ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ
майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,
e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ 03499916
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"30" грудня 2024 р. м. Житомир Справа № 906/583/24
Господарський суд Житомирської області у складі судді Машевської О.П.
за участю секретаря судового засідання: Звєрєвої С.Р.
за участю представників сторін:
від позивача: не прибув
від відповідача: не прибув
взяла участь: Пустовіт М.Л., прокурор, посвідчення №071192 від 01.03.2023
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Керівника Чуднівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Курненської сільської ради Житомирського району Житомирської області
до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю ім. Шевченка
про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння
Процесуальні дії по справі.
Господарський суд Житомирської області ухвалою від 31.05.2024 відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження за позовом Керівника Чуднівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Курненської сільської ради Житомирського району Житомирської області до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю ім. Шевченка про витребування з чужого незаконного володіння відповідача 30 земельних ділянок загальною площею 103, 0220 га, з відповідними кадастровими номерами, що знаходяться на території Курненської сільської ради Житомирського району Житомирської області, перше підготовче засідання призначив на 25.06.2024 о 10:00.
Суд встановив, що станом на 25.06.2024 Відповідач не отримав позовну заяву та ухвалу про відкриття провадження у справі від 31.05.2024.
Суд ухвалою від 25.06.2024 відклав підготовче засідання на 11.07.2024 о 12:00 та ухвалив розмістити оголошення на сайті судової влади України про дату, час та місце проведення підготовчого засідання для відповідача у справі.
Суд на підставі ст. 11 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" отримав витяг з ЄДР щодо відповідача СТОВ "Ім.Шевченка" (код ЄДРПОУ 03744480) з якого встановив відповідність місцезнаходження Відповідача тому, що зазначено у позовній заяві (а.с. 183-184, т. 3).
Суд повторно 26.06.2024 розмістив на сайті судової влади України оголошення для Відповідача про дату, час та місце розгляду справи (а.с. 185, т. 3).
08.07.2024 до Суду повернулася ухвала суду від 31.05.2024 про відкриття провадження у справі, надіслана на адресу Відповідача з відміткою органу зв`язку про причини повернення "адресат відсутній за вказаною адресою" (а.с. 187-191, т. 3).
Суд ухвалою 11.07.2024 продовжив строк підготовчого провадження та відклав підготовче засідання на 26.08.2024 о 11:00, зобов`язав Прокурора вжити заходів щодо належного повідомлення про судовий процес засновника та керівника Товариства шляхом надіслання поштовим зв`язком копії позовної заяви рекомендованим листом з описом вкладення.
17.07.2024 Прокурор на виконання вимог ухвали суду від 11.07.2024 надав суду докази надіслання копії позовної заяви засновнику та керівнику Відповідача (а.с. 195-198, т. 3).
31.07.2024 до Суду повернулися ухвали суду від 25.06.2024 та 11.07.2024, надіслані на юридичну адресу Відповідача з відміткою органу зв`язку про причини невручення "адресат відсутній за вказаною адресою" (а.с. 199-202, т. 3).
Суд ухвалою від 27.08.2024 призначив підготовче засідання на 16.09.2024 о 12:00.
Суд ухвалою від 16.09.2024 продовжив строк підготовчого провадження та відклав підготовче засідання на 10.10.2024 о 12:00.
Суд ухвалою від 19.11.2024 закрив підготовче провадження та призначив справу №906/583/24 до судового розгляду по суті на 23.12.2024 о 11:00 год.
До початку судового засідання від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв`язку із перебуванням представника на лікарняному (вх. г/с №16025/24 від 23.12.2024).
В судовому засіданні 23.12.2024 суд не вчиняв процесуальних дій, оскільки визнав поважними причини неявки у перше судове засідання представника відповідача, у зв`язку із перебуванням на лікарняному.
Суд ухвалою від 23.12.2024 відклав розгляд справи по суті на 30.12. 2024 р. о 14:30 в приміщенні Господарського суду Житомирської області, в залі судових засідань № 108.
Суд звертає увагу на те, що Відповідач був обізнаний про вчинений до нього позов та наявність судового провадження, про що свідчать заяви представника Відповідача адвоката Олександра Черниша про вступ у справу як представника сторони справи.
Не підлягає також задоволенню заява представника Відповідача адвоката Сергія Гриші від 30.12.2024 про відкладення судового засідання з підстав перебування у відпустці.
Так, у п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
За приписами п. 6 ч. 2 ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.
Розгляд справи є можливим лише у разі наявності у суду відомостей щодо належного повідомлення учасників справи та інших осіб про дату, час і місце судового засідання. Право бути належним чином повідомленим про дату, час і місце слухання справи не може бути формальним, оскільки протилежне не відповідає ідеї справедливого судового розгляду, яка включає основоположне право на змагальність провадження (подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №918/1478/14, від 03.08.2022 у справі №909/595/21).
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України» сторони спору зобов`язані в розумні інтервали часу вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (ч. 4 ст. 11 Кодексу).
Як нагадує Суд у справі «Осіпов проти України», стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Суд повинен лише встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента (там само). З точки зору Конвенції заявник не має доводити, що його відсутність у судовому засіданні справді підірвала справедливість провадження або вплинула на його результат, оскільки така вимога позбавила б змісту гарантії статті 6 Конвенції.
Частиною 4 ст. 13 ГПК України унормовано, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
В судовому засіданні з розгляду справи по суті 30.12.2024 Суд заслухав вступне слово Прокурора, здійснив безпосереднє дослідження доказів, заслухав виступ Прокурора у судових дебатах та після виходу з нарадчої кімнати оголосив вступну та резолютивну частини рішення про задоволення позовних вимог.
Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.
