Рішення

від 26.12.2024 по справі 915/906/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2024 року м. Миколаїв Справа № 915/906/24

Господарський суд Миколаївської області у складі:

судді Л.М. Ільєвої

при секретарі судового засідання О.С. Табачній

за участю представників:

від прокуратури - Григорян Е.Р.,

від позивача - не з`явився,

від відповідачів:

1) Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області - не з`явився,

2) Снігурівської міської ради - не з`явився,

від третьої особи - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом керівника Баштанської окружної прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації) до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області та Снігурівської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України", про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою державного лісового фонду шляхом визнання незаконним і скасування наказу з одночасним припиненням права комунальної власності, скасування державної реєстрації земельної ділянки, -

ВСТАНОВИВ:

Керівник Баштанської окружної прокуратури Миколаївської області звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації) до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області та Снігурівської міської ради про усунення перешкод позивачу у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом:

- скасування вчиненої 13.11.2013 у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4825782700:08:000:0027 площею 34,3908 га, розташованої в межах території Снігурівської міської ради Миколаївської області;

- визнання незаконним і скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 08.12.2020 № 22-ОТГ в частині передачі територіальній громаді, в особі Снігурівської міської ради Снігурівського району Миколаївської області, у комунальну власність земельної ділянки площею 34,3908 га з кадастровим номером 4825782700:08:000:0027 (№ 114 Переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, що передаються у комунальну власність територіальної громади, в особі Снігурівської міської ради Миколаївської області, що є додатком до вказаного наказу), з одночасним припиненням державної реєстрації права власності територіальної громади в особі Снігурівської міської ради, вчиненої у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 21.12.2020 (запис № 39883242).

В обґрунтування позову прокурор посилається на порушення відповідачем вимог законодавства при формуванні земельних ділянок сільськогосподарського призначення за рахунок земель державного лісового фонду та їх передачі у комунальну власність. Зокрема, як вказує прокурор, на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів), розташованих в межах території Нововасилівської сільської ради Снігурівського району (на цей час - Баштанський район) Миколаївської області, сформовано та зареєстровано у Державному земельному кадастрі, у тому числі земельну ділянку площею 34,3908 га (кадастровий номер 4825782700:08:000:0027, дата реєстрації 13.11.2013), в межах Нововасилівської сільської ради колишнього Снігурівського району. При цьому прокурор зазначає, що вказана ділянка сформована як землі запасу сільськогосподарського призначення державної власності та на підставі клопотання Снігурівської міської ради від 07.12.2020 № 1927/02.25 була включена до переліку земель, які підлягали передачі у комунальну власність з метою забезпечення виконання Указу Президента України від 15.10.2020 «Про деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин», постанови Кабінету Міністрів України від 16.11.2020 № 1113 «Деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин». Водночас прокурор стверджує, що наказ про затвердження вказаної документації із землеустрою не приймався, що підтверджується інформацією Головного управління Держгеокадастру в області від 11.04.2024 №10-14-0.22-1730/2-24.

В подальшому на підставі наказу Головного управління від 08.12.2020 № 22-ОТГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" вказану земельну ділянку згідно з переліком земель та актом приймання-передачі від 08.12.2020 передано до комунальної власності Снігурівської міської ради (порядковий номер в акті 114). Відтак, на підставі вказаного наказу 21.12.2020 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Снігурівською міською радою зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 4825782700:08:000:0027, про що вчинено запис № 39883242.

Водночас, за ствердженнями прокурора, згідно з інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект» від 16.04.2024 № 03-446 та долученого до неї витягу з картографічної бази даних, вказана земельна ділянка накладається на землі державного лісового фонду Снігурівського лісництва ДП «Березнегуватський лісгосп» (квартал 13 та 14), загальна площа накладення складає 27,5 га. При цьому, як вказує прокурор, спірна земельна ділянка на час її інвентаризації та реєстрації у Державному земельному кадастрі, також на момент передачі її у комунальну власність і станом на теперішній час частково належить до земель державного лісового фонду, з постійного користування державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства не вилучалась.

Прокурор, із посиланням на ст. 141, 149 ЗК України, вказує, що однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є вилучення земельної ділянки, у випадках визначених Законом. Земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. Вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення належить до повноважень Кабінету Міністрів України.

Як зауважує прокурор, територіальні органи Держгеокадастру мають право розпоряджатися лише землями сільськогосподарського призначення державної власності (ч.4 ст. 122 ЗК України).

Отже, на думку прокурора, законодавцем визначено що вилучення земель державного лісового фонду для нелісогосподарських потреб належить до виключних повноважень Кабінету Міністрів України (на час виникнення спірних правовідносин).

Водночас, як зазначає прокурор, за інформаціями Кабінету Міністрів України від 13.05.2024 № 11254/0/2-24 та Миколаївської обласної державної адміністрації від 17.05.2024 № 05-67/1294/5-24 рішення (розпорядження) про вилучення або припинення права постійного користування земельними ділянками, що перебувають у користуванні ДП «Баштанське лісове господарство» та інших лісогосподарських підприємств, зміну їх цільового призначення не приймались. Також відповідно до згаданої вище інформації філії «Баштанське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» від 16.05.2024 № 241 жодної відмови, згоди на вилучення або відведення вказаної ділянки у комунальну власність державне підприємство не надавало.

Відтак, за ствердженням прокурора, право державної власності на спірну земельну ділянку, яка перебуває у постійному користуванні державного підприємства, не могло припинитися внаслідок прийняття рішення органом виконавчої влади, який відповідно до своєї компетенції не був наділений повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками лісового фонду. Фактично, на підставі наказу ГУ ДГК в області від 08.12.2020 № 22-ОТГ із державної власності вибула спірна земельна ділянка державного лісового фонду та передана її у комунальну власність.

Таким чином, на думку прокурора, під час формування земельної ділянки та прийняття наказу від 08.12.2020 № 22-ОТГ, яким земельну ділянку з кадастровим номером 4825782700:08:000:0027 віднесено до земель сільськогосподарського призначення, Головним управлінням Держгеокадастру в області в односторонньому та позасудовому порядку, з перевищенням наданих законом повноважень, незаконно вилучено поза волею належного розпорядника - держави в особі Кабінету Міністрів України та постійного землекористувача - ДП «Баштанське лісове господарство» (на цей час - ДСГП «Ліси України») спірну земельну ділянку із земель лісогосподарського призначення зі зміною її цільового призначення та всупереч встановленого мораторію на вилучення земель, які перебувають у постійному користуванні державних підприємств.

Відтак, прокурор стверджує, що оскільки наказ ГУ ДГК в Миколаївській області від 08.12.2020 № 22-ОТГ стосується спірної земельної ділянки лісового фонду, розпоряджатися якою не уповноважений вказаний орган державної влади та яка не може бути вилучена із державної власності поза волею власника - Кабінету Міністрів України (на час прийняття спірного наказу) та передана у комунальну власність, таке рішення в цій частині суперечить ст.ст. 116, 141, 149 ЗК України та порушує інтереси держави, що є підставою для визнання його незаконним та скасування.

Прокурор вважає, що оскільки саме на підставі вказаного наказу ГУ ДГК в області від 08.12.2020 №22-ОТГ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 21.12.2020 вчинено запис № 39883242 про реєстрацію прав комунальної власності на цю земельну ділянку за Снігурівською міською радою, то права на вказану ділянку будуть припинені.

Також прокурор зауважує, що відновлення порушених інтересів держави потребує скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі. Оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 4825782700:08:000:0027 частково (площею 27,5 га) накладається на землі державного лісового фонду, а отже не може в цій частині відноситися до земель сільськогосподарського призначення та існувати у встановлених межах. Водночас, без скасування державної реєстрації вказаної земельної ділянки, землі державного лісового фонду будуть рахуватися у її складі як землі сільськогосподарського призначення, а отже не зможуть бути проінвентаризовані під час наступного лісовпорядкування. Відтак, на думку прокурора, ділянка з кадастровим номером 4825782700:08:000:0027 не може існувати у встановлених межах, її державна реєстрація повинна бути скасована та створено новий об`єкт земельних відносин з іншими межами, цільовим призначенням та кадастровим номером.

Отже, на думку прокурора, з метою реального поновлення інтересів позивача державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 4825782700:08:000:0027 підлягає скасуванню.

Прокурор, із посиланням на ст. 6, 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» та ст. 79-1 ЗК України, зауважує, що законодавець встановив, що у випадку здійснення незаконної державної реєстрації земельної ділянки єдиною можливою підставою для її скасування у Державному земельному кадастрі є саме судове рішення про скасування державної реєстрації ділянки, яке має супроводжуватися скасуванням і рішення органу державної виконавчої влади, яким затверджено документацію, що слугувала підставою формування відповідної ділянки.

Так, прокурор стверджує, що незаконне вилучення спірної земельної ділянки призвело до зміни її правового статусу, а саме: державна власність змінена на комунальну, а розпорядник - з держави на територіальну громаду. Змінено й цільове призначення земельної ділянки з земель лісогосподарського призначення на землі сільськогосподарського призначення. Прокурор вважає, що зібраними доказами повністю підтверджується, що спірна земельна ділянка площею 34,3908 га з кадастровим номером 4825782700:08:000:0027 на час прийняття оскаржуваних наказів та на цей час частково (площею 27,5 га) належить до земель державного лісового фонду та перебуває у постійному користуванні державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства на підставі матеріалів лісовпорядкування та акту на право на користування землею від 12.09.1969. Окрім того, за даними геопорталу «Ліси України» - веб ресурсу надання публічного та авторизованого доступу користувачам до інформації про ліси України (за посиланням https://forestry.org.ua/), Національної кадастрової системи, а також інформації Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області від 15.04.2024 № 866/10, зазначена земельна ділянка розташована у бепосередній близькості до прибережної захисної смуги річки Інгулець та частково накладається на русло струмка Кішинка та його законодавчо визначену прибережну захисну смугу шириною 25 м. Спірна земельна ділянка, будучи землею лісогосподарського призначення, що надана у постійне користування державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства та розташована в межах прибережної захисної смуги річки, не може належати до комунальної власності, тому, на думку прокурора, порушення прав держави щодо цієї ділянки не пов`язані із позбавленням володіння та підлягають захисту шляхом заявлення вимог про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою (негаторний позов).

Прокурор вказує, що на законодавчому рівні, як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на цей час, встановлено пряму заборону на перехід земель, що перебувають у постійному користуванні державних підприємств, із земель державної у комунальну власність. Оскільки матеріали лісовпорядкування та державний акт на право на користування землею 12.09.1969 року є чинними, то Миколаївська обласна державна адміністрація не втратила володіння, а ДП «Баштанське лісове господарство» (на цей час, ДСГП «Ліси України») - право постійного користування спірною земельною ділянкою площею 27,5 га (ст. 192 ЗК України, пункт 5 Розділу VIII Прикінцеві положення ЛК України), відтак, за ствердженням прокурора, мета позову спрямована на усунення перешкод у розпорядженні та користуванні нею.

Прокурор зауважує, що оскільки спірна земельна ділянка лише частково входить до земель державного лісового фонду, то вказане позбавляє можливості вимагати її повернення у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, так як окремо ділянка лісогосподарського призначення не сформована. При цьому, формування облдержадміністрацією земель лісового фонду в частині їх накладення на вже сформовану спірну ділянку як землі сільськогосподарського призначення, державна реєстрація якої не скасована, є неможливим, з огляду на існування цієї ділянки у встановлених межах.

