Рішення

від 16.12.2024 по справі 361/6482/22

БРОВАРСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 361/6482/22

провадження № 2/361/553/24

16.12.2024

РІШЕННЯ

Іменем України

16 грудня 2024 року м. Бровари

Броварський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого-судді Дутчака І.М.,за участю секретаря Лебідя В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, Київської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органу досудового розслідування і прокуратури,

в с т а н о в и в :

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив суд стягнути на його користь із Державної казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету України моральну шкоду в розмірі 500000 грн., завдану незаконними діями органу досудового розслідування та прокуратури.

В обґрунтування позову зазначав, що 30 травня 2016 року прокурором Броварської місцевої прокуратури Київської області Грозіцьким В.А. йому було вручено обвинувальний акт, підписаний слідчим СВ ФР Броварської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області Сукачем О.А. у кримінальному провадженні, внесеному 03 червня 2015 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №32015110130000014, за обвинуваченням його у вчиненні ним кримінальних правопорушень, передбачених ч. ч. 1, 2, 3 ст. 204 КК України. 14 червня 2016 року даний обвинувальний акт надійшов до Броварського міськрайонного суду Київської області. Вироком Броварського міськрайонного суду Київської області від 01 вересня 2020 року його (позивача) визнано невинуватим та виправдано у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. ч. 1, 2, 3 ст. 204 КК України, у зв`язку із недоведенням того, що ці кримінальні правопорушення вчинені ним. 25 травня 2021 року ухвалою Київського апеляційного суду вказаний вирок суду залишено без змін. 20 вересня 2021 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу апеляційного суду повернуто прокурору.

Враховуючи зазначені обставини, позивач посилався на те, що із 30 травня 2016 року (моменту погодження та вручення обвинувального акта) по 25 травня 2021 року (до набрання виправдувальним вироком законної сили), тобто 59 місяців 27 днів, він незаконно перебував під слідством і судом по обвинуваченню у вчиненні злочинів. Вважає, що рішеннями та діями держави в особі органу досудового розслідування та прокуратури, йому завдано моральної шкоди внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності та застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Вказував на те, що завдана йому моральна шкода полягає у вимушеному порушенні його життєвого укладу протягом п`яти років, оскільки він змушений був витрачати багато часу на відвідування органу досудового розслідування для проведення слідчих дій та на багаточисленні судові засідання. Вказував, що його перебування під слідством і судом, проведення слідчих дій і встановлення обмежень, безумовно негативно вплинуло на його життя та життя його родини, завдало йому душевних та фізичних страждань, а також вплинуло на відновлення та налагодження нормальних стосунків із сусідами і друзями та вимагало від нього весь цей час додаткових зусиль для організації свого життя. Протягом п`яти років, він перебував у стані емоційної напруги, за цей час погіршився стан його здоров`я, він втратив почуття душевної рівноваги, не зміг реалізувати та втілити деякі свої плани.

Також вказував на те, що моральна шкода, завдана прокуратурою полягає у тому, що прокуратура, із урахуванням очевидної відсутності доказів його (позивача) винуватості, погодила обвинувальний акт, затягувала розгляд справи в суді першої інстанції, зокрема, у період з 20 лютого 2018 року по 26 вересня 2019 року не відбулося жодного судового засідання із призначених судом, оскільки засідання були відкладені за клопотанням прокурорів для ознайомлення з матеріалами справи. 09 жовтня 2019 року суд постановив ухвалу про закінчення з`ясування обставин і перевірки їх доказами та перейшов до стадії судових дебатів, однак ця стадія судового процесу тривала до 01 вересня 2020 року, оскільки прокурорами подавалися клопотання про відкладення розгляду справи або прокурори не з`являлися у судове засідання без пояснень причин такої неявки до суду, безпідставне оскарження прокуратурою вироку до суду апеляційної та касаційної інстанцій.

Таким чином, позивач вважає, що протягом тривалого часу він був обмежений у своїх правах і свободах, що негативно відобразилося на його душевному спокою та позбавило можливості вести нормальний спосіб життя.

Обґрунтовуючи завдану йому моральну шкоду незаконними діями органу досудового розслідування і прокуратури, посилався на Закон України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, та виходячи із мінімального гарантованого розміру відшкодування моральної шкоди, встановленого цим Законом за період із 30 травня 2016 року (момент погодження та вручення обвинувального акта) по 25 травня 2021 року (набрання виправдувальним вироком законної сили), тобто 59 місяців 27 днів, позивач оцінює завдану йому моральну шкоду в розмірі 500000 грн.

