2025 року Справа № 903/961/24

Господарський суд Волинської області у складі головуючого судді Гарбара Ігоря Олексійовича, розглянувши у приміщенні Господарського суду Волинської області у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи справу №903/961/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЛІ ГРУП" до Приватного підприємства "Олівія Транс" про стягнення 72905,97 грн,

ВСТАНОВИВ:

13.11.2024 представник Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЛІ ГРУП" сформувала в системі "Електронний суд" позовну заяву до Приватного підприємства "Олівія Транс" про стягнення 72905,97 грн, в т.ч.: 4333,19 грн - 30% річних, 3628,73 грн -збитки від інфляції, 3755,45 грн -пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ та 61188,60 грн -штраф від невчасно оплачених коштів - 15%.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки №15/04-1 від 15.04.2024.

Ухвалою суду від 14.11.2024 позовну заяву залишено без руху. Позивачу не пізніше 10-ти календарних днів з дня вручення ухвали усунути недоліки позовної заяви та подати суду:

- докази сплати судового збору в сумі 2422,40 грн;

- докази часткової оплати.

Ухвала суду від 14.11.2024 надіслана позивачу до електронного кабінету та доставлена - 14.11.2024 о 18:44 год.

Отже, строк для усунення недоліків до 25.11.2024.

22.11.2024 представник Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЛІ ГРУП" сформувала в системі "Електронний суд" заяву про усунення недоліків, якою долучила до матеріалів справи докази сплати судового збору та докази часткової оплати.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 26.11.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалу суду від 26.11.2024 доставлена до електронного кабінету відповідача 26.11.2024, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Строк для подання відзиву та заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження - до 11.12.2024.

09.12.2024 представник відповідача сформував в системі "Електронний суд" наступні документи:

1.Відзив на позовну заяву, в якому частково визнає позов, однак просить суд відмовити в задоволенні позовних щодо стягнення з ПП "ОЛІВІЯ ТРАНС" на користь ТОВ "ДЛІ ГРУП": 49,45 грн.- 30 % річних ; 42,87 грн - пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ; 2483,81 грн.- інфляційних втрат; 61188,60 грн.- штрафу від невчасно оплачених коштів - 15%; судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, а саме витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн. Вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат, а саме судового збору між Позивачем та Відповідачем розподілити пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до п.2 ч.1 ст. 129 ГПК України.

2.Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Ухвалою суду від 10.12.2024 відмовлено в задоволенні клопотання представника Приватного підприємства "Олівія Транс" про розгляд справи з повідомленням сторін.

13.12.2024 представниця позивач сформувала в системі «Електронний суд» відповідь на відзив, в якій вказала, що в договорі чітко розмежовано розмір процентної ставки, яку змінено на 30 відсотків річних та відсотки за користування чужими коштами, які вставлені у відсотковому відношенні до суми невиконаного вчасно грошового зобов`язання. Відповідач систематично здійснював порушення терміну оплати грошових коштів згідно Договору, однак сторонами узгоджено тримісячний строк для сплати за отриманий товар (зазвичай поставка товару відбувається на умовах передоплати). Вважає, що якщо штраф у розмірі 15% прямо зазначений у договорі або передбачений законом, його стягнення є законним. Відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Враховуючи наведене, позивач доводить, що нарахування 15 відсотків від суми порушеного грошового зобов`язання є правомірним та підставним.

Представник відповідача сформував в системі «Електронний суд» заперечення (на відповідь на відзив), в яких вказав, що Відповідач не погоджується з обґрунтуваннями Позивача, викладеними в Відповіді на відзив, оскільки стягнення штрафу договором не передбачено, а трактувати поняття штрафу - як проценти за користування чужими коштами у розмірі 15 (п`ятнадцять) відсотків від неоплаченої суми - не правильно, адже жодна норма закону не визначає штраф, як проценти за користування чужими коштами і проценти за користування чужими коштами не визначає штрафом. А тому, немає належних правових підстав стягувати з Відповідача штраф у розмірі 15 (п`ятнадцять) відсотків від неоплаченої суми. Щодо стягнення процентів за користування чужими коштами - застосування даного виду відповідальності призведе до порушення ч. 1 ст. 61 Конституції України, відповідно до якої: «ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення», оскільки проценти за користування чужими грошовими коштами це і є річні %, нарахування яких у розмірі 30 % вже здійснено Позивачем. Пояснення, міркування та аргументи Відповідача щодо процентів за користування чужими коштами викладено Відповідачем у Відзиві на позовну заяву і Відповідач підтримує їх у повному обсязі.

Посилання Позивача на правову позицію суду, що викладена в Постанові КГС ВС від 19.09.2019 у справі №904/5770/18 не зовсім правильно, адже в даній справі вирішувалось питання про стягнення штрафу, який передбачено договором, а в нашій ситуації стягнення штрафу договором не передбачено. Таким чином, на підставі вищевикладеного, враховуючи пояснення, міркування та аргументи, викладені Відповідачем у Відзиві на Позовну заяву вважає доводи, пояснення, міркування та аргументи Позивача, викладених у відповіді на Відзив такими, що слід відхилити.