Керівник Чуднівської окружної прокуратури Житомирської області звернувся з позовом в інтересах держави в особі Курненської сільської ради до відповідача Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Ім. Шевченка" з позовними вимогами про витребування з чужого незаконного володіння Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Ім. Шевченка" на користь Курненської сільської ради Житомирського району Житомирської області 30 земельних ділянок загальною площею 103, 0220 га, з кадастровими номерами: 1825480200:06:000:0475,1825480200:04:000:0249,1825480200:06:000:0480,1825480200:06:000:0485,1825480200:06:000:0489,1825480200:06:000:0488,1825480200:06:000:0481,1825480200:6:000:0476,1825480200:06:000:0482,1825480200:06:000:0484,1825480200:06:000:0483,1825480200:04:000:1223,1825480200:04:000:0253,1825480200:04:000:0250,1825480200:01:000:0176,1825480200:01:000:0182,1825480200:01:000:0181,1825480200:01:000:0180,1825480200:01:000:01,1825480200:01:000:0177,1825480200:01:000:0179,1825480200:04:000:0252,1825480200:03:000:0366,1825480200:06:000:0487,1825480200:04:000:0254,1825480200:03:000:0365,1825480200:03:000:1222,1825480200:06:000:0477,1825480200:06:000:0486,1825480200:03:000:0367, що знаходяться на території Курненської сільської ради Житомирського району Житомирської області (тут і далі за текстом - Прокурор, Сільська рада, Відповідач, Суд).
В обґрунтування підстав поданого позову Прокурор доводить, що згідно з інформацією наявною в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, підставою державної реєстрації права приватної власності на земельні ділянки за СТОВ "Ім. Шевченка" є: Державний акт на право колективної власності на землю, серія та номер ЖТ 22-01 №000005, виданий Андріївською сільською радою; рішення про затвердження документації із землеустрою щодо формування земельної ділянки та передачу її у власність, видану ОСОБА_3
У позові Прокурор доводить, що набуття права приватної власності на вищевказані земельні ділянки СТОВ "Ім. Шевченка" є незаконними, оскільки державний акт на право колективної власності на землю, серія та номер: ЖТ 22-01 №000005 від 30.12.1995, виданий Андріївською сільською радою Червоноармійського району Житомирської області КСП "ім. Шевченка" посвідчує право колективної власності членів колективного сільськогосподарського підприємства.
Прокурор у позові доводить, що набуття Відповідачем права приватної власності на вищезазначені земельні ділянки грубо порушило майнові права Курненської територіальної громади за якою спірні земельні ділянки закріплені на підставі закону в особі Курненської сільської ради.
Правові підстави позову: ст.ст. 378, 387, 388 ЦК України. Підстави представництва: ст. 53 ГПК України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".
Сільська рада письмово викладену позицію по суті позову прокурора не подавала.
Відповідач правом подати відзив на позовну заяву не скористався.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України справу вирішено за наявними в ній матеріалами.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
14.10.1992 Черновоармійською РДА затверджено Статут Колективного сільськогосподарського підприємства Ім. Шевченка, с. Андріївка, Червоноармійського району Житомирської області, предметом діяльності якого було виробництво, зберігання, переробка і реалізація сільськогосподарської та іншої продукції.
Рішенням Андріївської сільської Ради народних депутатів 5 сесії XXII скликання від 29.12.1995 "Про передачу земель у колективну власність КСП ім. Шевченка Червоноармійського району" передано колективному сільськогосподарському підприємству Ім. Шевченка 2133,3 гектарів земель у колективну власність, у тому числі 269,4 гектарів земель загального користування по угіддям, згідно додатку.
Згідно Державного Акту на право колективної власності на землю серії ЖТ 22-01 №000005, виданого КСП ім. Шевченка, вбачається, що вказаному власнику землі передано у колективну власність 2133, 3 га землі в межах згідно з планом. Землю передано у колективну власність для сільськогосподарського використання відповідно до рішення Андріївської сільської Ради народних депутатів від 29.12.1995.
Розпорядженням Червоноармійської РДА Житомирської області №308 від 28.11.96 "Про затвердження розрахунку вартості земельної частки /паю/ та її розміру в кадастрових гектарах", затверджено розрахунок вартості земельної частки/паю/ та її розміру в умовних кадастрових гектарах КСП ім. Шевченка Андрушівської сільської Ради Червоноармійського району згідно з додатком, згідно з якого загальна площа сільськогосподарських угідь у колективній власності 1863,9 га, рілля - 1253,7 га, сіножаті - 121,2 га, пасовища 489,0 га.
Установчими зборами 01.03.2000 було складено Установчий договір про створення та діяльність Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Ім. Шевченка", зокрема у п. 14 якого визначено склад засновників у кількості 7-ми осіб та розміри внеску кожного з них, що сформував статутний фонд.
Установчими зборами 01.03.2000 затверджено Статут СТОВ "Ім. Шевченка".
02.03.2000 Червоноармійською РДА за №0018 зареєстровано Статут Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю ім. Шевченка, згідно якого визначено, що Товариство створюється в процесі реорганізації та є юридичним правонаступником Колективного сільськогосподарського підприємства ім. Шевченка.
Розпорядженням голови Червоноармійської РДА від 15.10.2003 №325 "Про надання дозволу на виготовлення проектно-технічної документації по організації території земельних часток/паїв/ та складання державних актів на право власності на землю", надано дозвіл на виготовлення проектів організації території земельних часток/паїв/ та складання державних актів на право власності на землю власникам сертифікатів реформованих колективних сільськогосподарських підприємств, розташованих в межах відповідних сільських рад згідно з додатком, зокрема КСП ім. Шевченка.
Розпорядженням голови Червоноармійської РДА від 27.09.2004 №314 "Про затвердження акта обстеження земельних угідь та проектно-технічної документації по організації території земельних часток (паїв) та складання державних актів на право власності на землю громадян-співвласників землі реформованого КСП ім. Шевченка та внесення змін у розпорядження голови РДА від 28.11.96 №308, затверджено акт обстеження земельних угідь та проект організації території земельних часток (паїв) реформованого КСП ім. Шевченка, розроблений ПП "Землемір" м. Золотоноша.
За Актом обстеження земельних угідь реформованого КСП ім. Шевченка Андріївської сільської ради Червоноармійського району від 27.09.2004 зазначено, що проаналізувавши матеріали обстеження земельних угідь в натурі (на місцевості), методом геодезичної зйомки і на підставі складеного поновленого плану земель колективної власності, які підлягають розпаюванню реформованого КСП ім. Шевченка всього сільськогосподарських угідь 1683,0437 га, в т.ч. ріллі 1219,357 га, сінокоси 49,5122 га, пасовищ 414,1745 га та встановлено, що є зміни в кількісному і якісному складі земельних угідь, зокрема, зменшилася площа сільськогосподарських угідь придатних для використання в сільськогосподарському виробництві на 178, 72 га (в т.ч. на 34,25 га ріллі, сіножатей на 69,67 га, пасовищ на 74,8 га).
