Рішення

від 23.12.2024 по справі 910/2151/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.12.2024Справа № 910/2151/24Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за первісним позовом Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Казань-2018"

про стягнення заборгованості в розмірі 50 867,22 грн.

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Казань-2018"

до Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"

про визнання дій протиправними.

Представники сторін:

від позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом): Старча А.В., довіреність № 27/12/23-04 від 27.12.2024;

від відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом): не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Казань-2018» про стягнення заборгованості в розмірі 50 867,22 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за Договором на постачання теплової енергії № 8353028-0101 від 29.08.2019, в частині здійснення розрахунків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, поставлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

25.03.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю «Казань-2018» подано зустрічний позов до Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" про визнання дій протиправними.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач за зустрічним позовом не отримував послуги, заборгованість за споживання яких позивач за первісним позовом заявлено позов.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2024 судом залишено зустрічну позовну заяву без руху, надано позивачу за зустрічним позовом строк для усунення недоліків та встановлено спосіб їх усунення.

08.04.2024 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача за зустрічним позовом про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 прийнято зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Казань-2018" до Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" про визнання дій протиправними до розгляду з первісним позовом у справі № 910/2151/24, вимоги за зустрічним позовом об`єднано в одне провадження з первісним позовом, постановлено розгляд справи №910/2151/24 здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 13.05.2024.

29.04.2024 представником відповідача за зустрічним позовом подано відзив на зустрічну позовну заяву.

13.05.2024 представником відповідача за первісним позовом подано клопотання про відкладення судового засідання.

У судове засідання 13.05.2024 представники сторін не з`явились.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2024 підготовче засідання відкладено на 10.06.2024.

06.06.2024 представником позивача за зустрічним позовом подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

У судове засідання 10.06.2024 представник позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) з`явився, представник позивача за зустрічним (відповідача за первісним позовом) не з`явився.

За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання до 24.06.2024, яку занесено до протоколу судового засідання.

21.06.2024 представником позивача за зустрічним (відповідача за первісним позовом) подано клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

24.06.2024 представником позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) подано письмові пояснення.

У судове засідання 24.06.2024 представники сторін з`явились.

За результатами судового засідання судом оголошено перерву до 29.07.2024.

29.07.2024 представником позивача за зустрічним позовом подано клопотання про відкладення судового засідання.

У судове засідання 29.07.2024 представник позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) з`явився, представник позивача за зустрічним (відповідача за первісним позовом) не з`явився.

За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання до 16.09.2024, яку занесено до протоколу судового засідання.

10.09.2024 представником позивача за первісним позовом подано письмові пояснення.

16.09.2024 представником позивача за первісним позовом подано клопотання про відкладення судового засідання.

У судове засідання 15.09.2024 представники сторін не з`явились.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.09.2024 підготовче засідання відкладено на 07.10.2024.

У судове засідання 07.10.2024 представники сторін не з`явились.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.2024 підготовче засідання відкладено на 28.10.2024.

07.10.2024 представником відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) подано клопотання про відкладення судового засідання.

28.10.2024 представником відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) подано клопотання про відкладення судового засідання.

У судове засідання 28.10.2024 представник позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) з`явився, представник відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) не з`явився.

Враховуючи, що судом під час підготовчого провадження, та зокрема, у підготовчому засіданні було вчинено всі дії, які необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті, в зв`язку з чим відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 25.11.2024.

25.11.2024 представником відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) подано клопотання про відкладення судового засідання.

У судове засідання 25.11.2024 представник позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) з`явився, представник відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) не з`явився.

За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення розгляду справи на 23.12.2024, яку занесено до протоколу судового засідання.

У судове засідання 23.12.2024 представник позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) з`явився, представник відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) не з`явився, про розгляд справи повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Зважаючи на викладене, оскільки неявка представника відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Представник позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом)в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 23.12.2024 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом), з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 № 1693 "Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", КП "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО" визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ "Київенерго".

Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 № 591 КП "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО" видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.

Таким чином, з 1 травня 2018 року постачання теплової енергії та надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води здійснює КП "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО" (далі - позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом).

29 серпня 2019 року між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО" (далі - теплопостачальна організація) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Казань-2018» (далі - абонент, відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом) укладено Договір на постачання теплової енергії № 8353028-0101 (далі - Договір) предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії, на умовах передбачених цим договором.

При виконанні умов цього Договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов`язуються керуватися тарифами, затвердженими у встановленому порядку, Положенням про Держенергонагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж (далі - Правил), нормативними актами з питань користування та розрахунків за енергоносії, чинним законодавством України (п. 2.1 Договору).