Представник позивача надіслала в систему «Електронний суд» та на електронну адресу наступні документи:

1.Заяву про стягнення витрат на правову допомогу, в якій просить суд стягнути з відповідача 15000,00 грн витрат на правову допомогу.

2. Заяву про уточнення позовних вимог, в якій просить стягнути з Приватного підприємства "Олівія Транс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЛІ ГРУП" 72905,97 грн, в т.ч.: 4333,19 грн - 30% річних, 3628,73 грн -збитки від інфляції, 3755,45 грн -пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ та 61188,60 грн -штраф від невчасно оплачених коштів - 15%. А також 2423,00 грн витрат пов`язаних із сплатою судового збору та 15000,00 грн витрат на правову допомогу.

31.12.2024 представник відповідача сформував в системі «Електронний суд» клопотання, в якому просить суд зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу Позивача, які підлягають розподілу між сторонами на 14000,00 грн, тобто з 150000,00 грн. до 1000,00 грн.

Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.04.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДЛІ ГРУП» (далі - Постачальник) та Приватним підприємством «ОЛІВІЯ ТРАНС» (далі - Покупець) укладено Договір поставки № 15/04-1 (далі - Договір, а.с.72-73).

Пунктом 1.1 Договору визначено, шо Постачальник зобов`язується поставляти та передати у власність Покупця Матеріали (щебінь, пісок та інші будівельні матеріали (далі - Будівельні матеріали, Товар)), а Покупець зобов`язується прийняти Матеріали та оплатити їх на умовах даного Договору.

Загальна ціна Договору складається із сукупності вартості усього поставленого Товару протягом строку дії Договору № 15/04-1 (пункт 3.3.).

Відповідно до пункту 3.4. Договору покупець оплачує суму, зазначену згідно рахунку Постачальника, протягом 3-х місяців з дня отримання партії Матеріалів, шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника.

Пунктом 5.1. Договору узгоджено, що у випадку невиконання або неналежного виконання Сторонами умов даного Договору, вони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України та цим Договором.

Пунктом 5.2. Договору встановлено, що за прострочення грошових зобов`язань за даним Договором Сторони несуть відповідальність у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожний день прострочки.

Відповідно до пунктів 5.7. та 5.8. Договору при здійсненні Сторонами розрахунків на умовах відстрочки платежу (післяплати), за несвоєчасне проведення розрахунків у відповідності до умов даного договору Постачальник має право стягнути з Покупця проценти за користування чужими коштами в розмірі 15 (п`ятнадцять) відсотків від неоплаченої суми. Сторони домовились щодо зміни розміру процентної ставки і встановлюють її в розмірі тридцять відсотків річних від несплаченої суми коштів (боргу) до дня повної оплати

Згідно пункту 7.4. Договір вступає в силу станом на дату його підписання сторонами та діє до « 31» грудня 2024 року.

З моменту укладення Договору №15/04-1 Постачальник здійснив поставку Товару Покупцю на загальну суму 1169089 грн, що підтверджується видатковими накладними №252 від 02.05.24 на суму 89 096,00 грн, № 256 від 03.05.24 на суму 45 528,00 грн, № 260 від 08.05.24 на суму 46 088,00 грн, № 271 від 09.05.24 на суму 29 232,00 грн, № 272 від 10.05.24 на суму 45920,00 грн, № 277 від 13.05.24 на суму 29 008,00 грн, № 285 від 14.05.24 на суму 46 312,00 грн, № 292 від 15.05.24 на суму 14 560,00 грн, №297 від 16.05.24 на суму 30016,00 грн, № 299 від 17.05.24 на суму 14896,00 грн, №321 від 22.05.24 на суму 31 136,00 грн, №335 від 24.05.24 на суму 15456,00 грн, № 336 від 27.05.24 на суму 15568,00 грн, №354 від 03.06.24 на суму 14168,00 грн, №361 від 04.06.24 на суму 30914,00 грн, №365 від 05.06.24 на суму14300,00 грн, № 382 від 07.06.24 на суму 45375,00 грн, №383 від 08.06.24 на суму 45 375,00 грн, № 392 від 12.06.24 на суму 29624,00 грн, №428 від 18.06.24 на суму 15345,00 грн, № 445 від 20.06.24 на суму 15792,00 грн, № 449 від 21.06.24 на суму 30240,00 грн, № 451 від 24.06.24 на суму 30072,00 грн, №454 від 25.06.24 на суму 14224,00 грн, №475 від 28.06.24 на суму 14960,00 грн, №477 від 29.06.24 на суму 29700,00 грн, №491 від 03.07.24 на суму 15675,00 грн, № 575 від 07.08.24 на суму 59 920,00 грн, № 578 від 08.08.24 на суму 43120,00 грн, № 581 від 09.08.24 на суму 75 600,00 грн, № 586 від 14.08.24 на суму 29 848,00 грн, № 589 від 16.08.24 на суму 59171,00 грн, № 596 від 19.08.24 на суму 44 165,00 грн, № 602 від 20.08.24 на суму 30470,00 грн, №605 від 21.08.24 на суму 28215,00 грн.