Згідно виписки з Протоколу №1 зборів засновників СТОВ ім. Шевченка від 11.03.2005, вирішено звільнити з посади директора СТОВ ОСОБА_1 , обрати директором СТОВ ОСОБА_2
15.10.2021 за Актом приймання-передачі частки в статутному капіталі СТОВ ім. Шевченка, у зв`язку з укладенням договорів купівлі-продажу часток у статутному капіталі СТОВ ім. Шевченка (код ЄДРПОУ 03744480) ОСОБА_3 прийняв від ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , частки в статутному капіталі СТОВ ім. Шевченка.
Рішенням учасника №1/2021 СТОВ ім. Шевченка (код ЄДРПОУ 03744480) ОСОБА_3 прийнято рішення, зокрема, про зміну директора Товариства та затверджено нову редакцію Статуту Товариства.
Пунктом 1.12. Статуту СТОВ "Ім. Шевченка" (у новій редакції) визначено, що СТОВ "Ім. Шевченка" є повним правонаступником КСП "Ім. Шевченка", яке знаходилось у селі Андріївка Житомирського району Житомирської області.
Згідно п. 3.1. Статуту СТОВ "Ім. Шевченка" (у новій редакції) вказано, що майно Товариства становлять основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі Товариства.
У п. 3.2. Статуту СТОВ "Ім. Шевченка" (у новій редакції) визначено, що СТОВ "Ім. Шевченка" є правонаступником основних і оборотних фондів та майнових прав, у тому числі земельних ділянок та інших об`єктів нерухомого майна, що передалися йому в процесі реорганізації КСП "Ім. Шевченка", яке знаходилось у селі Андріївка Житомирського району Житомирської області.
Відповідно до 3.4. Статуту СТОВ "Ім. Шевченка" (у новій редакції) зазначено, що Товариство є власником:
- майна, переданого йому засновниками та Учасниками Товариства у власність;
- продукції, виробленої Товариством в результаті господарської діяльності;
- одержаних доходів;
- іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.
ТОВ "Центр топографо-геодезичних технологій" складено для СТОВ "Ім. Шевченка" Технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) ТОВ "Ім. Шевченка" для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Курненської сільської територіальної громади (Андріївської сільської ради) Житомирського району Житомирської області.
Кадастрові номери та місце розташування земельних ділянок: на території Курненської сільської територіальної громади Житомирського району Житомирської області. Загальна площа земель: 103,0227 га.
Згідно Пояснювальної записки до технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), зокрема, згідно довідки Головного управління статистики у Житомирській області від 03.02.2022 №03.5-08/29-22 Колективне сільськогосподарське підприємство ім. Шевченка (Житомирська обл., Червоноармійський р-н, с. Андріївка, вул. Леніна, код 03744480) згідно рішення Червоноармійської районної державної адміністрації від 02.03.2000 №0018 перереєстровано у Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Ім. Шевченка".
Відповідно до ст. 108 ЦК України перереєстрація юридичної особи є зміна її організаційно-правової фоми. У разі перетворення до нової юридичної особи переходить усе майно, усі права та обов`язки попередньої юридичної особи. Тобто, оскільки КСП "Ім. Шевченка" не було припинено, то запроектовані земельні ділянки не переходять у комунальну власність на підставі п. 21 Перехідних положень Земельного Кодексу України, в якому зазначено: "з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані.
В ст. 55 п. 2 Закону України "Про землеустрій" зазначено, що технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки, в натурі (на місцевості) розробляється за рішенням власника (розпорядника) земельної ділянки, землекористувача.
Після отримання громадянами-членами товариства земельних ділянок (паїв) у власність КСП "Ім. Шевченка" залишилися землі, які не увійшли до територій, що підлягали розпаюванню.
Рішенням №1 засновника СТОВ "Ім. Шевченка" (код ЄДРПОУ 03744480) затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) СТОВ "Ім. Шевченка" для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Курненської сільської територіальної громади (Андріївської сільської ради) Житомирського району Житомирської області.
Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, за Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Ім. Шевченка" (код ЄДРПОУ 03744480) зареєстровано право власності на земельні ділянки: кадастровий номер 1825480200:06:000:0475, площею 0,4753 га; кадастровий номер 1825480200:04:000:0249, площею 2,4018 га; кадастровий номер 1825480200:06:000:0480, площею 7,0073 га; кадастровий номер 1825480200:06:000:0485, площею 1,6468 га; кадастровий номер 1825480200:06:000:0489, площею 1,9536 га; кадастровий номер 1825480200:06:000:0488, площею 8,4278 га; кадастровий номер 1825480200:06:000:0481, площею 1,7363 га; кадастровий номер 1825480200:06:000:0476, площею 1,6237 га; кадастровий номер 1825480200:06:000:0482, площею 3,4953 га; кадастровий номер 1825480200:06:000:0484, площею 6,7539 га; кадастровий номер 1825480200:06:000:0483, площею 5,3372 га; кадастровий номер 1825480200:04:000:1223, площею 4,639 га; кадастровий номер 1825480200:04:000:0253, площею 3,9762 га; кадастровий номер 1825480200:04:000:0250, площею 6,0122 га; кадастровий номер 1825480200:01:000:0176, площею 8,9603 га; кадастровий номер 1825480200:01:000:0182, площею 0,7664 га; кадастровий номер 1825480200:01:000:0181, площею 1,6281 га; кадастровий номер 1825480200:01:000:0180, площею 4,6956 га; кадастровий номер 1825480200:01:000:0179, площею 6,545 га; кадастровий номер 1825480200:01:000:0177, площею 2,8179 га; кадастровий номер 1825480200:01:000:0178, площею 1,5407 га; кадастровий номер 1825480200:04:000:0252, площею 3,1278 га; кадастровий номер 1825480200:03:000:0366, площею 1,5697 га; кадастровий номер 1825480200:06:000:0487, площею 1,2475 га; кадастровий номер 1825480200:04:000:0254, площею 1,6475 га; кадастровий номер 1825480200:03:000:0365, площею 2,8797 га; кадастровий номер 1825480200:03:000:1222, площею 1,4256 га; кадастровий номер 1825480200:06:000:0477, площею 2,4629 га; кадастровий номер 1825480200:06:000:0486, площею 2,9787 га; кадастровий номер 1825480200:03:000:0367, площею 3,2424 га, що знаходяться на території Курненської сільської ради Житомирського району Житомирської області.
