Ухвала

від 06.01.2025 по справі 991/3330/24

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА ВИЩОГО АНТИКОРУПЦІЙНОГО СУДУ

Справа № 991/3330/24

Провадження №11-кп/991/58/25

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 січня 2025 року м. Київ

Суддя Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 , перевіривши апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на вирок Вищого антикорупційного суду від 20.05.2024 у кримінальному провадженні №52024000000000173 від 12.04.2024,

ВСТАНОВИВ:

Вироком Вищого антикорупційного суду від 20.05.2024 затверджено угоду про визнання винуватості від 17.04.2024, укладену між прокурором САП ОСОБА_4 та обвинуваченим ОСОБА_5 у кримінальному провадженні №52024000000000173 від 12.04.2024.

Даним вироком ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 27, ч.2 ст.28, ч.2 ст.364 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, на строк 1 (один) рік та штрафом у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень 00 копійок. На підставі ч.2 ст.75 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування основного покарання із випробуванням та визначено іспитовий строк 3 (три) роки з покладенням обов`язків, передбачених ч. 1, 2 ст. 76 КК України. Цим же вироком вирішено питання процесуальних витрат із залучення експертів.

На зазначений вирок адвокат ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу. Стверджує, що вирок стосується прав та порушує інтереси особи, яку він представляє, що дає право на його оскарження відповідно до ч. 2 ст. 24 КПК України та ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зазначає, що оскаржуваний вирок у кримінальному провадженні №52024000000000173 від 12.04.2024, в якому ОСОБА_3 не є учасником, долучено до матеріалів провадження №42019000000002463 від 25.11.2019 в якості доказу винуватості його підзахисної. На думку захисника, з тексту оскаржуваного вироку можна ідентифікувати в ОСОБА 2 ОСОБА_3 , оскільки, серед іншого, зазначено її номер мобільного телефону, тоді як остання з 2010 року є адвокатом, з огляду на що її номер телефону внесено до офіційних баз даних та є загальнодоступним.

Захисник вважає, що в оскаржуваному вироку вже описана роль ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого злочину та встановлено, що остання: діяла в інтересах та за попередньою змовою із ОСОБА_6 і ОСОБА 1, зловживала своїм службовим становищем, правами та обов`язками, діяла всупереч інтересам служби; підтримала погодження плану санації, та, реалізуючи спільний з іншими учасниками умисел, погодила проект плану санації шляхом проставляння у ньому особистого підпису; діяла всупереч інтересам служби та спільно з ОСОБА 3 погодила кандидатуру організатора аукціону. У зв`язку з цим оскаржуваний вирок охоплює події кримінального правопорушення, які ніби відбувалися також за участю ОСОБА_3 , а відтак у даному вироку здійснюється констатація факту вчинення кримінального правопорушення, яке інкриміновано ОСОБА_3 в кримінальному провадженні №42019000000002463 від 25.11.2019. Крім того, вважає, що оскаржуваний вирок містить стверджувальні тези про ОСОБА_3 як виконавця злочинних дій, спрямованих на заволодіння ОСОБА_6 та ОСОБА_7 майном ДП «НКУ». Також порушення презумпції невинуватості особи, інтереси якої представляє ОСОБА_2 , на думку останнього, полягає у визначенні процесуальних витрат з розрахунку 1/8, хоча ОСОБА_5 є єдиним підозрюваним у кримінальному провадженні №52024000000000173 від 12.04.2024. На думку адвоката, відсутні фактичні підстави для визнання винуватості, що згідно п. 6 ч. 7 ст. 474 КПК України є підставою для відмови в її затвердженні.

Перевіривши матеріали провадження вважаю, що апеляційна скарга підлягає поверненню з наступних підстав.

Особливості оскарження вироку суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та обвинуваченим про визнання винуватості передбачено ч.4 ст.394 КПК України. Зокрема, вирок може бути оскаржено: 1) обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами четвертою, шостою, сьомою статті 474 цього Кодексу, в тому числі нероз`яснення йому наслідків укладення угоди; 2) прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з частиною четвертою статті 469 цього Кодексу угода не може бути укладена.