Отже, на думку прокурора, на законодавчому рівні відсутній інший правовий механізм усунення порушених інтересів держави у спірних правовідносинах (у випадку часткового накладення сформованої як об`єкт цивільних прав земельної ділянки на землі державного лісового фонду), крім розгляду заявленого прокурором позову.

Відтак, прокурор вважає, що з урахуванням викладеного та положень ст.ст. 16, 391 ЦК України, ст. 152 ЗК України, в даній справі ефективним захистом інтересів держави є усунення перешкод Миколаївській обласній державній адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом визнання незаконними і скасування наказу ГУ ДГК в області від 08.12.2020 № 22-ОТГ в частині передачі територіальній громаді в особі Снігурівської міської ради у комунальну власність земельної ділянки площею 34,3908 га з кадастровим номером 4825782700:08:000:0027, з одночасним припиненням державної реєстрації права власності територіальної громади в особі Снігурівської міської ради, та скасування вчиненої 13.11.2013 у Державному земельному кадастрі державної реєстрації такої земельної ділянки. Прокурор зауважує, що задоволення судом саме таких позовних вимог призведе до припинення існування спірної ділянки як земель сільськогосподарського призначення та загалом як об`єкта цивільних правовідносин та, відповідно, відновлення права постійного користування державного лісогосподарського підприємства на спірну ділянку Держлісфонду України, оскільки остання дотепер на підставі матеріалів лісовпорядкування рахується як землі лісогосподарського призначення державної власності.

Щодо представництва прокурором інтересів держави суді заявник зазначає наступне.

Згідно із ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокуратурою інтересів держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів держави у випадках та порядку, встановлених законом. Відповідно до ч.3 ст.23 зазначеного Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Частиною 3 ст.4, ч.4 ст.53 ГПК України встановлено, що до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, зокрема - прокурор. Так, у відповідності до ст.4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. В силу ч.ч. 4, 5 ст.53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Як вказує прокурор, поняття «інтереси держави» на даний час в законі не закріплене, проте таке визначення міститься в рішенні Конституційного суду України від 08.04.1999 № 3- рп/99, згідно з яким поняття «інтереси держави» є оціночним і в кожному конкретному випадку прокурор або його заступник самостійно визначає, з посиланням на законодавство, підстави подання позову, вказує в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Так, п. 3 вказаного Рішення суд в загальному, не пов`язуючи поняття з конкретними нормами, які підлягають тлумаченню, вказує, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих за захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. Втручання держави в право власності та користування юридичної особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого надається державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння та користування майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Як вказує прокурор, з огляду ст. 14 Конституції України, ст. 373 ЦК України та ст. 1 ЛК України, землі лісового фонду за особливостями свого цільового призначення і правового режиму не можуть використовуватися для ведення сільського господарства.

Відтак, враховуючи положення чинного законодавства, прокурор вважає, що в даній справі прокурором прояв порушення інтересів держави визначається самостійно з урахуванням суспільного інтересу. Держава зацікавлена у дотриманні процедур реалізації прав на землю, так само як і у дотриманні норм чинного законодавства. Додержання вимог закону не може не являти суспільного інтересу, оскільки є проявом управлінської функції держави та спрямоване на забезпечення єдиного підходу до врегулювання тих чи інших правовідносин, впровадження системності та прозорості при реалізації прав громадянами і юридичними особами, принципу конституційної рівності суб`єктів цивільних правовідносин. У той же час, незаконне вилучення земель державної власності лісогосподарського призначення, їх передача у комунальну власність як земель сільськогосподарського призначення, не може відповідати суспільному інтересу та порушує інтереси держави, як гаранта дотримання принципу верховенства права у країні.

На думку прокурора, такі дії порушують інтереси держави у сфері ефективного використання земельних та лісових ресурсів, оскільки унеможливлюють реалізацію державної політики по забезпеченню охорони, відтворення та сталого використання земельних і лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства. Незаконне формування та реєстрація спірної земельної ділянки як ділянки сільськогосподарського призначення за рахунок земель лісового фонду порушує виключне право власності держави на розпорядження землями лісового фонду, яке реалізується через відповідні органи державної виконавчої влади. В цьому контексті важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землі лісу в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст.ст. 13, 19 Конституції України).

Відтак, прокурор стверджує, що охорона та використання лісів повинні здійснюватися з урахуванням їх ролі у забезпеченні формування екомережі як єдиної територіальної системи, яка утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного різноманіття та біорізноманіття в лісах, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і відповідно до законів та міжнародних зобов`язань України підлягають особливій охороні.

За таких обставин, на думку прокурора, «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокуратури до суду з цим позовом є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - незаконного вилучення та зміни цільового призначення земель лісового фонду та їх передачі у комунальну власність, недопущення можливості розпорядження у майбутньому спірною ділянкою не уповноваженим суб`єктом - Снігурівською міською радою. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землі лісового фонду, захист такого права шляхом скасування незаконних наказів та державної реєстрації земельної ділянки. Відтак, за ствердженням прокурора, вказане є підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом пред`явлення цього позову. Отже, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес.

Як стверджує прокурор, на даний час розпорядником земельних ділянок лісогосподарського призначення за межами населених пунктів, в тому числі спірної земельної ділянки площею 34,3908 га, є Миколаївська обласна державна адміністрація.

Прокурор зауважує, що на підставі п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України та ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», він може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Відтак, на думку прокурора, Миколаївська обласна державна адміністрація має право звернутися до суду за захистом порушеного права як власник та розпорядник земель державного лісового фонду, однак заходів до усунення порушень законодавства дотепер нею не вжито. Зокрема, окружною прокуратурою 08.05.2024 скеровано до Миколаївської обласної державної адміністрації запит № 52/4-2984-24, в якому зазначено про конкретні порушення законодавства при вилученні та зміні цільового призначення спірної ділянки та запропоновано надати інформацію про вжиті або заплановані заходи, у тому числі шляхом звернення до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 4825782700:08:000:0027 шляхом визнання незаконними і скасування наказів та скасування державної реєстрації такої ділянки, як об`єкта цивільних прав. У відповідь на вказаний запит облдержадміністрацією 17.05.2024 листом за № 05- 67/1294/5-24 проінформовано про те, що заходи до відновлення порушених інтересів держави у спірних відносинах у судовому порядку не вживалися та остання не заперечує щодо пред`явлення органами прокуратури відповідного позову.

Відтак, на думку прокурора, оскільки спірна ділянка частково відноситься до земель державного лісового фонду, які перебувають під особливою охороною держави, невжиття Миколаївською облдержадміністрацією протягом розумного строку заходів до їх поновлення, є підставою звернення прокурора до суду.

Крім того, у позовній заяві прокурор зазначив про необхідність залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на боці позивача, Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України". Так, прокурор зазначає, що спірна земельна ділянка на момент її формування перебувала у постійному користуванні ДП «Березнегуватське лісове господарство». Однак, відповідно до наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 12.10.2021 № 643 ДП «Березнегуватське лісове господарство» припинено шляхом реорганізації, а саме - приєднання до ДП «Баштанське лісове господарство».

Відповідно до п. 6, 7 вказаного наказу ДП «Баштанське лісове господарство» є правонаступником прав та обов`язків ДП «Березнегуватське лісове господарство», термін припинення якого визначено до 31.01.2022.

Разом із тим, відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 07.09.2022 № 1003 «Деякі питання реформування управління лісової галузі» ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Державного агентства лісових ресурсів, у тому числі і ДП «Баштанське лісове господарство».

Пунктами 4, 5 вказаної Постанови погоджено з пропозицією Державного агентства лісових ресурсів щодо утворення державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» та приєднання до нього спеціалізованих державних лісогосподарських підприємств. Також установлено, що державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» є правонаступником: майна, прав та обов`язків спеціалізованих державних лісогосподарських підприємств, які належать до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів, що реорганізуються; права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, затверджених матеріалів лісовпорядкування тощо.

На виконання вказаної Постанови, наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 26.10.2022 № 804 «Про створення державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» утворено ДП «Ліси України».

В подальшому наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 11.01.2023 №111 «Про припинення державного підприємства «Баштанське лісове господарство» та затвердження складу Комісії з припинення» ДП «Баштанського лісове господарство» (код ЄДРПОУ 00992542) припинено шляхом реорганізації, а саме - приєднання до державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (код ЄДРПОУ 44768034); визначено, що державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» є правонаступником прав та обов`язків ДП «Баштанське лісове господарство».

Відтак, прокурор вважає, що оскільки спірна земельна ділянка перебуває у постійному користуванні ДСГП "Ліси України", то рішення по даній справі може вплинути на його права та обов`язки.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 05.08.2024 р. вказану позовну заяву керівника Баштанської окружної прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації) прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/906/24, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження, при цьому підготовче засідання призначено на 26.08.2024 р. об 11:00.

16.08.2024 р. від відповідача - Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 9865/24), в якому відповідач заперечує проти заявленого позову, при цьому Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області вважає, що не є належним відповідачем у даній справі, оскільки саме Снігурівська міська рада Миколаївської області є власником спірної земельної ділянки, права власності на яку заявляє і позивач. Так, у відзиві на позов Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області просило розглянути питання про набуття Головним управлінням у справі статусу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Зокрема, у відзиві відповідач-1 просить суд надати оцінку тому факту, що поданий прокурором позов в інтересах держави, зокрема в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації), до ГУ Держгеокадастру, як до відповідача, за вимогами про визнання недійсними наказів, є позовом держави до неї самої

Як зазначає відповідач-1, на даний час вже сформовано усталену правову позицію Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05.10.2022 у справі №922/1830/19, яка, на думку відповідача, має бути застосована до спірних правовідносин у справі № 915/906/24. Зокрема, відповідач-1 із посиланням на п.п.7.1-7.9 вказаної постанови вказує, що Велика палата Верховного суду неодноразово зазначала, що в разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах (пункти 6.21, 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 5023/10655/11 від 20 листопада 2018 року, пункти 4.19, 4.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18). Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що і в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови ВП від 27 лютого 2019 року, справа № 761/3884/18). Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу. Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган. Законодавство передбачає два випадки представництва прокурором у суді законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення: захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави. Водночас в обох цих випадках прокурор здійснює представництво держави, яка і є фактичною стороною у справі. У цій справі прокурор пред`явив, зокрема, вимогу про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держземагентства у Харківській області, відповідачем визначив ГУ Держгеокадастру у Харківській області. Отже, в частині цієї позовної вимоги позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області). Зазначене не відповідає частині першій статті 45 ГПК України, відповідно до якої сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Отже, позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору. Подібних висновків, але щодо участі органів державної влади в адміністративному процесі Велика Палата Верховного Суду дійшла в постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 826/3115/17. Разом з тим позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного наказу без заявлення вимоги про визнання його незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані (див. пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19. Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, також у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18).

Отже, на думку відповідача-1, у частині вимог прокуратури в інтересах держави, зокрема в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації) про скасування наказів, звернених до Головного управління Держгеокадастру, цей позов є позовом держави до неї самої. Головне управління просить суд звернути увагу, що правовий висновок Верховного Суду є чітко визначеним, і можливість його застосування не залежить від виду поданого прокурором позову. Тобто, незалежно від того подано прокурором негаторний чи віндикаційний позов, на думку відповідача, вимоги ст.45 ГПК України діють імперативно, і ставлять вимогу згідно якої позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору. Як вказує відповідач-1, просте підставляння конструкції «усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні» до прохальної частини позову не може бути причиною для відступу від правового висновку Верховного Суду, який закріплено у справі №915/86/23 з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №922/1830/19.

