Рішення

від 06.01.2025 по справі 460/13945/24

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

06 січня 2025 року м. Рівне№460/13945/24

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - відповідач 1, 2), в якому просить суд: 1) визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області № 172350001173 від 22.07.2024 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; 2) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити з 06.03.2023 року та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». В обґрунтування позовних вимог стверджує, що має статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3). 15.07.2024 позивач звернувся до територіального управління Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Позивачу було відмовлено у задоволенні вказаної заяви, оскільки період проживання останнього у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 становить менше 3 років, що є недостатнім для визначення права на пенсії за віком на пільгових умовах. Позивач не погоджується з такими діями відповідача та вважає їх протиправними. Просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою суду від 15.11.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні).

Відповідач правом на подання відзиву не скористався.

Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд виходить з наступного.

Обставини, встановлені судом:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус громадянина, яка постійно працював чи працює, або проживав чи проживає у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 16.02.1992 Рівненською обласною державною адміністрацією.

Згідно довідки Локницької сільської ради Вараського району Рівненської області від 01.03.2024 №458 ОСОБА_1 з 24.04.1986 по 27.05.1986 проживав без реєстрації в с. Кухче Зарічненського (нині - Вараського) району Рівненської області.

Довідкою Локницької сільської ради Вараського району Рівненської області від 06.11.2024 №997 підтверджується, що ОСОБА_1 з 27.05.1986 по 08.02.1988, з 13.03.1992 по даний час проживає у селі Кухче (Радове) Зарічненського (нині- Вараського) району Рівненської області.

Село Кухче (Радове) Зарічненського (Вараського) району Рівненської відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106, віднесене до зони гарантованого добровільного відселення.

15.07.2024 позивач звернувся до територіального управління Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

За принципом екстериторіальності вказана заява та додані до неї документи розглядалися Головним управлінням пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі відповідач 2).

22.07.2024 рішенням відповідача 2 позивачу відмовлено у призначенні пенсії. Зазначено, що вік позивача становить 58 років 4 місяці. Страховий стаж становить 24 роки 03 місяці 18 днів. За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 дата заповнення 01.02.1988, оскільки на першій сторінці трудової книжки дата народження заявника зазначена не в повному обсязі, лише рік «1966», число та місяць відсутні. Окрім того, період роботи з 01.07.2000 по 18,01.2001, оскільки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні дані; період роботи з 15.05.2002 по 17.10.2002, оскільки в даті прийняття та в даті наказу про звільнення міститься виправлення, даний період враховано згідно даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. До періоду проживання на території зони гарантованого добровільного відселення не у враховано період з 24.04.1986 по 27.05.1986, згідно довідки №458 від 01.03.2024, оскільки період проживання на територіях радіоактивного забруднення не підтверджується опитом свідків. В посвідченні громадянина (громадянки), який постійно працював чи працює, або проживає чи проживав у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення серія Б №031149 дата видачі 16.02.1992 перша сторінка не засвідчена відбитком печатки. Заявником не підтверджено факт проживання або роботи у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 роки (02 роки 06 місяців 01 день). Враховуючи вищезазначене, право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відсутнє.

Не погоджуючись з рішенням відповідача та вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV).

Так, статтею 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Частиною першою статті 4 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Згідно з частиною 1 статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом, досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Частиною першою ст.9 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV від 09.03.2003 (далі Закон №1058), який набрав чинності 01.01.2004, передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Умови призначення пенсії за віком встановлено ст. 26 цього Закону. Зокрема, право на пенсію за віком мають особи після досягнення віку 60 років з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - за наявності страхового стажу не менше 27 років.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-ХІІ).

Статтею 49 цього Закону визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Відповідно до абзацу 1 статті 55 Закону №796-ХІІ, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Зі змісту оскаржуваного рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії вбачається, що наявність мінімального страхового стажу для призначення позивачу пенсії та досягнення позивачем певного віку, необхідного для призначення пенсії на умовах ст. 55 Закону №796 ним не заперечується.