Згідно з пп. 2.2.1 п. 2.2 Договору теплопостачальна організація зобов`язується: постачати теплову енергію на потреби: опалення та вентиляції - в період опалювального сезону в кількості та в обсягах згідно з Додатком № 1 до цього Договору.

Підпунктами 2.3.1, 2.3.2 пункту 2.3 Договору на споживача покладено обов`язок: додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у Додатку № 1 до Договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії; виконувати умови та порядок оплати в обсягах і терміни, які передбачені у Додатку № 4 до Договору.

Цей Договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 15.04.2022. Керуючись ст. 631 ЦК України, сторони домовились про те, що дія цього Договору поширюється на взаємовідносини, які фактично виникли між сторонами з 07.09.2018.

Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (п. 8.1 та п. 8.4 Договору).

Додатком № 1 до Договору передбачено, що теплопостачальна організація відпускає абоненту теплову енергію в гарячій воді у межах Q рік = 12,33792 Гкал/рік з приєднаним тепловим навантаженням EQ = 0,0063 Гкал/годину, в тому числі: на опалення Qо = 0,0063 Гкал/годину (пп. 1.1. п. 1).

Згідно з п. 1 Додатку № 3 до Договору розрахунки з абонентом за відпущену теплову енергію теплопостачальною організацією проводяться згідно з тарифами на теплову енергію, затвердженими відповідним органом у встановленому законодавством порядку для КП «Київтеплоенерго» (без урахування ПДВ) - 1 511,40 грн/Гкал.

Додатком № 4 до Договору визначено:

- абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує теплопостачальній організації вартість заявленої у Договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця, або оформлює договір про заставу майна згідно з Закону України «Про заставу», як засіб гарантії сплати спожитої теплової енергії (пункт 2);

- абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує в ЦОК за адресою: вул. Волоська, буд. 42: акт звіряння розрахунків на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акта звірки абонент повертає в ЦОК); акт приймання-передавання товарної продукції; рахунок-фактуру, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду (пункт 3).

Як зазначає позивач за первісним позовом, в порушення взятих на себе зобов`язань за Договором, відповідач за первісним позовом своєчасно не сплатив вартість спожитої теплової енергії за період з жовтня 2018 року по грудень 2021 року включно, внаслідок чого у відповідача за первісним позовом виникла заборгованість перед позивачем за первісним позовом у розмірі 31 773,84 грн.

З огляду на те, що відповідач за первісним позовом не розрахувався з позивачем за первісним позовом за спожиту теплову енергію за Договором, позивач за первісним позовом звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача за первісним позовом на свою користь 31 773,84 грн. основного боргу, 15 153,00 грн. інфляційних втрат та 3 940,38 грн. 3 % річних.

Відповідач за первісним позовом в свою чергу, звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому просить визнати дії відповідача за зустрічним позовом щодо нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги за адресою: м. Київ, вул. Казанська, 18, ТОВ «Казань-2018» у розмірі 50 867,00 грн. незаконними та зобов`язати відповідача за зустрічним позовом здійснити перерахунок заборгованості за житлово-комунальні послуги за адресою: м. Київ, вул. Казанська, 18, ТОВ «Казань-2018» у розмірі 50 867,00 грн. повністю виключивши всю суму заборгованості.

В обґрунтування заявленого зустрічного позову позивач за зустрічним позовом зазначає, що 07.12.2018 ТОВ «КАЗАНЬ-2018» звернулось з офіційним листом до КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва» з проханням підключення до тепломереж, на який була отримання відповідь за № 463-447 від 30.01.2019 за підписом директора Людмили Сагайдак, де було вказано, що для приєднання системи центрального опалення необхідно надати акти про промивання системи центрального опалення, про проведення гідравлічного випробування трубопроводів системи опалення до технічного відділу КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва" та після виконання технічних вимог постачальника 29.08.2019 між ТОВ «КАЗАНЬ-2018» та КП« КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» укладено Договір № 8353028-0101 від 24.10.2019 та складено акт звірення розрахунків від 31.10.2019, відповідно до якого, на підставі документальної перевірки встановлено, що будь-яка заборгованість за споживання комунальних послуг відсутня. Позивач зазначає, що відповідно до довідки про рахунок послуг з постачання теплової енергії на рахунок № 8353028-0101 від 29.08.2019 станом на 01.11.2021 заборгованість відсутня. При цьому, як зазначає позивач за первісним позовом, факт не споживання комунальних послуг ТОВ «КАЗАНЬ-2018» підтверджується також довідкою від 22.01.2022 року № 23 начальника ОД-506 обслуговуючий дільниці комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва» В.І.Скрипника відповідно до якої, протягом опалювального сезону 2018-2019 років нежитлове приміщення за адресою: м. Київ, вул. Казанська,18, ТОВ «КАЗАНЬ-2018» було від`єднано від загальнобудинкової системи центрального опалення.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

За змістом ст. ст. 11, 509, 627 Цивільного Кодексу України та ст. 179 Господарського кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Постачання теплової енергії є видом житлово-комунальних послуг і на ці правовідносини розповсюджується Закон України «Про житлово-комунальні послуги»

Цим законом зокрема, передбачено, що споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору; оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом (частина 2 пункт 1 та 5 статті 7).

