Постанова

від 07.01.2025 по справі 488/3389/24

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

07.01.25

22-ц/812/104/25

Провадження №22-ц/812/104/25

П О С Т А Н О В А

Іменем України

07 січня 2024 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Царюк Л.М., Яворської Ж.М.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу №488/3389/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення, яке постановив Корабельний районний суд міста Миколаєва під головуванням судді Щеглової Яніни Валентинівни у приміщенні цього суду 23 жовтня 2024 року, повний текст складений 28 жовтня 2024 року, за позовом Комунального підприємства Миколаївської міської ради «Миколаївелектротранс» до ОСОБА_1 про стягнення коштів на навчання,

у с т а н о в и в :

У серпні 2024 року Комунальне підприємство Миколаївської міської ради «Миколаївелектротранс» (далі КМ ММР «Миколаївелектротранс») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів на навчання.

Позов мотивовано тим, що 15 квітня 2024 року відповідачка звернулася до керівника підприємства із заявою про прийняття її в учбово-виробничий центр на курси з підготовки водіїв тролейбуса з 15 квітня 2024 року. Того ж дня позивач уклав з відповідачкою договір № 231 про надання послуги із навчання відповідача за професією водій тролейбуса зі строком навчання 14 тижнів. Відповідачка відвідувала заняття з 15 квітня 2024 року до 22 травня 2024 року включно. Згідно з умовами договору відповідачка зобов`язалася після закінчення навчання і складання іспитів відпрацювати на підприємстві не менше 2 років. Однак, свої зобов`язання по договору не виконала, достроково припинила навчання та відвідування занять з 23 травня 2024 року. Про небажання продовжувати навчання відповідачка повідомила безпосередньо керівника учбово-виробничого центру, на підставі чого підприємство видало наказ № 284/К-тр від 08 липня 2024 року про відрахування слухачів з групи підготовки водіїв тролейбуса УВЦ. Примірник наказу був направлений відповідачці 10 липня 2024 року і був отриманий нею 11 липня 2024 року. ОСОБА_1 не перебувала у трудових відносинах з позивачем, підприємство лише здійснювало її навчання на підставі заяви та відповідно до умов договору. Матеріальна шкода підприємству у зв`язку із порушенням відповідачкою своїх зобов`язань за договором складає 11506 грн 79 коп. згідно з фактичним кошторисом витрат на навчання здобувача освіти на курсах підготовки водіїв тролейбуса.

Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з відповідачки на його користь витрати на навчання на курсах підготовки водіїв автобуса у розмірі 11506 грн 79 коп., а також судові витрати по справі.

Відповідачка відзив на позовну заяву у встановлені строки не подала, однак 23 вересня 2024 року подала через канцелярію суду заперечення на позовну заяву разом із долученими документами.

У запереченнях зазначала про таке:

- умови договору щодо навчання не відповідали реальним обставинам, а саме: початок практичних занять о 05.30 год. ранку, навчання 6-7 днів на тиждень, порушено право на відпочинок тривалістю не менше 42 години на тиждень для осіб, які проходять навчання (стаття 67 КЗпП). На її звернення щодо допущених порушень позивач не реагував та не повертав документи;

- позивач не виплатив стипендію за 68 днів учбового процесу з 15 квітня до 08 липня 2024 року;

- вимога повернути кошти за навчання є неправомірною, оскільки позивач сам створив умови, які змусили відповідачку припинити навчання.

Рішенням Корабельного районногосуду м.Миколаєва від 23 жовтня 2024 року позовні вимоги задоволені.

