Рішення

від 10.12.2024 по справі 910/6308/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.12.2024Справа № 910/6308/24

За позовом Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України;

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шеврон-Київ"</a>;

про стягнення 3 475 171,90 грн.

Суддя Мандриченко О.В.

Секретар судового засідання Рябий І.П.

Представники:

Від позивача: Куниця В. Ю., довіреність № 78/10-2261 від 03.06.2024;

Від відповідача: Смольякова Р. В., в порядку самопредставництва;

Від відповідача: Білак Н. І., адвокат, довіреність від 07.05.2024.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України звернулася до Господарського суду міста Києва із позовом, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Шеврон-Київ"</a> збитки у розмірі 3 475 171,90 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань згідно умов державного контракту (договору) на виготовлення та поставку товарів оборонного призначення від 15.03.2023 № 135/ВЗЗ-2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.06.2024 вирішено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 910/6308/24, розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, а підготовче засідання призначити на 02.07.2024.

13.08.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "Шеврон-Київ"</a> подало до суду клопотання про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України направити позовну заяву з доданими до неї документами.

У підготовчому засіданні 20.08.2024 судом розглядалося клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Шеврон-Київ"</a> про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України направити позовну заяву з доданими до неї документами.

Як визначено п. 1 ч. 1 ст. 164 Господарського процесуального кодексу України, до позовної заяви додаються документи, які підтверджують, зокрема, направлення іншим учасникам справи копій позовної заяви і доданих до неї документів з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України додано опис вкладення в цінний лист, фіскальний чек та накладну від 20.05.2024, з яких вбачається, що позовна заява № 78/6-2024 від 17.05.2024 та додані до неї документи направлені на адресу місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю "Шеврон-Київ"</a>, а саме: 02125, м. Київ, просп. Визволителів, 1.

А відтак, суд не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив відмовити у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Шеврон-Київ"</a>.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.09.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/6308/24 до судового розгляду по суті на 01.10.2024.

У судовому засіданні 08.10.2024 господарським судом почато розгляд справи № 910/6308/24 по суті, в якому виступили представники сторін, досліджено докази та оголошено про закінчення з`ясування обставин справи та перевірку їх доказами.

10.12.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "Шеврон-Київ"</a> подало до господарського суду клопотання про долучення доказів.

У судовому засіданні 10.12.2024 розглядалося клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Шеврон-Київ"</a> про долучення доказів.

Як передбачено ч. 1, 3 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Відповідно до ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

За змістом ч. 2 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України, встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.06.2024 запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.

Відповідно до повідомлення про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи, ухвала про відкриття провадження у справі від 05.06.24 у справі № 910/6308/24 доставлена Товариству з обмеженою відповідальністю "Шеврон-Київ"</a> 05.06.2024.

З наведеного вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Шеврон-Київ"</a> мало подати відзив та інші документи, докази до 20.06.2024, або в цей строк звернутися до суду з заявою про продовження строку на подання відзиву та додаткових доказів.

Однак матеріали справи не містять жодної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Шеврон-Київ"</a> про продовження процесуального строку, встановленого судом, поданої як до 20.06.2024 так і після.

Згідно з ч. 4, 5 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Жодних заяв Товариства з обмеженою відповідальністю "Шеврон-Київ"</a> про те, що заявник не може подати до суду докази у строк, встановлений судом, та причин такої неможливості, матеріали справи не містять

В свою чергу, як уже вказувалося судом, строк на подання доказів Товариством з обмеженою відповідальністю "Шеврон-Київ" було встановлено судом, а відтак такий строк може бути продовжено, а не поновлено, виключно в разі подання заяви про продовження такого строку до його закінчення.

Аналогічні висновки суду також стосуються відзиву на позовну заяву, поданого 08.10.2024 та клопотання про долучення доказів, поданого 07.11.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю "Шеврон-Київ".

А відтак, суд не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив відмовити у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Шеврон-Київ"</a>.

Під час розгляду спору по суті у судовому засіданні 10.12.2024 представник позивача позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні 10.12.2024 проти позовних вимог заперечував, у задоволенні позову просив відмовити.

