Рішення

від 06.01.2025 по справі 910/13528/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.01.2025Справа № 910/13528/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Князькова В.В. розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

за позовом Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м.Києва», м.Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюро 11», м. Київ

про стягнення 338099,46 грн,

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м.Києва» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюро 11» про стягнення 338099,46 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що після припинення 12.06.2022 договору №251/КК/608 від 14.06.2019 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду відповідач продовжував користування орендованим майном до 12.02.2024, а отже, останній зобов`язаний внести орендну плату за період фактичного використання майна.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.11.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

Відповідач відзиву на позов не подав, клопотання про продовження строку на подачу відзиву не заявив, проте, про розгляд справи був повідомлений належним чином з урахуванням наступного.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Наразі, суд звертає увагу, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ч.6 ст.6 Господарського процесуального кодексу України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Як встановлено судом станом відповідачем електронного кабінету в підсистемі електронний суд зареєстровано не було.

З метою забезпечення принципів змагальності та рівності учасників судового процесу, судом було направлено ухвалу про відкриття провадження у справі на адресу місцезнаходження юридичної особи, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 02222, м.Київ, бульвар Висоцького, буд.6, кв.126.

Судом було враховано, що за приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Конверт з ухвалою суду про відкриття провадження не було вручено адресату та було повернуто до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

За приписами ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

Одночасно, з огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

Відповідно до ч.4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

14.06.2019 між Печерською районною в місті Києві державною адміністрацією орендодавець), Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва" (підприємство-балансоутримувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бюро 11" (орендар) було укладено договір №251/КК/608 "Про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду".

Відповідно до п. 1.1 договору №251/КК/608 від 14.06.2019 орендодавець передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва (об`єкт оренди), яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Шота Руставелі, 12, для розміщення офісу, розмір орендної плати за перший місяць оренди - 44 000,00 грн без ПДВ (конкурсна пропозиція).

Згідно з п. 2.1 договору №251/КК/608 від 14.06.2019 об`єктом оренди є нежиле приміщення загальною площею 38,6 кв.м., у т.ч. на 1-му поверсі - 38,6 кв.м. згідно викопіювання з поповерхового плану, що складає невід`ємну частину договору.

Як погоджено сторонами в п. 3.1 договору №251/КК/608 від 14.06.2019 , розмір орендної плати складає 1147 грн. 88 коп. за 1 кв. м. орендованої площі, що в цілому складає за базовий місяць 44 308,00 грн та ПДВ 8 861,60 грн. Загальна сума до сплати становить 56 169,60 грн.

Відповідно до п. 3.6 договору №251/КК/608 від 14.06.2019 орендна плата сплачується орендарем на рахунок підприємства-балансоутримувача починаючи з дати підписання акту приймання-передачі.

Згідно з п. 3.7 договору №251/КК/608 від 14.06.2019 орендна плата сплачується незалежно від наслідків господарської діяльності відповідача щомісячно не пізніше 20 числа поточного місяця.

Як погоджено сторонами в п.п. 4.2.4 договору №251/КК/608 від 14.06.2019 орендар зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату та інші платежі.

Відповідно до п. 5.1.3 договору №251/КК/608 від 14.06.2019 орендодавець має право відмовитись від договору та вжити необхідних заходів для примусового виселення орендаря при несплаті орендарем орендної плати протягом 3 місяців підряд з дня закінчення строку платежу.

Відповідно до п. 9.1 договору №251/КК/608 від 14.06.2019 вказаний договір є укладеним з моменту його підписання сторонами та діє з 14.06.2019 по 12.06.2022 включно.

Згідно з п. 9.3 договору №251/КК/608 від 14.06.2019 одностороння відмова від договору не допускається, крім випадку, передбаченого підпунктом 5.1.3 цього договору. Лист з відмовою від договору направляється поштою з повідомленням про вручення за місцезнаходженням орендаря, вказаним у договорі. Договір є розірваним з дати одержання орендарем повідомлення орендодавця про відмову від договору або з дати повернення орендодавцю відмови від договору з відміткою відділення зв`язку про відсутність орендаря за вказаною адресою

12.07.2019 між сторонами підписано акт приймання-передачі об`єкту оренди, погодженого вищевказаним договором.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018р. по справі №910/9823/17.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

У статті 1 Конституції України закріплено, що Україна є правовою державою.

Як будь-яка правова держава, Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини і громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України).

Обов`язок держави у забезпеченні права кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи у Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов`язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11.09.1997 (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, указав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п.1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права частиною спільної спадщини договірних Сторін.

Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України», no. 24465/04, від 19.02.2009р., «Пономарьов проти України», no. 3236/03, від 03.04.2008р.).

Як вбачається з матеріалів справи, у провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/4788/22 за позовом Печерської районної в місті Києві державної адміністрації та Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бюро 11" про стягнення грошових коштів, з яких 235 879,14 грн - заборгованість з орендної плати, 2 648,07 грн - 3% річних, 22 155,75 грн - втрати від інфляції, 10 705,27 грн - пеня, а також виселення відповідача з орендованого приміщення (нежитлове приміщення загальною площею 38,6 кв. м., яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Шота Руставелі, 12).