Рішення суд мотивував тим, що вважав доведеним твердження позивача про надання відповідачці саме освітніх послуг за договором від № 231 та № 232 від 15 квітня 2024 року, а також, що договір з відповідачкою достроково розірвано з причин, які не зазначені в частині 5 статті 34 Закону України «Про зайнятість населення» та наділяли б її правом не відшкодовувати роботодавцю витрати за навчання, та дійшов висновку про задоволення позовних вимог, а саме, стягнення з відповідачки на користь позивача витрат з оплати навчання працівника, які складають 11506 грн 79 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що рішення суду не відповідає нормам матеріальногота процесуальногоправа тафактичним обставинамсправи,а томупросить скасуватирішення таухвалити нове.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не взяв до уваги що позивач є Комунальним підприємством Миколаївської міської ради та здійснює професійно-технічне навчання за професією водій тролейбуса, що не є вищою освітою в Україні та, відповідно, зобов`язаний виконувати закон прямої дії (проводити навчання безкоштовно). Крім того, посилання суду на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі N607/3693/17 є помилковим, оскільки ця постанова стосується фахівців, які отримали вищу освіту, і не може застосовуватися по даній справі. Відповідачка зверталась із заявою до директора прийняти її в УВЦ з підготовки водіїв тролейбуса 15 квітня 2024 року як на безкоштовну освіту. Позивач як роботодавець договору про направлення її на навчання до закладу освіти для професійної підготовки відповідно пунктів 4, 5 статті 34 Закону України «Про зайнятість населення» не укладав. До того ж, суд прийнявє як доведене твердження позивача про надання відповідачці саме освітніх послуг, які позивач надає на підставі ліцензії АЕ N63556 від 27 травня 2015 року, виданої Міністерством освіти і науки України. Тому в своїй діяльності позивач зобов`язаний керуватись Законом України «Про професійно-технічну освіту». Також ОСОБА_1 зазначає, що умови договорів №231 та №232 не відповідають вимогам законодавства та не можуть створювати правових наслідків, а саме - стягнення коштів за навчання. Так, суд, розглядаючи її твердження щодо порушення з боку позивача її прав, передбачених статтею 67 КЗпП, не дослідив в повному обсязі наявні докази, які мають значення для справи, що привело до неправильної їх оцінки, а саме: табель обліку використаного робочого часу; заяву директору «Миколаївелектротранс» від ОСОБА_1 24 травня 2024 року, до якої додано копію графіка проведення виробничого навчання групи по підготовці водіїв тролейбуса; правила внутрішнього розпорядку учбово-виробничого центру КП ММР «Миколаївелектротранс». Як вбачається з вищевказаного графіку, 50% вихідних днів позивач примушує учнів виходити на навчання. Під час надання свідчень суду свідки підтвердили, що проходили навчання у вихідні дні. Проте в Правилах внутрішнього розпорядку учбово-виробничого центру позивача пункт 5.1. Теоретичні заняття і керування транспортними засобами (тролейбус чи трамвай) проводяться в межах робочого часу, встановленого законодавством про працю, відповідно до розкладу занять. Зазначене, на думку відповідачки, порушує її право на відпочинок. ОСОБА_1 вказує, що 24 травня 2024 року вона звернулася із заявою до позивача про розірвання договірних відносин у зв`язку із порушенням роботодавцем трудового законодавства, до заяви додала доказ порушення законодавства (графік практичних навчань). Однак позивач наказом №284\К-тр. відраховував її з групи як порушника дисципліни, а саме - через відсутність на зайняттях. Суд не звернув увагу на те, що договір був розірваний з ініціативи замовника. Відповідно до пункту .3.2.1. договору №231 та пункту 6.2 у випадку неналежного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором цей договір може бути розірваний в односторонньому порядку з письмовим повідомленням про це іншій стороні за 10 днів. Крім того, відповідачка зауважує, що до 08 липня 2024 року вона юридично залишалася учнем УВЦ та за весь період навчання наказів щодо порушення нею правил внутрішнього розпорядку УВЦ не було як і наказів про позбавлення стипендії. Згідно договору №231 3.1. 5. позивач зобов`язаний сплачувати стипендію замовнику протягом навчання та зважаючи на те, що договір між сторонами діяв до 08 липня 2024 року, ОСОБА_1 вважає, що позивач зобов`язаний виплатити їй стипендію за весь період навчання.