Разом з тим, відповідно до п.8 ч.2 ст.129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та, у визначених законом випадках, на касаційне оскарження судового рішення. Згідно ст.24 КПК України, гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді. Саме з цього виходить прецедентна практика Верховного Суду, що відображено, серед іншого, в постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі №639/2837/19, провадження №51-5394кмо19. Згідно правового висновку, викладеного у цій постанові, передбачено можливість оскарження вироку й іншими особами (захисником чи представником іншої особи), за наявності двох підстав: у тексті вироку зазначено такі дані, які прямо вказують на дану конкретну особу, або визнані встановленими такі обставини, які дозволять судді при вирішенні питання про відкриття провадження з впевненістю ідентифікувати іншу особу; вирок має стосуватись прав, свобод та інтересів цієї іншої особи.

Згідно висновків, викладених в постанові Об`єднаної Палати Верховного суду від 06.12.2021 у справі №654/1820/18 при вирішенні питання чи відноситься особа, яка подала скаргу, до суб`єктів апеляційного оскарження, визначених п.10 ч. 1 ст. 393 КПК України, апеляційному суду необхідно встановити, чи може оскаржене судове рішення вплинути на обсяг прав і свобод або зачіпати інтереси особи, під якими слід розуміти не просто зацікавленість у рішенні суду, а такі істотні інтереси, які на практиці можуть бути (мають бути) захищені шляхом перегляду вищим судом оскарженого судового рішення. Тобто належить визначитися чи спроможна ця особа з урахуванням норм процесуального закону захистити свої права, свободи та інтереси в інший спосіб, ніж шляхом апеляційного оскарження вироку щодо іншої особи.

Як вбачається з оскаржуваного вироку суддями Вищого антикорупційного суду не зазначено жодних даних, які б дали змогу при вирішенні питання про відкриття провадження за вищевказаною апеляційною скаргою ідентифікувати безіменну особу, про співучасть з якою йдеться у вироку щодо ОСОБА_5 .

З тексту апеляційної скарги вбачається, що перевірка законності дій особи, інтереси якої представляє адвокат ОСОБА_2 , здійснюється в іншому кримінальному провадженні (№42019000000002463 від 25.11.2019), в межах якого така особа й наділена процесуальними правами щодо захисту своїх прав, свобод та законних інтересів, які на думку адвоката, порушені оскаржуваним вироком. За таких обставин, вважаю, що ця особа з урахуванням норм процесуального закону спроможна захистити свої права, свободи та законні інтереси в інший спосіб, ніж шляхом апеляційного оскарження вироку щодо ОСОБА_5 .

Твердження адвоката про те, що особу, яку він представляє, можна ідентифікувати шляхом пошуку відображеної у вироку інформації (номер телефону) в офіційних базах даних та інтернет-джерелах є необґрунтованими. Відомості з таких джерел не можуть вважатись безумовно достовірними і такими, що достеменно ідентифікують певну особу. Крім того, це потребує певного часу та вчинення пошукових дій, що не відповідає поняттю ознак, які безсумнівно прямо вказують на дану конкретну особу. Таким чином, з одного лише тексту вироку без проведення судового розгляду та дослідження доказів немає змоги ідентифікувати ОСОБА 2, в співучасті з якою діяв обвинувачений ОСОБА_5 , а отже зазначення номеру телефону ОСОБА 2 є лише елементом конкретизації обвинувачення ОСОБА_5 за ч. 5 ст.27, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364 КК України. Даний висновок узгоджується з практикою Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеною в постанові від 18 травня 2020 року у справі №639/2837/19, провадження №51-5394кмо19, за якою зазначення таких фактичних обставин як адреси мешкання, марки та номера автомобіля не дозволяють ідентифікувати особисті дані відповідних осіб без проведення судового розгляду щодо них з дослідженням відповідних доказів. Аналогічні висновки вбачаються і з ухвали ККС ВС від 18.10.2021 у справі №991/3848/21, провадження №51-4105ск21.

Твердження адвоката про те, що даний вирок містить висновки про винуватість особи, яку він представляє, та стороною обвинувачення долучено як доказ до матеріалів кримінального провадження №42019000000002463 від 25.11.2019, тобто вироком створено преюдиційні факти, є безпідставними та не ґрунтуються ні на положеннях КПК Україні, ні на положеннях ч.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч.2 ст.14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ч.1 ст.11 Загальної декларації прав людини, ч.1 ст.62 Конституції України.