У зв`язку із наявною заборгованістю, відповідно до статті 222 Господарського кодексу України, ТОВ «ДЛІ ГРУП» 08 жовтня 2024 направило Відповідачу Претензію (за вих. №08-10/2024-1) щодо порушення умов договору та з проханням сплатити залишок грошових коштів (Накладна «Укрпошти» за номером відправлення №4302608139835, а.с.63-64).

Зобов`язання щодо оплати Відповідач виконав у повному обсязі, що підтверджується наступними платіжними інструкціями з відмітками банку: №793 від 23.07.24 на суму 89096,00 грн, № 823 від 01.08.24 на суму 45 528,00 грн, № 840 від 06.08.24 на суму 46 088,00 грн, № 841 від 06.08.24 на суму 9 232,00 грн, № 879 від 08.08.24 на суму 20 000,00 грн, № 883 від 09.08.24 на суму 45 920,00 грн, № 896 від 14.08.24 на суму 29 008,00 грн, № 897 від 14.08.24 на суму 46312,00 грн, № 898 від 14.08.24 на суму 14 560,00 грн, № 899 від 14.08.24 на суму 30 016,00 грн. № 900 від 14.08.24 на суму 14 896,00 грн, № 1073 від 20.09.24 на суму 62 160,00 грн, №1075 від 20.09.24 на суму 137 840,00 грн, № 1089 від 26.09.24 на суму 100 000,00 грн, №1123 від 04.10.24 р. на суму 50 000,00 грн, № 1144 від 09.10.24 на суму 42 249,00 грн, № 1145 від 09.10.24 на суму 15 675,00 грн, № 1232 від 17.10.24 на суму 9 920,00 грн. № 1265 від 28.10.24 на суму 20 000,00 грн, № 1273 від 01.11.24 на суму 50 000,00 грн. № 1292 від 07.11.24 на суму 100 000,00 грн. № 1320 від 14.11.24 на суму 35 000,00 грн, № 1321 від 14.11.24 на суму 55 000,00 грн, № 1152 від 19.11.24 на суму 42 000,00 грн. № 1337 від 20.11.24 на суму 10 470,00 грн. № 1154 від 20.11.24 на суму 20 000,00 грн, № 1342 від 21.11.24 на суму 28 119,00 грн.

На дату подачі позову до суду основна заборгованість сплачена відповідачем, однак з порушеним строкм, який встановлений п.3.4 договору.

Відповідно до ст. 144 ГК України, ст.11 ЦК України обов`язки суб`єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, непередбачених законом, але таких які йому не суперечать.

У відповідності до ст.173 ГК України та ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов`язання. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну проданого товару.

В силу ст.538 ЦК України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов`язання (п. 1 ст. 549 ЦК України). Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Як визначено ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

Несвоєчасне проведення відповідачем належних розрахунків з позивачем, існування заборгованості по оплаті стало підставою для нарахування пені за прострочку виконання грошових зобов`язань та звернення до суду із позовом про стягнення нарахованих сум.

Згідно з п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно з приписами ст. 216-218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вказана норма є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов`язання. Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

У відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

При цьому перебіг часу, за який нараховуються пені, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно з представленими господарському суду розрахунками до позовної заяви позивачем відповідно до ст. 625 ЦК України та умовами договору нараховано відповідачу:

-4333,19 грн . - 30% річних,

-3628,73 грн інфляційні втрати;

- 3755.45 грн - пеня;

- 61188,50 грн - штраф 15% від вчасно несплачених коштів (а.с.65-70).

Господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши доданий позивачем до позовної заяви розрахунок заборгованості по кожній накладній окремо, по пені, відсотках та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що правомірним є нарахування та підлягає стягненню з відповідача:

- пеня в сумі 3141,69 грн.

- 30% річних в сумі 3625,02 грн.

- інфляційні втрати в сумі 1144,92 грн.

В нарахуванні 613,76 грн пені, 708,17 грн 30% річних, 2483,81 грн інфляційних втрат та 6118,60 грн штрафу слід відмовити за безпідставністю.

При цьому, судом було застосовано розрахунки, здійснені за допомогою встановленої в господарському суді системи інформаційно-правового забезпечення "ЛІГА:ЗАКОН".

Щодо нарахування інфляційних витрат, судом враховано наступне.

Суд зауважує, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 Господарського процесуального кодексу України, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як слідує з матеріалів справи, позивач нарахував відповідачу інфляційні втрати:

за вересень 2024 (за період 23.08.2024 по 19.09.2024) в розмірі 467,04 грн,

за вересень 2024 (за період з 25.08.2024 по 19.09.2024) в розмірі 231,84 грн.,

за вересень 2024 (за період з 28.08.2024 по 19.09.2024) в розмірі 233,52 грн.,

за вересень 2024 (за період з 04.09.2024 по 19.09.2024) в розмірі 212,52 грн.,

за вересень 2024 (за період з 05.09.2024 по 19.09.2024) в розмірі 463,71 грн.,

за вересень 2024 (за період з 06.09.2024 по 19.09.2024) в розмірі 214,50 грн.,

за вересень 2024 (за період з 08.09.2024 по 19.09.2024) в розмірі 680,62 грн.,

за вересень 2024 (за період з 08.09.2024 по 19.09.2024) в розмірі 496,24 грн.,

за вересень 2024 (за період з 08.09.2024 по 25.09.2024) в розмірі 184,38 грн.,

за вересень 2024 (за період з 13.09.2024 по 25.09.2024) в розмірі 444,36 грн.,

Перевіривши розрахунок позивача по інфляційним втратам та періоди, по яким заявлено інфляційне нарахуванням з урахуванням зазначеної практики Об`єднаної палати Касаційного господарського суду, господарський суд встановив, що розмір інфляційного збільшення становить 1144,92 грн.