Відтак, відповідач-1 вважає, що з урахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду, у задоволенні позову в зазначеній частині слід відмовити з огляду на те, що такі позовні вимоги є спрямованими державою до самої себе, Головне управління вважає, що формування прокурором у позові такого змісту позовної вимоги є не що іншим, як зловживанням правом на звернення до суду в цій частині, оскільки правова позиція щодо такої позовної вимоги вже є сформованою Великою Палатою Верховного Суду понад 5 (п`ять) років.

Також відповідач стверджує, що на час звернення до суду прокурором учасником спірних правовідносин є не Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, а саме Снігурівська міська рада Миколаївського району Миколаївської області, оскільки саме вона є власником спірної земельної ділянки, права власності на яку заявляє і позивач у справі. Даний факт підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

На думку відповідача-1, особа не може набути процесуального статусу сторони (а саме належного відповідача) у господарському процесі, якщо вона не була стороною господарських правовідносин, в яких виник спір. Отже, відповідач вважає, що він у справі №915/906/24 може мати статус виключно третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Як стверджує відповідач-1, у разі вирішення спору відносно майнових прав на спірну земельну ділянку, він матиме підстави для вчинення чергових реєстраційних дій відносно спірної земельної ділянки, - не більше (ч.10 ст.24 Закону України «Про Державний земельний кадастр»). На думку відповідача-1, такі реєстраційні дії не пов`язані із реалізацією Головним управлінням будь-якої із правомочностей права власності на таку земельну ділянку, а спрямовані виключно на реалізацію компетенції його, як юридичної особи публічного права, уповноваженої державою на вчинення таких дій.

20.08.2024 р. від першого заступника керівника Баштанської окружної прокуратури Миколаївської області до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшла відповідь на відзив (вх. № 9968/24).

Так, прокурор зауважує, що сторонами у справі визначено окремі юридичні особи - Миколаївську обласну державну адміністрацію (позивач), Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області та Снігурівську міську раду (відповідачі), що, на його думку, повністю узгоджується з нормами процесуального права.

Як вказує прокурор, підставою для подання прокурором позовної заяви стало прийняття Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області наказів, з порушенням визначеної ч. ч. 4, 5 ст. 122 ЗК України компетенції. Так, відповідач-1, видаючи наказ щодо передачі у комунальну власність земельної ділянки державного лісового фонду під виглядом сільськогосподарських угідь, діяв з порушенням вимог земельного законодавства, не маючи повноважень щодо вилучення земель державного лісового фонду, а отже не в інтересах держави.

Прокурор зазначає, що відповідно до висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 826/3115/17, за загальним правилом, якщо право державного органу на звернення з відповідним позовом прямо не передбачено законодавством, один орган державної влади не може звертатися з позовом до іншого органу, бо це означатиме позов держави до неї самої. Винятком є компетенційний спір. Компетенційним спором судом вищої інстанції визначено спір між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі - делегованих повноважень. Особливість судового розгляду компетенційних спорів зумовлена необхідністю вирішення питання про те, чи належним чином реалізована компетенція відповідача та чи не порушена при реалізації повноважень відповідача компетенція позивача. Відтак, на думку прокурора, даний спір, що виник між позивачем (Миколаївською облдержадміністрацією) та відповідачем (ГУ ДГК у області), є компетенційним.

Наразі прокурор зазначає, що у спірних правовідносинах позивач - Миколаївська обласна державна адміністрація та один з відповідачів - Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, є різними державними органами та юридичними особами, що наділені в силу закону окремими повноваженнями. Так, Миколаївська обласна державна адміністрація у спірних правовідносинах виступає розпорядником від імені Українського народу землями державного лісового фонду (ст. ст. 122, 149 ЗК України). До повноважень Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області розпорядження землями лісового фонду не належить. Зокрема, саме внаслідок прийняття відповідачем-1 наказу землю державного лісового фонду площею 27,5 га включено до складу незаконно сформованої ділянки державної власності сільськогосподарського призначення площею 34,3908 га та передано її у комунальну власність, внаслідок чого у Державному реєстрі речових прав за Снігурівською міською радою зареєстроване відповідне речове право.

На думку прокурора, характер спору вочевидь є таким, що за змістом ст. 158 ЗК України може бути розглянутий та вирішений виключно судом, оскільки не лише стосується порушення законодавчо визначеної компетенції державних органів при розпорядженні землею державного лісового фонду, а й свідчить про незаконне вибуття такої ділянки з державної власності та подальшу передачу її на підставі оспорюваних наказів у комунальну власність в особі Снігурівської міської ради.

Відтак, прокурор вважає, що з обставин справи вбачається, що прокурор звернувся до суду з позовом на захист інтересів держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації саме через спірний наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, яким фактично вилучено із державної власності та постійного користування філії «Баштанське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» землі державного лісового фонду загальною площею 27,5 га, всупереч вимог закону, а отже поза волею держави в особі уповноваженого суб`єкту, що призвело до подальшої передачі лісових земель у комунальну власність під виглядом землі сільськогосподарського призначення.

Таким чином, прокурор наголошує на тому, що Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області прийнято наказ усупереч повноважень, наданих законом, тобто здійснено розпорядження землями, у тому числі, лісового фонду, порушивши при цьому право постійного землекористувача, посвідчене чинним та нескасованим актом на право користування землею від 12.09.1969 року, та дійсного власника (на час виникнення спірних правовідносин - Кабінету Міністрів України та на цей час - Миколаївської обласної державної адміністрації). Тому, з огляду на незаконність дій відповідача-1 по формуванню спірної ділянки, у тому числі, за рахунок земель державного лісового фонду, як землі державної власності сільськогосподарського призначення, та подальшої її передачі у комунальну власність, ототожнення відповідача-1 з державою є неможливим. Відтак, прокурор вважає помилковим твердження Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області про те, що обрання його відповідачем у справі № 915/906/24 вказує на заявлення позову держави до неї самої.

Водночас прокурор стверджує, що при зверненні до суду з негаторним позовом на захист інтересів держави (у тому числі щодо незаконності формування земель, частина з яких накладається на землі лісового фонду), окремим способом захисту може виступати усунення перешкод шляхом визнання незаконними та скасування наказів територіальних органів Держгеокадастру. За ствердженням прокурора, не скасований акт породжує негативні правові наслідки, на які вплинула реалізація незаконного акта, а тому оскарження рішення суб`єкта владних повноважень за умови його невідповідності закону спрямоване на захист інтересу в юридичній визначеності на майбутнє. Такий інтерес порушується, допоки існує незаконне рішення. У зв`язку із цим виникає необхідність відновити status quo ante становища, яке існувало до видання, цього акта в усіх правовідносинах. З огляду на це, прокурор вважає, що саме вимоги про визнання незаконним спірного наказу та його скасування є ефективним способом захисту правомірного інтересу власника (подібну позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 та Верховним Судом у постанові від 11.08.2021 у справі № 922/443/20).

Також прокурор звертає увагу на помилковість твердження відповідача-1 про те, що не підлягає задоволенню позовна вимога про скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки як похідна вимога. Так, прокурор зазначає, що за змістом ч. 13 ст. 79-1 ЗК України земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується, у тому числі в разі скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації. У абз. 2 ч. 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр», та п. 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 передбачено, що ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності). Тобто, законодавець встановив, що у випадку здійснення незаконної державної реєстрації земельної ділянки єдиною можливою підставою для її скасування у Державному земельному кадастрі є саме судове рішення про скасування державної реєстрації ділянки, яке має супроводжуватися скасуванням і рішення органу державної виконавчої влади, яким затверджено документацію, що слугувала підставою формування відповідної ділянки. Позов прокурора мотивований саме фактом незаконного формування земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності (яку у подальшому передано у комунальну), яка частково є землею державного лісового фонду. Таке формування сільськогосподарської ділянки включає здійснення державної реєстрації ділянки у Державному земельному кадастрі на підставі документації із землеустрою, розроблення якої і призвело до виникнення нового об`єкту цивільних прав (спірної землі). При цьому, оскільки незаконно сформована ділянка накладається на землі державного лісового фонду лише частково (площею 27,5 га), то лише частина спірної ділянки є власністю держави в особі обраного прокурором позивача, інша її частина - це землі комунальної власності. З огляду на це, повернення (чи витребування) цієї земельної ділянки в цілому у власність обласній державній адміністрації порушуватиме право сільської ради, а часткове її повернення, з урахуванням її юридичного формування як єдиного об`єкту цивільних прав, є неможливим. Відповідно, зобов`язати відповідача повернути незаконно сформовану земельну ділянку на користь Миколаївської облдержадміністрації у повному обсязі неможливо, так само неможливо, як і здійснити у рамках розгляду справи до моменту постановлення судового рішення поділ цієї землі. Таким чином, на думку прокурора, згідно з вимогами закону та дійсними обставинами справи, позовні вимоги прокурора про усунення перешкод шляхом визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області та шляхом скасування державної реєстрації ділянки у ДЗК є єдиним способом захисту. При цьому, як стверджує прокурор, на законодавчому рівні відсутній інший правовий механізм усунення порушених інтересів держави у спірних правовідносинах (у випадку часткового накладення сформованої як об`єкт цивільних прав земельної ділянки на землі державного лісового фонду), крім розгляду заявленого прокурором спору щодо визнання незаконним та скасування спірних наказів, скасування державної реєстрації ділянки, що відповідає вимогам ст. ст. 15, 16, 391 ЦК України та ст. 152 ЗК України. До того ж, за змістом ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, відповідні права чи обтяження припиняються. Відтак, прокурор вважає, що усунення перешкод у користуванні та розпорядженні землею державного лісового фонду шляхом визнання у судовому порядку незаконними та скасування оскаржуваного наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, що став підставою для реєстрації права комунальної власності є ефективним способом захисту порушених інтересів держави, визначеним законом, оскільки задоволення таких позовних вимог призведе до припинення відповідних речових прав у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Відтак, за ствердженнями прокурора, Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області є належним відповідачем у даній справі та твердження останнього щодо статусу виключно третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору є невірним.

Під час підготовчого засідання 26.08.20204 року судом розглянуто питання щодо зміни статусу відповідача - ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області на третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, про що було заявлено відповідачем у відзиві на позов, за результатами розгляду судом протокольною ухвалою відмовлено у задоволенні вказаного клопотання відповідача - ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області з огляду на його необґрунтованість, оскільки заявлені прокурором позовні вимоги визнання стосовно визнання незаконним і скасування наказу стосуються безпосередньо вказаного Управління.

При цьому у підготовчому засіданні 26.08.2024 р. прокурор підтримав клопотання, заявлене в позовній заяві щодо залучення до участі у справі в якості третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України".

Так, ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 26.08.2024 р. до участі у справі № 915/906/24 залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України", підготовче засідання відкладено на 12.09.2024 р. о 12:00.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 12.09.2024 р. у справі №915/906/24 підготовче засідання відкладено на 03.10.2024 р. з огляду на неявку сторін та третьої особи у підготовче засідання, а також необхідність надання прокурором додаткових доказів по справі.

27.09.2024 р. від керівника Баштанської окружної прокуратури Миколаївської області до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшло клопотання про приєднання доказів (вх. № 11596/24), згідно з яким прокурор просив залучити до матеріалів справи викопіювання з Національної кадастрової системи Державного земельного кадастру.

03.10.2024 р. від представника позивача - Джос О.В. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшли пояснення по справі (вх. № 11876/24), в яких позивач позовні вимоги прокурора підтримує повністю та просить позов задовольнити.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 03.10.2024 р. у справі №915/906/24 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, підготовче засідання відкладено на 24.10.2024 р.

09.10.2024 р. від представника позивача - Джос О.В. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшла відповідь на відзив (вх. № 12105/24), в якій позивач наполягає на задоволенні позовних вимог прокурора з огляду на безпідставність позиції відповідача.