Документ на підставі якого було здійснено державну реєстрацію права таких земельних ділянок значиться державний акт на право власності на землю, серія та номер ЖТ 22-01 №000005, видавник Андріївська сільська рада.
Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.
1. Щодо процесуального статусу прокурора.
Прокурор у цій справі звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Курненської сільської ради.
Абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.
Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Конституційний Суд України зазначив, що поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац другий частини п`ятої Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99).
Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов`язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов`язки суб`єктів спірних правовідносин, зобов`язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).
Відповідно до абзаців першого - третього частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.
Згідно із частиною четвертою статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Відповідно до абзацу другого частини п`ятої статті 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, пункт 8.54; від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.16).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, пункт 8.39, 8.40; від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, пункт 8.56, 8.57).
У пунктах 69, 70 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 (пункт 8.4), від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.11), від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.18).
Частини третя та четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» серед іншого встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).
Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову, спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
Тобто визначений частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.
Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 7.18; від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.18).
Отже, якщо прокурор звертається до суду з позовною заявою в інтересах держави, він зобов`язаний у позовній заяві вказати підставу для здійснення представництва інтересів, передбачену частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру», та обґрунтувати її. У такому разі статусу позивача набуває або орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах (за наявності такого органу), або прокурор (у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду).
2. Щодо процесуального статусу Курненської сільської ради.
Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.
У пунктах «б», «в», «є» статті 12 ЗК України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відповідно до частини першої статті 169 ЦК України територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
Згідно зі статтею 172 ЦК України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Відносини власності на землю поряд з традиційною тріадою правомочностей власника включає обов`язок щодо охорони земель, використання їх з урахуванням інтересів (екологічних, економічних, соціальних) суспільства взагалі та територіальної громади зокрема. Особливістю суспільних (публічних) інтересів є те, що на відміну від приватних їх майже неможливо захищати в суді безпосереднім носієм (носіями), а тому в державі обов`язково повинен існувати інструмент захисту такого інтересу у формі спеціального суб`єкта, яким може і повинен відповідно до Конституції України виступати такий орган як прокуратура.
У пункті 38 постанови від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування.
Як встановив Суд, Прокурор звернувся 27.11.2023 з листом за №55-93-3620 вих.23 до Курненської сільської ради в якому, серед іншого, просить зазначити чи вживалися (будуть вживатися), а також причини невжиття Курненською сільською радою заходів щодо витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння, у тому числі шляхом звернення до суду з позовними вимогами.
Сільська рада у відповідь на лист Прокурора 08.12.2023 просила Прокурора представляти інтереси Курненської сільської ради у суді з метою витребування з чужого незаконого володіння на користь Курненської сільської ради земельні ділянки загальною площею 103, 0220 га.
25.04.2024 Прокурор надіслав Сільській раді повідомлення в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", на 30.04.2024 отримано відповідь з проханням представляти інтереси Курненської сільської ради в суді з метою витребування земельних ділянок з незаконного володіння СТОВ "ім. Шевченка" (код ЄДРПОУ 03744480).
Сільська рада є органом місцевого самоврядування, до компетенції якого у відповідності до ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» віднесені повноваження щодо здійснення державного контролю за використанням та охороною земель.
3. Щодо розгляду позовних вимог по суті
Стаття 14 Конституції України визначає, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно з частиною 1 статті 3 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року №561-XII (в редакції від 22 червня 1993 року, чинній на час видачі КСП "ім. Шевченка" державного акта на право колективної власності на землю серії ЖТ 22-01 №000005 від 30 грудня 1995 року), власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну, приватну. Усі форми власності є рівноправними.
Відповідно до частин 1, 2 статті 5 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року №561-XII (в редакції від 22 червня 1993 року, чинній на час видачі КСП "ім. Шевченка" державного акта на право колективної власності на землю серії ЖТ 22-01 №000005 від 30 грудня 1995 року), земля може належати громадянам на праві колективної власності. Суб`єктами права колективної власності на землю визначалися колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.
Розпорядження земельними ділянками, що перебувають у колективній власності громадян, здійснюється за рішенням загальних зборів колективу співвласників (частина 3 статті 5 Земельного кодексу України).
Стаття 6 цього Земельного кодексу України визначала право приватної власності на землю лише громадян.
Згідно з частиною 1 статті 60 Земельного кодексу України №561-XII, колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, сільськогосподарські акціонерні товариства можуть одержувати земельні ділянки у колективну власність, користування, у тому числі в оренду. Землі, передані цим господарствам у колективну власність, поділяються на землі загального несільськогосподарського використання і землі сільськогосподарського використання.
Колективне сільськогосподарське підприємство (надалі - підприємство) є добровільним об`єднанням громадян у самостійне підприємство для спільного виробництва сільськогосподарської продукції та товарів і діє на засадах підприємництва та самоврядування. Підприємство є юридичною особою, має розрахунковий та інші рахунки в установах банку і печатку із своїм найменуванням. Підприємства можуть на добровільних засадах об`єднуватися в спілки (об`єднання), бути засновниками акціонерних товариств, які діють на основі своїх статутів (стаття 1 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" (у редакції, чинній від 21 січня 1994 року).
Відповідно до статті 7 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство", об`єктами права колективної власності підприємства є земля, інші основні та оборотні засоби виробництва, грошові та майнові внески його членів, вироблена ними продукція, одержані доходи, майно, придбане на законних підставах. Майно у підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам. Суб`єктом права власності у підприємстві є підприємство як юридична особа, а його члени - в частині майна, яку вони одержують при виході з підприємства.
Положення частин 2, 3 статті 8 цього Закону встановлюють, що право колективної власності здійснюють загальні збори членів підприємства, збори уповноважених або створений ними орган управління підприємства, якому передано окремі функції по господарському управлінню колективним майном. Право власності підприємства охороняється законом. Належне йому майно може бути передано державним, кооперативним та іншим підприємствам, організаціям і громадянам за рішенням загальних зборів членів підприємства або зборів уповноважених.