За висновками, викладеними в постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 19.11.2019 у справі №759/10575/16-к, пров. №51-1951км19 «..вирок суду на підставі угоди не може мати преюдиціального значення в кримінальних провадження щодо інших осіб. По-перше, чинний КПК не містить норми, яка би вказувала на преюдиціальне значення таких вироків для доказування фактичних обставин кримінального правопорушення в межах іншого кримінального провадження щодо інших осіб (ст. 90 КПК вказує лише на преюдиціальне значення рішення національного чи міжнародного суду, яким встановлено порушення прав і свобод людини, для вирішення питання щодо допустимості тих чи інших доказів). По-друге, обставини вчинення злочину у вироку на підставі угоди не встановлюються на підставі повного та всебічного дослідження доказів у межах змагальної процедури за участю всіх фігурантів інкримінованого правопорушення, а набувають значення правової презумпції в силу визнання цих обставин сторонами угоди та затвердження її судом. По-третє, надання вироку на підставі угоди преюдиціального значення в кримінальному провадженні щодо інших осіб порушуватиме гарантії статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини.».

Згідно практики ЄСПЛ, яка за приписами ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», є джерелом права, обставини, встановлені у провадженні, в якому не беруть участь інші обвинувачені, не повинні мати преюдиціальне значення для їх справ. Статус доказів, використаних в одній справі, повинен залишатися суто відносним, а їх сила обмежуватися даними конкретного провадження. Особливо це стосується вироків, ухвалених на підставі угоди (справа «Навальний і Офіцеров проти Росії» від 23.02.2016, заява №46632/13 і №28671/14).

Відповідно до ч.1 ст.17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому КПК України, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Згідно роз`яснень, які містяться в абзаці 3 пункту 9 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №13 від 11.12.2015 року «Про практику здійснення судами кримінального провадження на підставі угод» вирок, ухвалений на підставі угоди стосовно однієї із декількох осіб, не має преюдиційного значення для кримінального провадження відносно інших осіб, а визнання винуватості першою особою не є доказом вини останніх.

Відтак, з огляду на зазначені положення, будь-які фактичні обставини щодо особи, інтереси якої представляє ОСОБА_2 , підлягають окремому доказування в кримінальному провадженні, учасником якого вона є.

Отже, вирок, на який подано апеляційну скаргу, не містить жодних відомостей щодо особи, інтереси якої представляє адвокат ОСОБА_2 , та не порушує прав і законних інтересів останньої.

Таким чином, адвокат ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_3 , не є особою, яка має право на апеляційне оскарження вироку Вищого антикорупційного суду від 20.05.2024 стосовно обвинуваченого ОСОБА_5 у відповідності до вимог статей 393, 394 КПК України. Решту доводів апеляційної скарги суд не бере до уваги, оскільки під час вирішення питання про відкриття провадження такі доводи не є предметом перевірки, адже не спростовують висновку про неможливість оскарження даного вироку адвокатом ОСОБА_2 . Відтак, вони не потребують детального аналізу з точки зору викладення мотивів рішення суду апеляційної інстанції виходячи з усталеної практики ЄСПЛ. Так, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain від 09.12.1994, № 303-A, § 29; рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява № 4909/04, § 58).

Враховуючи наведені обставини, а також положення п.2 ч.3 ст.399 КПК України, адвокату ОСОБА_2 належить повернути апеляційну скаргу, оскільки вона подана особою, яка не має права на її подання.

Керуючись ст.ст. 393, 399 КПК України, суддя

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу, подану адвокатом ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на вирок Вищого антикорупційного суду від 20.05.2024 у кримінальному провадженні №52024000000000173 від 12.04.2024 повернути особі, яка її подала.

Копію ухвали про повернення апеляційної скарги разом з апеляційною скаргою та усіма доданими до неї матеріалами надіслати особі, яка її подала.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а у разі постановлення ухвали без виклику особи, яка її оскаржує, з дня отримання нею копії судового рішення.

Суддя ОСОБА_1