Так, у підготовчому засіданні господарського суду 24 жовтня 2024 року по справі №915/906/24 за участю прокурора і представника позивача судом було протокольно оголошено перерву до 04 листопада 2024 року о 10 год. 00 хв. згідно з ч. 5 ст. 185 України, про що ухвалою суду від 24.10.2024 в порядку ст. 120 ГПК України повідомлено відповідачів та третю особу.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 03.10.2024 р. у справі №915/906/24 закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті в засіданні суду на 21.11.2024 р. об 11:00.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 21.11.2024 р. у справі №915/906/24 відкладено розгляд справи на 19.12.2024 р. о 10:00 з огляду на неявку відповідачів та третьої особи у судове засідання.

02.12.2024 р. від представника позивача - Джос О.В. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшли додаткові пояснення (вх. № 15028/24) а відповідь на відзив (вх. № 12105/24) щодо тотожності юридичної особи Миколаївської обласної державної адміністрації до Миколаївської обласної військової адміністрації.

19.12.2024 р. від представника позивача - Джос О.В. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшла заява (вх. № 16016/24) про проведення судового засідання, що призначено на 19.12.2024 р. о 10:00, за відсутності представника позивача за наявними в матеріалах справи документами.

Так, у судовому засіданні господарського суду 19 грудня 2024 року по справі №915/906/24 за участю прокурора судом було протокольно оголошено перерву до 26 грудня2024 року о 09 год. 40 хв. згідно з ч. 2 ст. 216 ГПК України, про що ухвалою суду від 19.12.2024 в порядку ст. 120 ГПК України повідомлено сторін та третю особу.

В судове засідання 26.12.2024 р. представники сторін та третьої особи не з`явились.

Про дату, час і місце розгляду учасники справи повідомлялись судом належним чином шляхом надсилання ухвал суду до наявних електронних кабінетів, зареєстрованих в підсистемі "Електронний суд" ЄСІТС в порядку ч. 5, 7 ст. 6 ГПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цієї статтею.

Виходячи з вищевикладених положень ГПК України та встановлених обставин щодо порядку викликів і повідомлень відповідачів, суд вважає, що відповідачі є належним чином повідомленими про час та місце судового розгляду, що наділяє суд правом розглядати справу без їх участі.

На думку суду, процесуальна поведінка відповідачів при розгляді даної справи в суді свідчить про відсутність реальної зацікавленості у вирішенні даного спору у встановлений процесуальним законом строк та відповідно до положень ст. 2 ГПК України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

З огляду на ненадання відповідачем-2 відзиву, відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Заслухавши пояснення прокурора, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

На підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів), розташованих в межах території Нововасилівської сільської ради Снігурівського району (на цей час - Баштанський район) Миколаївської області, розробленої ДП «Миколаївський науково-дослідний проектний інститут землеустрою» у 2013 році сформовано та 13.11.2013 Відділом Держземагентства у Снігурівському районі зареєстровано у Державному земельному кадастрі земельну ділянку площею 34,3908 га (кадастровий номер 4825782700:08:000:0027) в межах Нововасилівської сільської ради колишнього Снігурівського району. При цьому, як з`ясовано судом, наказ про затвердження вказаної документації із землеустрою не приймався.

Як вбачається з матеріалів справи, щодо земельної ділянки кадастровий номер 4825782700:08:000:0027 відкрито поземельну книгу 13.11.2013, в якій містяться координати поворотних точок меж земельної ділянки, експлікація земельних угідь (де вказана площа земельної ділянки 34,3908 га), кадастровий план земельної ділянки.

Наразі слід зазначити, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України "Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру" від 14.012015 № 5, зокрема, утворено ГУ Держгеокадастру шляхом реорганізації ГУ Держземагентства.

Зазначена ділянка сформована як землі запасу сільськогосподарського призначення державної власності та на підставі клопотання Снігурівської міської ради від 07.12.2020 № 1927/02.25 була включена до переліку земель, які підлягали передачі у комунальну власність, з метою забезпечення виконання Указу Президента України від 15.10.2020 «Про деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин», постанови Кабінету Міністрів України від 16.11.2020 № 1113 «Деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин».

Так, наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №22-ОТГ від 08.12.2020 передано територіальній громаді в особі Снігурівської міської ради Снігурівського району Миколаївської області, у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 6136,7890 га, які розташовані в межах території Снігурівської міської ради Снігурівського району Миколаївської області, згідно з актом приймання - передачі.

Відповідно до вказаного наказу управління Держгеокадастру №22-ОТГ від 08.12.2020, акту приймання-передачі від 08.12.2020 і додатку до цього акту «Перелік земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, що передаються у комунальну власність Снігурівській міській раді Миколаївської області» у комунальну власність передано, зокрема, земельну ділянку площею 34,3908 га (кадастровий номер 4825782700:08:000:0027, порядковий номер Переліку 114).

В свою чергу на підставі вищевказаного наказу управління Держгеокадастру від 08.12.2020 №22-ОТГ 21.12.2020 за Снігурівською міською радою було зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 4825782700:08:000:0027, про що вчинено запис за № 39883242.

Водночас згідно з інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання "Укрдержліспроект", яка міститься в листі №03-446 від 16.04.2024, та доданого до нього витягу з картографічної бази даних ДП «Березнігуватський лісгосп» Снігурівського лісництва кварталів № 13, 14, відповідно до матеріалів базового лісовпорядкування 2013 року земельна ділянка з кадастровим номером 4825782700:08:000:0027 накладається на землі державного лісового фонду квартали 13, 14 Снігурівського лісництва.

У листі філії «Баштанське лісове господарство» Державного спеціалізованого лісового господарства "Ліси України" №241 від 16.05.2024 зазначено, що вона є постійним користувачем земель державного лісового фонду, у тому числі земельної ділянки площею 34,3908 га з кадастровим номером 4825782700:08:000:0027, на підставі матеріалів лісовпорядкування - Проекту організації та розвитку лісового господарства Снігурівського лісництва, затвердженого Українським Державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням. Відповідно до матеріалів лісовпорядкування у кварталах 13 та 14 Снігурівського лісництва, в межах якого розміщена ділянка з кадастровим номером 4825782700:08:000:0027, представлені галявини, яри, балки, круті схили, лісові насадження. Відповідно до даних Національної кадастрової системи із застосуванням шару «Ліси», який сформований в рамках інформаційної взаємодії з державним лісовим кадастром, зазначена земельна ділянка накладається на землі державного лісового фонду.

Також у вказаному листі філії «Баштанське лісове господарство» Державного спеціалізованого лісового господарства "Ліси України" № 241 від 16.05.2024 остання повідомила, що земельна ділянка з кадастровим номером 4825782700:08:000:0027 накладається на землі державного лісового фонду Снігурівського лісництва філії «Баштанське лісове господарство» ДП «Ліси України» в кварталах 13 і 14 орієнтовною площею 27,5 га.

Водночас, за інформацією Кабінету Міністрів України від 13.05.2024 №11254/0/2-24, яка була надана на запит прокуратури від 08.05.2024 за №52/4-2985ВИХ-24, рішень про погодження зміни цільового призначення, вилучення, припинення права постійного користування державним підприємством «Баштанське лісове господарство» земельною ділянкою із кадастровим номером 4825782700:08:000:0027 не приймалось.

Згідно з інформацією Миколаївської обласної державної адміністрації, яка міститься у листі №05-67/1294/5-24 від 17.05.2024, головою державної адміністрації не видавались розпорядження про вилучення із постійного користування або припинення права постійного користування Державного підприємства «Баштанське лісове господарство» або інших лісогосподарських підприємств земельною ділянкою площею 34,3908 га з кадастровим номером 4825782700:08:000:0027, зміни її цільового призначення.

Також відповідно до інформації Філії «Баштанське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» від 16.05.2024 №241 погодження на зміну цільового призначення, добровільну відмову, згоду на вилучення або відведення земельної ділянки іншим спеціалізованим лісогосподарським підприємствам філія не надавала.

З огляду на вказане вище, прокурор стверджує, що при проведенні інвентаризації земель допущено порушення земельного законодавства щодо вилучення спірної земельної ділянки із земель державного лісового фонду та зміни її цільового призначення, оскільки повноваження щодо зміни цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення, що перебувають у державній власності та вилучення лісів для нелісогосподарських потреб, станом на момент виникнення спірних правовідносин, належало виключно до компетенції Кабінету Міністрів України. За твердженням прокурора, вказані обставини свідчать про те, що спірна земельна ділянка на час їх інвентаризації та реєстрації у Державному земельному кадастрі, а також передачі її у комунальну власність і на теперішній час, частково належить до земель державного лісового фонду та не вилучалась з постійного користування державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства. Вказані обставини стали підставою для звернення прокурора до суду із заявленим позовом усунення виявлених порушень у сфері розпорядження землями державної власності з метою захисту права держави на землі лісового фонду, що неправомірно передано у комунальну власність.

Разом з тим суд вважає, що визначальним у розгляді по суті позовних вимог прокурора є з`ясування наявності підстав представництва прокурором інтересів держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зазначене конституційне положення встановлює обов`язок органам державної влади, органам місцевого самоврядування та їх посадовим особам дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень.

Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 01.04.2008 року №4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Відповідно до п. 3 ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про прокуратуру", прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

На прокуратуру покладаються такі функції: зокрема, у випадках, визначених Законом, представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом, та гл. 12 розд. III Цивільного процесуального кодексу України (п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону).

Статтею 53 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини 4 цієї статті, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абз. 1, 2 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абз. 1-3 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Конституційний Суд України у рішенні від 08.04.1999 року №3-рп/99, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" дійшов висновку, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Як вказує прокурор, Миколаївська обласна державна адміністрація (Миколаївська обласна військова адміністрація) не вживала необхідних заходів щодо поновлення прав та інтересів держави в частині скасування незаконних наказів та припинення права комунальної власності на спірну земельну ділянку, з огляду на що, на переконання прокурора, незверненням позивача до суду спричиняється шкода інтересам держави, що, в свою чергу, свідчить про пасивну поведінку позивача, як уповноваженого суб`єкта владних повноважень.

Так, здійснивши аналіз абз. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», Велика Палата Верховного Суду в п. 37 постанови від 26.06.2019 року у справі № 587/430/16-ц дійшла висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

У пункті 76 постанови від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду підтримала вищевказаний висновок та зазначила, що відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому поняття «компетентний орган» у цій постанові вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в п. 69 постанови від 26.06.2019 року у справі № 587/430/16-ц, пп. 8.19 постанови від 06.07.2021 року у справі № 911/2169/20 та п. 40 постанови від 18.01.2023 року у справі № 488/2807/17, оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Статтею 14 Конституції України та ст.373 Цивільного кодексу України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

У відповідності до ст.324 Цивільного кодексу України, від імені українського народу права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

На час прийняття Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області спірних наказів Кабінет Міністрів України, відповідно до ст.ст. 84, 122, 149 Земельного кодексу України (в редакції станом на момент прийняття спірного наказу), був розпорядником земельних ділянок лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», окремі положення якого набрали чинності 27.05.2021, внесено зміни до статей 122, 149 Земельного кодексу України.

За приписами ч.5 ст.122 Земельного кодексу України Миколаївська обласна державна адміністрація є розпорядником земельних ділянок державної власності, що розташовані за межами населеного пункту.

Отже, на даний час розпорядником земельних ділянок лісогосподарського призначення за межами населених пунктів, в тому числі спірної земельної ділянки,є Миколаївська обласна державна адміністрація (Миколаївська обласна військова адміністрація).