Статтею 10 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" унормовано, що земля може належати підприємству на праві колективної власності, а також може бути надана у постійне або тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, а право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформляється договором. Право підприємства на земельну ділянку або її частину може бути припинено в порядку і на підставах, встановлених Земельним кодексом України
Члену підприємства, який побажав вийти з його складу, земельна ділянка надається із земель сільськогосподарських угідь підприємства, придатних для сільськогосподарського виробництва, в частині, що припадає на одного члена підприємства (частина 4 статті 10 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство").
З огляду на викладені норми права, можна дійти висновку, що хоча колективне сільськогосподарське підприємство і визначалося як суб`єкт права власності, за яким може бути зареєстровано майно, у тому числі шляхом отримання державного акта на землю, однак власниками, яким належить це майно, є його члени, а розпорядження таким майном здійснюють загальні збори членів підприємства.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19 липня 2023 року у справі №906/987/21.
Згідно з пунктом 1 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року №720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" (далі - Указ №720/95), сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств підлягають паюванню.
Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.
Паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).
Право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю (пункт 2 Указу №720/95).
Видача громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка та їх реєстрація провадяться відповідною районною державною адміністрацією. У разі виходу власника земельної частки (паю) з колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства за його заявою здійснюється відведення земельної ділянки в натурі в установленому порядку і видається державний акт на право приватної власності на цю земельну ділянку. Після видачі громадянинові державного акта на право приватної власності на земельну ділянку сертифікат на право на земельну частку (пай) повертається до районної державної адміністрації (пункти 5, 6 Указу №720/95).
За вказаного, паювання земель сільськогосподарських підприємств як особливий порядок набуття у приватну власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення є способом приватизації цих ділянок членами таких підприємств, що узгоджується із змістом пункту 8 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України.
Законом України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" визначено організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками.
Як передбачено статтею 1 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" (в редакції від 05 червня 2003 року) право на земельну частку (пай) мають: колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку; громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом; громадяни та юридичні особи України, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай); громадяни України, евакуйовані із зони відчуження, відселені із зони безумовного (обов`язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, а також громадяни України, що самостійно переселилися з територій, які зазнали радіоактивного забруднення, і які на момент евакуації, відселення або самостійного переселення були членами колективних або інших сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які проживають у сільській місцевості.
Основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є: свідоцтво про право на спадщину; посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай); рішення суду про визнання права на земельну частку (пай); трудова книжка члена колективного або іншого сільськогосподарського підприємства чи нотаріально засвідчена виписка з неї (стаття 2 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)").
Згідно з частиною 4 статті 7 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", із площі земельних ділянок, що підлягають розподілу між власниками земельних часток (паїв), виключаються землі, що підлягають передачі у комунальну власність територіальної громади села, селища, міста, на території якої вони розташовані: деградовані, малопродуктивні, техногенно забруднені сільськогосподарські угіддя, що підлягають консервації; заболочені землі; землі, на яких розташовані розвідані родовища корисних копалин загальнодержавного значення, запаси яких затверджені в установленому законодавством порядку; землі під полезахисними лісовими смугами; землі під водними об`єктами; землі під господарськими шляхами, прогонами, польовими дорогами, у тому числі запроектованими у проекті землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); землі, які відповідно до закону не можуть перебувати у приватній власності; землі під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна; землі, які передаються до запасу та резервного фонду; інші землі несільськогосподарського призначення.
У статті 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" зазначено, що нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження.
Указом Президента України від 03 грудня 1999 року №1529/99 "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" постановлено Кабінету Міністрів України, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним та Севастопольській міській державним адміністраціям здійснити організаційні заходи щодо реформування протягом грудня 1999 - квітня 2000 року колективних сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності на землю та майно шляхом, зокрема:
- забезпечення всім членам колективних сільськогосподарських підприємств права вільного виходу з цих підприємств із земельними частками (паями) і майновими паями та створення на їх основі приватних (приватно-орендних) підприємств, селянських (фермерських) господарств, господарських товариств, сільськогосподарських кооперативів, інших суб`єктів господарювання, заснованих на приватній власності (далі - приватні формування). Це право, гарантоване частиною другою статті 14 Конституції України, не може бути обмежено рішеннями загальних борів членів колективних сільськогосподарських підприємств або будь-якими іншими рішеннями;
- сприяння керівникам і спеціалістам колективних сільськогосподарських підприємств, що реформуються, у реорганізації зазначених підприємств і створенні на їх базі приватних формувань;
- запровадження обов`язкового укладання підприємствами, установами, організаціями, які використовують землю для сільськогосподарських потреб, договорів оренди земельної частки (паю), майнового паю з власниками цих часток, паїв з виплатою орендної плати у натуральній або грошовій формах.
Отже, землі колишнього КСП "ім.Шевченка" підлягли розпаюванню між його членами та могли бути передані лише в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку.
01 січня 2019 року набрав чинності Закон України №2498-VIII від 10 липня 2018 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні", яким розділ X "Перехідні положення" Земельного кодексу України доповнено пунктом 21. Цим пунктом передбачено, що з дня набрання чинності Законом №2498-VIII від 10 липня 2018 року землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу цього Закону переходять до комунальної власності.
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" (в редакції, чинній від 01 січня 2019 року), нерозподіленою земельною ділянкою є земельна ділянка, яка відповідно до проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) увійшла до площі земель, що підлягають розподілу, але відповідно до протоколу про розподіл земельних ділянок не була виділена власнику земельної частки (паю). Невитребуваною є земельна частка (пай), на яку не отримано документа, що посвідчує право на неї, або земельна частка (пай), право на яку посвідчено відповідно до законодавства, але яка не була виділена в натурі (на місцевості).
Крім того, Законом України №2498-VIII доповнено Закон України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" статтею 14-1.
Відповідно до положень статті 14-1 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", у разі якщо власники земельних часток (паїв) після розподілу земельних ділянок, що підлягали паюванню, до 01 січня 2019 року не прийняли рішення про розподіл інших земель, що залишилися у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, що не було припинено як юридична особа, та якщо такі землі не передані у власність у порядку, визначеному законом, розподіл таких земель проводиться згідно з вимогами цієї статті за згодою більшості осіб, визначених абзацами другим - четвертим частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю).
