Рішення

від 27.12.2024 по справі 638/10676/24

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 638/10676/24

Провадження № 2/638/4644/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2024 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

Головуючого судді Цвірюка Д.В.,

за участю секретаря Рудської В.П.,

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Ізюмського відділу державної виконавчої служби в Ізюмському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків), треті особи: Борівська державна нотаріальна контора, Борівська селищнавійськова адміністрація про зняття арешту з майна, -

встановив:

ОСОБА_2 звернувся до Дзержинського районного суду м.Харкова з позовом до Ізюмського відділу державної виконавчої служби в Ізюмському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків), в якому просить зобов`язати відповідача зняти арешт з житлового будинку АДРЕСА_1 , який було накладено в межах виконавчого провадження державною виконавчою службою в Ізюмському та Борівському районах Харківської області на підставі постанови №774 серії АА №921298 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження реєстраційний номер обтяження №2995021 від 21.03.2006 року.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що ОСОБА_2 є його рідним батьком, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після його смерті залишилось спадкове майно житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №350713314 від 17.10.2023 року. Для оформлення вказаної спадщини і отримання свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька позивач звернувся в кінці травня 2024 року до приватного нотаріуса Ізюмського районного нотаріального округу Харківської області. Від нотаріуса позивач дізнався, що на вказане майно зареєстровано обтяження та отримав усну відмову у вчиненні нотаріальної дії у зв`язку з накладенням арешт на майно спадкодавця. Постанову нотаріус не винесла. Згідно постанови №774 серія АА №921298 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 09.03.2006 року винесеною державним виконавцем ДВС в Ізюмському районі та Борівському районах Харківської області Ярмоленко С.Д. було накладено арешт на будинок, що належить батькові позивача ОСОБА_2 14.05.2024 року позивач звернувся до Ізюмського ВДВС в Ізюмському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) із заявою про зняття арешту з житлового будинку, який належав батькові, але отримав усну відмову з підстави відсутності в Ізюмському ВДВС виконавчих проваджень стосовно ОСОБА_2 , про що видано довідку №32650 від 14.05.2024 року. Вказані обставини стали підставою для звернення до суду. Вважає, що у на даний час немає потреби в арешті вищевказаного майна.

Представник відповідача не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою судді від 13.06.2024 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 25.09.2024 року до участі у справі залучено Борівську селищну військову адміністрацію в якості третьої особи.

Ухвалою суду від 19.11.2024 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач вимоги заяви підтримав з підстав, наведених у позові.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, надав до суду заяву про розгляд справи у відсутність представника Відділу, не заперечував проти задоволення позову, щодо стягнення з відповідача судового збору просив відмовити.

Представники третіх осіб в судове засідання не з`явились, про розгляд справи повідомлялись. Представник Борівської селищної військової адміністрації Ізюмського району Харківської області просив справу розглянути без участі представника, при вирішенні справи покладався на розсуд суду.

У відповідності до ч.1, 3, 4 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи. У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами справи.

Суд, заслухавши вступне слово позивача, встановивши факти та відповідні їм правовідносини, безпосередньо дослідивши наявні в матеріалах справи докази, оцінивши їх кожнийокремо тау сукупностій взаємозв`язку, дійшов наступного.

Згідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Відповідно до ч 1ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно дост. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.»

Відповідно до ч.ч. 2, 3ст. 12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.»

Відповідно до ч. 1ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов`язані визначити коло фактів, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення, крім випадків, встановлених ст.82 ЦПК України.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 09.10.2011 року серії НОМЕР_1 .

Позивач у даній справі ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 та спадкоємцем за законом першої черги, що підтверджується даними свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 22.03.1961 року.

Встановлено, що за життя ОСОБА_2 на праві власності належав будинок АДРЕСА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про право особистої власності на житло від 20.01.1992 року, зареєстрованого за №1771 від 30.01.1993 року.

Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №350713314 від 17.10.2023 року на вказане вище нерухоме майно накладено арешт Борівською державною нотаріальною конторою 21.03.2006 року на підставі постанови про арешт майна Відділу ДВС в Ізюмському та Борівському районах серії АА 921298 від 09.03.2006 року.

Зі змісту позову вбачається, що позивачу приватним нотаріусом Ізюмського районного нотаріального округу Харківської області Стрельцовою О.О. відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку з накладенням арешту на майно.

Розглядом справи встановлено, що постановою державного виконавця ВДВС в Ізюмському та Борівському районах Ярмоленко С.Д. від 09.03.2006 року при примусовому виконанні виконавчого листа №1-74, виданого 17.06.2005 року Борівським районним судом про стягнення 25238 грн. із ОСОБА_2 на користь П-Разьківської селищної ради, накладено арешт на будинок, що належить ОСОБА_2 АДРЕСА_1 .

Згідно довідки Борівської селищної ради від 03.06.2024 року №26-02/182 відповідно до рішення ІІ сесії VІІІ скликання від 11 грудня 2020 року №11 «Про початок реорганізації Піско-Радьківської сільської ради шляхом приєднання до Борівської селищної ради», Борівська селищна рада є правонаступником всього майна, прав та обов`язків Піско-радьківської сільської ради.

З довідки Ізюмського відділу державної виконавчої служби в Ізюмському районі Харківської області від 14.05.2024 року №32650 вбачається, що згідно даних Автоматизованої системи виконавчого провадження в Ізюмському ВДВС в Ізюмському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції відсутні виконавчі провадження стосовно ОСОБА_2 станом на 14.05.2024 року.