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», для реалізації наданих повноважень місцеві державні адміністрації мають право звертатися до суду та здійснювати інші функції і повноваження у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Ураховуючи викладене, Миколаївська обласна державна адміністрація (Миколаївська обласна військова адміністрація) має право звернутися до суду за захистом порушеного права як розпорядник земель державного лісового фонду.

Прокуратурою в порядку ст.23 Закону України «Про прокуратуру» 08.05.2024 скеровано до Миколаївської облдержадміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації) запит №52/4-2984ВИХ-24, де вказано про конкретні порушення законодавства при вилученні та зміні цільового призначення спірної земельної ділянки та запропоновано надати інформацію про вжиті або заплановані заходи, у тому числі шляхом звернення до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 4825782700:08:000:0027 шляхом визнання незаконним і скасування наказу та скасування державної реєстрації такої ділянки як об`єкта цивільних прав.

У відповідь на вказаний запит Миколаївська обласна державна адміністрація (Миколаївська обласна військова адміністрація) листом №05-67/1294/5-24 від 17.05.2024 проінформувала, що нею не вживались заходи щодо повернення земельної ділянки у власність держави у судовому порядку. Також облдержадміністрація повідомила, що не заперечує щодо пред`явлення органами прокуратури позову з метою захисту інтересів держави та усунення виявлених порушень чинного законодавства.

Прокурор зазначає, що спірна земельна ділянка частково відноситься до земель державного лісового фонду, які перебувають під особливою охороною держави, невжиття Миколаївською обласною державною адміністрацією протягом розумного строку заходів до їх поновлення, є підставою звернення прокурора до суду.

Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18 (12-72гс19), сам факт незвернення до суду обраного прокурором позивача з відповідним позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що зазначений орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

У постанові від 26.07.2018 по справі №926/1111/15 Верховний Суд зазначив, що прокурор, встановивши не усунуті порушення інтересів держави, має не тільки законне право, а й обов`язок здійснити захист таких інтересів, обравши при цьому один із способів захисту.

Отже, прокурор, у відповідності з вимогами ст.131-1 Конституції України, ст.53 Господарського процесуального кодексу України, має всі правові підстави для звернення до суду з даним позовом з метою забезпечення належного та своєчасного захисту порушених інтересів держави.

Миколаївська обласна прокуратура направила Миколаївській обласній державній адміністрації (Миколаївській обласній військовій адміністрації) повідомлення №52/4-4520ВИХ-24 від 23.07.2024, в якому повідомила про намір здійснення Миколаївською обласною прокуратурою представництва інтересів держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації) шляхом пред`явлення позову до господарського суду Миколаївської області.

З огляду на зазначене та враховуючи дотримання прокурором визначеної національним законодавством процедури представництва інтересів держави в суді, суд вважає, що наданими прокурором доказами підтверджено наявність підстав для представництва в суді інтересів держави у спірних правовідносинах в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації).

Щодо заявлених прокурором позовних вимог по суті суд зазначає наступне.

У відповідності до статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.

Відповідно до ст. 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (ст.57 Земельного кодексу України, ч.1ст. 17 Лісового кодексу України).

Згідно ч.2 ст. 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Частиною 5 ст.122 Земельного кодексу України визначено, що обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Частиною 2 ст. 1 Лісового кодексу України вказано, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Статтею 5 Лісового кодексу України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Згідно ст.7 Земельного кодексу України, ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Відповідно до ст. 8 Лісового кодексу України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Згідно з п. 4 ст. 31 Лісового кодексу України Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території.

У відповідності з п. 5 Розділу VІІІ «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України, до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 1 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

У відповідності зі ст. 48 Лісового кодексу України у матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування.

Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.

У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об`єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу.

Отже, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки у користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п.5 розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України.

Як вже зазначалось вище, з наданої інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання "Укрдержліспроект" в листі №03-446 від 16.04.2024, та доданого до нього витягу з картографічної бази даних вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 4825782700:08:000:0027 накладається на землі державного лісового фонду Снігурівського лісництва ДП «Березнегуватський лісгосп» (квартал 13 та 14).

Відповідно до п. 1 Порядку ведення державного лісового кадастру та обліку лісів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 848 від 20.06.2007, Державний лісовий кадастр та облік лісів ведеться Державним агентством лісових ресурсів за єдиною для усіх лісів системою за рахунок коштів державного бюджету з метою забезпечення ефективної організації охорони і захисту лісів, їх раціонального використання та відтворення, здійснення постійного контролю за якісними і кількісними змінами в лісовому фонді України.

Українське державне проектне лісовпорядне виробниче об`єднання «Укрдержліспроект» (далі - ВО «Укрдержліспроект») засноване на державній власності, створене на підставі наказу Міністерства лісового господарства України від 30.09.1991 за № 119, належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України. Статут цього об`єднання оприлюднений на його офіційному веб-сайті за посиланням https://www.lisproekt.gov.ua/diyalnist.

ВО «Укрдержліспроект» створено з метою проведення лісовпорядкування на всій території України, яке включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони і захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України. Зазначене об`єднання забезпечує державні органи влади інформацією про сучасний стан лісів, лісові ресурси, якісні та кількісні зміни, що відбуваються в лісовому фонді, здійснює прогнозування цих змін, проводить визначення науково-обґрунтованих норм невиснажливого, раціонального, екологічно збалансованого лісокористування, розробляє комплекс заходів щодо відтворення, охорони і захисту лісів.

Згідно з п. 3.2.8 статуту ВО «Укрдержліспроект», окрім інших його функцій, забезпечує при лісовпорядкуванні лісового фонду: здійснення в межах господарств впорядкування лісового фонду України; визначення меж і внутрішньогосподарську організацію території лісового фонду, що перебуває у користуванні постійних лісокористувачів; виконання топографо-геодезичних робіт і спеціального картографування лісів; інвентаризацію лісового фонду з визначенням природного і вікового складу деревостанів, якісних і кількісних характеристик лісових ресурсів; формування повидільних і інтегрованих банків даних, які містять лісотаксаційну, топографо-геодезичну і картографічну інформацію, з наступним формуванням і веденням державного лісового кадастру; участь у здійсненні моніторингу лісів, тощо.

Зазначена установа є єдиною державною лісовпорядною організацією, яка забезпечує інвентаризацію, облік та моніторинг лісів на території України, а також виконання виробничими підрозділами лісовпорядних та інших робіт, зокрема визначення меж та внутрішньогосподарської організації території лісового фонду, що перебуває у користуванні постійних лісокористувачів, проведення топографо-геодезичних робіт, спеціального картографування лісів.

Таким чином, інформація, надана ВО «Укрдержліспроект» щодо спірних земель, а також додані до неї графічні матеріали, є належним, допустимим та достовірним доказом у розумінні ст.ст. 76-78 ГПК України, оскільки надана уповноваженим суб`єктом, який безпосередньо володіє необхідними знаннями та технічними можливостями для обробки інформації з державних лісового та земельного кадастрів. Подібну позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.11.2019 у справі №361/6826/16-ц, предметом розгляду якої є встановлення того, чи входить спірна земельна ділянка до земель лісового господарства, які перебувають у постійному користуванні.

Окрім того, факт накладення земельної ділянки площею 34,3908 га з кадастровим номером 4825782700:08:000:0027, яка розташована в межах 13 та 14 кварталів Снігурівського лісництва, на землі державного лісового фонду орієнтовною площею 27,5 га підтверджується філією «Баштанське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» в листі від 16.05.2024 № 241.

Відповідно до даних Національної кадастрової системи із застосуванням шару «Ліси», який сформований в рамках інформаційної взаємодії з державним лісовим кадастром, зазначена земельна ділянка накладається на землі державного лісового фонду.

Крім того, у листі Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області №866/10 від 15.04.2024 повідомляється, що земельна ділянка площею 34,3908 га з кадастровим номером 4825782700:08:000:0027 розташована біля прибережної захисної смуги річки Інгулець та частково накладається на русло струмка Кішинка та його визначену в законодавстві прибережну захисну смугу шириною не менше 25 метрів відповідно додатку 1 акту інвентаризації водних об`єктів Снігурівської міської територіальної громади від 02.11.2021 року.

Виходячи з наведеного, суд доходить висновку, що спірна земельна ділянка на час її інвентаризації та реєстрації у Державному земельному кадастрі, а також віднесення її до земель сільськогосподарського призначення з подальшою передачею у комунальну власність частково належала до земель державного лісового фонду, як і належить станом на теперішній час.

Відтак, суд вважає обґрунтованими доводи прокурора про те, що під час формування земельної ділянки та прийняття Головним управлінням Держгеокадастру в Миколаївській області наказу від 08.12.2020 № 22-ОТГ, яким земельну ділянку з кадастровим номером 4825782700:08:000:0027 віднесено до земель сільськогосподарського призначення, вказаним управлінням Держгеокадастру в області з перевищенням наданих законом повноважень, незаконно вилучено поза волею належного розпорядника - держави в особі Кабінету Міністрів України та постійного землекористувача - ДП «Баштанське лісове господарство» (на цей час - ДСГП «Ліси України») спірну земельну ділянку із земель лісогосподарського призначення зі зміною її цільового призначення та всупереч встановленого мораторію на вилучення земель, які перебувають у постійному користуванні державних підприємств.

Так, відповідно до ч.1 ст.13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Частиною 1 ст. 3 Земельного кодексу України передбачено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

У відповідності до ч. 1 ст. 79-l Земельного кодексу України формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

У відповідності до частини 1 статті 21 Закону України "Про Державний земельний кадастр" відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру на підставі відповідної документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок - у випадках, визначених статтею 79-1 ЗК України, при їх формуванні.

Приписами частини 2, 5 статті 79-1 ЗК України визначено, що формування земельних ділянок здійснюється (серед іншого) у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Відповідно до ст. 35 Закону України "Про землеустрій", п.2 Порядку проведення інвентаризації земель, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 №476 (далі - Порядок), інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об`єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення Державного земельного кадастру, виявлення та виправлення помилок у відомостях Державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Згідно з п. 3 Порядку державна інвентаризація земель та земельних ділянок - інвентаризація земель, яка проводиться з метою формування земельних ділянок усіх форм власності, визначення їх угідь та у разі потреби віднесення таких земельних ділянок до певних категорій для інформаційного наповнення Державного земельного кадастру.

У відповідності до п.7 Порядку вихідними даними для проведення інвентаризації земель, державної інвентаризації земель та земельних ділянок є:

- матеріали з Державного фонду документації із землеустрою;

- відомості з Державного земельного кадастру в паперовій та електронній (цифровій) формі, у тому числі Поземельної книги; книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі; електронних документів, що містять відомості про результати робіт із землеустрою;

- містобудівна документація, затверджена в установленому законодавством порядку;

- планово-картографічні матеріали, в тому числі ортофотоплани, складені за результатами виконання робіт відповідно до Угоди про позику (Проект "Видача державних актів на право власності на землю у сільській місцевості та розвиток системи кадастру") між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку від 17 жовтня 2003 р., ратифікованої Законом України від 15 червня 2004 р.№ 1776-IV, крім проведення державної інвентаризації земель та земельних ділянок;

- відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

- копії документів, які посвідчують речові права на земельну ділянку або підтверджують сплату земельного податку;

- наказ Держгеокадастру або територіального органу Держгеокадастру (у разі проведення державної інвентаризації земель та земельних ділянок);

- графічні матеріали відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України, на яких зазначено місце проведення робіт з державної інвентаризації земель, орієнтовну площу та кадастровий номер суміжної земельної ділянки (у разі проведення державної інвентаризації земель та земельних ділянок);

- відомості про меліоративну мережу або її складову частину (складові частини), надані замовником документації із землеустрою та/або Держрибагентством.

