Ухвала

від 06.01.2025 по справі 157/1506/23

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 157/1506/23 Провадження №11-кп/802/196/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1 Доповідач: ОСОБА_2

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 січня 2025 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд в складі:

головуючого судді - ОСОБА_2 ,

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,

прокурора - ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

обвинуваченого - ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),

захисника - ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду кримінальне провадження №12023030530000360 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Любешівського районного суду Волинської області від 19 грудня 2024 року, якою застосований щодо обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою продовжено строком на 60 (шістдесят) днів до 16 лютого 2025 року включно, без визначення розміру застави,

ВСТАНОВИВ:

Від прокурора 18.12.2024 року до суду надійшло клопотання про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 .

Клопотання вмотивовано тим, що строк запобіжного заходу щодо ОСОБА_7 закінчується 02.01.2025 року, останній обґрунтовано обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч. 3 ст. 152 КК України, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років, що свідчить про підвищену суспільну небезпечність останнього. Обвинувачений ОСОБА_7 на утриманні нікого не має, не працює та не навчається, підозрюється у вчиненні злочину у стані алкогольного сп`яніння, в умовах воєнного стану в Україні, під час комендантської години, відносно неповнолітньої особи. Відтак, вищевказане свідчить про вперте небажання ОСОБА_7 дотримуватись правил та норм поведінки в суспільстві, відсутність моральних якостей та психологічних установок на дотримання вимог діючого правопорядку, впевненість у безкарності своїх дій та про наявність передбачених ст. 177 КПК України ризиків. Окрім цього, вироком Любешівського районного суду Волинської області ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.393 КК України, яке мало місце 17.06.2024 року. З огляду на вказане, більш м`які запобіжні заходи не будуть достатніми для запобігання вищезазначених ризиків та забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого. На підставі викладеного просить продовжити запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_7 у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів.

Ухвалою Любешівського районного суду Волинської області від 19.12.2024 року задоволено клопотання прокурора. Застосований щодо обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою продовжено строком на 60 днів до 16.02.2025 року.

В поданій апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 вказує на те, що ухвала суду оскаржується через порушення судом процесуальних прав обвинуваченого при здійсненні дистанційного судового провадження, а також невірне встановлення ряду обставин, які послужили відмовою у можливості застосування більш м`якого запобіжного заходу.

Звертає увагу на те, що в судовому засіданні 19.12.2024 року, де вирішувалося питання про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу, останній категорично заперечував стосовно своєї участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції. При цьому покликався на відсутність належного зображення та можливості чути зміст клопотання, з яким звернувся до суду прокурор. Разом з тим, проводячи дистанційне судове провадження, в якому поза межами приміщення суду перебував обвинувачений, який проти цього заперечував, суд тим самим порушив його право на безпосередню участь в судовому процесі та імперативну норму, прописану в ч.2 ст. 336 КПК України. Окрім того, обвинуваченому,як учаснику кримінального провадження, при розгляді клопотання прокурора не була забезпечена можливість чути та бачити хід судового провадження. Клопотання обвинуваченого про те, що б прокурором повторно було оголошено подане останнім клопотання, так як він його належним чином не розчув, суд необґрунтовано відхилив.

Більше того, вказує, що посилання суду в оскаржуваній ухвалі про наявність ризиків впливу обвинуваченого на свідків, можливість ухилення від явки до суду, а також можливість вчиняти інші кримінальні правопорушення є не більш ніж припущення. При цього звертає увагу на те, що потерпіла вже дала суду свої показання, всі свідки зі сторони обвинувачення вже допитані.

Окрім того, зазначає, що його клієнт має постійне місце проживання, до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення судимий не був, потерпіла була його дівчиною, з якою він зустрічався впродовж декількох місяців. З показань потерпілої в суді вони в двох проживали статевим життям.

З огляду на вищевикладене просить змінити оскаржувану ухвалу суду про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою терміном на 60 днів та призначити йому більш м`який запобіжний захід.