Отже, оскільки прострочення за вищевказані періоди становлять менше 15 днів, то в нарахуванні 2483,81 грн інфляційних втрат слід відмовити.

З огляду на вищевикладене інфляційні втрати мають зараховуватися на суму боргу час прострочення якого становив більше 15 днів, тобто за затримку в оплаті по партіям матеріалів, поставлених згідно наступних видаткових накладних:

№ 321 від 22.05.2024 на суму 31136,00 грн (за період 23.08.2024 по 19.09.2024 в розмірі 467,04 грн);

№ 335 від 24.05.2024 на суму 15 456,00 грн (за період з 27.08.2024 по 19.09.2024 в розмірі 231,84 грн);

№336 від 27.05.2024 на суму 15568,00 грн (за період з 28.08.2024 по 19.09.2024 в розмірі 233,52 грн);

№ 354 від 03.06.2024 на суму 14 168,00 грн (за період з 04.09.2024 по 19.09.2024 в розмірі 212,52 грн).

Щодо нарахування 30% річних (п.5.8 договору), судом враховано наступне.

Відповідно до частини 3 статті 692 ЦК України продавець має право вимагати не тільки оплати товару (тобто стягнення грошових коштів у розмірі покупної ціни проданого майна), а й сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - це прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Такі висновки сформульовано в пункті 34 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18).

У частині 3 статті 692 ЦК України зазначений термін використано у другому значенні. Тобто під сплатою процентів за користування чужими грошовими коштами розуміється відповідальність за прострочення виконання грошового зобов`язання згідно зі статтею 625 цього Кодексу. Така відповідальність виступає способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає в отриманні компенсації його майнових втрат, спричинених неналежним виконанням грошового зобов`язання. Такі висновки сформульовано в пункті 7.51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2020 року у справі № 916/667/18 (провадження № 12-145гс19).

Згідно із ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, стаття 625 ЦК України надає можливість кредитору боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, встановити інший, ніж три проценти річних, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами.

Норма щодо трьох процентів річних, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивною та застосовуються у разі, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У спірних правовідносинах сторонами було погоджено застосування 30% річних.

Тобто, підвищені проценти за статтею 625 ЦК України встановлені й узгоджені самими сторонами.

У постанові від 14.04.2021 у справі №922/1716/20 щодо можливості встановлення сторонами договору 48% річних Верховний Суд зазначив, що стаття 625 ЦК України надає можливість кредитору боржника, якщо він прострочив виконання грошового зобов`язання, встановити інший, ніж три проценти річних, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами.

За змістом частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у частині 2 статті 625 ЦК України зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Норма щодо трьох процентів річних, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивною та застосовуються у разі, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сторони у пункті 5.8 договору визначили інший розмір процентів річних, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України, - 30 % річних від несплаченої загальної вартості товару.

Разом з тим, закріпивши принцип свободи договору у ЦК України, законодавець також визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу другого частини третьої статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, зокрема, всупереч принципам справедливості, добросовісності, розумності.

Суд перевіривши методику та правильність розрахунків позивача щодо нарахування 30% річних, погоджується з ними частково.

Вважає, що останні підставні та підлягають до часткового задоволення в сумі 3996,95 грн, в іншій частині стягнення 30% річних в розмірі 336,24 грн. слід відмовити, оскільки останні безпідставно нараховані, а саме:

-по видатковій накладній №321 від 22.05.24 на суму 31136,00 грн: період прострочення з 23.08.2024 по 19.09.2024, отже, 30% річних становить 714,60;

-по видатковій накладній №335від 24.05.24 на суму 15456,00 грн: період прострочення з 27.08.2024 по 19.09.2024 (оскільки останній день оплати припадає на 24.09.2024 (неділя - вихідний), якщо останній день строку припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається операційний день, що настає за вихідним або святковим днем, тобто, останній день оплати - 26.09.2024 (понеділок), а тому нараховувати слід з 27.08.2024), отже, 30% річних становить 714,60 грн;

-по видатковій накладній №336 від 27.05.24 на суму 15568,00грн: період прострочення з 28.08.2024 по 19.09.2024, отже, 30% річних становить 293,50 грн;

-по видатковій накладній №354 від 03.06.24 на суму 14168,00 грн: період прострочення з 04.09.2024 по 19.09.2024, отже, 30% річних становить 185,81 грн;

-по видатковій накладній №361 від 04.06.24 на суму 30914,00 грн: період прострочення з 05.09.2024 по 19.09.2024, отже, 30% річних становить 380,09 грн;

-по видатковій накладній №365 від 05.06.24 на суму 14300,00 грн: період прострочення з 06.09.2024 по 19.09.2024, отже, 30% річних становить 164,10 грн;