10.12.2024 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

15.03.2023 між Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі також -позивач, замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Шеврон-Київ" (далі також - відповідач, виконавець, ТОВ "Шеврон-Київ"), укладено державний контракт (договір) на виготовлення та поставку товарів оборонного призначення №135/ВЗЗ-2023 (далі також - договір, контракт), відповідно до п. 1. якого виконавець зобов`язується у 2023 році виготовити та поставити із матеріалу позивача речове майно (далі - товар) з дотриманням вимог законодавства для здійснення останнім заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації та виконання заходів правового режиму воєнного стану за кодом 98390000-3 "Інші послуги" Єдиного закупівельного словника ДК 021-2015, найменування, кількість та строки поставки та за цінами, які зазначені в специфікації, яка є додатком № 1 до договору і його невід`ємною частиною, а замовник - забезпечити приймання та оплату послуг за виготовлений товар згідно з умовами цього договору.

Відповідно до специфікації відповідач був зобов`язаний виготовити та поставити товар оборонного призначення на загальну суму - 50 385 120,00 грн.

Товар постачається за розмірами згідно з додатком № 2 до контракту, в асортименті та в кількості, зазначених у заявках замовника. Загальна кількість товару, що підлягає поставці, визначається специфікацією (додаток № 1 до контракту). Загальна кількість товару, що підлягає поставці, може бути зменшена залежно від фінансування видатків замовника. (п. 3,4 контракту).

Пунктом 5 контракту передбачено, що замовник до умов цього контракту передає по видатковій накладній виконавцю давальницьку тканину для виготовлення з неї предметів речового майна, у якій зазначається: кількість переданої тканини; вартість (ціна за одиницю та сума); найменування; одиниця виміру, а виконавець, у свою чергу, надає замовнику довіреність на отриману тканину.

Загальна вартість контракту становить 114 898 500,00 грн, Єдиний податок 2 297 970,00 грн (п. 8 контракту).

Положеннями пункту 37 контракту передбачено, що датою поставки виготовленого товару вважається дата отримання його позивачем і підписання уповноваженими представниками сторін накладної та акту приймання-передачі.

Згідно пункту 63 контракту, замовник має право, зокрема: достроково розірвати контракт у разі невиконання зобов`язань виконавцем, повідомивши про це його у триденний строк після прийняття Замовником рішення про розірвання Контракту: (замовник має право розірвати контракт з односторонньому порядку у разі систематичного (більше 3-х разів) порушення виконавцем умов контракту щодо асортименту, кількості, якості, строків поставки товару. Контракт припиняє свою дію після того, замовник сповістить виконавця про своє рішення та проведе з ним розрахунки за фактично поставлений товар); у разі дострокового розірвання контракту в односторонньому порядку вимагати повернення давальницької тканини або грошової компенсації її вартості за ціною на момент повернення.

В свою чергу, п. 64 контракту передбачено, що виконавець зобов`язаний, зокрема, у разі настання обставин, передбачених п. 66 контракту, повернути замовнику у порядку, визначеному пунктом 66 контракту, давальницьку тканину або здійснити грошову компенсацію її вартості за ціною на момент повернення.

Пунктом 66 контракту визначено, що у разі відмови виконавця від виконання основного зобов`язання за контрактом щодо виготовлення і поставки товару речового майна, настання форс-мажорних обставин, закінчення терміну дії контракту чи його дострокового розірвання відповідно до умов абзацу 2 пункту 63 контракту, виконавець зобов`язується повернути давальницьку тканину замовника повністю, або її невикористану частину, протягом 15 днів з моменту настання зазначених обставин. Виконавець повертає давальницьку тканину замовнику у належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі її замовником виконавцю. У разі неможливості повернення виконавцем давальницької тканини замовника з обставин, що не залежать від волі виконавця, останній зобов`язаний компенсувати замовнику ринкову вартість цієї тканини. Ринкова вартість давальницької тканини визначається шляхом її оцінки відповідно до вимог Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

У п. 67 контракту сторони визначили, що невикористана давальницька тканина - отриманий виконавцем матеріал замовника, з якого відповідно до умов контракту, не було виготовлено і не поставлено замовнику речове майно.

Контракт набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 15.10.2023, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами передбачених контрактом зобов`язань.

На виконання контракту, замовником передано відповідачу давальницьку тканину для виготовлення з неї предметів речового майна, що підтверджується накладною (вимогою) №23-1093 від 30.03.2023 та актом приймання-передачі записів № 1228 від 11.04.2023.

13.06.2023 від ТОВ "Шеврон-Київ" надійшла відповідь №13-06-2 на лист, відповідно до якої директором підприємства запропоновано укласти додаткову угоди щодо зменшення кількості предметів речового майна. Також, представник відповідача зазначив, що виробничий процес не розпочато, у зв`язку із великим навантаженням на обладнання виробника.