Заслухавши суддю-доповідача, який виклав суть ухвали та доводи апеляційної скарги, доводи обвинуваченого та його захисника, які кожен зокрема апеляцію підтримали з підстав викладених у ній, прокурора, яка заперечила проти апеляції та просила залишити оскаржувану ухвалу суду першої інстанції без змін, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.

Так, відповідно до ст.331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у виді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув`язнення. До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

За положеннями ч.1 ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті (ч.2 ст.177 КПК України).

При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст.177 КПК України, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів, зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі й обставини, зазначені у ст.178 КПК України.

Відповідно до ч.1 ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Згідно із ст.197 КПК України строк тримання під вартою може бути продовжений слідчим суддею, за умови доведення прокурором в клопотанні, поданому до суду в порядку ст.199 КПК України, обставин, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися, або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, а також обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення строку дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

Такий вид запобіжного заходу як тримання під вартою за положеннями ч.1 ст.183 КПК України, є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України. Метою запобіжного заходу у виді тримання під вартою є запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Відповідно до ст.3 Загальної декларації прав людини, ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст.176-178 КПК України, п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25.04.2003 року № 4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у виді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства» запобіжний захід - тримання під вартою має застосовуватися лише за крайньою необхідністю і, як останній захід, при наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний чи обвинувачуваний буде намагатися ухилятися від слідства й суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджатиме встановленню істини у справі, продовжуватиме злочинну діяльність.

Апеляційний суд вважає, що дані вимоги закону при розгляді клопотання сторони обвинувачення про застосування запобіжного заходу щодо обвинуваченого ОСОБА_7 місцевим судом були дотримані в повній мірі.

Судом встановлено, що в провадженні Любешівського районного суду Волинської області перебуває кримінальне провадження №12023030530000360 про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.152 КК України.

Обґрунтованість обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні вказаного кримінального правопорушення в розрізі розгляду клопотань щодо запобіжного заходу стверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, яким місцевий суд дав належну правову оцінку.

Встановлено і те, що раніше судовим рішенням від 04.11.2024 року ОСОБА_7 продовжувався строк обраного запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 02.01.2025. Оскаржуваною ухвалою Любешівського районного суду Волинської області від 19.12.2025 обвинуваченому було продовжено раніше обраний запобіжний захід у виді тримання під вартою терміном на 60 днів, тобто до 16.02.2025.

Продовжуючи ОСОБА_7 в ході розгляду кримінального провадження винятковий запобіжний захід у виді тримання під вартою, місцевий суд фактично врахував обґрунтованість підозри у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, а також взяв до уваги те, що раніше заявлені ризики, передбачені п.п.1, 3, 4, 5 ч.1 ст.177 КПК України, не змінилися та не зменшилися.

Як встановлено судом, підставами для обрання ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою стали наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, яка стверджується матеріалами провадження, а метою - запобігання спробам ухилення від суду, незаконного впливу на свідків у кримінальному провадженні, вчинення іншого кримінального правопорушення та перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що з моменту взяття ОСОБА_7 під варту та до моменту вирішення клопотання про продовження строку тримання під вартою в даному провадженні, фактично не змінилися обставини, які стали підставою для обрання щодо нього такого запобіжного заходу та не змінилася обстановка, яка дає суду підстави вважати, що належну процесуальну поведінку в даний час вже обвинуваченого, зможе забезпечити будь-який більш м`який запобіжний захід.

Так, наведені стороною обвинувачення в клопотанні та судовому засіданні суду першої інстанції підстави для продовження строку тримання під вартою обвинуваченому є належним чином обґрунтовані і вмотивовані, ризики, які слугували підставою для обрання запобіжного заходу, на даний час не втратили свою актуальність та не змінилися.