Землі, зазначені у частині четвертій статті 7 цього Закону, які залишилися у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, підлягають безоплатній передачі до комунальної власності територіальної громади, на території якої вони розташовані (абзац 7 статті 14-1 цього Закону).
Сільськогосподарські угіддя, які підлягали паюванню, однак не були передані до приватної, державної або комунальної власності у порядку, визначеному законом, за рішенням зборів осіб, визначених абзацами другим - четвертим частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю), можуть бути розпайовані у порядку, встановленому цим Законом (абзац 8 статті 14-1 цього Закону).
До державної реєстрації права власності на земельні ділянки, що залишилися у колективній власності, сільська, селищна, міська рада може надати такі земельні ділянки в оренду на строк до державної реєстрації права власності на такі земельні ділянки (абзац 14 статті 14-1 цього Закону).
Розподіл між власниками земельних часток (паїв) та їх спадкоємцями земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок, має бути здійснений до 01 січня 2025 року (абзац 16 статті 14-1 цього Закону).
У разі якщо до 01 січня 2025 року протокол про розподіл земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок між особами, визначеними абзацами другим - четвертим частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю), не оформлений у порядку, визначеному цією статтею, та не поданий на затвердження органу місцевого самоврядування, вважається, що суб`єкти права колективної власності відмовилися від права колективної власності на землю, а зазначені землі (крім невитребуваних часток (паїв) і сформованих за їх рахунок земельних ділянок, а також нерозподілених земельних ділянок) передаються у комунальну власність в порядку визнання майна безхазяйним (абзац 17 статті 14-1 цього Закону).
За вказаного, земельні ділянки колективних сільськогосподарських підприємств у випадку припинення колективного сільськогосподарського підприємства вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані та підлягають державній реєстрації за територіальними громадами на праві комунальної власності на підставі Закону України №2498-VIII від 10 липня 2018 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні".
Якщо до 01 січня 2019 року не прийнято рішення про розподіл інших земель, що залишилися у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства, яке не було припинено як юридична особа, та за умови не передання земель в приватну власність, то до 01 січня 2025 року має бути здійснений розподіл між власниками земельних часток (паїв) та їх спадкоємцями земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок.
Згідно зі статтею 37 Цивільного кодексу УРСР (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин), юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання); при злитті і поділі юридичних осіб майно (права і обов`язки) переходять до новостворених юридичних осіб; при приєднанні юридичної особи до іншої юридичної особи її майно (права і обов`язки) переходить до останньої; майно переходить в день підписання передаточного балансу, якщо інше не передбачене законом або постановою про реорганізацію.
Відповідно до частин 1, 4, 7 статті 34 Закону України "Про підприємства в Україні" (у редакції, чинній до 01 січня 2004 року), ліквідація та реорганізація яких (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) здійснюється за рішенням власника з дотриманням вимог антимонопольного законодавства, а у випадках, передбачених цим Законом, за рішенням власника та за участю трудового колективу або органу, уповноваженого створювати такі підприємства, чи за рішенням суду; підприємство вважається реорганізованим або ліквідованим з моменту виключення його з Державного реєстру України; при перетворенні одного підприємства в інше до підприємства, яке виникло, переходять усі майнові права і обов`язки колишнього підприємства.
Реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) та ліквідація підприємства провадяться за рішенням загальних зборів (зборів уповноважених) його членів або за рішенням суду чи арбітражного суду; при перетворенні одного підприємства в інше до новоствореного підприємства переходять усі майнові права і обов`язки колишнього підприємства (частини 1, 6 статті 31 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство").
Верховний Суд у пункті 6.19 постанови від 19 липня 2023 року у справі №906/987/21 дійшов висновку, що відповідно до статті 37 ЦК УРСР, статті 31 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" розподіл між підприємствами-правонаступниками реорганізованого підприємства його майнових прав та зобов`язань оформлюється передавальним актом (балансом) - при злитті, приєднанні чи перетворенні підприємства. Правонаступник реорганізованого підприємства отримує за передавальним балансом його зобов`язання та майно під їх забезпечення.
У постанові Верховного Суду від 13 вересня 2022 року у справі №925/461/21 зроблено висновок про те, що автоматичного переходу об`єктів права колективної власності у приватну власність у зв`язку зі змінами законодавства, якими визначено інші форми власності, ніж ті, що існували раніше, відповідне законодавство не передбачало; у контексті зазначеного необхідно враховувати правовий режим права колективної власності та права приватної власності, які є різними з огляду, зокрема на те, що майно у колективному підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам і право колективної власності здійснюють загальні збори членів підприємства (статті 7, 8 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство"), натомість право приватної власності, в цьому випадку юридичної особи здійснюється такою особою за своєю волею, незалежно від волі інших осіб та на власний розсуд (статті 316-319 Цивільного кодексу України (подібні висновки містяться і в постанові Верховного Суду від 20 грудня 2022 року у справі №924/250/19).
Згідно Статуту СТОВ ім.Шевченка у першій редакції (2000 рік), визначено що Товариство створюється в процесі реорганізації та є юридичним правонаступником Колективного сільськогосподарського підприємства "Ім. Шевченка".
Велика Палата Верховного Суду у пункті 7.33 постанови від 01 вересня 2020 року у справі №907/29/19 зазначила, що навіть у випадку прийняття рішення про реорганізацію КСП шляхом перетворення в іншу юридичну особу колишні члени КСП автоматично повинні були б стати учасниками цієї юридичної особи, позаяк перетворенням юридичної особи є саме зміна її організаційно-правової форми, а не складу її учасників.
Натомість згідно Установчим договором про створення та діяльність СТОВ ім. Шевченка , засновниками підприємства стали : ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , розмір внеску по 1058 грн, загалом на суму 7406 грн. Тобто перетворення з КСП "ім.Шевченка" у СТОВ ім.Шевченка не відбулося, оскільки склад засновників (учасників) цих підприємств не співпадають.
Водночас у справі немає протоколу загальних зборів СТОВ ім.Шевченка, в якому учасники КСП зафіксували, що СТОВ ім. Шевченка є правонаступником КСП "ім.Шевченка", а також відсутні відповідні акти та баланси, на підставі яких перейшли усі майнові права та обов`язки КСП до СТОВ у разі злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення підприємства до новоствореного підприємства.
