Ухвала

від 06.01.2025 по справі 6зп-25/160

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УХВАЛА

06 січня 2025 р.Справа №6зп-25/160

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Горбалінський В.В., розглянувши заяву представника ОСОБА_1 про забезпечення позову до подачі позовної заяви, -

УСТАНОВИВ:

03.01.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла заява представника ОСОБА_1 про забезпечення позову до подачі позовної заяви, в якій представник ОСОБА_1 просить вжити заходи щодо забезпечення адміністративного позову шляхом:

- заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі його посадових осіб вчиняти будь-які дії, пов`язані з мобілізацією та призовом Позивача на військову службу по мобілізації, зокрема затримання, утримання, видача повісток, мобілізаційних розпоряджень, переміщення особи до навчальних центрів тощо, до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі щодо оскарження бездіяльності Відповідача 1;

- заборони Командуванню Військовій частині НОМЕР_1 відряджати Позивача чи приймати рішення про переведення Позивача до інших військових частин на час розгляду справи судом та до набрання законної сили рішення у справі.

В обґрунтування вказаної заяви представник заявника зазначив, що невжиття заходів забезпечення позову унеможливить реалізацію права на відстрочку на підставі п.п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також унеможливить виконання рішення суду, якщо його буде прийнято на користь, як позивача, оскільки надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації особі, яка вже є військовослужбовцем, є неможливим. На підставі зазначеного позивача просить забезпечити позов.

Вирішуючи заяву по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до частин першої, другої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Отже, суд може забезпечити позов лише за наявності однієї з двох підстав, а саме: ускладнення або неможливість виконання рішення суду чи відновлення порушених прав позивача внаслідок невжиття заходів забезпечення позову та очевидна протиправність рішення, яким порушуються права, свободи та інтереси особи, що звернулась до суду.

Водночас, згідно з частиною першою статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Частиною другою цієї статті визначено, що суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Щодо заборони Командуванню Військовій частині НОМЕР_1 відряджати Позивача чи приймати рішення про переведення Позивача до інших військових частин на час розгляду справи судом та до набрання законної сили рішення у справі, суд зазначає про таке.

Відповідно до пункту 10 частини 3 статті 151 КАС України не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

Таким чином, процесуальний закон містить пряму заборону вживати заходи забезпечення позову, шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

Представник заявника фактично просить заборонити виносити Командуванню Військовій частині НОМЕР_1 накази або розпорядження відносно ОСОБА_1 , який є військовослужбовцем, в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

На момент подання зазначеної заяви про забезпечення позову на території України діє військовий стан, який запроваджений Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (Указ затверджено Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102) та продовжений Указом Президента України від 06 листопада 2023 року №734/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» (Указ затверджено Законом України від 08 листопада 2023 року №3429) з 16 листопада 2023 року по 14 лютого 2024 року.

Відтак, на час проходження позивачем служби та на дату звернення до суду із заявою про забезпечення позову в Україні діє воєнний стан, в умовах якого існує пряма заборона зупинення дії наказів відданих військовослужбовцю.

У зв`язку із вищенаведеним, суд не вбачає наявності обставин для застосування заходів забезпечення позову у спосіб заборони Командуванню Військовій частині НОМЕР_1 відряджати Позивача чи приймати рішення про переведення Позивача до інших військових частин на час розгляду справи судом та до набрання законної сили рішення у справі, а тому доходить висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову у зазначеній частині.

Щодо заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі його посадових осіб вчиняти будь-які дії, пов`язані з мобілізацією та призовом Позивача на військову службу по мобілізації, зокрема затримання, утримання, видача повісток, мобілізаційних розпоряджень, переміщення особи до навчальних центрів тощо, до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі, суд зазначає про таке.

Верховний Суд в постанові від 01.06.2022 року по справі №380/4273/21 зазначив, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

З викладеного слідує, що забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.

Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Крім того, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

Отже, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Враховуючи викладене, суд звертає увагу на наступне.

16.05.2024 року постановою Кабінету Міністрів України №560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі по тексті Порядок №560, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає:

- механізм реалізації повноважень та взаємодію між місцевими держадміністраціями, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від підпорядкування і форми власності, органами військового управління, органами та підрозділами, що входять до системи поліції, та посадовими особами територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки з організації проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період;

- процедуру оповіщення військовозобов`язаних та резервістів, їх прибуття до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин Збройних Сил, інших військових формувань, Центрального управління або регіонального органу СБУ чи відповідного підрозділу розвідувальних органів;

- процедуру перевірки військово-облікових документів громадян, уточнення персональних даних військовозобов`язаних та резервістів та внесення відповідних змін у військово-облікові документи;

- процедуру надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення;

- організацію медичного огляду військовозобов`язаних та резервістів для визначення придатності до військової служби;

- процедуру оформлення призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період;

- механізм відправлення військовозобов`язаних та резервістів до місць проходження військової служби.