У відзиві на апеляційну скаргу КМ ММР «Миколаївелектротранс» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін, посилаючись на те, що відповідачка хибно розуміє характер спірних правовідносин, тоді як суд повно та всебічно встановив обставини справи та ухвалив законне і обґрунтоване рішення.

Справа з урахуванням ціни позову та положень частини 1 статті 369 ЦПК України розглянута апеляційним судом без повідомлення учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, враховуючи наступне.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду першої інстанції відповідає таким вимогам закону.

Як вбачається з матеріалів справи і таке встановив суд першої інстанції, 15 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до директора КП ММР «Миколаївелектротранс» із заявою, якою просила прийняти її до Учбово-виробничого центру (далі УВЦ) на курси з підготовки водіїв тролейбуса з 15 квітня 2024 року, зазначивши також, що з правилами внутрішнього розпорядку учбово-виробничого центру ознайомлена (а. с. 5).

15 квітня 2024 року між КП ММР «Миколаївелектротранс» (виконавцем) та ОСОБА_1 (замовником) укладено договір № 231 надання послуг із навчання (а. с. 6-7) та договір № 232 про відпрацювання за сплату за навчання (далі Договір) (а. с. 8).

Відповідно до розділу 1 цього договору на підставі ліцензії АЕ № 636556 від 27 травня 2015 року, виданої Міністерством освіти і науки України, виконавець надає послуги із навчання замовнику за професією водій тролейбуса. Строк навчання за навчальною програмою 14 тижнів. Дата початку навчання - 15 квітня 2024 року.

Згідно з пунктами 2.1, 2.2, 2.3 Договору навчання здійснюється на базі учбово-виробничого центру виконавця за рахунок коштів виконавця за умовою, що після закінчення навчання замовник не менше двох років зобов`язується відпрацювати на підприємстві виконавця за професією водія тролейбуса. Фактична вартість навчання станом на дату укладення договору становить 56393,75 грн. Замовник укладає договір про відпрацювання на підприємстві не менше двох років за сплату за навчання з виконавцем.

Відповідно до підпункту 3.2.1 Договору виконавець має право відрахувати замовника до закінчення строку навчання з ініціативи замовника або з власної ініціативи у разі порушення замовником дисципліни під час навчання та складання іспитів на державній кваліфікаційній атестації (прогули, не засвоєння практичних навичок під час навчання (перепідготовки) на лінії, поява в нетверезому стані або в стані наркотичного сп`яніння та інші порушення дисципліни під час навчання (перепідготовки), обумовлені Правилами внутрішнього трудового розпорядку учбово-виробничого центру). В такому випадку замовник зобов`язаний повернути виконавцю фактичну вартість коштів, витрачених на його навчання (перепідготовку) на дату відрахування.

15 квітня 2024 року на підставі наказу директора КП ММР «Миколаївелектротранс» № 141/К-тр ОСОБА_1 прийнято на курси з підготовки водіїв тролейбусу (а.с. 9).

24 травня 2024 року, 07 червня 2024 та 28 червня 2024 року ОСОБА_1 зверталася до директора КП ММР «Миколаївелектротранс» із заявами, в яких просила відрахувати її з курсів по підготовці водіїв тролейбуса, розірвати договірні відносини та звільнити від оплати за надані послуги, оскільки навчальний процес не відповідає вимогам законодавства (а. с. 45, 53, 54).

У відповідь на вказані заяви позивач направив відповідачці листа про необхідність повідомити про причини відсутності на заняттях та попереджена про відрахування за пропуски занять та стягнення витрат за навчання (а. с. 51-52).

Наказом КП ММР «Миколаївелектротранс» від 08 липня 2024 року № 284/К-тр ОСОБА_1 , слухачку з групи по підготовці водіїв тролейбуса УВЦ, відраховано з курсів по підготовці водіїв тролейбуса відповідно до підпункту 3.2.1 договору № 231 від 15 квітня 2024 року «у разі порушення замовником дисципліни під час навчання» (а. с. 10).