Під час проведення інвентаризації земель, державної інвентаризації земель та земельних ділянок можуть використовуватися матеріали дистанційного зондування землі, лісовпорядкування, проекти створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду, схеми формування екомережі, програми у сфері формування, збереження та використання екомережі, проектної документації на будівництво меліоративної мережі.

У відповідності до п.29 Порядку, відомості, отримані за результатами інвентаризації земель, державної інвентаризації земель та земельних ділянок, вносяться до Державного земельного кадастру відповідно до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 р. №1051.

Як вже зазначалось вище, спірну земельну ділянку площею 34,3908 га було сформовано у 2013 році як землі запасу сільськогосподарського призначення державної власності на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів), розташованих в межах території Нововасилівської сільської ради Снігурівського району (на цей час - Баштанський район) Миколаївської області, розробленої ДП «Миколаївський науково-дослідний проектний інститут землеустрою». Однак, вказана технічна документація не була затверджена у встановленому законом порядку, оскільки відповідний наказ про затвердження такої документації із землеустрою не приймався. Водночас 13.11.2013 Відділом Держземагентства у Снігурівському районі вказану земельну ділянку площею 34,3908 га зареєстровано у Державному земельному кадастрі з кадастровим номером 4825782700:08:000:0027.

Слід зазначити, що частиною 5 ст.116 Земельного Кодексу України визначено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ч. 2, 8 ст. 20 Земельного Кодексу Українизміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності проводилася органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймали рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначенихстаттею 122 цього Кодексу.

Зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебували у державній чи комунальній власності, здійснювалося за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до вимог статей 57, 59 Лісового Кодексу України зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.

Переведення земельних лісових ділянок до нелісових земель у цілях, пов`язаних з веденням лісового господарства, здійснюється без їх вилучення у постійного лісокористувача з дозволу органу виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, за погодженням з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями.

Порядок вилучення земельних ділянок врегульовано ст. 149 Земельного кодексу України, відповідно до якої на час виникнення спірних відносин земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, могли вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим кодексом.

Частинами другою статті 149 Земельного Кодексу України було визначено, що вилучення земельних ділянок, провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад, відповідно до їх повноважень.

За приписами ч.9 ст.149 Земельного кодексу України вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення належить до повноважень Кабінету Міністрів України.

Згідно із пунктом 5 статті 27 Лісового Кодексу України Кабінет Міністрів у сфері лісових відносин передає у власність, надає у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності.

Згідно із пунктом 4 статті 31 Лісового Кодексу України обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території.

З аналізу зазначених норм законодавства вбачається, що землі лісового фонду, які за матеріалами лісовпорядкування знаходяться у користуванні державних лісогосподарських підприємств, належать до державної власності та перебувають у розпорядженні обласних державних адміністрацій.

Вилучення для нелісогосподарських потреб спірної земельної ділянки державної власності, яка відноситься до земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні філії «Баштанське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» належало до повноважень Кабінету Міністрів України.

Водночас, за інформацією Кабінету Міністрів України від 13.05.2024 №11254/0/2-24, яка була надана на запит прокуратури від 08.05.2024 за №52/4-2985ВИХ-24, рішень про погодження зміни цільового призначення, вилучення, припинення права постійного користування державним підприємством «Баштанське лісове господарство» земельною ділянкою із кадастровим номером 4825782700:08:000:0027 не приймалось.

Згідно з інформацією Миколаївської обласної державної адміністрації, яка міститься у листі №05-67/1294/5-24 від 17.05.2024 головою державної адміністрації не видавались розпорядження про вилучення із постійного користування або припинення права постійного користування Державного підприємства «Баштанське лісове господарство» або інших лісогосподарських підприємств земельною ділянкою площею 34,3908 га з кадастровим номером 4825782700:08:000:0027, зміни її цільового призначення.

Також відповідно до інформації Філії «Баштанське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» від 16.05.2024 №241 погодження на зміну цільового призначення, добровільну відмову, згоду на вилучення або відведення земельної ділянки іншим спеціалізованим лісогосподарським підприємствам філія не надавала.

Отже, суд вважає, що при проведенні інвентаризації земель було допущено порушення земельного законодавства щодо вилучення спірної земельної ділянки із земель державного лісового фонду та зміни її цільового призначення, оскільки повноваження щодо зміни цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення, що перебувають у державній власності та вилучення лісів для нелісогосподарських потреб, станом на момент виникнення спірних правовідносин, належало виключно до компетенції Кабінету Міністрів України, оскільки спірна земельна ділянка на час її інвентаризації та реєстрації у Державному земельному кадастрі, а також віднесення її до земель сільськогосподарського призначення з подальшою передачею у комунальну власність, та на теперішній час частково належить до земель державного лісового фонду та не вилучалась з постійного користування Державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства "Ліси України", м. Київ.

До того ж суд погоджується з доводами прокурора про те, що подальша передача спірної земельної ділянки з кадастровим номером 4825782700:08:000:0027 у комунальну власність на підставі оскаржуваного наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 08.12.2020 за №22-ОТГ «Про передачу земельних ділянок з державної власності у комунальну власність» також була незаконною, оскільки вказану земельну ділянку незаконно вилучено поза волею належного розпорядника - держави в особі Кабінету Міністрів України та постійного землекористувача - Філії «Баштанське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» спірну земельну ділянку із земель лісогосподарського призначення зі зміною її цільового призначення.

Відтак, суд доходить висновку про те, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 08.12.2020 № 22-ОТГ в частині передачі територіальній громаді в особі Снігурівської міської ради Снігурівського району Миколаївської області у комунальну власність земельної ділянки площею 34,3908 га з кадастровим номером 4825782700:08:000:0027 (№ 114 Переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, що передаються у комунальну власність територіальної громади в особі Снігурівської міської ради Миколаївської області, що є додатком до вказаного наказу) видано з порушенням вимог земельного та лісового законодавства.

Водночас, надаючи оцінку обраному прокурором способу відновлення порушеного права державної власності на спірну земельну ділянки, зокрема шляхом визнання незаконними та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, суд враховує таке.

Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ГПК України).

Серед способів захисту порушених прав та інтересів законодавець у пункті 10 частини другої статті 16 Цивільного Кодексу України розрізняє визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади.

Згідно зі статтею 152 Земельного Кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку.

Відповідно до частини першої статті 155 Земельного Кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Статтею 21 Цивільного Кодексу України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, пункт 5.5). Тобто, це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14) та від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 (пункт 40)).

Відповідно до частини першої статті 393 Цивільного Кодексу України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Аналіз наведених правових норм підтверджує, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою цивільного права.

За загальним правилом ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України суд, здійснюючи правосуддя, захищає державні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Отже, обираючи спосіб захисту, позивач насамперед повинен перевірити, чи не передбачає закон або договір ефективного способу захисту. Якщо такий спосіб захисту законом або договором передбачено, позивач повинен обрати саме цей спосіб.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі N 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі N 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі N 910/2861/18).

Відповідно до висновків, зроблених Верховним Судом у постановах від 23.11.2023 у справі N 370/457/20, від 18.01.2023 у справі N 369/10847/19, від 19.01.2022 у справі N 363/2877/18 та від 16.02.2022 у справі N 363/669/17, зайняття земельних ділянок, зокрема шляхом часткового накладення, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним з позбавленням власника його володіння цими ділянками. У цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном.

Як вбачається з матеріалів справи, спірний наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області став підставою для незаконного формування та передачі у комунальну власність земельної ділянки з кадастровим номером 4825782700:08:000:0027, що відбулося внаслідок протиправного вилучення з державної власності та постійного користування Філії «Баштанське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» земель державного лісового фонду як наслідок протиправної державної реєстрації прав комунальної власності на таку землю зі зміною її цільового призначення.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (пункт 143), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 99), від 07.04.2020 року у справі №372/1684/14-ц (пункт 46)).

У пункті 64 постанови від 30.05.2018 у справі №923/466/17 Великою Палатою Верховного Суду викладено висновок про те, що відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, на підставі оскаржуваного рішення селищної ради було здійснено державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку, отже, вимоги про визнання оспорюваного рішення недійсним як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав можуть бути предметом розгляду в господарських судах.

Наведений висновок є застосовним і до правовідносин, у яких земельна ділянка протиправно передана органами Держгеокадастру з державної власності у комунальну власність територіальної громади, якщо не відбулося її подальше відчуження. У даному випадку Снігурівською міською радою після державної реєстрації права комунальної власності на спірну земельну ділянку не вчинялось жодних дій щодо розпорядження спірною земельною ділянкою.

З огляду на особливості правового регулювання земельних ділянок лісового фонду державної власності та неможливість їх передачі у комунальну чи приватну власність, а також з урахуванням того, що спірна земельна ділянка була передана Снігурівській міській раді як землі сільськогосподарського призначення, позов з вимогою про визнання незаконними і скасування наказів Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області за встановлених судом конкретних обставин цієї справи відповідає критерію правомірності та ефективності обраного прокурором способу захисту порушеного права, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельних ділянок та особи власника.

Подібний за змістом висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у пункті 82 постанови від 15.09.2020 у справі №469/1044/17.

Таким чином, визнання незаконним та скасування наказу, який продовжує діяти як підстава виникнення та існування права комунальної власності і внесення відповідних записів та здійснення реєстраційних дій у Державному земельному кадастрі, Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, призведе до усунення порушення прав держави на землю.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.03.2024 у справі N 927/1206/21 виклала правову позицію про можливість заявлення негаторного позову на захист інтересів держави, у тому числі, шляхом визнання незаконним та скасування наказів територіального органу Держгеокадастру. У цій справі Велика Палата Верховного Суду вказала, що "серед способів захисту порушених прав та інтересів законодавець у п. 10 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України розрізняє визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади. Власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, у тому числі, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі N 487/10128/14-ц (пункт 143), від 11.09.2019 у справі N 487/10132/14-ц (пункт 99), від 07.04.2020 року у справі N 372/1684/14-ц (пункт 46)).

За таких обставин, позовні вимоги прокурора про усунення перешкод Миколаївській обласній державній адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом визнання незаконним і скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в області від 08.12.2020 № 22-ОТГ в частині передачі територіальній громаді, в особі Снігурівської міської ради Снігурівського району Миколаївської області, у комунальну власність земельної ділянки площею 34,3908 га з кадастровим номером 4825782700:08:000:0027 (№114 Переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, що передаються у комунальну власність територіальної громади, в особі Снігурівської міської ради Миколаївської області, що є додатком до вказаного наказу) є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимог про усунення перешкод Миколаївській обласній державній адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації спірної земельної ділянки та скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права комунальної власності суд зазначає наступне.

Статтею 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" визначено, що державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

У відповідності до ст. 3 Закону України «Про державний земельний кадастр», одним з основних принципів, на яких базується Державний земельний кадастр, є зокрема, принципи об`єктивності, достовірності та повноти відомостей у Державному земельному кадастрі.

Згідно з ч. 10 ст. 79-1 Земельного Кодексу України державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Як визначено частиною 1 ст. 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр", Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про Державний земельний кадастр" внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Частиною 1 ст. 15 Закону України "Про Державний земельний кадастр" визначено, що до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки, як зокрема про цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель).

У статті 1 Закону України "Про землеустрій" передбачено, що цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Згідно п. 12 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051 (далі - Порядок), відомості Державного земельного кадастру є офіційними і вважаються об`єктивними та достовірними, якщо інше не доведено судом.