Підставою позову було неналежне виконання відповідачем умов договору оренди № 251/КК/608 від 14.06.2019 в частині внесення на користь позивача-2 орендної плати у встановлений договором строк, а також на неповернення відповідачем орендованого приміщення після закінчення строку дії вказаного договору оренди.

Рішенням від 28.11.2022 Господарського суду міста Києва по справі №910/4788/22 позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бюро 11" на користь Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва" заборгованість з орендної плати в розмірі 235 879,14 грн, 3% річних в розмірі 2 558,59 грн, 11 044,20 грн інфляційних, пеню в розмірі 10 705,27 грн, а також судовий збір в розмірі 6 383,81 грн; виселено Товариство з обмеженою відповідальністю "Бюро 11" з орендованого приміщення (нежитлове приміщення загальною площею 38,6 кв. м., яке знаходиться на 1-му поверсі за адресою: м. Київ, вул. Шота Руставелі, 12); стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бюро 11" на користь Печерської районної в місті Києві державної адміністрації судовий збір в розмірі 2 481,00 грн.

16.02.2023 на виконання рішення від 28.11.2022 Господарського суду міста Києва по справі №910/4788/22, яке набрало законної сили, було видано накази.

Наразі, суд зазначає, що обставини, які встановлено у судовому рішенні по справі №910/4788/22мають преюдиційне значення та повторного доведення потребують.

У рішенні від 28.11.2022 Господарського суду міста Києва по справі №910/4788/22 судом було встановлено, що відповідно до п. 9.1 договору, вказаний договір закінчив свою дію 12.06.2022, а відтак у відповідача (орендаря) виник обов`язок повернути позивачу-1, як орендодавцю за договором, об`єкт оренди.

Проте, як вказує позивач, відповідачем своєчасно об`єкт оренди звільнено не було.

12.02.2024 згідно постанови державного виконавця Печерського ВДВС у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Товариство з обмеженою відповідальністю "Бюро 11" було примусово виселено з орендованого приміщення (нежитлове приміщення загальною площею 38,6 кв. м., яке знаходиться на 1-му поверсі за адресою: м. Київ, вул. Шота Руставелі, 12).

Наразі, за твердженнями позивача, у відповідача наявний обов`язок зі сплати згідно п.9.1 та 3.12 договору №251/КК/608 від 14.06.2019 подвійного розміру орендної плати за фактичне користування приміщенням після припинення договору, а саме за період січень-лютий 2024 в сумі 112 699,82 грн та сплати неустойки згідно ст.785 Цивільного кодексу України в розмірі 225 399,64 грн.

Оцінюючи доводи позивача та наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог виходячи з такого.

За змістом пункту 3 частини першої статті 3 (свобода договору як засада цивільного законодавства), пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 509, частини першої статті 627 Цивільного кодексу України укладення договору із погодженням сторонами його умов, що визначені на розсуд сторін з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, та становлять зміст договору, зобов`язує сторони виконувати зобов`язання за цим договором належним чином відповідно до його умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526, частина перша статті 628, стаття 629 Цивільного кодексу України ).

Правовідносини оренди (найму) врегульовані положеннями глави 58 "Найм (оренда)" розділу ІІІ "Окремі види зобов`язань" книги п`ятої "Зобов`язальне право" Цивільного кодексу України та статей 283- 291 Господарського кодексу України.

Згідно із частиною першою статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частинами першою та шостою статті 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У частині першій статті 284 Господарського кодексу України законодавець як істотні умови договору оренди, визначив, зокрема, строк, на який укладається договір оренди; орендну плату з урахуванням її індексації; умови повернення орендованого майна або викупу.

За частиною першою статті 773 Цивільного кодексу України на наймача покладений обов`язок користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору.

Частиною першою статті 763 ЦК України встановлене загальне правило, за яким договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Аналогічні за змістом положення містить частина четверта статті 284 Господарського кодексу України, відповідно до якої строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Закінчення строку, на який було укладено договір оренди, є однією з підстав його припинення (частина четверта статті 291 Господарського кодексу України).

Виняток з наведеного правила передбачено частиною першою статті 764 ЦК України , відповідно до якої в разі якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму ЦК України.

Частиною першою статті 785 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Частиною першою статті 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до частини першої статті 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Користування майном за договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб`єктів договірних правовідносин.

Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов`язання у сфері орендних відносин.

Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 Цивільного кодексу України, статей 283, 284, 286 Господарського кодексу України. Із припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за Договором у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок - негайно повернути наймодавцеві річ.

Після спливу строку дії жоговору невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

З урахуванням викладеного суд доходить висновку, що користування майном після припинення договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв`язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) та регулятивним нормам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 Цивільного кодексу України ("Плата за користування майном") і охоронна норма частини другої статті 785 Цивільного кодексу України ("Обов`язки наймача у разі припинення договору найму") не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов`язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.