Такі положення Закону України «Про житлово-комунальні послуги» свідчать про обов`язковість договору щодо житлово-комунальних послуг для споживача та не можливість споживача відмовитись від укладання договору (за виключенням у випадках встановлених законом та у порядку встановленому законом), зокрема договору на постачання теплової енергії.

Статтею 5 Закону України «Про теплопостачання» визначено особливості відносин у сфері теплопостачання та передбачено, що регулювання відносин у сфері теплопостачання має особливості, визначені цим Законом.

Частиною 6 ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» унормовано, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Відповідно до ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно із ч. ч. 6, 7 ст. 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу приписів ч. 1 ст. 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін (ч. 2 ст. 714 Кодексу).

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 692 цього ж кодексу передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Окрім того як зазначалося судом вище, відносини між позивачем та відповідачем регулюються спеціальним законодавством у сфері енергопостачання, а саме Законом України «Про теплопостачання» та Правилами користування тепловою енергією, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007 (надалі - Правила).

Частинами 4, 6 ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу теплової енергії. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Пунктом 3 Правил передбачено, що споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб`єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

Відповідно до п. 40 Правил споживач теплової енергії зобов`язаний вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.

У відповідності до пункту 2 Додатку № 4 до Договору абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує теплопостачальній організації вартість заявленої у Договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця, або оформлює договір про заставу майна згідно з Закону України «Про заставу», як засіб гарантії сплати спожитої теплової енергії.

Пунктом 5 цього ж Додатку визначено, що абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує в ЦОК за адресою: вул. Волоська, буд. 42: акт звіряння розрахунків на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акта звірки абонент повертає в ЦОК); акт приймання-передавання товарної продукції; рахунок-фактуру, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.

Згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом первісного позову є нарахована позивачем за первісним позовом у жовтні 2021 року вартість спожитої теплової енергії відповідачем за зустрічним позовом в розмірі 31 773,84 грн. за період жовтень 2018 року - квітень 2019 року.

Так, у п. 8.1 Договору сторони узгодили, що цей Договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 15.04.2022. Керуючись ст. 631 ЦК України, сторони домовились про те, що дія цього Договору поширюється на взаємовідносини, які фактично виникли між сторонами з 07.09.2018.

Відповідно до ч. 3 ст. 631 ЦК України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Із наявних у матеріалах справи доказів судом встановлено, що Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО" на виконання умов договору надало обумовлені договором послуги, що підтверджується копіями корінців нарядів на включення та відключення об`єктів теплоспоживання, актами приймання-передавання товарної продукції за означений період та обліковими картками щомісячного споживання за спірний період, які є належними та допустимими доказами у відповідності до приписів статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, що узгоджується із правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 03.09.2020 у справі № 910/17662/19, від 28.03.2018 у справі № 910/6652/17, від 12.07.2018 у справі № 910/6654/17 та від 12.10.2018 у справі № 910/30728/15.

Відтак, матеріалами справи підтверджується належне виконання позивачем за первісним позовом взятих на себе зобов`язань за договором щодо постачання відповідачу за первісним позовом теплової енергії.

Суд зазначає, що акти приймання-передавання товарної продукції за спірний період підписані тільки з боку позивача за первісним позовом.

Водночас, доказів належного виконання відповідачем за первісним позовом умов пункту 4 Додатку № 4 до Договору матеріали справи не містять, як і не містять доказів мотивованої відмови споживача від підписання таких актів або ж заперечень щодо відомостей відображених у облікових картках фактичного споживання теплової енергії.

Таким чином, факт відсутності підписаних сторонами актів приймання-передавання товарної продукції не є підставою для висновку про невиконання позивачем за первісним позовом своїх зобов`язань щодо постачання теплової енергії.

Отже, суд дійшов висновку, що відповідач за первісним позовом допустив порушення зобов`язання щодо своєчасного внесення плати за використану теплову енергію за договором та, як вказує позивач за первісним позовом, станом на день звернення до суду, за відповідачем утворилася заборгованість у розмірі 31 773,84 грн.