Оцінюючи тяжкість кримінального правопорушення, вчинення якого інкримінується обвинуваченому ОСОБА_7 передбаченого ч.3 ст.152 КК України, який згідно із ст.12 цього ж Кодексу є особливо тяжким, суд враховує ступінь суспільної небезпечності цього злочину.

З урахуванням наведеного, тяжкості інкримінованого йому діяння, особи обвинуваченого, який хоча і має місце проживання, не судимий, однак в даний час обвинувачується у вчиненні злочину проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, за який у разі доведеності його винуватості можливе покарання у виді позбавлення волі на строк до 12 років, категорично заперечує свою причетність до його вчинення, його вік та стан здоров`я, відсутність медичних документів в підтвердження неможливості утримання обвинуваченого в слідчому ізоляторі, офіційно не працевлаштований, апеляційний суд приходить до висновку, що інші, більш м`які запобіжні заходи аніж тримання під вартою, будуть недостатніми для запобігання ризикам, встановленим п.п.1, 3, 4, 5 ч.1 ст.177 КПК України, які були доведені стороною обвинувачення.

Таким чином, колегія суддів апеляційного суду вважає, що при вирішенні питання про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 місцевий суд перевірив усі обставини кримінального провадження, з якими закон пов`язує такий винятковий запобіжний захід та наявність достатніх і обґрунтованих підстав для його продовження.

При цьому, доводи апеляційної скарги захисника про неналежну оцінку доказів і доводів, які подані та наведені стороною захисту є цілком безпідставними, оскільки місцевим судом такі докази фактично були перевірені й оцінені в розрізі з усіма матеріалам кримінального провадження в їх сукупності.

Також не є слушними апеляційні доводи про те, що посилання прокурора на існування ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України є нічим іншим як необґрунтованими припущеннями, оскільки наявність таких ризиків підтверджено та доведено стороною обвинувачення.

Таким чином, доводи, які викладені в апеляційній скарзі не зменшують доведених стороною обвинувачення ризиків (п.п.1, 3, 4, 5 ч.1 ст.177 КПК), і не є підставою для відмови у задоволенні клопотання прокурора та обрання (зміни) щодо обвинуваченого запобіжного заходу, не пов`язаного із триманням під вартою.

Твердження сторони захисту про порушення права обвинуваченого ОСОБА_7 на безпосередню участь в судовому засіданні апеляційний суд до уваги не бере, враховуючи наступне.

Так, відповідно до абз. 12 ч. 1 ст. 615 КПК України якщо в умовах воєнного стану відсутня об`єктивна можливість доставити затриману особу до слідчого судді, суду у строк, передбачений статтею 211 цього Кодексу, розгляд клопотання про обрання стосовно неї запобіжного заходу здійснюється із застосуванням доступних технічних засобів відеозв`язку з метою забезпечення дистанційної участі затриманої особи.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року.

Верховний Суд у своїй постанові від 29 липня 2021 року, справа № 320/2582/19, вказав, що участь засудженого у судовому засіданні в режимі відеоконференції означає його фактичну участь у судовому розгляді, проте в іншому форматі, а тому право засудженого на участь у судовому засіданні не порушується.

Як вбачається із відеозапису судового засідання Любешівського районного суду Волинської області від 19.12.2024 року, обвинувачений ОСОБА_7 брав участь у судовому засіданні під час продовження йому строку тримання під вартою в режимі відеоконференції. Вказав, що він ознайомлений з клопотання прокурора, однак відмовився висловлювати думку щодо клопотання, оскільки бере участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, а не безпосередньо в залі суду.

А тому, його право на участь судовому засіданні не порушено.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд не вбачає підстав для скасування або зміни оскаржуваної ухвали суду першої інстанції з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, оскільки дане судове рішення є законним, вмотивованим та обґрунтованим.

Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 422-1 КПК України, Волинський апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу Любешівського районного суду Волинської області від 19 грудня 2024 року, якою застосований щодо обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою продовжено строком на 60 (шістдесят) днів до 16 лютого 2025 року включно, без визначення розміру застави, - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий

Судді