Пунктом 67 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, визначено, що внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру здійснюється виключно на підставі та відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр" та цього Порядку. Документи, які є підставою для внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру, мають відповідати вимогам Закону України "Про Державний земельний кадастр" та цього Порядку.

У відповідності до п. 114 Порядку державна реєстрація земельної ділянки скасовується державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, зокрема ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки, яке набрало законної сили в установленому законодавством порядку.

Аналогічні положення містяться в абз. 1 ч. 10 ст. 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр", за якими державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у тому числі, у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Крім того, в ч. 13 ст. 79-1 Земельного кодексу України зазначено, що земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується, у тому числі, в разі скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Оскільки відомості про належність спірної земельної ділянки до категорії земель сільськогосподарського призначення спростовується доказами, наявними в матеріалах справи, та встановленими на їх підставі обставинами справи, також судом було встановлено незаконність державної реєстрації спірної земельної ділянки як земель сільськогосподарського призначення, відповідно подальша наявність недостовірних відомостей у Державному земельному кадастрі щодо земельних ділянок порушуватиме принципи об`єктивності, достовірності, повноти відомостей Державного земельного кадастру та створюватиме перешкоди у їх використанні власником за цільовим за призначенням.

Таким чином, суд вважає цілком обґрунтованими вимоги прокурора про усунення перешкод Миколаївській обласній державній адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації спірної земельної ділянки, вчиненої 13.11.2013 Відділом Держземагентством у Снігурівському районі (реорганізований в Держгеокадастр).

Одночасно з вимогою про скасування державної реєстрації земельних ділянок в Державному земельному кадастрі прокурором заявлено вимогу про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права комунальної власності територіальної громади в особі Снігурівської міської ради на земельну ділянку площею 34,308 з кадастровим номером 4825782700:08:000:0027.

При цьому суд враховує, що ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

В абз. 2 ч. 10 ст. 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" вказано, що ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).

Аналогічні положення наведені в ч. 13 ст. 79-1 Земельного кодексу України.

Зазначені норми права є імперативними. Тобто, у суду є законодавчо встановлений обов`язок одночасно зі скасуванням державної реєстрації земельної ділянки у Державного земельного кадастру визнати незаконним та скасувати рішення органу влади, на підставі якого цю ділянку сформовано та припинити усі речові права на таку землю.

Щодо наявних речових прав на спірну ділянку слід зазначити, що підставою для незаконної державної реєстрації права комунальної власності став спірний наказ від 08.12.2020 № 22-ОТГ, оскільки саме ним Головне управління Держгеокадастру в Миколаївській області передало спірну ділянку у комунальну власність в особі Снігурівської міської ради.

З Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (інформаційна довідка №382679813 від 13.06.2024) вбачається, що на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 08.12.2020 №22-ОТГ, акту приймання - передачі від 08.12.2020 Снігурівською міською радою 21.12.2020 здійснено державну реєстрацію право комунальної власності територіальної громади в особі Снігурівської міської ради на спірну земельну ділянку з відкриттям розділу на вказану земельну ділянку (запис № 39883242).

У відповідності до частини 2 статті 373 Цивільного Кодексу України право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

При цьому згідно зі ст. 117 Земельного кодексу України передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. На підставі рішення органів виконавчої влади про передачу земельної ділянки у державну власність складається акт приймання-передачі такої земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади про передачу земельної ділянки у державну власність разом з актом приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності територіальної громади на неї.

Статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

З огляду на вказане, скасування у судовому порядку наказу Головного управління Держгеокадастру в області від 08.12.2020 № 22-ОТГ (про передачу ділянки із державної у комунальну) та скасування вчиненої 21.12.2020 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права комунальної власності на спірну ділянку за своєю суттю і є припиненням усіх речових прав на землю, яке в силу закону має бути вчинено судом одночасно зі скасуванням державної реєстрації ділянки у Державному земельному кадастрі.

Також у пунктах 5.106 - 5.108 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.08.2024 у справі N 917/1024/22 вказано, що за змістом ст. 24 Закону України "Про державний земельний кадастр" позовні вимоги прокурора щодо скасування державної реєстрації в Державному земельному кадастрі земельних ділянок та припинення усіх прав щодо них, у зв`язку з неправильним внесенням даних про їх категорію під час проведення державної реєстрації є ефективним та правильним способом захисту.

Таким чином, скасування державної реєстрації земельної ділянки та всіх речових прав стосовно неї є належним і ефективним способом захисту інтересів держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації за заявленим прокурором позовом.

Враховуючи усе вищенаведене, суд доходить висновку про те, що прокурором обрано ефективний спосіб захисту інтересів держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації у спірних правовідносинах, оскільки такі вимоги відповідають імперативним нормам закону, узгоджуються зі сталою судовою практикою та дійсними обставинами справи, а також спрямовані на реальне поновлення порушених інтересів держави та виконуваності судового рішення.

Щодо тверджень Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області, що в частині позовних вимог про визнання незаконними наказів позов прокурора є позовом держави до неї самої суд зазначає наступне.

У цій справі прокурор у відповідності з вимогами ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" звернувся з позовом на захист інтересів держави (в особі дійсного власника спірної ділянки Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації) про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою державного лісового фонду, які пов`язані зі зміною цільового призначення землі (із лісогосподарського призначення на сільськогосподарське) та, як наслідок, форми власності (із державної у комунальну). Порушником відповідного права держави виступають 2 юридичні особи Головне управління Держгеокадастру в Миколаївської області (яке прийняло спірні накази усупереч вимогам закону) та Снігурівська міська рада (яка набула права комунальної власності на земельну ділянку лісового фонду).

Обставини справи вочевидь свідчать про те, що пред`явлений позов не є позовом держави проти держави, оскільки його метою є поновлення інтересів держави шляхом відновлення становища, яке існувало до порушень.

За вимогами ст. 391 Цивільного кодексу України та ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно зі ст. 13, 14 Конституції України та ст. 324 Цивільного кодексу України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Усі суб`єкти права власності рівні перед законом. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (ст. 8 Конституції України).

Принцип верховенства Конституції України поширюється на всю територію України.

Неухильне додержання органами державної влади та органами місцевого самоврядування Конституції та законів України є запорукою стабільності, підтримання громадського миру, злагоди в державі (рішення Конституційного Суду України від 20.03.2014 у справі N 3-рп/2014).

Пряма дія норм Конституції України означає, що ці норми застосовуються безпосередньо. Законами України та іншими нормативно-правовими актами можна лише розвивати конституційні норми, а не змінювати їх зміст. Закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються лише у частині, що не суперечить Конституції України (рішення Конституційного Суду України від 08.09.2016 у справі N 6-рп/2016).

Тобто, відповідно до Основного Закону України, права власника земель державної власності реалізують органи державної влади, у відповідності з компетенцією, визначеною Земельним кодексом України (ст. 117, 122, 149 Земельного кодексу України).

Як вірно наголошено у позові та встановлено судом, Головне управління Держгеокадастру в Миколаївській області не є розпорядником від імені держави земель державного лісового фонду, а тому оспорюваний наказ (яким спірну земельну ділянку передано у комунальну власність під виглядом сільськогосподарських угідь) було прийнято з порушенням законодавчого механізму та компетенції по розпорядженню земель лісогосподарського призначення, тобто поза волею держави.

Так, на час прийняття Головне управління Держгеокадастру в Миколаївській області оспорюваного наказу відповідно до ст. 84, 122, 149 Земельного кодексу України (в редакції станом на той момент) права власника земельних ділянок лісогосподарського призначення державної власності для нелісогосподарських реалізувалися на той час Кабінетом Міністрів України, а не Головним управлінням Держгеокадастру в Миколаївської області.

На думку Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області, у спірних правовідносинах слід застосувати позицію, викладену у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 915/86/23. Проте, з вказаним не можна погодитися, оскільки спірні правовідносини (у справі № 915/906/24) в частині предмету, підстав та обставин позову не є подібними з правовідносинами у справі N 915/86/23, виходячи з наступного.

Подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет) позову (ухвала Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.03.2020 у справі N 910/4450/19).

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (подібні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 19.05.2020 у справі N 910/719/19, від 16.01.2019 у справі N 757/31606/15-ц, тощо).

У справі № 916/86/23, на відміну від даної справи № 915/906/24, прокурором не заявлявся негаторний позов (про усунення перешкод у користуванні землями лісового фонду з посиланням на вимоги ст. 391 Цивільного кодексу України); не було державної реєстрації права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за територіальною громадою в особі уповноваженого органу місцевого самоврядування.

Натомість з обставин даної справи вбачається, що на спірну незаконно сформовану сільськогосподарську ділянку, яка частково накладається на землі державного лісового фонду, 21.12.2020 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено державну реєстрацію права комунальної власності за Снігурівською міською радою.

При цьому відповідно до вимог ч. 2 ст. 117 Земельним кодексом України (як в редакції на час виникнення спірних правовідносин, так і на цей час) до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать, у тому числі, земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні державних підприємств.

Аналогічно, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" Розділ Х "Перехідні положення" ЗК України доповнено пунктом 24, відповідно до якого з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, що використовуються державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств).

Тобто, на законодавчому рівні встановлена пряма заборона на перехід права власності (із державної у комунальну) на землі лісового фонду, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств.

З огляду на це та враховуючи дійсні обставини даної справи, позов прокурора спрямований на припинення права комунальної власності на незаконно сформовану земельну ділянку з метою повернення ділянки лісового фонду площею 27,5 га у її первісний стан (із комунальної власності у державну) та відновлення належного цільового призначення лісових земель.

Помилковим є також посилання Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області на постанову Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 826/3115/17 щодо неможливості заявлення позову держави до неї самої та, як наслідок, тлумачення цього рішення на користь своєї абсолютно не узгодженої з вимогами закону позиції.

Так, Велика Палата Верховного Суду у справі № 826/3115/17 (у адміністративному спорі) дійсно констатувала неможливість звернення, за загальним правилом, одного органу державної влади до іншого, оскільки держава не може позиватись до себе самої, проте вказала на виняток з такого правила компетенційність спору (п. 36 цієї постанови).

Судом вищої інстанції під компетенційним спором визначено спір між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі - делегованих повноважень. Особливість судового розгляду компетенційних спорів зумовлена необхідністю вирішення питання про те, чи належним чином реалізована компетенція відповідача та чи не порушена при реалізації повноважень відповідача компетенція позивача.

Отже, Головне управління Держгеокадастру в Миколаївській області залишає поза увагою, що у справі № 915/906/24 спір між Миколаївською обласною державною адміністрацією (позивачем) та Головним управлінням Держгеокадастру в Миколаївській області (відповідачем) є компетенційним, хоча внаслідок нього і виникли господарські правовідносини (та спір про право).

Оскільки на законодавчому рівні встановлені повноваження кожного органу державної влади на розпорядження від імені держави (Українського народу) землями певної категорії, то такий суб`єкт в силу ст. 19 Конституції України діє від імені держави лише законно та в межах наданої компетенції. Усі інші дії такого органу не слід ототожнювати з діями держави.

Зокрема, за змістом ст. 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз цієї норми дає підстави стверджувати, що ототожнення органу державної влади з державою пов`язане саме з діяльністю такого органу, що здійснюється лише у відповідності з вимогами законодавства України.

У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі N 1-1/99 констатовано, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.

Тобто, воля держави як власника може виражатися лише в таких діях органу, які відповідають вимогам законодавства та інтересам держави. Здійснення органом державної влади розпорядження землею не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі держави (схожу позицію викладено Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постановах від 23.01.2019 у справі N 916/2130/15, від 08.11.2023 у справі N 918/1141/22).