Згідно ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно дост. 321 ЦК Україниправо власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 391 ЦК України визначено, щовласник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 15 ЦК Українивстановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно достатті 55 Конституції Україниправа і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст.1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Статтею 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї ж статті визначено способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

Згідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 року по справі №658/715/16-ц, у порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.Спори, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статей 15, 16 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства (пункт 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» від 3 червня 2016. Відповідно до ч.1 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження», особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Аналізуючи відповідність обставин справи та дій державних органів відповідно до Конвенції, ЄСПЛ у своєму рішенні від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (заява №29979/04) рішенні підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.

Разом із цим, визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача, водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи: суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16 (провадження 14-431цс19) зробила висновок «що спори, пов`язані з належністю майна, на яке накладений арешт, відповідно до статей 15 і 16 ЦПК України у редакції, що була чинною 15 грудня 2017 року, суди розглядаютьу порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо існує спір щодо визнання права власності на майно та однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України у вказаній редакції. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно та про зняття з нього арешту. Особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Відповідачем у справах за позовами про звільнення майна з-під арешту є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних правовідносин щодо такого майна».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19) також зазначено, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна.

Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (частина перша статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»).

Предметом спору в цій справі є звільнення з-під арешту будинку АДРЕСА_1 , який є спадковим майном, право на яке доводить ОСОБА_1 ..

У даній справі ОСОБА_1 пред`явив позовні вимоги до Ізюмського ВДВС в Ізюмському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків), який не є ні боржником, ні особою, в інтересах якої накладено арешт на нерухоме майно.

Натомість як вбачається з матеріалів позову, стягувачем - особою, в інтересах якої було накладено арешт в рамках виконавчого провадження, є Піско-Радьківська селищна рада, правонаступником якого є Борівська селищна рада.

При цьому стягувач, в інтересах якого був накладений арешт на будинок, як відповідач не залучений. Клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача позивач не заявляв. Натомість наполягав на належності відповідача у даній справі.

Суд зазначає,що відповідачем у справі може бути фізична або юридична особа, а також держава (ч.2 ст.48 ЦПК України) до якої звернуті матеріально-правові вимоги позивача і яка, за твердженням позивача, є або порушником його прав, або необґрунтовано, на думку позивача, оспорює його права, і на якого внаслідок цього може бути покладено обов`язки судовим рішенням.

Аналогічні роз`яснення містить п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», згідно якого оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цієї особи, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц (п.41); від 20 червня 2018 року у справі №308/3162/15-ц (п.49); від 21 листопада 2018 року у справі №127/93/17-ц (п.50); від 12 грудня 2018 року у справі №570/3439/16-ц (п.п.37,54); від 12 грудня 2018 року у справі №372/51/16-ц (п.31.4); від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (п.38), від 13 березня 2019 року у справі №757/39920/15-ц (п.31), від 27 березня 2019 року у справі №520/17304/15-ц (п.63); від 11 вересня 2019 року у справі №203/3682/17; від 23 червня 2020 року у справі №680/214/16-ц (п.71)).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог до цього відповідача, який не є належним (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц (п.40), від 21 листопада 2018 року у справі №127/93/17-ц (п.50), від 12 грудня 2018 року у справі №570/3439/16-ц (п.37,44), від 12 грудня 2018 року у справі №372/51/16-ц (п.31.10), від 30 січня 2019 року у справі №552/6381/17 (п.39); від 1 квітня 2020 року у справі №520/13067/17 (п.75); від 23 червня 2020 року у справі №680/214/16-ц (п.74)).

Положеннями ст.89ЦПК Українивстановлено,що судоцінює доказиза своїмвнутрішнім переконанням,що ґрунтуєтьсяна всебічному,повному,об`єктивномута безпосередньомудослідженні наявниху справідоказів.Жодні доказине маютьдля судузаздалегідь встановленоїсили.Суд оцінюєналежність,допустимість,достовірність кожногодоказу окремо,а такождостатність івзаємний зв`язокдоказів уїх сукупності.Суд надаєоцінку якзібраним усправі доказамв цілому,так ікожному доказу(групіоднотипних доказів),який міститьсяу справі,мотивує відхиленняабо врахуваннякожного доказу(групидоказів).

Таким чином,дослідивши наданідокументи іматеріали,всебічно таповно з`ясувавшиобставини справи,на якихґрунтуються позовнівимоги,об`єктивнооцінивши всукупності докази,які маютьзначення для розглядусправи івирішення спорупо суті,суд ухвалюєрішення провідмову узадоволенні позовнихвимог зтих підстав,що позовні вимоги позивачем заявлені до неналежного відповідача.

При цьому, суд в тому числі керуєтьсяпрецедентною практикою Європейського суду з прав людини, який зазначав, що хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94 р., Серія A, N 303-A, параграф 29).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.3-5, 11-13,76-81, 83, 89, 133-141, 264, 265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд -

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Ізюмського відділу державної виконавчої служби в Ізюмському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) про зняття арешту з майна залишити без задоволення.

Витрати зі сплати судового збору залишити за позивачем.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Відповідно ч.3 ст.354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 06.01.2025 року.

Сторони та інші учасники:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , рнокпп НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ;

відповідач: Ізюмський відділ державної виконавчої служби в Ізюмському районі Харківської області, ЄДРПОУ 41430594, Харківська область, м.Ізюм, вул.Покровська буд.32;

треті особи: Борівська селищна військова адміністрація, ЄДРПОУ 04397939, Харківська область, Ізюмський район, смт.Борова, вул.Центральна, буд.1; Борівська державна нотаріальна контора, ЄДРПОУ 02893928, Харківська область, Ізюмський район, смт.Борова, вул.Центральна буд.18.

Головуючий суддя: Д. В. Цвірюк