З табеля обліку використання робочого часу з квітня до липня 2024 року встановлено, що ОСОБА_1 була присутня на навчанні з 15 квітня 2024 року до 22 травня 2024 року включно (а. с. 14-17).

ОСОБА_1 складала заліки з практичного водіння тролейбуса з 13 травня 2024 року до 21 травня 2024 року, що підтверджується заліковою книжкою № НОМЕР_1 практичного керування та стажування слухача групи № 101 (а. с. 13).

З огляду на фактичний кошторис витрат на навчання здобувача освіти ОСОБА_1 на курсах підготовки водіїв тролейбуса групи № 101 за період з 15 квітня 2024 року по 22 травня 2024 року витрати складають у загальному розмірі 11506,79 грн. (а. с. 18).

У справі, яка переглядається, позивач є надавачем освітніх послуг на підставі ліцензії АЕ № 636556 від 27 травня 2015 року, виданої Міністерством освіти і науки України, з метою професійної підготовки із подальшим працевлаштуванням на підприємство водіїв тролейбуса, та просить стягнути з відповідачки, яка була замовником цих послуг (учень), фактичні витрати з її навчання у зв`язку із відрахуванням останньої з навчання.

Стаття 43 Конституції України проголошує, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

У преамбулі Закону України «Про зайнятість населення» зазначено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні засади реалізації державної політики у сфері зайнятості населення, гарантії держави щодо захисту прав громадян на працю та реалізації їхніх прав на соціальний захист від безробіття.

Згідно із статтею 34 цього ж Закону професійне навчання - набуття та удосконалення професійних знань, умінь та навичок особою відповідно до її покликання і здібностей, що забезпечує відповідний рівень професійної (повної або часткової) кваліфікації, компетентності для професійної діяльності та конкурентоспроможності на ринку праці.

Система професійного навчання охоплює: 1) осіб, які проходять первинну професійну підготовку в закладах освіти та інших установах, що здійснюють або забезпечують підготовку кваліфікованих робітників і фахівців; 2) працівників, які проходять первинну професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації впродовж трудової діяльності; 3) безробітних, які шукають роботу і потребують первинної професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації.

Підвищення конкурентоспроможності працівників на ринку праці відповідно до вимог сучасного виробництва та сфери послуг здійснюється шляхом забезпечення ефективного функціонування та розвитку системи професійного навчання працівників, сприяння у проведенні їх професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання.

З цією метою роботодавець у порядку, передбаченому законодавством, колективним договором і угодами, періодично організовує для працівників професійне навчання, перепідготовку та підвищення кваліфікації.

Роботодавець має право укладати з працівниками або іншими особами, які не перебувають з ним у трудових відносинах, за їх згодою договори про направлення їх до закладів освіти для професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації.

Зазначеним договором на працівника або іншу особу, яка направляється на навчання, може бути покладено обов`язок відпрацювати на посаді відповідно до отриманої кваліфікації в такого роботодавця після закінчення навчання протягом погодженого сторонами строку, який повинен бути порівнянний з обов`язками, що взяв на себе роботодавець щодо оплати та строку навчання, але не більше ніж три роки.

У разі відмови працівника або іншої особи відпрацювати в роботодавця протягом погодженого з ним строку, звільнення з роботи до закінчення такого строку працівник або інша особа зобов`язані відшкодувати роботодавцю витрати, пов`язані з оплатою навчання, або їх частину пропорційно відпрацьованому строку на умовах, що визначаються договором. Працівник або інша особа не зобов`язані відшкодовувати роботодавцю витрати, пов`язані з навчанням, якщо вони не стали до роботи або були звільнені з роботи з таких підстав: 1) установлення інвалідності; 2) звільнення за ініціативою роботодавця, що не пов`язане з учиненням працівником протиправних дій; 3) призов на військову службу чи направлення на альтернативну (невійськову) службу; 4) за власною ініціативою у зв`язку з порушенням роботодавцем трудового законодавства, колективних угод, колективного або трудового договору; 5) догляд за дитиною з інвалідністю та (або) особою з інвалідністю I групи (незалежно від причини інвалідності).