23.06.2023 між сторонами укладено додаткову угоду №1 до державного контракту №135/ВЗЗ-2023 від 15.03.2023, відповідно до якої сторони дійшли взаємної згоди про внесення змін до пункту 18 контракту, а саме: "Ціна контракту становить 18 924 395,00 грн, Єдиний податок - 378 487,90 грн"; до додатків №1 "Специфікація" та № 2 "Розмірна шкала для виробництва та постачання". Всі інші умови державного контракту №135/ВЗЗ-2023 від 15.03.2023 залишаються незмінними.

З урахуванням додаткової угоди №1 та специфікації, відповідач зобов`язується виготовити наступний товар: куртка вітровологозахисна зимова (тип 10, клас 22), 4 325 шт., ціна за одиницю із урахуванням ЄП - 1 895,00 грн, загальна сума - 8 195 875,00 грн; штани вітровологозахисна зимові (тип 6, клас 24), 7 249 шт., ціна за одиницю із урахуванням ЄП - 1 480,00 грн, загальна сума - 10 728 520,00 грн.

11.10.2023 Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України надіслала відповідачу повідомлення про розірвання державного контракту (договору) від 15.03.2023 №135/ВЗЗ-2023 в односторонньому порядку з 14.10.2023 та вимагала від виконавця повернути давальницьку тканину до 29.10.2023.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі також - ЦК України), кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (стаття 16 Цивільного кодексу України).

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Згідно з послідовною та сталою правовою позицією Верховного Суду відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу захисту способам, визначеним законодавством та/або його неефективність для захисту порушеного права/інтересу позивача є самостійною та достатньою підставою для відмови в позові.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 06.04.2021 зі справи № 910/10011/19, від 02.02.2021 зі справи № 925/642/19.

За змістом позову підставою для звернення Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України до суду з позовом про стягнення збитків стало порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Шеврон-Київ" умов контракту в частині повернення давальницької тканини чи компенсації ринкової вартості такої тканини в разі неможливості її повернення.

Так, відповідно до частин 1-3 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

При цьому, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Реальні збитки - це втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Упущена вигода - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується (такий правовий висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12.11.2019 зі справи № 910/9278/18, від 17.03.2021 зі справи № 916/1740/18, від 15.06.2021 зі справи № 910/8926/20).

У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані. Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц [провадження № 14-79цс18]).

Статтею 224 Господарського кодексу України (далі також - ГК України) визначено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з частиною першою статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Верховний Суд неодноразово та послідовно вказував на те, що для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов`язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду.

Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності).

Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.

Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

Суд виходить з того, що причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Наявність такої умови цивільно-правової відповідальності, як причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою (збитками), зумовлена необхідністю встановлення факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що з необхідністю та невідворотністю спричинила збитки.

Отже, збитки є наслідками неправомірної поведінки, дії чи бездіяльності особи, яка порушила права або законні інтереси іншої особи, зокрема невиконання або неналежне виконання установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності, господарське правопорушення, порушення майнових прав або законних інтересів інших суб`єктів тощо.

Відсутність хоча б одного із перелічених елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Отже, заявляючи до стягнення збитків, позивач повинен, окрім наявності всіх чотирьох елементів, чітко визначити у чому вони (збитки) полягають у розмінні статті 22 ЦК України, статей 224 та 225 ГК України (упущена вигода/реальні збитки/моральна шкода).

Враховуючи положення статті 74 Господарського процесуального кодексу України, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Натомість відповідачу потрібно довести відсутність його вини у завданні збитків позивачу.

Як встановлено судом, на виконання контракту, замовником передано відповідачу давальницьку тканину для виготовлення з неї предметів речового майна, що підтверджується накладною (вимогою) №23-1093 від 30.03.2023 та актом приймання-передачі записів № 1228 від 11.04.2023.

13.04.2023 засобами поштового зв`язку АТ "Укрпошта" позивачем скеровано на адресу місцезнаходження ТОВ "Шеврон-Київ" заявки про поставку товару № 78/8/2-1331 та № 78/8/2-1331 від 12.04.2023.

Також, у заявках № 78/8/2-1331 та № 78/8/2-1331 від 12.04.2023 було визначено кількість товару та строків його поставки.