Пунктом 2 ч.1 ст.55 Закону №796-ХІІ передбачено, зокрема, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи - особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років.

При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Частиною третьою цієї статті прямо передбачено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.

Системний аналіз вказаних правових норм свідчить на користь того, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться за нормами Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV від 09.03.2003 і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991. Іншими словами, норми спеціального закону в даному випадку застосовуються субсидіарно із нормами загального закону, доповнюють і конкретизують їх.

Суд враховує, що обов`язковою умовою наявності в особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є факт проживання та (або) роботи такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років до 01 січня 1993 року.

Як вже зазначалося вище по тексту рішення суду, спір у даній справі виник з приводу наявності чи відсутності факту постійного проживання чи постійної роботи позивача у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років, права на зменшення пенсійного віку та, відповідно, право останнього користуватися пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема, щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на умовах статті 55 вищезгаданого Закону.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1). Відповідно до п.2.1 Порядку №22-1, при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які засвідчують особливий статус особи: посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року № 122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об`єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями).

Таким чином, вказаними вище положеннями Порядку №22-1 чітко відображено які саме документи засвідчують особливий статус особи, що потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи. Підтвердження іншими документами такого статусу, як і визначення права на призначення пенсії за віком із зниженням відповідного пенсійного віку з урахуванням інших відомостей не передбачено чинним законодавством.

Згідно зі ст. 65 Закону №796-ХІІ документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи та надають право користуватися пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи". Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади. Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України. Пунктом 2 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18.06.1991 №501 (далі Порядок №501), передбачено, що Посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

З аналізу наведених норм слідує, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи".

Довідки про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України в постановах від 21 листопада 2006 року у справі № 21-1048во06, від 04 вересня 2015 року у справі № 690/23/15-а, Верховним Судом у постановах від 27 лютого 2018 року у справі № 344/9789/17, від 24 жовтня 2019 року у справі № 152/651/17, 25 листопада 2019 року у справі № 464/4150/17 та від 27 квітня 2020 року у справі № 212/5780/16-а.

Згідно з пунктом 4 частини першої ст. 11 Закону №796-ХІІ (в редакції, чинній станом на дату видачі позивачу посвідчення потерпілого внаслідок аварії на ЧАЕС) передбачено, що до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють на території зони гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше трьох років.

За правилами, встановленими п. 4 ч. 1 ст. 14 Закону №796-ХІІ (в редакції, чинній станом на дату видачі позивачу посвідчення потерпілого внаслідок аварії на ЧАЕС) для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, як, зокрема, особи, які постійно проживають або постійно працюють на території зони гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше трьох років, - категорія 3.

Окрім цього, пунктом 6 Порядку №501 встановлено, що громадянам, які постійно проживають або постійно працюють на території гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше трьох років, і віднесеним до категорії 3, видається посвідчення зеленого кольору, серія Б.

Видавши позивачу посвідчення серії Б категорії 3, держава в особі Рівненської обласної державної адміністрації визнала, що позивач станом на 1 січня 1993 року прожила у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років.

Суд наголошує на тому, що матеріали справи не містять доказів визнання недійсним цього посвідчення як на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії, так і на момент розгляду даної справи.

Вказане вище спростовує доводи відповідачів щодо не підтвердження позивачем факту проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення на 01.01.1993 не менше 3 років.

Щодо не зарахування до страхового стажу періодів трудової діяльності позивача згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 (дата заповнення 01.02.1988), оскільки на першій сторінці трудової книжки дата народження заявника зазначена не в повному обсязі, лише рік «1966», число та місяць відсутні; період роботи з 15.05.2002 по 17.10.2002, оскільки в даті прийняття та в даті наказу про звільнення міститься виправлення, суд зазначає таке.

Відповідно достатті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII(далі по тексту -Закон № 1788) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі по тексту - Порядок №637).