-по видатковій накладній №382 від 07.06.24 на суму 45375,00 грн: період прострочення з 10.09.2024 по 19.09.2024 (оскільки останній день оплати припадає на 07.09.2024 (субота - вихідний), якщо останній день строку припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається операційний день, що настає за вихідним або святковим днем, тобто, останній день оплати - 09.09.2024 (понеділок), а тому нараховувати слід з 10.09.2024),, отже, 30% річних становить 371,93 грн.;

-по видатковій накладній №383 від 08.06.24 на суму 45375,00 грн: період прострочення з 10.09.2024 по 19.09.2024 (оскільки останній день оплати припадає на 08.09.2024 (неділя - вихідний), якщо останній день строку припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається операційний день, що настає за вихідним або святковим днем, тобто, останній день оплати - 09.09.2024 (понеділок), а тому нараховувати слід з 10.09.2024), отже, 30% річних становить 371,93 грн ; період прострочення з 20.09.2024 по 25.09.2024, , отже, 30% річних становить 60,45 грн (з врахуванням часткової оплати).

-по видатковій накладній №392 від 12.06.24 на суму 29624,00 грн: період прострочення з 13.09.2024 по 25.09.2024, отже, 30% річних становить 315,67 грн;

-по видатковій накладній №428 від 18.06.24 на суму 15345,00 грн: період прострочення з 19.09.2024 по 25.09.2024, отже, 30% річних становить 88,05 грн;

-по видатковій накладній №445 від 20.06.24 на суму 15792,00 грн: період прострочення з 21.09.2024 по 25.09.2024, отже, 30% річних становить 64,72 грн;

-по видатковій накладній №449 від 21.06.24 на суму 30240,00 грн: період прострочення з 24.09.2024 по 25.09.2024 (оскільки останній день оплати припадає на 21.09.2024 (субота- вихідний), якщо останній день строку припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається операційний день, що настає за вихідним або святковим днем, тобто, останній день оплати - 23.09.2024 (понеділок), а тому нараховувати слід з 24.09.2024), отже, 30% річних становить 49,57 грн ; період прострочення з 26.09.2024 по 03.10.2024 на суму 3293,00 грн- 30% річних становить 21,59 грн (з врахуванням часткової оплати).

-по видатковій накладній №451від 24.06.24 на суму 30072,00 грн: період прострочення з 25.09.2024 по 03.10.2024, отже, 30% річних становить 221,84 грн;

-по видатковій накладній №454 від 25.06.24 на суму14224,00 грн: період прострочення з 26.09.2024 по 03.10.2024, отже, 30% річних становить 93,27 грн;

-по видатковій накладній №475 від 28.06.24 на суму 14960,00 грн: період прострочення з 01.10.2024 по 03.10.2024 (оскільки останній день оплати припадає на 29.09.2024 (неділя- вихідний), якщо останній день строку припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається операційний день, що настає за вихідним або святковим днем, тобто, останній день оплати - 30.09.2024 (понеділок), а тому нараховувати слід з 01.10.2024), отже, 30% річних становить 36,79 грн;

-по видатковій накладній №477 від 29.06.24 на суму 29700,00 грн: період прострочення з 01.10.2024 по 08.10.2024 (оскільки останній день оплати припадає на 29.09.2024 (неділя- вихідний), якщо останній день строку припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається операційний день, що настає за вихідним або святковим днем, тобто, останній день оплати - 30.09.2024 (понеділок), а тому нараховувати слід з 01.10.2024), отже, 30% річних становить 194,75 грн;

-по видатковій накладній №491 від 03.07.24 на суму 15675,00 грн: період прострочення з 04.10.2024 по 08.10.2024, отже, 30% річних становить 64,24 грн.

Щодо нарахування пені в розмірі 3755,45 грн та штрафу в розмірі 61188,60 грн, судом враховано наступне.

Пунктом 5.2. Договору встановлено, що за прострочення грошових зобов`язань за даним Договором Сторони несуть відповідальність у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожний день прострочки.

Суд перевіривши методику та правильність розрахунків позивача щодо нарахування пені, погоджується з ними частково.

Вважає, що останні підставні та підлягають до часткового задоволення в сумі 3464,03 грн, в іншій частині стягнення пені в розмірі 291,42 грн слід відмовити, оскільки останні безпідставно нараховані, а саме:

-по видатковій накладній №321 від 22.05.24 на суму 31136,00 грн: період прострочення з 23.08.2024 по 19.09.2024, отже, пеня становить 619,32;

-по видатковій накладній №335від 24.05.24 на суму 15456,00 грн: період прострочення з 27.08.2024 по 19.09.2024 (оскільки останній день оплати припадає на 24.09.2024 (неділя - вихідний), якщо останній день строку припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається операційний день, що настає за вихідним або святковим днем, тобто, останній день оплати - 26.09.2024 (понеділок), а тому нараховувати слід з 27.08.2024), отже, пеня становить 263,51 грн;

-по видатковій накладній №336 від 27.05.24 на суму 15568,00грн: період прострочення з 28.08.2024 по 19.09.2024, отже, пеня становить 254,36 грн;