Позивач ОСОБА_1 у суді не був присутнім, особистих пояснень суду він не надавав.

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Тетера Л.М. у суді позов підтримала, надала суду пояснення, аналогічні викладеному вище, просила суд задовольнити заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області Цатурян Е.В. у судове засідання не з`явився, подав до суду відзив на позов, у якому проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що позивачем належними доказами не підтверджено факту заподіяння йому моральних страждань та настання інших негативних явищ, переживань тощо, не доведено протиправної поведінки, причинного зв`язку між шкодою і протиправною поведінкою, його доводи про стягнення моральної шкоди не ґрунтуються та не підтверджуються жодними належними і допустимими доказами. Просив суд у задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача Київської обласної прокуратури Басенко О.С. у суді позов не визнала, проти задоволення позовних вимог заперечувала, надала суду пояснення, аналогічні викладеному у поданому заступником керівника Київської обласної прокуратури Грабцем І.Н. відзиві на позов, зокрема те, що позовні вимоги є безпідставними, необґрунтованими та вони задоволенню не підлягають, оскільки сам факт ухвалення судом виправдувального вироку ще не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди; відшкодування моральної шкоди особі провадиться лише у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду, завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Разом з тим, виходячи зі змісту позовної заяви і доданих до неї документів, позивачем ОСОБА_1 не наведено аргументованих доводів та конкретних прикладів на підтвердження факту вчинення органами прокуратури фізичного чи психічного впливу на позивача в ході досудового розслідування кримінального провадження за №32015110130000014, що вказувало б на спричинення позивачу моральних страждань, настання інших негативних подій та явищ, переживань тощо. Навпаки, матеріали кримінальної справи свідчать, що в ході досудового розслідування кримінального провадження органи прокуратури діяли виключно в межах вимог закону, оскільки будь-які рішення чи дії прокуратури щодо ОСОБА_1 незаконними у судовому порядку не визнавалися, учасниками кримінального провадження, зокрема, позивачем (обвинуваченим) не оскаржувалися.

Більш того, позивачем ОСОБА_1 не наведено і не надано доказів на підтвердження факту протиправності поведінки органів досудового розслідування чи прокуратури в ході досудового розслідування кримінального провадження чи його судового розгляду.

Здійснення процесуальних дій органом досудового розслідування і судом у межах та порядку, передбаченому КПК України, для досягнення завдань кримінального провадження, забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура, з чітким та безумовним дотриманням загальних засад кримінального провадження, передбачених ст. 7 КПК України, не може саме по собі заподіювати моральні страждання особі, стосовно якої вони здійснюються, без доведення такою особою складу заподіяного правопорушення та всіх його елементів (правова позиція Верховного Суду у постанові від 28 листопада 2018 року у справі №214/6982/13-ц). Крім того, у ході досудового розслідування у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_1 не здійснювались незаконні дії щодо обшуку, виїмки, накладення арешту на майно, інші процесуальні дії, які б обмежували його права. Також, позивачем не надано жодних доказів, з яких можливо було б встановити зменшення його доходу у період здійснення досудового розслідування чи судового провадження відносно нього.

Таким чином, здійснення досудового розслідування кримінального провадження щодо позивача та судовий розгляд не призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків чи додаткових зусиль для організації свого життя, останній міг продовжувати працювати, тобто вести свій звичний спосіб життя, що свідчить про відсутність будь-яких істотних страждань чи інших негативних наслідків морального характеру. Крім того, ухвалення 01 вересня 2020 року Броварським міськрайонним судом Київської області щодо ОСОБА_1 виправдувального вироку не підтверджує незаконності дій органів прокуратури, які можуть слугувати підставою стягнення моральної шкоди, і не звільняє позивача від обов`язку довести, як факт спричинення моральної шкоди, так і наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення. Просила суд у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Представник відповідача Державної Казначейської служби України Жилін О.Ф. у судове засідання не з`явився, подав до суду відзив на позов, у якому він заперечував проти позовних вимог, посилаючись на те, що вимоги є незаконними та необґрунтованими, оскільки Державна Казначейська служба України забезпечує казначейське обслуговування державного і місцевого бюджетів, є окремою юридичною особою, має самостійний баланс, печатку із зображенням Державного гербу України та своїм найменуванням і не несе відповідальність за дії органів державної влади. Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним та жодної шкоди позивачу не завдавало, тому відповідно до вимог Конституції України, ЦК України та інших актів законодавства, й обов`язкових висновків Конституційного Суду України, Казначейство не повинно нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу внаслідок незаконних дій, зокрема, інших державних органів та брати участь у справі в якості відповідача. Просив суд у задоволенні позову відмовити.

З`ясувавши позицію учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд встановив такі факти і відповідні їм правовідносини та дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що слідчим СВ ФР Броварської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні №32015110130000014, внесеному 03 червня 2015 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. ч. 1, 2, 3 ст. 204 КК України.

30 травня 2016 року слідчим СВ ФР Броварської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області Сукачем О.А. складено та прокурором Броварської місцевої прокуратури Київської області Грозіцьким В.А. затверджено у вказаному кримінальному провадженні №32015110130000014 від 03 червня 2015 року обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні ним кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч. ч. 1, 2, 3 ст. 204 КК України. Даний обвинувальний акт був скерований до Броварського міськрайонного суду Київської області.

Із зазначеного обвинувального акта вбачається, що ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що у період із серпня 2015 року по січень 2016 року, не маючи ліцензії на право здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями, незаконно зберігав з метою збуту у гаражних приміщеннях алкогольні напої, тобто у незаконному зберіганні незаконно виготовлених алкогольних напоїв за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 204 КК України.

Окрім того, ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що він у період із серпня 2015 року по січень 2016 року, не маючи ліцензії на право здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями, у гаражних приміщеннях відкрив підпільний цех, у якому незаконно виготовляв алкогольні напої за допомогою обладнання, що забезпечує масове виробництво таких товарів та незаконно виготовляв алкогольні напої із недоброякісної сировини (матеріалів), що становлять загрозу для життя і здоров`я людей, тобто у незаконному виготовленні алкогольних напоїв, що становлять загрозу для життя і здоров`я людей, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. ч. 2, 3 ст. 204 КК України.

14 червня 2016 року до Броварського міськрайонного суду Київської області надійшли матеріали кримінального провадження відносно ОСОБА_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч. ч. 1, 2, 3 ст. 204 КК України, які складалися з обвинувального акта, реєстру матеріалів досудового розслідування, розписки про отримання копії обвинувального акта і реєстру матеріалів досудового розслідування, підписаної обвинуваченим, захисником (справа №361/1172/16-к).

16 червня 2016 року ухвалою суду у вказаному кримінальному провадженні призначено підготовче судове засідання.

30 червня 2016 року ухвалою суду зазначене кримінальне провадження призначено до судового розгляду.

01вересня 2020року Броварськийміськрайонний судКиївської областіу зв`язкуз тим,що інкриміноване ОСОБА_1 органом досудовогорозслідування обвинуваченняне маєдоказового підґрунтя,забезпечується суперечливимидоказами,які незаслуговують довіри,а будь-якихінших об`єктивнихдоказів виниособи органомдержавного обвинуваченнясуду ненадано,з урахуваннямдослідження іоцінки прирозгляді справидоказів,суд дійшоввисновку,що винуватістьобвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненніним кримінальнихправопорушень,передбачених ч.ч.1,2,3ст.204КК України,не доведената віну зв`язкуз цимпідлягає виправданню.Вироком суду ОСОБА_1 визнано невинуватимта виправданоу пред`явленомуобвинувачені завчинення кримінальнихправопорушень,передбачених ч. ч. 1, 2, 3 ст. 204 КК України, у зв`язку з недоведенням, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.

25 травня 2021 року ухвалою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу прокурора Броварської місцевої прокуратури Лукашенка О.В. залишено без задоволення, а вказаний вирок Броварського міськрайонного суду Київської області суду від 01 вересня 2020 року відносно ОСОБА_1 залишено без змін.

Таким чином, 25 травня 2021 року виправдувальний вирок Броварського міськрайонного суду Київської області від 01 вересня 2020 року відносно ОСОБА_1 набрав законної сили.

20 вересня 2021 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 25 травня 2021 року повернуто прокурору.

Позивач ОСОБА_1 , звертаючись до суду з цим позовом та обґрунтовуючи позовні вимоги, посилався на ч. 1 ст. 1176 ЦК України, п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 1, п. 1 ст. 2, п. 5 ст. 3, ч. ч. 5, 6 ст. 4 Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, на підтвердження своїх доводів до позовної заяви додав письмові докази, зокрема, копію вироку Броварського міськрайонного суду Київської області від 01 вересня 2020 року; копію ухвали Київського апеляційного суду від 25 травня 2021 року; копію ухвали Верховного Суду від 20 вересня 2021 року; копію ухвали від 30 червня 2016 року підготовчого засідання; копії протоколів автоматизованого розподілу судової справи між суддями; копії журналів судових засідань у справі №361/1172/16-к; клопотання прокурорів про відкладення судового розгляду кримінальної справи №361/1172/16-к від 20 грудня 2018 року, 11 і 17 березня, 18 травня, 09 червня, 02 липня та 21 серпня 2020 року.

Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи та спірним правовідносинам, у контексті із доводами та запереченнями учасників справи, суд враховує наступні норми права та наводить мотиви їх застосування.

Суд, реалізуючи завдання цивільного судочинства, закріплені у ст. 2 ЦПК України повинен надати правову оцінку саме цим конкретним підставам, оскільки з урахуванням вимог та заперечень сторін, обставин, на які посилаються інші особи, які беруть участь у справі, а також норм права, які підлягають застосуванню, суд визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору, які з них визнаються кожною стороною та які підлягають доказуванню.

Суд оцінює правовідносини, факти та обставини, які вже відбулися в минулому та надає їм правову оцінку в процесі судового розгляду конкретної справи, який обмежується предметом та підставами позову.

Згідно із ч. ч. 1, 3 ст. 12, ч. ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Правовий зміст наведених законодавчих норм окреслює предмет доказування у цивільному процесі.

У ч. 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під способом захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

За змістом п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту порушеного права є відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

У ч. 1 ст. 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 1176 ЦК України право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

За змістом п. 1 ч. 1 Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду від 01 грудня 1994 року №266/94-ВР (далі Закон №266/94-ВР), відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян .

У ч. 2 ст. 1 Закону №266/94-ВР передбачено, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону №266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках постановлення виправдувального вироку суду.

Згідно ізп.5ст.3Закону УкраїниПро порядоквідшкодування шкоди,завданої громадяниновінезаконними діямиорганів,що здійснюютьоперативно-розшуковудіяльність,органів досудовогорозслідування,прокуратури ісуду,у наведенихв статті1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.

У ч. ч. 5, 6 ст. 4 Закону №266/94-ВРвідшкодування моральноїшкоди провадитьсяу разі,коли незаконнідії органів,що здійснюютьоперативно-розшуковудіяльність,досудове розслідування,прокуратури ісуду завдалиморальної втратигромадянинові,призвели допорушення йогонормальних життєвихзв`язку,вимагають віднього додатковихзусиль дляорганізації свогожиття. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Аналіз наведених норм права дає суду підстави для висновку, що законодавством чітко встановлено те, що моральна шкода відшкодовується громадянину державою лише у випадках вчинення органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду, дій, вичерпний перелік яких охоплюється нормами ч. 1 ст. 1176 ЦК України та ст. 1 Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, а саме у випадку незаконного засудження; незаконного притягнення до кримінальної відповідальності; незаконного застосування запобіжного заходу; незаконного затримання; незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт та завдання такої шкоди, виразилося у порушенні нормальних життєвих зв`язків громадянина, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, стражданнях, які заподіяні внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

За змістом ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Позивач ОСОБА_1 , обґрунтовуючи позовні вимоги, посилався на те, що перебування під слідством і судом, проведення слідчих дій та встановлення обмежень, негативно вплинуло на його життя та життя його родини, завдало йому душевних і фізичних страждань, а також вплинуло на відновлення та налагодження нормальних стосунків із сусідами і друзями та вимагало від нього весь цей час додаткових зусиль для організації свого життя, він перебував у стані емоційної напруги, за цей час погіршився стан його здоров`я, він втратив почуття душевної рівноваги, не зміг реалізувати та втілити деякі свої плани, оскільки судові засідання призначалися майже кожного місяця.

Позивачем ОСОБА_1 у позовній заяві не викладено обставин та не конкретизовано, які саме обмеження та яким чином вони негативно вплинули на його життя та життя його родини, на відновлення та налагодження ним нормальних стосунків із сусідами і друзями, які саме додаткові зусилля вимагалися від нього для організації ним свого життя, у чому полягало погіршення стану здоров`я позивача, та як вплинуло перебування його під слідством і судом на реалізацію ним своїх планів та втілення їх у життя.

Із матеріалів цивільної справи не вбачається та позивачем у позовній заяві не наведено того, що під час досудового розслідування та перебування кримінальної справи на розгляді в суді позивачу ОСОБА_1 завдано моральної шкоди із наведених у ст. 1 Закону №266/94-ВР підстав для її відшкодування, того що позивач зазнав моральних втрат, що призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагали від нього додаткових зусиль для організації ним свого життя.

Із вироку Броварського міськрайонного суду Київської області від 01 вересня 2020 року, ухваленого у кримінальній справі №361/1172/16-к відносно ОСОБА_1 , вбачається, що заходи забезпечення кримінального провадження в порядку ст. 131 КПК України, у тому числі запобіжний захід стосовно обвинуваченого ОСОБА_1 під час досудового розслідування і судового провадження не застосовувався, що спростовує його доводи у позовній заяві про застосування до позивача запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Будь-яких обґрунтувань того, яким чином та які саме були порушені та обмежені права і свободи позивача під час досудового розслідування і судового провадження, у позовній заяві ОСОБА_1 не обґрунтовано, позовна заява містить лише загальні фрази його обґрунтування негативного впливу перебування під слідством і судом без зазначення конкретних обставин.

Суд вважає, що оскільки до позивача ОСОБА_1 не застосовувались запобіжні заходи під час досудового розслідування та судового провадження, зокрема, тримання його під вартою, не здійснювались дії щодо обшуку, виїмки, накладення арешту на майно, інші процесуальні дії, які б обмежували його права, а отже він мав можливість реалізовувати свої звички і бажання, вільно пересуватися по території України, здійснювати на власний розсуд своє дозвілля та відпочинок, спілкуватися з родичами, друзями, сусідами та працювати. Доказів того, яким чином конкретно змінився спосіб життя ОСОБА_1 у період його перебування під слідством і судом, а також того у чому полягали додаткові зусилля позивача для організації ним свого життя та відпочинку, суду не надано.

За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Пленум Верховного Суду України у п. п. 3, 4, 5 постанови від 31 березня 1995 року №4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди роз`яснив, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Верховний Суд у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17 роз`яснив, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

Судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) визнано презумпцію моральної шкоди. Тобто, у разі порушення прав, середня, нормально реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина, повинна відчути страждання (моральну шкоду), а тому враховуючи, що кожна людина, яка не причетна до злочину у випадку обвинувачення її у злочині безумовно відчуває моральні переживання, слід дійти висновку, що факти душевних (моральних) переживань доказування не потребують.

ЄСПЛ у справі Ромашов проти України (заява №67534/01) від 27 липня 2004 року присудив заявнику у відшкодування моральної шкоди 3000 євро, хоч заявник не представив жодного документа на підтвердження своїх вимог про відшкодування моральної шкоди.

У процесі розгляду заяви ЄСПЛ звернув увагу на те, що згідно з правилом 60 Регламенту Суду будь-яка вимога щодо справедливої сатисфакції має містити перелік претензій і може бути представлено письмово разом з відповідними підтверджуючими документами або свідченнями, без наявності яких (Суд) може відхилити вимогу повністю або частково. Проте суд врахував той факт, що в результаті виявлених порушень заявник зазнав моральної шкоди, яка не може бути відшкодована шляхом лише констатації судом факту порушення.

Право на відшкодування, із урахуванням практики ЄСПЛ, повинно носити ефективний характер, і має на меті не тільки покриття шкоди завданої потерпілій стороні, а також є засобом попередження з боку відповідача вчинення порушень прав, отже має бути відчутним не тільки для позивача, але й для відповідача, що спонукало б відповідача вживати заходів щодо зміни практики нехтування положеннями законодавства.

Враховуючи наведене вище, суд вважає, що перебування позивача ОСОБА_1 у статусі обвинуваченого у кримінальному провадженні, саме по собі є стресовою ситуацією, будь-який громадянин, будучи не причетним до злочину, буде відчувати негативні емоції, стрес, внаслідок перебування протягом тривалого часу під слідством і судом, що беззаперечно призводить до психологічного напруження, змушує людину витрачати час на захист від безпідставних і незаконних звинувачень та ця втрата життєвого часу є фактично невиправною, а тому сама ця довготривала життєва фрустрація (емоційний стан, тривожність, безвихідь) об`єктивно свідчить про душевні страждання позивача та свідчить про перенесені ним негативні емоції, душевні страждання, які не можуть не перебувати у безпосередньому причинному зв`язку з діями, тобто обвинуваченням ОСОБА_1 у вчинені ним злочинів без належних і допустимих доказів, у даному випадку відповідачів органу досудового слідства та прокуратури.

Суд погоджується з тим, що внаслідок незаконного перебування під слідством і судом позивачу ОСОБА_1 було заподіяно моральну шкоду, яка виразилася у негативних емоціях, право на відшкодування якої він набув на підставі виправдувального вироку суду від 01 вересня 2020 року у кримінальній справі №361/1172/16-к.

Вирішуючи вимоги щодо розміру моральної шкоди, суд дійшов наступних висновків.

Пленум Верховного Суду України у п. 9 постанови від 31 березня 1995 року №4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди роз`яснив, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 березня 2021 року у справі №638/509/19 роз`яснила, що законодавець визначив мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством і судом, тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Проте визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, потрібних для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тому суд повинен з`ясувати усі доводи позивача, наведені ним на обґрунтування як обставин завдання, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір відшкодування моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості. Визначення розміру моральної шкоди не в мінімальному розмірі є правом суду, однак розмір грошового відшкодування визначається судом не лише від обсягу страждань, а й залежить від характеру порушення, глибини страждань особи, погіршення здібностей потерпілого та інших істотних обставин.

Верховний Суд у постанові від 23 жовтня 2024 року у справі №293/174/23 виклав правовий висновок та зазначив про те, що розмір відшкодування моральної шкоди не є сталою величиною, а визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи, має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен приводити до її збагачення.

Верховний Суду постановівід 17квітня 2024року усправі №466/2801/20вказав нате,що заобставин застосуваннядо позивачау справі,який,будучи службовоюособою,обіймаючи посадуначальника відділукримінальної поліції,обвинувачувався увчиненні злочину,передбаченого ч.3ст.368КК України,відносно якогобуло обранозапобіжний західу видітримання підвартою татимчасово відстороненойого відвиконання службовихобов`язків,та уподальшому закриттяна підставіп.2ч.2ст. 284 КПК України кримінального провадження у зв`язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення, взявши до уваги що позивач перебував під слідством 31 місяць, урахувавши вимоги розумності та справедливості відшкодування моральної шкоди, яке має бути не більш ніж достатнім для поміркованого задоволення звичайних потреб потерпілої особи і не повинно призводити до збагачення позивача за рахунок держави, та враховуючи повномасштабне вторгнення збройних сил російської федерації на територію України, у зв`язку з чим Україна зазнає колосальних фінансових збитків, а фінансування сектору безпеки і оборони на даний час має визначальне значення для держави Україна, апеляційний суд зробив правильний висновок, визначивши розмір моральної шкоди в розмір 100000 грн.

Визначаючи розмір моральної шкоди, який підлягає стягненню на користь позивача ОСОБА_1 , суд враховує, що 24 лютого 2022 року відбулося повномасштабне вторгнення збройних сил російської федерації на територію України і з цього часу в Україні Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 введено воєнний стан. Держава Україна зазнає колосальних фінансових збитків у зв`язку із воєнними діями, тому фінансування сектору безпеки й оборони на даний час має визначальне значення для держави Україна. Тому, суд вважає, що з огляду на наведене, обов`язок держави відшкодувати громадянину моральну шкоду у невиправдано великому розмірі не може стояти вище від обов`язку держави у захисті незалежності та суверенітету, ефективне виконання цього обов`язку безпосередньо залежить від належного фінансування.

Враховуючи наведене вище, виходячи з вимог розумності та справедливості, суд дійшов висновку, що моральна шкода в розмірі 150000 грн. є достатнім розміром для відшкодування моральних страждань позивача, не призведе до збагачення за рахунок держави та є адекватним розміром завданої позивачу моральної шкоди у ситуації, що склалася в державі, тому позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Щодо вимоги стягнення моральної шкоди з Державної казначейської служби України, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до ст. 2 ЦК України учасником спірних цивільних правовідносин у справі про відшкодування моральної шкоди за рахунок держави є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем у такій категорії справ.

Згідно із п. 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року №460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі.

Отже боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (ч. 2 ст. 2 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади.

У даній справі такими органами є Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області та Київська обласна прокуратура. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.

Зазначений правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року у справі №910/23967/16.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76, 81, 82, 89, 259, 263 265 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , моральну шкоду в розмірі 150000 (сто п`ятдесят тисяч) грн.

В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи, які не були присутні у судовому засіданні під час ухвалення судового рішення, мають право подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Дутчак І. М.