Пунктом 1 Порядку №637 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Суд зазначає, що трудовою книжкою позивача серії НОМЕР_2 (дата заповнення 01.02.1988) підтверджується, що останній в період з 15.05.2002 по 17.10.2002 працював в сільськогосподарському виробничому кооперативі «Полісся» (код ЄДРПОУ 03775061) (накази від 15.05.2002 №59, від 17.10.2002 №119)

Суд погоджується з доводами відповідачів щодо виправлення у в даті прийняття на роботу (запис №8) та в даті наказу про звільнення (запис №9).

Наведене свідчить про недоліки заповнення трудової книжки позивача в спірний період.

Разом з тим, вказані записи є чіткими, послідовними, спосіб внесення записів у трудову книжку позивача за період його трудової діяльності не дає підстав вважати суду, що мали місце будь-які неправомірні дії з метою штучного (безпідставного) формування стажу позивача.

Факт виправлень у трудовій книжці позивача та неповного зазначення дати народження позивача не може покладати на позивача тягар додаткової відповідальності за можливі недоліки у веденні кадрової документації допущені роботодавцем, оскільки відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Відтак, позивач, як найманий працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах.

Наведене цілком узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, висновки якого відповідно до положень частини п`ятої статті 242 КАС України суд враховує у даній справі.

Окрім цього, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для не врахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

З огляду на викладене, періоди роботи позивача з 15.05.2002 по 17.10.2002 та згідно трудової книжки НОМЕР_2 (дата заповнення 01.02.1988) протиправно не зараховано до його страхового стажу в повному обсязі та підлягають зарахуванню.

Щодо не зарахування періоду роботи позивача з 01.07.2000 по 18.01.2001 до його страхового стажу, оскільки в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутня інформація про сплату страхових внесків за цей період, суд зазначає таке.

Частиною 1 статті 24 Закону № 1058-IV передбачено, що страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною 1 статті 20 Закону № 1058-IV передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків із сум, виражених в іноземній валюті, здійснюється шляхом перерахування зазначених сум у національну валюту України за курсом валют, установленим Національним банком України на день обчислення страхових внесків.

Відповідно до частини 12 статті 20 Закону № 1058-IV, страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Пунктом 7 частини 16 статті 106 Закону № 1058-IV, передбачено, що виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.

Отже, за змістом вищезазначених норм, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.

Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Відповідно достатті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII(далі по тексту -Закон № 1788) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, трудовою книжкою позивача серії НОМЕР_2 (дата заповнення 01.02.1988) підтверджується, що позивач в період з 12.02.1992 по 18.01.2001 працював у колгоспі «Полісся» (записи №6,7).

З огляду на викладене, період трудової діяльності позивача з 01.07.2000 по 18.01.2001 має бути зарахований до страхового стажу останнього, що відповідачем протиправно зроблено не було.

Оскільки рішенням ГУ ПФУ в Тернопільській області позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з підстав не підтвердження факту постійного проживання чи постійної роботи позивача у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років та, відповідно, право останнього користуватися пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема, щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на умовах статті 55 вищезгаданого Закону, а також наявності у позивача права на зменшення пенсійного віку на 6 років, що спростовується вищенаведеним, то суд дійшов висновку, що таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Разом з тим, варто зазначити, що механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-IV визначено Порядком №22-1.

При цьому, починаючи з 30.03.2021, набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 "Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України", якою передбачено, зокрема, застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення / перерахунок пенсії, починаючи з 01.04.2021.

Зазначена технологія передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів ПФУ в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від місця прийняття заяви до розгляду та місця проживання пенсіонера.

Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв`язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників.

В силу приписів Порядку №22-1 (у редакції згаданих вище змін):

- пункт 1.1. розділу І заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов`язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію);

- пункт 4.1. розділу IV заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію;

- пункт 4.2. розділу IV після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Зі змісту викладених положень слід дійти висновку про те, що сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення (перерахунок), незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив`язки до території.

У справі, що розглядається, судом встановлено, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви про призначення пенсії за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФУ в Тернопільській області, рішенням якого позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону №796-XII.