Посилання ж відповідача за первісним позовом на підписання 31 жовтня 2019 року Акту звіряння розрахунків за теплову енергію, відповідно до якого, у відповідача за первісним позовом станом на 01.11.2019 відсутня заборгованість, судом відхиляються, оскільки означений Акт складений та підписаний на момент укладення Договору та не нівелює подальший обов`язок відповідача за первісним позовом із здійснення розрахунків за спожиту теплову енергію, в тому числі донараховану за період споживання до встановлення засобу обліку.

З огляду на викладене, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача за первісним позовом основного боргу в розмірі 31 773,84 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також, позивачем за первісним позовом заявлено до стягнення 15 153,00 грн. інфляційних втрат та 3 940,38 грн. 3% річних.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи 3% річних та інфляційні витрати, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Приймаючи до уваги вищенаведені приписи Цивільного кодексу України щодо наявності у позивача за первісним позовом права за порушення грошового зобов`язання відповідачем вимагати сплати останнім проценти річних від простроченої суми та інфляційні втрати, перевіривши здійснений позивачем за первісним позовом розрахунок, судом встановлено, що позивачем за первісним позовом в розрахунок не включено періоди, в які індекс інфляції становив менше одиниці, в зв`язку з чим, здійснивши перерахунок інфляційних втрат за заявлений позивачем за первісним позовом період суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача за первісним позовом 14 057,78 грн. інфляційних втрат та 3 940,38 грн. 3% річних.

В свою чергу, щодо зустрічного позову, суд зазначає наступне.

В обґрунтування заявленого зустрічного позову позивач за зустрічним позовом зазначає, що 07.12.2018 ТОВ «КАЗАНЬ-2018» звернулось з офіційним листом до КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва» з проханням підключення до тепломереж, на який була отримання відповідь за № 463-447 від 30.01.2019 за підписом директора Людмили Сагайдак, де було вказано, що для приєднання системи центрального опалення необхідно надати акти" про промивання системи центрального опалення"," про проведення гідравлічного випробування трубопроводів системи опалення до технічного відділу КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва" та після виконання технічних вимог постачальника 29.08.2019 між ТОВ «КАЗАНЬ-2018» та КП« КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» укладено Договір № 8353028-0101 від 24.10.2019 та складено акт звірення розрахунків від 31.10.2019, відповідно до якого, на підставі документальної перевірки встановлено, що будь-яка заборгованість за споживання комунальних послуг відсутня. Позивач зазначає, що відповідно до довідки про рахунок послуг з постачання теплової енергії на рахунок № 8353028-0101 від 29.08.2019 станом на 01.11.2021 заборгованість відсутня. При цьому, як зазначає позивач за первісним позовом, факт не споживання комунальних послуг ТОВ «КАЗАНЬ-2018» підтверджується також довідкою від 22.01.2022 року № 23 начальника ОД-506 обслуговуючий дільниці комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м.Києва» В.І.Скрипника відповідно до якої, протягом опалювального сезону 2018-2019 років нежитлове приміщення за адресою: м. Київ, вул. Казанська,18, ТОВ «КАЗАНЬ - 2018» було від`єднано від загальнобудинкової системи центрального опалення.

Отже, фактично зустрічний позов зводиться до незгоди із заявленим первісним позовом та відповідно обґрунтуванням незгоди із заявленими первісними позовними вимогами.

Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. До господарського суду вправі звернутись кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, тобто має. значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.

Згідно з ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права, пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, ай охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл.

Правосуддя, за своєю суттю, визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки викладено в абзаці 10 п. 9 рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 No 3рп/2003.

Стаття 16 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Предмет позову - це певна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, визначеними зокрема, ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права.

Підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Під способами захисту права слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб`єктивних цивільних прав та усунення наслідків такого порушення.

Після з`ясування фактичних обставин суд може зробити висновок про відповідність заявленої матеріально правової вимоги способам захисту права і про порушення охоронюваного законом інтересу позивача.

У разі встановлення, що заявлені вимоги за своїм змістом не відповідають матеріально-правовим способам захисту права, суд приймає рішення про відмову у позові.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

У відповідності до ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

У розумінні зазначених приписів суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Процесуально-правовий зміст захисту права, закріпленого у Господарському процесуальному кодексі України, полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. (ст. 4 ГПК України).

Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Вирішуючи спір, суд повинен визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

У розумінні приписів ст. 15, ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, спосіб захисту повинен бути таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

При цьому, особа, заявляючи позов та обираючи спосіб захисту, повинна дбати про те, щоб резолютивна частина рішення, в якій остаточно закріплюється висновок суду щодо вимог позивача, могла бути виконана в процесі виконавчого провадження у справі, адже у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що ця норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони втілені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04. 2005 (заява No 38722/02).

Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов`язку по відновленню порушеного права на порушника.

Таким чином, у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, ай охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл.

Правосуддя, за своєю суттю, визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки викладено в абзаці 10 п. 9 рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 No 3рп/2003.

В постанові Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 910/472/19 зазначено, що:

«Водночас, застосування такого способу захисту як визнання права можливе у разі виникнення спору щодо його належності між особою, що вважає право порушеним, та іншою, яка претендує на відповідний титул. Тобто, такий спосіб захисту прав може бути застосований при наявності спору про право.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України та ч. 2 ст. 20 ГК України одним із способів захисту цивільного права є визнання наявності чи відсутності прав, якими можуть бути, зокрема права власності чи інших речових прав на певне майно, визнання права авторства тощо, тобто ухваленням рішення про визнання чи відсутність права повинен вирішуватися спір по суті.».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2018 у справі №910/14144/17 надано наступні висновки щодо застосування способів захисту цивільних прав: статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого немайнового або майнового права та інтересу. Зокрема, згідно з пунктами 3, 5, 7 частини 2 статті 16 ЦК України такими способами є припинення дії, яка порушує право, примусове виконання обов`язку в натурі, припинення правовідношення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Частиною 2 статті 20 ГК України передбачено визнання наявності або відсутності прав; установлення, зміну чи припинення господарських правовідносин, як одні із способів захисту прав суб`єктів господарювання. Разом з тим, такі вимоги будуть належними способами захисту цивільних прав, якщо вони самостійно будуть призводити до поновлення порушених прав. У випадку, якщо такі вимоги є пов`язаними з іншим способом захисту цивільних прав, зокрема, вимогою про стягнення грошових коштів за зобов`язаннями, вони не можуть самостійно розглядатися в окремій справі та підлягають розгляду разом з вимогами, що забезпечують дійсне поновлення прав позивача.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним/ тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі №910/3907/18, від 09.02.2021 у справі №381/622/17.

У постанові Верховного Суду від 19.01.2021 року у справі №916/1415/19, зокрема, зазначено, що якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Отже, заявлені позивачем за зустрічним позовом вимоги про визнання дій відповідача за зустрічним позовом щодо нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги за адресою: м. Київ, вул. Казанська, 18, ТОВ «Казань-2018» у розмірі 50 867,00 грн. незаконними та зобов`язання відповідача за зустрічним позовом здійснити перерахунок заборгованості за житлово-комунальні послуги за адресою: м. Київ, вул. Казанська, 18, ТОВ «Казань-2018» у розмірі 50 867,00 грн. повністю виключивши всю суму заборгованості не може бути предметом самостійного спору і самостійно розглядатись, оскільки встановлення обставин щодо наявності підстав для нарахування заборгованості може лише бути елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (постанова Верховного Суду від 14.05.2019 року у справі № 910/7631/18).

Таким чином, заявлені позивачем за зустрічним позовом вимоги, не можуть бути самостійним предметом спору та можуть бути викладені у відзиві на позовну заяву у окремому спорі, оскільки заявлені вимоги не призводять до поновлення порушених прав та відповідно не можуть самостійно розглядатися в окремій справі та підлягають розгляду лише під час розгляду спору про стягнення заборгованості за Договором.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги не може забезпечити поновлення порушених прав, а отже обраний спосіб захисту в будь-якому випадку є неефективним у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, позивачем у даному випадку обрано неефективний спосіб захисту своїх порушених прав, який зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення первісного позову та відмову в задоволенні зустрічного позову, з покладенням судового збору на відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ :

1. Первісний позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Казань-2018" (04074, м. Київ, вул. Казанська, буд. 18; ідентифікаційний код: 42449386) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (01001, м. Київ, площа Івана Франка, 5; ідентифікаційний код 40538421) заборгованість у розмірі 31 773 (тридцять одна тисяча сімсот сімдесят три) грн. 84 коп., інфляційні втрати у розмірі 14 057 (чотирнадцять тисяч п`ятдесят сім) грн. 78 коп., 3% річних у розмірі 3 940 (три тисячі дев`ятсот сорок) грн. 38 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 962 (дві тисячі дев`ятсот шістдесят дві) грн. 80 коп.

3. В іншій частині первісного позову відмовити.

4. У задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

5. Витрати по сплаті судового збору за подання зустрічного позову покласти на позивача за зустрічним позовом.

6. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 06.01.2025

Суддя О.А. Грєхова