19.05.2023 позивач звернувся до відповідача із листом про виконання останнім зобов`язань щодо виготовлення та поставку товарів оборонного призначення.

13.06.2023 від ТОВ "Шеврон-Київ" надійшла відповідь №13-06-2 на лист, відповідно до якої директором підприємства запропоновано укласти додаткову угоди щодо зменшення кількості предметів речового майна. Також, представник відповідача зазначив, що виробничий процес не розпочато, у зв`язку із великим навантаженням на обладнання виробника.

23.06.2023 між сторонами укладено додаткову угоду №1 до державного контракту №135/ВЗЗ-2023 від 15.03.2023, відповідно до якої сторони дійшли взаємної згоди про внесення змін до пункту 18 Контракту, а саме: "Ціна контракту становить 18 924 395,00 грн, Єдиний податок - 378 487,90 грн"; до додатків №1 "Специфікація" та № 2 "Розмірна шкала для виробництва та постачання". Всі інші умови державного контракту №135/ВЗЗ-2023 від 15.03.2023 залишаються незмінними.

27.06.2023 ТОВ "Шеврон-Київ" повернуло замовнику давальницьку сировину на загальну суму 34 773 807,24 грн, що підтверджується накладною №2, яка підписана уповноваженими представники сторін та скріпленою печатками учасників договірних правовідносин.

03.08.2023 відповідач звернувся до позивача з листом №03/08-2, відповідно до якого директор підприємства зазначив, що станом на 01.08.2023 ТОВ "Шеврон-Київ" не поставлено речове майно за державним контрактом №135/ВЗЗ-2023 від 15.03.2023. Також, представник відповідача запропонував замовнику укласти додаткову угоду, з урахуванням змін податкового законодавства, а саме: в частині суми Єдиного податку.

На виконання умов державного контракту, відповідачем було здійснено поставку товару.

Згідно п. 63 контракту, замовник має право, зокрема: достроково розірвати контракт у разі невиконання зобов`язань виконавцем, повідомивши про це його у триденний строк після прийняття Замовником рішення про розірвання Контракту: (замовник має право розірвати контракт з односторонньому порядку у разі систематичного (більше 3-х разів) порушення виконавцем умов контракту щодо асортименту, кількості, якості, строків поставки товару. Контракт припиняє свою дію після того, замовник сповістить виконавця про своє рішення та проведе з ним розрахунки за фактично поставлений товар); у разі дострокового розірвання контракту в односторонньому порядку вимагати повернення давальницької тканини або грошової компенсації її вартості за ціною на момент повернення.

В свою чергу, п. 64 контракту передбачено, що виконавець зобов`язаний, зокрема, у разі настання обставин, передбачених п. 66 контракту, повернути замовнику у порядку, визначеному пунктом 66 контракту, давальницьку тканину або здійснити грошову компенсацію її вартості за ціною на момент повернення.

Пунктом 66 контракту визначено, що у разі відмови виконавця від виконання основного зобов`язання за контрактом щодо виготовлення і поставки товару речового майна, настання форс-мажорних обставин, закінчення терміну дії контракту чи його дострокового розірвання відповідно до умов абзацу 2 пункту 63 контракту, виконавець зобов`язується повернути давальницьку тканину замовника повністю, або її невикористану частину, протягом 15 днів з моменту настання зазначених обставин. Виконавець повертає давальницьку тканину замовнику у належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі її замовником виконавцю. У разі неможливості повернення виконавцем давальницької тканини замовника з обставин, що не залежать від волі виконавця, останній зобов`язаний компенсувати замовнику ринкову вартість цієї тканини. Ринкова вартість давальницької тканини визначається шляхом її оцінки відповідно до вимог Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

У п. 67 контракту сторони визначили, що невикористана давальницька тканина - отриманий виконавцем матеріал замовника, з якого відповідно до умов контракту, не було виготовлено і не поставлено замовнику речове майно.

11.10.2023 Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України надіслала відповідачу повідомлення про розірвання державного контракту (договору) від 15.03.2023 №135/ВЗЗ-2023 в односторонньому порядку з 14.10.2023 та вимагала від виконавця повернути давальницьку тканину до 29.10.2023.

З вказаного повідомлення вбачається, що позивач вимагав від відповідача, відповідно до абз. 2 п. 63 контракту, саме повернути давальницьку тканину. Про грошову компенсацію її вартості за ціною на момент повернення позивачем не заявлено.