Тож, дії зобов`язального характеру щодо призначення позивачу пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що необґрунтовано прийняв рішення про відмову у призначенні такої пенсії, яким, у даному випадку, є ГУ ПФУ в Тернопільській області.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23.

У той же час, за правилами пункту 4.10. розділу IV Порядку №22-1 (у редакції згаданих вище змін), після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії.

З аналізу вказаних вище положень випливає, що після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення (перерахунок) пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, тобто територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу територіальному органу Пенсійного фонду України за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця перебування особи для здійснення виплати такої пенсії.

Тобто, нарахування та виплату пенсії проводить територіальний орган Пенсійного фонду України за місцем фактичного проживання (реєстрації)/перебування особи.

Не є спірним у справі, що заяву про призначення пенсії позивачем подано до територіального органу Пенсійного фонду за місцем його проживання, тобто до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.

Подана заява, з урахуванням принципу екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань, розглядалась Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області, яке прийняло оскаржуване рішення про відмову у призначенні пенсії.

При цьому, після ухвалення спірного рішення електронна пенсійна справа позивача, отримана Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області для розгляду заяви про призначення пенсії, передана засобами програмного забезпечення до територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця перебування особи, тобто до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області. Тому, пенсійна справа позивача після розгляду заяви перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області, яке б, у разі прийняття щодо позивача рішення про призначення пенсії, було зобов`язане здійснювати виплату такої пенсії.

Таким чином, суд вважає, що належним та ефективним способом відновлення порушеного права позивача на пенсійне забезпечення є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити позивачу пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII, а також зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області виплачувати позивачу пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 вказаного Закону, тим самим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Суд зазначає, що у цій справі повноваження відповідачів не є дискреційними, оскільки у даному випадку є лише один правомірний і законно-обґрунтований варіант поведінки суб`єктів владних повноважень призначити та виплачувати позивачу пенсію.

Як встановлено судом, позивач, одночасно з поданням заяви про призначення йому пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, надав усі необхідні документи для призначення такої пенсії.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Як встановлено судом, позивачу виповнилося 54 роки 05.03.2020, а до відповідача 1 із заявою про призначення пенсії він звернувся 15.07.2024, тобто пізніше трьох місяців з дня досягнення ним пенсійного віку (з урахуванням зменшення пенсійного віку).

З огляду на викладене, пенсія позивачу має бути призначена з 15.07.2024 (дня звернення з заявою про призначення пенсії).

При цьому, залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що оцінка таких обставин не має вирішального значення для правильного вирішення спору по суті.

Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачі як суб`єкти владних повноважень в ході розгляду справи частково довели правомірність своєї поведінки в спірних правовідносинах.

Натомість, доводи та аргументи позивача, якими він обґрунтовував позовні вимоги, знайшли часткове підтвердження за наслідками розгляду справи по суті, а тому позовну заяву належить задовольнити частково.

За правилами частини третьої статті 139 КАС України, відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З огляду на вказане, сума судового збору в розмірі 605,60грн, сплачена відповідно до квитанції від 08 листопада 2024 року №35, оригінал якої знаходиться в матеріалах справи, підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 2 пропорційно до задоволених вимог.

Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області № 172350001173 від 22.07.2024 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" починаючи з 15.07.2024, зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.07.2000 по 18.01.2001, з 15.05.2002 по 17.10.2002 в повному обсязі та всі періоди трудової діяльності згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській провести виплату ОСОБА_1 з 15.07.2024 пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку у відповідності до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.07.2000 по 18.01.2001, з 15.05.2002 по 17.10.2002 в повному обсязі та всі періоди трудової діяльності згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 .

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області судовий збір у сумі 605,60грн (шістсот п`ять гривень, 60 коп).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 06 січня 2025 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7, м. Рівне, Рівненська обл., 33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076) Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (майдан Волі, буд. 3, м. Тернопіль, Тернопільська обл., 46001, ЄДРПОУ/РНОКПП 14035769)

Суддя Т.О. Комшелюк