Відповідно до п.56, 58, 60 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

За наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації.

Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

У разі позитивного рішення військовозобов`язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.

У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

До ухвалення комісією рішення військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Як зазначає представник заявника, він звернувся до відповідача із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час проведення мобілізації.

Судом встановлено, що заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час проведення мобілізації розглянуто та вказано про відсутність підстав для надання відстрочки від призову на військову службу під час проведення мобілізації, про що вказано у листі ІНФОРМАЦІЯ_1 від 26.11.2024 року.

Отже фактично відповідачем закінчено процедуру розгляду заяви ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову.

Суд звертає увагу, що з огляду на положення пункту 60 Порядку №560 до ухвалення комісією рішення військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Втім, суд зауважує на наступному.

Як встановлено судом, у заяві про забезпечення позову вказано, що позивач планує звернутися до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, а також скасування наказу про призов та скасування наказу про зарахування до особового складу військової частини НОМЕР_1 .

Як вказує представник заявника, предметом позову буде те, що відповідач, проявляючи протиправну бездіяльність, відмовився розглянути заяву Позивача про отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.п. 9 ч. 1 ст 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» за наявності у позивача всіх необхідних документів, передбачених діючим законодавством України.

Враховуючи викладене, суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частин першої, другої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Зі змісту заяви про забезпечення позову вбачається, що позивач планує звернутись із позовними вимогами щодо бездіяльності органу, який, відмовився розглянути заяву Позивача про отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.п. 9 ч. 1 ст 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» за наявності у позивача всіх необхідних документів, передбачених діючим законодавством України.

В той час, як у заяві про забезпечення позову, заявник просить: 1) заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі його посадових осіб вчиняти будь-які дії, пов`язані з мобілізацією та призовом Позивача на військову службу по мобілізації, зокрема затримання, утримання, видача повісток, мобілізаційних розпоряджень, переміщення особи до навчальних центрів тощо, до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі щодо оскарження бездіяльності Відповідача 1; та 2) заборонити Командуванню Військовій частині НОМЕР_1 відряджати Позивача чи приймати рішення про переведення Позивача до інших військових частин на час розгляду справи судом та до набрання законної сили рішення у справі.

Таким чином, суд звертає увагу, що вимоги заяви про забезпечення позову стосуються процедури призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, в той час, як позивач планує звернутись до суду із позовними вимогами щодо бездіяльності органу, який, відмовився розглянути заяву Позивача про отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.п. 9 ч. 1 ст 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», що стосується процедури надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Суд зауважує, що процедура призову на військову службу під час мобілізації та процедура надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації є окремим та самостійними правовими процедурами.

Відтак, суд доходить висновку, що підстави та вимоги заяви про забезпечення позову не пов`язані із предметом та вимогами майбутньої позовної заяви, що, на переконання суду, унеможливлює вжиття заявлених заходів забезпечення позову, які не пов`язані із предметом спору.

Відповідно до роз`яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року№ 9 "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" та постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 року№ 2 "Про практику застосування адміністративним судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ", розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно з п.17 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 року №2, застосування судом таких заходів забезпечення, які за змістом є ухваленням рішення без розгляду справи по суті, не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову. Забезпеченням позову у такий спосіб суди виходять за межі підстав забезпечення позову, що є неприпустимим.

Судом враховується правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 06.02.2019 року по справі №826/13306/18, згідно якої суд зазначає, що обґрунтовуючи клопотання про забезпечення позову щодо "очевидності" ознак протиправної бездіяльності відповідача та порушення прав позивача, то попри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх "якість": вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваної бездіяльності поза обґрунтованим сумнівом. Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів, повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими ч. 2ст. 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення. Твердження про "очевидність" порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.

Суд зазначає, що сам факт подання позову не може бути підставою для забезпечення позовної заяви.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що заява представника ОСОБА_1 про забезпечення позову є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями150,151,154,243,248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до вимогстатті 256 Кодексу адміністративного судочинства Українита може бути оскаржена в порядку та у строки, передбачені ст. ст.295,297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Горбалінський