Як вбачається з накладних на повернення замовнику давальницької сировини № 7 від 25.10.2023 та № 2 від 02.04.2024 відповідачем повернуто позивачеві давальницької тканини загальною вартістю 3 273 899,04 грн.

Тобто, з наведеного вбачається, що відповідачем частково виконано своє зобов`язання в натурі, а саме шляхом повернення позивачеві частини давальницької тканини загальною вартістю 3 273 899,04 грн.

При цьому, станом на подачу позову, відповідачем не виконане своє зобов`язання в частині повернення іншої частини давальницької тканини. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

В свою чергу, позивачем надано до матеріалів справи звіт про оцінку від 08.04.2024 (далі також - звіт), відповідно до якого ринкова вартість погонного метру тканини камуфльованого кольору (тип 6, клас 24) складає 231,79 грн, а тканини камуфльованого кольору (тип 10, клас 22) складає 283,13.

Як вбачається з відомості залишкової (балансової) вартості майна, що рахується за контрагентом ТОВ "Шеврон-Київ" по контракту від 10.05.2024, відповідачем, станом на 10.05.2024 не повернуто тканини камуфльованого кольору (тип 6, клас 24) 561,20 погонних метрів та тканини камуфльованого кольору (тип 10, клас 22) - 11 814,68 погонних метрів.

Загальна вартість неповернутої давальницької тканини, відповідно до ринкової оцінки погонного метру відповідної тканини, викладеної у звіті, складає 3 475 171,90 грн (231,79 грн/пог.м. х 561,20 пог.м. = 130 081,55 грн; 283,13 грн/пог.м. х 11 814,68 пог.м. = 3 345 090,35 грн).

При цьому, суд вказує, що матеріали справи не містять вимоги позивача про грошову компенсацію вартості давальницької тканини за ціною на момент повернення.

В свою чергу, суд вказує, що в разі направлення позивачем вимоги відповідачеві про грошову компенсацію вартості давальницької тканини за ціною на момент повернення, а саме у розмірі 3 475 171,90 грн, вказана сума грошових коштів також не може бути заявлена як збитки, оскільки, відповідно до умов контракту, є, фактично, заборгованістю відповідача перед позивачем, яка має бути сплачена у строк та порядок, визначений контрактом.

Тобто, заявлена позивачем сума коштів є несплаченою вартістю неповернутої давальницької тканини за контрактом, у зв`язку з невиконанням ТОВ "Шеврон-Київ" зобов`язання за контрактом в частині повернення залишкової давальницької тканини або грошової компенсації вартості такої тканини за ціною на момент повернення (тобто, фактично заборгованістю), не є збитками. Схожа за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.06.2019 зі справи № 910/422/18.

Водночас положення частини другої статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як примусове виконання обов`язку в натурі.

Зазначений спосіб захисту (примусове виконання обов`язку в натурі) застосовується в зобов`язальних правовідносинах у випадках, коли особа зобов`язана вчинити певні дії щодо позивача, але відмовляється від виконання цього обов`язку чи уникає його. Стосується такий спосіб захисту, зокрема, невиконання обов`язку сплатити кошти за виконану роботу, надані послуги, передати річ кредитору (за договорами купівлі-продажу, міни, дарування з обов`язком передати річ у майбутньому), виконати роботи чи надати послугу за відповідним договором. Близька за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19.05.2020 зі справи № 910/9167/19, від 19.10.2021 зі справи № 910/8791/20, і суд касаційної інстанції не вбачає підстав для відступу від неї.

Суд зазначає, що такі способи захисту як примусове виконання обов`язку в натурі та відшкодування збитків мають різну правову природу, правове регулювання, а, отже, й предмет доказування, обсяг процесуального доведення, що пов`язане, насамперед, з тим, що заборгованість за договором стягується за правилами щодо виконання договірних зобов`язань, а збитки стягуються відповідно до правил про відповідальність.

З огляду на наведене, суд не вбачає можливості застосування правової позиції Великої Палати Верховного Суду в постановах від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, та у постанові Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 905/2419/18.

Отже, у зв`язку з обранням Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України неефективного способу захисту порушеного права у даній справі, який не відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та спричиненим цим діянням наслідкам, що є самостійною та достатньою підставою для відмови в позові, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на позивача.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97 від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99 від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як законодавчо необґрунтовані та безпідставні.

Керуючись ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено 06.01.2025.

Суддя О.В. Мандриченко