-по видатковій накладній №354 від 03.06.24 на суму 14168,00 грн: період прострочення з 04.09.2024 по 19.09.2024, отже, пеня становить 161,04 грн;

-по видатковій накладній №361 від 04.06.24 на суму 30914,00 грн: період прострочення з 05.09.2024 по 19.09.2024, отже, пеня становить 329,41 грн;

-по видатковій накладній №365 від 05.06.24 на суму 14300,00 грн: період прострочення з 06.09.2024 по 19.09.2024, отже, пеня становить 142,22 грн;

-по видатковій накладній №382 від 07.06.24 на суму 45375,00 грн: період прострочення з 10.09.2024 по 19.09.2024 (оскільки останній день оплати припадає на 07.09.2024 (субота - вихідний), якщо останній день строку припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається операційний день, що настає за вихідним або святковим днем, тобто, останній день оплати - 09.09.2024 (понеділок), а тому нараховувати слід з 10.09.2024), отже, пеня становить 322,34 грн.;

-по видатковій накладній №383 від 08.06.24 на суму 45375,00 грн: період прострочення з 10.09.2024 по 19.09.2024 (оскільки останній день оплати припадає на 08.09.2024 (неділя - вихідний), якщо останній день строку припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається операційний день, що настає за вихідним або святковим днем, тобто, останній день оплати - 09.09.2024 (понеділок), а тому нараховувати слід з 10.09.2024), отже, пеня становить 322,34 грн; період прострочення з 20.09.2024 по 25.09.2024, пеня становить 52,39 грн (з врахуванням часткової оплати).

-по видатковій накладній №392 від 12.06.24 на суму 29624,00 грн: період прострочення з 13.09.2024 по 25.09.2024, отже, пеня становить 273,58грн;

-по видатковій накладній №428 від 18.06.24 на суму 15345,00 грн: період прострочення з 19.09.2024 по 25.09.2024, отже, пеня становить 76,31 грн;

-по видатковій накладній №445 від 20.06.24 на суму 15792,00 грн: період прострочення з 21.09.2024 по 25.09.2024, отже, пеня становить 15,09 грн;

-по видатковій накладній №449 від 21.06.24 на суму 30240,00 грн: період прострочення з 24.09.2024 по 25.09.2024 (оскільки останній день оплати припадає на 21.09.2024 (субота- вихідний), якщо останній день строку припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається операційний день, що настає за вихідним або святковим днем, тобто, останній день оплати - 23.09.2024 (понеділок), а тому нараховувати слід з 24.09.2024), отже, пеня становить 42,96 грн ; період прострочення з 26.09.2024 по 03.10.2024 на суму 3293,00 грн- пеня становить 18,71 грн (з врахуванням часткової оплати).

-по видатковій накладній №451від 24.06.24 на суму 30072,00 грн: період прострочення з 25.09.2024 по 03.10.2024, отже, пеня становить 192,26 грн;

-по видатковій накладній №454 від 25.06.24 на суму14224,00 грн: період прострочення з 26.09.2024 по 03.10.2024, отже, пеня становить 80,84 грн;

-по видатковій накладній №475 від 28.06.24 на суму 14960,00 грн: період прострочення з 01.10.2024 по 03.10.2024 (оскільки останній день оплати припадає на 29.09.2024 (неділя- вихідний), якщо останній день строку припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається операційний день, що настає за вихідним або святковим днем, тобто, останній день оплати - 30.09.2024 (понеділок), а тому нараховувати слід з 01.10.2024), отже, пеня становить 31,88 грн;

-по видатковій накладній №477 від 29.06.24 на суму 29700,00 грн: період прострочення з 01.10.2024 по 08.10.2024 (оскільки останній день оплати припадає на 29.09.2024 (неділя- вихідний), якщо останній день строку припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається операційний день, що настає за вихідним або святковим днем, тобто, останній день оплати - 30.09.2024 (понеділок), а тому нараховувати слід з 01.10.2024), отже, пеня становить 168,79 грн;

-по видатковій накладній №491 від 03.07.24 на суму 15675,00 грн: період прострочення з 04.10.2024 по 08.10.2024, отже, пеня становить 55,68 грн.

Щодо нарахування штрафу в розмірі 61188,60 грн, суд виходив з наступного.

Відповідно до пункту 5.7. Договору, при здійсненні Сторонами розрахунків на умовах відстрочки платежу (післяплати), за несвоєчасне проведення розрахунків у відповідності до умов даного договору Постачальник має право стягнути з Покупця проценти за користування чужими коштами в розмірі 15 (п`ятнадцять) відсотків від неоплаченої суми.

У постанові від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17 Велика Палата Верховного Суду роз`яснила, що термін "користування чужими грошовими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (пункт 6.20).

Таким чином, у справі № 910/1238/17 Великою Палатою Верховного Суду чітко розмежовано поняття "проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами" та "проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами", причому останні проценти кваліфіковано саме в якості плати боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання, врегульованої частиною другою статті 625 ЦК України.

Відтак, у даному випадку, розмір процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами встановлено законом, а саме частиною другою статті 625 ЦК України.