Отже, матеріали справи не містять будь-яких належних і допустимих доказів щодо обставин передачі відповідачу спірного майна, а також будь-яких відомостей про власні землі засновника та підстави їх набуття.
За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань СТОВ ім.Шевченка " є юридичною особою з ідентифікаційним кодом 03744480, за яким раніше було зареєстровано КСП "ім. Шевченка", що начебто підтверджує обставини правонаступництва.
Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) - це автоматизована система збирання, накопичення та опрацювання даних про юридичних осіб всіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання, відокремлені підрозділи юридичних осіб, що знаходяться на території України, а також відокремлені підрозділи юридичних осіб України, що знаходяться за її межами.
ЄДРПОУ є важливим компонентом інфраструктури державної статистики України. Ведення реєстру здійснюється органами державної статистики з 1993 року відповідно до Закону України "Про державну статистику". З набуттям чинності Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" ведення ЄДРПОУ здійснюється відповідно до Положення про ЄДРПОУ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року №118 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22 червня 2005 року №499 (зі змінами).
Відповідно до пункту 6 Положення про ЄДР (в чинній редакції), ідентифікаційний код зберігається за суб`єктом, якому він присвоєний, протягом усього періоду його існування і є єдиним; у разі перетворення юридичної особи, крім центральних органів виконавчої влади, за правонаступником зберігається її ідентифікаційний код; у разі припинення юридичної особи шляхом приєднання до іншої юридичної особи та створення на базі юридичної особи, що припинилася, відокремленого підрозділу ідентифікаційний код такої юридичної особи залишається за відокремленим підрозділом; в інших випадках припинення юридичної особи присвоєння її ідентифікаційного коду новоствореним суб`єктам забороняється.
Згідно з пунктом 15 Положення, у разі включення суб`єкта господарської діяльності до Державного реєстру йому присвоюються ідентифікаційний код і коди класифікаційних ознак. Суб`єктам підприємницької діяльності ідентифікаційний код присвоюється органами державної реєстрації під час реєстрації. Ідентифікаційний код є єдиним для всього інформаційного простору України і зберігається за суб`єктом протягом усього періоду його існування; у разі перереєстрації (створення) суб`єкта господарської діяльності, що є правонаступником прав і майнових зобов`язань свого попередника, за ним зберігається ідентифікаційний код попередника.
Отже, ідентифікаційний код юридичної особи має бути унікальним, а присвоєння новоствореній юридичній особі ідентифікаційного коду іншої юридичної особи, яка не є правопопередником новоствореної юридичної особи, не допускається. Водночас помилкове присвоєння новоствореній юридичній особі ідентифікаційного коду іншої юридичної особи, яка не є правопопередником цієї новоствореної юридичної особи, свідчить про порушення законодавства, але така помилка не є підставою правонаступництва.
Вказана позиція узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 01 вересня 2020 року у справі №907/29/19.
Отже, Суд дійшов правильного висновку, що у 2000 році створено нове підприємство - СТОВ ім.Шевченка, а не здійснено реорганізацію КСП "ім.Шевченка" шляхом перетворення.
Суд висновує, що Статут СТОВ ім.Шевченка не є доказом правонаступництва КСП "Ім.Шевченка" в частині переходу речового права на спірні земельні ділянки, оскільки статут юридичної особи є одностороннім актом цієї юридичної особи, який не є підставою правонаступництва щодо іншої юридичної особи, якщо таке правонаступництво не виникло відповідно до закону.
Суд зауважує, що фактична реєстрація приватної власності земельних ділянок свідчить про незаконне набуття такого права, та, відповідно, про незаконне позбавлення Курнинської територіальної громади здійснювати повноваження щодо таких земельних ділянок, з урахуванням Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні", відповідно до частини 4 статті 7 якого, повноваження щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) надані сільським, селищним, міським радам.
Згідно статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.
Як передбачено статтею 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до частин 2, 3 статті 386 Цивільного кодексу України, власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 Цивільного кодексу України).
Під незаконним володінням розуміється фактичне володіння річчю, якщо воно не має правової підстави (володіння вкраденою річчю) або правова підстава якого відпала (минув термін дії договору найму), або правова підстава якого недійсна (володіння, установлене в результаті недійсного правочину).
Відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (частина 1). Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина 3).
Суд зазначає, що віндикаційний позов належить до речово-правових способів захисту; захищає право власності в цілому, оскільки він пред`являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно. Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний). Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин, і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі №907/452/20, від 05 вересня 2023 року у справі №910/2722/22, від 25 липня 2023 року у справі №914/106/22, від 27 червня 2023 року у справі №916/2851/17.
Отже, з урахуванням положень статті 387 Цивільного кодексу України особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача, при цьому власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним. Об`єктом позову про витребування майна із чужого незаконного володіння може бути річ, яка існує в натурі на момент подання позову.
Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі №522/1029/18 та постановах Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі №910/8298/21, від 25 липня 2023 року у справі №914/106/22.
У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна у власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема, не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі №915/690/19, від 09 лютого 2023 року у справі №904/4140/21, від 21 березня 2023 року у справі №925/1288/20, від 25 липня 2023 року у справі №917/1058/22.
Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).
Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі №925/1351/19 та постановах Верховного Суду від 09 серпня 2023 року у справі № 910/9990/21, від 30 серпня 2023 року у справі № 909/171/21, від 30 листопада 2022 року у справі № 906/779/21.
Враховуючи, що СТОВ ім. Шевченка не могло набути право власності на землі КСП "ім.Шевченка", які належали останньому на підставі державного акта на право колективної власності на землю від 30.12.1995 серія та номер ЖТ 22-01 №000005, у зв`язку з чим реєстрація права власності за СТОВ ім.Шевченка відбулася з порушенням вимог земельного законодавства, що призвело до фактичного вибуття спірних земельних ділянок з володіння Курненської сільської ради, поза її волею, Суд робить висновок про недобросовісну поведінку відповідача, як набувача права приватної власності на спірні земельні ділянки.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц зазначила, що відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння (пункт 72).
Водночас Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має. Державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності (пункти 6.30, 6.31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13).
Велика Палата Верховного Суду також неодноразово вказала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.
Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 , від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц.