Отже, положення пункту 3 частини першої статті 3 та статті 627 Цивільного кодексу України про свободу договору не застосовуються до договорів оренди в тій їх частині, якою передбачені умови щодо здійснення орендної плати за період від моменту припинення дії договору до моменту повернення орендованого майна, оскільки сторони в такому випадку відступають від положень актів цивільного законодавства (стаття 6 Цивільного кодексу України ).

Неврахування таких висновків щодо застосування положень цивільного та господарського законодавства на практиці призводить до того, що з орендаря, який після припинення строку дії договору не повернув майно орендодавцю на його вимогу, фактично стягується потрійний, а у спірних правовідносинах чотирикратний розмір орендної плати, а саме: подвійний розмір орендної плати згідно п.3.12 договору, а також неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення згідно ст.785 Цивільного кодексу України. Такий підхід у регулюванні орендних правовідносин вочевидь не узгоджується з такими загальними засадами цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України).

За таких обставин, позовні вимоги Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м.Києва» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюро 11» в частині стягнення орендної плати за січень-лютий 2024 (до 12.02.2024) на суму 112 699,82 грн підлягають залишенню без задоволення.

Щодо правової природи неустойки за невиконання (несвоєчасне виконання) наймачем обов`язку щодо поверненні речі з найму (оренди) у разі припинення договору найму (оренди)

За змістом статей 610, 611, 612 Цивільного кодексу України невиконання зобов`язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового обов`язку, що узгоджується з нормами статті 610 Цивільного кодексу України та статті 216 Господарського кодексу України.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України).

Положеннями статті 549 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України визначено загальне поняття штрафних санкцій, яке у господарському судочинстві включає неустойку, штраф, пеню, яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил господарської діяльності, невиконання господарського зобов`язання.

За приписами статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною першою статті 230 Господарського кодексу України визначено поняття штрафних санкцій. Ними визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина перша статті 548 ЦК України).

Тобто неустойка згідно із частиною другої статті 785 Цивільного кодексу України розглядається як законна неустойка і застосовується незалежно від погодження сторонами цієї форми відповідальності в договорі найму (оренди).

Водночас неустойка за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов`язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

Узагальнюючи наведені висновки стосовно наслідків припинення договору у разі, якщо орендар не повертає майно після припинення строку дії договору, зокрема у вигляді подальшого неправомірного користування майном, та права орендодавця застосувати передбачений законом спосіб захисту порушеного права - стягнення з орендаря неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (частина друга статті 785 Цивільного кодексу України ), суд, встановлюючи відмінності між орендною платою (платою за користування майном) та неустойкою, передбаченою частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України , зазначає про таке.

Обов`язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається до припинення Договору (до спливу строку дії Договору оренди), оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об`єктом оренди на платній основі.

Неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення Договору - якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов`язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України .

Отже, яким би способом в Договорі не регламентувалися правовідносини між сторонами у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов`язку щодо повернення речі з найму (оренди) з її подальшим користуванням після припинення Договору, що відбулося у спірних правовідносинах (пункт 4.2 цієї постанови, пункт 3.11 Договору), проте ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж визначено частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України (зокрема, з установленням для наймача (орендаря) будь-якого іншого (додаткового) зобов`язання, окрім того, що передбачений частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України).

Означені правові висновки наведено у постанові Верховного Суду від 19.04.2021 по справі №910/11131/19.

В контексті означеного суд звертає увагу на те, що ст.614 Цивільного кодексу України унормовано, що особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Проте, всупереч наведеного вище, відповідачем обставин вжиття всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання із своєчасного повернення об`єкту оренди за договором №251/КК/608 від 14.06.2019 надано не було.

Наразі, суд вважає помилковим наведений позивачем розрахунок неустойки, що передбачена ст.785 Цивільного кодексу України, оскільки для визнання її розміру позивачем застосовано подвійний розмір орендної плати, а той, що визначений умовами договору.

Судом вище вказувалось, що згідно п. 3.1 договору №251/КК/608 від 14.06.2019 розмір орендної плати складає 1147 грн. 88 коп. за 1 кв. м. орендованої площі, що в цілому складає за базовий місяць 44 308,00 грн та ПДВ 8 861,60 грн. Загальна сума до сплати становить 56 169,60 грн.

Позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення неустойки саме за період з 01.01.2024 по 12.02.2024, а отже, виходячи з умов договору щодо розміру орендного платежу за місяць, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є стягнення з відповідача на підставі ст.785 Цивільного кодексу України неустойки в сумі (56 129,60 + 23226,04) х 2 = 158 711,28 грн. В іншій частині позов Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м.Києва» задоволенню не підлягає.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м.Києва» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюро 11» про стягнення 338099,46 грн - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюро 11» (02222, м.Київ, бульвар Висоцького, буд.6, кв.126, ЄДРПОУ 40980601) на користь Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м.Києва» (01021, м.Київ, провулок Івана Мар`яненка, буд.7, ЄДРПОУ 35692211) неустойку в сумі 158 711,28 грн та судовий збір в розмірі 2380,67 грн.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до апеляційного господарського суду.

Повний текст складено та підписано 06.01.2025.

Суддя В.В. Князьков