Згідно ч.1 ст.230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Штраф може застосуватися за будь-які порушення зобов`язань й обчислюється у відсотках від суми невиконаних/неналежно виконаних зобов`язань. Пеня застосовується лише до грошових зобов`язаннях і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаних грошових зобов`язань за кожен день прострочення виконання, тобто носить триваючий характер.

В позовній заяві та відповіді на відзив, позивач просить суд стягнути з відповідача 61188,60 грн - 15% штрафу від вчасно не сплачених коштів.

Разом з цим, як вбачається з умов договору, відповідальність у вигляді штрафу у розмірі 15% не передбачена.

У справі № 908/1501/18 розглядався спір про зобов`язання прийняти продукцію за договором поставки та стягнення основного боргу, 3% річних, "інфляційних втрат" та пені. Висновки Верховного Суду у постанові від 05.09.2019 у цій справі, зокрема, стосувалися неможливості застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов`язань за умови невизначення їх у договорі та за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій. Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для стягнення пені у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не передбаченому законом.

Отже, стягнення штрафу, який не передбачено умовами договру ,та трактувати поняття «штрафу» - як «проценти за користування чужими коштами у розмірі 15 (п`ятнадцять) відсотків від неоплаченої суми» - є неправомірним, адже жодна норма закону не визначає штраф, як проценти за користування чужими коштами і проценти за користування чужими коштами не визначає штрафом.

Сплата неустойки (штрафу) та проценти за користування чужими коштами в розмірі 15 (п`ятнадцять) відсотків від неоплаченої суми можна охарактеризувати загальним поняттям «санкція» - визначена міра майнових чи інших невигідних для особи наслідків невиконання вимог закону та/або умов договору.

У разі узгодження сторонами санкції у вигляді процентів за користування чужими коштами в розмірі 15 (п`ятнадцять) відсотків від неоплаченої суми та закріплення її в договорі суд не має вдаватися до її перекваліфікації на штраф за відсутності ознак зловживання свободою договору чи прямої законодавчої заборони.

Перекваліфікація судом процентів за користування чужими коштами в розмірі 15 (п`ятнадцять) відсотків від неоплаченої суми в договорі на штраф, є неприпустимою.

З врахуванням вищевикладеного, відсутні правові підстави стягувати з Відповідача штраф у розмірі 15 (п`ятнадцять) відсотків від неоплаченої суми, а тому в нарахуванні 61188,60 грн слід відмовити за безпідставністю.

Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована підлягає до задоволення в сумі 8605,90 грн, в т.ч.: 3996,95 грн. - 30% річних, 1144,92 грн. інфляційні втрати та пеня в розмірі 3464,03 грн. В решті позову в розмірі 64300,07 грн слід відмовити.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору пропорційно до суми задоволених вимог в сумі 285,94 грн. (8605,90 грн. х 2422,40 грн. / 72905,97 грн.) відповідно до ст.129 ГПК України слід покласти на нього.

Подаючи позов до суду а також у заяві про стягнення витрат на правову допомогу, позивач просив стягнути з відповідача на його користь 15000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Статтею 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частиною 5 ст. 126 ГПК України встановлено, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Позивач у справі оплату послуг адвоката підтвердив договором про надання правової (правничої) допомоги №2 від 10.01.2023, актом виконаних робіт (наданих послуг)(а.с.19-20)

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 визначила докази, які є необхідними для компенсації витрат на правничу допомогу: на підтвердження цих обставин (складу та розміру витрат) суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат.

В підтвердження надання послуг з професійної правничої допомоги в суді під час розгляду справи №903/961/24 надано копії: договору про надання правової допомоги №17 від 01.10.2024, акту приймання-передачі послуг від 25.12.2024, рахунку №25/12 від 25.12.2024.

Як слідує з матеріалів справи, 01.10.2024 між ТОВ «ДЛІ Груп» та АО «Фоксі» укладено договір про надання правової допомоги №17.

Із дослідженого договору, вбачається, що сторони узгодили, за дим договором Об`єднання зобов`язується здійснювати представлення інтересів Клієнта перед юридичними особами та фізичними особами, в органах державної влади, прокуратури, поліції, державної виконавчої служби/приватними виконавцями, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, а також в судах усіх інстанцій з питань, що стосуються Клієнта, зокрема що стосується стягнення з ПП «ОЛІВІЯ ТРАНС».

Для нього Об`єднанню надається право:

- подання запитів, заяв, клопотань та інших процесуальних документі»;

- одержувати належні Клієнту документи;

- представляти інтересів в суді зі всіма правами, які передбачені законодавством;

- вчиняти всі інші юридично значимі дії, пов`язані з виконанням договору.

Згідно п.п.7.1.-7.2 договору, за результатами надання правової допомоги складається акт, що підписується Сторонами. В акті вказується обсяг наданої Об`єднанням правової допомоги, розмір гонорару та понесених витрат.

Сторонами погоджено, що вартість послуг визначається із розрахунку часу, витраченого Об`єднанням для надання правової допомоги. Також, сторонами погоджено, що розрахунок розміру гонорару здійснюється з урахуванням вартості 1 години затраченого часу, гривневим еквівалентом чого є сума коштів в сумі 2000,00 грн. (п.7.3 договору).