Таким чином, належним відповідачем за позовом про витребування земельних ділянок є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту порушеного права.
Судом встановлено, а прокурором доведено, що право власності на спірні земельні ділянки зареєстроване за відповідачем.
В силу приписів статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (стаття 86 ГПК України).
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень у господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує (подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі №904/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18).
У зв`язку з викладеним, враховуючи вищенаведені положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, Суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Щодо розподілу судового збору
При ухваленні рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (п.5 ч.1 ст.237 ГПК). У резолютивній частині рішення зазначається розподіл судових витрат (п.2 ч.5 ст.238 ГПК).
Судові витрати - передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.
У ч.1 ст.123 ГПК встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (ч.2 ст.123 ГПК).
Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору встановлені у Законі "Про судовий збір".
За змістом частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи (до яких відповідно до частини 3 статті 123 цього Кодексу належать витрати на професійну правничу допомогу), покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Положення статей 123, 129 ГПК України визначають загальний порядок розподілу судових витрат між сторонами у справі та іншими учасниками справи, що ґрунтується на засаді обов`язковості відшкодування судових витрат особи, на користь якої ухвалено судове рішення, за рахунок іншої особи, яка в цьому спорі виступає її опонентом.
Як у п.2 ч.1 ст.129 ГПК, так і у п.3 ч.4 ст.129 ГПК встановлено, що судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, законом встановлений принцип пропорційності розподілу судових витрат (постанова Верховного Суду від 20.03.2024 року у cправі № 910/12731/22).
За змістом статей 42, 46, 53, 56 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, набуває статусу сторони у справі - позивача лише у випадках, передбачених процесуальним законом, однак у разі відкриття провадження у справі за поданим ним позовом він має ті ж права та обов`язки, що їх має позивач, за винятком права укладати мирову угоду.
Звертаючись із позовом в інтересах держави, прокурор є суб`єктом сплати судового збору та самостійно здійснює права та виконує обов`язки, пов`язані з розподілом судових витрат, про що зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №923/199/21 від 05.10.2022 та у додатковій постанові Касаційного господарського суду у справі №906/433/19 від 08.11.2022.
При зверненні з цим позовом до суду, прокурор сплатив судовий збір у загальному розмірі 35 269,41грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 1115 від 24 травня 2024.
У зв`язку із задоволенням позову, судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити.
2. Витребувати з чужого незаконного володіння Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Ім. Шевченка" ( 12022, Житомирська область, Житомирський район, село Андріївка, вул. Незалежності, будинок 11, код ЄДРПОУ 03744480) на користь Курненської сільської ради Житомирського району Житомирської області (12031, Житомирська область, Житомирський район, с. Курне, вул. Центральна, буд.1, код ЄДРПОУ 04347083) 30 земельних ділянок загальною площею 103, 0220 га, а саме :
кадастровий номер 1825480200:06:000:0475, площею 0,4753 га;
кадастровий номер 1825480200:04:000:0249, площею 2,4018 га;
кадастровий номер 1825480200:06:000:0480, площею 7,0073 га;
кадастровий номер 1825480200:06:000:0485, площею 1,6468 га;
кадастровий номер 1825480200:06:000:0489, площею 1,9536 га
кадастровий номер 1825480200:06:000:0488, площею 8,4278 га;
кадастровий номер 1825480200:06:000:0481, площею 1,7363 га;
кадастровий номер 1825480200:06:000:0476, площею 1,6237 га;
кадастровий номер 1825480200:06:000:0482, площею 3,4953 га;
кадастровий номер 1825480200:06:000:0484, площею 6,7539 га;
кадастровий номер 1825480200:06:000:0483, площею 5,3372 га;
кадастровий номер 1825480200:04:000:1223, площею 4,639 га;
кадастровий номер 1825480200:04:000:0253, площею 3,9762 га;
кадастровий номер 1825480200:04:000:0250, площею 6,0122 га;
кадастровий номер 1825480200:01:000:0176, площею 8,9603 га;
кадастровий номер 1825480200:01:000:0182, площею 0,7664 га;
кадастровий номер 1825480200:01:000:0181, площею 1,6281 га;
кадастровий номер 1825480200:01:000:0180, площею 4,6956 га;
кадастровий номер 1825480200:01:000:0179, площею 6,545 га;
кадастровий номер 1825480200:01:000:0177, площею 2,8179 га;
кадастровий номер 1825480200:01:000:0178, площею 1,5407 га;
кадастровий номер 1825480200:04:000:0252, площею 3,1278 га;
кадастровий номер 1825480200:03:000:0366, площею 1,5697 га;
кадастровий номер 1825480200:06:000:0487, площею 1,2475 га;
кадастровий номер 1825480200:04:000:0254, площею 1,6475 га;
кадастровий номер 1825480200:03:000:0365, площею 2,8797 га;
кадастровий номер 1825480200:03:000:1222, площею 1,4256 га;
кадастровий номер 1825480200:06:000:0477, площею 2,4629 га;
кадастровий номер 1825480200:06:000:0486, площею 2,9787 га;
кадастровий номер 1825480200:03:000:0367, площею 3,2424 га, що знаходяться на території Курненської сільської ради Житомирського району Житомирської області.
Видати наказ.
3. Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Ім. Шевченка" ( 12022, Житомирська область, Житомирський район, село Андріївка, вул. Незалежності, будинок 11, код ЄДРПОУ 03744480) на користь Житомирської обласної прокуратури (10002, вулиця Святослава Ріхтера, 11, Житомир, Житомирська область, розрахунковий рахунок UA 598201720343110001000011049 в ДКСУ м. Києва, МФО 820172, код ЄДРПОУ 02909950 ) - 35 269,41грн судового збору. Видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено: 06.01.25
Суддя Машевська О.П.
Віддрукувати:
1- в справу
2- прок. обл. (через Ел. суд)
3- Чуднів. окруж. прок (через Ел. суд)
4- Курненська с-рада (через Ел. суд)
5- відповідачу адвокату Чернишу О.М. (через Ел. суд) та адвокату
Суд | Господарський суд Житомирської області |
Дата ухвалення рішення | 30.12.2024 |
Оприлюднено | 07.01.2025 |
Номер документу | 124228998 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них |
Господарське
Господарський суд Житомирської області
Машевська О.П.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні