Рішення

від 06.01.2025 по справі 638/18730/24

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 638/18730/24

Провадження № 2-о/638/8/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 січня 2025 року Дзержинський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого Невеніцина Є.В.,

за участю секретаря Кассіч Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Харкові цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Ізюмського районного нотаріального округу Харківської області Стрельцова Олена Олександрівна, про встановлення факту проживання за однією адресою зі спадкодавцем,-

в с т а н о в и в:

Представник заявника звернувся до суду із заявою, в якій просить встановити факт проживання за однією адресою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зі спадкодавцем ОСОБА_3 на час його смерті. Свою заяву обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 та після його смерті відкрилася спадщина на 1/3 частину квартири. На час смерті останнього заявник, її син та чоловік ОСОБА_2 проживали за однією адресою: АДРЕСА_1 . 13.10.2023 нотаріус відмовив заявниці у відкритті спадкової справи.

У судове засідання, призначене на 06.01.2025, учасники справи не з`явилися, про час та місце слухання справи повідомлені вчасно та належним чином, представник заявниця надала заяву про розгляд справи без її участі, заінтересована особа ОСОБА_2 надав заяву про розгляд справи за його відсутності, інші заінтересовані особи причин неявки не повідомили, клопотань з процесуальних питань суду не надходило.

У судовому засіданні від 30.10.2024 заявниця підтримала заяву та просила задовольнити, пояснивши, що жили разом з сином та чоловіком постійно до смерті сина, квартира разом з будинком знищені внаслідок ворожого обстрілу.

Дослідивши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку, що заява підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до ч.2 ст. 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Як роз`яснено в пункті 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суди розглядають справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, факту прийняття спадщини.

Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 у м.Ізюм Харківської області. Згідно копії свідоцтва про укладення шлюбу, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб 13 вересня 1975 року.

За повідомленням приватного нотаріуса Ізюмського районного нотаріального округу Харківської області Стрельцової О.О. спадкова справа після смерті ОСОБА_2 не заводилася.

13 жовтня 2023 року приватним нотаріусом Ізюмського районного нотаріального округу Харківської області Стрельцовою О.О. відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 , у зв`язку із пропуском шестимісячного строку.

Згідно копії паспорта заявниці, місце проживання останньої зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 з 21 грудня 1990 року. Згідно довідки №6337-5002700246 від 10.04.2023 заявниця взята на облік як внутрішньо переміщена особа та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно свідоцтва про право власності на житло від 23.12.1997, квартира АДРЕСА_3 на праві власності належить ОСОБА_2 та членам його сім`ї ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

Згідно акту про пожежу від 21.09.2022, складеного представниками ДСНС, 07.03.2022 о 23-00 год. сталася пожежа у житловому будинку АДРЕСА_4 .

23 жовтня 2023 року ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 склали акт, посвідчений секретарем Ізюмської міської ради, про те, що мати померлого ОСОБА_3 - ОСОБА_1 проживала разом з сином за адресою: АДРЕСА_1 на час його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У рішенні Конституційного Суду від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 зазначено, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство.

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до частин першої, другої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Згідно зі статтями 1233-1235 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Згідно з частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

За загальним правилом, визначеним частиною першою статті 1270 ЦК України, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України є необхідним встановлення місця проживання спадкодавця і спадкоємця.

Згідно з пунктами 3.19, 3.20 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 Цивільного кодексу, він не заявив про відмову від неї. У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем може бути: довідка органу реєстрації місця проживання про те, що місце проживання спадкоємця на день смерті спадкодавця було зареєстровано за однією адресою зі спадкодавцем.

Частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Верховний Суд неодноразово зазначав у спірних правовідносинах, що положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.

Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо).

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією ( 254к/96-ВР ), законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. (в ред. чинній на момент смерті ОСОБА_2 ).

Відповідно до абз.4 ст.3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об`єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.

Пунктом 12 частини 1 статті 2 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» передбачено, що реєстрація місця проживання (перебування) особи це внесення за заявою про реєстрацію місця проживання (перебування), поданою особою в паперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи.

Верховний Суд у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17 (провадження № 61-39308св18) вказав, що частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 року № 7, якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку з чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд з заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Зі змісту викладеного вбачається, що право звернення до суду з заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини виникає у заявника, якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами.

Суд виходить з того, що реєстрація місця проживання або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Будь-яка особа, яка постійно проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається такою, що своєчасно прийняла спадщину.

Відсутність реєстрації місця проживання заявника за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що вона не проживала зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем та оцінені судом.

Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом у постановах: від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17, провадження № 61-44149св18; від 07 червня 2022 року у справі № 175/4514/20, провадження №61-2387св22.

На підставі вищевикладеного суд зазначає, що сама по собі реєстрація місця проживання спадкодавця за іншою адресою на час відкриття спадщини не може свідчити відповідно до ч.3 ст.1268 ЦК України про неприйняття спадщини спадкоємцем, який на час відкриття спадщини фактично проживав разом зі спадкодавцем у одному будинку за однією і тією ж адресою.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами ; висновками експертів; показаннями свідків (ч.2 ст.76 ЦПК України).

Так, дослідженими судом доказами повністю підтверджується той факт, що ОСОБА_1 та час смерті ОСОБА_3 постійно проживала разом з ним за адресою: АДРЕСА_1 .

Метою встановлення факту спільного проживання заявника зі спадкодавцем є необхідність реалізації права на оформлення спадкового майна, отже такий факт породжує юридичні наслідки; чинним законодавством не передбачено іншого порядку встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем.

Враховуючи викладене, заява ОСОБА_1 про встановленняфакту проживання за однією адресою ОСОБА_1 зі спадкодавцем ОСОБА_3 на час його смерті обґрунтована та підлягає до задоволення.

Разом з тим, заява ОСОБА_1 про встановлення факту проживання за однією адресою ОСОБА_2 зі спадкодавцем ОСОБА_3 на час його смерті не підлягає до задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з частиною третьою статті 42 ЦПК України у справах окремого провадження учасниками справи є заявники, інші заінтересовані особи.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право.

Заявником є особа, в інтересах якої відкрито провадження у справі, з метою встановлення обставин, необхідних для підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Таким чином, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, а не заінтересованих осіб.

Враховуючи, що із заявою про встановлення факту проживання звернулась ОСОБА_1 , а ОСОБА_2 має статус заінтересованої особи, заява в частині встановлення факту проживання спадкодавця з ОСОБА_2 не підлягає до задоволення, оскільки він не заявляв таку вимогу в визначеному законом порядку.

Керуючись 293, 315 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ), заінтересовані особи: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), приватний нотаріус Ізюмського районного нотаріального округу Харківської області Стрельцова Олена Олександрівна (Харківська область, м. Ізюм, вул. Соборна, буд.53), про встановлення факту проживання за однією адресою зі спадкодавцем- задовольнити частково.

Встановити факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживали за однією адресою на час його смерті.

В задоволенні іншої частини заяви - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий Є.В.Невеніцин