Договірне зобов`язання це відносне правовідношення між юридично рівними і майново самостійними особами, що виникає на підставі укладеного договору, який виражає їх загальну волю на досягнення цивільно-правових результатів майнового чи немайнового характеру, настання яких відбувається у разі здійснення боржником певних активних дій, що відповідають праву вимоги кредитора і не зачіпають прав і законних інтересів третіх осіб, що не є учасниками зазначеного правовідношення. Оскільки метою договірних зобов`язань є досягнення їх сторонами певних правових результатів, особливого значення набуває їх виконання. Виконання зобов`язання-це вчинення кредитором і боржником дій, що становлять його предмет. При виконанні різноманітних договірних зобов`язань суб`єкти мусять керуватися загальними засадами, що йменуються принципами виконання зобов`язання. І в сучасних умовах до них відносять принципи належного та реального виконання зобов`язання, які, до речі, традиційно вважались такими.

Частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; відшкодування збитків та моральної шкоди.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 607/3693/17 (провадження № 14-151цс20) зазначено, що «вирішуючи спори про стягнення коштів за навчання судам слід керуватися таким. Якщо між сторонами укладеної угоди про підготовку фахівця з вищою освітою передбачений обов`язок цього фахівця після закінчення відповідного навчання відпрацювати три роки, наприклад, в закладі охорони здоров`я, куди цей фахівець (випускник) буде направлений за розподілом, а також його обов`язок компенсувати (відшкодувати) замовнику його навчання вартість витрат цього замовника на це навчання у разі неприбуття цього випускника за направленням або його відмови без поважних причин приступити до роботи за призначенням (наприклад, відпрацювати три роки в закладі охорони здоров`я, куди випускник направлений за розподілом), то зазначене зобов`язання з відшкодування витрат на навчання є цивільно-правовим договірним зобов`язанням.

Велика Палата Верховного Суду вважає розумним та справедливим відповідне договірне зобов`язання щодо відпрацювання фахівцем після закінчення відповідного навчання трьох років за направленням замовника такого навчання, який оплатив навчання фахівця.

На переконання Великої Палати Верховного Суду покладення на фахівців, які отримали вищу освіту безкоштовно за державним замовленням, обов`язку щодо оплатного відпрацювання (на умовах не гірших, ніж ті, які надаються іншим працівниками державного сектора економіки) за направленням держави протягом визначеного періоду часу (трьох років) не суперечить самій суті конституційного права на безкоштовну вищу освіту і в сучасних умовах економічного розвитку країни відповідає інтересам суспільства, щодо отримання від держави якісних послуг у відповідних секторах» (пункти 66-68).

Зазначене узгоджується із правовими висновками, які містяться у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 23 січня 2018 року у справі № 607/9099/15-ц (провадження № 61-694св17), від 19 вересня 2018 року у справі № 607/3690/17 (провадження № 61-1116св17), від 31 жовтня 2018 року у справі № 607/3681/17-ц (провадження № 61-26840св18), від 15 травня 2019 року у справі № 598/760/17 (провадження № 61-14476св18), від 30 січня 2019 року у справі № 607/3682/17 (провадження № 61-32084св18), від 26 червня 2019 року у справі № 607/7122/17-ц (провадження № 61-27937св18).

Судом у справі, яка переглядається, встановлено та підтверджується матеріалами справи, що між сторонами укладена угода про здобуття відповідачкою професійної освіти та передбачений обов`язок одержувача послуги після закінчення відповідного навчання відпрацювати два роки, або у разі розірвання договору - відшкодувати підприємству збитки згідно кошторису витрат на професійно-технічне навчання учня. Таке зобов`язання з відшкодування витрат на навчання є цивільно-правовим договірним зобов`язанням.