При цьому, як вбачається з обставин справи, у даній справі прокурор звернувся до суду з позовом на захист інтересів держави в особі Миколаївської облдержадміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації), оскільки, як вже зазначалося вище, на підставі спірного наказу Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області фактично вилучено із державної власності та постійного користування ДСГП "Ліси України" землі державного лісового фонду загальною площею 27,5 га, всупереч вимогам закону, а отже поза волею держави в особі уповноваженого суб`єкту, що призвело до подальшої передачі землі лісового фонду у комунальну власність під виглядом ділянки сільськогосподарського призначення.

Як зазначено у рішеннях ЄСПЛ у справах "Москаль проти Польщі", "Лелас проти Хорватії", державні органи зобов`язані виправляти допущені ними помилки та не повинні мати зиск із своєї протиправної діяльності, в тому числі, шляхом звільнення від відповідальності.

Отже, з огляду на незаконність наказу Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області щодо затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, на підставі якої сформовано спірну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності (за рахунок, у тому числі, земель державного лісового фонду), та подальшої її передачі у комунальну власність, ототожнення відповідача Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області з державою в такому випадку є неможливим.

Не можна погодитися з позицією Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області і про те, що у спірних правовідносинах збігаються позивач та відповідач у одній особі, що суперечить вимогам ст. 45 Господарського процесуального кодексу України.

Так, згідно зі ст. 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи).

Тобто, законодавець під поняттям "особа" має на увазі окрему фізичну чи юридичну особу.

Згідно з ч. 1 ст. 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами можуть бути особи, зазначені у ст. 4 цього Кодексу. Такими особами, за змістом ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, є юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

У даному спорі прокурор визначив позивачем Миколаївську обласну державну адміністрацію (Миколаївську обласну військову адміністрацію), а відповідачами Головне управління Держгеокадастру в Миколаївській області та Снігурівську міську раду.

Зазначені суб`єкти є окремими юридичними особами, які мають власні законодавчі повноваження, у тому числі щодо виконання прав та обов`язків власника земель від імені Українського народу та територіальної громади.

Так, Миколаївська обласна державна адміністрація (Миколаївська обласна військова адміністрація) у спірних правовідносинах виступає від імені Українського народу розпорядником земель державного лісового фонду (ст. 122, 149 Земельного кодексу України). До повноважень Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області та Снігурівської міської ради розпорядження землями державного лісового фонду не відноситься.

Отже, прокурором визначено сторін судового процесу з дотриманням норм процесуального права.

Суттю спору у даній справі є відновлення права позивача (Миколаївської облдержадміністрації) на землі державного лісового фонду, які відповідач (Головне управління Держгеокадастру в області) під час проведення інвентаризації сільськогосподарських земель, поза волею держави вилучив із постійного користування державного підприємства, змінивши при цьому їх цільове призначення, та передав у комунальну власність (Снігурівської міської ради) для цілей, не пов`язаних з веденням лісового господарства.

Отже, характер спору вочевидь є таким, що за змістом ст. 158 Земельного кодексу України може бути розглянутий та вирішений виключно судом.

На користь правової позиції прокурора щодо можливості заявлення позовів в інтересах держави в особі одного органу влади до іншого про оскарження прийнятих рішень також свідчить постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі N 925/1133/18, за якою: "Насамперед Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що помилковим є підхід, за якого у цій категорії справ - справах за позовами прокурора, поданими на захист інтересів держави, порушених унаслідок незаконних дій органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб - питання про належного відповідача вирішується як вторинне, похідне від питання про те, якого результату прагне досягнути прокурор своїм позовом. " (п. 96).

"Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у цій справі прокурор звернувся з позовом, спрямованим на захист інтересів держави, які виходять за межі інтересів територіальної громади Черкас, від стверджуваного прокурором порушення, в тому числі з боку відповідача-1 - Черкаської міської ради" (п. 109). "Згідно з обставинами справи не виключається, що уповноважений державою орган сам є учасником спірних відносин і порушником інтересів держави. У такому випадку визначення цього органу позивачем суперечило б принципу розумності. Отже, статусом позивача має наділятись прокурор, а уповноважений орган має бути відповідачем (п. 111). "У разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача (п. 115). "Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача (п. 116). У цій справі Велика Палата Верховного Суду чітко вказала, що порушник інтересів держави орган державної влади, який прийняв відповідне рішення усупереч вимог закону має бути відповідачем.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідіність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в сукупності, враховуючи встановлені судом обставини порушення земельного законодавства з боку органу Держеокадастру як під час реєстрації в Державному земельному кадастрі земельної ділянки площею 34,3908 га з кадастровим номером 4825782700:08:000:0027 як земель сільськогосподарського призначення, так і при подальшій передачі вказаної земельної ділянки у комунальну власність відповідачу-2, а також незаконність реєстрації відповідачем-2 права комунальної власності на вказану земельну ділянка, яка накладається на землі лісового фонду, які перебувають в постійному користуванні Філії «Баштанське лісове господарство» ДСГП «Ліси України», суд вважає, що заявлений прокурором позов в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації) до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області та Снігурівської міської ради про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою державного лісового фонду шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки, визнання незаконним і скасування наказу з одночасним припиненням права комунальної власності підлягає задоволенню.

Щодо судових витрат по даній справі суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, заявлений прокурором негаторний позов у даній справі є немайновим.

Так, порядок сплати та розмір судового збору визначені Законом України "Про судовий збір" від 08.07.2011 р. (зі змінами і доповненнями). В силу приписів ч. 1 ст. 4 вказаного Закону судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Також згідно підпунктів 1, 2 пункту 2 ч. 2 ст. 4 цього Закону ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто у 2024 році - 3028 грн.

В силу приписів ч. 1 ст. 163 Господарського процесуального кодексу України ціна позову визначається:

1) у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку;

2) у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна.

3) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.

Отже, ціна заявленого прокурором позову з метою визначення розміру судового збору визначається кількістю заявлених вимог.

Згідно положень ч. 3 ст. 6 Закону України "Про судовий збір", у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Наразі прокурором заявлено вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою державного лісового фонду шляхом: 1) скасування державної реєстрації земельної ділянки, 2) визнання незаконним і скасування наказу і 3) одночасним припиненням права комунальної власності. Ті обставини, що у прохальній частині позовної заяви прокурором викладено вимогу шляхом зазначення про «одночасне припинення права комунальної власності» не свідчить про те, що ця вимога не є самостійною. Так, вказана вимога про припинення права комунальної власності на земельну ділянку є окремим способом захисту порушеного права держави в особі позивача, про що зазначено судом вище, а тому така вимога є самостійною, яка підлягає оплаті судовим збором.

Враховуючи те, що прокурором у позові заявлено фактично 3 немайнові вимоги, відповідно судовий збір за поданий позов має бути сплачено як за кожну вимогу немайнового характеру (3028 грн. х3).

З урахуванням того, що позовна заява була подана в електронній формі через "Електронний суд" ЄСІТС, відповідно ставка судового збору за подачу даного позову становить 7267,20 грн. із застосуванням коефіцієнту 0,8 у відповідності до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" (9084,00 грн. х 0,8).

Так, прокурором на підтвердження сплати судового збору надано платіжну інструкцію від 25.07.2024 № 1236 на суму 4844,80 грн., тобто лише за 2 немайнові вимоги, що свідчить про сплату судового збору у меншому розмірі, ніж встановлено законом.

Виходячи з приписів ч. 2 ст. 163 ГПК України, суд може стягнути недоплачений судовий збір відповідно до ціни позову, встановленої судом у процесі розгляду справи.

У зв`язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідачів та рішення відбулось на користь позивача, від імені якого прокурором пред`явлено позов в інтересах держави, і при поданні позовної заяви прокуратурою сплачено судовий збір в сумі 4844,80 грн., у відповідності зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені прокуратурою при подачі позову в розмірі 4844,80 грн., покладаються на відповідачів порівну. Також з огляду на вищевказане, з урахуванням встановлених судом обставин недоплати прокуратурою судового збору до встановленого законом розміру під час подання позову, суд вважає, що наявні правові підстави для стягнення з відповідачів в дохід Державного бюджету України судового збору за поданий позов в розмірі 2422,40 грн. порівну.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов керівника Баштанської окружної прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації) до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області та Снігурівської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України", про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою державного лісового фонду шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки, визнання незаконним і скасування наказу з одночасним припиненням права комунальної власності задовольнити.

2. Усунути перешкоди Миколаївській обласній державній адміністрації (54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 22; e-mail: cancelar@mk.gov.ua; код ЄДРПОУ 00022579) у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом скасування вчиненої 13.11.2013 у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4825782700:08:000:0027 площею 34,3908 га, розташованої в межах території Снігурівської міської ради Миколаївської області.

3. Усунути перешкоди Миколаївській обласній державній адміністрації (54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 22; e-mail: cancelar@mk.gov.ua; код ЄДРПОУ 00022579) у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 08.12.2020 № 22-ОТГ в частині передачі територіальній громаді в особі Снігурівської міської ради Снігурівського району Миколаївської області у комунальну власність земельної ділянки площею 34,3908 га з кадастровим номером 4825782700:08:000:0027 (№ 114 Переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, що передаються у комунальну власність територіальної громади в особі Снігурівської міської ради Миколаївської області, що є додатком до вказаного наказу).

4. Усунути перешкоди Миколаївській обласній державній адміністрації (54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 22; e-mail: cancelar@mk.gov.ua; код ЄДРПОУ 00022579) у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом скасування державної реєстрації права комунальної власності територіальної громади в особі Снігурівської міської ради (57303, Миколаївська область, Баштанський район, м. Снігурівка, вул. Центральна, 72, e-mail: rada-sng@ukr.net; код ЄДРПОУ 04056581) на земельну ділянку площею 34,3908 га з кадастровим номером 4825782700:08:000:0027, вчиненої у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 21.12.2020 (запис № 39883242).

5. СТЯГНУТИ з Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (54034, м. Миколаїв, пр. Миру, 34, e-mail: mykolaiv@land.gov.ua; код ЄДРПОУ 39825404) на користь Миколаївської обласної прокуратури (54006, м. Миколаїв, вул. Спаська, 28; код ЄДРПОУ 02910048, банк ДКСУ м. Києва, р/р UA748201720343150001000000340) витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422/дві тисячі чотириста двадцять дві/грн. 40 коп.

6. СТЯГНУТИ зі Снігурівської міської ради (57303, Миколаївська область, Баштанський район, м. Снігурівка, вул. Центральна, 72,e-mail: rada-sng@ukr.net; код ЄДРПОУ 04056581) на користь Миколаївської обласної прокуратури (54006, м. Миколаїв, вул. Спаська, 28; код ЄДРПОУ 02910048, банк ДКСУ м. Києва, р/р UA748201720343150001000000340) витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422/дві тисячі чотириста двадцять дві/грн. 40 коп.

7. СТЯГНУТИ з Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (54034, м. Миколаїв, пр. Миру, 34, e-mail: mykolaiv@land.gov.ua; код ЄДРПОУ 39825404) на користь Державного бюджету України (отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106) судовий збір в сумі 1211/одна тисяча двісті одинадцять/грн. 20 коп.

8. СТЯГНУТИ зі Снігурівської міської ради (57303, Миколаївська область, Баштанський район, м. Снігурівка, вул. Центральна, 72,e-mail: rada-sng@ukr.net; код ЄДРПОУ 04056581) на користь Державного бюджету України (отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106) судовий збір в сумі 1211/одна тисяча двісті одинадцять/грн. 20 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складання повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено та підписано 06 січня 2025 року.

Суддя Л.М. Ільєва