Згідно п.7.4 договору, у випадку участі Об`єднання в судових засіданнях в інтересах Клієнта, розрахунок гонорару здійснюється з урахуванням також часу, необхідного для прибуття в судове засідання та повернення із судового засідання.

Сторонами погоджено, що витратами Об`єднання с витрати, пов`язані з надісланням поштової кореспонденції, копіювання матеріалів, прибуття в судові засідання. Гонорар сплачується Клієнтом в строк протягом 3-ох днів з моменту підписання акту-приймання наданої правової допомоги. Гонорар сплачується готівкою або здійснюється у безготівковому порядку на рахунок Об`єднання (п.7.5. - 7.7 договору).

Згідно із актом приймання-передачі послуг від 25.12.2024 адвокатським об`єднанням «Фоксі» було надано наступні послуги:

1. Аналіз договірних відносин між ТОВ «ДЛІ ГРУП» та ПП «Олівія Транс», а також документів на підтвердження поставки товару, 2,5 год - 5000,00 грн.

2. Підготовлення та подача в інтересах клієнта позову до Господарського суду Волинської області , 5 год - 10000,00 грн.

Всього: 15000,00 грн.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено, що за ст. 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", п.п. 79 і 112).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п. п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20).

За умови підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, не надання іншою стороною доказів невідповідності заявлених до відшкодування витрат критеріям співмірності, у тому числі спростування правильності відповідних розрахунків, витрати на надану професійну правничу допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено, чи тільки має бути сплачено (Постанова об`єднаної палати КГС ВС від 22.01.2021 №925/1137/19).

Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч.4 ст.126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору визначеному нормами ст. 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України (Постанова об`єднаної палати КГС ВС від 20.11.2020 у справі №910/13071/19).

Згідно висновків, викладених Верховним Судом у п. 4.16. постанови від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19 «суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони» та «суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання» не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, що «під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо.

Разом з тим, акт надання послуг не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі за рахунок іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

При цьому, звертає на себе увагу факт штучного збільшення обсягу виконаних робіт, оскільки вказані заявником в акті наданих послуг види послуг як: Аналіз договірних відносин між ТОВ «ДЛІ ГРУП» та ПП «Олівія Транс», а також документів на підтвердження поставки товару, охоплюються послугою з підготовки позовної заяви, у зв`язку з чим помилково визначено такі послуги як окремі та самостійні, а не як складові частини послуги з підготовки позовної заяви.

Подібна за своїм змістом правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду №922/1964/21 від 16.11.2022, №754/8750/19 від 22.05.2024.

Отже, дані вимоги в розмірі 5000,00 грн до задоволення не підлягають.

З огляду на викладене, є підстави для відшкодування витрат позивача на професійну правничу допомогу за рахунок відповідача пропорційно до розміру правомірно заявлених позовних вимог у відповідності до п.4 ст.129 ГПК України, що становить 1180,41 грн. (8605,90*10000,00/72905,97).

При розподілі витрат на професійну правничу допомогу суд врахував ступінь складності справи, кількість та обсяг підготовлених представником позивача процесуальних документів, розрахунків, час, витрачений адвокатом, категорію справи та суму предмету спору.

За приписами ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд вважає, що надані позивачем документи в їх сукупності є достатніми доказами на підтвердження наявності підстав для відшкодування за рахунок відповідача витрат на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог в розмірі 1180,41 грн, а в іншій залишаються за позивачем.

Щодо доводів представника відповідача, що документи сторони позивача у даній справі підписані безпосередньо його керівником, жодних ознак участі у їх підготовці безпосередньо АО «Фоксі» відсутні, спростовуються наступним.

Підписання заяв по суті керівником установи, а не адвокатом, не спростовує обставин надання адвокатом правової допомоги щодо підготовки відповідних документів (подібний правовий висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, Верховного Суду від 28.12.2019 у справі №924/122/19).

Водночас до заяви долучено договір про надання правової допомоги, укладений між позивачем та АО «Фоксі» відповідно до якого адвокатське об`єднання надає клієнту правову допомогу, за результатами чого складається акт. Розмір вартості наданих послуг визначається за взаємною згодою сторін, в акті вказується обсяг наданих послуг і їх вартість.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

Керуючись ст. 129, 231, 233, 236, 237, 238, 240, 256 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Олівія Транс" (вул.Східна, 34В, приміщення 3, село Струмівка, Луцький район, Волинська область, 45603, код ЄДРПОУ 44767973) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЛІ ГРУП" (вул.Кафедральна,10, м.Луцьк, 43016, код ЄДРПОУ 44688221) 8605,90 грн (вісім тисяч шістсот п`ять гривень 90 коп) заборгованості, в т.ч.: 3996,95 грн. - 30% річних, 1144,92 грн. інфляційні втрати та пеня в розмірі 3464,03 грн, а також 285,90 грн. (двісті вісімдесят п`ять гривень 90 коп) витрат по сплаті судового збору та 1180,41 (одна тисяча сто вісімдесят гривень 41 коп) витрат на правову допомогу.

3. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Суддя І. О. Гарбар