Зважаючи на те, що Договір між сторонами був розірваний до закінчення визначеного ним строку навчання відповідачки (достроково) та відсутні визначені частиною 5 статті 34 Закону України «Про зайнятість населення», обставини, за наявності яких працівник або інша особа, які проходять професійне навчання, не зобов`язані відшкодовувати роботодавцю витрати, пов`язані з навчанням, позивач вправі вимагати відшкодування фактичної вартості навчання ОСОБА_1 за період з 15 квітня до 22 травня 2024 року, а саме 11506,79 грн., що відповідає викладеним нормам цивільного права та умовам договору, який є обов`язковим для сторін та до виконання.

Тому колегія суддів погоджується з висновком суду про задоволення позовних вимог.

Колегія суддів відхиляє аргументи апеляційної скарги як безпідставні.

Зокрема, не має правового значення посилання заявниці на те, що навчання було припинено з її ініціативи, оскільки за відсутності визначених законом підстав (частина 5 статті 34 Закону України «Про зайнятість населення») обов`язок відшкодувати фактично витрачені на навчання ОСОБА_1 кошти не залежить від того, чи був договір розірваний за ініціативи відповідачки згідно з її листом від 24 травня 2024 року, чи на підставі наказу підприємства від 08 липня 2024 року.

Щодо доводів апеляційної скарги про порушення з боку позивача її прав, передбачених ст. 67 КЗпП України, то колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який не взяв їх до уваги, оскільки ці норми права не регулюють спірні правовідносини з огляду на те, що сторони у трудових відносинах не перебували.

Не доведено відповідачкою і те, що умови договору не відповідали реальним обставинам навчання, оскільки відповідачка була обізнана про умови договору, ознайомлена з Правилами внутрішнього розпорядку учбово-виробничого центру, Графіками проведення виробничого навчання. Твердження відповідачки спростовуються і показаннями свідків, опитаних в судовому засіданні.

Заперечення відповідачкою обов`язку відшкодовувати позивачу кошти за навчання з посиланням на те, що навчання професії було заявлене позивачем як безкоштовне, а кошти на його проведення виділялися КП ММР «Миколаївелектротранс» не з власних джерел, не заслуговує на увагу, оскільки спростовується умовами договору № 231 від 15 квітня 2024 року, у пунктах 2.1, 2.2 якого зазначено, що навчання здійснюється за рахунок коштів виконавця і його фактична вартість на дату ухвалення договору становить 56393,75 грн., а також бухгалтерською довідкою КП ММР «Миколаївелектротранс» № 1246/45/06 від 04 жовтня 2024 року, згідно з якою фінансування навчання ОСОБА_1 (у тому числі й виплата стипендії) проводилося за кошти позивача без залучення благодійних фондів та інших державних програм.

Безпідставними є посилання заявника на те, що умови укладених нею з позивачем договорів суперечать закону, оскільки вимог про їх недійсність суду не заявлялось, тоді як зазначеним вище Законом України «Про зайнятість населення» передбачені підстави та порядок професійного навчання, яке здійснює роботодавець, що відповідає змісту Договору.

Щодо аргумента про незастосовність висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 607/3693/17, то спірні правовідносини у справі, яка переглядається, та у вказаній справі не є ідентичними, але подібні за змістом, а тому суд першої інстанції правильно застосував висновки Великої Палати при вирішенні спору.

Враховуючи, що суд першої інстанції повно та всебічно на підставі належним чином відповідно до положень статті 89 ЦПК України оцінених доказів встановив обставини справи, дав їм правильну правову оцінку та з дотриманням вимог матеріального і процесуального права ухвалив законне та обґрунтоване рішення, колегія суддів в силу статті 375 ЦПК України не вбачає підстав для його скасування.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, а рішення суду без змін, відсутні передбачені статтею 141 ЦПК України підстави для розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 367-369, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Корабельного районногосуду містаМиколаєва від23жовтня 2024 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді: Л.М. Царюк

Ж.М. Яворська

Повний текст постанови складений 07 січня 2025 року